“≈ћј 2.2. ƒержава ≥ право феодальноњ ‘ранц≥њ

1. –озвиток феодальних в≥дносин. ѕер≥од феодальноњ роздробленост≥.
2. —таново-представницька монарх≥¤. ÷ентральне ≥ м≥сцеве управл≥нн¤ (X≤V Ц XV ст.).
3. јбсолютна монарх≥¤. ƒержавний устр≥й в пер≥од абсолютизму. –еформи –≥шельЇ та Ћюдов≥ка X≤V.
4. ƒжерела та характерн≥ риси права.

–озвиток феодальних в≥дносин. ѕер≥од феодальноњ роздробленост≥
ѕ≥сл¤ розпаду ≥мпер≥њ  арла ¬еликого до складу «ах≥дно-франкськоњ держави ув≥йшли јкв≥тан≥¤, Ќейстр≥¤, Ѕретань, √асконь, —ептиман≥¤, ≤спанська марка. ƒинастичн≥ суперечки в≥дбувались з приводу Ћотаринг≥њ. ” крањн≥ проживали франки, кельти, фламандц≥, нормани, баски, каталонц≥. « часом склались дв≥ основн≥ народност≥: п≥вн≥чно-французька та п≥вденно-французька (у ѕрованс≥). ”се це створювало труднощ≥ дл¤ становленн¤ централ≥зованоњ держави, Їдиноњ правовоњ системи. 
Ќаприк≥нц≥ ≤X Ц на початку X стол≥тт¤ феодальна знать консол≥дуЇтьс¤ ≥ про¤вл¤Ї себе ¤к стан, ≥нтереси ¤кого дл¤ корол¤ Ї визначальними.  арл Ћисий приписував кожн≥й лю-дин≥ корол≥вства визнавати над собою сеньйора, ¤кого захоче, в особ≥ корол¤ чи його васал≥в. ѕ≥д тиском знат≥ у 877 р. в≥н видав  ТЇрсейський кап≥тул¤р≥й, ¤ким узаконив перетворенн¤ бенеф≥ц≥¤ на феод, визнав право граф≥в передавати своњ поса-ди у спадщину. ¬≥дтод≥ король уже не м≥г забрати надан≥ бе-неф≥ц≥њ, нав≥ть ¤кщо його безпосередн≥й васал в≥дмовл¤вс¤ перебувати у нього на служб≥.
«емельн≥ магнати мали свою адм≥н≥страц≥ю, суд, могли карбувати монету, вести в≥йни без в≥дома корол¤. ¬они стали суверенами у своњх волод≥нн¤х. √ерцоги, графи часто ухил¤лись в≥д виконанн¤ своњх васальних обовТ¤зк≥в в≥дносно коро-л¤, ¤кого вважали Упершим серед р≥внихФ.
јдм≥н≥стративна, податна й судова самост≥йн≥сть знат≥, њњ незалежн≥сть в≥д корол≥вських агент≥в юридично закр≥плювалась в ≥мун≥тетних грамотах. —проби корол≥вськоњ влади подолати сепаратизм, м≥сництво, безладд¤ в управл≥нн≥ наштовхнулись на колективний оп≥р знат≥.
ќбщинна земл¤ перейшла у власн≥сть феодал≥в. Ќовий пор¤док закр≥плювавс¤ формулою: УЌемаЇ земл≥ без сеньйораФ. ¬≥н остаточно зруйнував попередню общину франк≥в.
ƒуховн≥ феодалиЦЇпископи та абати Ц отримували владу в≥д папи римського. ¬ступ њх на посаду називавс¤ ≥нвеститу-рою.
«а прикладом корол¤ феодальна знать карол≥нгськоњ епохи роздаванн¤м бенеф≥ц≥й примножила к≥льк≥сть своњх пр¤мих васал≥в.
–оздаванн¤ бенеф≥ц≥й та ≥мун≥тетних грамот прискорило оформленн¤ феодал≥зму. ÷еркви зм≥цнювали монастир≥, феодали будували замки, ¤к≥ захищали њх в≥д напад≥в повсталих сел¤н.
¬асал був зобовТ¤заний в≥рно служити своЇму сюзерену. ѕри цьому васал м≥г розраховувати на заступництво з боку свого сеньйора.
” ‘ранц≥њ д≥¤ло правило: У¬асал мого васала Ц не м≥й васалФ. ÷е охорон¤ло права магнат≥в в≥д пос¤гань корол≥вськоњ влади. ƒл¤ того, щоб примусити непок≥рного васала виконувати своњ обовТ¤зки, сеньйор нер≥дко йшов на нього в≥йною. 
—ел¤ни займали нижчий щабель у сусп≥льн≥й п≥рам≥д≥ феодального сусп≥льства. ‘ормально община ще збер≥галась, проте була залежна в≥д феодал≥в. “ривалий час основною формою експлуатац≥њ особисто залежних сел¤н (серв≥в) була барщина, тривал≥сть ¤коњ дедал≥ зб≥льшувалась.  р≥м того, сел¤ни обкладались грошовим податком (тал≥Їю) на користь пом≥-щика. ќсобисто в≥льн≥ сел¤ни (в≥лани) за користуванн¤ зем-лею платили пом≥щиков≥ чинш. √остра нужда змушувала ба-гатьох в≥льних сел¤н в≥ддавати себе в розпор¤дженн¤ церкви, монастир¤. “ак≥ люди називались облатами. ¬иникли банал≥-тети, тобто запов≥дн≥ права сеньйор≥в щодо сел¤н. ¬они зо-бовТ¤зували останн≥х молотити хл≥б на млин≥ сеньйора, пекти хл≥б лише в його печ≥ та ≥н.
—тановище серв≥в було трохи краще, н≥ж раб≥в. ¬они мали невелик≥ д≥л¤нки земл≥, ≥ феодали не могли безкарно вбивати њх.
« X≤≤≤ ст. серви отримали право викуповувати волю. ¬иплативши своЇму сеньйору в рахунок основних повинностей Ц подушного податку (тал≥њ), побору ≥з спадщини (менморту), шлюбноњ подат≥, серв д≥ставав свободу ≥ ставав орендарем зе-мл≥ (в≥ланом). Ќадал≥ в≥н платив своЇму колишньому госпо-дарев≥ т≥льки грошову ренту (цензиву) за д≥л¤нку земл≥.
ƒо середини XV ст., п≥сл¤ —тол≥тньоњ в≥йни з јнгл≥Їю, власт≥ були змушен≥ надати вс≥м сел¤нам свободу, але за викуп. ѕравовий статус р≥зних категор≥й сел¤н став однаковим.
” ≤XЦX≤≤ ст. пом≥тно п≥двищилась продуктивн≥сть прац≥ на сел≥. ¬≥докремленн¤ ремесла в≥д землеробства спри¤ло розвитку м≥ст, особливо на п≥вдн≥ ‘ранц≥њ. ѕосиливс¤ приплив сел¤н до м≥ст.  ожний, хто прожив у м≥ст≥ р≥к ≥ один день, вважавс¤ в≥льний.
ѕроте з часом становище м≥ст, розташованих на земл¤х великих феодал≥в, стало пог≥ршуватись. √ород¤н змушували платити сеньйору р≥зн≥ додатков≥ податки.
¬насл≥док тривалоњ боротьби з феодалами де¤ким м≥стам вдалос¤ зв≥льнитись в≥д сеньйор≥альноњ адм≥н≥страц≥њ ≥ суду. ћ≥ськ≥ жител≥ користувались п≥дтримкою корол¤, що був за-ц≥кавлений в обмеженн≥ влади великих феодал≥в.
ќпираючись на м≥щан, король м≥г вести усп≥шну боротьбу за п≥дпор¤дкуванн¤ соб≥ територ≥й, ¤к≥ займали велик≥ феодали, за централ≥зац≥ю влади.
« останн≥м монархом династ≥њ  арол≥нг≥в герцоги, графи та Їпископи вже мало рахувались. ” 987 р. на зТњзд≥ феодальноњ знат≥ королем ‘ранц≥њ було обрано –оберт≥на √уго  апета. ¬≥н поклав початок династ≥њ  апет≥нг≥в. ” нового ко-рол¤ було мало земл≥, його волод≥нн¤ грабували нав≥ть пр¤м≥ васали. ўоб навести пор¤док у своЇму домен≥,  апет≥нгам потр≥бно було майже 100 рок≥в. 
ƒержавний лад 
 орол≥вство складалось ≥з багатьох феодальних волод≥нь (герцогств, графств, баронств), ¤к≥ формально вважались його частинами, але фактично були повн≥стю або майже незалежними пол≥тичними утворенн¤ми. ¬≥дпов≥дно, влада корол¤ на м≥сц¤х була дуже слабкою або була в≥дсутн¤ зовс≥м. Ѕ≥льш-менш впевнено король почував себе лише в своњх особистих волод≥нн¤х. «нать чинила оп≥р будь-¤ким спробам посилити монарх≥ю, проте н≥коли не виступала проти корол≥вськоњ влади. ѕ≥д прапором корол¤ знать обТЇднувала своњ збройн≥ сили, коли потр≥бно було вести зовн≥шню або внутр≥шню (проти УсвоњхФ сел¤н) в≥йну. ѕредставники знат≥ неодноразово п≥д-креслювали, що ‘ранц≥њ потр≥бний король, але король Услаб-кийФ. ¬олод≥нн¤ √уго  апета обмежувались невеликою областю, у центр≥ ¤коњ було м≥сто ѕариж. ѕерш≥  апет≥нги фактично не мали н≥¤коњ влади у корол≥вств≥ за вин¤тком свого неве-ликого домену.
ќбТЇднанню держави заважала њњ етн≥чна неоднор≥дн≥сть. ѕ≥вн≥чн≥ ≥ п≥вн≥чно-сх≥дн≥ рег≥они (м≥сц¤ найб≥льш масового розселенн¤ франк≥в) були центром формуванн¤ п≥вн≥чно-французькоњ народност≥. Ќа п≥вдн≥ й у центр≥ складалась п≥в-денно-французька народн≥сть (тут жили нащадки романизованих галл≥в). 
” Ѕретан≥ жили кельти, ¤к≥ виселились з Ѕритан≥њ п≥сл¤ захопленн¤ њњ англами ≥ саксами. Ќа той час ще не склалась Їдина мова, хоча пануюч≥ д≥алекти (п≥вн≥чний ≥ п≥вденний) були дуже близьк≥.
—труктура пануванн¤ визначалас¤ будовою феодальних земельних в≥дносин, ¤к≥ склались у цей пер≥од у ‘ранц≥њ. ¬ерховним власником ус≥Їњ земл≥ в держав≥ формально вважавс¤ король, але б≥льша њњ частина знаходилась у великих феодал≥в у вигл¤д≥ фьЇра. ¬они вважались васалами корол¤, а в≥н њхн≥м сеньйором.
¬≥дносинами васал≥тету були охоплен≥ вс≥ представники пануючого класу. ¬асали корол¤ (герцоги Ќормандський, Ѕургундський, јкв≥танський та ≥нш≥), залишаючи соб≥ домен, передавали значну частину своњх волод≥нь у вигл¤д≥ фьЇр≥в нижчесто¤ч≥й груп≥ феодал≥в. “аким чином, васали корол¤ сам≥ ставали сеньйорами щодо своњх васал≥в. ќстанн≥ були звТ¤зан≥ под≥бними договорами з нижчесто¤чою групою фео-дал≥в ≥ так до найчисельн≥шоњ групи др≥бних феодал≥в Ц Уод-нощитовихФ рицар≥в. —еньйори були зац≥кавлен≥ в збереженн≥ васал≥тету в основному тод≥, коли њх становим ≥нтересам за-грожувала небезпека ≥ потр≥бно було обТЇднати сили. «вичай-но феодальний догов≥р виконувавс¤ лише в т≥й м≥р≥ ≥ обТЇм≥, в ¤к≥й сеньйор мав реальну силу змусити своњх васал≥в йому п≥дкор¤тис¤.
ѕерш≥ французьк≥ корол≥ под≥бних можливостей не ма-ли. “ому њх могутн≥ васали почували себе самост≥йними пра-вител¤ми.
¬ умовах феодальноњ роздробленост≥ крањну охоплювали безперервн≥ феодальн≥ конфл≥кти ≥ в≥йни.
”се це визначало структуру ≥ повноваженн¤ окремих ор-ган≥в держави.
 ороль 
Ѕув виборним. ѕ≥сл¤ смерт≥ глави держави новий король вибиравс¤ його васалами ≥ вищими ≥Їрархами французькоњ церкви.
 орол≥вська кур≥¤ або ¬елика рада була Їдиним загальнодержавним органом, ¤кий мав можлив≥сть впливати на стан справ б≥льшоњ половини територ≥њ крањни. ¬елика рада Ц це зТњзд найб≥льших феодал≥в держави. ¬она збиралась еп≥зодично п≥д головуванн¤м корол¤. јле при вир≥шенн≥ конкретних питань васали дуже часто навТ¤зували свою волю королю.
”правл≥нн¤ на м≥сц¤х 
” багатьох випадках воно повторювало систему управл≥нн¤ час≥в франкськоњ монарх≥њ. ƒомен корол¤ був пор≥вн¤но невеликим ≥ майже сп≥впадав територ≥ально з його особисти-ми волод≥нн¤ми. “ому палацов≥ управител≥, ¤к≥ в≥дали коро-л≥вськими пом≥ст¤ми, були одночасно ≥ м≥н≥стер≥алами, що керували справами домену.
—уд 
—удова система мала вс≥ характерн≥ риси середньов≥чноњ юстиц≥њ.  ожний в≥льний повинен був судитис¤ Усудом р≥внихФ. “аким чином, васала корол¤ могли судити т≥льки васали ко-рол¤. “аким судом стала  орол≥вська кур≥¤.
јналог≥чний пор¤док встановивс¤ ≥ на нижчих щабл¤х феодальноњ ≥Їрарх≥њ.
«алежне населенн¤ судили сеньйори. —удова влада не була в≥докремлена в≥д адм≥н≥стративноњ.
¬елик≥ повноваженн¤ у справах судочинства мала церква, ¤ка зд≥йснювала сеньйор≥альний суд на територ≥њ своњх волод≥нь.  р≥м того, церковн≥й юрисдикц≥њ п≥дл¤гали крим≥нальн≥ ≥ цив≥льн≥ справи духовенства, а також рел≥г≥йн≥ злочини ≥ правопорушенн¤. ѕерел≥к под≥бних справ не був точно визначений.
«бройн≥ сили 
ќснову в≥йська складало ополченн¤ рицар≥в. ” його структур≥ збер≥гались в≥дносини васал≥тету: сеньйор очолював групу рицар≥в Ц васал≥в. ≤нод≥ скликалось ополченн¤ ≥з м≥щан ≥ в≥лан≥в.
ѕочаток обТЇднанн¤ держави 
” X≤≤≤ ст. за рахунок п≥дтримки м≥щан значно посилюЇтьс¤ корол≥вська влада. ћ≥щани п≥дтримували корол¤ у боротьб≥ проти феодал≥в, тому що кордони багаточисельних сеньйор≥альних волод≥нь заважали розвитку ремесел ≥ торг≥вл≥. ѕоступово м≥ста здобувають право мати своЇ в≥йсько, ¤ке складалос¤ з ополченн¤, ≥, таким чином, захищатис¤ ¤к в≥д чужих сеньйор≥в, так ≥ в≥д заз≥хань на права м≥ст тих сеньйор≥в, на земл¤х ¤ких розм≥щувались м≥ста.
ќдним ≥з перших про¤в≥в посиленн¤ корол≥вськоњ влади була в≥дм≥на виборност≥ корол¤. Ќа початку X≤≤≤ ст. престол почав передаватись у спадщину. 
ѕоступово л≥кв≥довуЇтьс¤ принцип: У¬асал мого васала не м≥й васалФ.
—пираючись на п≥дтримку м≥ст, середнього ≥ др≥бного двор¤нства, монарх≥¤ розпочинаЇ розширенн¤ територ≥њ домену. ¬же в X≤≤≤ ст. корол≥вський домен стаЇ найб≥льшим феодальним волод≥нн¤м ‘ранц≥њ.
ѕосиленню корол≥вськоњ влади спри¤ли реформи Ћюдов≥ка ≤X (середина X≤≤≤ ст.).
—удова реформа 
Ћюдов≥к ≤X за¤вив, що у ‘ранц≥њ Ї т≥льки один король. ¬≥н намагавс¤ обмежити самочинство герцог≥в ≥ граф≥в, добитись скр≥зь додержанн¤ своњх указ≥в.  орол≥вський ордонанс 1260 р. заборонив у корол≥вському домен≥ приватн≥ в≥йни ≥ судов≥ поЇдинки. –ицар¤м було дозволено в≥дкуповуватись в≥д служби в корол≥вському ополченн≥. ÷е давало змогу ко-ролю утримувати наймане в≥йсько.
«г≥дно з ордонансом 1260 р., герцоги ≥ графи, чињ волод≥нн¤ перебували за межами корол≥вського домену, перш н≥ж вступити у в≥йну, за 40 дн≥в повинн≥ були передати сп≥рне пи-танн¤ на розгл¤д корол¤. ‘актично феодал≥в змушували звер-татись до корол≥вського суду, обкладаючи його великим ми-том. –≥шенн¤, ¤к≥ приймав король, п≥дривали авторитет сень-йор≥альних суд≥в, закладали основи загальнодержавноњ юсти-ц≥њ. “≥льки п≥сл¤ 40 дн≥в, ¤кщо суд не м≥г вир≥шити справу, сторони могли розпочати в≥йну, але таких випадк≥в з кожним роком ставало все менше.
ƒл¤ виконанн¤ цього р≥шенн¤ майже в ус≥ рег≥они дер-жави були направлен≥ корол≥вськ≥ судд≥, ¤к≥ стали активно втручатись в юрисдикц≥ю феодал≥в. ” результат≥ њх значенн¤ наст≥льки зросло, що до них стали звертатись не т≥льки сень-йори, але ≥ вс≥ в≥льн≥, незадоволен≥ р≥шенн¤м сеньойр≥ального суду.
–озширенн¤ ≥ ускладненн¤ функц≥й корол≥вськоњ юстиц≥њ вимагали њњ орган≥зац≥йного уособленн¤. ≤з корол≥вськоњ кур≥њ була вид≥лена особлива судова палата Ц ѕаризький парла-мент, ¤кий здобув право приймати на св≥й розсуд апел¤ц≥њ на р≥шенн¤ сеньйор≥альних ≥ м≥ських суд≥в. ѕоступово в≥н став виконувати функц≥њ вищого корол≥вського суду.
 орпорац≥¤ юрист≥в п≥дпор¤дковувалась т≥льки королю. ” ѕариж≥ 1253 р. був заснований навчальний заклад дл¤ п≥д-готовки спец≥ал≥ст≥в з права.
‘≥нансова реформа 
” корол≥вському домен≥ вводитьс¤ в об≥г корол≥вська зо-лота монета, ¤ка завд¤ки висок≥й ¤кост≥ поступово вит≥сн¤Ї з об≥гу ≥нш≥ м≥сцев≥ грош≥. ≤з корол≥вськоњ кур≥њ вид≥л¤Їтьс¤ ще одна установа Ц рахункова палата, ¤ка вела обл≥к судового мита.
–еформи Ћюдов≥ка ≤X привели до посиленн¤ корол≥всь-коњ влади, але ‘ранц≥¤ ще не стала Їдиною централ≥зованою державою. «бер≥гс¤ под≥л на п≥вн≥чну ≥ п≥вденну частини, на самост≥йн≥ герцогства ≥ графства.

—таново-представницька монарх≥¤. ÷ентральне ≥ м≥сцеве управл≥нн¤ (X≤V Ц XV ст.) 
ќсновн≥ риси сусп≥льного ладу 
” цей пер≥од значно зростаЇ промислов≥сть ≥ торг≥вл¤. ¬ажливими центрами промисловост≥ стають м≥ста п≥вдн¤ ‘ранц≥њ (ћарсель, “улуза, Ѕордо), а особливо найб≥льш≥ м≥с-та корол≥вського домену ѕариж та ќрлеан. 
≈коном≥чн≥ звТ¤зки м≥ж м≥стом ≥ селом набувають стаб≥-льного характеру. «ростаЇ к≥льк≥сть населенн¤ м≥ст, зб≥льшу-Їтьс¤ њх вплив на стан справ у держав≥.
” звТ¤зку з розвитком товарно-грошових в≥дносин фео-дали починають зам≥нювати частину натуральних повиннос-тей ≥ платеж≥в грошовим оброком. ќсновною формою сел¤нського землекористуванн¤ стаЇ цензива. ѓњ власник Ц цензитар≥й зобовТ¤заний виплачувати своЇму володарю ф≥ксований що-р≥чний грошовий плат≥ж-ценз, виконувати певн≥ повинност≥. ѕри виконанн≥ цих умов сел¤нин м≥г передати цензиву у спадщину ≥ нав≥ть продати з дозволу сеньйора. ¬≥н м≥г зм≥нити м≥сце проживанн¤, бо був особисто в≥льним, при цьому пови-нност≥ переходили до нового власника цензиви. 
—тани 
” X≤V ст. завершилось юридичне оформленн¤ стан≥в. Ќаселенн¤ держави под≥л¤лось на три стани: перший Ц духо-венство, другий Ц двор¤нство, ус≥ ≥нш≥ в≥льн≥ в≥дносились до третього стану.
ѕерш≥ два стани були зв≥льнен≥ в≥д податк≥в ≥ повиннос-тей, ¤к≥ були покладен≥ на Утрет≥й станФ.
ќсновн≥ риси державного ладу
«авершуЇтьс¤ л≥кв≥дац≥¤ феодальноњ роздробленост≥. ƒержава приймаЇ форму станово-представницькоњ монарх≥њ, в ¤к≥й в≥дносно сильна корол≥вська влада ≥снувала пор¤д з представництвом в≥д стан≥в Ц √енеральними штатами.
ќргани державноњ влади.  орол≥вська влада
ѕосиленн¤ корол≥вськоњ влади стало можливим з р¤ду причин:
1. ”кр≥пились звТ¤зки м≥ст ≥ монарх≥њ. –≥ст промисловост≥ ≥ торг≥вл≥ дозвол¤в м≥стам надавати монарх≥њ значно б≥льшу допомогу.
2. Ќавколо корол≥вськоњ влади обТЇднались основн≥ гру-пи середнього ≥ др≥бного двор¤нства, ¤ким монарх≥¤ могла дати також нов≥ джерела прибутк≥в у вигл¤д≥ служби в арм≥њ й у державному апарат≥.
3. —ильна корол≥вська влада потр≥бна дл¤ боротьби з зовн≥шн≥м ворогом.
√енеральн≥ штати 
ќбТЇднанн¤ держави могло бути усп≥шно завершене т≥льки в обновлен≥й державно-правов≥й форм≥, ¤ка забезпечи-ла консол≥дац≥ю вс≥х сил, що виступали за обТЇднанн¤. ѕочи-нають скликатис¤ збори представник≥в стан≥в.
 орол≥ одержали можлив≥сть звертатись за п≥дтримкою до стан≥в, минаючи представник≥в найб≥льших сеньйор≥й. «а њх допомогою корол≥вська влада вперше ввела пост≥йн≥ загальнодержавн≥ податки. ÷е дало змогу ур¤ду сформувати найма-ну арм≥ю, зам≥сть рицарського ополченн¤, а також централ≥-зований апарат управл≥нн¤.
ѕерш≥ з≥бранн¤ станового представництва Ц штати (в≥д франц. УstatФ Ц стани) виникли ще у X≤≤≤ ст. в окремих пров≥нц≥¤х. —початку вони скликались м≥сцевими правител¤ми, але пот≥м њх став контролювати король.
” 1302 р. ‘≥л≥п ≤V  расивий вперше скликав загально-французьк≥ збори стан≥в. ѓх стали називати √енеральними штатами на в≥дм≥ну в≥д штат≥в в окремих пров≥нц≥¤х.  ожний стан представл¤ла окрема палата, ¤ка зас≥дала також окремо.  ожна палата, приймаючи р≥шенн¤, мала один голос.
 ороль скликав √енеральн≥ штати, коли в≥дчував потре-бу в грошах, збиравс¤ ввести нов≥ податки або п≥дтвердити стар≥, ≥нод≥ хот≥в д≥стати схваленн¤ своЇњ пол≥тики.
≤снуванн¤ √енеральних штат≥в зм≥цнювало корол≥вську владу, спри¤ло централ≥зац≥њ держави. «а згодою штат≥в у перш≥й половин≥ XV ст. було видано ордонанс, ¤кий заборон¤в феодалам мати власне в≥йсько.
” березн≥ 1357 р., скориставшись послабленн¤м корол≥в-ськоњ влади, √енеральн≥ штати змусили спадкоЇмц¤ престолу  арла п≥дписати ордонанс, ¤кий д≥став назву У¬еликого бере-зневого ордонансаФ.
¬ ордонанс≥ була проголошена недоторкан≥сть депута-т≥в, заборона вести приватн≥ в≥йни, проводити незаконн≥ рек-в≥зиц≥њ.  орол≥вськ≥ чиновники не могли займати б≥льш ¤к одну посаду ≥ передавати своњ функц≥њ ≥ншим особам.
ќрдонанс заборон¤в продавати на торгах посади судд≥в.  ороль був обмежений у прав≥ помилуванн¤. —касовувалась практика грошового викупу за т¤жк≥ злочини.
¬иникла можлив≥сть перетворенн¤ √енеральних штат≥в на пост≥йно д≥ючий парламент. ” крањн≥ п≥втора року ≥снувало двовладд¤: влада доф≥на ≥ √енеральних штат≥в.
«года  арла п≥дписати ордонанс була вимушеною. ѕ≥сл¤ втеч≥ з ѕарижу  арл став збирати сили дл¤ розправи з м≥стом. Ќа допомогу ѕарижу прийшло велике сел¤нське повстанн¤ 1358 р. Ц ∆акер≥¤, ¤ке мало антифеодальн≥ ц≥л≥. јле паризь-кий патриц≥ат виступив проти повстанн¤. Ѕез п≥дтримки м≥ста сел¤нське повстанн¤ було придушене, а сл≥дом за ним при-йшла черга ѕарижа. Ѕерезневий ордонанс втратив силу, а ба-гато депутат≥в √енеральних штат≥в були страчен≥.
ѕ≥сл¤ зак≥нченн¤ усп≥шноњ дл¤ ‘ранц≥њ стол≥тньоњ в≥йни роль √енеральних штат≥в падаЇ ≥ вони скликаютьс¤ еп≥зодич-но. ” 1439 р. √енеральн≥ штати дозволили королю  арлу V≤≤ збирати пост≥йний пр¤мий податок.
ћаючи пост≥йне джерело поповненн¤ корол≥вськоњ скарбниц≥,  арл V≤≤ пров≥в реформу в≥йськовоњ справи, зб≥льшив контингент пост≥йних в≥йськ, ¤к≥ стали основою збройноњ мо-гутност≥ корол≥вськоњ влади.
≤з посиленн¤м корол≥вськоњ влади падаЇ роль √енераль-них штат≥в ≥ в 1614 р. вони скликаютьс¤ останн≥й раз аж до 1789 р. «ам≥сть них ур¤д зр≥дка скликаЇ збори нотабл≥в (знат-них п≥дданих), але вони мали чисто дорадч≥ функц≥њ. 
ќргани державного управл≥нн¤
ƒо центральних орган≥в державного управл≥нн¤ в≥дноси-лись:
Ц ƒержавна рада Ц зд≥йснювала за вказ≥вками корол¤ ке-р≥вництво ≥ контроль за окремими ланками управл≥нн¤;
Ц –ахункова палата Ц ф≥нансове управл≥нн¤.
ѕосадов≥ особи:
канцлер Ц зд≥йснював управл≥нн¤ ≥ контроль за д≥¤льн≥с-тю посадових ос≥б, при в≥дсутност≥ корол¤ головував в дер-жавн≥й рад≥, п≥д його кер≥вництвом складались проекти ордо-нанс≥в;
конетабль Ц командир к≥нного рицарського в≥йська, з ’≤X≤≤ ст. Ц командир корол≥вськоњ арм≥њ;
камерар≥й Ц скарбник;
палатини Ц корол≥вськ≥ радники, ¤к≥ виконували окрем≥ особливо важлив≥ дорученн¤ корол¤.
ћ≥сцев≥ органи державного управл≥нн¤
¬≥дносини васал≥тету поступово зам≥нюютьс¤ в≥дносно централ≥зованим бюрократичним апаратом. «вужуютьс¤ ≥му-н≥тетн≥ права сеньйор≥в.
”правл≥нн¤ великим корол≥вським доменом вже не мог-ло зд≥йснюватись палацовими службовц¤ми, ¤к≥ ран≥ше поЇд-нували в≥данн¤ особистими корол≥вськими пом≥ст¤ми з дер-жавним управл≥нн¤м. ƒержавне управл≥нн¤ стаЇ виключно компетенц≥Їю корол≥вських чиновник≥в.
 орол≥вський домен був под≥лений на майже р≥вн≥ адм≥-н≥стративн≥ одиниц≥ Ц баль¤ж≥. ќчолювали баль¤ж≥ бальњ Ц чиновники, ¤к≥ призначались королем.
Ѕаль¤ж≥ под≥л¤лись на превотаж≥ на чол≥ з прево, ¤к≥ ма-ли в≥йськову, адм≥н≥стративну, ф≥нансову ≥ судову владу.
”р¤д посилив св≥й контроль ≥ над м≥ським самоуправ-л≥нн¤м Ц комунами.  р≥м адм≥н≥стративного управл≥нн¤ ≥ суду комуни мали право видавати постанови, обовТ¤зков≥ дл¤ м≥щан.
¬иборний орган м≥ського самоуправл≥нн¤ Ц м≥ська рада, що складалась ≥з ешевен≥в ≥ дов≥чно вибраного м≥ського голо-ви Ц мера.
—ел¤ни, ¤к ≥ ран≥ше, знаходилис¤ п≥д владою УсвоњхФ сеньйор≥в, ¤к≥ зберегли хоча ≥ дещо обмежен≥ пол≥цейськ≥ ≥ судов≥ повноваженн¤.
—уд 
” розвитку судових установ визначились наступн≥ тен-денц≥њ:
Ц частина судових повноважень окремих феодал≥в ≥ цер-кви у них були вилучен≥ ≥ передан≥ корол≥вськ≥й юстиц≥њ.  о-рол≥вськ≥ суди могли перегл¤нути будь-¤ке р≥шенн¤ сеньйор≥-ального суду;
Ц розпочалось поступове в≥докремленн¤ суд≥в в≥д адм≥н≥-стративних орган≥в. –озпочинаЇ формуватись судова система централ≥зованоњ монарх≥њ.
ўе за Ћюдов≥ка ≤’ був створений вищий суд корол≥вст-ва Ц ѕарламент. ¬≥н розгл¤дав найважлив≥ш≥ крим≥нальн≥ та цив≥льн≥ справи, перегл¤дав р≥шенн¤ й вироки нижчесто¤щих суд≥в. јле основну масу крим≥нальних ≥ цив≥льних справ в ¤кост≥ корол≥вських судд≥в на м≥сц¤х розгл¤дали бальњ, сене-шали (на п≥вдн≥) ≥ прево. “обто, на цьому р≥вн≥ юстиц≥¤ ще не в≥докремилась в≥д адм≥н≥стративних орган≥в.
÷ерковний суд 
—таЇ спец≥альним судом, ¤кий розгл¤дав певн≥ категор≥њ справ (Їресь, чаклунство).
” ’≤V ст. створюЇтьс¤ спец≥альний орган крим≥нального пересл≥дуванн¤ Ц прокуратура. —початку це була група дов≥-рених ос≥б корол¤ Ц прокуратор≥в, ¤к≥ були уповноважен≥ сл≥дкувати за дотримуванн¤м ≥нтерес≥в корони при судовому розгл¤д≥ загальнодержавних, м≥сцевих ≥ нав≥ть приватних справ. ѕ≥зн≥ше њх функц≥њ розширились ≥ прокуратори стали ¤к обвинувач≥ виступати в судах, у справах, ¤к≥ так чи ≥накше торкались ≥нтерес≥в монарх≥њ ≥ держави.
«бройн≥ сили 
—творюЇтьс¤ регул¤рна корол≥вська арм≥¤, основи ¤коњ були закладен≥ п≥д час в≥йськових реформ другоњ половини ’≤V ст. Ц першоњ половини ’V ст. ƒвор¤нство одержало пе-реважне право зам≥щенн¤ оф≥церських посад. јрм≥¤ мала су-часне озброЇнн¤ ≥, перш за все, артилер≥ю. «а њњ п≥дтримки бу-ли вз¤т≥ ран≥ше неприступн≥ замки непок≥рливих васал≥в.

јбсолютна монарх≥¤. ƒержавний устр≥й в пер≥од аб-солютизму. –еформи –≥шельЇ та Ћюдов≥ка X≤V
ƒо середини XV≤ ст. майже вс¤ територ≥¤ ‘ранц≥њ була п≥д владою корол¤. ƒо к≥нц¤ XV≤≤ ст. у ‘ранц≥њ був сильний державний апарат, особливо ф≥нансовий та судовий.
–озвиток приватноњ п≥дприЇмницькоњ д≥¤льност≥ у м≥стах ≥ селах позначивс¤ на пол≥тичному ≥ економ≥чному житт≥ кра-њни. –озширилась торг≥вл¤, зТ¤вились кап≥тал≥стичн≥ мануфактури. ≈коном≥чна сила двор¤нства слабшала, формувались буржуаз≥¤ ≥ пролетар≥ат. —кладалась французька нац≥¤.
јбсолютизм зародивс¤ наприк≥нц≥ XV ст.  орол≥ з династ≥њ ¬алуа Ц Ћюдов≥к ’≤≤, ‘ранциск ≤ та √енр≥х ≤≤ Ц ще не мали такоњ необмеженоњ влади, ¤к корол≥ з династ≥њ Ѕурбон≥в, що зм≥нила њх у друг≥й половин≥ XV≤ ст.
« ≥мТ¤м ‘ранциска ≤ (1515-1547) повТ¤зан≥ реформи у га-луз≥ державного кер≥вництва, що спри¤ли його централ≥зац≥њ ≥ становленню абсолютизму. Ќаближен≥ корол¤, що зас≥дали в корол≥вськ≥й рад≥ (фаворити, принци кров≥ та велик≥ сеньйо-ри), поступово стали виконувати функц≥њ м≥н≥стр≥в. ѕовнова-женн¤ ради визначав сам король.
‘ранциск ≤ заснував корол≥вський парламент Ц внизу судову ≥нстанц≥ю. ѕотребуючи грошей, в≥н став практикувати продаж судових посад з правом передач≥ у спадщину. ÷им було покладено початок пле¤д≥ незм≥нних, а отже, в≥дносно незалежних судд≥в.
—клалась традиц≥¤ реЇстрац≥њ корол≥вських едикт≥в у ѕа-ризькому парламент≥. якщо вони суперечили попередн≥м ука-зам або звича¤м крањни, њх скасовували. ÷¤ правомочн≥сть Ц право демонстрац≥њ Ц була предметом особливих гордощ≥в ѕаризького парламенту.
ѕерех≥д в≥д станово-представницькоњ монарх≥њ до абсо-лютизму був зумовлений багатьма соц≥ально-економ≥чними причинами. ѕеред загрозою наростанн¤ сел¤нських завору-шень ≥ невдоволенн¤ м≥ськоњ б≥дноти двор¤нство ≥ верх≥вка город¤н були зац≥кавлен≥ в посиленн≥ корол≥вськоњ влади. ¬о-ни п≥дтримували централ≥зац≥ю влади, л≥кв≥дац≥ю роздробле-ност≥.
јбсолютизм у ‘ранц≥њ встановивс¤ у друг≥й половин≥ XV≤ ст. за √енр≥ха ≤V Ќаваррського. ¬оцар≥нню √енр≥ха ≤V передувала багатор≥чна рел≥г≥йна в≥йна м≥ж католиками ≥ гу-генотами.  ороль розум≥в, що шл¤х до њхнього примиренн¤ лежить через компром≥с, ¤кого ≥ було дос¤гнуто Ќантським едиктом 1598 р.  атолицька рел≥г≥¤ була проголошена державною, а католицьк≥й церкв≥ було повернуто майно ≥ прив≥лењ.
ѕротестантам (гугенотам) дозвол¤лос¤ спов≥дувати свою в≥ру скр≥зь, кр≥м ѕарижа. ѓх допускали нести державну службу.
√енр≥х ≤V був першим абсолютним монархом ‘ранц≥њ. “еор≥ю суверен≥тету корол≥вськоњ влади розробив його сучас-ник, великий вчений ≥ юрист Ѕоден. ” пон¤тт¤ суверен≥тету в≥н включав незалежн≥сть державноњ влади ¤к у середин≥ кра-њни, так ≥ за њњ межами.
јбсолютизм остаточно сформувавс¤ за кардинала –≥шельЇ, м≥н≥стра Ћюдов≥ка ’≤≤≤. ¬≥н жорстоко придушував повстанн¤ сел¤н ≥ м≥ських низ≥в, пересл≥дував гугенот≥в ≥ також р≥шуче розправл¤вс¤ з бунт≥вливими магнатами.  орол≥вська декларац≥¤ 1626 р. оголошувала про знесенн¤ замк≥в та укр≥плень герцог≥в ≥ граф≥в.
” пер≥од абсолютизму було ≥стотно реорган≥зовано м≥с-цеве управл≥нн¤. ¬становивс¤ бюрократичний централ≥зм. јдм≥н≥стративно ‘ранц≥ю було под≥лено на пров≥нц≥њ, окру-ги. ¬елик≥ округи очолювали ≥нтенданти Ц чиновники з дуже широкими повноваженн¤ми. ¬лада губернатора була обме-жена до м≥н≥муму. ≤нтенданти корол¤ у справах юстиц≥њ, по-л≥ц≥њ, ф≥нанс≥в п≥дпор¤дковувались першому м≥н≥стру або ко-ролю. 
јбсолютизм у ‘ранц≥њ мав завершену, класичну форму. —вого часу в≥н в≥д≥грав позитивну роль, допом≥г зм≥цнити в≥тчизн¤ну промислов≥сть. ¬исоке мито на вв≥з готовоњ продук-ц≥њ закривало доступ на ринки ‘ранц≥њ б≥льш дешевих виро-б≥в з ≥нших крањн, полегшувало ввезенн¤ сировини.
«а абсолютизму король був необмеженим монархом. ¬≥н видавав ≥ скасовував закони, сам призначав ≥ зм≥щував чинов-ник≥в. ÷ентрал≥зац≥¤ влади ≥ управл≥нн¤ особливо посилилась за Ћюдов≥ка X≤V.  орол≥вський едикт 1641 р. заборонив су-дам, у тому числ≥ й ѕаризькому парламенту, приймати до розгл¤ду справи, що стосувались Удержави, адм≥н≥страц≥њ й ур¤дуФ. ѕаризький парламент був позбавлений права демон-страц≥њ.
√енеральн≥ штати ≥ –ада нотабл≥в уже не д≥¤ли. ƒл¤ об-говорюванн¤ особливо важливих питань король скликав дер-жавну раду.
Ќагл¤д за д≥¤льн≥стю ≥нтендант≥в зд≥йснював генерал-контролер ф≥нанс≥в, збер≥гались баль¤ж≥ й сенешальства.
«Т¤вились посади державних секретар≥в: ≥ноземних, в≥й-ськових, морських справ ≥ корол≥вського двору. ” раз≥ в≥дсут-ност≥ корол¤ головою державноњ влади обирали канцлера, ¤кий скр≥плював корол≥вською печаткою акти монарха. ƒер-жавн≥ секретар≥ фактично виконували функц≥њ корол≥вських м≥н≥стр≥в.
” пер≥од абсолютноњ монарх≥њ остаточно оформились три стани: духовенство, двор¤нство ≥ Утрет≥й станФ. ƒуховенство мало певн≥ прив≥лењ. —в¤щеннослужител≥ були зв≥льнен≥ в≥д рекрутського набору в арм≥ю, вони не платили податк≥в, мали св≥й суд, свою адм≥н≥страц≥ю, ¤ку очолював папа римський.
ѕроте самост≥йн≥сть церкви стала обмежуватись. ѕап≥ було заборонено роздавати духовенству церковн≥ волод≥нн¤ у ‘ранц≥њ, обмежувалось право кл≥рик≥в апелювати до ¬атикану у судових справах, скоротились побори на користь папськоњ кур≥њ.
ƒвор¤нство (др≥бне й середнЇ) становило опору монар-х≥њ. ¬оно не платило податк≥в ≥ мало певн≥ прив≥лењ. «а службу в корол≥вськ≥й арм≥њ двор¤ни, ¤к правило, одержували маЇтки Ц лен, платню, пенс≥њ. ѓх називали двор¤нами шпаги. –азом з духовенством вони займали майже вс≥ в≥дпов≥дальн≥ державн≥ та церковн≥ пости.
ƒо Утретього стануУ належали м≥щани ≥ сел¤ни.  упц≥ й рем≥сники обТЇднувались у цехи ≥ г≥льд≥њ. “рет≥й стан н≥с ос-новну частину податкового т¤гар¤.

ƒжерела та характерн≥ риси права
≤з встановленн¤м феодал≥зму пережитки родових звичањв остаточно втратили своЇ значенн¤. «росла роль церковного, канон≥чного права, особливо у шлюбно-с≥мейних в≥дносинах. ” ‘ранц≥њ прот¤гом к≥лькох стол≥ть не було Їдиноњ системи права. Ќа п≥вдн≥ крањни майнов≥ суперечки вир≥шувались на основ≥ норм римського права. “ут систематизац≥¤ юридичних норм почалас¤ ран≥ше, тому п≥вдень ‘ранц≥њ називали крањ-ною писаного права.
Ќа п≥вноч≥ крањни переважало звичаЇве право, ¤ке в≥до-бражало ≥нтереси феодал≥в. «вичањ ц≥Їњ м≥сцевост≥ називались кутюмами. «нать чинила шалений оп≥р намаганн¤м лег≥ст≥в кодиф≥кувати кутюми. ѕерш≥ зб≥рники кутюм≥в зТ¤вились у XV ст. 
ёристи ви¤вили зац≥кавленн¤ римським правом. …ого вивчали в ун≥верситетах, з урахуванн¤м загальних норм рим-ського права розвТ¤зували складн≥ юридичн≥ казуси. ѕроте церква прагнула не допустити широкого застосуванн¤ римсь-кого права, намагаючись розширити сферу д≥њ канон≥чного права. ÷е протиборство зак≥нчилос¤ поразкою церкви. « по-силенн¤м корол≥вськоњ влади римське право д≥стало широке визнанн¤, в≥дбувалась його рецепц≥¤. ќдночасно зросло зна-ченн¤ корол≥вських акт≥в: едикт≥в, декларац≥й, ордонанс≥в. ” пер≥од абсолютизму найб≥льшу силу мали корол≥вськ≥ едикти ≥ ордонанси. 
ѕраво власност≥ 
ѕовна ≥ необмежена власн≥сть на землю визнавалась за великими феодалами. ƒр≥бн≥ землевласники вважались дер-жател¤ми земл≥ з р≥зними повинност¤ми.
Ўлюбно-с≥мейне право 
Ўлюбно-с≥мейн≥ в≥дносини регулювались т≥льки канон≥-чним правом. ” 451 р. встановлюЇтьс¤ заборона вступати у шлюб монахам, а в 1107 р. Ц св¤щеникам.  анон≥чне право заборон¤ло позашлюбн≥ звТ¤зки ≥ розлученн¤. ” де¤ких випа-дках р≥шенн¤ про визнанн¤ шлюбу нед≥йсним приймала цер-ква (помилка в соц≥альному положенн≥).
Ўлюб м≥ж близькими родичами не допускавс¤. ™диною формою укладанн¤ шлюбу був церковний шлюб.
—≥мейн≥ в≥дносини базувались на принцип≥ влади чоло-в≥ка ≥ батька, але в р≥зн≥ часи ≥ в р≥зних м≥сцевост¤х ц¤ влада була р≥зною. Ќа п≥вноч≥ ‘ранц≥њ майно с≥мТњ було сп≥льним, ним керував ≥ розпор¤джавс¤ чолов≥к. Ќа п≥вдн≥ ‘ранц≥њ збе-реглас¤ римська влада домовласника, сп≥льного майна не ≥с-нувало. ћайном розпор¤джавс¤ чолов≥к, а придане поверта-лось дружин≥ т≥льки у випадку його смерт≥.
—падкове право 
‘еодальне право знало спадкуванн¤ за законом ≥ запов≥-том. јле у де¤ких м≥сцевост¤х свобода запов≥ту обмежува-лась, заборон¤лось позбавл¤ти спадщини законних спадкоЇм-ц≥в. «а в≥дношенн¤м до земельноњ власност≥ утвердивс¤ прин-цип майорату, ¤кий мав за мету запоб≥гти дробленн¤ феода. ‘еод переходив у спадщину старшому сину, а при його в≥д-сутност≥ до старшого в род≥.
 рим≥нальне право ≥ процес 
” раннЇ середньов≥чч¤ (приблизно до X≤V ст.) у сфер≥ крим≥нальних злочин≥в ≥ покарань панували постанови зви-чайного права. ѕ≥зн≥ше видаютьс¤ корол≥вськ≥ ордонаси, ¤к≥ м≥стили норми крим≥нального права. јле н≥ звичањ, н≥ ордо-нанси не м≥стили вс≥х положень крим≥нального права. «начна частина злочин≥в, њх склад, п≥дстави в≥дпов≥дальност≥ Ц встановлювались судовою практикою.
¬≥домий юрист ’≤≤≤ ст. Ѕомануар у своЇму твор≥ У утю-ми Ѕовез≥Ф розр≥зн¤Ї три види злочин≥в: т¤жк≥, середн≥ ≥ легк≥.
«а т¤жк≥ злочини (Їресь, зрада, вбивство, зівалтуванн¤, п≥дпал, крад≥жка) карались смертною карою; середн≥ Ц увТ¤зненн¤м у тюрму з конф≥скац≥Їю майна; легк≥ Ц штрафом.
Ѕомануар розм≥рковуЇ щодо ц≥лей правосудд¤, моральн≥ та юридичн≥ обовТ¤зки, однин ≥з перших висуваЇ ≥дею сп≥вм≥рност≥ злочину ≥ покаранн¤, надаЇ важливого значенн¤ оц≥нц≥ доказ≥в (√л. 30 с. 823).
” пер≥од абсолютизму в перел≥ку т¤жких злочин≥в на першому м≥сц≥ були злочини проти церкви, пот≥м Ц проти ко-рол¤ ≥ приватних ос≥б. «а найт¤жч≥ злочини пересл≥дувались нав≥ть родич≥ ≥ оп≥куни винного. ќсновною метою покаранн¤ була страхаюча в≥дплата.
ќрдонанс 1498 р. Ћюдов≥ка ’≤≤ ≥ едикт 1539 р. ‘ранцис-ка ≤ повн≥стю скасували змагальний процес. ≈дикт Уѕро в≥д-правленн¤ правосудд¤Ф закр≥плюЇ ≥нкв≥зиц≥йний або розшук-ний процес. ѕорушенн¤ крим≥нальноњ справи зд≥йснювалось не лише за скаргою потерп≥лого, а й на основ≥ даних, ¤к≥ оде-ржав судд¤ з ¤кихось ≥нших джерел. ¬ир≥шальну роль у дока-зах в≥д≥гравало власне з≥знанн¤ обвинуваченого, а тому його п≥ддавали тортурам. якщо тортури не вели до з≥знанн¤, то особа визнавалась невинною. «ахист обвинуваченого не до-звол¤вс¤. —удд¤, ¤кий припускавс¤ у судочинств≥ помилок, н≥с за них адм≥н≥стративну ≥ цив≥льну в≥дпов≥дальн≥сть (одна помилка Ц штраф, друга Ц усуненн¤ в≥д судочинства на 1 р≥к, трет¤ Ц усуненн¤ в≥д судд≥вства).
ƒуже поширеними були Узакрит≥ листиФ Ц запечатан≥ в конверти накази про арешт. ћаючи готовий бланк з п≥дписом ≥ печаткою корол¤, його власник м≥г вписати ≥мТ¤ будь-¤коњ неугодноњ дл¤ нього людини. Ќа п≥дстав≥ такого наказу пол≥-ц≥¤ увТ¤знювала людину, ¤ка могла провести в тюрм≥ без предТ¤вленн¤ њй обвинуваченн¤ все житт¤.

<< попередн¤     зм≥ст     наступна >>