“≈ћј 1.3. ƒержава ≥ право —тародавнього ¬авилону
1. ќсобливост≥ виникненн¤ ≥ розвитку держави ≥ пра-ва ћесопотам≥њ.
2. ”творенн¤ ¬авилонськоњ держави.
3. ѕравове становище окремих груп населенн¤. ќсобливост≥ рабства.
4. ƒержавний устр≥й, суд, збройн≥ сили.
5. ƒжерела права. «акони цар¤ ’аммурап≥.
ќсобливост≥ виникненн¤ ≥ розвитку держави ≥ права ћесопотам≥њ
ѕочинаючи ≥з сивоњ давнини, у нижн≥й теч≥њ р≥к “игр ≥ ™вфрат на п≥вдн≥ ћесопотам≥њ проживав народ, що називавс¤ шумери. „и були шумери кор≥нними жител¤ми цього району, або, ¤к про це говор¤ть њх легенди, прийшли здалеку, нев≥домо.
”же в ≤V тис¤чол≥тт≥ до н.е. Ўумер переживаЇ пер≥од переходу в≥д перв≥сного ладу до класового сусп≥льства. ¬ид≥-л¤Їтьс¤ скотарство, ремесло в≥докремлюЇтьс¤ в≥д землеробства, починаЇтьс¤ обробка метал≥в. ” с≥мТњ та сусп≥льств≥ стверджуЇтьс¤ пануванн¤ чолов≥ка. –одова громада перероджуЇтьс¤ у територ≥альну (с≥льську).
ѕост≥йна потреба у регулюванн≥ розливу великих р≥чок, осушуванн≥ затоплених ≥ зрошуванн≥ засушливих район≥в спричинило необх≥дн≥сть спорудженн¤ великоњ ≥ складноњ ≥ри-гац≥йноњ системи. ѕрим≥тивна техн≥ка вимагала використанн¤ прац≥ великоњ к≥лькост≥ людей. “ому полонених, захоплених п≥д час в≥йськових д≥й, перетворюють у раб≥в.
ќтже, на руњнах родового ладу виникаЇ класове сусп≥льство, а разом з ним ≥ держава.
ѕерш≥ держави на територ≥њ ћесопотам≥њ виникають на початку ≤≤≤ тис¤чол≥тт¤ до н.е. √осподарськими, пол≥тичними ≥ культурними центрами держав були м≥ста, ¤к≥ обТЇднували навколо себе с≥льськ≥ поселенн¤. ¬≥дом≥ так≥ м≥ста-держави, ¤к ≈р≥ду, ”р, Ќ≥ппур, ”мма, ”рук, Ћагаш. «а формою прав-л≥нн¤ њх можна в≥днести до аристократичних республ≥к. ћ≥ж м≥стами йшла конкуренц≥¤ за пан≥вне становище.
√лави м≥ст-держав обиралис¤ сходом, народними збора-ми громад¤н або радою стар≥йшин, що св≥дчить про пережит-ки патр≥архально-родовоњ демократ≥њ.
” ф≥нансовому в≥домств≥ —тародавнього Ўумеру все су-воро обл≥ковувалось, ф≥ксувалось, ус≥ д≥лов≥ документи п≥сл¤ реЇстрац≥њ збер≥галис¤ в арх≥вах. Ўумери ран≥ше в≥д ≥нших народ≥в запровадили дес¤ткову ≥ ш≥стдес¤ткову систему обл≥-ку, застосовували дроби, розвТ¤зували р≥вн¤нн¤ з двома нев≥-домими.
” Ўумер≥ були складен≥ найдавн≥ш≥ закони ≥ статути.
Ќаселенн¤ Ўумеру складалос¤ з багатоњ общинноњ знат≥, в≥льних р≥вноправних общинник≥в, раб≥в та ≥нших залежних людей. ” ≤≤≤ тис¤чол≥тт≥ до н.е. п≥вн≥чну частину ћесопотам≥њ почали засел¤ти аккадц≥ Ц вих≥дц≥ ≥з —тародавньоњ —ир≥њ. ¬они багато чого перейн¤ли з культури шумер≥в.
” шумерських м≥стах-державах проходила боротьба за владу над храмовим господарством м≥ж жрецько-родовою та св≥тською служивою знаттю. Ќайв≥дом≥шим прикладом такоњ боротьби Ї под≥њ в Ћагаш≥ в 2370 р. до н.е. “од≥ в м≥ст≥ загострилис¤ стосунки м≥ж знаттю, з одного боку, ≥ общинниками, ре-м≥сниками Ц з ≥ншого. «нать захоплювала земл≥ храм≥в, об-щинник≥в, зд≥йснювала насилл¤ й беззаконн¤, вводила нов≥ податки. Ќарод п≥д кер≥вництвом ”рукаг≥ни повстав ≥ пере-м≥г. ”рукаг≥на обмежив владу чиновник≥в, пров≥в грошову реформу, повернув общинам ≥ храмам ран≥ше в≥д≥брану у них землю. јле правл≥нн¤ ”рукаг≥ни було короткочасним. „ерез ш≥сть рок≥в режим ”рукаг≥ни був л≥кв≥дований правителем сус≥днього м≥ста-держави ≈нтеменою.
ѕроцес становленн¤ держав у —тародавн≥й ћесопотам≥њ, ¤к ≥ в ≥нших крањнах —тародавнього —ходу, зат¤гнувс¤ на сто-л≥тт¤. як ≥ в —тародавньому ™гипт≥, правител≥ (енси ≥ лугали) прагнули обТЇднати крањну. “ака пол≥тика в≥дпов≥дала еконо-м≥чним ≥нтересам, потребам створенн¤ Їдиноњ ≥ригац≥йноњ си-стеми, тому в≥д≥гравала прогресивну роль.
Ќаприк≥нц≥ ’’≤V ст. до н.е. Ћугальзагеси, правитель ”мми, а п≥зн≥ше й ”руку, зум≥в очолити щось на зразок кон-федерац≥њ держав ћесопотам≥њ, але т≥льки ¤к верховний жрець, а не монарх. јле це обТЇднанн¤ ви¤вилось коротким.
—аргон Ц перший з аккадських правител≥в Ц зум≥в обТЇднати крањну. —епаратисти з числа номовоњ знат≥ втратили ко-лишню могутн≥сть ≥ вплив. ƒ≥¤ла Їдина система водопоста-чанн¤. ¬лада правител¤ обожнювалась, ¤к ≥ влада фараона у —тародавньому ™гипт≥.
” ћесопотам≥њ жило два народи Ц шумери й аккадц≥. ÷е позначилос¤ на розвитку пол≥тичних под≥й. ≤мпер≥¤ —аргона також ≥снувала недовгий час. «середини њњ послаблювали повстанн¤ пригноблених мас. рањна була завойована племенами кут≥њв, хоч ≥ ненадовго.
Ѕлизько 2000 р. до н.е. ћесопотам≥¤ була захоплена ко-ч≥вниками Ц аморе¤ми.
”творенн¤ ¬авилонськоњ держави
оли близько 2000 р. до н. е. ћесопотам≥¤ була захопле-на коч≥вниками - аморе¤ми одним з њх опорних пункт≥в став ¬авилон, що був великим поселенн¤м уже в останн≥ стол≥тт¤ ≥снуванн¤ Ўумеру. ¬иг≥дне географ≥чне положенн¤ забезпе-чило звеличенн¤ ¬авилону. ¬≥н стаЇ столицею невеликого царства. ѕерш≥ пТ¤ть вавилонських цар≥в значно розширили своњ волод≥нн¤. Ўостий цар ¬авилону ’аммурап≥ створюЇ могутню централ≥зовану державу, перем≥гши в 1763 р до н.е. цар¤ Ћарси –им-—≥на ≤ . “еритор≥¤ держави включала не т≥ль-ки Ўумер, але й увесь район в≥д ѕерськоњ затоки до —ир≥њ.
÷арюванн¤ ’аммурап≥ було ознаменоване усп≥шними в≥йнами, буд≥вництвом, встановленн¤м дл¤ вс≥Їњ крањни Їди-ного культу (бога ћардука), введенн¤м сп≥льного зводу закон≥в.
≤мпер≥¤ ’аммурап≥ протрималась близько двох стол≥ть. ” 1595 р. до н.е. багате м≥сто було захоплене ≥ пограбоване хеттами, а у 1518 р. до н.е. Ц захоплене г≥рським племенем касит≥в.
ѕануванн¤ касит≥в ознаменоване пол≥тичним ≥ культур-ним занепадом ¬авилону, ¤кий продовжувавс¤ до 7 ст. до н.е., коли виникла могутн¤ Ќово-¬авионська держава. ѓй довелос¤ вести вперту боротьбу проти ™гипту та јссир≥њ. ” 605 р. до н.е. вавилонська арм≥¤ п≥д командуванн¤м Ќавуходоносора ≤≤ (605 Ц 562 рр. до н.е.) вщент розбила обТЇднан≥ Їгипетсько-ассир≥йськ≥ в≥йська. ѕроте у 538 р. до н.е. ¬авилонська дер-жава стала обТЇктом нападу перських в≥йськ цар¤ ≥ра, ≥ Ќово-¬авилонське царство припинило своЇ ≥снуванн¤. ¬авилон≥¤ була л≥кв≥дована ≥ приЇднана до могутньоњ ѕерськоњ держави.
ѕравове становище окремих груп населенн¤. ќсобливост≥ рабства
«аконник ’аммурап≥ даЇ можлив≥сть у¤вити сусп≥льну структуру, класовий характер стародавньовавилонськоњ дер-жави, правове становище населенн¤. —усп≥льство складалос¤ з двох основних клас≥в: рабовласник≥в ≥ раб≥в. Ќев≥льниками були полонен≥, але було й боргове рабство, ¤ке обмежувалос¤ трьома роками.
ƒо пан≥вного стану (ав≥лум) належали цар, його найближче оточенн¤, верх≥вка знат≥, жерц≥, воЇначальники, там-кари та ≥нш≥ чиновники, старости, члени ради стар≥йшин в общинах, начальники квартал≥в у м≥стах.
јв≥лум Ц Усин чолов≥каФ Ц повноправна людина, охорон≥ його житт¤, здоровТ¤, захисту його майнових ≥нтерес≥в при-св¤чена значна частина законника.
ƒо пригн≥ченого класу належали раби, р¤дов≥ общинники, мушкенуми. ќстанн≥ Ц це б≥дн¤ки, що перебували на служб≥ в цар¤, держави, в≥д ¤ких вони отримували засоби виробництва ≥ житло.
ћушкенум (Утой, хто падаЇ дол≥лицьФ) Ц в≥льна людина Ц мав де¤к≥ права, але т≥льки доти, поки перебував на держав-н≥й служб≥ ≥ виконував своњ обовТ¤зки. «аконник ставить мушкенума в принижене становище пор≥вн¤но з ав≥лумом у пи-танн¤х охорони житт¤, захисту майна. јв≥лум за т≥лесн≥ ушкодженн¤, завдан≥ ≥ншому ав≥луму, в≥дпов≥дав за ознакою тал≥она (р≥вне за р≥вне) (ст. 196; 197).
ѕроте ¤кщо ав≥лум виколов око мушкенуму або завдав ≥нш≥ т≥лесн≥ ушкодженн¤, то в≥н п≥ддававс¤ т≥льки штрафу (ст. 198).
«акон охорон¤в майно мушкенума. якщо ав≥лум украв у мушкенума домашн≥х тварин, човен, то в≥н платив компенса-ц≥ю у 10-кратному розм≥р≥. якщо злод≥й не м≥г сплатити штраф, його страчували. –аб мушкенума прир≥внювавс¤ за становищем до палацових раб≥в ≥ м≥г брати шлюб з в≥льною. ƒ≥ти в≥д такого шлюбу були в≥льними (ст. 175).
ѕоле, будинок, сад Уплатника податкуФ, куди, ймов≥рно, входили й мушкенуми, заборон¤лос¤ продавати. ѕод≥бн≥ уго-ди скасовувались. ќтже, закон, ф≥ксуючи принижене стано-вище мушкенума, одночасно гарантував захист його майна.
Ќайпринижен≥ше становище мали раби (вардум). ¬они под≥л¤лис¤ на царських, общинних та приватновласницьких.
–аб мав невелике майно, м≥г ним розпор¤джатис¤, але п≥сл¤ його смерт≥ воно ставало власн≥стю господар¤. –абиню, ¤ка народила своЇму господарю д≥тей, п≥сл¤ його смерт≥ на-лежало в≥дпустити на волю разом з д≥тьми, нав≥ть ¤кщо вони не були оф≥ц≥йно визнан≥ батьком. ” царств≥ стародавн≥х шу-мер≥в раб м≥г заперечувати своЇ рабське становище через суд. ќднак програш у так≥й справ≥ загрожував йому покаранн¤м. ” судовому пор¤дку раб м≥г протестувати проти його прода-жу чи даруванн¤ ≥нш≥й особ≥. ” законах ’аммурап≥ вказ≥вок на так≥ права вже немаЇ.
¬≥льнонароджений вавилон¤нин не м≥г в≥ддаватис¤ у рабство, допускалос¤ лише тимчасове перебуванн¤ у боргов≥й кабал≥ до 3-х рок≥в (ст. 117).
–аб≥в заборон¤лос¤ тримати в ланцюгах. айдани ≥ ший-н≥ колоди на раб≥в од¤галис¤ при њх перевезенн≥ в ≥нше м≥сце або дл¤ продажу на ринок. јле, незважаючи на т¤жке стано-вище раб≥в, не вони, а общинники-землероби становили ос-новну масу населенн¤, ¤ке сплачувало податки експлуатува-лос¤ деспотичною державою.
’аммурап≥ не вн≥с докор≥нних зм≥н в орган≥зац≥ю управ-л≥нн¤ с≥льськими общинами, ¤к≥ самост≥йно вир≥шували спра-ви ≥з землекористуванн¤, зрошенн¤, збору податей, забезпе-ченн¤ громадського пор¤дку. ¬они зберегли своњ рел≥ктов≥ органи: народн≥ збори, раду стар≥йшин. ∆ител≥ квартал≥в та-кож скликали своњ сходки. –≥шенн¤ цих орган≥в виконували стар≥йшини общин, поселень, ¤к≥ мали судов≥ та пол≥цейськ≥ повноваженн¤. Ќаприклад, ¤кщо граб≥жник не був знайдений, то община поселенн¤ в особ≥ стар≥йшини повинна була в≥д-шкодувати потерп≥лому його пропажу (ст. 23). “акий звичай ≥снував ще за перв≥снообщинного ладу.
ƒержавний устр≥й, суд, збройн≥ сили
—тародавньовавилонське царство було централ≥зованою державою. ” руках цар¤ була зосереджена законодавча, ви-конавча ≥ судова влада. јле царська влада не була сильною.
÷ар розгл¤давс¤ ¤к нам≥сник ≥ служитель бога на земл≥. “аким чином, глава держави не був самост≥йним, його д≥¤ль-н≥сть керувалось зверху, богом. «низу царська влада обмежу-валась сильним духовенством ≥ богатими м≥стами. “ри св¤-щенних м≥ста ¬авилон≥њ Ц Ќ≥ппур, —иппар ≥ ¬авилон Ц мали п≥льгов≥ грамоти, що забезпечували њм прив≥лейоване стано-вище. ÷ар не мав права саджати у вТ¤зницю громад¤н цих м≥ст, вимагати з них солдат, змушувати працювати в храмо-вих господарствах. Ќедоторкан≥сть прав цих м≥ст контролю-вали жерц≥.
—тародавньовавилонськ≥ правител≥ створили ч≥ткий ме-хан≥зм управл≥нн¤. ÷е дос¤галос¤ шл¤хом особистоњ участ≥ в найдр≥бн≥ших справах держави. “ому ц≥нувались ум≥л≥ ≥ досв≥дчен≥ чиновники. —лужива знать вит≥снила родову. ”се управл≥нн¤ зосереджувалос¤ в царському палац≥. ќсоби, що керували царським господарством, займали вищ≥ посади в держав≥; ч≥ткого розмежуванн¤ функц≥й м≥ж ними не було.
ѕом≥чником цар¤ у сфер≥ управл≥нн¤ був нубанда. ¬≥н мав св≥й адм≥н≥стративний апарат, за допомогою ¤кого погоджував, спр¤мовував ≥ контролював роботу вс≥х в≥домств ≥мпе-р≥њ з орган≥зац≥њ громадських роб≥т, моб≥л≥зац≥њ населенн¤ на очищенн¤ канал≥в, буд≥вництво дамб, спорудженн¤ палац≥в ≥ храм≥в, з управл≥нн¤ в≥йськом та комплектуванн¤ ополченн¤, збору податк≥в, орган≥зац≥њ охорони громадського пор¤дку.
ѕом≥чник нубанди Ц шап≥р нарим Ц в≥дпов≥дав за стан систем водопостачанн¤; мушеп≥ш Ц за моб≥л≥зац≥ю населенн¤ на громадськ≥ роботи; глава корпорац≥њ лихвар≥в Ц вак≥ль-тамкари Ц за зб≥р царських мит ≥ податк≥в. ¬≥йськове в≥дом-ство очолював вак≥ль-амурр≥.
” пров≥нц≥¤х функц≥њ м≥сцевого управл≥нн¤ ≥ представ-ника царськоњ влади зд≥йснювали: рабианум або хазианум, шап≥р нарим ≥ шаган шакканакум. ѓм п≥дпор¤дковувались квартальн≥ старости, а в с≥льськ≥й м≥сцевост≥ Ц органи общин-ного управл≥нн¤.
Ќазван≥ чиновники очолювали у своњй м≥сцевост≥ всю адм≥н≥стративну д≥¤льн≥сть щодо збору податей, моб≥л≥зац≥њ населенн¤ на громадськ≥ роботи, в≥дпов≥дали за прибутт¤ ополченц≥в до арм≥њ. «овн≥шн¤ торг≥вл¤ була монопол≥Їю держави, њњ вели купц≥ на чол≥ з вак≥ль-тамкари.
” царських ≥ храмових волод≥нн¤х функц≥њ управл≥нн¤ зд≥йснювали царськ≥ чиновники р≥зних ранг≥в ≥ ступен≥в. ќд-нак органи общинного управл≥нн¤ ще не втратили своњх пов-новажень.
—уд. ќкр≥м реформи в галуз≥ управл≥нн¤, ’аммурап≥ зд≥йснив реорган≥зац≥ю судовоњ системи, обмежив у н≥й роль жерц≥в. ќднак в≥н збер≥г право общинних орган≥в управл≥нн¤ на розб≥р др≥бних правопорушень, майнових спор≥в м≥ж об-щинниками, не скасував звичаЇве право.
—уд не був в≥дд≥лений в≥д адм≥н≥страц≥њ. ” великих м≥с-тах були колег≥њ царських судових чиновник≥в (6Ц10 чолов≥к), що розгл¤дали справи про злочини та майнов≥ спори ос≥б, ¤к≥ перебували в царських волод≥нн¤х. —удовий розгл¤д був в≥д-критим. ƒл¤ зТ¤суванн¤ ≥стини практикувавс¤ Убожий судФ Ц ордал≥њ. якщо звинуваченого кидали в р≥чку ≥ в≥н тонув, його провина вважалась доведеною.
÷ар був верховим суддею, вищою апел¤ц≥йною ≥нстанц≥Їю. «а скаргою засуджених або ос≥б, ¤к≥ опротестовували вироки м≥сцевих судд≥в за цив≥льним спором, цар м≥г сам винести р≥шенн¤ чи доручити розгл¤д справи своњм чиновникам. ” законнику ’аммурап≥ Ї лише одна статт¤, ¤ка в≥дносить розвТ¤занн¤ питанн¤ вин¤тково до царськоњ вол≥. ¬она стосуЇтьс¤ дол≥ коханц¤ нев≥рноњ дружини: ¤кщо чоло-в≥к не втопить дружину Ц перелюбницю, Уто й цар може по-милувати свого рабаФ (ст. 129).
”же в перш≥й частин≥ законника передбачаютьс¤ жорсток≥ покаранн¤ за неправдиве св≥дченн¤, за зм≥ну суддею вироку, що набрав чинност≥, за хабар≥ та ≥нш≥ злочини службових ос≥б (передус≥м судд≥в), чиновник≥в ≥ воЇначальник≥в (ст. 1 Ц 5).
«аконник ’аммурап≥ детально розгл¤даЇ становище св≥дка, доказову силу його св≥дчень, значенн¤ документ≥в позива-ча та в≥дпов≥дача. ѕ≥д час розгл¤ду майнових спор≥в, особли-во щодо угод про куп≥влю-продаж земл≥, позику, вантаж, ви-магалос¤ надавати суду розписки, письмов≥ договори та ≥нш≥ документи. якщо письмов≥ документи у справ≥ в≥дсутн≥, по-зивач ≥ в≥дпов≥дач повинн≥ були давати кл¤тву перед божест-вом у храм≥ в присутност≥ св≥дк≥в.
’аммурап≥ заохочував поданн¤ йому скарг на р≥шенн¤ судд≥в, очевидно вбачаючи в цьому форму контролю за њх д≥¤льн≥стю та дотриманн¤м законност≥. ¬≥н м≥г оголосити амн≥с-т≥ю, помилувати або в≥ддати на смерть будь-¤кого п≥дданого. ‘ункц≥њ храмових судд≥в були обмежен≥ ордал≥Їю (випробу-ванн¤м водою). —удд≥ могли примусити будь-¤кого учасника процесу дати кл¤тву, привести його до прис¤ги.
—удовий процес звичайно починавс¤ з того, що його учасники йшли до храму, де перед божествами давали кл¤тву говорити правду ≥ дотримуватись закон≥в.
ќтже, судова система в результат≥ реформ ’аммурап≥ стала централ≥зованою, майже незалежною в≥д жрецтва, а го-ловною п≥дставою судових р≥шень стало писане право.
«бройн≥ сили. ¬≥йськова реформа закр≥пила нову орган≥-зац≥ю арм≥њ, п≥двищилась њњ дисципл≥на, б≥льш жорстк≥шими покаранн¤ за дезертирство, значно покращувалось матер≥альне забезпеченн¤ воњн≥в-профес≥онал≥в. ќтриман≥ воњном земельний над≥л, будинок, робоча худоба за загальним правилом не могли в≥дчужуватись.
” законнику ’аммурап≥ майно, надане воњну, ≥ його обовТ¤зки перед царем позначено терм≥ном У≥лькФ. «емельний над≥л становив 12 га ≥ дозвол¤в мати раба або найманого ро-б≥тника. Ќад≥л заборон¤лос¤ продавати, дарувати, в≥ддавати ¤к борг. ¬оњн п≥д загрозою смерт≥ не м≥г ухилитис¤ в≥д царсь-коњ служби чи послати в пох≥д зам≥сть себе найманц¤. —лужбу за батька м≥г продовжити його повнол≥тн≥й син (ст. 26Ц31).
якщо командир в≥ддав п≥длеглого в найм або незаконно в≥ддав п≥д суд, то винного належало стратити (ст. 34). “аке ж по-каранн¤ застосовувалось до командир≥в, що в≥дбирали у воњ-н≥в њх трофењ.
ƒжерела права. «акони цар¤ ’аммурап≥
ƒжерелом права у ¬авилон≥ був звичай. ѕор¤д ≥з звича-¤ми досить рано зТ¤вл¤Їтьс¤ закон, необх≥дн≥сть ¤кого дикту-валась прагненн¤м помТ¤кшити протир≥чч¤, що виникають у сусп≥льств≥. ѕравл≥нн¤ цар¤ ’аммурап≥ (1792 Ц 1750 рр. до н.е.) ознаменоване створенн¤м зб≥рник≥в закон≥в. ’аммурап≥, надаючи велике значенн¤ законодавч≥й д≥¤льност≥, розпочав њњ ще на початку свого правл≥нн¤. ѕерша кодиф≥кац≥¤ була створена на другому роц≥ правл≥нн¤; це був р≥к, коли цар Увстановив право крањниФ. ÷¤ кодиф≥кац≥¤ не збереглась. ¬≥дом≥ закони ’аммурап≥ в≥днос¤тьс¤ до к≥нц¤ його царюванн¤.
÷≥ закони були вибит≥ на великому, чорному базальтовому стовп≥, ¤кий у 1901 роц≥ в≥днайшла французська археоло-г≥чна експедиц≥¤ при розкопках м. —узи (на сх≥д в≥д ¬авилону).
«верху стовпа зображений сам ’аммурап≥. ¬≥н стоњть перед троном, на ¤кому сидить верховний бог ¬авилону ћардук. ” руках ’аммурап≥ жезл Ц символ судовоњ влади, що вручив царю бог.
“екст складаЇтьс¤ з трьох частин: вступу, 282 статей ≥ висновку. ” вступ≥ ’аммурап≥ оголошуЇ, що боги передали йому царство дл¤ того, Ущоб сильний не прит≥сн¤в слабого, вдову ≥ сиротуФ. ƒал≥ йдуть благод≥¤нн¤, ¤к≥ були надан≥ ’а-ммурап≥ м≥стам своЇњ держави. ѕ≥сл¤ вступу йдуть статт≥ за-кон≥в, ¤к≥ зак≥нчуютьс¤ висновком.
ѕри складанн≥ зб≥рника у його основу було покладено звичаЇве право, шумер≥йськ≥ судебники, нове законодавство.
«акони недосконал≥ з точки зору њх повноти ≥ за своЇю категоричн≥стю вони не передбачають р≥зних ¤вищ житт¤.
“ексти складен≥, в основному, в казуњстичн≥й форм≥. «а-кони не м≥ст¤ть загальних принцип≥в, в≥дсутн¤ система у ви-кладенн≥, хоча певна лог≥ка маЇ м≥сце.
—воњм законодавством ’аммурап≥ намагавс¤ закр≥пити устр≥й держави, пан≥вною силою в ¤к≥й мали бути др≥бн≥ ≥ се-редн≥ рабовласники. ÷е перший в≥домий зб≥рник закон≥в, що висв≥тлював рабовласницький лад, приватну власн≥сть. «ако-ни м≥ст¤ть пережитки родового ладу, що про¤вл¤Їтьс¤ в су-ворих покаранн¤х, збереженн≥ принципу тал≥она, застосуван-н≥ ордал≥й.
«аконник не може вважатис¤ всеохоплюючим. ” ньому не згадуЇтьс¤ багато державних ≥ рел≥г≥йних злочин≥в, основн≥ види вбивств та ≥н. ™ п≥дстави вважати, що справи про так≥ злочини розгл¤далис¤ зг≥дно з нормами звичаЇвого права.
ѕраво власност≥. ” роки правл≥нн¤ ’аммурап≥ приватна власн≥сть значно розвинулась. ” ¬авилон≥ ≥снували р≥зн≥ види земельноњ власност≥: були земл≥ царськ≥, храмов≥, общинн≥, приватн≥. ≤ царським, ≥ храмовим господарством управл¤в цар. ÷е було важливим джерелом доход≥в. «наченн¤ царсько-го господарства було великим ≥ у сфер≥ торг≥вл≥ та обм≥ну. «а час≥в ’аммурап≥ ≥нтенсивно розвиваЇтьс¤ приватна власн≥сть на землю у звТ¤зку з розширенн¤м мереж≥ канал≥в. ѕриватне землеволод≥нн¤ розр≥зн¤лось за своњми розм≥рами, велик≥ зе-млевласники використовували працю раб≥в ≥ найманих роб≥т-ник≥в, др≥бн≥ Ц самост≥йно обробл¤ли свою землю. –озвиток приватноњ власност≥ на землю призводив до скороченн¤ об-щинних земель, занепаду общини. «емл≥ могли в≥льно прода-ватис¤, здаватись в оренду, передаватис¤ в спадщину, про будь-¤к≥ обмеженн¤ з боку общини в джерелах не згадуЇтьс¤.
ќсобливий правовий режим ≥снував щодо майна воњн≥в (майно ≥лку) (ст. 26 Ц 36).
«обовТ¤зальне право. ” законах ’аммурап≥ Ї р¤д статей, що регулюють оренду земл≥, ¤ка в≥д≥гравала, очевидно, вели-ку роль у земельних в≥дносинах того часу. ѕлата за орендо-ване поле дор≥внювала, ¤к правило, третин≥ врожаю. —ад, ¤кий давав б≥льше прибутку, здававс¤ в оренду за дв≥ третини врожаю. ќренда була короткостроковою (на один чи два ро-ки). Ќа б≥льш тривалий строк в оренду здавались ще не осво-Їн≥ земл≥. «аконодавство, що визначало в≥дносини м≥ж влас-ником земл≥ ≥ орендатором, спри¤ло розвитку господарства. якщо орендатор не обробл¤в вз¤ту землю, то в≥н повинен був заплатити власнику земл≥ орендну плату в≥дпов≥дно до обТЇму врожаю, ¤кий виростили сус≥ди (ст. 42 Ц 46).
р≥м оренди саду, пол¤, «акони ’аммурап≥ згадують про р≥зн≥ види майнового найму: прим≥щенн¤, домашн≥х тварин, суден, воз≥в, раб≥в. «акони встановлюють не т≥льки плату за найм речей, але ≥ в≥дпов≥дальн≥сть у випадку втрати або заги-бел≥ найн¤того майна (ст. 120, 124, 244, 245, 249). Ўироко розповсюдженим був догов≥р особистого найму. р≥м с≥льсько-господарських прац≥вник≥в, наймали л≥кар≥в, ветеринар≥в, бу-д≥вельник≥в. «акони визначають пор¤док оплати прац≥ цих ос≥б, а також в≥дпов≥дальн≥сть за результати прац≥ (наприклад, л≥кар¤ у випадку смерт≥ хворого, буд≥вельника, ¤кщо бу-динок розвалювавс¤)(ст. 215 Ц 223; 228 Ц 232; 257; 274).
ƒосить детально закони ’аммурап≥ регулювали догов≥р позики. ’арактерною рисою законодавства ’аммурап≥ з цьо-го питанн¤ Ї прагненн¤ до захисту боржника в≥д кредитора, запоб≥гаючи боргов≥й кабал≥. ѕро це св≥дчать положенн¤ про максимальний строк в≥дроб≥тку боргу (3 роки), обмеженн¤ процент≥в, в≥дпов≥дальн≥сть кредитора у випадку смерт≥ боржника внасл≥док поганого з ним поводженн¤ (ст. 113; 115; 116; 117).
¬ умовах ≥снуванн¤ приватноњ власност≥ ¤к на рухоме, так ≥ нерухоме майно великого розвитку набув догов≥р куп≥в-л≥-продажу. ѕродаж найб≥льш ц≥нних предмет≥в (земл≥, буд≥-вель, раб≥в, худоби) зд≥йснювавс¤ в письмов≥й форм≥ (на гли-н¤них табличках) при св≥дках. ѕродавцем м≥г бути т≥льки власник реч≥. ѕродаж майна, вилученого з об≥гу (≥лку), вва-жавс¤ нед≥йсним (ст. 9 Ц 13; 36).
р≥м названих, законодавство ’аммурап≥ знаЇ договори схову, дорученн¤ (ст. 120, 124).
«аконам ’аммурап≥ були в≥дом≥ зобовТ¤занн¤, що вини-кають внасл≥док завданн¤ шкоди (ст. 53 Ц 54; 199; 231; 245).
Ўлюбно-с≥мейне право. Ўлюб вважавс¤ р≥зновидом до-говору, ¤кий звичайно укладавс¤ м≥ж батьками нареченого ≥ нареченоњ. «годи останн≥х не вимагалос¤.
ћайбутн≥й з¤ть платив тестю за наречену викупну пла-ту, обм≥нювавс¤ з ним подарунками. ƒочц≥ належав посаг. «акон уже не квал≥ф≥кував шлюб ¤к угоду куп≥вл≥-продажу. ѕосаг ≥ подарунки в≥д нареченого давали майбутн≥й дружин≥ де¤к≥ гарант≥њ матер≥ального забезпеченн¤ на випадок смерт≥ чолов≥ка чи розлученн¤ (кр≥м випадк≥в, коли вона звинувачу-валась у неналежному способ≥ житт¤ чи нерозсудлив≥й пове-д≥нц≥) (ст. 138; 141).
«акон передбачав де¤к≥ гарант≥њ ж≥нц≥ з д≥тьми. „олов≥к Ц ав≥лум, залишаючи њњ, повинен був вид≥лити на вихованн¤ д≥-тей половину свого майна. ¬она могла вийти зам≥ж вдруге за своњм бажанн¤м. ÷е приклад одного з найдавн≥ших вид≥в ал≥-ментних зобовТ¤зань.
ƒружина могла п≥ти до ≥ншого чолов≥ка, ¤кщо њњ чолов≥к потрапив у полон ≥ не залишив њй засоб≥в ≥снуванн¤. ѕроте ¤кщо в≥н повертавс¤, то дружина була зобовТ¤зана поверну-тис¤ до нього, а д≥ти Уповинн≥ були йти за своњми батькамиФ. јле ¤кщо чолов≥к-ав≥лум залишав с≥мТю ≥ вт≥кав з≥ свого по-селенн¤, а пот≥м повертавс¤, його дружина не була зобовТ¤зана повертатис¤ до нього. јв≥лум м≥г залишити дружину, ¤кщо вона не могла народити д≥тей. ” цьому випадку њй повертавс¤ викуп ≥ посаг або м≥на ср≥бла (ст. 138) (1 м≥на Ц 504 гр.). ћушкенум за такого розлученн¤ сплачував п≥вм≥ни. ѕри без-д≥тн≥й с≥мТњ чолов≥к мав право привести в д≥м наложницю, але не м≥г цього робити, ¤кщо дружина привела рабиню, ¤ка на-родить йому д≥тей. „олов≥к-ав≥лум м≥г в≥ддати свою дружину в боргову кабалу, ¤кщо в шлюбному контракт≥ в письмов≥й форм≥ вона не була в≥д цього захищена.
«акон говорить про де¤ку правоздатн≥сть зам≥жньоњ ж≥н-ки. ƒружина ав≥лума мало право розпор¤джатис¤ своњм поса-гом, займатис¤ ремеслом, торг≥влею, лихварством, мала до-сить широку цив≥льну д≥Їздатн≥сть.
«акон встановлював т¤жк≥ покаранн¤ за подружню зра-ду, але це стосувалось т≥льки дружини. ƒружину належало втопити в р≥чц≥, ¤кщо вона п≥д час перебуванн¤ чолов≥ка у полон≥ поводила себе аморально ≥ Увв≥йшла в будинок ≥ншо-гоФ або Убула схоплена лежачою з ≥ншим мужчиноюФ.
«акони ’аммурап≥ пог≥ршували становище ж≥нок-вавилон¤нок пор≥вн¤но ≥з законами шумер≥в. ƒ≥вчина могла зТ¤вл¤тис¤ на вулиц≥ ≥ в громадських м≥сц¤х лише в супровод≥ своњх родич≥в, ≥накше вона вважалас¤ розпусницею, а у випа-дку њњ зівалтуванн¤ винний м≥г бути зв≥льнений в≥д в≥дпов≥да-льност≥, ¤кщо кл¤вс¤ в тому, що прийн¤в њњ за таку. якщо дочка не виходила зам≥ж, батько м≥г передати њњ храмов≥ на по-ложенн¤ блудниц≥ (жриц≥ коханн¤), що не вважалос¤ ганеб-ним.
«аконник закр≥плював майже необмежену владу батька над д≥тьми.
—падкове право. «акони ’аммурап≥ розр≥зн¤ють спадку-ванн¤ за законом ≥ запов≥том. ѕереважним способом Ї спад-куванн¤ за законом. —падкоЇмц¤ми могли бути: д≥ти (сини, дочки), усиновлен≥ д≥ти, внуки, д≥ти в≥д рабин≥, ¤кщо батько визнавав њх своњми. Ѕатько м≥г позбавити сина спадщини, по-передньо одержавши санкц≥ю суду.
рим≥нальне право. як ≥ ≥нш≥ древн≥ кодиф≥кац≥њ, «акони ’аммурап≥ не дають загального пон¤тт¤ злочину ≥ перел≥ку вс≥х д≥¤нь, ¤к≥ визнаютьс¤ злочинними. Ќ≥чого не згадуЇтьс¤ в законах ’аммурап≥ про державн≥ ≥ рел≥г≥йн≥ злочини, ¤к≥ зав-жди карались смертю. ≤з зм≥сту кодиф≥кац≥њ можна вид≥лити лише три види злочин≥в: проти особи, майнов≥ ≥ проти с≥мТњ.
—еред злочин≥в проти особи називаЇтьс¤ необережне вбивство (про навмисне н≥чого не говоритьс¤), до таких зло-чин≥в, наприклад, належать д≥њ буд≥вельника, ¤кий побудував будинок, що заваливс¤, ≥ спричинив смерть хаз¤њна (ст. 229 Ц 231). “аким чином, буде в≥дпов≥дати ≥ л≥кар, що спричинив смерть людини п≥д час операц≥њ. ƒетально в «аконах говоритьс¤ про р≥зн≥ т≥лесн≥ ушкодженн¤: пошкодженн¤ ока, зуб≥в, к≥сток. ” цих випадках при визначенн≥ покаранн¤ д≥Ї принцип тал≥она Ц Ур≥вне за р≥внеФ. ќднак в≥н д≥¤в лише серед ос≥б, р≥вних за су-сп≥льним становищем. ” випадку нанесенн¤ побоњв ≥з злочин-ц¤ ст¤гувавс¤ певний штраф (ст. 198; 199; 201 Ц 209; 211 Ц 214).
ƒо майнових злочин≥в, що вказан≥ в «аконах, сл≥д в≥днести крад≥жку худоби, раб≥в. ѕереховуванн¤ раб≥в, зн¤тт¤ раб-ського знаку в≥днос¤тьс¤ до злочинних д≥й. як окремий зло-чин «акони називають граб≥ж. ”с≥ майнов≥ злочини карались дуже суворо: смертна кара, членоушкодженн¤, штраф. ” ви-падку несплати штрафу наставала смерть.
—еред злочин≥в проти с≥мТњ «акони називають перелюбство (але т≥льки з боку дружини), кровозм≥шуванн¤. Ќазван≥ злочинними ≥ д≥њ, що п≥дривають батьк≥вську владу (ст. 192; 195) .
ѕокаранн¤ Ц смертна кара застосовуЇтьс¤ в р≥зних вар≥а-нтах: спаленн¤, утопленн¤, посаженн¤ на к≥лок; членоушкоджувальн≥ покаранн¤: в≥друбуванн¤ руки, в≥др≥занн¤ пальц≥в, ¤зика; штрафи, вигнанн¤. ћета покаранн¤ Ц в≥дплата.
ƒокази: св≥дченн¤ св≥дк≥в, кл¤тва, ордал≥њ.
<< попередн¤ зм≥ст наступна >>
