–озд≥л IX –»ћ≤ЌјЋ№Ќ≈ ѕ–ј¬ќ
І 1. рим≥нальний кодекс ”крањни
рим≥нальне право Ц це одна ≥з галузей права ”крањни, ¤ка представл¤Ї собою сукупн≥сть юридичних норм, установлених вищим законодавчим органом нашоњ держави Ц ¬ерховною –адою ”крањни, що визначають злочинн≥сть певних сусп≥льно небезпечних д≥¤нь ≥ т≥ покаранн¤, ¤к≥ треба застосувати до ос≥б, що њх скоњли. ќсоблив≥сть крим≥нально-правових норм пол¤гаЇ у тому, що вони заборон¤ють певн≥ вчинки людей п≥д загрозою застосуванн¤ особливих заход≥в державного примусу Ц крим≥нального покаранн¤. ќтже, головне призначенн¤ крим≥нального права Ц охорона сусп≥льних в≥дносин в≥д злочинних пос¤гань.
ќсновним крим≥нально-правовим актом Ї рим≥нальний кодекс ”крањни, прийн¤тий у 1961 роц≥. ¬≥н характеризуЇтьс¤ внутр≥шньою Їдн≥стю та Ї системою взаЇмозвТ¤заних правових припис≥в, визначаЇ принципи й загальн≥ положенн¤ крим≥нального права, встановлюЇ коло злочинних д≥¤нь ≥ покарань за њх скоЇнн¤, а також регламентуЇ питанн¤ зв≥льненн¤ в≥д крим≥нальноњ в≥дпов≥дальност≥ та покаранн¤.
—л≥д зазначити, що рим≥нальний кодекс розробл¤вс¤ та приймавс¤ ще за рад¤нських час≥в, ≥ хоч у нього прийн¤т≥ багаточисельн≥ зм≥ни ≥ доповненн¤ в≥н не в≥дпов≥даЇ вимогам сьогоденн¤. ѕроект нового рим≥нального кодексу знаходитьс¤ на розгл¤д≥ у ¬ерховн≥й –ад≥, ≥ можна спод≥ватис¤, що в≥н буде прийн¤тий найближчим часом.
рим≥нальний кодекс маЇ дв≥ частини Ц «агальну й ќсобливу.
«агальна частина регламентуЇ найб≥льш важлив≥ загальн≥ положенн¤ крим≥нального права. ” н≥й зокрема, сформульован≥ завданн¤ крим≥нального права (законодавства), закр≥плен≥ п≥дстави крим≥нальноњ в≥дпов≥дальност≥, меж≥ чинност≥ крим≥нального закону в час≥ та простор≥, визначен≥ пон¤тт¤, система покарань, пор¤док призначенн¤ покарань за скоЇн≥ злочини й пор¤док зв≥льненн¤ в≥д крим≥нальноњ в≥дпов≥дальност≥ та покаранн¤, пон¤тт¤ неосудност≥, сп≥вучаст≥ у злочин≥, стад≥њ скоЇнн¤ злочину й таке ≥нше.
ќсоблива частина складаЇтьс¤ з норм, що визначають, ¤к≥ сусп≥льно небезпечн≥ д≥¤нн¤ Ї злочинами, ≥ встановлюють конкретн≥ покаранн¤, що застосовуютьс¤ до ос≥б, ¤к≥ вчинили злочини. ¬она складаЇтьс¤ з 11 глав:
1. ƒержавн≥ злочини
2. «лочини проти власност≥
3. «лочини проти житт¤, здоровТ¤, вол≥ та г≥дност≥ особи
4. «лочини проти пол≥тичних ≥ трудових прав громад¤н
5. «лочини проти особистоњ власност≥ громад¤н
6. √осподарськ≥ злочини
7. —лужбов≥ злочини
8. «лочини проти правосудд¤
9. «лочини проти пор¤дку управл≥нн¤
10. «лочини проти громадськоњ безпеки, громадського пор¤дку та народного здоровТ¤
11. ¬≥йськов≥ злочини
І 2. ѕон¤тт¤ злочину
рим≥нальний кодекс визначаЇ злочин ¤к передбачене крим≥нальним законодавством сусп≥льно небезпечне д≥¤нн¤ (д≥¤ або безд≥¤льн≥сть), що пос¤гаЇ на сусп≥льний лад ”крањни, њњ пол≥тичну й економ≥чну системи, власн≥сть, особу, пол≥тичн≥, трудов≥, майнов≥ та ≥нш≥ права й свободи громад¤н, передбачен≥ крим≥нальним законом сусп≥льно небезпечн≥ д≥¤нн¤, ¤ке пос¤гаЇ на правопор¤док. «лочин характеризуЇтьс¤ такими обовТ¤зковими ознаками, що випливають ≥з зазначеного визначенн¤: сусп≥льна небезпека, протиправн≥сть, винн≥сть ≥ каран≥сть.
—усп≥льна небезпека Ц це основна матер≥альна ознака злочину. ¬она пол¤гаЇ у тому, що злочинне д≥¤нн¤ завдаЇ шкоди або створюЇ загрозу спричинити ≥стотну шкоду обТЇктам крим≥нально-правовоњ охорони, тобто сусп≥льному ладу ”крањни, њњ пол≥тичн≥й чи економ≥чн≥й системам, власност≥, особ≥, пол≥тичним, трудовим, майновим та ≥ншим правам ≥ свободам громад¤н, а також ≥ншим сусп≥льним в≥дносинам, ¤к≥ охорон¤ютьс¤ крим≥нальним законом. ѕерел≥к сусп≥льних в≥дносин конкретизуЇтьс¤ та доповнюЇтьс¤ у статт¤х ќсобливоњ частини .
Ќе Ї злочином таке д≥¤нн¤ особи, що, хоч формально ≥ м≥стить ознаки злочину, але через малозначн≥сть не становить сусп≥льноњ небезпеки. ÷е означаЇ, що скоЇне або зовс≥м не завдало шкоди сусп≥льним в≥дносинам, або завдало чи могло завдати лише незначноњ шкоди.
ѕротиправн≥сть д≥¤нн¤ означаЇ, що злочином може бути визнане т≥льки таке сусп≥льно небезпечне д≥¤нн¤, ¤ке передбачене законом. “обто у кожному випадку сл≥д встановити, ¤ка саме правова норма порушена. Ќаприклад, особа, ¤ка вчинила крад≥жку ≥ндив≥дуального майна, порушила заборону красти ≥ндив≥дуальне майно громад¤н. ÷¤ заборона сформульована у ст. 140 ќсобливоњ частини .
¬инн≥сть ¤к обовТ¤зкова ознака злочину означаЇ, що крим≥нальн≥й в≥дпов≥дальност≥ та покаранню п≥дл¤гаЇ лише особа, винна у вчиненн≥ злочину, тобто коли вона навмисно або з необережност≥ скоњла д≥¤нн¤, передбачене крим≥нальним законом. ¬ина особи про¤вл¤Їтьс¤ у псих≥чному в≥дношенн≥ њњ до сусп≥льно небезпечного д≥¤нн¤ ≥ його насл≥дк≥в у форм≥ умислу чи необережност≥. ¬≥дсутн≥сть вини означаЇ в≥дсутн≥сть злочину, а це означаЇ ≥ в≥дсутн≥сть крим≥нальноњ в≥дпов≥дальност≥ нав≥ть у випадках, коли невинна особа може завдати значноњ шкоди сусп≥льним в≥дносинам (псих≥чно хвора неосудна особа спричинила т≥лесн≥ ушкодженн¤ ≥нш≥й особ≥).
аран≥сть теж Ї обовТ¤зковою ознакою злочину. “ому в кожн≥й статт≥ ќсобливоњ частини передбачаютьс¤ м≥ри покаранн¤, ¤к≥ й застосовуютьс¤ судом у кожному конкретному випадку скоЇнн¤ злочину. јле встановленн¤ покаранн¤ за злочин не означаЇ, що воно обовТ¤зково застосовуЇтьс¤ у кожному випадку скоЇнн¤ д≥¤нн¤. „инне законодавство передбачаЇ можлив≥сть зв≥льненн¤ особи, ¤ка вчинила злочин, в≥д крим≥нальноњ в≥дпов≥дальност≥ й покаранн¤.
І 3. рим≥нальна в≥дпов≥дальн≥сть ≥ њњ п≥дстави
рим≥нальна в≥дпов≥дальн≥сть Ї одним ≥з вид≥в юридичноњ в≥дпов≥дальност≥. ¬она наступаЇ у випадках вчиненн¤ злочину, тобто порушенн¤ крим≥нального закону. « моменту скоЇнн¤ злочину виникають крим≥нально-правов≥ в≥дносини, зм≥стом ¤ких Ї те, що держава в особ≥ уповноважених орган≥в маЇ право прит¤гти винну особу до крим≥нальноњ в≥дпов≥дальност≥, а винний, у свою чергу, повинен в≥дпов≥сти за вчинене сусп≥льно небезпечне д≥¤нн¤.
рим≥нальна в≥дпов≥дальн≥сть настаЇ лише за умови, коли у скоЇному сусп≥льно небезпечному д≥¤нн≥ Ї склад конкретного злочину Ц вбивства, крад≥жки, хул≥ганства тощо. “обто зг≥дно з крим≥нальним законом Їдиною п≥дставою дл¤ прит¤гненн¤ особи до крим≥нальноњ в≥дпов≥дальност≥ Ї скоЇнн¤ ним такого д≥¤нн¤, ¤ке м≥стить у соб≥ ознаки конкретного складу злочину.
—клад злочину Ц це сукупн≥сть передбачених крим≥нальним законом ознак, ¤к≥ визначають сусп≥льно небезпечне д≥¤нн¤ ¤к злочин. —клад злочину створюють чотири елементи: обТЇкт, обТЇктивна сторона, субТЇкт ≥ субТЇктивна сторона.
ќбТЇктом злочину Ї те, на що спр¤моване злочинне д≥¤нн¤, чому воно завдаЇ шкоди чи створюЇ загрозу спричиненн¤ шкоди. “акими обТЇктами виступають сусп≥льн≥ в≥дносини, ¤к≥ охорон¤ютьс¤ крим≥нальним законом. ¬≥д обТЇкта сл≥д в≥др≥зн¤ти предмет злочину. ѕредметом злочину можуть бути конкретн≥ матер≥альн≥ реч≥, ц≥нност≥, наркотичн≥ засоби, збро¤ й ≥нше.
ќбТЇктивна сторона злочину Ц це зовн≥шн¤ сторона злочинноњ д≥¤льност≥. ќписуючи той чи ≥нший злочин, законодавець част≥ше вказуЇ на ознаки саме обТЇктивноњ сторони. ƒо них належать: сусп≥льно небезпечне д≥¤нн¤ (д≥¤ чи безд≥¤льн≥сть), злочинн≥ насл≥дки й причинний звТ¤зок м≥ж ними. ÷≥ ознаки Ї основними, тобто обовТ¤зковими дл¤ б≥льшост≥ склад≥в злочину. ¬≥дсутн≥сть хоч би одного з них означаЇ в≥дсутн≥сть злочину взагал≥. р≥м названих, обТЇктивна сторона м≥стить ≥ де¤к≥ необовТ¤зков≥ ознаки: спос≥б, обставини, час, м≥сце, знар¤дд¤ ≥ засоби злочину. јле ¤кщо закон безпосередньо вказуЇ на ¤к≥-небудь з них, то це означаЇ, що така ознака Ї також обовТ¤зковою (наприклад, закон не заборон¤Ї полюванн¤ в певний час ≥ в певних м≥сц¤х).
—убТЇктом злочину називають особу, ¤ка вчинила передбачене законом сусп≥льно небезпечне д≥¤нн¤. Ќею може бути т≥льки ф≥зична особа, тобто людина Ц громад¤нин ”крањни, ≥ноземець чи особа без громад¤нства. ёридичн≥ особи, тобто установи, п≥дприЇмства й орган≥зац≥њ не визнаютьс¤ субТЇктами злочину та не можуть нести крим≥нальноњ в≥дпов≥дальност≥. «а д≥њ, скоЇн≥ в≥д ≥мен≥ юридичних ос≥б, в≥дпов≥дають конкретн≥ ф≥зичн≥ особи. ÷е, ¤к правило, посадов≥ особи, ¤к≥ представл¤ють в≥дпов≥дн≥ установи, орган≥зац≥њ чи п≥дприЇмства ≥ ¤к≥ над≥лен≥ певними повноваженн¤ми.
—убТЇктом злочину може бути лише п≥дсудна особа, тобто така, ¤ка усв≥домлюЇ своњ д≥њ та керуЇ ними. Ќеп≥дсудна особа не може бути прит¤гнута до крим≥нальноњ в≥дпов≥дальност≥. “обто потр≥бно встановити, що вона п≥д час вчиненн¤ злочину не усв≥домлювала сусп≥льноњ небезпеки своњх д≥й або не керувала ними.
ќбовТ¤зковою умовою крим≥нальноњ в≥дпов≥дальност≥ Ї дос¤гненн¤ ф≥зичною особою певного в≥ку, з ¤кого настаЇ крим≥нальна в≥дпов≥дальн≥сть. «акон встановлюЇ, що крим≥нальн≥й в≥дпов≥дальност≥ п≥дл¤гають особи, ¤ким до вчиненн¤ злочину виповнилос¤ 16 рок≥в, а за скоЇнн¤ окремих злочин≥в, у визначених законом випадках, крим≥нальна в≥дпов≥дальн≥сть настаЇ з 14 рок≥в. ƒо цих злочин≥в належать вбивство, навмисне завданн¤ т≥лесних пошкоджень, ¤к≥ спричинили розлад здоровТ¤, зівалтуванн¤, граб≥ж, розб≥й, зл≥сне або особливо зл≥сне хул≥ганство та де¤к≥ ≥нш≥. —усп≥льна небезпека та њх протиправн≥сть добре в≥дом≥ неповнол≥тн≥м уже з 14 рок≥в.
Ќе п≥дл¤гають крим≥нальн≥й в≥дпов≥дальност≥ особи в≥ком в≥д 14 до 16 рок≥в за необережн≥ злочини, кр≥м вбивства з необережност≥.
¬≥к, з ¤кого настаЇ крим≥нальна в≥дпов≥дальн≥сть, повинен обчислюватис¤ з моменту вчиненн¤ злочину в≥дпов≥дно до документ≥в про народженн¤. ѕри в≥дсутност≥ таких документ≥в в≥к встановлюЇтьс¤ за допомогою медичноњ експертизи.
«астосовуючи до неповнол≥тн≥х м≥ри покаранн¤, суд враховуЇ не лише характер ≥ ступ≥нь сусп≥льноњ небезпечност≥ вчиненого злочину, але й особи винного, особливост≥ його психоф≥з≥олог≥чного розвитку, обставини, що помТ¤кшують ≥ обт¤жують в≥дпов≥дальн≥сть, а також причини вчиненн¤ злочину. ¬чиненн¤ злочину неповнол≥тн≥м в≥дпов≥дно до ст. 40 Ї обставиною, ¤ка помТ¤кшуЇ в≥дпов≥дальн≥сть. ƒо неповнол≥тн≥х не повинн≥ застосовуватись м≥ри крим≥нального покаранн¤ за окрем≥ незначн≥ правопорушенн¤, ¤к≥ були вчинен≥ ¤к дит¤ч≥ пустощ≥, а також за крад≥жки у батьк≥в чи ≥нших член≥в родини, ¤кщо останн≥ не звертались у в≥дпов≥дн≥ органи ≥з за¤вами про вчиненн¤ злочину.
рим≥нальний кодекс (ст. 10 ≥ 11) передбачаЇ застосуванн¤ до неповнол≥тн≥х заход≥в виховного характеру, що не Ї крим≥нальним покаранн¤м, ¤кщо вчинен≥ ними злочини не становл¤ть великоњ сусп≥льноњ небезпеки.
ƒо заход≥в виховного характеру, (¤к≥ може застосовувати суд) закон в≥дносить:
1) зобовТ¤занн¤ публ≥чно або в ≥нш≥й форм≥ попросити вибаченн¤ у потерп≥лого;
2) застереженн¤;
3) передача неповнол≥тнього п≥д нагл¤д батькам або особам, ¤к≥ њх зам≥н¤ють, чи п≥д нагл¤д педагог≥чному або трудовому колективу за його згодою, а також окремим громад¤нам на њх проханн¤;
4) покладанн¤ на неповнол≥тнього, ¤кий дос¤г пТ¤тнадц¤тир≥чного в≥ку ≥ маЇ майно або зароб≥ток, обовТ¤зок в≥дшкодувати запод≥¤н≥ збитки;
5) направленн¤ неповнол≥тнього до спец≥альноњ навчально-виховноњ установи дл¤ д≥тей ≥ п≥дл≥тк≥в до його виправленн¤, але на строк, що не перевищуЇ трьох рок≥в.
“ак≥ заходи суд може застосовувати ≥ до ос≥б у в≥ц≥ в≥д 11 до 14 рок≥в, ¤кщо вони вчинили сусп≥льно небезпечне д≥¤нн¤.
—убТЇктивна сторона злочину Ц це його внутр≥шн¤ сторона, тобто псих≥чне ставленн¤ особи до скоЇного нею сусп≥льно небезпечного д≥¤нн¤ ≥ його насл≥дк≥в. ƒо обовТ¤зкових ознак субТЇктивноњ сторони належить вина у форм≥ умислу чи необережност≥. —еред ≥нших необовТ¤зкових ознак субТЇктивноњ сторони закон може розгл¤дати мотив та мету скоЇнн¤ злочину, а також емоц≥йний стан субТЇкта (так зван≥ факультативн≥ ознаки).
ќсновною ознакою субТЇктивноњ сторони будь-¤кого складу злочину Ї вина. рим≥нальн≥й в≥дпов≥дальност≥ ≥ покаранню п≥дл¤гаЇ особа, винна у вчиненн≥ злочину, про що пр¤мо вказано у закон≥.
«лочин визнаЇтьс¤ вчиненим навмисно, коли особа, ¤ка його вчинила, усв≥домлювала сусп≥льно небезпечний характер своЇњ д≥њ або безд≥¤льност≥, передбачала њњ сусп≥льно небезпечн≥ насл≥дки ≥ бажала або св≥домо допускала настанн¤ цих насл≥дк≥в. Ќеобережн≥сть, ¤к форма вини, характеризуЇ меншу сусп≥льну небезпечн≥сть злочину й особи, ¤ка його скоњла. «лочин визнаЇтьс¤ вчиненим з необережност≥, коли особа, ¤ка його вчинила, передбачала можлив≥сть настанн¤ сусп≥льно небезпечних насл≥дк≥в своЇњ д≥њ чи безд≥¤льност≥, але легковажно розраховувала на њх в≥дверненн¤ або не передбачала можливост≥ настанн¤ таких насл≥дк≥в, хоча повинна ≥ могла њх передбачити. “аким чином, закон визначаЇ два види необережноњ вини: злочинна самовпевнен≥сть ≥ злочинна недбал≥сть.
ћотивом злочину визнаютьс¤ внутр≥шн≥ спонуканн¤ до скоЇнн¤ злочину. ÷е такий активний стан псих≥ки людини, ¤кий штовхаЇ на скоЇнн¤ злочину (користь, помста й ≥нше). ћетою злочину Ї те, чого прагне дос¤гти злочинець.
І 4. —п≥вучасть у злочин≥
«лочин може бути скоЇний одн≥Їю особою або завд¤ки зусилл¤м дек≥лькох ос≥б. ¬ останньому випадку мова йде про сп≥вучасть у скоЇнн≥ злочину. рим≥нальний закон визначаЇ сп≥вучасть ¤к навмисну сп≥льну участь двох чи б≥льше ос≥б у вчиненн≥ злочину.
Ѕезперечно, що скоЇнн¤ злочину групою ос≥б Ї б≥льш небезпечним, н≥ж скоЇнн¤ його одн≥Їю особою. “ому скоЇнн¤ злочину групою ос≥б закон в≥дносить до обт¤жуючих обставин.
ƒе¤к≥ злочини можуть бути скоЇн≥ лише у сп≥вучаст≥: бандитизм, масов≥ безпор¤дки та де¤к≥ ≥нш≥.
’арактерними ознаками сп≥вучаст≥ Ї:
а) участь у скоЇнн≥ одного й того ж злочину двох ≥ б≥льше ос≥б;
б) сум≥сн≥сть д≥й ус≥х сп≥вучасник≥в, направлених на дос¤гненн¤ злочинного результату:
в) на¤вн≥сть причинного звТ¤зку м≥ж д≥¤ми сп≥вучасник≥в та д≥¤ми виконавц≥в злочину.
р≥м того, з точки зору субТЇктивноњ сторони вс≥ сп≥вучасники д≥ють т≥льки навмисно.
¬ окремих випадках п≥д час скоЇнн¤ злочину особи можуть розпод≥л¤ти м≥ж собою р≥зн≥ рол≥. “ому закон вид≥л¤Ї так≥ види сп≥вучасник≥в: виконавц≥, орган≥затори, п≥дмовники, пособники.
¬иконавцем злочину визнаЇтьс¤ особа, ¤ка безпосередньо повн≥стю або частково виконуЇ обТЇктивну сторону складу злочину. ¬≥дсутн≥сть виконавц¤ означаЇ в≥дсутн≥сть сп≥вучаст≥.
ќрган≥затор злочину Ц це особа, ¤ка орган≥зувала скоЇнн¤ злочину або безпосередньо керувала ним. ƒ≥њ орган≥затора злочину визнаютьс¤ найб≥льш сусп≥льно небезпечними, бо саме в≥н орган≥зовуЇ ≥ спр¤мовуЇ злочинн≥ д≥њ вс≥х сп≥вучасник≥в злочину. ¬≥н може п≥дшукувати учасник≥в злочину, розробл¤ти плани злочину, давати ≥нструктаж ≥ таке ≥нше.
ѕ≥дмовником визнаЇтьс¤ особа, ¤ка схилила до вчиненн¤ злочину ≥ншу особу шл¤хом проханн¤, умовл¤нн¤, погрози, п≥дкупу, шантажу, насильства тощо. “обто визначальним Ї те, що внасл≥док активних д≥й впливу п≥дмовник схил¤Ї ≥ншу особу на скоЇнн¤ злочину.
ѕособником визнаЇтьс¤ особа, ¤ка своњми активними д≥¤ми або безд≥¤льн≥стю спри¤ла скоЇнню злочину. ÷е можуть бути поради, вказ≥вки, наданн¤ засоб≥в дл¤ скоЇнн¤ злочину, усуненн¤ перешкоди, попередн¤ об≥ц¤нка приховати злочинц¤, знар¤дд¤ ≥ засоби вчиненн¤ злочину або предмети, здобут≥ злочинним шл¤хом.
Ѕезпосередньо н≥ орган≥затор, н≥ пособник, н≥ п≥дмовник не беруть участ≥ у скоЇнн≥ злочину, але останнЇ стаЇ можливим саме завд¤ки зусилл¤м вс≥х сп≥вучасник≥в.
Ќе обовТ¤зково, щоб у кожному випадку сп≥вучаст≥ у скоЇнн≥ злочину мали м≥сце вс≥ види сп≥вучасник≥в. ” скоЇнн≥ злочину можуть брати участь, наприклад, орган≥затор ≥ виконавець, п≥дмовник ≥ виконавець, пособник ≥ виконавець.
І 5. ќбставини, ¤к≥ виключають сусп≥льну небезпечн≥сть ≥ протиправн≥сть д≥¤нн¤
” правоохоронн≥й практиц≥ зустр≥чаютьс¤ випадки, коли окрем≥ д≥њ ос≥б можуть здаватис¤ сусп≥льно небезпечними ≥ зовн≥ п≥дпадають п≥д ознаки того чи ≥ншого крим≥нального закону, але ¤к≥ через певн≥ обставини позбавлен≥ сусп≥льноњ небезпеки, а тому не можуть т¤гнути за собою крим≥нальноњ в≥дпов≥дальност≥ ≥ покаранн¤. як зазначаЇтьс¤ у закон≥: УЌе Ї злочином д≥¤ або безд≥¤льн≥сть, що, хоча формально ≥ м≥стить ознаки будь-¤кого д≥¤нн¤, передбаченого крим≥нальним законом, але через малозначн≥сть не становить сусп≥льну небезпекуФ. ƒо обставин, ¤к≥ зовс≥м виключають сусп≥льну небезпечн≥сть д≥¤нн¤, але зовн≥ мають вигл¤д злочину, закон в≥дносить: необх≥дну оборону, крайню необх≥дн≥сть затриманн¤ злочинц¤.
” стан≥ необх≥дноњ оборони, крайньоњ необх≥дност≥ або при затриманн≥ злочинц¤ завдаЇтьс¤ шкода сусп≥льним в≥дносинам, але враховуючи, що ц≥ д≥њ спр¤мован≥ на захист ≥нтерес≥в держави, сусп≥льства, законних прав та ≥нтерес≥в окремих громад¤н, ¤ким загрожуЇ небезпека, вони не т≥льки не Ї сусп≥льно небезпечними, а навпаки Ц Ї сусп≥льно корисними.
ожна людина, незалежно в≥д можливост≥ уникнути пос¤ганн¤ або звернутис¤ за допомогою до ≥нших ос≥б чи орган≥в влади, маЇ право на необх≥дну оборону, тобто вчиненн¤ д≥њ, ¤к зазначено в закон≥, з метою захисту ≥нтерес≥в чи прав особи, ¤ка захищаЇтьс¤, або ≥ншоњ особи, ≥нтерес≥в сусп≥льства чи держави в≥д сусп≥льно небезпечного пос¤ганн¤ шл¤хом завданн¤ шкоди тому, хто пос¤гаЇ, ¤кщо так≥ д≥њ були зумовлен≥ потребою негайного в≥дверненн¤ чи припиненн¤ пос¤ганн¤.
ѕравом≥рним буде застосуванн¤ нав≥ть зброњ або будь-¤ких ≥нших засоб≥в чи предмет≥в з певними насл≥дками, ¤кщо воно зд≥йснене дл¤ захисту в≥д нападу озброЇноњ особи, припиненн¤ протиправного насильницького проникненн¤ у житло чи ≥нше прим≥щенн¤.
УЌе Ї злочином д≥¤, Ц говоритьс¤ у закон≥, Ц ¤ка, хоча й п≥дпадаЇ п≥д ознаки д≥¤нн¤, передбаченого крим≥нальним законом, але вчинена в стан≥ крайньоњ необх≥дност≥, тобто дл¤ усуненн¤ небезпеки, що загрожуЇ ≥нтересам держави, громадським ≥нтересам, особ≥ чи правам ц≥Їњ людини або ≥нших громад¤н, ¤кщо цю небезпеку за таких обставин не можна було усунути ≥ншим способом ≥ ¤кщо запод≥¤на шкода Ї менш значною, н≥ж в≥двернута шкодаФ. ÷¤ небезпека може виникнути внасл≥док стих≥йних сил природи, злочинних д≥й, повед≥нки тварин ≥ таке ≥нше.
Ќаприклад, дл¤ вр¤туванн¤ судна, ¤ке потрапило в авар≥ю, кап≥тан наказуЇ викинути частину вантажу в море, або, щоб уникнути нањзду на дитину, ¤ка випадково виб≥гла на дорогу, вод≥й спр¤мовуЇ машину в буд≥влю чи ≥ншу споруду, завдаючи в≥дпов≥дно матер≥альноњ шкоди, але р¤туючи житт¤ людини.
Ўкода може бути запод≥¤на ≥ злочинцю з метою його затриманн¤ ≥ доставленн¤ в≥дпов≥дним органам влади дл¤ подальшого вир≥шенн¤ питанн¤ про в≥дпов≥дальн≥сть. “ак≥ д≥њ теж визнаютьс¤ сусп≥льно корисними, бо спри¤ють боротьб≥ з≥ злочинн≥стю. “ому Уд≥њ потерп≥лого та ≥нших ос≥б безпосередньо п≥сл¤ вчиненн¤ пос¤ганн¤, спр¤мован≥ на затриманн¤ особи, ¤ка вчинила напад, дл¤ доставленн¤ њњ в≥дпов≥дним органам влади ¤к правом≥рн≥ прир≥внюютьс¤ до необх≥дноњ оборони, ¤кщо вони були необх≥дн≥ дл¤ затриманн¤ ≥ в≥дпов≥дали небезпечност≥ пос¤ганн¤ й обставинам затриманн¤ злочинц¤Ф.
І 6. рим≥нальне покаранн¤ ≥ його види
рим≥нальне покаранн¤ Ц це зас≥б державного примусу, ¤кий застосовуЇтьс¤ судом у вироку до особи, що скоњла злочин, ≥ виражаЇ негативну оц≥нку злочину й особи, ¤ка його вчинила.
Ќе маючи за мету завдавати ф≥зичних страждань або принижувати людську г≥дн≥сть, закон визначаЇ, що крим≥нальне покаранн¤ призначаЇтьс¤ дл¤ виправленн¤ ≥ перевихованн¤ засуджених, а також запоб≥ганн¤ вчиненню нових злочин≥в ¤к з боку самих засуджених, так ≥ з боку ≥нших ос≥б.
” закон≥ визначена система покарань ≥ њх види. ¬ид≥л¤ютьс¤ покаранн¤ основн≥ та додатков≥. ѕерел≥к њх Ї вичерпним.
≤. ќсновн≥ Ц це покаранн¤, ¤к≥ призначаютьс¤ судом лише ¤к самост≥йн≥. ƒо них належить: позбавленн¤ вол≥, виправн≥ роботи без позбавленн¤ вол≥, позбавленн¤ права займати певн≥ посади або займатис¤ певною д≥¤льн≥стю, штраф, громадська догана, направленн¤ в≥йськовослужбовц≥в строковоњ служби в дисципл≥нарний батальйон.
« 4 кв≥тн¤ 2000 року вступив у силу «акон ”крањни Уѕро внесенн¤ зм≥н до рим≥нального, рим≥нально-процесуального та ¬иправно-трудового кодекс≥в ”крањниФ в≥д 22.02.2000. ÷ей закон в≥дм≥нив смертну кару. —мертна кара в ”крањн≥ застосовувалась ¤к виключна тимчасова м≥ра покаранн¤ за де¤к≥ особливо т¤жк≥ злочини проти держави та особистост≥ (наприклад, за пос¤ганн¤ на житт¤ державного д≥¤ча, за диверс≥ю, умисне вбивство при обт¤жуючих обставинах ≥ де¤к≥ ≥нш≥). «ам≥сть смертноњ кари в≥дтепер застосовуЇтьс¤ дов≥чне позбавленн¤ вол≥, ¤к основний вид покаранн¤.
ƒов≥чне позбавленн¤ вол≥ не застосовуЇтьс¤ до ос≥б, ¤к≥ вчинили злочини в≥ком до 18 рок≥в, до ос≥б в≥ком понад 65 рок≥в, а також до ж≥нок що були ваг≥тними п≥д час вчиненн¤ злочину або на момент винесенн¤ вироку (ст. 25 )
≤≤. ƒодатков≥ Ц це покаранн¤, ¤к≥ призначаютьс¤ лише в доповненн¤ до основних ≥ самост≥йно застосовуватись не можуть, а саме: конф≥скац≥¤ майна, позбавленн¤ в≥йськового або спец≥ального званн¤, позбавленн¤ батьк≥вських прав.
ѕозбавленн¤ права займати певн≥ посади або займатис¤ певною д≥¤льн≥стю, а також штраф ¤к види покарань можуть застосовуватись ≥ ¤к основн≥, ≥ ¤к додатков≥.
І 7. ¬≥дпов≥дальн≥сть за окрем≥ види злочин≥в
Ќайб≥льш високу ступ≥нь сусп≥льноњ небезпеки мають злочини проти держави. ¬они под≥л¤ютьс¤ на особливо небезпечн≥ злочини проти держави та ≥нш≥.
ƒо першоњ групи закон в≥дносить так≥ злочини, ¤к≥ пос¤гають на зовн≥шню безпеку ”крањни (д≥њ, спр¤мован≥ на насильницьку зм≥ну чи поваленн¤ конституц≥йного ладу або на захопленн¤ державноњ влади, диверс≥¤) та ≥нш≥. “ак, передбачаЇтьс¤ в≥дпов≥дальн≥сть у вигл¤д≥ позбавленн¤ вол≥ в≥д дес¤ти до пТ¤тнадц¤ти рок≥в з конф≥скац≥Їю майна за державну зраду, тобто за перех≥д громад¤нина ”крањни на б≥к ворога у воЇнний час або в бойов≥й обстановц≥, за шпигунство чи наданн¤ ≥ноземн≥й держав≥, орган≥зац≥њ або њх представникам допомоги у проведенн≥ п≥дривноњ д≥¤льност≥ проти ”крањни.
ƒо ≥нших злочин≥в проти держави закон в≥дносить злочини, що пос¤гають на основи державного управл≥нн¤ у сфер≥ расовоњ, нац≥ональноњ та рел≥г≥йноњ р≥вноправност≥ громад¤н; злочини, що пос¤гають на основи державного управл≥нн¤ у сфер≥ обороноздатност≥ ”крањни (розголошенн¤ таЇмниц≥, втрата документ≥в, що м≥ст¤ть державну таЇмницю, ухиленн¤ в≥д призову на строкову в≥йськову службу, незаконне перетинанн¤ державного кордону та ≥нш≥); злочини, що пос¤гають на основи державного управл≥нн¤ у сфер≥ громадськоњ безпеки ≥ громадського пор¤дку (масов≥ безпор¤дки, бандитизм).
«окрема, такий злочин ¤к бандитизм пос¤гаЇ на основи державного управл≥нн¤ у сфер≥ громадськоњ безпеки. Ѕандитизм Ц це орган≥зац≥¤ озброЇноњ банди, участь в озброЇн≥й банд≥ чи у нападах, вчинюваних бандою. ƒл¤ складу бандитизму достатньо хоча б одн≥Їњ ≥з названих д≥й. ’арактерними ознаками бандитизму Ї: ст≥йк≥сть сп≥втовариства (банди), озброЇн≥сть ≥ загальна злочинна мета њњ учасник≥в Ц вчиненн¤ напад≥в на державн≥, громадськ≥ установи, п≥дприЇмства чи окремих громад¤н.
«а вчиненн¤ бандитизму може бути призначено покаранн¤ у вигл¤д≥ позбавленн¤ вол≥ на строк в≥д пТ¤ти до пТ¤тнадц¤ти рок≥в з конф≥скац≥Їю майна.
¬исокий р≥вень сусп≥льноњ небезпеки характерний дл¤ злочин≥в проти житт¤. ÷е р≥зн≥ види вбивства, доведенн¤ до самогубства, погроза вчинити вбивство. Ќайб≥льш т¤жким злочином серед них Ї умисне вбивство при обт¤жуючих обставинах, за ¤ке передбачено нав≥ть застосуванн¤ дов≥чного увТ¤зненн¤. ƒо цього виду злочину закон в≥дносить вбивства з корисливих та хул≥ганських мотив≥в, умисне убивство, вчинене у звТ¤зку з виконанн¤м потерп≥лим службового або громадського обовТ¤зку, умисне убивство двох або б≥льше ос≥б чи ж≥нки, ¤ка зав≥домо дл¤ винного була у стан≥ ваг≥тност≥, або вбивство, вчинене з особливою жорсток≥стю чи способом, небезпечним дл¤ житт¤ багатьох людей, з метою прихованн¤ ≥ншого злочину, так само вбивство поЇднане ≥з зівалтуванн¤м. —юди також в≥днесен≥ умисне вбивство, що скоЇне особливо небезпечним рецидив≥стом, а також таке, що скоЇне повторно.
«акон в≥докремлюЇ ≥ передбачаЇ в≥дпов≥дальн≥сть за ≥нш≥ види умисного вбивства: без обт¤жуючих ≥ без помТ¤кшуючих обставин (просте вбивство); при помТ¤кшуючих обставинах, а також вбивство з необережност≥.
ƒо ≥нших злочин≥в проти особи закон в≥дносить т≥лесн≥ ушкодженн¤, побоњ й мордуванн¤, зараженн¤ венеричною хворобою, незаконний аборт, залишенн¤ у небезпец≥, ухиленн¤ в≥д сплати ал≥мент≥в, зівалтуванн¤, наклеп, образа й ≥нш≥.
¬≥дпов≥дальн≥сть за злочини проти власност≥ передбачена другою й пТ¤тою главами рим≥нального кодексу. Ќайб≥льш поширеними Ї корислив≥ злочини, повТ¤зан≥ з розкраданн¤м державного, колективного чи ≥ндив≥дуального майна шл¤хом крад≥жки, грабежу чи розб≥йного нападу, шахрайства або розкраданн¤ державного чи колективного майна шл¤хом привласненн¤, розтрати або зловживанн¤ службовим становищем.
якщо крад≥жка Ц це завжди таЇмне викраданн¤ державного, колективного чи ≥ндив≥дуального майна, то граб≥ж Ц це в≥дкрите заволод≥нн¤ тим же майном, тобто у присутност≥ особи, ¤к≥й воно належало чи було дов≥рено, або особи, ¤ка охорон¤ла його. ѕри цьому граб≥жник може застосувати насильство, що не Ї небезпечним дл¤ житт¤ чи здоровТ¤ потерп≥лого, або погрожувати застосувати таке насильство. ‘≥зичне чи псих≥чне насильство п≥д час грабежу Ї способом заволод≥нн¤ майном або отриманн¤ його. “ому пор≥вн¤но з крад≥жкою граб≥ж Ї б≥льш небезпечним злочином.
–озб≥й характеризуЇтьс¤ нападом з метою заволод≥нн¤ державним, колективним чи ≥ндив≥дуальним майном, ¤кий поЇднаний з насильством, небезпечним дл¤ житт¤ ≥ здоровТ¤ особи, на ¤ку вчинено напад, або з погрозою застосувати таке насилл¤. ” б≥льшост≥ випадк≥в п≥д час розбою застосовуЇтьс¤ вогнепальна збро¤, нож≥, кастети й ≥нше. “ому цей злочин стоњть пор¤д з найб≥льш небезпечними.
√лава ’ рим≥нального кодексу передбачаЇ в≥дпов≥дальн≥сть за злочини проти громадського пор¤дку, громадськоњ безпеки й здоровТ¤ народу.
’ул≥ганство Ц це так≥ д≥њ, ¤к≥ грубо порушують громадський пор¤док ≥ виражають в≥дверту неповагу до сусп≥льства, тобто зневажливе протиставленн¤ своњх особистих сусп≥льним ≥нтересам. ’ул≥ганськ≥ д≥њ зд≥йснюютьс¤ переважно в громадських м≥сц¤х мають публ≥чний характер, ≥ стосуютьс¤ громадських ≥нтерес≥в.
ƒо злочин≥в проти здоровТ¤ народу належать: незаконне л≥куванн¤, забрудненн¤ водоймищ ≥ атмосферного пов≥тр¤; забрудненн¤ мор¤ речовинами, шк≥дливими дл¤ здоровТ¤ людей або живих ресурс≥в мор¤. ѕередбачаЇтьс¤ диференц≥йована в≥дпов≥дальн≥сть за д≥њ, повТ¤зан≥ з наркотиками: незаконне виготовленн¤, придбанн¤, збер≥ганн¤, перевезенн¤, пересиланн¤ або збут наркотичних засоб≥в; розкраданн¤ наркотичних засоб≥в; пос≥в або вирощуванн¤ заборонених до вирощуванн¤ оп≥йного маку ≥ конопель; орган≥зац≥¤ або утриманн¤ прим≥щень дл¤ вживанн¤ наркотичних засоб≥в й ≥нше.
<< попередн¤ зм≥ст наступна >>