“ема: є3.5. ƒержава ≥ право –ос≥њ 18-початку 20 стол≥тт¤.

1. ƒержавн≥ реформи першоњ половини 18 стол≥тт¤.
2. ‘ормуванн¤ новоњ системи права.  одиф≥кац≥¤ права.
3. –еформи 60-70-х рок≥в. —ел¤нська реформа 1861 р. —удова реформа 1864 р. «емська реформа 1864 р. ћ≥ська реформа 1870 р. ¬≥йськова реформа 1874 р.
4. ќформленн¤ конституц≥йноњ монарх≥њ.
5. –озвиток права на початку 20 стол≥тт¤.

1) ƒержавн≥ реформи першоњ половини 18 стол≥тт¤.
’арактерною рисою абсолютизму Ї прагненн¤ регламентувати правове становище кожного ≥з ≥снуючих стан≥в. “аке втручанн¤ могло мати ¤к пол≥тичний так ≥ правовий характер. «аконодавець прагнув визначити правовий статус кожноњ соц≥альноњ групи ≥ регулювати њњ соц≥альн≥ д≥њ.
ѕравовий статус двор¤нства був суттЇво зм≥нений прийн¤тт¤м ”казу про Їдиноспадкуванн¤ 1714 р. ÷ей акт мав дек≥лька насл≥дк≥в:
1) ёридичне злитт¤ таких форм земельноњ власност≥, ¤к вотчина ≥ пом≥ст¤ призвело до виникненн¤ Їдиного пон¤тт¤ Унерухомост≥Ф. Ќа њњ основ≥ в≥дбулась консол≥дац≥¤ стану. ѕо¤ва цього пон¤тт¤ призвела до формуванн¤ б≥льш точноњ юридичноњ техн≥ки, розробки правових повноважень власника, стаб≥л≥зац≥њ зобовТ¤зальних в≥дносин.
2) ¬становленн¤ ≥нституту майорату - спадкуванн¤ нерухомост≥ т≥льки одним старшим сином, не властивого рос≥йському праву, метою ¤кого було збереженн¤ в≥д роздробленн¤ земельноњ двор¤нськоњ власност≥.
јле реал≥зац≥¤ нового принципу призводила до по¤ви значних груп безземельного двор¤нства, змушеного влаштовуватись на в≥йськову чи цив≥льну службу. ÷е положенн¤ ”казу викликало найб≥льше невдоволенн¤ двор¤н (було в≥дм≥нено в 1731 р.).
3) ѕеретворивши пом≥ст¤ в спадкове землеволод≥нн¤, ”каз разом з тим знайшов новий спос≥б прикр≥пити двор¤нство до державноњ служби - обмеженн¤ спадкуванн¤ змушувало його представник≥в служити за платню. ƒуже швидко почав формуватись багаточисельний бюрократичний апарат ≥ профес≥йний оф≥церський корпус.
Ћог≥чним продовженн¤м ”казу про Їдиноспадкуванн¤ став “абель про ранги (1722 р.). …ого прийн¤тт¤ св≥дчило про р¤д нових обставин:
1. Ѕюрократичний п≥дх≥д при формуванн≥ державного апарату перем≥г аристократичний (звТ¤заний з принципом м≥сництва). ѕрофес≥йн≥ ¤кост≥, особиста в≥ддан≥сть ≥ вислуга стають визначальними при просуванн≥ по служб≥.
2. —формульована “абелем про ранги нова система звань ≥ посад юридично оформила статус правл¤чого класу. Ѕули п≥дкреслен≥ його службов≥ ¤кост≥: будь-¤ке вище званн¤ могло бути присвоЇне т≥льки п≥сл¤ проходженн¤ через весь ланцюг нижчих звань. ¬становлювались строки служби в певних званн¤х. « дос¤гненн¤м звань восьмого класу чиновник одержував званн¤ спадкового двор¤нина ≥ м≥г передати титул у спадщину.
3. “абель про ранги зр≥вн¤в в≥йськову службу з цив≥льною: званн¤ присвоювались в обох сферах, принципи просуванн¤ по служб≥ були однаков≥.
4. ѕ≥дготовка кадр≥в дл¤ нового державного апарату стала зд≥йснюватись в спец≥альних школах ≥ академ≥¤х в –ос≥њ ≥ за кордоном. —туп≥нь квал≥ф≥кац≥њ визначавс¤ не т≥льки чином, але й осв≥тою, спец≥альною п≥дготовкою.
Ѕюрократизац≥¤ державного апарату в≥дбувалась на р≥зних р≥вн¤х ≥ на прот¤з≥ тривалого пер≥оду. ќб'Їктивно вона сп≥впадала з процесами подальшоњ централ≥зац≥њ владних структур. ¬же в друг≥й половин≥ 17 стол≥тт¤ зникають залишки ≥мун≥тетних феодальних прив≥лењв ≥ останн≥ приватновласницьк≥ м≥ста. Ѕо¤рська ƒума ≥з органу, ¤кий в≥дав разом з царем найважлив≥шими справами в держав≥ в к≥нц≥ 17 стол≥тт¤ перетворюЇтьс¤ в пер≥одично скликувану раду приказних судд≥в. ¬она стаЇ контрольним органом, ¤кий спостер≥гав за д≥¤льн≥стю виконавчих орган≥в (приказ≥в) ≥ орган≥в м≥сцевого управл≥нн¤. ¬ к≥нц≥ 17 стол≥тт¤ в≥дбуваЇтьс¤ об'Їднанн¤ галузевих ≥ територ≥альних приказ≥в.
ѕроцес централ≥зац≥њ торкнувс¤ ≥ системи м≥сцевих орган≥в: з 1626 р. по вс≥й територ≥њ держави пор¤д з органами м≥сцевого самоуправл≥нн¤ (губн≥, земськ≥ хати, м≥ськ≥ приказчики) стали з'¤вл¤тись воЇводи. Ќа к≥нець 17 стол≥тт¤ њх к≥льк≥сть виросла до 250 тис¤ч, вони зосередили адм≥н≥стративну, судову ≥ в≥йськову владу на м≥сц¤х, п≥дкор¤ючись центру. ¬оЇводи вже в 80 рр. 17 стол≥тт¤ вит≥снили по вс≥й територ≥њ держави виборн≥ м≥сцев≥ органи.
–еформи вищих орган≥в влади ≥ управл≥нн¤, що в≥дбулис¤ в перш≥й чверт≥ 17 стол≥тт¤ прийн¤то д≥лити на три етапи:
- 1699-1710 рр. - частков≥ перетворенн¤ в систем≥ вищих державних орган≥в, в структур≥ м≥сцевого самоуправл≥нн¤, в≥йськова реформа;
- 1710 - 1719 рр. - л≥кв≥дац≥¤ колишн≥х центральних орган≥в влади ≥ управл≥нн¤, створенн¤ новоњ столиц≥, —енату, проведенн¤ першоњ обласноњ реформи;
- 1719-1725 рр. - створенн¤ нових орган≥в галузевого управл≥нн¤ дл¤ колег≥й, проведенн¤ другоњ обласноњ реформи, реформи церковного управл≥нн¤, ф≥нансово-податковоњ реформи, створенн¤ правовоњ основи дл¤ вс≥х установ ≥ нового пор¤дку проходженн¤ служби.
¬ 1711 р п≥д час знаходженн¤ ѕетра ≤ у в≥йськовому поход≥ був створений —енат. ѕо ”казу —енат повинен був, керуючись д≥ючим законодавством тимчасово зам≥щувати цар¤. ѕ≥зн≥ше —енат стаЇ пост≥йно д≥ючим органом. ƒо компетенц≥њ —енату в≥дносились: судова ≥ орган≥зац≥йно-судова д≥¤льн≥сть ф≥нансовий ≥ податковий контроль, зовн≥шньоторгов≥ ≥ кредитн≥ повноваженн¤.
¬ 1718 р. в склад —енату, кр≥м призначених царем член≥в, вв≥йшли вс≥ президенти створених установ-колег≥й (≥ноземних справ, юстиц≥њ, в≥йськова, бюджетна).
¬ 1722 р. —енат був реформований трьома указами ≥мператора. Ѕув зм≥нений його склад. ¬ склад —енату вже не входили президенти колег≥й.
ƒл¤ контролю за д≥¤льн≥стю —енату в 1715 р. була введена посада генерал-рев≥зора, ¤кого п≥зн≥ше зам≥нив обер-секретар —енату. –еформа 1722 р. ѕеретворила —енат у вищий орган центрального управл≥нн¤.
ћ≥сцеве управл≥нн¤ на початку XVIII ст. зд≥йснювалось на основ≥ староњ модел≥: воЇводське управл≥нн¤ ≥ система обласних приказ≥в. ¬ процес≥ реформ ѕетра ≤ в цю систему стали вноситись зм≥ни. ¬ 1702 роц≥ вводитьс¤ ≥нститут воЇводських товариш≥в, виборних в≥д м≥сцевого двор¤нства. ¬ 1705 роц≥ цей пор¤док стаЇ обовТ¤зковим, що повинно було посилити контроль за старою адм≥н≥страц≥Їю.
¬ 1702 роц≥ в≥дм≥н¤Їтьс¤ ≥нститут губних старост, а њх функц≥њ передаютьс¤ воЇводам, ¤к≥ зав≥дували справами разом з виборними двор¤нськими радами. 
¬ 1708 роц≥ вводитьс¤ нове територ≥альне д≥ленн¤ держави: засновувалось 8 губерн≥й, по ¤ких були розписан≥ пов≥ти ≥ м≥ста. ¬ 1713 Ц 1714 рр. число губерн≥й виросло до 11. 
Ќа чол≥ губерн≥њ був поставлений губернатор чи генерал-губернатор, ¤к≥ обТЇднували в своњх руках всю адм≥н≥стративну, судову ≥ в≥йськову владу. ѓм п≥дкор¤лись 4 пом≥чники по галуз¤х управл≥нн¤.
ѕ≥д час реформи (до 1715 року) склалась система м≥сцевого управл≥нн¤, що включала в себе три ланки: пов≥т Ц пров≥нц≥¤ Ц губерн≥¤. 
¬≥йськова реформа була одн≥Їю з найголовн≥ших державних перетворень початку XVIII ст. ѕ≥сл¤ невдалих поход≥в на јзов(1695-1696рр.) зак≥нчило своЇ ≥снуванн¤ двор¤нське к≥нне ополченн¤. «разком дл¤ перетворенн¤ в≥йськових частин стали полки особистоњ охорони ѕетра ≤. 
« 1699 року розпочинаЇтьс¤ формуванн¤ рекрутськоњ системи набору в арм≥ю. « 1723 року на п≥дстав≥ перепису населенн¤ була введена система подушноњ розкладки рекрут≥в. ¬ 1719 роц≥ вводитьс¤ У—татут в≥йськовийФ, ¤кий регламентував склад ≥ орган≥зац≥ю арм≥њ, в≥дносини командир≥в ≥ п≥длеглих, обовТ¤зки в≥йськових чин≥в.
¬ 1720 роц≥ був прийн¤тий ћорський статут. 
¬ 1721 роц≥ був заснований —в¤т≥йший —инод, ¤кий став вищим органом церковного управл≥нн¤. —инод очолював св≥тський чиновник Ц обер прокурор. ”правл≥нн¤ церковними земл¤ми став зд≥йснювати ћонастирський приказ, ¤кий став складовою структурою —иноду. ћонарх перетворивс¤ в юридичного главу церкви. ¬≥н вир≥шував питанн¤ орган≥зац≥њ церковного житт¤, призначенн¤ ≥Їрарх≥в. ÷ерква втратила свою роль ≥деолог≥чноњ опозиц≥њ св≥тським власт¤м: будь-¤к≥ р≥шенн¤ монарха обговоренню не п≥дл¤гали.
¬ жовтн≥ 1721 року в звТ¤зку з перемогою в ѕ≥вн≥чн≥й в≥йн≥ —енат ≥ —в¤т≥йший —инод присвоюють ѕетру ≤ титул УЅатька ¬≥тчизни, ≤мператора ¬серос≥йськогоФ, ≥ –ос≥¤ стаЇ ≥мпер≥Їю. 

2) ‘ормуванн¤ новоњ системи права.
√оловним джерелом права в пер≥од становленн¤ абсолютноњ монарх≥њ залишалось —оборне ”ложенн¤ 1649р., правова сила ¤кого неодноразово п≥дтверджувалась указами. ¬ перш≥й чверт≥ XVIII ст. коло джерел суттЇво зм≥нюЇтьс¤: поповнюЇтьс¤ ман≥фестами, указами, статутами, регламентами ≥ ≥ншими формами акт≥в. «аконодавство в цей пер≥од стаЇ б≥льш ч≥тким по форм≥ ≥ менш казуальним. ѕисьмове оформленн¤ закон≥в ≥ њх публ≥кац≥¤ стають обовТ¤зковими. ¬перше зТ¤вл¤Їтьс¤ вказ≥вка на те, що закон не маЇ зворотньоњ сили.
ѕубл≥кац≥¤ ≥ тлумаченн¤ закон≥в покладались на —енат, ¤кий пропонував своЇ тлумаченн¤ ≥мператору. ≤мператор приймав остаточне р≥шенн¤.
¬елика к≥льк≥сть прийн¤тих акт≥в вимагала проведенн¤ систематизац≥њ ≥ кодиф≥кац≥њ. « 1649 р. по 1696 р. було прийн¤то б≥льш ¤к п≥втори тис¤ч≥ акт≥в, що мали силу закону. «а пер≥од правл≥нн¤ ѕетра ≤ було прийн¤то б≥льш ¤к три тис¤ч≥ правових акт≥в. ¬иникали серйозн≥ ускладненн¤ в узагальненн≥ ≥ тлумаченн≥ цих розр≥знених ≥ часто взаЇмовиключающих норм.
ѕерша спроба (п≥сл¤ —оборного ”ложенн¤ 1649 р.) систематизац≥њ правових норм була зроблена створеною в 1700 р. ѕалатою про уложенн¤. √оловним завданн¤м палати стало приведенн¤ у в≥дпов≥дн≥сть з —удебниками ≥ —оборним ”ложенн¤м вс≥Їњ маси прийн¤тих в останн≥й час нормативних акт≥в. ƒруге завданн¤ заключалось в оновленн≥ судовоњ ≥ управл≥нськоњ практики шл¤хом включенн¤ в нењ нових норм права.
–обота ѕалати продовжувалась до 1703 р. коли був складений проект Ќовоуложенноњ книги. ѕроект збер≥гав структуру —оборного ”ложенн¤ (двадц¤ть пТ¤ть глав), але його норми суттЇво обновились. ÷¤ робота ѕалати була першим досв≥дом по систематизац≥њ права.
 одиф≥кац≥йна робота розпочалась п≥зн≥ше. ¬ 1714 р. готуЇтьс¤ перегл¤д —оборного ”ложенн¤. —удд≥ зобовТ¤зан≥ були вир≥шувати справи т≥льки на п≥дстав≥ норм ”ложенн¤ ≥ не протир≥чащих йому указ≥в. —пец≥альн≥й ком≥с≥њ доручалось звести вс≥ посл≥дуюч≥ (п≥сл¤ 1649 р.) укази ≥ приговори в зв≥дн≥ зб≥рники.
¬ 1718 р. ¬ допов≥д≥ ёстиць Ц колег≥њ було запропоновано прийн¤ти ¤к джерело нових правових норм шведськ≥ закони, включивши в Їдиний зв≥д —оборне ”ложенн¤, нов≥ укази ≥ шведський кодекс. √оловним напр¤мком кодиф≥кац≥йноњ роботи в цей час було вид≥ленн¤ норм, спр¤мованих на укр≥пленн¤ ≥ захист державного ≥нтересу. ÷ьому завданню були присв¤чен≥ ≥ п≥дб≥р нових норм, ≥ зм≥на принцип≥в тлумаченн¤ ≥ застосуванн¤ закону.
¬ 1725 р. проект нового ”ложенн¤ був зак≥нчений. ¬≥н складавс¤ з чотирьох книг (120 глав, 2000 статей). —луханн¤ проекту нам≥чалос¤ провести в ¬ерховн≥й таЇмн≥й рад≥, але п≥сл¤ смерт≥ ѕетра ≤ двор¤нська реакц≥¤ зм≥нила в≥дношенн¤ до кодиф≥кац≥йноњ роботи ≥ њњ мети: ≥ноземному впливу була протиставлена ≥де¤ правовоњ в≥тчизн¤ноњ традиц≥њ. ¬ план≥ юридичноњ техн≥ки нам≥тивс¤ поворот в≥д кодиф≥кац≥њ (обновленн¤) законодавства до його систематизац≥њ.
ƒосв≥д кодиф≥кац≥йноњ роботи першоњ половини XVIII ст. показав, що розвиток права спр¤мовувавс¤ на створенн¤ галузевого д≥ленн¤, дл¤ чого ≥ створювались окрем≥ зводи норм. «води будувались на систематизац≥њ, рецепц≥њ ≥ узагальненн≥ практики правозастосуванн¤. —фера д≥њ правового акту залежала в≥д його форми. —татути видавались дл¤ певного в≥домства (¬≥йськовий, ћорський) або дл¤ регулюванн¤ певноњ галуз≥ права (статут про вексел≥, коротке зображенн¤ процес≥в чи судових т¤жб).
–егламенти визначали склад, орган≥зац≥ю, компетенц≥ю ≥ пор¤док д≥ловодства орган≥в управл≥нн¤ (√енеральний регламент 1720 р., ƒуховний регламент 1721р.).
”казами оформл¤лось введенн¤ нових державних орган≥в ≥ посад, введенн¤ в д≥ю акт≥в галузевого законодавства, призначенн¤ на посади.
ƒл¤ законотворчоњ д≥¤льност≥ абсолютизму характерна детальна регламентац≥¤ вс≥х стор≥н громадського ≥ приватного житт¤. “ому особлива увага прид≥л¤лась формам правових акт≥в ≥ правового регулюванн¤. Ќайб≥льш розповсюдженими формами в перш≥й чверт≥ XVIII ст. були:
–егламенти Ц акти, що визначали загальну структуру, статус ≥ напр¤мок д≥¤льност≥ окремих державних установ.(–егламент  омерц-колег≥њ (про торг≥влю Ц 1719 р.)
ћан≥фести. ¬идавались т≥льки монархом ≥ за його п≥дписом ≥ були звернен≥ до всього населенн¤ ≥ до вс≥х установ. ¬ форм≥ ман≥фест≥в оголошувалось про вступ монарха на престол, про початок в≥йни або п≥дписанн¤ миру, про велик≥ пол≥тичн≥ под≥њ ≥ акц≥њ.
≤менн≥ укази. “акож видавались ≥ п≥дписувались монархом. ¬ них формулювались р≥шенн¤, що були адресован≥ конкретним державним установам чи посадовим особам: —енату, колег≥¤м, губернаторам.
”кази. ћогли видаватись монархом або в≥д його ≥мен≥ —енатом ≥ були нац≥лен≥ на р≥шенн¤ певноњ справи, введенн¤ чи в≥дм≥ну конкретних установ, норм чи принцип≥в д≥¤льност≥. јдресувались вони певному органу або особ≥ ≥ були обовТ¤зковими т≥льки дл¤ них. ¬ форм≥ указ≥в виносились судов≥ р≥шенн¤ —енату.
—татути. «б≥рники, що м≥стили норми, ¤к≥ в≥дносились до певноњ сфери державноњ д≥¤льност≥ (1716 р. Ц ¬≥йськовий статут, 1720 р. Ц ћорський статут).
«м≥ни, що в≥дбулис¤ в пол≥тичний ≥ державн≥й систем≥ –ос≥њ при њњ вступ≥ в пер≥од абсолютизму, привели до зм≥н в сфер≥ крим≥нального права. Ќа початку XVIII ст. суди при розгл¤д≥ крим≥нальних справ керувались —оборним ”ложенн¤м 1649 р. ≥ новоуказними статт¤ми. ѕерша петровська систематизац≥¤ крим≥нально-правових норм була проведена в 1715 р. при створенн≥ Ујртикула в≥йськовогоФ.
¬≥йськов≥ артикули складались ≥з 24 глав ≥ 209 статей. ¬они були включен≥ ¤к друга частина у ¬≥йськовий статут.
јртикули м≥стили основн≥ принципи крим≥нальноњ в≥дпов≥дальност≥, пон¤тт¤ злочину, вини, мети покаранн¤, необх≥дноњ оборони, крайньоњ необх≥дност≥, перел≥к обставин, що помТ¤кшують ≥ обт¤жують в≥дпов≥дальн≥сть.
«лочини под≥л¤лись на навмисн≥, необережн≥ ≥ випадков≥. «аконодавець звертав увагу на ступ≥нь випадковост≥ Ц р≥зниц¤ м≥ж необережним ≥ випадковим злочином була дуже незначною. ¬≥дпов≥дальн≥сть зн≥малась чи помТ¤кшувалась в залежност≥ в≥д обТЇктивних обставин. ƒо помТ¤кшуючих обставин закон в≥дносив стан афекту, малол≥тство злочинц¤, а також нерозум≥нн¤ ≥ давн≥сть.
’арактерно, що до обт¤жуючих обставин закон вперше став в≥дносити стан спТ¤н≥нн¤ (ран≥ше стан спТ¤н≥нн¤ в≥дносивс¤ до обставин, що помТ¤кшували вину).
«аконодавець вводив пон¤тт¤ крайньоњ необх≥дност≥ (наприклад, крад≥жка в≥д голоду) ≥ необх≥дноњ оборони. ƒл¤ останньоњ вимагалось на¤вн≥сть р¤ду обставин: ступ≥нь в≥дпов≥дальност≥ захисту загроз≥, факт на¤вност≥ нападу ≥ факт загрози життю особи, що захищалась. ¬≥дсутн≥сть одн≥Їњ ≥з ознак могло призвести до покаранн¤ особи, ¤ка захищалась, але покаранн¤ могло бути помТ¤кшено. ѕон¤тт¤ перевищенн¤ меж необх≥дноњ оборони ще не ≥снувало.
«лочин под≥л¤вс¤ на стад≥њ: нам≥р, пос¤ганн¤ на злочин ≥ завершений злочин. ѕос¤ганн¤ на злочин могло бути зак≥нченим ≥ незак≥нченим: закон передбачав можлив≥сть добров≥льноњ в≥дмови в≥д зд≥йсненн¤ злочину (наприклад, в≥дмова в≥д завершенн¤ дуел≥ вже ставшими б≥л¤ барТЇру дуел¤нтами).
≤нститут сп≥вучаст≥ в злочин≥ не був достатньо розроблений: рол≥ сп≥вучасник≥в не диференц≥ювались законом. јле по де¤ких злочинах пос≥бники карались не так суворо ¤к виконавц≥ злочину (наприклад, пос≥бники, що п≥дтримували бунт≥вник≥в).
¬ закон≥ Ї фактор повторност≥. Ќаприклад, за першу крад≥жку карали шп≥црутенами , за другу також шп≥црутенами в подв≥йному розм≥р≥ (дванадц¤ть раз≥в), за третю в≥др≥зали н≥с, вуха ≥ висилали на каторжн≥ роботи, а за четверту передбачалась смертна кара.
јртикули м≥стили так≥ види злочин≥в:
ѕроти рел≥г≥њ. ¬ цю групу входили чаклунство, ≥долопоклонство, ¤к≥ карались смертною карою (спаленн¤м) при умов≥, що будуть доказан≥ в≥дносини обвинуваченого з ди¤волом. ѕри в≥дсутност≥ таких доказ≥в призначалось тюремне увТ¤зненн¤ ≥ т≥лесне покаранн¤.
Ќедотриманн¤ церковних обр¤д≥в ≥ нев≥дв≥дуванн¤ богослуж≥нь, знаходженн¤ в церкв≥ в пТ¤ному вигл¤д≥ карались штрафом або тюремним увТ¤зненн¤м.
ƒержавн≥. ѕростий нам≥р вбити або вз¤ти в полон цар¤ каравс¤ четвертуванн¤м. “ак же каравс¤ збройний виступ проти влади.
ќбраза словом монарха каралась в≥друбуванн¤м голови.
«а зраду також передбачалась смертна кара.
ƒо посадових злочин≥в в≥дносили хабарництво, ¤ке каралось смертною карою, конф≥скац≥Їю майна ≥ т≥лесними покаранн¤ми.
ќсобливий склад посадових злочин≥в склало казнокрадство. 
Ќесплата податк≥в каралась починаючи з XVIII ст. примусовими роботами.
¬≥йськов≥ злочини, ¤к≥ були включен≥ в јртикули (зрада, допомога ворогу, листуванн¤ з ворогом), продовжували д≥¤ти до ’≤’ ст.
«лочини проти пор¤дку управл≥нн¤ ≥ суду. ƒо них в≥дносились зриванн¤ ≥ знищенн¤ указ≥в, ¤к≥ карались смертною карою. 
‘альшивомонетництво каралось спалюванн¤м.
ƒо злочин≥в проти суду в≥дносились лжеприс¤га, ¤ка каралась в≥друбуванн¤м двох пальц≥в (¤кими прис¤гали) ≥ висилкою на каторгу, лжесв≥дченн¤, ¤ке каралось так же ¤к ≥ лжеприс¤га (кр≥м того, призначалось церковне пока¤нн¤). ќсоби, ¤к≥ це зробили б≥льше н≥коли не допускались н≥ до посад, н≥ в св≥дки.
«лочини проти особи включали злочини проти житт¤, т≥лесноњ недоторканост≥, чест≥.
¬ ц≥й груп≥ головне м≥сце займало вбивство. јртикули розр≥зн¤ли: навмисне (каралось в≥друбуванн¤м голови), необережне (каралось тюремним увТ¤зненн¤м, штрафом, шп≥црутенами ), випадкове (не каралось). ƒо найб≥льш т¤жких вид≥в вбивств законодавець в≥дносив вбивство по найму, отруЇнн¤, вбивство батька, матер≥, дитини або оф≥цера. «а ц≥ види вбивств призначавс¤ особливий вид покаранн¤ Ц колесуванн¤.
ƒо злочин≥в проти житт¤ закон в≥дносив ≥ самогубство. якщо ран≥ше самовбивц¤ вважавс¤ таким, що пос¤гнувс¤ на волю Ѕога, то в епоху абсолютизму в≥н пос¤гав на державний ≥нтерес (особа п≥сл¤ невдалоњ спроби самогубства засуджувалась до смертноњ кари).
«лочини проти т≥лесноњ недоторканост≥ под≥л¤лись на кал≥цтво ≥ побоњ. ѕри нанесенн≥ кал≥цтва злочинцю в≥друбували руку (д≥¤в архањчний принцип Утал≥онаФ).
«лочини проти чест≥ асоц≥ювались з наклепом. Ќаклеп м≥г бути усним або письмовим. ”сний наклеп каравс¤ тюремним увТ¤зненн¤м на 6 м≥с¤ц≥в. јвтор письмового наклепу каравс¤ таким же покаранн¤м, ¤ке було передбачене за злочин, в ¤кому в≥н звинувачував ≥ншу особу. Ќав≥ть ¤кщо факти, наведен≥ в письмовому зверненн≥ ≥ в≥дпов≥дали д≥йсност≥, його автор каравс¤ тюремним увТ¤зненн¤м ≥ каторгою таму, що Уп≥шов не≥стинним шл¤хомФ, так ¤к обвинуваченн¤ може предТ¤вл¤ти у встановленому пор¤дку лише компетентний орган держави).
ƒо майнових злочин≥в в≥дносили крад≥жку, граб≥ж, п≥дпал, знищенн¤ або пошкодженн¤ майна. ƒо квал≥ф≥кованих вид≥в крад≥жки в≥дносилась крад≥жка з церкви, людини з метою њњ продажу, п≥д час стих≥йного лиха, державного майна, в четвертий раз, на суму понад 20 крб. ÷≥ злочини карались р≥зними видами смертноњ кари (в≥друбуванн¤м голови, пов≥шенн¤м, колесуванн¤м, спаленн¤м). “ак≥ ж покаранн¤ встановлювались за граб≥ж.
ƒо злочин≥в проти морал≥ в≥дносили зівалтуванн¤ (смертна кара, а ≥нод≥ ≥нш≥ види покаранн¤), мужеложство (смертна кара або висилка на галери), скотоложство (т≥лесн≥ покаранн¤), УблудФ, кровозм≥шуванн¤ або звТ¤зок м≥ж близькими родичами, двожонство, перелюбод≥¤нн¤ (тюремне увТ¤зненн¤ ≥ каторга).
√оловною метою покаранн¤ по јртикулах було устраш≥нн¤ (Удабы через то страх подать и оных от таких непристойностей удержатьФ).
ѕокаранн¤ ≥ його застосуванн¤ характеризувались такими особливост¤ми:
1. ¬≥дсутн≥стю ≥ндив≥дуал≥зац≥њ: коли разом ≥з злочинцем або зам≥сть нього карались його родич≥;
2. Ќевизначен≥стю формулювань (Упо суду покараний будеФ, Упо обставинам справи покараний будеФ;
3. ¬≥дсутн≥стю формальноњ р≥вност≥ перед законом: р≥зна в≥дпов≥дальн≥сть за один ≥ той же злочин передбачалась дл¤ представник≥в р≥зних стан≥в.
—мертна кара по јртикулах передбачалась в 122 випадках ≥ под≥л¤лась на просту ≥ квал≥ф≥ковану.
ѕроста Ц в≥друбуванн¤ голови (згадуЇтьс¤ 8 раз≥в), пов≥шенн¤ (згадуЇтьс¤ 33 рази), розстр≥л (згадуЇтьс¤ 7 раз≥в).
 вал≥ф≥кована Ц четвертуванн¤ (згадуЇтьс¤ 6 раз≥в), колесуванн¤ (5раз≥в), закопуванн¤ в землю заживо, залитт¤ горла металом, спалюванн¤.
“≥лесн≥ покаранн¤ под≥л¤лись на членопошкоджувальн≥, тавруванн¤ ≥ больов≥.
ѕозбавленн¤ чест≥ ≥ г≥дност≥ зд≥йснювалось у вигл¤д≥ ганьбливих покарань ≥ особливоњ процедури Ц шельмуванн¤.
√аноблив≥ покаранн¤ Ц пов≥шенн¤ за ноги п≥сл¤ смерт≥, удар, нанесений профосом (чиновником) по щоц≥, прибитт¤ ≥мен≥ на виселиц≥, розд¤ганн¤ ж≥нок догола.
÷ив≥льне право в перш≥й чверт≥ XVIII ст. в значн≥й м≥р≥ перейн¤ло багато зах≥дноЇвропейських правових традиц≥й ≥ ≥нститут≥в. «акон ¤к джерело прав ≥ обовТ¤зк≥в стаЇ дом≥нуючим, а традиц≥йн≥ ≥ звичаЇв≥ норми в≥дступають на другий план.
¬ област≥ зобовТ¤зального права широке розповсюдженн¤ набуваЇ ƒогов≥р товариства. ќрган≥зац≥йн≥ форми п≥дприЇмницькоњ д≥¤льност≥ (компан≥њ, арт≥л≥, товариства) заохочувались державою, ¤ка контролювала њх через ћануфактур ≥  омерц - колег≥њ. ¬ закон≥ розпочинають формуватис¤ пон¤тт¤ юридичноњ особи ≥ корпоративноњ власност≥.
–озвиток догов≥рних в≥дносин стимулював процес перерозпод≥ленн¤ майнових ц≥нностей в сусп≥льств≥, формуванн¤ нових соц≥альних груп, ¤к≥ зосереджували в своњх руках багатство ≥ кап≥тал.
ƒругим засобом дл¤ перерозпод≥ленн¤ майнових ц≥нностей в сусп≥льств≥ стали норми спадкового права. ¬ажлив≥ зм≥ни в цю область вн≥с ”каз про Їдиноспадков≥сть 1714 р.
–озр≥зн¤лось спадкуванн¤ по запов≥ту ≥ по закону. —падкодавець м≥г запов≥дати нерухоме майно т≥льки одному сину на виб≥р. «аконодавець, ор≥Їнтуючись на зах≥дний правовий досв≥д, намагавс¤ ввести принцип майорату, при ¤кому успадковував старший син. –ос≥йська традиц≥¤ сто¤ла на боц≥ молодшого сина. ѕрактика вибрала компром≥сний шл¤х Ц спадкуванн¤ одного сина на виб≥р спадкодавц¤. ≤нш≥ д≥ти одержували частки рухомого майна в межах запов≥тного розпор¤дженн¤.
ƒочки успадковували нерухом≥сть по запов≥ту т≥льки при в≥дсутност≥ син≥в.
ѕри в≥дсутност≥ д≥тей нерухоме майно по запов≥ту могло бути передано родичам спадкодател¤. –ухоме майно в любих частках могло бути розд≥лене м≥ж будь-¤кими претендентами.
ѕри в≥дсутност≥ запов≥ту в силу вступав законний пор¤док спадкуванн¤. Ќерухоме майно за майоратним принципом успадковував старший син, а нерухоме майно д≥лилось пор≥вну м≥ж ≥ншими синами.
¬ 1731 р. основн≥ положенн¤ ”казу про Їдиноспадков≥сть в≥дм≥н¤ютьс¤. « цього часу спадкуванн¤ по закону регламентуЇтьс¤ таким чином: нерухом≥сть переходить до вс≥х син≥в в р≥вних дол¤х, дочки отримують одну чотирнадц¤ту, а вдова Ц одну восьму. ≤з рухомого майна дочки отримують одну восьму, а вдова одну четверту. ѕри цьому родове нерухоме майно (майоратне) переходить до спадкоЇмц≥в по закону.
”каз про Їдиноспадков≥сть вн≥с зм≥ни в с≥мейне право. Ѕув п≥двищений шлюбний в≥к дл¤ чолов≥к≥в Ц до 20 рок≥в, дл¤ ж≥нок до 17 рок≥в.
¬ шлюб заборон¤лось вступати близьким родичам ≥ душевно хворим.
ƒл¤ укладенн¤ шлюбу вимагалась згода батьк≥в, начальства дл¤ в≥йськовослужбовц≥в, а також знанн¤ арифметики ≥ геометр≥њ Ц дл¤ двор¤н.
ѕо закону вимагалась в≥льна згода ос≥б, що беруть шлюб, це було закр≥плене актом, ¤кий заборон¤в примусов≥ шлюби (1724 р.).
¬изнававс¤ т≥льки церковний шлюб. « 1721 р. було дозволено укладати шлюби з христи¤нами ≥нших конфес≥й (католиками, протестантами), але шлюб з ≥нов≥рц¤ми заборон¤вс¤.
ѕ≥дстави дл¤ роз≥рванн¤ шлюбу передбачались сл≥дуюч≥: засланн¤ на дов≥чну каторгу, безв≥сна в≥дсутн≥сть одного з подружж¤ на прот¤з≥ трьох рок≥в, перелюбод≥¤нн¤ одного з подружж¤ (дл¤ чолов≥к≥в т≥льки у власному будинку, а дл¤ ж≥нок при на¤вност≥ п≥дстав передбачати факт перелюбод≥¤нн¤), невил≥ковна хвороба або ≥мпотенц≥¤, замах одного ≥з подружж¤ не житт¤ ≥ншого.
ƒружина повинна була скр≥зь сл≥дувати за чолов≥ком, ¤кий м≥г застосувати до дружини покаранн¤.
¬ 1753 р. спец≥альним актом закр≥плюЇтьс¤ розд≥льн≥сть зобовТ¤зальних прав подружж¤, п≥дкреслюЇтьс¤ свобода одного з подружж¤ в≥д борг≥в ≥ зобовТ¤зань прийн¤тих ≥ншим.
ѕо в≥дношенню до д≥тей батьки користувались майже такою владою ¤к ≥ ран≥ше: њх могли карати, в≥ддавати в монастир, а також на роботу по найму.
¬ перш≥й чверт≥ XVIII ст. формуЇтьс¤ принцип законност≥. ћ≥сце звичаю ≥ традиц≥њ остаточно займаЇ закон. ћонарх ¤к нос≥й ≥ центр державного ≥нтересу, глава законодавчоњ, виконавчоњ ≥ судовоњ влади вт≥люЇ ≥дею законност≥. ≤гноруванн¤ ≥ неповага до закону стали розгл¤датис¤ ¤к злочини. ƒодержанн¤ державних настанов оголошувалось найважлив≥шим завданн¤м вс≥х орган≥в влади ≥ управл≥нн¤, посадових ≥ приватних ос≥б. ѕринципи законност≥ були сформульован≥ в ”казах в≥д 1722 ≥ 1724 рр.

3)–еформи 60-хЧ70-х рок≥в .—ел¤нська реформа 1861р. «емська реформа 1864 р. ћ≥ська 1864р.¬≥йськова реформа 1874р.
¬ перший пер≥од половин≥ 19ст. сформувались соц≥альноЦпол≥тичн≥ передумови дл¤ буржуазних реформ в –ос≥њ.  р≥посне право стримувало розвиток ринку ≥ сел¤нського п≥дприЇмництва .
 римська в≥йна стимулювала швидкий розвиток промисловост≥, поразка у в≥йн≥ показала неефективн≥сть соц≥альноњ ≥ економ≥чноњ системи в –ос≥њ. «а пер≥од з 1856 по 1860р. в –ос≥њ виникаЇ така к≥льк≥сть акц≥онерних компан≥й, ¤ка перевищуЇ њх чисельн≥сть за попередн≥ двадц¤ть рок≥в .
 ризова ситуац≥¤ про¤вилась в зб≥льшенн≥ к≥лькост≥ сел¤нських повстань ≥ революц≥йного руху.
¬ лютому 1855р.на престол вступив ќлександр ≤≤, ¤кий у березн≥ 1856р. виступив з промовою перед верх≥вкою двор¤нства в ћоскв≥. √овор¤чи про зв≥льненн¤ сел¤н в≥н сказав: Унабагато краще, щоб це в≥дбулос¤ зверху, н≥ж знизуФ. ѕ≥сл¤ цього зТ¤вилас¤ велика к≥льк≥сть проект≥в ≥ пропозиц≥й про в≥дм≥ну кр≥посного права. 
19 лютого 1861р. ≥мператор затвердив р¤д законодавчих акт≥в по конкретних положенн¤х сел¤нськоњ реформи. Ѕули прийн¤т≥ центральне ≥ м≥сцеве положенн¤, в ¤ких регламентувавс¤ пор¤док ≥ умови зв≥льненн¤ сел¤н ≥ передач≥ њм земельних над≥л≥в. ѓх головними ≥де¤ми були: сел¤ни отримують особисту свободу, ≥ до заключенн¤ викупноњ угоди з пом≥щиком земл¤ переходила в њх користуванн¤. Ќад≥ленн¤ землею зд≥йснювалось по добров≥льн≥й домовленост≥ пом≥щика ≥ сел¤нина: перший не м≥г давати земельний над≥л менше нижчоњ норми, встановленоњ м≥сцевим положенн¤м, другий не м≥г вимагати над≥лу б≥льше максимальноњ норми, передбаченоњ в тому ж положенн≥. ¬с¤ земл¤ в 34 губерн≥¤х под≥л¤лась на три категор≥њ: нечорноземна; чорноземна ≥ степова.  ожна група под≥л¤лась на дек≥лька м≥сцевостей з врахуванн¤м ¤кост≥ ірунту, чисельност≥ населенн¤, р≥вн¤ торг≥вельно-промислового ≥ транспортного розвитку. ƒл¤ кожноњ м≥сцевост≥ встановлювались своњ норми (вища ≥ нижча) земельних над≥л≥в. ѕередбачалось безвикупне вид≥ленн¤ Уподарункових над≥л≥вФ; розм≥ри ¤ких могли бути менше м≥н≥мальних, встановлених в положенн≥.
ѕодушний над≥л складавс¤ з садиби ≥ орноњ земл≥, пасовищ ≥ пустир≥в. «емлею над≥л¤лись т≥льки особи чолов≥чоњ стат≥.
¬ласн≥сть на землю збер≥галась за пом≥щиком аж до зд≥йсненн¤ викупноњ угоди, сел¤ни на цей пер≥од мали право т≥льки користуватис¤ над≥лом, залишаючись Утимчасово зобовТ¤занимиФ. 

¬икупний догов≥р м≥ж пом≥щиком ≥ сел¤нською общиною затверджувавс¤ мировим посередником . —адибу можна було викупити в будь-¤кий час, польовий над≥л з≥ згоди пом≥щика ≥ вс≥Їњ общини . ѕ≥сл¤ затвердженн¤ договору вс≥ в≥дносини стор≥н (пом≥щик-сел¤нин) припин¤лись, ≥ сел¤ни ставали власниками.
—убТЇктом власност≥ в б≥льшост≥ рег≥он≥в ставала община , в де¤ких районах Цсел¤нський дв≥р. ¬ останньому випадку сел¤ни одержували право спадкового розпор¤дженн¤ землею.
—ел¤ни одержували право займатис¤ торг≥влею, засновувати п≥дприЇмства, вступати в г≥льд≥њ, звертатис¤ в суд на р≥вних п≥дставах з представниками ≥нших стан≥в, вступати на службу.
—ел¤ни платили викуп за садибну ≥ польову землю. ѕри цьому 25% викупноњ суми вони платили гот≥вкою при зд≥йсненн≥ викупноњ угоди, решту суми пом≥щики одержували ≥з скарбниц≥ (грошима ≥ ц≥нними паперами), њњ сел¤ни повинн≥ бути разом з процентами виплачувати на прот¤з≥ 49 рок≥в. ѕол≥цейський ≥ ф≥скальний апарат ур¤ду повинен був забезпечити своЇчасн≥сть цих виплат. ƒл¤ кредитуванн¤ реформи були створен≥ —ел¤нський ≥ ƒвор¤нський банки.
¬ пер≥од Утимчасовоњ зобовТ¤заност≥Ф сел¤ни залишались в≥докремленими в правовому в≥дношенн≥ станом. —ел¤нська община звТ¤зувала своњх член≥в круговою порукою: вийти з общини можна було, т≥льки виплативши половину боргу, що залишавс¤ , ≥ при гарант≥њ , що другу половину виплатить община . ћожна було п≥ти з общини, знайшовши соб≥ зам≥ну. ќбщина могла прийн¤ти р≥шенн¤ про обовТ¤зковий викуп земл≥. «бори общини вир≥шували с≥мейн≥ розпод≥ли земл≥.
¬олосн≥ збори вир≥шували квал≥ф≥кованою б≥льш≥стю питанн¤ про зам≥ну общинного землекористуванн¤ ≥ндив≥дуальним, про розпод≥л земл≥ на пост≥йн≥ спадков≥ частини ,про перед≥л , про вилученн¤ ≥з общини њњ член≥в.
—тароста був фактичним пом≥чником пом≥щика (в пер≥од тимчасового зобовТ¤заного ≥снуванн¤), м≥г накладати на винних штрафи або п≥ддавати њх арешту.
¬олосний суд вибиравс¤ на один р≥к ≥ вир≥шував незначн≥ майнов≥ спори , а також незначн≥ проступки.
Ќегативними насл≥дками реформи стало сл≥дуюче: над≥ли сел¤н зменшились пор≥вн¤но з дореформними , а платеж≥ (пор≥внюючи з≥ старим оброком) виросли; община фактично втратила своњ права на користуванн¤ л≥сами, луками ≥ водоймами; сел¤ни залишались в≥докремленим станом.

«емська ≥ м≥ська реформи .
ћ≥ське управл≥нн¤ в дореформенний пер≥од будувалось в повн≥й в≥дпов≥дност≥ з системою кр≥посницького господарюванн¤ . ÷ентральною ф≥гурою в управл≥нн≥ на м≥сц¤х залишавс¤ пом≥щик, ¤кий зосереджував в своњх руках економ≥чну , адм≥н≥стративно-судову ≥ пол≥тичну владу над своњми сел¤нами .
Ќа губернському р≥вн≥ головною особою в систем≥ м≥сцевого управл≥нн¤ був губернатор . Ќаказом 1837р. губернатори над≥л¤лись широким колом повноважень: пол≥цейськими, нагл¤довими адм≥н≥стративними, господарськими ≥ ≥н.
—л≥дуюче м≥сце п≥сл¤ губернатора займав губернський кер≥вник двор¤нства , ¤кий виконував р≥зн≥ пол≥цейськ≥, сл≥дч≥, оп≥кунськ≥ ≥ ≥нш≥ функц≥њ . ѕов≥товий кер≥вник двор¤нства очолював апарат пов≥тових чиновник≥в .
ƒореформена система м≥сцевого управл≥нн¤ виражала переважно ≥нтереси двор¤нсько пом≥щицького класу.
ѕроведенн¤ сел¤нськоњ реформи вимагало нев≥дкладноњ перебудови системи м≥сцевого управл≥нн¤. ѕ≥д час ц≥Їњ реформи ур¤д намагавс¤ створити необх≥дн≥ умови дл¤ збереженн¤ влади в руках двор¤н - пом≥щик≥в. ¬ березн≥ 1863р. спец≥ально створена ком≥с≥¤ п≥дготувала остаточн≥ проекти положенн¤ про земськ≥ установи ≥ тимчасов≥ правила дл¤ них.
 омпетенц≥¤ земських орган≥в обмежувалась виключно межами м≥сцевого ≥нтересу ≥ м≥сцевого господарства. « самого початку земськ≥ установи проектувалис¤ ¤к м≥сцев≥ ≥ громадськ≥ , ¤к≥ не мали своњх виконавчих орган≥в ≥ проводили своњ р≥шенн¤ через пол≥цейський ≥ бюрократичний апарат держави.
ƒержава повинна була зд≥йснювати жорстокий контроль за д≥¤льн≥стю земств. √убернатор в семиденний строк м≥г накласти вето на будь-¤ке розпор¤дженн¤ земського органу, дл¤ м≥н≥стерства внутр≥шн≥х справ цей строк був значно зб≥льшений .
1с≥чн¤ 1864р. було затверджено Уѕоложенн¤ про губернськ≥ ≥ пов≥тов≥ земськ≥ установи У. Ќа них покладалось : зав≥дуванн¤ кап≥талами ,майном ≥ грошима земства ; утриманн¤ земських споруд ≥ шл¤х≥в сполученн¤; взаЇмне земське страхуванн¤ майна; п≥клуванн¤ про розвиток м≥сцевоњ торг≥вл≥ ≥ промисловост≥ ;сан≥тарн≥ заходи ,участь в господарських в≥дносинах в галуз≥ охорони здоровТ¤ ≥ осв≥ти. 
«аконом передбачалось створенн¤ трьох виборчих кур≥й:
- кур≥њ пов≥тових землевласник≥в , ¤ка складалась переважно з двор¤н-пом≥щик≥в, дл¤ участ≥ в ¤к≥й вимагавс¤ високий майновий ценз. ѕов≥тов≥ землевласники з меншим цензом брали участь у виборах через уповноважених; 
- м≥ськоњ кур≥њ, учасники ¤коњ повинн≥ були мати купецьке св≥доцтво або п≥дприЇмство певного розм≥ру ; 
- с≥льськоњ кур≥њ, в ¤к≥й не був встановлений майновий ценз, але була введена система трьохступ≥нчатих вибор≥в: сел¤ни, з≥бравшись на волосн≥ збори, посилали своњх виборщик≥в на збори, ¤к≥ обирали земських гласних.
«емськ≥ збори ≥ земська управа (виконавчий орган, ¤кий складавс¤ з голови ≥ двох член≥в) обирались на три роки. √убернськ≥ земськ≥ збори обирались членами пов≥тових збор≥в. √олова пов≥товоњ управи затверджувавс¤ на посад≥ губернатором, голова губернськоњ управи Цм≥н≥стром внутр≥шн≥х справ.
16 липн¤ 1870р. було затверджено Ућ≥ське положенн¤Ф ,¤ке закр≥пило систему орган≥в м≥ського громадського управл≥нн¤: м≥ськ≥ виборч≥ збори ≥ м≥ську думу з м≥ською управою Ц виконавчим органом. ƒуму ≥ управу очолювала одна особа Ц м≥ський голова, ¤кий затверджувавс¤ на посад≥ губернатором або м≥н≥стром внутр≥шн≥х справ.
¬с≥ м≥ськ≥ виборц≥ у в≥дпов≥дност≥ з майновим (податним) цензом под≥л¤лись на три групи, кожна з ¤ких вибирала третину гласних в м≥ську думу. Ѕрати участь у виборах мали право особи ,¤к≥ дос¤гли 25-л≥тнього в≥ку, волод≥ли нерухомим майном, промисловими чи торг≥вельними п≥дприЇмствами, а також т≥, ¤к≥ займались др≥бною торг≥влею. Ќе допускались до участ≥ в виборах особи ¤к≥ були ран≥ше засуджен≥, зн¤т≥ з займаноњ посади, позбавлен≥ духовного сану, а також т≥ що знаходились п≥д сл≥дством. ёридичн≥ особи ≥ ж≥нки брали участь у виборах через представник≥в . √олосуванн¤ було таЇмним .
ƒума ≥ управа обирались на чотири роки ,половина складу управи повинна була переобиратись через кожн≥ два роки. ћ≥ський голова м≥г призупинити р≥шенн¤ управи. –озб≥жност≥ м≥ж думою ≥ управою вир≥шував губернатор.
¬становлювалась максимальна к≥льк≥сть ос≥б нехристи¤нського в≥роспов≥данн¤ , ¤к≥ допускались в склад управи Ц не б≥льше одн≥Їњ третини . ћ≥ським головою не могла бути особа Їврейськоњ нац≥ональност≥ .
¬ компетенц≥ю м≥ськоњ думи входили питанн¤: про призначенн¤ виборних посадових ос≥б, встановленн¤ м≥ських збор≥в, встановленн¤ правил про зав≥дуванн¤ м≥ським майном, про набутт¤ нерухомого майна в м≥ст≥, про позики .
як ≥ земськ≥ органи, органи м≥ського самоуправл≥нн¤ в значн≥й м≥р≥ залежали в≥д державних бюрократичних ≥ пол≥цейських установ. –азом з тим створенн¤ нових орган≥в самоуправл≥нн¤ спри¤ло становленню громадсько-пол≥тичного ≥ культурного житт¤, допомагало торг≥вельно-промисловому розвитку рос≥йських м≥ст.

—удова реформа . —труктуру дореформеноњ судовоњ системи складали р≥зн≥ органи ,¤к≥ склались ≥сторично ≥ робили њњ складною ≥ заплутаною . —удов≥ функц≥њ виконували ≥ адм≥н≥стративн≥ органи Ц губернськ≥ правл≥нн¤, органи пол≥ц≥њ ≥ ≥нш≥.
–озгл¤д справ в ус≥х судових ≥нстанц≥¤х був закритим. Ќа д≥¤льн≥сть суду сильний тиск зд≥йснювали р≥зн≥ адм≥н≥стративн≥ органи, веденн¤ сл≥дства ≥ виконанн¤ вироку надавались органам пол≥ц≥њ, ¤к≥, кр≥м того, могли брати на себе ≥ судов≥ функц≥њ по УмаловажливихФ справах .
¬ листопад≥ 1864р. були затверджен≥ ≥ вступили в силу основн≥ акти судовоњ реформи : —татут крим≥нального судочинства, —татут про покаранн¤ ,¤к≥ накладаютьс¤ мировими судд¤ми.
—творювались дв≥ судов≥ системи: м≥сцев≥ ≥ загальн≥ суди. ƒо м≥сцевих в≥дносились волостн≥ суди ,миров≥ судд≥ ≥ зТњзди мирових судд≥в, до загальних Цокружн≥ суди, ¤к≥ створювались дл¤ дек≥лькох пов≥т≥в, судов≥ (по цив≥льних ≥ крим≥нальних справах) палати, ¤к≥ розповсюджували свою д≥¤льн≥сть на дек≥лька губерн≥й чи областей, ≥ касац≥йн≥ (по цив≥льних ≥ крим≥нальних справах ) департаменти —енату. ¬лада цих суд≥в розповсюджувалась на вс≥ сфери, кр≥м тих, де д≥¤ла юрисдикц≥¤ духовних, в≥йськових, сел¤нських ≥ ≥нородських суд≥в.
–еформа судовоњ системи закр≥пила нов≥ принципи: в≥дд≥ленн¤ суду в≥д адм≥н≥страц≥њ, створенн¤ суду загального дл¤ вс≥х стан≥в, р≥вн≥сть вс≥х перед судом, незм≥нн≥сть судд≥в ≥ сл≥дчих, прокурорський нагл¤д, виборн≥сть (мирових судд≥в ≥ прис¤жних зас≥дател≥в).
ѕ≥д час п≥дготовки ≥ проведенн¤ реформи були створен≥ нов≥ ≥нститути прис¤жних зас≥дател≥в ≥ судових сл≥дчих, реорган≥зована д≥¤льн≥сть старих. «м≥нились функц≥њ прокуратури Ц п≥дтриманн¤ обвинуваченн¤ в суд≥, нагл¤д за д≥¤льн≥стю суд≥в, сл≥дством ≥ м≥сц¤ми позбавленн¤ вол≥ .
‘ормуванн¤ принцип≥в змагальност≥ в судовому процес≥ покликало створенн¤ нового спец≥ального ≥нституту Ц адвокатури (прис¤жних пов≥рених).
ƒл¤ посв≥дченн¤ д≥лових папер≥в, оформленн¤ угод ≥ ≥нших акт≥в засновувалась система нотар≥альних контор в губернських ≥ пов≥тових м≥стах.
¬ основу перетворень реформи 1864р.був покладений принцип розпод≥лу властей: судова влада в≥дд≥л¤лась в≥д законодавчоњ, виконавчоњ, адм≥н≥стративноњ. ѕроголошувалась р≥вн≥сть вс≥х перед законом.
ћиров≥ судд≥ обирались пов≥товими земськими зборами ≥ м≥ськими думами . ƒостатньо високий майновий ≥ осв≥тн≥й ценз практично закривав доступ на цю посаду представниками нижчих клас≥в.  р≥м того прац¤ мирового судд≥ не оплачувалась . 
«Тњзди мирових судд≥в розгл¤дали касац≥йн≥ скарги ≥ протести , а також приймали остаточне р≥шенн¤ по справах, ¤к≥ розпочали д≥льничн≥ миров≥ судд≥. 
ћировий округ включав, ¤к правило, пов≥т ≥ м≥ста, ¤к≥ в нього входили. ќкруг под≥л¤вс¤ на миров≥ д≥льниц≥, в межах ¤ких д≥¤ли миров≥ судд≥. 
«акон визначав сферу юрисдикц≥ю мирових судд≥в: њм були п≥дсудн≥ справи Упро менш т¤жк≥ злочини ≥ проступки, за ¤к≥ передбачались так≥ санкц≥њ, ¤к арешт до трьох м≥с¤ц≥в, увТ¤зненн¤ на строк до одного року ≥ штраф на суму до 300рубл≥в. 
¬ цив≥льно-правов≥й сфер≥ на мирових судд≥в покладавс¤ розгл¤д справ по особистих зобовТ¤занн¤х ≥ договорах(на суму до 300 рубл≥в), а також справ повТ¤заних з в≥дшкодуванн¤м шкоди на суму до 500 рубл≥в, позов≥в про образу ≥ справ про встановленн¤ прав на волод≥нн¤ .
ќкружн≥ суди засновувались на дек≥лька пов≥т≥в ≥ складались ≥з голови ≥ член≥в суду. Ќовим ≥нститутом , введеним реформою на р≥вн≥ першоњ ланки загальноњ судовоњ системи (окружних суд≥в),були прис¤жн≥ зас≥дател≥. «акон п≥дкреслював, що вирок, винесений судом за участю прис¤жних зас≥дател≥в, Ї остаточним .
ѕри окружних судах засновувавс¤ ≥нститут сл≥дчих, ¤к≥ зд≥йснювали п≥д нагл¤дом прокуратури попереднЇ розсл≥дуванн¤ злочин≥в на закр≥плених за ними д≥льниц¤х .
—удов≥ палати розгл¤дали справи по скаргах ≥ протестах на вироки окружного суду, а також справи про посадов≥ ≥ державн≥ злочини по перш≥й ≥нстанц≥њ .
 асац≥йн≥ департаменти —енату розгл¤дали скарги ≥ протести на порушенн¤ Упр¤мого зм≥сту закон≥вФ, проханн¤ про перегл¤д по заново в≥дкрившимс¤ обставинам вирок≥в, ¤к≥ вступили в законну силу , ≥ справи про службов≥ злочини (в особливому пор¤дку судочинства ). ƒепартаменти —енату були касац≥йними органами дл¤ вс≥х м≥сцевих ≥ загальних суд≥в –ос≥њ ≥ могли розгл¤дати будь-¤ку справу, ¤ка була вир≥шена в нижчих ≥нстанц≥¤х з порушенн¤м встановленого пор¤дку.
Ќезважаючи на св≥й буржуазний радикал≥зм судова реформа з самого початку несла на соб≥ р¤д пережитк≥в минулого . ќбмеженн¤ компетенц≥њ суду прис¤жних, особливий пор¤док судочинства по в≥дношенню до посадових ос≥б, недостатн≥й захист судд≥вськоњ незалежност≥ в≥д адм≥н≥страц≥њ Ц все це послаблювало ефективн≥сть проведеноњ реформи. Ќ≥чим не обмежене право м≥н≥стра юстиц≥њ призначати судд≥в, не вдаючись при цьому до по¤снень, стало одним ≥з головних способ≥в тиску адм≥н≥страц≥њ на судов≥ органи.
¬≥дданн¤ державних чиновник≥в до суду зд≥йснювалось постановами њх кер≥вництва, а не за р≥шенн¤м суду. ѕрис¤жн≥ зас≥дател≥ усувались в≥д розгл¤ду справ, ¤к мали пол≥тичний характер. ÷≥ ≥ ≥нш≥ вилученн¤ ≥з загального судового пор¤дку поступово готували грунт контрреформ, ¤к≥ були зд≥йснен≥ п≥зн≥ше.

¬≥йськова реформа. –≥ст революц≥йного руху, розвиток кап≥тал≥стичних в≥дносин ≥ поразка –ос≥њ в  римськ≥й в≥йн≥ обумовили необх≥дн≥сть перебудови збройних сил крањни . Ќа першому етап≥ реформи був скорочений строк служби рекрут≥в (з 25 до 15рок≥в) ≥ дещо пол≥пшена п≥дготовка оф≥церських кадр≥в. јле рекрутська повинн≥сть ¤к спос≥б комплектуванн¤ арм≥њ збер≥галась аж до 1874р. “≥льки загроза швидкого посиленн¤ зах≥дноЇвропейських арм≥й, ¤к≥ формувались на основ≥ загальноњ в≥йськовоњ повинност≥ , змусила ур¤д ввести аналог≥чний пор¤док в рос≥йськ≥й арм≥њ.
1с≥чн¤ 1874р. був затверджений У—татут про в≥йськову повинн≥стьФ, ¤кий вводивс¤ дл¤ всього чолов≥чого населенн¤ . ќсоби, ¤к≥ дос¤гли 21року, призивались на службу за жеребом. “≥, хто не попав в пост≥йне в≥йсько , зачисл¤лись в ополченн¤(т≥, хто не вит¤гнув жереб). «агальний строк служби в сухопутних в≥йськах встановлювавс¤ в 15рок≥в (з них д≥йсна служба 6 рок≥в ≥ служба в запас≥ 9 рок≥в)
—троки служби на флот≥ в≥дпов≥дно складали 7 ≥ 3роки. ƒл¤ ос≥б з вищою осв≥тою строк д≥йсноњ служби скорочувавс¤ до п≥вроку, з середньою Ц до полутора рок≥в.
ƒл¤ отриманн¤ оф≥церського званн¤ вимагалась спец≥альна в≥йськова осв≥та.  омандний склад ¤к ≥ ран≥ше збер≥гав риси корпоративност≥ ≥ становост≥ , ще тривалий час в ньому переважали двор¤нськ≥ елементи .
јрм≥¤ складалась ≥з кадрових, резервних ≥ запасних (тилових в≥йськ). ќф≥церський корпус готувавс¤ в юнкерських училищах, в≥йськових г≥мназ≥¤х ≥ в≥йськових академ≥¤х (командних, юридичних, медичних).
«бер≥галась особлива в≥йськова юстиц≥¤ , у в≥данн¤ ¤коњ в 1878р.було передано багато справ про державн≥ злочини (оп≥р влад≥, напад на пол≥ц≥ю ≥ в≥йська). ўе ран≥ше , в 1863р.,в звТ¤зку з польським повстанн¤м генерал-губернаторам було дано право оголошувати в губерн≥¤х в≥йськовий стан, в звТ¤зку з чим багато справ переходили до в≥данн¤ в≥йськових суд≥в.

4. ќформленн¤ конституц≥йноњ монарх≥њ
–еволюц≥¤ 1905 року привела до перетворенн¤ необмеженоњ самодержавноњ влади в конституц≥йну монарх≥ю. јле пережитки необмеженого самодержавства збереглись в багатьох сферах житт¤. ѕри обговоренн≥ в кв≥тн≥ 1906 р. проекту ќсновних закон≥в –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ, в ¤ких був визначений характер царськоњ влади, ћикола ≤≤ неохоче погодивс¤ на виключенн¤ терм≥ну УнеобмеженаФ.
ѕол≥тико-правов≥ фактори, ¤к≥ привели до трансформац≥њ державного ≥ пол≥тичного ладу –ос≥њ, стали про¤вл¤тис¤ задовго до революц≥йних под≥й 1905 р. Ќа початку 1898 року швидко наростаЇ студентський рух, приводом дл¤ ¤кого став новий ун≥верситетський статут 1884 р., ¤кий значно обмежив автоном≥ю вуз≥в. –ух набув пол≥тичного характеру.
”р¤д в к≥нц≥ 1901 року видаЇ У“имчасов≥ правила про студентськ≥ установиФ (каси взаЇмодопомоги, гуртки ≥ ≥н.), намагаючись частково задовольнити вимоги студент≥в. јле в≥дновленн¤ автоном≥њ ун≥верситет≥в було зд≥йснене л≥том 1905 р. коли хвил¤ революц≥й наростала.
« 1896 р. в крањн≥ зб≥льшуЇтьс¤ к≥льк≥сть страйк≥в на фабриках ≥ заводах (в 1901р. Ц 120страйк≥в), в 1903 р. проводитьс¤ загальний страйк.
¬есною 1902 р. почаст≥шали сел¤нськ≥ бунти. ¬ звТ¤зку з цим ур¤д створюЇ Уќсобливу нараду про потреби с≥льськогосподарськоњ промисловост≥Ф, ¤ка ставить перед собою завданн¤ полегшенн¤ виходу сел¤н ≥з общини, заохоченн¤ хут≥рських над≥л≥в, пропонуЇ вважати подв≥рне землеволод≥нн¤ особистою власн≥стю. ¬ лютому 1903 р. видаЇтьс¤ ћан≥фест, в ¤кому м≥ститьс¤ об≥ц¤нка в≥дм≥нити кругову поруку на сел≥. –азом з тим в ньому за¤вл¤лось про збереженн¤ общини ≥ про нев≥дчуджуван≥сть земельних над≥л≥в.
¬ травн≥ 1902 р. в≥дбуваЇтьс¤ перший зТњзд дл¤ розробки питань земського самоуправл≥нн¤. ¬ листопад≥ 1904 р. в ѕетербурз≥ була проведена нарада земських д≥¤ч≥в, ¤к≥ п≥ддали р≥зк≥й критиц≥ бюрократичну систему самодержавноњ монарх≥њ ≥ поставили вимогу про наданн¤ широких пол≥тичних прав ≥ свобод. –озстр≥л демонстрац≥њ 9 с≥чн¤ 1905 р. ≥ поразка в в≥йн≥ з япон≥Їю поглибили революц≥йну кризу.
Ќа шл¤ху конституц≥йного буд≥вництва в –ос≥њ важливими актами стали ћан≥фест 17 жовтн¤ 1905 р., ¤кий проголосив введенн¤ громад¤нських свобод ≥ орган≥зац≥ю законодавчого органу (ƒержавноњ ƒуми), ¤кий обмежував монарх≥чну владу, ≥ основн≥ закони 23 кв≥тн¤ 1906 р., що визначили двопалатну парламентську систему, але зберегли дуже широк≥ меж≥ дл¤ ≥мператорськоњ влади. ¬ ќсновних законах зазначалось, що разом з ƒумою ≥ ƒержавною радою ≥мператор зд≥йснюЇ законодавчу владу, але без ≥мператорського затвердженн¤ н≥ один закон не набуваЇ сили.
¬ кв≥тн≥ 1906 р. ƒержавн≥й рад≥ був наданий державно-правовий статус другоњ парламентськоњ палати. Ќова структура –ади складалась ≥з загальних збор≥в, двох департамент≥в, двох присутств≥й ≥ канцел¤р≥њ.
¬ пер≥од революц≥њ пожвавилась д≥¤льн≥сть першого ≥ другого департамент≥в —енату, а в звТ¤зку ≥з столип≥нською аграрною реформою Ц д≥¤льн≥сть аграрного департаменту. –азом з тим —енат все б≥льше ≥ б≥льше п≥дкор¤вс¤ ћ≥н≥стерству юстиц≥њ.
¬≥дбувались зм≥ни в становищ≥ окремих в≥домств. ќбТЇднанн¤ в≥домств з ≥ншими м≥н≥стерствами привело до по¤ви –ади державноњ оборони. ƒепартамент пол≥ц≥њ ≥ в≥дд≥ленн¤ жандармер≥њ фактично не п≥дкор¤лись ћ≥н≥стерству внутр≥шн≥х справ.
—истема м≥сцевого управл≥нн¤ також дещо зм≥нилась. ѕри охоронних в≥дд≥ленн¤х ћ≥н≥стерства внутр≥шн≥х справ в≥дкривались реЇстрац≥йн≥ контори, в≥дбувалась децентрал≥зац≥¤ орган≥в пол≥тичного розшуку, створювались окрањнн≥ в≥дд≥ленн¤ ≥ л≥кв≥довувались районн≥ охоронн≥ в≥дд≥ленн¤. ÷ензурн≥ органи реформувались в м≥сцев≥ ком≥тети по друку, дл¤ реЇстрац≥њ товариств, що створювались, засновувались спец≥альн≥ присутств≥¤.
—истема представницьких установ вводилась в –ос≥њ р¤дом державних акт≥в. ѕочинаючи з ћан≥фесту 6 серпн¤ 1905 р. ≥ зак≥нчуючи Уќсновними державними законамиФ 23 кв≥тн¤ 1906 р. ѕо першому проекту (6 серпн¤ 1905 р.) ƒержавна дума передбачалась ¤к дорадчий орган, ¤кий обиравс¤ на основ≥ цензового представництва в≥д трьох кур≥й. «агостренн¤ пол≥тичноњ ситуац≥њ призвело до перегл¤ду проекту.
17 жовтн¤ 1905 р. приймаЇтьс¤ Ућан≥фест про вдосконаленн¤ державного пор¤дкуФ, ¤кий проголосив: 1) свободу сов≥ст≥, слова, збор≥в ≥ союз≥в; 2) участь у виборах широких мас населенн¤; 3) обовТ¤зковий пор¤док затвердженн¤ ƒержавною думою вс≥х закон≥в, ¤к≥ видаютьс¤ в держав≥.
¬ крањн≥ виникають ≥ легал≥зуютьс¤ багаточисельн≥ пол≥тичн≥ парт≥њ.
20 лютого 1906 р. був прийн¤тий акт, ¤кий визначав компетенц≥ю ƒержавноњ думи: попередн¤ розробка ≥ обговоренн¤ законопроект≥в, затвердженн¤ державного бюджету, обговоренн¤ питань про буд≥вництво зал≥зниць, заснуванн¤ акц≥онерних товариств. ƒума обиралась на пТ¤ть рок≥в. ƒепутати думи були неп≥дзв≥тн≥ виборц¤м, њх в≥дстороненн¤ могло зд≥йснюватись —енатом, ƒума могла розпускатись достроково р≥шенн¤м ≥мператора. « законодавчою ≥н≥ц≥ативою в ƒуму могли входити м≥н≥стри, ком≥с≥њ депутат≥в ≥ ƒержавна рада.
ќдночасно було прийн¤то нове ѕоложенн¤ про ƒержавну раду, за ¤ким рада реформувалась ≥ ставала верхньою палатою, одержавши т≥ ж права, що ≥ ƒума. ¬с≥ законопроекти, прийн¤т≥ ƒумою, повинн≥ були пот≥м поступити в ƒержавну раду ≥ т≥льки у випадку њх прийн¤тт¤ радою направл¤лись на затвердженн¤ ≥мператору.

5) –озвиток права на початку ’’ ст.
—истема джерел права в цей пер≥од поповнюЇтьс¤ новими елементами Ц постановами –ади м≥н≥стр≥в ≥ думками ƒержавноњ ради. ÷≥ форми хоч ≥ носили п≥дзаконний характер, але мали обовТ¤зкову силу дл¤ вс≥х виконавчих орган≥в. «Т¤вл¤Їтьс¤ велика к≥льк≥сть акт≥в, ¤к≥ називаютьс¤ У“имчасов≥ правилаФ. ¬иникаючи ¤к надзвичайн≥, спр¤мован≥ на конкретну ситуац≥ю, акти набували характеру закон≥в. ¬изначенн¤ У“имчасов≥Ф найб≥льш адекватно в≥дображало направлен≥сть законотворчост≥ в пер≥од реформ.
ѕор¤д з постановами –ада м≥н≥стр≥в видавала також положенн¤, ¤к≥ мали статусний, правовстановлюючий характер ≥ ¤к≥ часто визначали структуру ≥ функц≥њ заново створених орган≥в влади ≥ управл≥нн¤.
¬ велик≥й к≥лькост≥ видавались укази, ¤к правило, направлен≥ на проведенн¤ конкретних правових акц≥й ≥ перетворень. ѕри реформуванн≥ системи державних орган≥в або створенн≥ нових приймались акти, що мали назви установ. ¬ назвах найб≥льш фундаментальних акт≥в використовуЇтьс¤ терм≥н УзаконФ.
 одиф≥кац≥йна робота проводилась ц≥лим р¤дом установ: особливим в≥дд≥ленн¤м державноњ канцел¤р≥њ (по виданню «воду «акон≥в), департаментами —енату, ƒержавною радою ≥ ƒержавною думою, –адою м≥н≥стр≥в ≥ окремими м≥н≥стерствами ≥ управл≥нн¤ми.  ер≥вництво ц≥Їю роботою зд≥йснював —енат, пор¤д з ¤ким було створено ёридичну нараду, ¤ка керувала вс≥Їю кодиф≥кац≥йною д≥¤льн≥стю.
як загальне правило повед≥нки дл¤ вс≥х громад¤н закон в даний пер≥од стаЇ головним джерелом права. «акон повинен був виражати загальну волю трьох субТЇкт≥в, ¤ким належала сум≥сна влада, - ƒержавноњ думи, ƒержавноњ ради ≥ ≥мператора (указ м≥г видати т≥льки монарх).
ѕравове регулюванн¤ економ≥ки стаЇ одним ≥з головних завдань законодавц¤.
ƒетально розробл¤Їтьс¤ пон¤тт¤ юридичноњ особи. ќстанн≥ под≥л¤лись на публ≥чн≥ (казна, в≥домства, установи, органи м≥сцевого самоуправл≥нн¤) ≥ приватн≥. ѕриватними могли бути обТЇднанн¤ (товариства) ≥ установи. ёридичн≥ особи утворювались шл¤хом укладанн¤ угоди дек≥лькома особами, а також концес≥йним (спец≥альним дозволом влади), ¤вочним (шл¤хом реЇстрац≥њ) пор¤дком.
«м≥ни в судовому прав≥, ¤к≥ в≥дбувались на початку ’’ ст., своњм кор≥нн¤м ≥дуть в постреформенний пер≥од. «аконодавець п≥сл¤ пер≥оду контрреформ знову став на шл¤х л≥берал≥зац≥њ судового процесу. ¬же в 1885 роц≥ була в≥дм≥нена публ≥чна страта, в 1886 р. розширюЇтьс¤ право прис¤жних в процес≥ Ц вони одержують можлив≥сть ставити запитанн¤. « 1899 року в судових палатах вводитьс¤ обовТ¤зкове призначенн¤ захисника. ¬ 1909 роц≥ в рос≥йському законодавств≥ зТ¤вл¤Їтьс¤ ≥нститут умовно-дострокового зв≥льненн¤, з 1910 року час, проведений арештованим в попередньому утриманн≥, став зараховуватись в строк увТ¤зненн¤. ¬ 1913 роц≥ суд д≥став можлив≥сть в≥дновлювати в правах ≥ реаб≥л≥товувати.
¬ роки в≥йни процесуальне ≥ судове право зазнаЇ зм≥н, ¤к≥ були викликан≥ надзвичайними обставинами. —удочинство в в≥йськово-польових судах зд≥йснювалось в особистому пор¤дку: короткострокове слуханн¤, в≥дсутн≥сть захисту, корпоративн≥сть складу суду, неможлив≥сть оскарженн¤.
Ќовим ¤вищем стала адм≥н≥стративна юстиц≥¤ Ц прототип арб≥тражу, по¤ва ¤коњ була обумовлена розвитком адм≥н≥стративно-господарських в≥дносин ≥ звТ¤зк≥в.

<< попередн¤     зм≥ст     наступна >>