“≈ћј 1.7. ƒержава ≥ право —тародавнього

“≈ћј 1.7. ƒержава ≥ право —тародавнього –иму

1. «ародженн¤ римськоњ державност≥. –еформа —ерв≥¤ “улл≥¤.
2. ”творенн¤ аристократичноњ республ≥ки. ѕравове становище населенн¤.
3. ƒержавний устр≥й, суд, збройн≥ сили. ”правл≥нн¤ пров≥нц≥¤ми.
4. риза ≥ пад≥нн¤ республ≥ки. «м≥ни в сусп≥льному лад≥.
5. ѕерех≥д до монарх≥њ. ѕринципат. «м≥ни в економ≥ц≥, сусп≥льному лад≥ та державному устроњ в пер≥од принципату.
6. ƒом≥нат. —усп≥льний лад та державний устр≥й. –еформи ƒ≥оклет≥ана.
7. ƒжерела римського права.

«ародженн¤ римськоњ державност≥. –еформа —ерв≥¤ “улл≥¤
“ис¤чол≥тн¤ ≥стор≥¤ –иму под≥л¤Їтьс¤ на три пер≥оди. ѕерший пер≥од Ц царський Ц з 754 р. до 509 р. до н.е. ѕрот¤гом цього пер≥оду в≥дбуваЇтьс¤ формуванн¤ сусп≥льних клас≥в ≥ державного апарату. ƒругий пер≥од розпочинаЇтьс¤ з вигнанн¤ останнього римського цар¤ “аркв≥н≥¤ √ордого ≥ утвердженн¤ республ≥канського ладу (509 Ц 27 рр. до н.е.). “рет≥й пер≥од Ц пер≥од ≥мпер≥њ Ц 27 р. до н.е. Ц 476 р. н.е. ÷ей пер≥од, у свою чергу, под≥л¤Їтьс¤ на два етапи Ц приципат (27 р. до н.е. Ц 284 р. н.е.) ≥ дом≥нат (284 р. Ц 476 р.). ѕ≥сл¤ пад≥нн¤ «ах≥дноњ –имськоњ ≥мпер≥њ у 476 р. ще тривалий час ≥снувала —х≥дна –имська ≥мпер≥¤ Ц ¬≥зант≥¤, ¤ка припинила своЇ ≥сну-ванн¤ п≥сл¤ вз¤тт¤ онстантинопол¤, столиц≥ ¬≥зант≥њ, турками-османами у 1453 р.
ѕроцес розпаду родового ладу ≥ зародженн¤ держави в –им≥ маЇ багато под≥бного з аналог≥чним процесом в јф≥нах, що простежуЇтьс¤ в занепад≥ патр≥архальних орган≥в, розвитку приватноњ власност≥, формуванн≥ клас≥в ≥ пол≥тико-правовоњ системи.
” V≤≤≤ Ц V≤≤ ст. до н.е. середн¤ частина јпенн≥нського п≥вострова була заселена дек≥лькома громадами, ¤к≥ перебували м≥ж собою у союз≥. ќдн≥Їю з них був –им, у ¤кому населенн¤ займалось тваринництвом ≥ землеробством.
–одоплем≥нна структура –иму царськоњ епохи представила т≥сно повТ¤зану Їдн≥сть патр≥архальноњ с≥мТњ, роду, племен≥. ѕоступово с≥льська (сус≥дська) община вит≥сн¤ла кровнородинну, але пережитки давн≥х звичањв ще збереглис¤.
”с≥ общинники мали однаков≥ права та обовТ¤зки ¤к громад¤ни, воњни ≥ власники земл≥. ™дн≥сть громад¤н римського пол≥са скр≥плювалась колективним землеволод≥нн¤м ≥ обовТ¤зковою в≥йськовою службою.
–имл¤ни ще в царський пер≥од, в≥дчуваючи нестачу зе-мель, вели пост≥йн≥ в≥йни з≥ своњми сус≥дами з метою захоп-ленн¤ чужих територ≥й. ¬дал≥ походи збагачували родову знать, вожд¤, верх≥вку общини, що прискорювало розкладан-н¤ родового ладу.
ор≥нн≥ жител≥ –иму називали себе патриц≥¤ми. —початку лише вони належали до повноправного населенн¤ Ц Уримського народуФ, що склавс¤ на основ≥ союзу трьох племен (триб), ¤к≥ под≥л¤лис¤ за родами ≥ кур≥¤ми (обТЇднанн¤ми род≥в). «а легендою –омул, один ≥з засновник≥в –иму, доручив патриц≥-¤м в≥дправл¤ти управл≥нськ≥ та жрецьк≥ обовТ¤зки, плебе¤м (простолюдинам) Ц обробл¤ти землю, утримувати худобу ≥ займатис¤ прибутковим ремеслом. ѕлебењ перебували поза римською родовою орган≥зац≥Їю. ƒо к≥нц¤ царського пер≥оду римська община та њњ самоуправл≥нн¤ мали вс≥ ознаки в≥йсь-ковоњ демократ≥њ.
” певн≥ дн≥ роди, кур≥њ, племена, а пот≥м ≥ весь союз пле-мен сходились на збори дл¤ розгл¤ду справ, що належали до њх компетенц≥њ, про сп≥рну спадщину, ≥нш≥ судов≥ спори, про вироки до смертноњ кари.
”сього род≥в було 300, по 100 в кожному племен≥. 10 род≥в складали кур≥ю, 10 кур≥й Ц трибу (племТ¤). “ака орган≥зац≥¤ була ≥ залишаЇтьс¤ предметом науковоњ дискус≥њ, бо њњ штучне походженн¤ впадаЇ в оч≥. ÷е фактично ц≥ла арм≥¤, рац≥онально побудована при –омул≥, що завоювала ≥ захищала захоплену землю, а пот≥м перейшла до планом≥рного захопленн¤ ≤тал≥њ.
√олови род≥в складали раду стар≥йшин або сенат, що з часом набув значенн¤ головноњ ур¤довоњ влади. —енат мав право попереднього обговоренн¤ вс≥х справ, ¤к≥ виносились на розгл¤д народних збор≥в. р≥м того, сенат в≥дав багатьма поточними справами з управл≥нн¤ –имом.
√оловою римськоњ общини, њњ правителем ≥ верховним воЇначальникам був рекс Ц цар. ÷е була виборна посада, п≥д-зв≥тна народу.
« давнього часу на територ≥њ –иму жили ≥ негромад¤ни Ц кл≥Їнти ≥ плебењ. ƒо плебењв належало або поневолене, або прибуле населенн¤, а також безземельн≥ в≥льн≥ кор≥нн≥ жител≥. ѕлебењ не допускалис¤ до користуванн¤ громадськими земл¤ми (на правах приватноњ власност≥ волод≥ли лише невеликими д≥л¤нками), до обранн¤ на жрецьк≥ посади, були пол≥тично безправними. ¬они не мали родоплем≥нноњ орган≥зац≥њ, под≥бноњ до патриц≥анськоњ. «а необх≥дност≥ патриц≥њ залучали њх до в≥йськовоњ служби ¤к допом≥жну силу, але њм д≥ставалась м≥-зерна частина здобич≥.
« метою залученн¤ до патриц≥анськоњ общини та отриманн¤ безпеки багато плебењв були змушен≥ ставати кл≥Їнтами.
” царську, архањчну епоху держави у римл¤н не було. ¬важалос¤, що –имом править цар (рекс), сенат ≥ народ.
¬ органах общинного управл≥нн¤ важлив≥ функц≥њ виконували кур≥атн≥ збори, що мали право вибирати маг≥стр≥в, приймати закони, вир≥шувати питанн¤ про в≥йну.
ƒо к≥нц¤ царського пер≥оду загострилас¤ боротьба м≥ж царем, ¤кий прагнув набути б≥льшоњ самост≥йност≥ ≥ незалежност≥, та сенатом, що бажав мати повну владу над ополченн¤м, в≥йськом, обмежити в≥йськов≥ повноваженн¤ цар¤.
ѕроцес класоутворенн¤ супроводжувавс¤ протисто¤нн¤м плебењв ≥ патриц≥њв, зростаючим невдоволенн¤м кл≥Їнт≥в. –озвиток приватноњ власност≥ спри¤в примноженню багатства патриц≥анських с≥мей, ¤к≥ бажали перетворити плебењв у кл≥Їнт≥в, а кл≥Їнт≥в Ц у раб≥в.
¬ажливим етапом на шл¤ху римськоњ державност≥ була реформа, ¤ку римська традиц≥¤ повТ¤зуЇ з ≥менем шостого рекса —ерв≥¤ “улл≥¤ (578 Ц 534 рр. до н.е.). ѕри ньому плебењ були введен≥ до складу римськоњ общини, а територ≥альн≥ триби дещо пот≥снили родоплем≥нн≥. «а реформою вс≥ патриц≥њ та плебењ чолов≥чоњ стат≥ у в≥йськових ≥ пол≥тичних ц≥л¤х були под≥лен≥ на ш≥сть розр¤д≥в. ƒо першого ув≥йшли найбагатш≥, так зван≥ вершники, а також т≥, хто мав багатства не менше н≥ж 100 тис¤ч м≥дних асс≥в (1 асс Ц м≥дна монета масою 327,5 г), до другого Ц т≥, чиЇ майно оц≥нювалос¤ не менше н≥ж у 75 тис., до третього Ц 50 тис., до четвертого Ц 25 тис., до пТ¤того Ц 12,5 тис. асс≥в. ”с≥ б≥дн¤ки зараховувалис¤ до шостого розр¤-ду (пролетар≥в).
”с≥ в≥йськовозобовТ¤зан≥ залежно в≥д майнового становища обТЇднувалис¤ у в≥йськов≥ п≥дрозд≥ли Ц центур≥њ (сотн≥). ≤з вершник≥в було утворено 18 центур≥й к≥нноти, громад¤ни першого розр¤ду входили до важкоозброЇноњ п≥хоти (80 цен-тур≥й). « другого, третього ≥ четвертого розр¤д≥в формувалось по 20 центур≥й, а з пТ¤того Ц 30. “аким чином, ≥з 193 центур≥й найбагатш≥ становили 98, тобто б≥льш≥сть. ÷е мало важливе значенн¤, оск≥льки на центур≥альних народних зборах кожна центур≥¤ мала один голос ≥ при прийн¤тт≥ закон≥в та виборах посадових ос≥б т≥льки одностайн≥сть призводила до прийн¤тт¤ р≥шенн¤.
“аким чином, було покладено початок пануванню багатих ≥ знатних, незалежно в≥д того, були вони патриц≥¤ми, чи плебе¤ми.
—кладовою частиною реформи —ерв≥¤ “улл≥¤ був под≥л громад¤н (патриц≥њв, плебењв, кл≥Їнт≥в) за територ≥альною ознакою. –им був розбитий на чотири територ≥альн≥ триби, до ¤ких п≥зн≥ше приЇднали 16 с≥льських. ќдин раз на 5 рок≥в проводивс¤ загальний перепис громад¤н дл¤ визначенн¤ май-нового цензу ≥ набору ополченн¤. Ѕуло запроваджено пост≥й-ний податок на утриманн¤ в≥йська.
Ћад в≥йськовоњ демократ≥њ вичерпав себе. –им набув ус≥х ознак держави: публ≥чну владу, територ≥альний под≥л жител≥в, в≥йсько, суд, пол≥ц≥ю, податки.

”творенн¤ аристократичноњ республ≥ки. ѕравове становище населенн¤
Ќаприк≥нц≥ V≤ ст. до н.е. в результат≥ кризи, розпаду ро-довоњ орган≥зац≥њ ≥ становленн¤ держави пог≥ршивс¤ стан ба-гатьох плебењв, ¤к≥ втрачали своњ над≥ли земл≥. –одова знать патриц≥њв, втративши частину попередн≥х прив≥лењв, була незадоволена посиленн¤м центральноњ влади, частим залученн¤м до громадських роб≥т.
÷ар дедал≥ част≥ше д≥¤в ¤к тиран. « сенатом в≥н не т≥льки не рахувавс¤, а й п≥ддавав репрес≥¤м визначних його член≥в, особисто вершив суд ≥ розправу, проводив незаконн≥ конф≥скац≥њ, чинив насильство ≥ беззаконн¤. ÷ар¤ насл≥дували його родич≥, особливо сини. ѓхн¤ повед≥нка ображала сувор≥ звичањ патриц≥њв.
ѕовсталий народ повалив цар¤ “аркв≥н≥¤ √ордого ≥ разом ≥з с≥мТЇю вигнав його за меж≥ –иму. ≤з 509 р. до н.е. царська влада припинилась. –им став республ≥кою.
Ќа чол≥ держави стали претори (проводири), ¤ких щороку обирали на центур≥атних ком≥ц≥¤х, а з 367 р. до н.е. Ц консули. ѓхн≥ державн≥ повноваженн¤ майже не в≥др≥зн¤лись в≥д царських. —тановленн¤ республ≥ки в V Ц ≤V ст. до н.е. в≥д-бувалос¤ в складн≥й пол≥тичн≥й обстановц≥. ѕлебењ вели впер-ту боротьбу за землю, скасуванн¤ жорстоких умов борговоњ кабали, за доступ до пол≥тичноњ влади. јле до повноњ р≥вно-правност≥ з патриц≥¤ми було ще далеко. ѕ≥сл¤ реформи —ер-в≥¤ “улл≥¤ пройде ще близько двох стол≥ть, перш н≥ж плебењ будуть допущен≥ до завойованоњ земл≥, зам≥щенн¤ посад, прийн¤тт¤ закон≥в, до шлюб≥в з патриц≥¤ми ≥ патриц≥анками.
«авоюванн¤ значноњ частини ≤тал≥њ спри¤ло занепаду ро-дового ладу. –абовласництво набуваЇ класичноњ форми.
ќсновою неписаноњ римськоњ конституц≥њ стаЇ правило: люди не р≥вн≥ один одному. –аби не люди, а реч≥.
–имське громад¤нство набувалось народженн¤м в≥д повноправних батька ≥ матер≥. ≤нш≥ випадки, наприклад, усиновленн¤ ≥ноземц¤, в≥дпущенн¤ раба на волю, наданн¤ громад¤нства за заслуги та ≥н., були спочатку р≥дк≥сним ¤вищем.
ѕ≥сл¤ дос¤гненн¤ повнол≥тт¤ римський юнак приводивс¤ батьком на форум (площа в –им≥, де в≥дбувавс¤ суд та ≥нш≥ оф≥ц≥йн≥ д≥њ) ≥ записувавс¤ у в≥дпов≥дну трибу. « цього часу в≥н ставав пол≥тично р≥вноправним.
« пол≥тичним повноправТ¤м повТ¤зувалось:
а) право участ≥ в народних зборах;
б) право бути вибраним на посаду в римському ур¤довому ≥ судовому апарат≥;
в) право служити у в≥йську.
ѕол≥тична повноправн≥сть не означала повноправност≥ УгромадськоњФ, тобто права розпор¤дженн¤ майном. ѕоки син жив з батьком, той укладав за нього вс≥ майнов≥ угоди. ∆≥нки не мали н≥ пол≥тичних н≥ майнових прав, але, пор≥вн¤но з аф≥нськими, ж≥нки в –им≥ знаходились у дещо кращому ста-новищ≥.
–имським громад¤нином ставав ≥ в≥дпущений на волю раб. јле в≥н не м≥г зам≥щувати виборних посад ≥ внасл≥док недов≥ри до нього служити у в≥йську. ўодо свого колишнього гос-подар¤ в≥льнов≥дпущеник ставав кл≥Їнтом, залежною особою, що про¤вл¤лось в особлив≥й поваз≥, матер≥альн≥й допомоз≥.
” м≥ру того ¤к –им ≥з незначного селища перетворювавс¤ в столицю величезноњ територ≥њ, склад його населенн¤ почав поповнюватись ≥ноземц¤ми. Ѕагато з них прињжджали в –им дл¤ веденн¤ торг≥вл≥ ≥ там залишались. ¬они називались пер≥гр≥нами. як ≥ в≥льнов≥дпущеники, пер≥гр≥ни могли одержати права римських громад¤н за особлив≥ заслуги перед –и-мом або на основ≥ спец≥альних акт≥в державноњ влади, що по-ширювались на окрем≥ групи ≥ноземц≥в.
ѕочинаючи з ≤V Ц ≤≤≤ ст. до н.е., основним прац≥вником у –им≥ стаЇ раб. ѕрац¤ раб≥в широко використовувалась у зем-леробств≥ ≥ рем≥сництв≥. ожна нова в≥йна поповнювала число раб≥в. јле чим б≥льше ставало њх значенн¤, тим б≥льш безправним ≥ страшним ставало њх становище. –аби не мали жодних прав. ¬ласнику раба не заборон¤лось його вбивство. ƒопит раб≥в проводивс¤ т≥льки п≥д час катуванн¤.

ƒержавний устр≥й, суд, збройн≥ сили. ”правл≥нн¤ пров≥нц≥¤ми
–имська республ≥ка про≥снувала з 509 р. до н.е. до 27 р. до н.е. ¬она була рабовласницькою державою за ≥сторичним типом та аристократичною за формою правл≥нн¤.
Ќарод ¤к сукупн≥сть повноправних громад¤н вважавс¤ джерелом влади. ” пер≥од ранньоњ республ≥ки –им, ¤к ≥ будь-¤кий античний пол≥с, за своњм пол≥тичним устроЇм складавс¤ з народних збор≥в, ради стар≥йшин (сенату), виборних службових ос≥б (маг≥страт≥в). Ќа думку ѕол≥б≥¤, в державному лад≥ –иму поЇднувались монарх≥чн≥ засади у влад≥ консул≥в, арис-тократичн≥ Ц у сенат≥ та демократичн≥ Ц у народних зборах.
÷ентральними органами влади та управл≥нн¤ були сенат ≥ народн≥ збори (ком≥ц≥њ).
—енат був вищим, пост≥йно д≥ючим органом влади, головною ур¤довою установою ≥ складавс¤ з 300 чолов≥к.
Ќа першому етап≥ республ≥ки сенатор≥в призначав консул, за законом ќв≥н≥¤ (312 р. до н.е.), список сенатор≥в став готувати цензор. андидат у сенатори повинен був походити ≥з знатноњ с≥мТњ, бути багатим, мати в своЇму послужному списку посаду, одержану в результат≥ вибор≥в на народних зборах. ожн≥ 5 рок≥в персональний склад сенату перегл¤давс¤. ѕершим у списку сенатор≥в сто¤в принцепс. —енаторам категорично заборон¤лось займатись ф≥нансовою ≥ торговельною д≥¤льн≥стю.
ѕовноваженн¤ сенату ¤к вищоњ ур¤довоњ установи були широкими. ‘ормально в≥н не мав права приймати закони, однак його р≥шенн¤ мали велику пол≥тичну силу. ƒо 339 р. до н.е. в≥н затверджував або в≥дхил¤в закони, ¤к≥ виносились на об-говоренн¤. Ћише в 287 р. до н.е. сенат втратив право схвалю-вати (або н≥) закони, прийн¤тт≥ плебейськими зборами.
—енат розпор¤джавс¤ державною скарбницею, ф≥нансами, в≥дав державним майном. «д≥йснював кер≥вництво в≥йськовими справами: оголошував наб≥р ополченн¤, призначав командуючих, розпод≥л¤в сфери д≥й м≥ж воЇначальниками та консулами.
Ќе маючи пр¤моњ законодавчоњ влади, сенат присвоњв соб≥ право тлумаченн¤ закон≥в, ¤ке нер≥дко оберталось створенн¤м нових закон≥в.
ѕТ¤тир≥чний терм≥н повноважень сенатор≥в, зосередженн¤ в сенат≥ представницькоњ знат≥ –иму перетворили його на оплот консервативних елемент≥в. лас рабовласник≥в бачив у ньому найважлив≥шу установу держави, покликану охорон¤ти њхн≥ ≥нтереси, збер≥гати традиц≥њ республ≥ки та прив≥лењ знат≥.
Ќародн≥ збори вважались законодавчими органами. ¬о-ни були трьох вид≥в. ¬ищими до 287 р. до н.е. були збори за центур≥¤ми, що ¤вл¤ли собою загальнов≥йськовий зб≥р дл¤ вир≥шенн¤ таких питань, ¤к оголошенн¤ ≥ припиненн¤ в≥йни, вибори воЇначальник≥в. ‘актично р≥шенн¤ центур≥атних ком≥ц≥й попередньо готував сенат, що мав право затверджувати або скасовувати њх. ќднак традиц≥њ запитувати згоди воњн≥в-громад¤н, що збереглис¤ з час≥в в≥йськовоњ демократ≥њ, в пер≥од республ≥ки неухильно дотримувались.
” середин≥ ≤≤≤ ст. до н.е. в законодавство —ерв≥¤ “улл≥¤ було внесено доповненн¤ демократичного характеру. ожний розр¤д громад¤н (в≥д першого до пТ¤того) виставл¤в по 70 центур≥й. ÷е дало змогу центур≥¤м другого ≥ третього розр¤д≥в сильно впливати на прийн¤тт¤ р≥шенн¤, посилило роль плебсу в пол≥тичному житт≥.
÷ентур≥атн≥ ком≥ц≥њ вир≥шували питанн¤ про в≥йну ≥ мир, обирали консул≥в та ≥нших маг≥страт≥в, до 287р. до н.е. приймали або в≥дхил¤ли законопроекти. ¬они дарували громад¤н-ство або позбавл¤ли права на нього.
« 287 р. до н.е. законодавч≥ повноваженн¤ повн≥стю перейшли до плебейських збор≥в Ц збор≥в громад¤н за територ≥альними трибами. ѓх називали плебейськими або трибут-ними ком≥ц≥¤ми. Ќалежн≥сть до триби визначалась м≥сцезна-ходженн¤м майна плебе¤. ѕлебейськ≥ збори скликали ≥ про-водили консули, претори, курильн≥ едили. ѕ≥д час розгл¤ду питань, що стосувались вин¤тково плебењв, головували њхн≥ народн≥ трибуни або едили.
ѕлебейськ≥ збори обирали народного трибуна, молодших маг≥страт≥в Ц едил≥в, квестор≥в ≥ де¤ких жерц≥в, а також могли достроково зв≥льнити њх з посади.
«акони й постанови трибутних збор≥в називались плеб≥сцитами. «а законом ¬алер≥¤ ≥ √орац≥¤ (449 р. до н.е.), плеб≥с-цити п≥дл¤гали затвердженню сенатом.
Ќаприк≥нц≥ ≤V ст. до н.е. сенат втратив право попереднього розгл¤ду проект≥в плеб≥сцит≥в. –оль плебейських збор≥в зросла, особливо у сфер≥ законодавства. «а законами ¬алер≥¤ ≥ √орац≥¤ (449 р. до н.е.), √ортенз≥¤ (287 р. до н.е.), постанови трибутних ком≥ц≥й почали поширюватись на вс≥х громад¤н, а не т≥льки на плебењв. ѕоступово до плебейських збор≥в перейшли де¤к≥ повноваженн¤, що ран≥ше належали центур≥атним ком≥ц≥¤м. ” них стали брати участь ус≥ громад¤ни, в тому числ≥ й патриц≥њ. “рибутн≥ ком≥ц≥њ збирались на форум≥.
“рет≥м видом народних збор≥в були кур≥атн≥ ком≥ц≥њ. ” них брали участь громад¤ни-патриц≥њ. ” царську епоху вони в≥д≥гравали важливу роль, ¤ку втратили в пер≥од республ≥ки та принципату, ≥ збереглис¤ ¤к пережиток старовини.
ур≥атн≥ ком≥ц≥њ розгл¤дали переважно питанн¤ шлюбу, виходу з роду, усиновленн¤, спори про спадщину, затверджували запов≥ти, розгл¤дали злочини член≥в кур≥њ, повед≥нку ро-дич≥в.
Ќа зас≥данн¤х ком≥ц≥й кожна кур≥¤ мала один голос. ¬ажливу роль у них в≥д≥гравали понтиф≥ки Ц авторитетн≥ голови с≥мейств.
ќтже, в –им≥ не було Їдиних повноважних народних збор≥в. ѕров≥дне м≥сце в систем≥ вищих державних орган≥в належало сенату. –азом з тим, д≥¤льн≥сть народних збор≥в, особливо плебейських, можна розгл¤дати ¤к ознаку античноњ демократ≥њ.
ћаг≥страти представл¤ли виконавчо-розпор¤дчу владу, виконували повс¤кденн≥ управл≥нськ≥ функц≥њ. ѕ≥сл¤ поваленн¤ царськоњ влади вищ≥ маг≥страти називались преторами (т≥, що йдуть попереду в≥йська). ѓх зам≥нили консули (оп≥куни держави), ¤ких лише обирали. « патриц≥њв з 367 р. до н.е. за законом Ћ≥ц≥н≥¤ та —екст≥¤ одного з консул≥в стали висувати плебењв. онсули могли д≥¤ти лише колег≥ально.
онсул≥в, претор≥в, цензор≥в обирали центур≥атн≥ збори на один р≥к. ‘ормально будь-¤кий громад¤нин м≥г запропонувати свою кондидатуру на посаду маг≥страта. онсули головували в сенат≥, на народних зборах, були командуючими арм≥й. ƒо вищих маг≥страт≥в належали консул, диктатор, цен-зор, претор, народний трибун, до молодших Ц едили, квестори. ”с≥ посади маг≥страт≥в, кр≥м диктатора, ≥нтеррекса ≥ начальника к≥нноти, були виборними, п≥дзв≥тними, строковими, ко-лег≥альними ≥ безоплатними. ¬иконувати њх без платн≥ могли лише дуже заможн≥ громад¤ни.
ƒл¤ обранн¤ маг≥стратом потр≥бно було прослужити певну к≥льк≥сть рок≥в в арм≥њ ≥ дос¤гти певного в≥ку.
ƒиктатор призначавс¤ одним ≥з консул≥в за погодженн¤м з сенатом строком на 6 м≥с¤ц≥в, над≥л¤вс¤ вищою в≥йськовою ≥ цив≥льною владою. ”с≥ ≥нш≥ маг≥страти продовжували функц≥онувати, але п≥д його владою. ƒиктатор призначав соб≥ по-м≥чника Ц начальника к≥нноти. ƒиктатор не в≥дпов≥дав за своњ д≥њ ≥ не п≥дл¤гав судов≥й в≥дпов≥дальност≥. …ому не загрожу-вало вето народного трибуна. јле через 6 м≥с¤ц≥в в≥н складав своњ повноваженн¤. ѕризначенн¤ диктатора в≥дбувалос¤ в звТ¤зку з кризовими ситуац≥¤ми на в≥йн≥ або всередин≥ держави.
ѕосада цензора була введена в 443 р. до н.е. дл¤ комплектуванн¤ сенату. ÷ензор≥в обирали раз на 5 рок≥в з колишн≥х консул≥в. ƒо њхн≥х обовТ¤зк≥в входило складанн¤ списк≥в гро-мад¤н за розр¤дами зг≥дно з майновим цензом. –≥шенн¤ цен-зора м≥г скасувати лише ≥нший цензор шл¤хом накладенн¤ вето.
ѕодатний перепис проводили за межами м≥ста, на ћарсовому пол≥. ” ньому повинн≥ були брати участь голови с≥-мейств.
÷ензор давав в≥д ≥мен≥ держави п≥др¤ди на громадськ≥ роботи, стежив за ¤к≥стю њх виконанн¤, давав на в≥дкуп зб≥р податк≥в, спостер≥гав за збиранн¤м мита на митниц¤х, за над-ходженн¤м податк≥в з пров≥нц≥й.
ѕретор Ц ц¤ посада маг≥страта зТ¤вилась у 367 р. до н.е. ѕлебењ д≥стали доступ до нењ в 327р. до н.е. ѕретор≥в обира-лось двоЇ, а наприк≥нц≥ республ≥ки Ц 8. —початку вони були воЇначальниками, заступниками консул≥в, виконували р≥зн≥ дорученн¤ сенату, вели зас≥данн¤ ком≥ц≥й. « 242 р. до н.е. обовТ¤зки претор≥в почали розпод≥л¤тис¤. ќдин претор в≥дав роз-гл¤дом справ т≥льки римських громад¤н, ≥нший Ц ≥ноземц≥в.
ќсновним обовТ¤зком претора з часом стало кер≥вництво судовою д≥¤льн≥стю, переважно з цив≥льних справ. ¬≥н висловлював свою думку про прийн¤те там р≥шенн¤, створював нов≥ форми, так званого, преторського права Ц найважлив≥шого джерела римського права.
ѕосада народного трибуна була введена близько 494 р. до н.е. в результат≥ запеклоњ боротьби м≥ж патриц≥¤ми ≥ пле-бе¤ми. “рибунат був вин¤тково плебейською установою. “рибун≥в спочатку було два, пот≥м пТ¤ть ≥ врешт≥ дес¤ть. “рибун не м≥г вињжджати з –иму, а двер≥ його будинку завжди могли бути в≥дчиненими дл¤ плебењв, що шукали захисту.
“рибуни мали право заборон¤ти виконанн¤ будь-¤ких наказ≥в (за вин¤тком наказ≥в диктатора). ¬они могли накладати вето на постанови сенату.
р≥м того, трибун мав право заарештувати будь-¤ку осо-бу ≥ п≥ддати њњ прилюдному допиту.
Ѕудь-¤ке пос¤ганн¤ на особу трибуна оголошувалось злочином не т≥льки проти держави, а й проти рел≥г≥њ.
ѕоступово народн≥ трибуни ≥з захисник≥в плебењв пере-творились на виразник≥в ≥нтерес≥в широких народних мас –иму.
—уд. «аконами X≤≤ таблиць був передбачений судовий процес, ¤кий мав назву лег≥сакц≥йного. ¬≥н складавс¤ з двох стад≥й. ѕерша стад≥¤ була суворо формул¤рною, друга характеризуЇтьс¤ в≥льною процедурою.
Ќа перш≥й стад≥њ позивач ≥ в≥дпов≥дач зТ¤вл¤лись у при-значений день на форум до претора. “ам п≥сл¤ кл¤тв, що про-голошувались у конкретних дл¤ кожного випадку словах, претор, ¤кщо н≥хто не помил¤вс¤ при проголошенн≥ конкретноњ формули, призначав день суду ≥ встановлював розм≥р грошовоњ суми, ¤ку повинна була внести та чи ≥нша сторона до храму ¤к заставу. ѕрограш справи призводив до њњ втрати.
ƒл¤ другоњ стад≥њ процесу претор призначав суддю (≥з списку кандидат≥в, затверджених сенатом), день суду ≥ зобовТ¤зував сторони п≥дкоритис¤ судовому р≥шенню.
Ќа друг≥й стад≥њ судд¤ вислуховував сторони, св≥дк≥в, розгл¤дав надан≥ докази ≥ виносив р≥шенн¤. –≥шенн¤ суду було остаточним, оск≥льки н≥ апел¤ц≥њ, н≥ касац≥њ стародавнЇ право –иму не знало.
« часом лег≥сакц≥йний процес вит≥сн¤Їтьс¤ простим формул¤рним процесом, в ¤кому вир≥шальна роль належить пре-тору, його формул≥, що була юридичною основою дл¤ подан-н¤ позову, ≥ його судового р≥шенн¤.
рим≥нальн≥ справи розгл¤дали судов≥ колег≥њ, що складалис¤ ≥з 30-40 судд≥в. —клад њх формувавс¤ шл¤хом жеребкуванн¤, головував у суд≥ претор, але у пер≥од ≥мпер≥њ крим≥нальн≥ справи розгл¤дають чиновники. ≤снував особливий суд дл¤ колон≥в ≥ раб≥в.
ƒиктатори, цензори, народн≥ трибуни не п≥дл¤гали судов≥й в≥дпов≥дальност≥.
«бройн≥ сили. ѕочатком своЇњ в≥йськовоњ слави —тародавн≥й –им зобовТ¤заний народному ополченню перших в≥к≥в своЇњ ≥стор≥њ.
ожний римський громад¤нин з 17-л≥тнього в≥ку повинен був нести в≥йськову службу. ѕ≥сл¤ в≥йни ополченн¤ розпускалось. ” к≥нц≥ ≤≤≤ ст. до н.е. майновий ценз, ¤кий давав право вступити до в≥йська був знижений з 11 тис. ас≥в до 4 тис., а в ≤≤ ст. до н.е. в арм≥ю були допущенн≥ нав≥ть т≥, хто не мав майна. –еформа римськоњ арм≥њ була завершена при в≥домому пол≥тичному д≥¤чу ≥ полководцю ћар≥ю (≤≤ ст. до н.е.). ¬≥н допустив в арм≥ю б≥дн¤к≥в, встановив солдатам платню ≥ 16-р≥чний строк служби, незалежно в≥д в≥йни ≥ миру. ѕ≥сл¤ за-к≥нченн¤ служби солдати над≥л¤лись землею.
« час≥в ћар≥¤ римська арм≥¤ стала знар¤дд¤м у боротьб≥ пол≥тичних груп, арм≥Їю найманц≥в, ¤к≥ сл≥по служили своЇму вождю. —пираючись на цю арм≥ю, —улла (82 р. до н.е.), а сл≥-дом за ним ёл≥й ÷езар (46 р. до н.е.) ≥ його наступник ќкта-в≥ан јвгуст (27 р. до н.е.) пок≥нчили ≥з римським республ≥-канським ладом, ¤кий занепадав.
”правл≥нн¤ пров≥нц≥¤ми. «авойован≥ –имом не≥тал≥йськ≥ земл≥ Ц пров≥нц≥њ Ц керувались призначеними –имом маг≥стратами. ÷е були, в основному, колишн≥ консули ≥ претори. ѓх влада Ц адм≥н≥стративна, в≥йськова ≥ судова Ц була, по сут≥, необмеженою. ер≥вним принципом римськоњ пол≥тики щодо завойованих територ≥й було знамените Урозд≥л¤й ≥ володарюйФ.
” середин≥ ≤≤ ст. до н.е. п≥д владою –иму було 9 пров≥нц≥й: —ицил≥¤, —ардин≥¤, орсика, ÷изальн≥нська √алл≥¤, ≤спан≥¤, јфрика, ћакедон≥¤, ≤лл≥р≥¤, јз≥¤.

риза ≥ пад≥нн¤ республ≥ки. «м≥ни в сусп≥льному лад≥
” ≤≤ ст. до н.е. п≥сл¤ перемоги над арфагеном ≥ ћакедон≥Їю –имська держава пануЇ над ус≥м —ередземноморТ¤м. «а-войован≥ крањни стали невичерпним джерелом раб≥в. —отн≥ тис¤ч њх були продан≥ за безц≥нь у землеробськ≥ маЇтки новоњ римськоњ знат≥ Ц стану ноб≥л≥в. Ќалежали до цього стану т≥льки т≥, чиЇ майно оц≥нювалось не менше н≥ж в один м≥льйон сестерц≥й.
–≥ст числа великих маЇтк≥в (латифунд≥й) супроводжува-вс¤ пр¤мо протилежним процесом розоренн¤ римського се-л¤нства. ¬оно не витримувало конкуренц≥њ дешевоњ рабськоњ прац≥.
Ќеминучим результатом цього процесу було крайнЇ за-гостренн¤ н≥коли не затухаючоњ боротьби м≥ж др≥бним ≥ вели-ким землеволод≥нн¤м. ульм≥нац≥Їю боротьби стали реформи брат≥в √ракх≥в.
” 133 р. до н.е. вибраний трибуном “≥бер≥й √ракх запропонував закон, за ¤ким встановлювавс¤ максимальний розм≥р землеволод≥нн¤, що знаходитьс¤ у приватн≥й власност≥, Ц 1000 югер≥в на с≥мТю (майже 250 га). Ќадлишки п≥дл¤гали розпод≥лу м≥ж безземельними ≥ малоземельними. јле одн≥Їњ земл≥ було за мало. —ел¤нам потр≥бна була худоба, ≥нвентар, нас≥нн¤, грош≥, але вони знаходились у розпор¤дженн≥ сенату. ћ≥ж тим сенат, ¤кий виражав ≥нтереси ноб≥л≥в ≥ складавс¤ з них, чинив впертий оп≥р реформ≥.
“≥бер≥ю, ¤кий пров≥в закон через народн≥ збори, прийшлось трич≥ порушувати римську конституц≥ю. ¬≥н вимагав зм≥сти-ти народного трибуна ќктав≥¤, ¤кий наклав вето на законо-проект про землю. Ѕ≥льша частина триб п≥дтримала “≥бер≥¤. ѕот≥м в≥н запропонував, щоб не сенат, ¤к це було ран≥ше, а народн≥ збори сам≥ вир≥шували питанн¤ про субсид≥њ, потр≥бн≥ дл¤ проведенн¤ земельноњ реформи. ÷е також було зд≥йснено. «алишалось останнЇ Ц дос¤гти обранн¤ на новий строк. Ќарод сто¤в на сторон≥ “≥бер≥¤. “од≥ сенат орган≥зував вбивство на-родного трибуна. «≥ смертю “≥бер≥¤ √ракха, ¤к ≥ сл≥д було оч≥-кувати, проведенн¤ реформи було фактично призупинене.
Ќовий п≥дйом руху повТ¤заний з ≥мТ¤м √а¤ √ракха. ¬ида-тний оратор ≥ пол≥тичний д≥¤ч √ай √ракх був вибраний на ту ж посаду, що ≥ його старший брат. ѕродовжуючи справу “≥-бер≥¤, в≥н намагавс¤ знайти опору серед римських б≥дн¤к≥в. Ѕуло проведено зниженн¤ ц≥н на хл≥б, орган≥зован≥ землеробськ≥ колон≥њ на завойованих земл¤х. јле √а¤ √раха, ¤к ≥ його брата, було вбито.
ёридичною основою аграрноњ реформи брат≥в √ракх≥в було те, що за старовинною традиц≥Їю римська територ≥¤ вважалась сусп≥льною власн≥стю. “ому був можливий њњ пе-ред≥л. ÷≥Їю можлив≥стю скористуЇтьс¤ в св≥й час ≥ ёл≥й ÷е-зар. јле вже у 111 р. до н.е. в ≥нтересах др≥бного ≥ середнього землеволод≥нн¤ був прийн¤тий закон “ор≥¤, ¤кий встановлю-вав, що будь-хто, хто маЇ не б≥льше 30 югер≥в земл≥ (8,5 га), може вважати њњ своЇю власн≥стю.
–еформи √ракх≥в, ¤к≥ мали за мету в≥дродженн¤ в≥льного римсько-≥тал≥йського сел¤нства, в≥дкривають собою епоху громад¤нських в≥йн, ¤к≥ завершились перемогою ноб≥л≥тету ≥ пад≥нн¤м римськоњ республ≥ки.
¬елику роль у цьому в≥д≥грала ≥ —оюзницька в≥йна, ¤ку розпочали союзники –иму проти нього з 90 р. до 88 р. до н.е. –им перем≥г, але союзники дос¤гли зд≥йсненн¤ своЇњ головноњ вимоги: майже все населенн¤ ≤тал≥њ одержало право римського громад¤нства.
«авершенн¤ —оюзницькоњ в≥йни не принесло –иму справжнього миру. √ромад¤нська в≥йна м≥ж р≥зними групами прав-л¤чого класу розгор≥лась з новою силою.
—хил¤ючись на п≥дтримку арм≥њ, в 82 р. до н.е. полководець Ћуц≥й орнел≥й —улла встановлюЇ в –им≥ одноособову диктатуру. —користавшись правом на ССвиданн¤ закон≥в та упор¤дженн¤ державного ладуТТ –иму, —улла надав нов≥ права сенату (включаючи судов≥) ≥ р≥зко зменшив компетенц≥ю народних збор≥в.
“рибуни були позбавлен≥ пол≥тичних функц≥й. –имська рабовласницька республ≥ка переживаЇ глибоку кризу. ѓњ остаточне пад≥нн¤ прискорилось повстанн¤м раб≥в п≥д кер≥вництвом —партака (74 р. до н.е.).

ѕерех≥д до монарх≥њ. ѕринципат. «м≥ни в економ≥ц≥, сусп≥льному лад≥ та державному устроњ в пер≥од принципату
√оловною причиною встановленн¤ ≥мпер≥њ було р≥зке за-гостренн¤ суперечностей у римському сусп≥льств≥ у звТ¤зку ≥з занепадом др≥бного землеволод≥нн¤ та розвитком рабовласницького ладу. ѕравл¤чий стан, побоюючись повстанн¤ пригнобленого ним населенн¤, санкц≥онував введенн¤ в≥йськових диктатур —улли, ѕомпе¤, ÷езар¤, ќктав≥¤, що п≥дривали основи республ≥ки, створювали основу дл¤ встановленн¤ монарх≥њ.
” с≥льськ≥й м≥сцевост≥ зТ¤вились колони Ц в≥льн≥, чужаки ≥ нав≥ть раби, що одержували в≥д рабовласник≥в д≥л¤нки земл≥ дл¤ обробку, частину з≥браного врожаю вони могли залишити соб≥. “а незабаром њх прикр≥пили до земл≥, вони потрапили в кабалу до господар¤, ¤кий м≥г продати њх разом з д≥л¤нкою.
–озвиток колонату Ц ознака розоренн¤ зб≥дн≥лих верств населенн¤. „астина колон≥в поповнювала р¤ди пролетар≥в, ≥нш≥ наймались в арм≥ю.
≤з захопленн¤м влади јвгустом √ай ќктав≥Їм розпочинаЇтьс¤ пер≥од принципату Ц першоњ стад≥њ ≥мпер≥њ.
” 29 р. до н.е. ќктав≥й отримав в≥д сенату званн¤ ≥мпера-тора, маг≥стра республ≥ки, пот≥м дов≥чного трибуна, цензора, а п≥зн≥ше титул јвгуста (св¤щенного), великого понтиф≥ка. јвгуст мав необмежену владу, але ком≥ц≥њ щороку обирали його народним трибуном. “аким чином, в≥н н≥би д≥ставав право керувати –имом в≥д народу. як трибуну, йому була за-безпечена особиста недоторкан≥сть, в≥н м≥г накласти вето на р≥шенн¤ сенату, народних збор≥в, едикти маг≥страт≥в. як цен-зор в≥н м≥г викреслювати з≥ списк≥в сенату неугодних дл¤ нього ос≥б. ѕринцепс мав право амн≥стувати засуджених. …о-го образа прир≥внювалась до образи римського народу.
«а јвгуста було створено адм≥н≥стративний апарат з≥ штатом чиновник≥в. ѓхн≥ обовТ¤зки пол¤гали в орган≥зац≥њ збору податк≥в, п≥дтриманн≥ громадського пор¤дку, обл≥ку майна принцепса, нагл¤д≥ за судовими справами та м≥сцевою адм≥н≥страц≥Їю.
Ќа початку принципату сенат формально, ¤к ≥ ран≥ше, видавав закони, був найвищою судовою ≥нстанц≥Їю, призначав ≥ зв≥льн¤в маг≥страт≥в. јвгуст вважавс¤ лише першим у списку сенатор≥в, а фактично сенат був його слухн¤ним зна-р¤дд¤м. јле вже за јвгуста сенат здав своњ позиц≥њ. …ого за-с≥данн¤ перетворились на спектакль, учасники ¤кого змага-лись у вихвал¤нн≥ принцепса.
¬≥йськово-бюрократична монарх≥чна адм≥н≥страц≥¤ на-прик≥нц≥ ≤ на початку ≤≤ ст. н.е. вит≥снила сенатську.
Ќародн≥ збори скликалис¤ дедал≥ р≥дше, њх зас≥данн¤ ма-ли формальний характер. ѕричетн≥сть громад¤н до управл≥н-н¤ державою стала ф≥кц≥Їю.
ѕринципат ¤к специф≥чно римський р≥зновид монарх≥њ, збер≥гаючи зовн≥шн≥ республ≥канськ≥ атрибути, про≥снував до к≥нц¤ ≤≤ ст. н.е. ¬лада принцепса спиралась на могутню мате-р≥альну ≥ в≥йськову базу. Ќаприклад, ™гипет вважавс¤ влас-ною пров≥нц≥Їю јвгуста.
ўе на початку принципату управл≥нський апарат –иму та пров≥нц≥й зазнав серйозних зм≥н. –оль маг≥страт≥в зменшилась. онсули, претори, квестори були усунен≥ в≥д державних справ ≥ займались переважно влаштуванн¤м публ≥чних видовищ та ≥гор. ѓх вит≥сн¤ла арм≥¤ профес≥ональних чиновник≥в, що одержували платню ≥з скарбниц≥ ≥ були п≥дзв≥тними принцепсу.
Ѕули введен≥ посади:
Ц префекта претор≥¤ Ц командуючого ≥мператорською гвард≥Їю;
Ц начальника постачанн¤ продовольством.
” пров≥нц≥¤х функц≥њ управл≥нн¤ зд≥йснювали нам≥сники, легати, проконсули, пропретори. ѓхн≥ адм≥н≥стративн≥ права та обовТ¤зки ф≥ксувались у мандатах, ≥нструкц≥¤х, ¤к≥ складались у канцел¤р≥¤х монарха або ним особисто.
Ќагл¤дов≥ функц≥њ за д≥¤льн≥стю нам≥сник≥в зд≥йснювали прокуратори, обовТ¤зками ¤ких було ≥нформувати ≥мператора про стан справ у пров≥нц≥њ, про зловживанн¤ чиновник≥в.
«а вказ≥вкою ≥мператора лавд≥¤ (10 р. до н.е. Ц 54 р. н.е.) прокуратори були уповноважен≥ виносити судов≥ р≥шенн¤. —формована ними канцел¤р≥¤ керувала ≥мператорським майном, ф≥нансами, розсилала скарги ≥ сигнали про зловживанн¤ чиновник≥в. ¬ажлив≥ державн≥ посади звичайно займали родич≥ ≥мператора. ќднак його дол¤ часто залежала в≥д прихильност≥ в≥йськ трьох головних арм≥й, що сто¤ли на –ейн≥, ƒунањ, ™вфрат≥. јрм≥¤ висувала (акламувала) ≥мператора, пот≥м в≥н формально затверджувавс¤ сенатом.
“аким чином, були створен≥ вс≥ умови дл¤ встановленн¤ дом≥нату Ц необмеженоњ монарх≥њ.

ƒом≥нат. —усп≥льний лад та державний устр≥й. –еформи ƒ≥оклет≥ана
ѕер≥од дом≥нату в –им≥ почавс¤ з правл≥нн¤ ≥мператора јврел≥ана (270 Ц275 р.), ¤кий нав≥ть за походженн¤м був не римл¤нином, а варваром. ¬лада ≥мператора була необмеженою.
‘ормуванн¤ бюрократичного апарату фактично завершив јдр≥ан (117 Ц138 рр.). —творену јвгустом раду при принцепс≥ в≥н перетворив на консил≥ум Ц пост≥йно д≥ючу ви-щу ур¤дову установу Ц ≥ доручив њй розробку ≥мператорських конституц≥й. ”творились нов≥ канцел¤р≥њ, колег≥њ курТЇр≥в, ¤ким доручалось прит¤гати до судовоњ в≥дпов≥дальност≥ чи-новник≥в ф≥нансового та судового в≥домств, винних у зловживанн¤х, здирствах. «б≥р податк≥в було вилучено з в≥данн¤ в≥д-купник≥в ≥ передано чиновникам. «Т¤вилась державна пошта. —лужба чиновник≥в стала почесною ≥ добре оплачувалась.
ѕерех≥д до дом≥нату супроводжувавс¤ занепадом рабовласницького ладу ≥ зародженн¤м феодальних в≥дносин. олони ≥ раби стали зближатись за своњм походженн¤м.
якщо принцепси обожествл¤лись посмертно, то п≥сл¤ √а¤ јврел≥¤ ƒ≥оклет≥ана (243 Ц 316 рр.) ≥мператор уже за жит-т¤ оголошувавс¤ нам≥сником Ѕога на земл≥, посередником м≥ж Ѕогом ≥ людьми.
ƒ≥оклет≥ан, за св≥дченн¤м л≥тописц¤ ™втрон≥¤, примушував усп≥х клан¤тись йому, тод≥ ¤к до нього ≥мператор≥в в≥тали.
‘ункц≥њ сенату перейшли до ≥мператорськоњ ради, до складу ¤коњ ув≥йшли впливов≥ родич≥, друз≥ ≥мператора, претор≥анськ≥ префекти, начальники в≥домств.
ƒо ради входила канцел¤р≥¤ ≥мператора, ¤ка складалас¤ з ликтор≥в, що в≥дали ф≥нансами, особистим майном ≥мператора, його верховним судом, оф≥ц≥йним листуванн¤м.
¬ажливу роль в управл≥нн≥ в≥д≥гравали юристи, найб≥льш в≥дом≥ з них нав≥ть входили до ≥мператорськоњ ради. Ѕезвладний сенат був остаточно зам≥нений ≥мператорською радою при ≥мператор≥ —ептим≥њ —евер≥ наприк≥нц≥ ≤≤ ст.
ѕретор≥анська гвард≥¤ стала формуватись не лише з ≥та-л≥к≥в, а й з придунайських та с≥р≥йських лег≥он≥в, а це ще б≥льше посилило залежн≥сть ≥мператора в≥д арм≥њ.
ƒл¤ пров≥нц≥й була заснована колег≥¤ куратор≥в, покликаних виконувати функц≥њ ≥мператорських контролер≥в.
≤мператор ƒ≥оклет≥ан (284 Ц 305 рр.) пров≥в велику адм≥-н≥стративну реформу, ув≥в тетрарх≥ю Ц чотиривладд¤. ¬≥н по-д≥лив владу з ћаксим≥л≥аном √еркул≥Їм. ѓхн≥ми сп≥вправител¤ми були оголошен≥ цезар≥ √алер≥й Ц з¤ть ƒ≥оклет≥ана ≥ ост¤ ’лор. ќтже, при влад≥ були чотири сп≥вправител≥. «а ƒ≥оклет≥ана почавс¤ под≥л ≥мпер≥њ на —х≥дну ≥ «ах≥дну. ожна мала свого јвгуста та його заступника Ц цезар¤. р≥м того, зТ¤вились 12 д≥оцез Ц великих територ≥альних округ≥в на чол≥ з в≥кар≥Їм, що п≥дпор¤дковувавс¤ безпосередньо ≥мператоров≥. ÷ив≥льна адм≥н≥страц≥¤ в≥докремлювалась в≥д в≥йськовоњ. ожний ≥з сп≥вправител≥в ≥мператора ¤к полководець був над≥лений владними повноваженн¤ми ≥ м≥г приймати самост≥йн≥ р≥шенн¤.
ѕеребудовувалась судова система. ѕравитель пров≥нц≥њ став тепер ординарним суддею першоњ ≥нстанц≥њ. Ќа його р≥-шенн¤ було дозволено подавати апел¤ц≥ю ≥мператору або його уповноваженому. ” –им≥ була проведена реформа пол≥цейськоњ служби. «а ƒ≥оклет≥ана њњ очолював префект, що н≥с в≥дпов≥-дальн≥сть за охорону громадського пор¤дку в столиц≥. ” про-в≥нц≥¤х служба безпеки та охорони громадського пор¤дку бу-ла в руках легата.
«аворушенн¤ раб≥в та ≥нших пригноблених верств насе-ленн¤ придушувались за допомогою зброњ претор≥анських ко-горт.
–еформа ƒ≥оклет≥ана зм≥цнила централ≥зац≥ю управл≥нн¤. Ќа де¤кий час вдалос¤ перемогти сепаратизм пров≥нц≥й, зберегти Їдн≥сть ≥мпер≥њ.
≤мператор ост¤нтин, продовжуючи реформи ƒ≥оклет≥ана, д≥¤в р≥шуч≥ше. ” 321 роц≥ в≥н перен≥с столицю у ¬≥зант≥ю, колишню колон≥ю, заново в≥дбудував њњ ≥ назвав своњм ≥мТ¤м Ц онстантинополь.
«а ост¤нтина тетрарх≥¤ була скасована, хоч под≥л ≥мпе-р≥њ на частини збер≥гс¤. ѕопередн¤ рада при ≥мператор≥ кон-сил≥ум Ц була усунена. ѓњ м≥сце зайн¤в консистор≥ум (державна рада), до ¤кого входили родич≥ ≥мператора. √олова держави дедал≥ б≥льше був схожий на сх≥дного деспота. ≤мператор носив шовковий од¤г, обсипаний дорогоц≥нним кам≥нн¤м, ≥ д≥адему Ц знак царськоњ влади. ѕеред ним треба було падати на кол≥на.
≤мперська влада вживала б≥льш жорстких заход≥в з при-кр≥пленн¤ до певноњ м≥сцевост≥ не т≥льки колон≥в, рем≥сник≥в, а й др≥бних власник≥в земл≥ Ц кур≥он≥в.

ƒжерела римського права
ѕер≥одизац≥¤ ≥стор≥њ римського права не сп≥впадаЇ з пе-р≥одизац≥Їю ≥стор≥њ римськоњ держави. ¬ластив≥сть права по-л¤гаЇ в тому, що воно закр≥плюЇ зм≥ни, що в≥дбуваютьс¤ у су-сп≥льному ≥ державному розвитку крањни.
ƒжерелами римського права були «акони ’≤≤ таблиць, народних збор≥в, постанови сенату, едикти претор≥в, консультац≥њ юрист≥в, а з ≤ ст. н.е. Ц розпор¤дженн¤ ≥мператор≥в.
Ќайдавн≥шою памТ¤ткою права —тародавнього –иму Ї «акони ’≤≤ таблиць, складен≥ за традиц≥Їю в 451 Ц 450 р. до н.е. спец≥альною ком≥с≥Їю децемвир≥в (дес¤ти муж≥в).
“екст закон≥в був написаний на ’≤≤ деревТ¤них (бронзових) дошках, ¤к≥ були виставлен≥ на форум≥ перед будинком сенату.
«акони були, здеб≥льшого, записом пан≥вних на той час звичањв, оснащених юридичними санкц≥¤ми.
” законах Ї р¤д статей, що збер≥гали пережитки римськоњ патр≥архальноњ общини. “ак, в њњ руках залишалос¤ розпор¤дженн¤ землею. «емельний над≥л не можна було запов≥сти храмам ≥ нав≥ть богам. «емл¤ не повинна була виходити з-п≥д контролю общини, вона мала залишатис¤ њњ власн≥стю. “аким чином, приватна власн≥сть на земельн≥ д≥л¤нки була обмеженою. уп≥вл¤-продаж, успадкуванн¤, даруванн¤ важливих обТЇкт≥в власност≥ Ц земл≥, прим≥щень, робочоњ худоби Ц перебували п≥д контролем общини.
«азначен≥ обТЇкти належали до манципованих, њх в≥дчуженн¤ супроводжувалось звичаЇм, у ¤кому брали участь, кр≥м продавц¤ ≥ покупц¤, вагоутримувач та пТ¤ть св≥дк≥в, ¤к≥ були римськими громад¤нами. Ќа вагу клали злиток м≥д≥, покупець торкавс¤ рукою придбаноњ реч≥ та промовл¤в установлену формулу. ќбр¤д був спр¤мований на те, щоб ускладнити ≥но-земц¤м доступ до власност≥ римських громад¤н. ”с≥ ≥нш≥ реч≥ вважались неманципованими ≥ мали перебувати в майновому оборот≥ без будь-¤ких обр¤д≥в.
ѕраво власност≥. ¬олод≥ти землею ≥ розпор¤джатис¤ нею на територ≥њ –иму м≥г лише римський громад¤нин. ” законах детально йшлос¤ про меж≥ земельних над≥л≥в, давн≥сть волод≥нн¤ ними ≥ пор¤док успадкуванн¤. «ахист прав власника за-безпечувавс¤ суворими покаранн¤ми. “ак, винний у н≥чн≥й крад≥жц≥ врожаю належав розпТ¤ттю на дерев≥. «а п≥дпал бу-динку ≥ зерна, що лежало пор¤д, на злочинц¤ над≥вали кайдани, а п≥сл¤ побитт¤ його спалювали. ¬≥льна людина, ¤ка зд≥йснила злочин, могла в≥дкупитис¤.
Ўлюбно-с≥мейне право. як пережиток минулого ≥ турботу про м≥цн≥сть общини сл≥д розц≥нювати ф≥ксац≥ю в законах охорони римськоњ с≥мТњ ≥ величезноњ влади домовласника, глави с≥мейства. ¬≥н мав вин¤ткове право розпор¤дженн¤ майном с≥мТњ, а також майже необмежену владу над дружиною ≥ вс≥ма нащадками, включаючи внук≥в. Ѕатько с≥мейства м≥г убити дитину-виродка, трич≥ продати свого сина, прогнати дружину. «акон заборон¤в шлюби м≥ж патриц≥¤ми ≥ плебе¤ми.
≤з стародавн≥х час≥в у –им≥ ≥снували три форми укладанн¤ шлюбу: дв≥ стародавн≥х ≥ одна пор≥вн¤но нова. —тародавн≥ зд≥йснювались в урочист≥й обстановц≥ ≥ в≥ддавали ж≥нку-наречену п≥д владу чолов≥ка. ” першому випадку шлюб зд≥йснювавс¤ в рел≥г≥йн≥й форм≥, в присутност≥ жерц≥в, супроводжувавс¤ зТњданн¤м спец≥ально випечених пирог≥в ≥ урочистою кл¤твою дружини сл≥дувати скр≥зь за чолов≥ком: Уƒе ти, √ай, там знайдеш ≥ менеФ. ƒруга форма шлюбу пол¤гала в ку-п≥вл≥ нареченоњ (у манципац≥йн≥й форм≥).
јле вже «акони ’≤≤ таблиць передбачають безформальну форму шлюбу Ц Усине мануФ, тобто Убез влади чолов≥каФ. ѕри ц≥й форм≥ ж≥нка мала свободу розлученн¤ ≥ могла забрати своЇ особисте майно, ¤ке вона принесла в д≥м ¤к посаг, а та-кож майно, придбане нею п≥д час шлюбу.
—пециф≥чною особлив≥стю шлюбу Усине мануФ було те, що його сл≥д було поновлювати щор≥чно. ƒл¤ цього дружина в установлений день на три дн≥ йшла з будинку чолов≥ка (до р≥дних, друз≥в) ≥ тим самим переривала строк давност≥. ѕ≥д час шлюбу чолов≥к м≥г розпор¤джатись посагом дружини.
–озлученн¤ було можливе дл¤ чолов≥ка при вс≥х формах шлюбу, дл¤ ж≥нок Цт≥льки в шлюб≥ Усине мануФ.
—падкове право. ѕ≥сл¤ смерт≥ домовласника майно с≥мТњ переходило агнатам за законом, а ¤кщо неб≥жчик залишав за-пов≥т, то його сл≥д було суворо дотримуватись. «апов≥т мав затверджуватись кур≥атною або нав≥ть центур≥атною ком≥ц≥Їю (¤кщо батько позбавл¤в сина права на його частину спадщини). ¬дова неб≥жчика в ус≥х випадках одержувала ¤кусь частину майна ¤к дл¤ себе, так ≥ на утриманн¤ малол≥тн≥х д≥тей.
—падкоЇмц≥ могли ≥ не д≥лити майно, а вести господарство сп≥льно.
«обовТ¤зальне право. ќсобливо детально регламентуЇтьс¤ в «аконах ’≤≤ таблиць догов≥р позики. р≥м звичайних позичкових операц≥й, повТ¤заних з процентами, заставою та ≥н., в≥домий був ≥ так званий нексум, або самозастава боржника. ÷е положенн¤ було скасовано в 326 р. до н.е. законом ѕетел≥¤, ≥ бор-жник став в≥дпов≥дати перед кредитором т≥льки своњм майном.
р≥м зобовТ¤зань ≥з договор≥в, були в≥дом≥ ≥ зобовТ¤занн¤ ≥з завданн¤ шкоди та противоправних д≥й взагал≥ Ц крад≥жки, потрави.
рим≥нальне право. рим≥нально-правов≥ постанови «акон≥в ’≤≤ таблиць були дуже сувор≥. —мертною карою каравс¤ той, хто потравив або з≥брав врожай з Уобробленого плугом пол¤Ф. «лод≥¤, захопленого вноч≥ або захопленого з≥ зброЇю в руках, будь-хто м≥г вбити на м≥сц≥ злочину. «лод≥й, затриманий на м≥сц≥ злочину вдень, п≥дл¤гав ф≥зичному покаранню ≥ видававс¤ потерп≥лому, що т¤гло за собою оберненн¤ в рабство.
«акони ’≤≤ таблиць розгл¤дають крад≥жку чужого майна не ст≥льки ¤к злочин, що пос¤гав на ≥нтереси держави, ск≥льки д≥ю, що завдавала приватну майнову шкоду.
ѕро державн≥ злочини «акони ’≤≤ таблиць говор¤ть небагато: встановлюЇтьс¤ неправом≥рн≥сть ≥ каран≥сть н≥чних з≥-брань, п≥дмова ворога до нападу на –им, порушенн¤ постанов, що стосувались громадського пор¤дку, хабарництва судд≥в.
ѕро навмисн≥ вбивства не згадуЇтьс¤ взагал≥.
ƒл¤ свого часу «акони ’≤≤ таблиць були над≥йною опорою дл¤ регулюванн¤ пор≥вн¤но простих товарних, с≥мейних, спадкових та ≥нших в≥дносин. «в≥дси ≥ та зовн≥шн¤ повага, ¤ка ви¤вл¤лась до «акон≥в ’≤≤ таблиць у б≥льш п≥зн≥й час, коли њх практичне застосуванн¤ або ж зовс≥м виключалось, або стало м≥н≥мальним.
” результат≥ пост≥йних в≥йн –им виходить за меж≥ своЇњ територ≥њ, завоювавши ≤тал≥ю, а пот≥м й ≥нш≥ Ївропейськ≥ та аз≥атськ≥ земл≥.
ѕрот¤гом цього часу в≥дбуваЇтьс¤ безперервний зр≥ст рем≥сничоњ ≥ торговельноњ д≥¤льност≥ –иму. ‘ормуЇтьс¤ стан вершник≥в, чиЇю профес≥Їю стаЇ торговельна ≥ промислова д≥¤льн≥сть.
Ќа нов≥й економ≥чн≥й основ≥ виростаЇ нове право, бо право таблиць стало в багатьох випадках непридатним. ” цих ≥сторичних умовах на сцену виступають претори ¤к тлумач≥ ≥ творц≥ права. ¬они заклали основи римськоњ класичноњ юриспруденц≥њ, ¤ку розробл¤ли ¤к пор¤д з ними, так ≥ п≥сл¤ них римськ≥ Укласичн≥Ф юристи Ц ”льп≥ан, ÷ельз, ѕап≥н≥ан та ≥н.
¬≥дходить у минуле юридичний формал≥зм, що пронизував закони таблиць. ќдержують визнанн¤ принципи р≥вност≥ стор≥н правов≥дношенн¤, справедливост≥, доброњ сов≥ст≥. оли право протир≥чить справедливост≥, говорив ”льп≥ан (помер у 288 р. н.е.), сл≥д надати перевагу останньому, ≥, та-ким чином, справедлив≥сть маЇ перевагу перед жорстким ро-зум≥нн¤м права.
Ќа думку римських юрист≥в, усю сукупн≥сть правових настанов сл≥д под≥лити на дв≥ частини: приватне ≥ публ≥чне право. ƒо права публ≥чного вони в≥дносили вс≥ т≥ норми, ¤к≥ Уналежать до положенн¤ римськоњ державиФ ¤к ц≥лоњ; навпаки, приватне право маЇ справу з тим, що стосуЇтьс¤ Укорист≥ окремих ос≥бФ.
“аким чином, храми ≥ публ≥чн≥ дороги, наприклад, були оголошен≥ сферою публ≥чного права, тод≥ ¤к в≥дносини, повТ¤зан≥ з правом власност≥ або волод≥нн¤, с≥мейного ≥ спадкового права, зобовТ¤зань Ц сферою права приватного.
ѕраво власност≥. —ерв≥тут. ¬изначенн¤ права власност≥, запозичене багатьма буржуазними кодиф≥кац≥¤ми, було дане римськими юристами. ¬они розум≥ли п≥д ним найб≥льш по-вне, найб≥льш абсолютне право користуватис¤ ≥ розпор¤джатис¤ речами з тими лише обмеженн¤ми, ¤к≥ встановлен≥ договором чи правом.
ќсобливою формою обмеженн¤ права власност≥ Ї серв≥тут, тобто Управо на чужу р≥чФ. –озр≥зн¤лись речов≥ та особист≥ серв≥тути.
ѕраво проведенн¤ води через чужу д≥л¤нку, викликане господарською необх≥дн≥стю, Ї прикладом речового серв≥тута.
ѕ≥д особистим серв≥тутом розум≥лось право дов≥чного користуванн¤ чужою р≥ччю при збер≥ганн≥ самоњ реч≥. “ак, спадкодавець може надати в дов≥чне користуванн¤ к≥мнату в будинку, ¤ку займаЇ стара служниц¤.
«обовТ¤зальне право. “ипи договор≥в. ¬изначаючи зм≥ст зобовТ¤занн¤, римський юрист ѕавло (≤≤≤ ст. н.е.) писав: У—уть зобовТ¤занн¤ пол¤гаЇ в тому, щоб звТ¤зати другого пе-ред нами, щоб в≥н що-небудь дав, зробив чи надавФ.
Ѕудь-¤ке зобовТ¤занн¤ виникаЇ, з≥ сл≥в √а¤, Уабо з дого-вору, або з дел≥ктуФ, що означаЇ Ц нанесенн¤ шкоди. Ќевико-нанн¤ договору в строк, вказаний у договор≥, т¤гне за собою право на позов.
ƒл¤ д≥йсност≥ договор≥в необх≥дно:
а) згода стор≥н, ¤к≥ зобовТ¤зуютьс¤, але згода не повинна дос¤гатись шл¤хом насильства чи обману;
б) в≥дпов≥дн≥сть договору права (закону).
—тародавн≥м типом договору був догов≥р словесний, вербальний (лат. УвербумФ Ц слово). ƒл¤ його д≥йсност≥ вимагалось виголошенн¤ певних сл≥в: УдаюФ, УзроблюФ.
≤з зобовТ¤занн¤ строго словесного стало виникати ≥ набирати силу зобовТ¤занн¤ письмове. ÷¤ форма одержала назву Ул≥теральнихФ (лат. Ул≥тераФ). —початку це були розписки, а пот≥м виникаЇ ≥ письмовий догов≥р у його звичн≥й форм≥.
¬ особливу групу контракт≥в були вид≥лен≥ так≥, ¤к≥ стали називатис¤ УреальнимиФ. ѕри таких договорах обовТ¤зок виконанн¤ ≥ повТ¤зана з цим в≥дпов≥дальн≥сть настають не з моменту згоди, а з моменту передач≥ реч≥. Ќазва договору в≥д УресФ Ц р≥ч.
ќстанньою за часом виникненн¤ ≥ найважлив≥шою з економ≥чноњ точки зору була група так званих контракт≥в консенсуальних (УконсенсусФ Ц згода).
«а даними договорами в≥дпов≥дальн≥сть наставала з мо-менту укладанн¤ угоди.
«абезпеченн¤ зобовТ¤зань. « утвердженн¤м майновоњ в≥дпов≥дальност≥ в≥дчутно зросло значенн¤ застави ¤к найб≥льш ефективного способу забезпеченн¤ зобовТ¤зань. јле оф≥ц≥йне визнанн¤ застава одержуЇ т≥льки в к≥нц≥ республ≥ки. ј на по-чатку ≥мпер≥њ було встановлено, що при невиконанн≥ зобовТ¤занн¤ заставлена р≥ч надходила у продаж з т≥Їю умовою, що боржнику повертались надлишки, ¤к≥ були виручен≥ проти суми боргу.
р≥м того, засобами забезпеченн¤ позики були порука третьоњ особи ≥ завдаток. ѕри поруц≥ поручитель мав право регресивноњ вимоги до боржника.
Ўлюбно-с≥мейне право. ѕан≥вною формою шлюбу в пе-р≥од ≥мпер≥њ стаЇ шлюб без влади чолов≥ка. ќбовТ¤зковою умовою встановленн¤ шлюбних в≥дносин признаЇтьс¤ в≥льна згода нареченого ≥ нареченоњ. ѕри цьому пан≥вне становище чолов≥ка в с≥мТњ (хоч ≥ позбавлене колишн≥х атрибут≥в влади) визнаЇтьс¤ ¤к у прав≥, так ≥ в звича¤х.
¬≥докремлен≥сть майна подружж¤ стаЇ загальною, але чолов≥к маЇ право розпор¤джатис¤ прибутками, ¤к≥ приносить майно дружини. ѕри роз≥рванн≥ шлюбу з вини чолов≥ка посаг повертаЇтьс¤ дружин≥.
«м≥нюЇтьс¤ на краще ≥ становище д≥тей. ¬лада батька над ними слабшаЇ. ¬бивство д≥тей признаЇтьс¤ злочином.
—падкове право. ЌайсуттЇв≥шим у спадковому прав≥ даного пер≥оду може вважатис¤ визнанн¤ права на спадщину ≥ за тими кровними родичами (когнатами), ¤к≥ ран≥ше його не мали.
ѕершими, звичайно, успадковували д≥ти, а коли њх не за-лишалось Ц онуки. оли не було н≥ тих, н≥ ≥нших, до спадку-ванн¤ призивались брати спадкодател¤, д¤дьки, плем≥нники. якщо ≥ њх не було, претор надавав право спадкуванн¤ вс≥м кровним родичам померлого аж до шостого кол≥на. Ѕлижчий ступ≥нь р≥дства виключала наступну. Ѕули внесен≥ норми, що обмежували свободу запов≥тних розпор¤джень. Ѕлижн≥й ро-дич померлого, ¤кщо його об≥йшли спадщиною, мав, зреш-тою право на 1/4 частину того майна, ¤ке в≥н одержав би при в≥дсутност≥ запов≥ту. “аким чином, у право вводитьс¤ принцип обовТ¤зковоњ частки спадкуванн¤, що збер≥гс¤ до наших дн≥в.
—ам запов≥т став складатись у письмовому вигл¤д≥ ≥ зав≥-р¤тись св≥дками.
рим≥нальне право. —кладалось ≥з маси закон≥в, включаючи «акони ’≤≤ таблиць, постанов народних збор≥в ≥ сенату. «начна к≥льк≥сть крим≥нальних закон≥в була видана за ≥н≥ц≥ативою диктатор≥в та ≥мператор≥в.
«акони не виключали свав≥лл¤ ¤к ≥мператор≥в, так ≥ маг≥-страт≥в, ≥ у визначенн≥ того, що сл≥д вважати злочинним, ≥ в тому, за що ≥ ¤к карати.
ѕри диктатур≥ —улли особи, занесен≥ в особлив≥, так званн≥ проскрипц≥онн≥ списки, оголошувались ворогами народу ≥ могли бути видан≥ органам влади кожним, кому це вдавалос¤.
ќсобливоњ уваги заслуговуЇ закон про Уобразу велич≥ римського народуФ. «акон спец≥ально був сформульований невизначено, щоб його можна було застосувати проти будь-¤коњ особи, ¤ка була незгодна з пол≥тикою або виражала неза-доволенн¤ нею.
¬елику увагу римський законодавець прид≥л¤Ї злочинам проти пор¤дку управл≥нн¤: хабарництву, привласненню державних кошт≥в, розкраданню державного майна.
¬инн≥ в цих злочинах переважно карались смертною карою, вигнанн¤м.
ѕокаранн¤ залежало в≥д того, ¤ке сусп≥льне становище займав злочинець.
ўо стосуЇтьс¤ теор≥њ, то римськ≥ юристи добре розр≥зн¤ють навмисний ≥ необережний злочин, п≥дмовництво, сп≥вучасть.

<< попередн¤ зм≥ст наступна >>