“≈ћј 2.1. ƒержава ≥ право ‘ранк≥в

1. ќсобливост≥ виникненн¤ держави у франк≥в.
2. —усп≥льний лад. –еформа  арла ћартелла.
3. ƒержавний устр≥й. ¬ерденський догов≥р 843 р. ≥ розпад франкськоњ держави. 
4. ƒжерела права. —ал≥чна правда.

ќсобливост≥ виникненн¤ держави у франк≥в
Ќаприк≥нц≥ ≤V Ц початку V ст. народи ™вропи вступили в ¤к≥сно новий етап свого розвитку. ѕочаток середньов≥чч¤ зб≥гс¤ з великим переселенн¤м народ≥в. ћасова м≥грац≥¤ охо-пила гунн≥в, германц≥в, словТ¤н, араб≥в, сармат≥в. ¬иникали й розпадалис¤ союзи племен, безсл≥дно зникали етн≥чн≥ групи й народност≥.  ордони –имськоњ ≥мпер≥њ безперервно атакували племена варвар≥в. —еред них були германц≥, рипуарськ≥ й са-л≥чн≥ франки Ц у минулому союзники (федерати) –иму. 
ƒл¤ √алл≥њ п`¤те стол≥тт¤ стало часом глибоких соц≥ально-економ≥чних перетворень. ÷¤ багата пров≥нц≥¤ –иму (њњ тери-тор≥¤ майже сп≥впадаЇ з нин≥шньою ‘ранц≥Їю), ¤к ≥ вс¤ ≥мпе-р≥¤, була охоплена глибокою кризою. —тали част≥шими ви-ступи раб≥в, колон≥в, сел¤н, м≥ськоњ б≥дноти. –им уже не м≥г захищати народи в≥д вторгненн¤ ≥ноземних племен ≥, перш за все, германц≥в Ц сх≥дних сус≥д≥в √алл≥њ. як насл≥док, б≥льша ча-стина пров≥нц≥њ була захоплена вестготами, бургундами, фран-ками (сал≥чними ≥ рипуарськими) та ≥ншими племенами. ≤з цих германських племен найб≥льш сильними були сал≥чн≥ франки. ѓм знадобилось понад 20 рок≥в, щоб у к≥нц≥ V Ц початку V≤ ст. захопити б≥льшу частину √алл≥њ (486 р.).
¬иникненн¤ класового сусп≥льства у франк≥в, ¤ке розпочалос¤ у них ще до переселенн¤ на нову батьк≥вщину, р≥зко прискорилось у процес≥ завоюванн¤ √алл≥њ.
 ожний новий пох≥д зб≥льшував багатства франкськоњ в≥йськово-плем≥нноњ знат≥. ѕри под≥л≥ в≥йськовоњ здобич≥ њй д≥ставались кращ≥ земл≥, значна к≥льк≥сть колон≥в, худоби та ≥ншого майна. «нать звеличилась над простими франками, хоч останн≥ ще продовжували залишатись особисто в≥льними ≥ спочатку нав≥ть не в≥дчували посиленн¤ економ≥чного гн≥ту. ‘ранки розсел¤лись на своњй нов≥й батьк≥вщин≥ с≥льськими громадами (марками). ћарка вважалась власником ус≥Їњ земл≥ громади.
√алло-римл¤ни опинились у положенн≥ залежного насе-ленн¤, ¤ке за чисельн≥стю в дек≥лька раз≥в переважало фран-к≥в. –азом з тим галло-римська аристократ≥¤ частково зберег-ла своњ багатства. ™дн≥сть класових ≥нтерес≥в поклала початок поступового зближенн¤ франкськоњ ≥ галло-римськоњ знат≥. ÷е особливо позначилось при формуванн≥ новоњ влади, за допо-могою ¤коњ можна було зберегти у своњх руках захоплену державу, тримати в покор≥ колон≥в ≥ раб≥в.  олишн¤ родо-плем≥нна орган≥зац≥¤ необх≥дних сил ≥ засоб≥в дл¤ цього дати не могла. ”станови родоплем≥нного ладу поступаютьс¤ м≥с-цем нов≥й орган≥зац≥њ з в≥йськовим вождем-королем ≥ особис-то в≥дданою йому дружиною.  ороль ≥ його наближен≥ фак-тично вир≥шують найважлив≥ш≥ питанн¤ житт¤ держави, хоч ще збер≥гаютьс¤ народн≥ збори та де¤к≥ ≥нш≥ ≥нститути мину-лого ладу франк≥в. ‘ормуЇтьс¤ нова Упубл≥чна владаФ, ¤ка вже не сп≥впадаЇ безпосередньо з населенн¤м. ¬она склада-Їтьс¤ не т≥льки з озброЇних людей, але ≥ з примусових закла-д≥в, ¤ких не було при родоплем≥нному лад≥. ¬становленн¤ но-воњ публ≥чноњ влади пов`¤зано з введенн¤м територ≥ального д≥ленн¤ населенн¤. «емл≥, ¤к≥ заселили франки, були под≥лен≥ на УпагиФ (округи). ” свою чергу паги д≥лились на менш≥ ад-м≥н≥стративн≥ одиниц≥ Ц Усотн≥Ф.  ороль вручаЇ управл≥нн¤ населенн¤м, ¤ке проживало в пагах ≥ сотн¤х, дов≥реним осо-бам.
¬иникненн¤ держави у франк≥в пов`¤зане з ≥менем одно-го з в≥йськових вожд≥в Ц ’лодв≥га ≤ (486 - 511) ≥з роду ћеро-винг≥в.
ѕ≥д його кер≥вництвом була завойована основна частина √алл≥њ, а також земл≥ елеман≥в, вестгот≥в, сх≥дних франк≥в. —ини ’лодв≥га ≤ п≥дкорили соб≥ корол≥вство бургунд≥в, земл≥ тюр≥нг≥в та бавар≥в.
ƒалекогл¤дним пол≥тичним кроком ’лодв≥га ≤ було при-йн¤тт¤ ним та його дружиною христи¤нства за католицьким зразком. ÷е забезпечило йому п≥дтримку галло-римськоњ знат≥ ≥ пануючоњ в √алл≥њ католицькоњ церкви.
“аким чином, держава франк≥в виникла у зв`¤зку з необ-х≥дн≥стю утриманн¤ ≥ управл≥нн¤ завойованими територ≥¤ми.

—усп≥льний лад. –еформа  арла ћартелла
—усп≥льний лад франк≥в в≥дображений у пам`¤тц≥ њхнього права Ц —ал≥чн≥й правд≥, складен≥й у часи ’лодв≥га ≤. «а формою це перел≥к правових звичањв, ¤к≥ ф≥ксують сусп≥льний лад ¤к родового, так ≥ ранньокласового пер≥од≥в.
” цей час франки перебували на стад≥њ ранньокласового сусп≥льства. ѓхн¤ сус≥дська община Ц марка Ц колективно во-лод≥ла землею, њњ члени були р≥вноправними в≥льними сел¤-нами-воњнами. ‘ранки переймали прийоми римськоњ агротехн≥ки, були ознайомлен≥ з латиною, мали де¤к≥ у¤вленн¤ про римське право, набирали до себе на службу римських по-селенц≥в.
ќрна земл¤ була у колективн≥й власност≥ марки ≥ пер≥одично перерозпод≥л¤лась м≥ж общинниками. «емельний над≥л франка не вилучавс¤. –≥лл¤ вважалась волод≥нн¤м, а не власн≥стю. Ћ≥си, луки, вигони дл¤ худоби перебували у сп≥льному користуванн≥ общини.
«а —ал≥чною правдою франк м≥г мати у власност≥ присадибну д≥л¤нку, будинок. ќбщина складалась з великих с≥мей, м≥ж ¤кими ≥снували родинн≥ зв`¤зки. «аможн≥ с≥м`њ мали ра-б≥в, ¤к домашню прислугу, ≥ нап≥вв≥льних лит≥в (рем≥сник≥в). «гадуютьс¤ також ковал≥, конюхи, виноградар≥. якщо в≥льна дочка франка виходила зам≥ж за раба, вона втрачала свободу.
Ќайважлив≥ш≥ життЇв≥ питанн¤ общини вир≥шували збо-ри њњ повноправних член≥в. “≥льки вони могли прийн¤ти в общину нового жител¤. ‘ранки щороку призивались на в≥йськов≥ збори (березнев≥ пол¤). Ќа них король проводив огл¤д ополченн¤, д≥ставав в≥д нього схваленн¤ своњх р≥шень.
” —ал≥чн≥й правд≥ згадуютьс¤ аллоди Ц д≥л¤нки земл≥, володар≥ ¤ких вийшли з общини (зламати три г≥лки ≥ кинути на 4 сторони).
≤з розвитком приватноњ власност≥ на землю та зб≥льшен-н¤м к≥лькост≥ аллод≥в м≥цн≥сть общини зменшувалась. Ѕагато франк≥в потрапл¤ло в залежн≥сть в≥д багатих родич≥в.
«а умов ранньофеодальноњ держави ≥снувала Урозд≥ленаФ власн≥сть на землю. ѕраво на користуванн¤ землею, њњ утриманн¤ належало васалу, право власност≥ Ц сеньйору.
≤з розпадом марки сел¤ни потрапл¤ли в залежн≥сть в≥д великих власник≥в Ц св≥тських ≥ духовних. ‘орми ц≥Їњ залеж-ност≥ були р≥зними: комендац≥њ (наданн¤ земл≥ безземельному сел¤нинов≥), прекар≥њ (коли сел¤нин в≥ддавав св≥й над≥л фео-далу, а той повертав його сел¤нину вже не у вигл¤д≥ власност≥, а волод≥нн¤. “аким чином, сел¤нин набував соб≥ захисника). ѕ≥д к≥нець ≥снуванн¤ франкськоњ держави право власност≥ на землю стало особистим ≥ набуло двох форм: аллоду (вотчина), тобто власност≥, в≥льноњ в≥д обмежень стосовно розпор¤дженн¤ його договорами ≥ запов≥тами та волод≥нн¤ за умови виконанн¤ певних повинностей ≥ несенн¤ служби.
¬ажливий вплив на характер формуванн¤ феодальних в≥дносин мала реформа  арла ћартелла.
 оли  . ћартелл прийшов до влади ≥ став майордомом ‘ранкського корол≥вства (715 - 741 рр.), ¤ке знаходилось на меж≥ розпаду, воно втратило владу в зарейнських земл¤х, йо-му загрожувало к≥нне в≥йсько араб≥в, ¤к≥ у 711 р. вв≥рвались ≥з јфрики в ≤спан≥ю ≥ захопили б≥льшу частину ѕ≥ренейського п≥вострова.
¬≥йни з арабами довели перевагу к≥нноти над п≥шим ополченн¤м, ¤ке складало основну масу франкського в≥йська. «ал≥зне спор¤дженн¤ вершника коштувало дуже дорого Ц 45 сол≥д≥в, ≥ воњн мав сам його купувати.
« метою створенн¤ к≥нноти, а також зм≥цненн¤ своЇњ со-ц≥альноњ бази  . ћартелл передав багато церковних ≥ монастирських земель представникам франкськоњ знат≥, ¤к≥, у свою чергу, роздавали ц≥ земл≥ у вигл¤д≥ бенеф≥ц≥њ особам, ¤к≥ повинн≥ були в≥дбувати в≥йськову к≥нну службу. «авд¤ки цим заходам у 732 р. у битв≥ при ѕуатьЇ араби були розбит≥, а њх рух на сх≥д було зупинено.
—ел¤ни, що жили на земл¤х бенеф≥ц≥ар≥¤ (власника земл≥) були зобовТ¤зан≥ нести повинн≥сть на користь свого госпо-дар¤: платити оброк, виконувати барщину. “ак≥ ж реформи провели на своњх земл¤х знатн≥ графи.
Ќа в≥дм≥ну в≥д аллода бенеф≥ц≥й був умовним дарунком. ¬≥дмова в≥д корол≥вськоњ служби призводила до вилученн¤ його.
„ерез стол≥тт¤ земл¤ була закр≥плена за бенеф≥ц≥ар≥¤ми на правах повноњ власност≥. ѓхн≥й обов`¤зок служити в корол≥вському в≥йську став формальним, що певною м≥рою при-скорило процес феодальноњ роздробленост≥.

ƒержавний устр≥й. ¬ерденський догов≥р 843 р. ≥ розпад франкськоњ держави
ѕроцес становленн¤ державност≥ у франк≥в тривав бли-зько двох стол≥ть. «а династ≥њ ћеров≥нг≥в (V ст. - 751 р.) ще збер≥гались рел≥кти родового ладу. ¬≥йськовий вождь одноча-сно був королем. ≤з посиленн¤м його влади роль ополченн¤ ¤к органу безпосередньоњ демократ≥њ стала знижуватись. ѕри королю створювалась корол≥вська кур≥¤ (рада знат≥).
«а ћеров≥нг≥в ≥снувала дв≥рцево-вотчинна система управл≥нн¤.
” 751 р. на престол≥ утверджуЇтьс¤ нова династ≥¤. Ќа зборах св≥тськоњ ≥ духовноњ знат≥ ѕ≥н≥н  ороткий, син  арла ћартелла, ¤кий мав реальну владу, ¤к майордом, був проголошений королем.
Ќайб≥льшого розвитку монарх≥¤ дос¤гаЇ за правл≥нн¤ йо-го сина  арла ¬еликого (768 - 814 рр.). ” результат≥ великих завойовницьких поход≥в у њњ склад вв≥йшли територ≥њ, ¤к≥ зараз складають «ах≥дну Ќ≥меччину, ѕ≥вн≥чну ≤тал≥ю, ѕ≥вн≥чну ≤с-пан≥ю, а також багато ≥нших земель.
ѕоказником зросту могутност≥ держави стаЇ проголошенн¤ у 800 р.  арла ≥мператором. ” його руках зосереджуЇтьс¤ значна влада. јле це не означало перетворенн¤ ≥мпе-ратора в абсолютного монарха. √лава держави повинен був фактично д≥лити свою владу з≥ знаттю, без згоди ¤коњ не приймалось н≥ одне важливе р≥шенн¤. Ќайвищ≥ св≥тськ≥ та духовн≥ феодали входили до складу пост≥йно д≥ючоњ ради при ≥мпера-тор≥. ћайже щороку скликавс¤ з`њзд вс≥Їњ знат≥ (так зване У¬елике полеФ).
–азом з тим в≥дносне посиленн¤ центральноњ влади пот¤гло за собою формуванн¤ орган≥в державного управл≥нн¤, особливост¤ми ¤ких було:
Ц посадов≥ особи, ¤к≥ очолювали господарське управл≥нн¤ волод≥нн¤ми феодал≥в, одночасно зд≥йснювали адм≥н≥стративно-судову владу над населенн¤м, що там проживало;
Ц нагородою за службу були земельн≥ пожалуванн¤, а та-кож право залишати соб≥ частину збор≥в з населенн¤;
Ц було в≥дсутнЇ посл≥довне розмежуванн¤ м≥ж окремими сферами державного управл≥нн¤. ѕосадов≥ особи, ¤к правило, поЇднували в≥йськов≥, ф≥нансов≥, судов≥ функц≥њ. Ћише в систем≥ центрального управл≥нн¤ спостер≥галось певне розмежуванн¤ в компетенц≥њ. јле ≥ там спец≥ального в≥домчого апарату ще не було.
÷ентральн≥ органи державного управл≥нн¤ 
≤з перетворенн¤м у великих земельних власник≥в дружинна знать перестала пост≥йно проживати при корол≥вському двор≥, п≥двищилось значенн¤ посадових ос≥б Ц м≥н≥стер≥ал≥в. —початку вони були головними управл¤ючими корол≥вським господарством. “од≥ ще не було р≥зниц≥ м≥ж державним ≥ осо-бистим корол≥вським майном, загальнодержавн≥ питанн¤ роз-гл¤дались ¤к особист≥ справи корол≥вського дому. ј тому м≥-н≥стер≥али фактично очолили державне управл≥нн¤ ≥ суд. ѕо-ступово вони стають власниками великих латифунд≥й.
ƒо найб≥льш важливих м≥н≥стер≥ал≥в в≥дносились:
Ц майордом Ц керував корол≥вським двором. ѕосада була л≥кв≥дована п≥сл¤ того ¤к особи, що успадковували њњ сам≥, зайн¤ли корол≥вський трон;
Ц пфальцграф Ц спочатку керував корол≥вськими слугами, а пот≥м очолив дв≥рцевий суд;
Ц тезаурар≥й Ц корол≥вський скарбник;
Ц маршал Ц спочатку був Устаршим у корол≥вськ≥й конюшн≥Ф, а пот≥м начальником к≥нного в≥йська;
Ц арх≥канелан Ц духовник корол¤, старший серед дв≥рцевого духовенства, обов`¤зковий учасник корол≥вськоњ ради.
ћ≥сцев≥ органи державного управл≥нн¤
“радиц≥йне самоуправл≥нн¤ в≥льних франк≥в там, де во-ни проживали, було поступово зам≥нене системою призначуваних ≥з центра посадових ос≥б Ц уповноважених корол¤.
¬с¤ територ≥¤ держави була под≥лена на округи Ц паги. ”правл≥нн¤ округом надавалось графу. ” його розпор¤дженн≥ був в≥йськовий заг≥н. ¬≥н керував ополченн¤м паги.
ќкруга д≥лились на сотн≥. —початку вони очолювались виборною особою. јле вже ћеров≥нгам вдалось зам≥нити йо-го призначуваною особою Ц центенар≥Їм на Уп≥вноч≥Ф ≥ в≥кар≥-Їм на Уп≥вдн≥Ф. ¬≥н п≥дкор¤вс¤ графу ≥ майже повторював йо-го владу в сотн≥.
√ромади (марки) франк≥в, ¤к≥ входили у склад сотн≥, збе-р≥гали самоуправл≥нн¤.
—уд
¬ища судова влада належала монарху. ¬≥н зд≥йснював њњ разом з представниками знат≥.  орол≥вська рада розгл¤дала найб≥льш небезпечн≥ правопорушенн¤.
ќсновною судовою установою держави, де розгл¤далась б≥льш≥сть справ, були Усуди сотн≥Ф. ѓх форма на прот¤з≥ дек≥-лькох стол≥ть не зазнала серйозних зм≥н. јле поступово судо-ва влада зосереджуЇтьс¤ в руках феодал≥в. —початку граф, центенар≥й чи в≥кар≥й т≥льки скликали мальберг Ц збори в≥ль-них людей сотн≥, ¤к≥ вибирали ≥з свого середовища судд≥в-рах≥нбург≥в. —уд в≥дбувавс¤ п≥д кер≥вництвом виборного го-лови Ц тунг≥на. ” його склад вибирались, ¤к правило, замож-н≥, поважн≥ люди. јле на судовому зас≥данн≥ повинн≥ були бути присутн≥ми вс≥ в≥льн≥ ≥ повноправн≥ жител≥ (доросл≥ чо-лов≥ки) сотн≥. ”повноважен≥ корол¤ лише сл≥дкували за пра-вильн≥стю судочинства.
ѕоступово люди корол¤ (його уповноважен≥) стають го-ловами суд≥в зам≥сть тунг≥н≥в.  арол≥нги завершили цей про-цес. ѓх посланц≥ Ц м≥с≥њ одержали право зам≥сть рах≥нбург≥в призначати член≥в суду Цскаб≥н≥в. ќбов`¤зок в≥льних людей бути присутн≥ми на суд≥ був в≥дм≥нений.
ѕодальший розвиток феодал≥зму призв≥в до радикальних зм≥н ус≥Їњ судовоњ структури. —еньйори - ≥ммун≥сти розширюють своњ права в галуз≥ суду над сел¤нами, ¤к≥ проживали в њх волод≥нн¤х. Ќабувають рис ≥мун≥тету ≥ судов≥ повноваженн¤ посадових ос≥б, а також вищих ≥Їрарх≥в церкви. ёрис-дикц≥¤ церкви поширювалась не лише на духовенство, а й на де¤к≥ категор≥њ св≥тських людей, вд≥в, сир≥т, в≥льнов≥дпущеник≥в. ”с≥ ц≥ особи перебували п≥д захистом церкви.
—удовий процес можна було розпочинати т≥льки з ≥н≥ц≥а-тиви потерп≥лого. ¬≥н був зобов`¤заний дати суду докази ско-Їного, привести сп≥вприс¤жник≥в, котр≥ могли б п≥дтвердити його хорошу репутац≥ю. ƒл¤ перев≥рки ≥стинност≥ св≥дчень обвинуваченого дозвол¤лось застосовувати Усуд божийФ (ор-дал≥њ) Ц випробуванн¤ розпеченим зал≥зом або кропом. «амо-жний франк м≥г в≥дкупитис¤ в≥д Усуду божогоФ. “ретина вс≥х судових штраф≥в ≥шла на користь корол¤.
«бройн≥ сили
—труктура в≥йська поступово зм≥нювалась в≥д дружинноњ орган≥зац≥њ до феодального рицарського ополченн¤. ¬≥йськова реформа  арла ћартелла дала карол≥нгам велике, добре озброЇне, к≥нне рицарське в≥йсько. Ќеобх≥дн≥сть у народному ополченн≥ остаточно в≥дпала. ћонарх≥¤ одержала можлив≥сть вести усп≥шн≥ завойовницьк≥ в≥йни. ¬елике значенн¤ мала на-д≥йн≥сть рицарського в≥йська у боротьб≥ з народними повстанн¤ми.
Ќа початку ≤X ст. франкська держава знаходилась у зен≥т≥ своЇњ могутност≥. ќхоплюючи територ≥ю майже вс≥Їњ «ах≥дноњ ™вропи ≥ не маючи на своњх кордонах ворога р≥вного њй за си-лою, вона здавалас¤ непереможною. јле вже тод≥ ц¤ держава несла в соб≥ елементи занепаду ≥ розпаду. —творена шл¤хом завоювань, вона була конгломератом народностей, н≥чим кр≥м в≥йськовоњ сили не повТ¤заних. «ломивши на де¤кий час масо-вий оп≥р закабаленого сел¤нства, франкськ≥ феодали втратили зац≥кавлен≥сть в Їдин≥й держав≥. ” цей час економ≥ка франк-ського сусп≥льства мала натуральний характер. ¬≥дпов≥дно не було т≥сних, стаб≥льних господарських зв`¤зк≥в м≥ж окремими районами. Ѕули в≥дсутн≥ будь-¤к≥ ≥нш≥ фактори, ¤к≥ могли б стримати роздробленн¤ держави.
 арл ¬еликий невдовз≥ перед смертю розд≥лив ≥мпер≥ю м≥ж своњми силами.  орона ≥мператора д≥сталась Ћюдов≥ку Ѕлагочестивому. …ого сили, з≥бравшись у ¬ерден≥ 843 р., под≥лили ≥мпер≥ю на три частини: сх≥дна частина д≥сталась Ћюдов≥ку Ќ≥мецькому, зах≥дна Ц  арлу Ћисому, середн¤ Ц франкське корол≥вство (п≥вн≥чна ≤тал≥¤) Ц Ћотарю. Ћотарь одержав корону ≥мператора.
¬ерденський догов≥р поклав початок самост≥йному ≥сну-ванню трьох Ївропейських держав Ц Ќ≥меччини, ‘ранц≥њ, ≤тал≥њ.

ƒжерела права. —ал≥чна правда
ƒжерелом права у франк≥в були звичањ, постанови франкських корол≥в законодавчого характеру (кап≥тул¤р≥њ). «авойова-не населенн¤ √алл≥њ жило за римським правом.
«б≥рником звичаЇвого права Ї —ал≥чна правда, ¤ка, очевидно, виникла у к≥нц≥ V ст. 
—ал≥чна правда Ц це не зв≥д закон≥в ≥ не кодекс, а ф≥ксо-ваний перел≥к правових звичањв. «деб≥льшого њњ статт≥ присв¤-чен≥ злочинам проти особи ≥ майна. ÷≥ статт≥ встановлюють покаранн¤ за крад≥жку свиней, рогатоњ худоби, коней, собак, раб≥в, за п≥дпал, ламанн¤ загорож. —ал≥чна правда передбача-ла сувор≥ покаранн¤, велик≥ штрафи (вергельди) за вбивство, т≥лесн≥ ушкодженн¤.
ѕокаранн¤ диференц≥ювались залежно в≥д становища правопорушника.
—ал≥чна правда св≥дчить про ≥снуванн¤ у франк≥в пере-житк≥в кривавоњ помсти. якщо злочинець не може сплатити ви-куп за вчинене вбивство, то Ув≥н маЇ заплатити своњм житт¤мФ. ѕроте кривава помста заборон¤Їтьс¤, ¤кщо вбивство вчинене ненавмисно.
ќсновним покаранн¤м був штраф, ¤кий визначавс¤ в со-л≥дах ≥ динар≥¤х (1 сол≥д = 40 ден.). ¬ергельд (ц≥на людини) господарев≥ вбитого раба становив 35 сол≥д≥в. «а вбивство нап≥вв≥льного (лита) призначалась плата 100 сол≥д≥в, в≥льного франка Ц 200, графа, корол≥вського чиновника Ц 300 сол≥д≥в. «а вбивство графа при виконанн≥ ним службових обовТ¤зк≥в вергельд потроювавс¤.
ѕередбачалось покаранн¤ тих, хто ганьбив г≥дн≥сть франка (гл. ’’’).
—татт≥ —ал≥чноњ правди охорон¤ли ≥ захищали житт¤ та г≥дн≥сть ж≥нки. «а викраданн¤ чужоњ дружини належало пла-тити штраф 200 сол≥д≥в. “ой, хто хапав в≥льну ж≥нку за руку, кисть або палець платив 15 сол≥д≥в, а, хто називав в≥льну ж≥н-ку розпусницею Ц 45 сол≥д≥в (гл. 20, 30 пар. 3).
«обовТ¤занн¤
«а виключенн¤м земл≥, вс≥ ≥нш≥ реч≥ могли бути предметом куп≥вл≥-продажу, обм≥ну, даруванн¤. ‘акт укладанн¤ таких угод досить часто ф≥ксувавс¤ в документах.
—еред р≥зних угод особливе м≥сце належить позикам. Ѕоргового рабства —ал≥чна правда вже не знаЇ. јле майнова в≥дпов≥дальн≥сть боржника стаЇ дуже суворою. ѕ≥сл¤ прострочки платежу кредитор трич≥ з`¤вл¤вс¤ до боржника (з≥ св≥дками), ≥ з кожним разом сума боргу зб≥льшувалась на три сол≥ди.  онф≥скац≥¤ майна боржника зд≥йснювалась графом.
—падкове право
–ухоме майно син ≥ дочка успадковували пор≥вну. јле земл¤ переходила т≥льки до сина. “обто земл¤ залишалась в одному ≥ тому ж род≥. 
≈дикт корол¤ ’≥льперика (561 Ц 584 рр.) встановив, що за в≥дсутност≥ у померлого син≥в майно успадковують доньки, а коли ≥ њх немаЇ, то брат чи сестра померлого, але не Усус≥диФ, ¤к це було ран≥ше.
« розвитком приватноњ власност≥ у прав≥ франк≥в зТ¤вл¤Їтьс¤ ≥нститут аффатом≥њ, через ¤кий можна було внес-ти зм≥ни у законний пор¤док успадкуванн¤. јффатом≥¤ пол¤-гала у тому, що укладалась угода, за ¤коњ майно спадкодавц¤ ще при його житт≥ передавалось будь-¤к≥й особ≥.
Ўлюбно-с≥мейне право
—тародавн≥ звичањ германц≥в дозвол¤ли укладанн¤ шлюбу через куп≥влю дружини, але ще б≥льш стародавн≥ не виключали њњ крад≥жки. „ерез куп≥влю чолов≥к набував владу над ж≥н-кою. ѕ≥сл¤ його смерт≥ ц¤ влада переходила до свекра, тому що викуп (плата) дававс¤ ним. 
” час —ал≥чноњ правди ц≥ звичањ вже в≥дмирали. ћ≥сце викупноњ плати зайн¤ли реч≥ або грош≥, ¤к≥ чолов≥к приносив дружин≥ у вигл¤д≥ ранкового подарунку (у нагороду за не-винн≥сть). ¬они залишались у с≥мТњ. ƒружина мала принести в д≥м чолов≥ка посаг. –озлученн¤ спочатку дозвол¤лись, але з укр≥пленн¤м христи¤нства кап≥тул¤р≥Їм в≥д 744 р. були забо-ронен≥.
¬лада батька не була широкою. …ого оп≥ка зак≥нчувалас¤ при дос¤гненн≥ синами 12-р≥чного або 14-р≥чного в≥ку.

<< попередн¤     зм≥ст     наступна >>