“≈ћј 1.4. ƒержава ≥ право —тародавньоњ ≤нд≥њ

1. ¬иникненн¤ держави та њњ розвиток.
2. ќсобливост≥ сусп≥льного ладу.
3. ƒержавний устр≥й, суд, збройн≥ сили.
4. «акони ћану.

¬иникненн¤ держави та њњ розвиток
≤нд≥¤ була заселена ще з стародавн≥х час≥в. ѕершими жител¤ми —тародавньоњ ≤нд≥њ були дравиди. ѕ≥зн≥ше дравид≥в зам≥нили багаточисельн≥ племена, що в≥др≥зн¤лись одне в≥д одного способом житт¤, мовою, в≥руванн¤ми, культурою. ÷≥ племена створили одну ≥з давн≥ших св≥тових цив≥л≥зац≥й. ћо-хеджо-ƒаро ≥ ’араппа Ц два найб≥льших м≥ста стародавньоњ цив≥л≥зац≥њ Ц були столиц¤ми пол≥тичних обТЇднань. ƒжерела не дають достов≥рних в≥домостей про класову структуру ≥ по-л≥тичну орган≥зац≥ю сусп≥льства ’арапськоњ цив≥л≥зац≥њ. «а-лишен≥ нею письмена не п≥ддаютьс¤ перекладу. јле в куль-тур≥ ћохеджо-ƒаро багато сп≥льного з культурою Ўумеру. ” ’V≤≤≤ Ц XV≤≤ ст. до н.е. ’арапська цив≥л≥зац≥¤ переживаЇ пе-р≥од занепаду. ѕрих≥д ≥ндоар≥йських племен у середин≥ ≤≤ ти-с¤чол≥тт¤ до н.е. завершив занепад головних харапських центр≥в.
« середини ≤≤ тис. до н.е. ≥ до першоњ половини ≤ тис. до н.е. в —тародавн≥й ≤нд≥њ формуютьс¤ класове сусп≥льство ≥ дер-жава.
« посиленн¤м сусп≥льноњ нер≥вност≥ в≥йськовий вождь племен≥ (раджа), що ран≥ше вибиравс¤ зборами ≥ м≥г зм≥щати-с¤ ними, стаЇ все б≥льш незалежним, п≥дкор¤ючи соб≥ органи плем≥нного управл≥нн¤. «а посаду радж≥ йде боротьба м≥ж представниками найб≥льш знатних род≥в племен≥. « часом ц¤ посада стаЇ спадковою.
—початку велику роль продовжували в≥д≥гравати народн≥ збори, що мали великий вплив при призначенн≥ цар¤. јле по-ступово збори вс≥х одноплем≥нник≥в перетворюютьс¤ в з≥-бранн¤ знат≥, що призводить до посиленн¤ влади цар¤. 
ќргани плем≥нноњ адм≥н≥страц≥њ поступово перетворю-ютьс¤ в державн≥ органи. ¬иш≥ посади в державн≥й адм≥н≥страц≥њ займають представники рабовласницькоњ знат≥. 
ѕлем≥нна дружина поступово перетворювалась у по-ст≥йне в≥йсько. Ќаселенн¤ обкладаЇтьс¤ податками, ¤к≥ ста-ють обовТ¤зковими ≥ збираютьс¤ спец≥альними чиновниками. “ак на основ≥ родоплем≥нних колектив≥в виникають державн≥ утворенн¤, невелик≥ за територ≥Їю, у форм≥ монарх≥й або рес-публ≥к.
Ќайб≥льшою ≥ найсильн≥шою державою того часу була ћагадха. Ќайб≥льшоњ могутност≥ вона дос¤гла в ≤V Ц ≤≤≤ ст. до н.е. при династ≥њ ћаурТњв, що обТЇднала п≥д своЇю владою майже всю територ≥ю ≤ндостану.
” 327 р. до н.е. в≥йська ќлександра ћакедонського за-воювали значну частину територ≥њ ≤нд≥њ. ¬извольна боротьба, що незабаром розпочалас¤, завершилась утворенн¤м у ѕ≥вн≥чн≥й ≤нд≥њ великоњ держави на чол≥ з „андрагуптою. ” роки правл≥нн¤ сина „андрагупти Ѕ≥ндусара (297 Ц 272 рр. до н.е.) до складу ≥нд≥йськоњ держави було включено частину јфган≥-стану ≥ Ѕелуджистану. 
Ќайб≥льшого розкв≥ту ≥нд≥йська держава дос¤гла у роки правл≥нн¤ сина Ѕ≥ндусара јшоки (272 Ц 232 рр. до н.е.). Ѕуло обТЇднано в Їдину державу майже вс≥ земл≥ ≤нд≥њ.
ѕ≥сл¤ смерт≥ јшоки почавс¤ занепад його ≥мпер≥њ, ¤ка з часом розпалас¤ на самост≥йн≥ держави. 
Ќезабаром п≥сл¤ розпаду ≥мпер≥њ на ≤нд≥ю насунулис¤ хвил≥ загарбник≥в: бактр≥йц≥в, сак≥в, ск≥ф≥в, тюрк≥в, кушан≥в та ≥н. ќднак правл≥нн¤ окупант≥в не зачепило основи ≥нд≥йсь-кого сусп≥льства. ≤нд≥¤ ≥ п≥д владою цих правител≥в продов-жувала залишатис¤ сукупн≥стю с≥льських общин або респуб-л≥к, що управл¤лис¤ самост≥йно ≥ були п≥дпор¤дкован≥ центральн≥й влад≥. ќсновна маса загарбник≥в з часом асим≥-лювалас¤, прийн¤ла рел≥г≥ю, традиц≥њ ≥ спос≥б житт¤ кор≥нних жител≥в.

ќсобливост≥ сусп≥льного ладу
” —тародавн≥й ≤нд≥њ задовго до приходу ар≥њв склалас¤ високорозвинена цив≥л≥зац≥¤. –анньокласове сусп≥льство ≥с-нувало в ≤нд≥њ ще в ≤≤≤ тис. до н.е. ≥ було ровесником цив≥л≥за-ц≥њ —тародавн≥х ™гипту ≥ Ўумеру. 
Ќовий пер≥од в ≥стор≥њ —тародавньоњ ≤нд≥њ повТ¤заний ≥з вторгненн¤м на њњ територ≥ю стародавньо≥ранських племен ≥ ар≥њв Ц племен б≥лоњ раси. «а зовн≥шн≥м вигл¤дом, мовою, ети-кою повед≥нки вони р≥зко в≥др≥зн¤лись в≥д кор≥нних жител≥в. јр≥њ займалис¤ скотарством. –≥вень њх в≥йськовоњ та жрецькоњ орган≥зац≥њ був вищим, н≥ж у дравид≥в. ћ≥сцев≥ правител≥ за-знали в≥д ар≥њв р¤д поразок. ѕроцес розселенн¤ ар≥њв територ≥-Їю ≤нд≥њ зайн¤в не одне стол≥тт¤.
« часом ар≥њ сприйн¤ли культуру кор≥нних жител≥в, ста-ли землеробами. –одова община переросла в сус≥дську. —та-новище людини в сусп≥льств≥ визначалос¤ њњ майновим ста-ном. як пережиток збер≥галас¤ кровна помста, ¤ка вважалис¤ рел≥г≥йним ≥ моральним обовТ¤зком ус≥х родич≥в потерп≥лого.
ќснову соц≥альноњ структури —тародавньоњ ≤нд≥њ стано-вила община.
ќбщина була самокерованою одиницею. ƒо нењ входили касти, що обТЇднували представник≥в одн≥Їњ профес≥њ, ≥ кули Ц с≥мейн≥ общини родич≥в. Ѕули сангхи, що обТЇднували рем≥с-ник≥в ≥ крамар≥в з р≥зних каст. Ќа чол≥ цих груп сто¤в вибор-ний староста.
ƒавн¤ памТ¤тка л≥тератури та ≥стор≥њ У–игведаФ (ΙΙ ст. до н.е.) даЇ певн≥ в≥домост≥ про ≥ндоар≥њв. ÷е був войовничий народ, ¤кий вважав в≥йськову справу найдостойн≥шим зан¤тт¤м дл¤ чолов≥к≥в. ¬они захоплювалис¤ музикою, любили поез≥Їю.
јр≥њ вживали м≥цн≥ збуджуюч≥ напоњ њ нав≥ть зд≥йснюва-ли обр¤д на честь алкогольноњ р≥дини Ц сома. ” У–игвед≥Ф на-писано, що њхнЇ головне божество ≤ндра зневажав мораль, любив в≥йськов≥ авантюри, бали, був схильний до пи¤цтва.
—пециф≥ка сусп≥льного ладу —тародавньоњ ≤нд≥њ пол¤гала в розпод≥л≥ людей за варнами Ц замкненими групами. ѕод≥л людей на певн≥ замкнен≥ групи мав м≥сце в —тародавн≥х ™гипт≥ та ≤ран≥, але в ≤нд≥њ станова замкнен≥сть жител≥в набула найзавершен≥шою форми. 
–ух народ≥в, етн≥чна строкат≥сть, часта зм≥на держав-гегемон≥в змушували пан≥вний прошарок п≥дтримувати ста-нову сол≥дарн≥сть. ѕосиленн¤ соц≥альноњ нер≥вност≥ призвело до того, що знатн≥ роди одних племен стали вважати знатн≥ роди ≥нших племен ближчими соб≥, н≥ж своњх незнатних од-ноплем≥нник≥в. ѕроцес розселенн¤ ар≥њв по територ≥њ ≤нд≥њ за-йн¤в не одне стол≥тт¤.
ѕро походженн¤ варн ≥снуЇ багато верс≥й. Ѕ≥льш≥сть учених повТ¤зуЇ њх виникненн¤ з брахманською рел≥г≥Їю. ¬ерх≥вка ар≥њв з часом привласнила соб≥ вин¤ткове право на рел≥г≥йну, пол≥тичну та в≥йськову д≥¤льн≥сть.
ѕрофес≥¤, посада, величина одержаноњ спадщини, про-цент за договором про позичку ≥ нав≥ть м≥ра покаранн¤ ≥ндуса визначалас¤ належн≥стю до варни (ст. 87 Ц 91; 142; 267 Ц 268; 270; 279). ¬≥д цього залежало нав≥ть ≥мТ¤, ¤ке йому давали з народженн¤м, од¤г, ¤кий в≥н мав носити, пор¤док вживанн¤ њж≥. ѕерех≥д з одн≥Їњ варни до ≥ншоњ в принцип≥ був неможли-вим. 
ƒо вищих варн≥в належали Удв≥ч≥ народжен≥ФЦ брахмани, кшатр≥њ, вайшьњ. ¬они могли вивчати тексти рел≥г≥йних тво-р≥в, знати њх розпор¤дженн¤ ≥ ритуали. ѕ≥зн≥ше зТ¤вилась при-гн≥чена варна Ц шудри, Ураз народжен≥Ф. ≤снуванн¤ варн п≥з-н≥ше було закр≥плено у памТ¤тц≥ права —тародавньоњ ≤нд≥њ Ц «аконах ћану.
ѕерша варна Ц найприв≥лейован≥ша Ц брахмани. ¬они н≥би виникли з вуст Ц Унайчист≥шоњФ частини т≥ла Ѕрахми. ” давн≥х джерелах брахман постаЇ мало не божеством у людсь-к≥й подоб≥. Ћише в≥н м≥г визнавати волю бог≥в, вивчати св¤-щенн≥ тексти, зд≥йснювати жертвопринесенн¤, обр¤д корона-ц≥њ правител¤. Ѕрахмани зв≥льн¤лис¤ в≥д повинностей, нав≥ть цар не м≥г розпор¤джатис¤ њхньою власн≥стю. Фякщо раджа не слухатиме порад брахмана, Ц записано в законах ћану, Ц то може загинути, ¤к корова в тр¤совин≥Ф. ¬бивство брахмана вважалос¤ найт¤жчим злочином. Ќалежн≥сть до варни брах-ман≥в вважалас¤ спадковим прив≥леЇм, хоча були поодинок≥ випадки переходу њх в ≥нш≥ варни. 
ѕраво закр≥плювало прив≥лењ УблагороднихФ стан≥в. Ѕрахман, ¤к ≥ ≥нш≥ Удв≥ч≥ народжен≥Ф, дос¤гнувши 8 рок≥в, прохо-див обр¤д посв¤ченн¤ в Удв≥ч≥ народжен≥Ф. ѕ≥сл¤ завершенн¤ курсу навчанн¤ у наставника йому належало одружитис¤, стати главою дому, мати д≥тей, займатис¤ њх вихованн¤м, зд≥йснювати обр¤ди на честь бог≥в ≥ предк≥в. ѕродовживши св≥й р≥д ≥ побачивши онук≥в, брахман, доживши до сивого во-лосс¤, повинен був стати сам≥тником, в≥д≥йти в≥д св≥ту в л≥с, там роздумувати про марн≥сть усього земного, вивчати ¬еди, очистити душу в≥д гр≥ховних помисл≥в.
≈тика зобовТ¤зувала брахмана показувати приклад у ви-конанн≥ рел≥г≥йних обр¤д≥в, ум≥ти уважно слухати ≥нших, го-ворити правду або мовчати, дотримуватис¤ закон≥в гостинност≥. …ому категорично заборон¤лос¤ вбивати вс≥х, хто ходить, л≥таЇ, повзе. “ому правов≥рн≥ брахмани не могли займатис¤ нав≥ть землеробством, Уадже дерево ≥з зал≥зним наконечни-ком ранить землю (й ≥стоти), що живуть в земл≥Ф. 
Ѕрахмани зв≥льн¤лис¤ в≥д податк≥в, повинностей ≥ т≥лес-них покарань (гл. V≤≤ ст. 133).
ѕравител≥ залучали брахман≥в до розгл¤ду судових справ, виконанн¤ р≥зноман≥тних державних доручень, не повТ¤заних з в≥йськовою справою. ¬икористовуючи св≥й вплив, св¤щеннослужител≥ обмежували владу правител¤. «а «аконами ћану, цар повинен був слухати њхн≥ поради з самого ранку до приходу ≥нших м≥н≥стр≥в та радник≥в. 
«акон гласив, що коли цар не спроможний забезпечити захист своњх п≥длеглих (брахман≥в), то його Унеобх≥дно було вбити ¤к скажену собакуФ. ѕод≥бна статт¤ дуже р≥дк≥сна в ≥с-тор≥њ права, њй немаЇ аналог≥в. 
¬их≥дц≥ з брахман≥в були цар¤ми, воЇначальниками, пе-ребували в царському суд≥. 
ѕравител≥ ≥з кшатр≥њв звичайно не мирилис¤ з брахмана-ми, м≥ж ними точилась боротьба за вплив ≥ владу. 
” поселенн¤х серед простого люду брахмани жили скромн≥ше, годувалис¤ за рахунок пророкуванн¤, в≥дведенн¤ не-спри¤тливих насл≥дк≥в в≥д тих, хто не дотримувавс¤ ритуал≥в.
ƒруга варна Ц кшатр≥њ (раджань¤), Устворен≥ з рук богаФ. ¬они становили основну частину верх≥вки чиновник≥в: пра-вител≥в, воЇначальник≥в, радж≥в. ¬ њх руках була реальна влада Ц в≥йськова ≥ матер≥альна могутн≥сть. ћайже вс≥ цар≥ були вих≥-дц¤ми ≥з кшатр≥њв. –ел≥г≥¤ зобовТ¤зувала до сп≥вроб≥тництва брахман≥в ≥ кшатр≥њв (гл. ≤X cт. 323).
÷ар≥ Ц приб≥чники брахман≥в Ц пересл≥дували кшатр≥њв. ƒоходило до кривавих м≥жусобиць. ѕравител≥-кшатр≥њ в≥дпо-в≥дали тим же. ѕосиленн¤ впливу буддист≥в послабило пози-ц≥њ кшатр≥њв. Ѕагато з них покинули в≥йськову службу, пере-творились на рем≥сник≥в ≥ крамар≥в. 
“рет¤ варна Ц вайшьњ, Устворен≥ ≥з стегон богаФ, Ц займа-лис¤ землеробством, скотарством, ремеслом, торг≥влею, але користувалис¤ покровительством правител≥в. « представник≥в ц≥Їњ варни формувалось ополченн¤, вони сплачували основну масу податк≥в. “≥льки окрем≥ вайшьњ були багат≥, пос≥дали ви-соке становище в сусп≥льств≥.
„етверта варна Ц шудри, Устворен≥ ≥з ступн≥в богаФ. ¬они не проходили обр¤ду посв¤ченн¤. ѓхн≥м головним обовТ¤зком було служ≥нн¤ Удв≥ч≥ народженимФ. Ўудра повинен був хар-чуватис¤ з≥ столу господар¤, носити його недоношений од¤г. ¬≥н не м≥г вивчати веди. Ѕрахман за вбивство шудри н≥с таке ж покаранн¤, ¤к за вбивство кота або собаки. Ўудри станови-ли основну масу найманих людей, слуг, рем≥сник≥в. Ўудр≥ не можна було мати багатство, оск≥льки це могло Уутискувати брахман≥вФ. «а образу брахмана шудр≥ могли в≥др≥зати ¤зика (гл. V≤≤≤ ст. 270).
ќкрем≥ представники ц≥Їњ варни дос¤гли матер≥ального благополучч¤, переважно за рахунок торг≥вл≥, ремесла. Ўуд-ри не були прикр≥плен≥ до земл≥. ¬≥дом≥ випадки, коли шудра ставав воЇначальником ≥ нав≥ть царем. “ак, у ≤≤≤ ст. до н.е. правителем держави Ќанди був шудр јграмес, ¤кий створив сильне, добре орган≥зоване в≥йсько. Ќав≥ть ќлександр ћаке-донський ухиливс¤ в≥д битви ≥з цим царем. Ѕагато цар≥в, ¤к≥ намагалис¤ п≥дкорити Ќанду, зазнали поразки. «асновник ≥м-пер≥њ ћаурТњв „андрагупта лише в результат≥ дес¤тил≥тньоњ в≥йни перем≥г јграмеса. 
“аким чином, належн≥сть людини до певноњ варни не за-важала њй обирати профес≥ю, дос¤гти певноњ посади. ќднак закон категорично заборон¤в переходити з одноњ варни в ≥н-шу, вважав це великим гр≥хопад≥нн¤м.
« часом м≥ж вайшьњв ≥ шудр виникли под≥ли на касти за профес≥йними ознаками: ковал≥, гончар≥, цирульники, приби-ральники нечистот. Ѕули Учист≥Ф ≥ Унечист≥ Ф касти.
ќстаточно касти сформувалис¤ в епоху раннього серед-ньов≥чч¤.
” найбезправн≥шому становищ≥ перебували знедолен≥, недоторкан≥ Ц чандали ≥ пар≥њ. Ћюди ц≥Їњ касти вважалис¤ по-кидьками сусп≥льства ≥ виконували найбрудн≥ш≥, принизлив≥ роботи. ¬они жили за межею поселенн¤ чи м≥ста. ƒо њх обовТ¤зк≥в входило перенесенн¤ ≥ кремац≥¤ труп≥в, страченн¤ засуджених злочинц≥в. ѓм належало носити од¤г пок≥йник≥в, њсти з розбитого посуду. ƒо розр¤ду недоторканих належали чужинськ≥ воњни Ц варвари.
—тародавн¤ ≤нд≥¤ знала ≥нститут рабства. …ого джерелом були в≥йни, захопленн¤ полонених. ” раб≥в перетворювали злочинц≥в, ≥снувало боргове рабство, самозаклад боржника. «акони ћану оф≥ц≥йно обмежували правоспроможн≥сть раба. Ќев≥льник не мав власност≥, догов≥р, укладений рабом, вва-жавс¤ нед≥йсним, д≥ти рабин≥ вважалис¤ власн≥стю њњ госпо-дар¤. 
«акони —тародавньоњ ≤нд≥њ захищали раб≥в переважно в≥д свав≥лл¤ њхн≥х господар≥в, њх не можна було вбивати, виган¤ти у л≥тньому в≥ц≥, утримувати в голодному стан≥. –аба за про-ступки могли бити мотузкою або бамбуком ≥ лише по Узадн≥й частин≥ т≥лаФ, але н≥¤к не по Ублагородн≥йФ, ≥накше той, хто бТЇ , зд≥йснить такий же гр≥х, ¤к ≥ злод≥й («акони ћану). 
–абство в —тародавн≥й ≤нд≥њ не було основою економ≥ч-ного житт¤. “ут не було ринку нев≥льник≥в. –аби експлуату-валис¤, але основним працездатним населенн¤м були общин-ники-вайшьњ та представники ≥нших каст, у ¤ких перебували в≥льн≥ люди.

ƒержавний устр≥й, суд, збройн≥ сили
ћагадхо Ц маур≥йська епоха Ц характеризуЇтьс¤ поси-ленн¤м монарх≥чноњ влади ≥ пад≥нн¤м рол≥ ≥нститут≥в плем≥н-ного управл≥нн¤.
ќсновою держави вважавс¤ цар, ¤кий ще при житт≥ при-значав одного з≥ своњх син≥в спадкоЇмцем престолу. ÷ар сто¤в на чол≥ державного апарату ≥ мав законодавчу владу, едикти видавались в≥д його ≥мен≥ ≥ за його повел≥нн¤м. ÷ар сам при-значав вищих державних чиновник≥в, був верховним суддею. 
¬елику роль при двор≥ в≥д≥гравав царський жрець, що належав до впливого брохманського роду.
¬елику роль в управл≥нн≥ державою в≥д≥гравала рада царських сановник≥в Ц парншад. ¬она ≥снувала ≥ ран≥ше, але в епоху ћаурТњв набула функц≥њ пол≥тичноњ ради. –ада займалас¤ перев≥ркою вс≥Їњ системи управл≥нн¤ ≥ виконанн¤м наказ≥в цар¤. 
ѕарншад ¤к пол≥тичний орган складавс¤ ≥з в≥йськовоњ ≥ жрецькоњ знат≥, ¤ка намагалась зберегти своњ прив≥лењ та об-межити абсолютну владу правител¤. ” ранн≥ пер≥оди пари-шад був б≥льш ширшим за складом ≥ б≥льш демократичним за характером органом влади, що мав значний вплив на раджу ≥ його пол≥тику. ѕоступово к≥льк≥сний склад паришаду змен-шуЇтьс¤, в≥н аристократизуЇтьс¤, його роль усе б≥льше зво-дитьс¤ до виконанн¤ дорадчих функц≥й при цар≥. јле нав≥ть в епоху ћаурТњв, коли царська влада особливо посилилась, па-ришад збер≥гав значний вплив, ≥ маур≥йськ≥ правител≥ не мог-ли не рахуватис¤ з ним. ѕод≥бн≥ перетворенн¤ переживаЇ ≥ сабха Ц в минулому широк≥ за складом збори знат≥ ≥ представни-к≥в народу, що виконували дуже важлив≥ пол≥тичн≥ функц≥њ. ¬ епоху ћаурТњв склад сабхи стаЇ значно вужчим, ≥ вона також набуваЇ вигл¤д царськоњ ради Ц раджа-сабхи. јле пор≥вн¤но з паришадом, раджа-сабха була б≥льш представницьким орга-ном. ¬она складалас¤ з державних чиновник≥в, представник≥в м≥ст, пров≥нц≥й, ≥нколи запрошувались старости поселень.
ƒжерела св≥дчать про те, що нав≥ть у пер≥оди посиленн¤ монарх≥чноњ влади збер≥гались ≥нститути ≥ традиц≥њ стародав-ньоњ пол≥тичноњ орган≥зац≥њ, ¤к≥ певним чином обмежували владу цар¤. Ќа обмеженн¤ влади цар¤ впливали само≥зол¤ц≥¤ с≥льських громад та рел≥г≥йно-етичн≥ норми, що наказували виконувати особливу дхарму Ц обовТ¤зок: охорон¤ти п≥дданих, оп≥кувати малол≥тн≥х, вд≥в, хворих, орган≥зовувати роботи з л≥кв≥дац≥њ стих≥йних лих, запоб≥гати голоду (ст. 144, гл. V≤≤). 
–азом з тим, влада цар¤ (радж≥) обожнювалась. Ѕрахма-ни вчили, що цар Ї бог ≥ його накази треба виконувати ¤к так≥, що надход¤ть в≥д божества (гл. 7, ст. 8). 
“еритор≥¤ держави в епоху ћаурТњв под≥л¤лась на пров≥нц≥њ, чотири з ¤ких були головними ≥ мали особливий статус. Ќа њх чол≥ знаходились царевич≥, ¤к≥ посилали спец≥альних ≥нспектор≥в по територ≥њ пров≥нц≥њ дл¤ перев≥рки д≥й м≥сцевих чиновник≥в. 
ѕор¤д з под≥лом на головн≥ пров≥нц≥њ ≥снував под≥л на звичайн≥ пров≥нц≥њ, област≥, округи.
Ќижчою одиницею пров≥нц≥йного управл≥нн¤ було село.
Ќа чол≥ пров≥нц≥й сто¤ли вищ≥ державн≥ чиновники Ц ра-джуки. ” головних м≥стах округа були канцел¤р≥њ, з ¤ких по всьому округу розсилались розпор¤дженн¤.
¬исоке становище займали спец≥альн≥ чиновники з охо-рони кордон≥в.
ѕровод¤чи пол≥тику сувороњ централ≥зац≥њ, ћаурТњ, разом з тим, не зач≥пали багато старих ≥нститут≥в ≥ традиц≥й, з ¤ки-ми були змушен≥ рахуватис¤.
” держав≥ залишались автономн≥, незалежн≥ пол≥си, що збер≥гали стару пол≥тичну орган≥зац≥ю, але в ц≥лому включались у систему загально≥мперського управл≥нн¤. ÷е були стародавньо≥нд≥йськ≥ республ≥ки гани ≥ сатх≥, що ≥снували у л≥сових та в≥ддалених м≥сцевост¤х ≥мпер≥њ. «емл¤ в них вважалась влас-н≥стю громад¤н, хоча знатн≥ кшатр≥њ вже зум≥ли обзавестис¤ власними маЇтками та уд≥лами. √ромад¤ни м≥ст-республ≥к мали зброю, що св≥дчило про пережитки в≥йськовоњ демокра-т≥њ. ¬они допомогли ≥мператору „андрагупт≥ розгромити гре-к≥в-завойовник≥в на чол≥ з ќлександром ћакедонським.
∆ител≥ ган ≥ сатх мали раб≥в, але переважну масу праце-здатного населенн¤ становили землероби. ѕан≥вне становище пос≥дали кшатр≥њ та њхн¤ знать Ц радж≥. Ѕрахмани тут не мали такого авторитету, ¤к в ≥нших частинах ≥мпер≥њ.
ƒжерела вказують на ≥снуванн¤ народних збор≥в, сходок ус≥х в≥льних громад¤н перших трьох варн, на ¤ких також роз-гл¤далис¤ державн≥ справи. ” тих санах, де влада зосереджу-валас¤ у руках народних збор≥в, форма держави була демократичною, ¤кщо у ради Ц аристократичною. ќднак ≥ в тому, ≥ в ≥ншому випадку збер≥гавс¤ режим республ≥ки. 
—уд. –≥зниц≥ м≥ж цив≥льним ≥ крим≥нальним процесами не ≥снувало. –озгл¤д справи м≥г розпочатись лише за вимогою позивача або потерп≥лого. —торона, що звернулась до суду, п≥дтримувала звинуваченн¤.
—удовий розгл¤д проводивс¤ в≥д ≥мен≥ цар¤. …мов≥рно, так розбиралис¤ найт¤жч≥ злочини. ƒо вищого суду входили брахмани ≥ радники. ÷ар м≥г доручити судовий розгл¤д вче-ному брахману ≥ трьом судд¤м. ÷е був суд Ѕрахми. «акони зобовТ¤зували судд≥в шукати ≥стину, справедливо вивчати предмет позову, ретельно оц≥нювати св≥дченн¤ св≥дк≥в, вра-ховувати час, м≥сце, обставини конкретного правопорушенн¤, брати до уваги належн≥сть учасник≥в процесу до певноњ вар-ни, касти.
” др≥бних державах правосудд¤ зд≥йснювали особисто радж≥, залучаючи дл¤ цього радник≥в з числа ос≥б, ¤к≥ розум≥-лис¤ в прав≥ та юриспруденц≥њ. —удочинство проводилось за суворими правилами, канонами (гл. V≤≤≤, ст. 1 Ц 2).
—уворо каралис¤ лжесв≥дченн¤ (гл. V≤≤, ст. 13). «аборон¤лос¤ брати св≥дченн¤ в ос≥б нижчоњ касти проти вищоњ (гл. V≤≤≤, ст. 68). «а майновими спорами з≥ складу св≥дк≥в вилучалис¤ не лише колишн≥ правопорушники, ж≥нки, неповнол≥тн≥, а й вчен≥-брахмани та державн≥ чиновники (гл. V≤≤≤, ст. 62; 77).
—уд не був повн≥стю в≥докремлений в≥д адм≥н≥страц≥њ. «лочини в храмах розгл¤далис¤ св¤щеннослужител¤ми. ѕро-типравн≥ д≥¤нн¤ общинник≥в розгл¤дали органи м≥сцевого са-мовр¤дуванн¤. Ќа 10 с≥л призначалась колег≥¤ ≥з 3-х судд≥в.
Ћише в особливих випадках розсл≥дуванн¤ ≥ розгл¤д су-дових справ зд≥йснювавс¤ вищим судом. “ак≥ справи под≥л¤-лис¤ на 18 категор≥й(гл. V≤≤≤, ст. 4 Ц 7).
ƒо розгл¤ду справи в суд≥ учасникам процесу не дозво-л¤лос¤ мати приватн≥ ауд≥Їнц≥њ в судд≥в, аби уникнути п≥дку-пу. „есн≥сть, неп≥дкупн≥сть судд≥в перев≥р¤лас¤ агентами-провокаторами. —удд¤, зап≥дозрений у хабарництв≥, зловжи-ванн¤х, корисливому розвТ¤занн≥ справи, п≥ддававс¤ суворо-му покаранню Ц вигнанню з конф≥скац≥Їю майна, нав≥ть ¤кщо був брахманом.
«а в≥дсутност≥ св≥дк≥в вдавались до ордал≥й: зважуванн¤ Ц ¤кщо особа, ¤ку зважували вдруге, ставала легшою, то њњ ви-знавали винною; вогнем Ц ¤кщо п≥дозрюваний брав розпечене зал≥зо у руки ≥ не залишалось оп≥к≥в; водою, отрутою.
 атуванн¤ та ордал≥њ застосовувались дл¤ обмеженого складу злочин≥в. Ѕрахмани, д≥ти, хвор≥, ваг≥тн≥ ж≥нки ≥ душев-но хвор≥ тортурам не п≥ддавалис¤.
” майнових спорах в≥дсутн≥сть св≥дк≥в позбавл¤Ї сторо-ну права на позов. –≥шенн¤ суду, винесене за законом ≥ дхар-мою, не може скасовуватись нав≥ть царем. Ќезаконне р≥шенн¤ суду цар повинен скасувати, оштрафувати суддю чи радника ≥ прийн¤ти справу до свого розгл¤ду. …мов≥рно, таким шл¤хом зд≥йснювалос¤ право на апел¤ц≥ю.
÷ар особисто розгл¤дав найт¤жч≥ злочини проти влади. ¬≥н мав бути обТЇктивним, справедливим, не карати невин-них, бо Унесправедливе покаранн¤ занапащаЇ честь ≥ руйнуЇ славу серед людейФ (гл. V≤≤≤, ст. 127).
«бройн≥ сили. ≤мпер≥¤ ћаурТњв утримувала б≥льш н≥ж п≥вм≥льйонну арм≥ю, що складалас¤ з п≥хоти, к≥нноти, кол≥с-ниць, бойових слон≥в. ” арм≥њ служили найманц≥.  адри воЇ-начальник≥в комплектувалис¤ лише з кшатр≥њв. ѕ≥д час в≥йни збиралос¤ ополченн¤, до ¤кого зараховувалис¤ не т≥льки вай-шьњ, а й шудри. ¬≥йсько було добре орган≥зованим. ƒо в≥йсь-ковоњ ради входили воЇначальники, найближч≥ радники цар¤.

«акони ћану
” —тародавн≥й ≤нд≥њ пон¤тт¤ права ¤к сукупност≥ самост≥йних норм, що регулюють сусп≥льн≥ в≥дносини, було нев≥-доме. ѕовс¤кденне житт¤ ≥нд≥йц≥в регулювалос¤ правилами, затвердженими в нормах, ¤к≥ за своњм характером були ско-р≥ше етичними, н≥ж правовими.  р≥м того ц≥ норми мали ¤ск-раво виражений в≥дбиток рел≥г≥њ. Ќорми, що визначали пове-д≥нку людей у повс¤кденному житт≥ (дхарми), м≥стилис¤ в зб≥рниках Ц дхармашастрах. Ќайб≥льш в≥домою в наш≥й л≥те-ратур≥ дхармашастрою Ї «акони ћану. “очна дата складанн¤ цих закон≥в нев≥дома, њњ в≥днос¤ть на пер≥од в≥д ≤≤ ст. до н.е. до ≤≤ ст. н. е.
«акони ћану складаютьс¤ з 2685 статей. Ѕезпосередньо правовий зм≥ст мають лише статт≥, що м≥ст¤тьс¤, в основно-му, в V≤≤≤ ≥ ≤X главах. ”сього закони под≥лен≥ на 12 глав. √о-ловне в «аконах ћану Ц закр≥пленн¤ ≥снуючого варнового устрою. ” «аконах детально описуЇтьс¤ походженн¤ варн, вказуЇтьс¤ на њх спадково-профес≥йний характер, визначаЇть-с¤ призначенн¤ кожноњ варни, прив≥лењ вищих варн. ќсобли-в≥стю «акон≥в ћану Ї рел≥г≥йний характер ус≥х його поло-жень. 
ѕраво власност≥. ” пер≥од створенн¤ «акон≥в ћану в ≤н-д≥њ вже добре розум≥ли р≥зницю м≥ж власн≥стю ≥ волод≥нн¤м, а охорон≥ приватноњ власност≥ прид≥л¤лась значна увага.
«акони називають с≥м можливих способ≥в виникненн¤ права власност≥: спадкуванн¤, даруванн¤, куп≥вл¤, завоюванн¤, лихварство, виконанн¤ роботи, а також одержанн¤ милостин≥ (гл. X, ст.115). —тародавн≥й ≤нд≥њ був в≥домий ≥ такий спос≥б набутт¤ права власност≥, ¤к давн≥сть волод≥нн¤ (гл. V≤≤≤, ст.147). ѕри цьому п≥дкреслювалось, що т≥льки при законному п≥д-твердженн≥ людина ≥з волод≥льц¤ перетворюЇтьс¤ на власни-ка.  упувати реч≥ можна було т≥льки у власника. ƒоводити право власност≥, посилаючись на добросов≥сне волод≥нн¤, за-борон¤лось. якщо у добросов≥сного набувача ви¤вл¤ли вкра-дену р≥ч, то вона поверталась попередньому власнику.
—еред головних вид≥в власност≥ «акони ћану називають землю. «емельний фонд держави складали земл≥ царськ≥, об-щинн≥, приватних ос≥б.
«а незаконне присвоЇнн¤ чужоњ власност≥ (чужоњ д≥л¤нки земл≥) накладавс¤ великий штраф, а особа, що присвоњла чужу землю, оголошувалась злод≥Їм.
¬тручатись у справи власника заборон¤лось. ” «аконах ћану говоритьс¤, ¤кщо не власник пол¤ зас≥ваЇ чуже поле своњм нас≥нн¤м, то в≥н не маЇ права збирати врожай. Ћише власник земл≥ вир≥шував питанн¤ про свою землю, ¤ку в≥н м≥г продати, подарувати, закласти, здати в оренду. «акони ћану охорон¤ють ≥ рухоме майно. Ќайб≥льш значним ≥з нього були: раби, худоба, ≥нвентар.
” «аконах ћану згадуЇтьс¤ про розгл¤д судових спор≥в про кордони м≥ж общинами, про общинн≥ колод¤з≥, канали. ѕри розгл¤д≥ таких спор≥в, перш за все, враховувалась думка родич≥в ≥ сус≥д≥в. ¬они ж мали першочергове право куп≥вл≥ земл≥. “аким чином, община, що в≥д≥гравала значну роль у сусп≥льних в≥дносинах, намагалась обмежити приватне зем-леволод≥нн¤.
«обовТ¤зальне право. «обовТ¤зальн≥ в≥дносини розроблен≥ в «аконах ћану довол≥ детально. ¬ основному, в законах говоритьс¤ про зобовТ¤занн¤ ≥з договор≥в. Ќайб≥льш детально описуЇтьс¤ один ≥з найдавн≥ших договор≥в Ц догов≥р позики. «акон твердо встановлюЇ непорушн≥сть боргових зобовТ¤зань. якщо боржник не м≥г заплатити борг у строк, то в≥н повинен був його в≥дпрацювати. ѕри цьому кредитор, що належав до нижньоњ касти, не м≥г примусити в≥дпрацьовувати борг боржника, що належав до вищоњ касти. ќсоба б≥льш високого походженн¤, н≥ж боржник, в≥ддавала борг поступово (гл. V≤≤≤, ст. 177). ƒопускалось отриманн¤ боргу за допомогою сили, хитрощ≥в, примусу. ѕ≥сл¤ сплати боргу ≥ процент≥в боржник ставав в≥льним. ” випадку смерт≥ боржника борг м≥г перейти на сина та ≥нших родич≥в померлого.
” ћаур≥йську епоху широко застосовувалась прац¤ в≥льних найманих прац≥вник≥в (кармакар≥в), тому «акони ћану значну увагу прид≥л¤ють ≥ цьому виду договору. «а своЇю варно-вою приналежн≥стю найман≥ роб≥тники, в основному, нале-жали до шудр, але, очевидно, серед них були ≥ розорен≥ в≥льн≥ общинники та рем≥сники, що належали до вайшьњв.  армака-ри, що виконували с≥льськогосподарськ≥ роботи, одержували 1/10 врожаю, у тваринництв≥ Ц 1/10 масла в≥д молока кор≥в, за ¤кими догл¤дали. Ќевиконанн¤ договору т¤гло за собою штраф, ≥ платн¤ винному не виплачувалась. якщо ж причи-ною невиконанн¤ роботи була хвороба, ≥ особа, ¤ка найн¤лас¤ на роботу, виконувала њњ п≥сл¤ одужанн¤, вона отримувала платню нав≥ть значно п≥зн≥ше (гл. V≤≤≤, ст. 215 Ц 216).
” —тародавн≥й ≤нд≥њ був в≥домий ≥ догов≥р оренди земл≥. ¬≥н набуваЇ значенн¤ ≥ розповсюджуЇтьс¤ у звТ¤зку з виник-ненн¤м в общинах майновоњ нер≥вност≥. –озорен≥ общинники, що втратили землю, були змушен≥ њњ орендувати. 
 уп≥вл¤-продаж Ї одним з договор≥в, що згадуЇтьс¤ в «а-конах ћану. ƒогов≥р вважавс¤ д≥йсним, ¤кщо зд≥йснювавс¤ в присутност≥ св≥дк≥в, а продавцем був власник реч≥. «акон встановлюЇ певн≥ вимоги до предмета договору ≥ заборон¤Ї про-давати товари низькоњ ¤кост≥ або недостатньоњ ваги (гл. V≤≤≤, ст. 203). ѕрот¤гом дес¤ти дн≥в п≥сл¤ зд≥йсненн¤ куп≥вл≥-продажу угоду можна було роз≥рвати без будь-¤ких поважних причин (гл. V≤≤≤, ст. 222). ќсоблив≥сть цього договору дл¤ ≤н-д≥њ пол¤гала в тому, що торг≥вл¤ розгл¤далась тут не ¤к зан¤т-т¤ дл¤ вищих варн.
«гадуЇтьс¤ в «аконах ћану ≥ догов≥р даруванн¤. 
¬становлюючи положенн¤, що регулювали окрем≥ види договор≥в, «акони формулюють ≥ де¤к≥ загальн≥ дл¤ вс≥х дого-вор≥в правила. “ак, догов≥р визнававс¤ нед≥йсним, ¤кщо був укладений пТ¤ним, божев≥льним, дитиною, старим, рабом, не уповноваженим. Ќед≥йсною була угода, зд≥йснена за допомо-гою обману або примусу. Ќед≥йсною була також угода, що зд≥йснена з порушенн¤м дхарми, що прийн¤та в д≥лових в≥д-носинах. (гл. V≤≤≤, ст. 163 Ц 165, 168).
«аконам ћану в≥дом≥ були ≥ зобовТ¤занн¤ ≥з нанесенн¤ шкоди. ѕ≥дставою дл¤ виникненн¤ такого зобовТ¤занн¤ нази-ваЇтьс¤ пошкодженн¤ майна (потрава пос≥в≥в на загороджен≥й д≥л¤нц≥, втрата пастухом тварини), шкода, завдана рухом воз≥в м≥стом. ѕри цьому винний повинен був в≥дшкодувати нане-сену шкоду ≥ заплатити штраф царю в розм≥р≥ шкоди (гл. V≤≤≤, ст. 288).
Ўлюбно-с≥мейне право. «акони ≤нд≥њ мали детальн≥ нор-ми про с≥мТю ≥ шлюб. 
« одного боку, в «аконах ћану ж≥нка-мати пос≥дала ви-соке становище. ” де¤ких статт¤х вона ставитьс¤ вище, н≥ж учитель (гуру) ≥ батько. ¬она Ц хранителька дом≥вки, уособ-ленн¤ богин≥ земл≥. Ќеобх≥дно шанувати свою мат≥р, њй не можна завдавати шкоди, сваритис¤ з нею п≥д загрозою штрафу ≥ не можна залишати в безпорадному стан≥. ÷≥ статт≥ Ц рел≥кти матр≥архату.
« ≥ншого Ц розвиток класового сусп≥льства, приватноњ власност≥ пог≥ршував становище ж≥нки. У” дитинств≥ њй на-лежало бути п≥д владою батька, в молодост≥ Ц чолов≥ка, а п≥с-л¤ його смерт≥ Ц п≥д владою син≥вФ(гл. ≤X, ст. 3). ∆≥нка не мо-гла користуватись власн≥стю самост≥йно.
Ќорми закон≥в детально розписували життЇвий шл¤х ж≥-нки. Ўлюб вважавс¤ рел≥г≥йним ≥ моральним обовТ¤зком лю-дей, його мета Ц виконанн¤ рел≥г≥йного обовТ¤зку, д≥тонаро-дженн¤, продовженн¤ роду ≥, нарешт≥, сексуальна насолода. 
Ўлюбний в≥к дл¤ чолов≥к≥в Ц не менше 20 рок≥в, дл¤ д≥-вчат Ц 12 ≥ нав≥ть 8 рок≥в. ” ≥деальному шлюб≥ в≥к нареченоњ повинен в≥дпов≥дати третин≥ в≥ку нареченого. ¬иб≥р нарече-ного чи нареченоњ залежав в≥д вол≥ батьк≥в, враховувалось становище молодих у варнах ≥ кастах.
Ўлюбу передували заручини, до оф≥ц≥йного обр¤ду од-руженн¤ майбутнЇ подружж¤ жило кожний у своњх батьк≥в ≥ часто взагал≥ не бачили одне одного. ѕ≥сл¤ обр¤ду сватанн¤ молод≥ пр¤мували в д≥м нареченого, де зд≥йснювалос¤ жерт-воприношенн¤ дом≥вц≥. « настанн¤м вечора вони повинн≥ бу-ли звернути своњ погл¤ди на ѕол¤рну з≥рку Ц символ в≥рност≥. 
ѕрот¤гом перших трьох (чи нав≥ть дес¤тьох ) ночей ≥де-альна подружн¤ пара була зобовТ¤зана збер≥гати невинн≥сть. Ќа четверту н≥ч чолов≥к зд≥йснював обр¤д, спри¤тливий за-чаттю, ≥ шлюб вважавс¤ таким, що набув сили.
«акони встановлювали одношлюбн≥сть. ƒружин≥ забо-рон¤лос¤ залишати свого чолов≥ка ≥ д≥тей. Ќав≥ть злий, розпу-сний, позбавлений благородства чолов≥к повинен був шану-ватис¤ дружиною.
—тавленн¤ до ж≥нки за вимогою норм етики ≥ закон≥в Ц дво¤ке. ¬она була водночас ≥ богинею, ≥ рабинею, св¤тою ≥ гр≥шницею. 
«акони —тародавньоњ ≤нд≥њ, здеб≥льшого, ф≥ксують статус ж≥нки, нав≥ть зам≥жньоњ, ¤к неповноправного субТЇкта права, на ¤кому лежать лише обовТ¤зки перед чолов≥ком.
„олов≥ку дозвол¤лось привести в д≥м другу дружину, ¤кщо перша мала злостивий норов, була марнотратною, т¤ж-ко хворою, скандальною, схильною до пи¤цтва (гл. ≤X ст. 80). ƒружин≥ було дозволено зрадити чолов≥ка лише в одному ви-падку: ¤кщо в≥н в≥длучавс¤ в далек≥ крањ ≥ не залишав њй засо-б≥в дл¤ ≥снуванн¤, Уадже нав≥ть доброчинна дружина, ¤ка му-чилас¤ через нестачу засоб≥в до ≥снуванн¤, може згр≥шитиФ. ∆≥нка не могла вдруге вийти зам≥ж. ѕ≥сл¤ смерт≥ чолов≥ка вдова могла стати дружиною брата чолов≥ка ≥ вести аскетичне житт¤: харчуватис¤ один раз на день кор≥нн¤м, плодами, кв≥-тами. ѓй не дозвол¤лось њсти мТ¤со, с≥ль, носити прикраси, ¤с-кравий од¤г. «важаючи на це, вдови часто добров≥льно схо-дили на похоронне багатт¤ свого чолов≥ка, зд≥йснюючи обр¤д Усат≥Ф (самоспаленн¤).
ќсобливе м≥сце в сусп≥льств≥ пос≥дали ж≥нки-служительки храму. ¬ ≥ндуњстських храмах були спец≥ально навчен≥ Ужриц≥ коханн¤Ф, танц≥вниц≥ Ц д≥вадас≥, що в≥ддавалис¤ брах-манам-жерц¤м, ¤к≥ платили за це грош≥ храму. “ака д≥¤ль-н≥сть була профес≥йною, нав≥ть спадковою, у н≥й не було н≥-чого ганебного, адже вона мотивувалас¤ рел≥г≥йними м≥рку-ванн¤ми ≥ регулювалас¤ звича¤ми та традиц≥¤ми.
 рим≥нальне право.  рим≥нальне право за «аконами ћа-ну, з одного боку, характеризуЇтьс¤ довол≥ високим дл¤ свого часу р≥внем розвитку, що про¤вл¤Їтьс¤ у вказ≥вках на форми вини (нам≥р ≥ необережн≥сть), рецидив, сп≥вучасть, т¤жк≥сть злочину залежно в≥д приналежност≥ потерп≥лого ≥ винного до певноњ варни. « ≥ншого боку Ц «акони в≥дображають збере-женн¤ старовинних пережитк≥в, про що св≥дчать збереженн¤ принцип тал≥она, ордал≥њ, в≥дпов≥дальн≥сть общини за злочин, скоЇний на њњ територ≥њ, ¤кщо злочинець нев≥домий.
—еред злочин≥в, що заф≥ксован≥ в «аконах ћану, на пер-шому м≥сц≥ сто¤ть державн≥. ÷е служба ворогам цар¤, пошко-дженн¤ м≥ськоњ ст≥ни та вор≥т. ѕовного перел≥ку цього виду злочин≥в «акони не дають, що Ї характерною рисою дл¤ вс≥х стародавн≥х кодиф≥кац≥й.
Ѕ≥льш детально «акони описують злочини проти власно-ст≥ та особи.
—еред майнових злочин≥в «акони велику увагу прид≥л¤ють крад≥жц≥. ” них ч≥тко розр≥зн¤Їтьс¤ крад≥жка ¤к таЇмне заволод≥нн¤ майном ≥ граб≥ж, що передбачаЇ заволод≥нн¤ майном у присутност≥ потерп≥лого ≥з застосуванн¤м насилл¤ до нього. ѕокаранн¤, що застосовувались до злод≥¤, залежали в≥д того, чи був в≥н затриманий на м≥сц≥ злочину, чи н≥, крад≥жка скоЇна вдень чи вноч≥ (гл. ≤X, ст. 270, 276 Ц 277); (гл. V≤≤≤, ст. 302, 323, 332).
«акони ћану засуджували будь-¤ке насильство Ц вбивс-тво, т≥лесн≥ пошкодженн¤. Ќавмисне вбивство каралось смер-тною карою. ¬бивство при власному захист≥, охорон≥ жерт-венних подарунк≥в, захист ж≥нок ≥ брахман≥в (необх≥дна обо-рона) не каралось (гл. V≤≤≤, ст. 345, 349).
ƒовол≥ багато статей спр¤мован≥ на зм≥цненн¤ родинних стосунк≥в. «акони встановлюють сувор≥ покаранн¤ за пере-любство, замах на честь ж≥нки (гл. V≤≤≤, ст. 352, 353, 359, 364, 366, 371).
ѕогл¤д на покаранн¤ за проступки, злочини в≥дпов≥дав р≥вню правовоњ думки. “юрми вважалос¤ доц≥льним розм≥щу-вати поблизу головноњ вулиц≥, де вс≥ можуть бачити страж-данн¤ злочинц≥в. “обто, метою покаранн¤ було зал¤куванн¤.

<< попередн¤     зм≥ст     наступна >>