“≈ћј 1.5. ƒержава ≥ право —тародавнього  итаю

1. ¬иникненн¤ держави та њњ розвиток. ƒержава Ўан (≤нь).
2. ƒержава „жоу.
3. ƒержава ÷≥нь.
4. ƒержава ’ань.
5. ќсновн≥ риси права.

¬иникненн¤ держави та њњ розвиток. ƒержава Ўан (≤нь)
≤стор≥¤ —тародавнього  итаю под≥л¤Їтьс¤ на чотири пе-р≥оди, кожен з ¤ких повТ¤заний з правл≥нн¤м певноњ династ≥њ. ѕерший пер≥од Ц Ўан (≤нь) Ц продовжувавс¤ з XV≤≤≤ до X≤≤ ст. до н.е. ƒругий пер≥од „жоу Ц з X≤≤ ст. до н.е. до 221 р. до н.е. “рет≥й пер≥од Ц царство ÷≥нь Ц з 221 р. до 207 р. до н.е. „ет-вертий пер≥од Ц царство ’ань Ц з 206 р. до 220 р. н.е. „етвер-тий пер≥од характеризуЇтьс¤ перетворенн¤м рабовласницькоњ держави на феодальну. 
ƒержава Ўан (≤нь). «г≥дно з китайськими легендами ви-никненн¤ держави в  итањ повТ¤зане з п≥дкоренн¤м у XV≤≤≤ ст. до н.е. племен≥ —¤ племенем Ўан. „ен “ан, ¤кий очолював у той час племТ¤ Ўан, став засновником династ≥њ , що одержала назву Ўан. ѕ≥зн≥ше, п≥сл¤ пад≥нн¤ династ≥њ Ўан, њњ, а також державу стали позначати ≥Їрогл≥фом У≥ньФ. “ому перший пе-р≥од в ≥стор≥њ китайськоњ держави маЇ дв≥ назви: Ўан ≥ ≤нь. „ен “ан став першим китайським царем (ваном).
“аким чином, особлив≥стю виникненн¤ держави в  итањ Ї те, що процес переходу в≥д перв≥снообщинного ладу до кла-сового сусп≥льства був актив≥зований п≥дкоренн¤м одного народу ≥ншим. ќргани перв≥снообщинного ладу не були при-стосован≥ дл¤ управл≥нн¤ завойованим народом. ƒл¤ цього швидко створюЇтьс¤ державний апарат ≥ завершуЇтьс¤ пере-ворот у соц≥альних в≥дносинах.
—усп≥льний лад. ≤ньське сусп≥льство ≥ держава були ра-бовласницькими. ѕан≥вний клас складавс¤ ≥з св≥тськоњ рабо-власницькоњ аристократ≥њ, жрецькоњ рабовласницькоњ знат≥ ≥ рабовласницькоњ аристократ≥њ п≥дкорених племен. «алежно в≥д наближенн¤ до цар¤ ≥ займаноњ посади св≥тськ≥й аристократ≥њ присвоювались титули, що давали певн≥ прив≥лењ. —оц≥альне положенн¤ визначалось також земельними волод≥нн¤ми ≥ на¤вн≥стю раб≥в. –абами волод≥ли ¤к приватн≥ особи, так ≥ держава. ƒжерелами рабства були: захопленн¤ полонених на в≥йн≥, продаж у рабство за борги, оберненн¤ в рабство за де¤к≥ злочини. –аби не могли мати н≥ с≥мТњ, н≥ майна. «начну части-ну населенн¤ складали в≥льн≥ общинники. ”с≥ общинн≥ земл≥ под≥л¤лись на категор≥њ: Угромадське полеФ ≥ Уприватн≥ пол¤Ф. √ромадське поле обробл¤лос¤ вс≥Їю общиною, а врожай на-правл¤вс¤ царю. ѕриватн≥ пол¤ знаходились в ≥ндив≥дуаль-ному користуванн≥ кожноњ с≥мТњ. јле вони не були у власност≥ ос≥б, ¤к≥ њх обробл¤ли. «емл¤ вважалас¤ державною власн≥стю ≥ знаходилась у розпор¤дженн≥ цар≥в. ” приватн≥й власност≥ в цей пер≥од знаходились раби, будинки, знар¤дд¤ прац≥ .
ƒержавний лад. ƒержавний лад на ранньому етап≥ збер≥-гаЇ пережитки родоплем≥нноњ в≥йськовоњ демократ≥њ. ” подальшому спостер≥гаЇтьс¤ монопол≥зац≥¤ царем вс≥Їњ влади.
÷ар був найб≥льшим рабовласником, верховним в≥йськовим вождем, верховним суддею ≥ кер≥вником рел≥г≥њ. ќсоба цар¤ обожнювалась. ¬≥н очолював державний апарат, на вищ≥ посади в ¤кому призначав своњх близьких родич≥в. ”с≥ ≥нш≥ посади займали профес≥йн≥ чиновники Ц писар≥, збирач≥ податк≥в, судд≥ та ≥н.
ѕосадов≥ особи под≥л¤лись на три основн≥ категор≥њ:
вищ≥ цив≥льн≥ чиновники;
в≥йськов≥ чиновники; 
р≥зн≥ радники. 
≤снували збройн≥ сили, тюрми.
” X≤≤ ст. до н.е. в держав≥ загострюютьс¤ внутр≥шн≥ про-тир≥чч¤. ” цей же час племТ¤ „жоу розширюЇ своњ волод≥нн¤. ѕ≥д його кер≥вництвом обТЇднуЇтьс¤ р¤д племен дл¤ боротьби проти ≤ньськоњ держави. ” 1076 р. до н.е. племена „жоу пе-ремогли ≤ньську арм≥ю та утворили нове царство. 

ƒержава „жоу 
ѕер≥од правл≥нн¤ династ≥њ „жоу под≥л¤Їтьс¤ на три час-тини: пер≥од «ах≥дного „жоу (1122 Ц 742 рр. до н.е.); —х≥дного „жоу (770 Ц 403 рр. до н.е.); пер≥од Увоюючих царствФ (403 Ц 221 рр. до н.е.)
ѕер≥од «ах≥дного „жоу характеризуЇтьс¤ зб≥льшенн¤м к≥лькост≥ раб≥в, розвитком великого землеволод≥нн¤. «м≥цню-Їтьс¤ рабовласницька держава, ускладнюЇтьс¤ њњ структура.
—усп≥льний лад. ѕан≥вне становище в сусп≥льств≥ займа-ла рабовласницька аристократ≥¤, до ¤коњ належала чжоуська спадкова знать, чжоуська в≥йськова знать ≥ частина ≥ньськоњ рабовласницькоњ аристократ≥њ, що вц≥л≥ла п≥сл¤ п≥дкоренн¤.
¬ласником земл≥, ¤к ≥ ран≥ше, був цар. –озвиваЇтьс¤ велике землеволод≥нн¤ рабовласницькоњ аристократ≥њ. –абовласницька знать в≥льно розпор¤джалас¤ своњми волод≥нн¤ми ≥ зг≥дно з на¤вними даними землю можна було в≥дчуджувати, здавати в оренду, заставл¤ти. ” цей пер≥од зТ¤вл¤Їтьс¤ тенденц≥¤ до перетворенн¤ волод≥нь у приватну земельну власн≥сть, хоча формально у волод≥нн≥ землею збер≥гаЇтьс¤ залежн≥сть в≥д вол≥ цар¤. ѕ≥зн≥ше, з послабленн¤м влади чжоуських ца-р≥в, в≥дбуваЇтьс¤ перетворенн¤ права великих рабовласник≥в на волод≥нн¤ землею у право власност≥ на землю.
¬елику роль у пер≥од «ах≥дного „жоу продовжувало в≥-д≥гравати общинне землекористуванн¤. 
Ќайпринижен≥ше становище займали раби. –абська прац¤ широко застосовувалась у р≥зних галуз¤х господарства. «б≥льшилась к≥льк≥сть приватних раб≥в.
ƒержавний лад. ¬ерховна влада знаходилась у руках спадкового цар¤ (вана). ” царств≥ „жоу ≥снувала палацова система управл≥нн¤: палацов≥ службовц≥ були одночасно ≥ поса-довими особами.
ƒержавний апарат складавс¤ ≥з наближених особистих слуг вана, а ≥нколи ≥ дов≥рених раб≥в. ¬они ставали держав-ними чиновниками. ¬ищий чиновник с¤н очолював увесь державний апарат, ¤кий складавс¤ ≥з великоњ к≥лькост≥ чинов-ник≥в.
јрм≥¤ не була повн≥стю профес≥йною. ¬она складалась ≥з двох частин: невеликих пост≥йних загон≥в ≥ ополченн¤, що збиралось п≥д час в≥йни.
÷ентрал≥зованоњ держави прот¤гом усього пер≥оду „жоу не ≥снувало. “ому в безпосередньому управл≥нн≥ вана знаходилась лише столична область.
”с¤ ≥нша територ≥¤ крањни управл¤лась волод≥льними кн¤з¤ми-чжухоу. ” цей пер≥од остаточно встановлюЇтьс¤ створена ще в епоху ≤нь ≥Їрарх≥чна система кн¤з≥вських титу-л≥в, що складалась з пТ¤ти категор≥й: гун, хоу, бо, цзи, нань. ѕравител≥ одержували свою територ≥ю ≥з рук чжоуського ца-р¤ ≥ зобовТ¤зан≥ були в певн≥ строки зТ¤вл¤тис¤ в палац≥. ÷е п≥дкреслювало њх залежн≥сть в≥д цар¤.
“еритор≥¤ кн¤з≥вства под≥л¤лась на б≥льш др≥бн≥ адм≥н≥с-тративн≥ одиниц≥, що склались на баз≥ попереднього родо-плем≥нного д≥ленн¤. Ќайнижчою адм≥н≥стративно-територ≥альною одиницею була с≥льська община.
” ≤X ст. до н.е. послаблюютьс¤ звТ¤зки центральноњ вла-ди з правител¤ми залежних царств.  рањна розпадаЇтьс¤ на р¤д самост≥йних держав. „жоуськ≥ цар≥ перетворились на правител≥в невеликого волод≥нн¤ Ц —х≥дного „жоу.
” пер≥од —х≥дного „жоу в≥дбуваютьс¤ велик≥ зм≥ни в економ≥чному ≥ пол≥тичному житт≥ крањни. –озвиток ремесла ≥ торг≥вл≥ призводить до п≥двищенн¤ в сусп≥льному житт≥ рол≥ купц≥в. ¬≥дбуваЇтьс¤ занепад спадкового землеволод≥нн¤ ро-довоњ аристократ≥њ ≥ посиленн¤ приватноњ власност≥ рабовлас-ник≥в на землю. ¬трачен≥ спадковою знаттю земл≥ переход¤ть до воЇначальник≥в, купц≥в.
¬ пер≥од Увоюючих царствФ в≥дбуваЇтьс¤ подальший розвиток великого землеволод≥нн¤. ќдночасно руйнуЇтьс¤ общинне землеволод≥нн¤, вводитьс¤ земельний податок. “е-пер зам≥сть прац≥ на Угромадському пол≥Ф землероби повинн≥ були платити податок з≥ своЇњ земл≥.
« часу знищенн¤ монарх≥њ «ах≥дного „жоу по сут≥ Їдиноњ держави не ≥снувало. Ѕагаточисельн≥ держави вели м≥ж собою пост≥йн≥ в≥йни, в результат≥ ¤ких в≥дбувалос¤ захопленн¤ б≥льш слабких держав.
” ≤V ст. до н.е. посилюЇтьс¤ царство ÷≥нь, ¤ке перемагаЇ ≥нш≥ царства ≥ в ≤≤≤ ст. до н.е. засновуЇ нове ÷≥нське царство.

ƒержава ÷≥нь 
—творенню сильноњ централ≥зованоњ держави ÷≥нь спри-¤ли реформи Ўань яна Ц сановника ÷≥ньськоњ держави, ¤к≥ торкнулис¤ багатьох сфер житт¤ сусп≥льства: економ≥чноњ, соц≥ально-пол≥тичноњ, державно-правовоњ.
Ѕули узаконен≥ в≥льний продаж ≥ покупка земл≥, що за-вдала т¤жкого удару общинному землеволод≥нню. –озпад общини прискорювавс¤ завд¤ки закону про примусове дробленн¤ великих с≥мей. « метою централ≥зац≥њ держави було проведено нове адм≥н≥стративне д≥ленн¤ за територ≥альним принципом. Ѕула зм≥нена система ст¤гненн¤ податк≥в. “епер кожна с≥мТ¤ виплачувала податок, ¤кий залежав в≥д к≥лькост≥ земл≥, а не 1/10 вражаю, ¤к ран≥ше. Ѕуло переозброЇно ≥ реор-ган≥зовано в≥йсько. ÷≥ реформи засв≥дчили про перех≥д до розвиненоњ рабовласницькоњ держави. ∆итт¤ в держав≥ пови-нно в≥дбуватис¤ за Їдиними правилами. ≤мператор вв≥в Їдин≥ письмов≥ знаки, упор¤дкував м≥ри ваги ≥ довжини, затвердив обовТ¤зков≥ дл¤ вс≥х закони.
—уворе дотриманн¤ закон≥в вважалос¤ найважлив≥шою умовою пор¤дку в держав≥.
ѕроведен≥ реформи ненадовго зм≥цнили державу. —оц≥альн≥ протир≥чч¤ призводили до повстань, найб≥льш могут-нЇ з ¤ких у 209 р. до н.е. призвело до л≥кв≥дац≥њ ÷≥ньськоњ мо-нарх≥њ. ƒо влади прийшла нова династ≥¤ Ц ’аньська

ƒержава ’ань
«асновником новоњ династ≥њ був с≥льський староста Ћю Ѕан, один ≥з кер≥вник≥в повстанн¤. —вою д≥¤льн≥сть в≥н розпо-чав з проведенн¤ реформ, ¤к≥ були спр¤мован≥ на помТ¤кшенн¤ становища раб≥в ≥ сел¤н. Ѕагато раб≥в було зв≥льнено, зменшено поземельний податок. јле ц≥ реформи не зупинили росту рабовласництва ≥ великого приватного землеволод≥нн¤ Ц головних причин, що породжували соц≥альн≥ протир≥чч¤. —тановище народних мас через де¤кий час знов пог≥ршилось.
—труктура центрального ≥ м≥сцевого апарату залишилась без зм≥н. ¬елик≥ зусилл¤ царськоњ влади були спр¤мован≥ на централ≥зац≥ю держави. Ѕув зд≥йснений новий адм≥н≥стративний под≥л крањни, за ¤ким ус¤ територ≥¤ була под≥лена на 13 великих округ≥в, ¤к≥ очолювали нам≥сники ≥мператора .
Ќа чол≥ областей ≥ пов≥т≥в були три чиновники, ¤к≥ при-значалис¤ центральною владою, правитель ≥ його пом≥чники у цив≥льних ≥ в≥йськових справах.  р≥м того, д≥¤льн≥сть м≥сце-вих адм≥н≥страц≥й контролювалась державними ≥нспекторами.
” V≤≤≤ р. н.е. ¬ан ћан захопив владу та оголосив себе ≥мператором УновоњФ династ≥њ. ¬≥н став проводити реформи, спр¤мован≥ на помТ¤кшенн¤ класових протир≥ч. Ѕула заборо-нена куп≥вл¤-продаж земл≥, а вс≥ земл≥ Ц оголошен≥ царськи-ми. ¬одночас поновлювалась стародавн¤ система общинного землеволод≥нн¤. Ѕула заборонена куп≥вл¤-продаж раб≥в. јле це стосувалось лише приватних рабовласник≥в. ƒержавне ра-боволод≥нн¤ не обмежувалось.
јле реформи не дали позитивного результату, ≥ класов≥ протир≥чч¤ ще б≥льше загострювались.
÷е призвело до повстанн¤ У„ервонобровихФ, у результа-т≥ ¤кого у 23 р. н.е. до влади прийшла ханська династ≥¤.
”кази ≥ розпор¤дженн¤ ¬ан ћана було скасовано, ≥ еко-ном≥ка крањни почала стаб≥л≥зовуватис¤.
—уттЇв≥ зм≥ни в≥дбулис¤ в державному апарат≥. ‘ункц≥њ управл≥нн¤ крањною були под≥лен≥ м≥ж 5 в≥домствами, а при ≥мператор≥ створено дорадчий орган Ц ≥мператорську раду.
” друг≥й половин≥ ≤≤ ст. н.е. внасл≥док боротьби пол≥тичних груп розвиваЇтьс¤ пол≥тична криза. √осподарська сис-тема крањни занепадаЇ. ” 184 р. н.е. повстанн¤ У∆овтих повТ¤зокФ охоплюЇ всю крањну. ” 220 р. н.е. ≥мпер≥¤ династ≥њ ’ань розпадаЇтьс¤ на три царства.

ќсновн≥ риси права
«а легендами ще в X ст. до н.е. чжоуським ћуваном бу-ло розроблено ”ложенн¤ про покаранн¤. ÷¤ кодиф≥кац≥¤ на-раховувала близько 3000 статей ≥ передбачала довол≥ р≥зноман≥тну систему покарань. ¬ ”ложенн≥ говорилос¤ про помТ¤кшуюч≥ та обт¤жуюч≥ обставини, розр≥зн¤лись необережн≥ ≥ навмисн≥ д≥¤нн¤.
” пер≥од „жаньго (403-221 рр. до н.е.) бурхливо розвиваЇтьс¤ законодавча д≥¤льн≥сть. ¬ ≥деолог≥њ цього часу па-нують дв≥ теч≥њ, що мали великий вплив на розвиток права: конфуц≥анство ≥ школа лег≥ст≥в. ‘≥лософське вченн¤ конфуц≥анства визнавало переважаюче значенн¤ норм морал≥ над правом, зр≥внюючи право з крим≥нальним законом. Ћег≥сти, навпаки, надаючи великого значенн¤ правовим нормам, на-магались поширити њх д≥ю на вс≥ випадки житт¤. ¬они пропо-в≥дували р≥вн≥сть ус≥х перед законом, нев≥дворотн≥сть пока-ранн¤ дл¤ вс≥х ос≥б, висували ≥дею сильноњ держави. ќдним з представник≥в ц≥Їњ школи Ћ≥  уем була написана У нига зако-н≥вФ, що м≥стила перел≥к злочин≥в ≥ покаранн¤ за них.
ѕраво власност≥. ” пер≥од ≤нь, «ах≥дного „жоу земл¤ вважалась власн≥стю вана, на одержан≥ земл≥ наближен≥ цар¤ мали лише право користуванн¤. јле вже в пер≥од «ах≥дного „жоу розвиваЇтьс¤ тенденц≥¤ до перетворенн¤ волод≥нь у приватну власн≥сть. « середини ≤ ст. до н.е. в де¤ких царствах стали зд≥йснюватись торгов≥ угоди з землею.
 р≥м земл≥, важливим обТЇктом права власност≥ були ра-би. ” пер≥од ≤нь раби були державною власн≥стю ≥ хоч знахо-дились у волод≥нн≥ приватних ос≥б, куп≥вл≥-продажу ще не було. ¬ пер≥од „жоу вже був можливим обм≥н, куп≥вл¤ раба. ” пер≥од ÷≥нь торг≥вл¤ рабами була в≥льною ≥ довол≥ розповсюдженою.
«обовТ¤зальне право. —тародавньокитайському праву були в≥дом≥ р≥зн≥ види договор≥в. ќдним з перших був догов≥р м≥ни, ¤кий поступово поступаЇтьс¤ м≥сцем договору куп≥вл≥-продажу. ѕри зд≥йсненн≥ торгових угод вимагалось укладанн¤ договору у письмов≥й форм≥, ≥, кр≥м того, сплачувалось мито. ƒовол≥ широкого розповсюдженн¤ набуваЇ догов≥р да-руванн¤ земл≥, раб≥в, зброњ та ≥ншого майна. ƒогов≥р позики оформл¤вс¤ борговою розпискою. ¬≥дом≥ були в≥дстрочка платежу, внесенн¤ застави, видача письмових зобовТ¤зань.
Ўлюбно-с≥мейне право. ƒл¤ —тародавнього  итаю ха-рактерною Ї велика патр≥архальна с≥мТ¤ з абсолютною вла-дою батька, культом предк≥в. ∆≥нка повн≥стю залежала в≥д влади чолов≥ка, особистого майна не мала, њњ права в спадку-ванн≥ були обмежен≥. Ўлюб укладали батьки.
 рим≥нальне право ≥ процес. ѕерел≥к злочин≥в, що нази-вали китайськ≥ джерела права, дуже великий. ” пер≥од „жоу нараховувалось близько 3000 р≥зних злочин≥в. —еред них бу-ли в≥дом≥: державн≥ (повстанн¤, змова), рел≥г≥йн≥ (шаманство, викиданн¤ попелу на вулицю), проти особи (вбивство, нане-сенн¤ т≥лесних пошкоджень), проти власност≥ (крад≥жка, гра-б≥ж), в≥йськов≥ (не¤вка в установлений строк на м≥сце збору). як злочини розгл¤дались в≥дмова в≥д сплати податк≥в, пи¤цт-во, ¤ке т¤гло за собою смертну кару.
ƒовгий час ≥снувала кровна помста. ¬ умовах загостренн¤ класовоњ боротьби система т≥лесних покарань ≥ широке застосуванн¤ смертноњ кари, ¤ка зд≥йснювалась безпосередньо органами державноњ влади, вит≥сн¤ють цей звичай.
¬иди покарань у р≥зн≥ пер≥оди мало в≥др≥зн¤лись. ¬ ”ложенн≥ ћу-вана (пер≥од „жоу) розр≥зн¤ють пТ¤ть основних покарань: УмосинФ (клеймо тушшю на обличч≥) Ц за 1000 про-винностей; УфейсинФ (в≥др≥зуванн¤ н≥г) Ц за 500 провиннос-тей; УисинФ (в≥др≥зували носа) за 1000 провинностей; УчужинФ (кастрац≥¤ дл¤ чолов≥к≥в ≥ перетворенн¤ у рабинь ж≥нок) Ц за 300 провинностей; УданисинФ (в≥друбуванн¤ голови) Ц за 200 провинностей.  р≥м зазначених у кодекс≥ були й ≥нш≥ пока-ранн¤: битт¤ палками, в≥др≥зуванн¤ ушей. ¬≥д покаранн¤ мо-жна було в≥дкупитись.
” пер≥од ÷≥нь устраш≥нн¤ остаточно стаЇ основною ме-тою покаранн¤. Ўироко застосовуЇтьс¤ смертна кара.
—уд не був в≥дд≥лений в≥д адм≥н≥страц≥њ, судов≥ функц≥њ виконували багаточисельн≥ представники державного апарату. ¬ерховним суддею був ≥мператор. Ќа м≥сц¤х судили пред-ставники м≥сцевоњ адм≥н≥страц≥њ. Ѕули чиновники, що розшу-кували злочинц≥в, вели боротьбу ≥з злод≥¤ми ≥ розб≥йниками; начальники тюрем; особи, що виконували судов≥ р≥шенн¤.
” пер≥оди ≤нь ≥ «ах≥дного „жоу процес носив звинувачувально-змагальний характер. ” випадку скоЇнн¤ злочину рабами мали м≥сце елементи розшукного процесу. ѕ≥зн≥ше цей вид процесу застосовуЇтьс¤ все ширше, вит≥сн¤ючи зма-гальний.

<< попередн¤     зм≥ст     наступна >>