IX. XIX —“ќ–≤„„я ¬
≤—“ќ–≤ѓ —¬≤“ќ¬ќѓ ”Ћ№“”–»
1. ≤сторичн≥ умови
розвитку та особливост≥ культури XIX ст.
2. ѕромисловий переворот. Ќаука.
3. Ќова система осв≥ти.
4. У«олотий в≥кФ св≥товоњ л≥тератури.
5. ќбразотворче мистецтво та арх≥тектура ™вропи й
—Ўј к≥нц¤ XVIII - початку ’’ стор≥чч¤.
6. ћузика, театр. Ќародженн¤ к≥но.
1. ≤сторичн≥ умови розвитку та
особливост≥ культури XIX ст.
ѕрискоренн¤
≥сторичного процесу приводить у XIX ст. до нового
¤к≥сного стрибка в пор≥вн¤нн≥ з початковим
пер≥одом Ќового часу. ™вропа перес≥ла з к≥нного
дил≥жанса в У—х≥дний експресФ, з парусника на
пароплав ≥ на к≥нець стор≥чч¤ п≥д≥йшла до того,
щоб л≥тати в пов≥тр≥ ≥ плавати п≥д водою.
“елеграф зв'¤зав Ївропейськ≥ крањни ≥ —Ўј з
найв≥ддален≥шими куточками планети. Ќаука
проникла углиб речовини ≥ в таЇмницю еволюц≥њ
живоњ матер≥њ. “о був в≥к науково-техн≥чного
перевороту ≥ бурхливих соц≥альних потр¤с≥нь, але
разом з тим - найб≥льших гуман≥стичних ≥
естетичних завоювань та утоп≥чних помилок
розуму.
ћ≥н¤вс¤ сам вигл¤д
св≥ту. ¬еличн≥ собори, розк≥шн≥ палацов≥
резиденц≥њ, б≥льш скромн≥ Удвор¤нськ≥ гн≥здаФ,
невелик≥ поселенн¤ рем≥сник≥в перетворилис¤ в
прекрасн≥, але все ж пам'¤тники феодальноњ епохи,
що назавжди п≥шла в минуле. Ќос≥¤ми нового стали
велик≥ промислов≥ м≥ста з њх заводами ≥
фабриками, зал≥зничними вокзалами ≥ л≥н≥¤ми
метро, особн¤ками багат≥њв ≥ нетрищами,
доходними будинками ≥ будиночками б≥дн¤к≥в,
публ≥чними б≥бл≥отеками, музе¤ми ≥ комерц≥йними
видовищними закладами - театрами, танцзалами,
концертними естрадами.
–≥вень дос¤гнень ≥
њх роль в сучасн≥й систем≥ ц≥нностей в≥дображаЇ
вже той факт, що при характеристиц≥ XIX ст. часто
використовують терм≥н УкласичнийФ: це в≥к
класичного кап≥тал≥зму (в≥льноњ конкуренц≥њ),
класичноњ ф≥лософ≥њ, класичного природознавства,
класичноњ л≥тератури ≥ музики...
’ронолог≥чн≥ меж≥
культурного феномена XIX ст. ширш≥, н≥ж календарн≥.
ѕочаток новим культурним процесам поклала
‘ранцузька революц≥¤ 1789-1793 рр. ўо ж до завершенн¤
епохи, то рубежем став початок ѕершоњ св≥товоњ
в≥йни в 1914 р.
≤дењ свободи,
р≥вност≥ ≥ братерства, проголошен≥ ¤коб≥нц¤ми,
створили спри¤тливу атмосферу дл¤ боротьби за
демократичн≥ перетворенн¤ у всьому св≥т≥. ћинуле
стор≥чч¤ стало часом буржуазних революц≥й. ¬
одн≥й ‘ранц≥њ њх було дек≥лька: в 1830, 1848, 1870 рр. ”
1848 -1849 рр. революц≥¤ми була охоплена вс¤ ™вропа.
ѓх головний результат - становленн¤ буржуазноњ
демократ≥њ в б≥льшост≥ Ївропейських крањн.
√острота соц≥альних протир≥ч, напруженн¤
пол≥тичних пристрастей було пов'¤зане не т≥льки
з протиборством буржуаз≥њ ≥ двор¤нства, але ≥ з
боротьбою пролетар≥ату проти буржуаз≥њ.
ѕаризька комуна 1871 р. стала першою пролетарською
революц≥Їю.
”твердженн¤
буржуазних в≥дносин у найб≥льших крањнах,
схож≥сть соц≥ально-економ≥чного ≥ сусп≥льно-пол≥тичного
ладу, складанн¤ св≥тового ринку, активн≥ д≥лов≥,
дипломатичн≥, революц≥йн≥, культурн≥ зв'¤зки,
новий р≥вень засоб≥в комун≥кац≥њ обумовлювали
виникненн¤ тенденц≥њ зближенн¤ культур.
” той же час
най≥стотн≥шим чинником, ¤кий суттЇво вплинув на
розвиток св≥товоњ культури, став могутн≥й
нац≥онально-визвольний рух: боротьба проти
нашест¤ Ќаполеона в ≤спан≥њ ≥ –ос≥њ, проти гн≥ту
австр≥йських √абсбург≥в в ≤тал≥њ та ”горщин≥,
проти османського ¤рма в √рец≥њ ≥ Ѕолгар≥њ, проти
рос≥йського царизму в ѕольщ≥ ≥ на авказ≥, об'Їднанн¤
Ќ≥меччини. ƒуже р≥зний за складом ≥ ц≥л¤ми у
р≥зних крањнах цей рух веде до того, що вчен≥,
письменники ≥ художники звертаютьс¤ у своњй
творчост≥ до ≥сторичного минулого ≥ культурних
традиц≥й власних народ≥в. ”св≥домленн¤ кожною
нац≥Їю своЇњ значущост≥, розвиток почутт¤
нац≥ональноњ г≥дност≥ визначав прагненн¤ людей
науки ≥ мистецтва вийти на св≥товий р≥вень, ≥ти в
ногу з часом.
” загальн≥й картин≥
≥стор≥њ XIX ст. ≥снують ≥ взаЇмод≥ють тенденц≥њ
розвитку нац≥ональних культур ≥ складанн¤
загальнолюдськоњ, св≥товоњ культури.
Ќасл≥дки
утвердженн¤ кап≥тал≥стичного виробництва ≥
кап≥тал≥стичних в≥дносин були неоднозначними
дл¤ культури. « одного боку, ≥мпульс дл¤ розвитку
отримала наука, оск≥льки виникла пр¤ма
економ≥чна зац≥кавлен≥сть в застосуванн≥ у
виробництв≥ в≥дкритт≥в, винаход≥в, б≥льш
численною стала ≥нтел≥іенц≥¤, зростало м≥ське
населенн¤. « ≥ншого ж боку, машинне виробництво
створило клас найманих роб≥тник≥в-пролетар≥в,
звело до м≥н≥муму гуман≥стичний чинник у прац≥,
посилило в≥дчуженн¤ прац≥вника в≥д процесу ≥
продукту прац≥, протисто¤ло св≥ту ≥деал≥в ≥
духовних ц≥нностей.
” своњх основах
культура XIX ст. спиралас¤ на ≥дењ ≥ погл¤ди,
вироблен≥ в епоху ѕросв≥тництва. ÷е - насамперед гуман≥зм,
що п≥дн¤вс¤ до розум≥нн¤ ц≥нност≥ кожноњ людини
¤к особистост≥, њњ права на в≥льний розвиток,
рац≥онал≥зм ≥, особливо, - сц≥Їнтизм (в≥д
латинського Усц≥Їнц≥¤Ф - наука), ¤кий
абсолютизував роль ≥ можливост≥ науки в житт≥
сусп≥льства, а також Ївроцентризм, що
оц≥нював вс≥ цив≥л≥зац≥њ кр≥зь призму переваги
Ївропейського зразка дл¤ вс≥х ≥нших культур.
2. ѕромисловий переворот.Ќаука
ѕромисловий
переворот ≥ головн≥ техн≥чн≥ винаходи.
ѕрот¤гом ’≤’ ст.
високо розвинулас¤ взаЇмод≥¤ науки ≥ техн≥ки з
виробництвом. –озвиток промисловост≥ ≥
с≥льського господарства п≥дштовхував науку до
вивченн¤ нових проблем, а в свою чергу на основ≥
наукових в≥дкритт≥в створювалис¤ нов≥ засоби
виробництва.
« особливою силою
такий взаЇмовплив ви¤вивс¤ в ход≥ промислового
перевороту. …ого початковим моментом прийн¤то
вважати винах≥д ≥ широке застосуванн¤ робочих
машин у текстильному виробництв≥, що практично
сп≥впало за часом з≥ створенн¤м англ≥йським
≥нженером ƒжеймсом ”аттом ун≥версальноњ паровоњ
машини. Ќезабаром паров≥ машини стали масово
застосовуватис¤ й у вс≥х галуз¤х виробництва.
—правжн≥й переворот
у промисловост≥ настав тод≥, коли виник паровий
молот ≥ точн≥ ун≥версальн≥ металор≥зальн≥
верстати, тобто коли машини стали виробл¤ти
машини, виникло машинне виробництво. ” зв'¤зку з
цим р≥зко зр≥с попит на метал ≥ необх≥дне дл¤
його виробництва вуг≥лл¤. Ќезабаром деревне
вуг≥лл¤ у виробництв≥ металу було зам≥нене кам'¤ним.
Ќедаремно ’≤’ стор≥чч¤ п≥зн≥ше назвали Ув≥ком
пари, вуг≥лл¤ ≥ металуФ, хоч в к≥нц≥ його вже
почалос¤ промислове застосуванн¤ електрики.
«астосуванн¤
парових машин на транспорт≥ значно зб≥льшило
можливост≥ зв'¤зку ≥ комун≥кац≥й, сп≥лкуванн¤
людей. јмериканський винах≥дник –.‘ултон в 1807 р.
побудував перше р≥чкове судно з паровим двигуном,
¤ке розвивало швидк≥сть близько 9-10 км на годину.
¬же в 40-х роках ’≤’ ст. стали будувати корабл≥ ≥з
зал≥зним корпусом. ћ≥ж ™вропою й јмерикою,
јнгл≥Їю та ≤нд≥Їю, јвстрал≥Їю встановлюЇтьс¤
регул¤рне океанське пароплавне сполученн¤, ¤ке
прискорилос¤ п≥сл¤ буд≥вництва —уецького каналу
(1869 р.). Ўл¤х з ™вропи в јмерику, ¤кий вимагав на
початку стол≥тт¤ ц≥лого м≥с¤ц¤, в к≥нц≥ його
скоротивс¤ до 7-8 дн≥в.
јнгл≥йський ≥нженер
ƒж.—тефенсон в 1829 р. створив паровоз ≥з
символ≥чною назвою У–акетаФ. ¬≥н набирав
швидк≥сть до 38 км на годину ≥ пересував вагони
вагою до 90 т. онструкц≥¤ У–акетиФ була
наст≥льки вдалою, що принципово не м≥н¤лас¤ аж до
середини ’’ ст., коли паровози поступилис¤ м≥сцем
тепловозам й електровозам.
ѕаралельно з
масовим транспортом (зал≥зничним, морським,
р≥чковим, м≥ським - трамваЇм, метро) з'¤вивс¤ ≥
транспорт ≥ндив≥дуального користуванн¤. ”
середин≥ стол≥тт¤ з'¤вивс¤ велосипед з педал¤ми,
а п≥сл¤ введенн¤ у практику в 80-≥ роки ’≤’ ст.
пневматичних гумових шин в≥н набув майже
сучасного вигл¤ду. ¬инах≥д же двигуна
внутр≥шнього згор¤нн¤ прив≥в до виникненн¤
принципово нового виду транспорту -
автомоб≥льного. ” 1885-1886 рр. н≥мецьк≥ ≥нженери √.ƒаймлер
≥ .Ѕенц сконструювали перш≥ зразки автомоб≥л≥в,
а вже в 90-≥ роки в р¤д≥ крањн ™вропи й јмерики
почалос¤ њх промислове виробництво. ѕопит на
автомоб≥л≥ стр≥мко зростав, тому не дивно, що
саме на автомоб≥льних заводах √енр≥ ‘орда в —Ўј
був застосований конвеЇр.
Ќа рубеж≥ XIX ≥ ’’ ст.
зд≥йснилас¤ мр≥¤ людини про пол≥т над «емлею.
—початку з'¤вилис¤ л≥тальн≥ апарати легш≥ за
пов≥тр¤ - дирижабл≥, але незабаром вони були
вит≥снен≥ л≥таками (аеропланами). ” 1903 р.
американськ≥ ав≥аконструктори брати ”њлбер ≥
ќрв≥лл –айт встановили на л≥таку легкий ≥
компактний бензиновий двигун ≥ зд≥йснили перший
в св≥т≥ пов≥тр¤ний пол≥т тривал≥стю 59 секунд.
«астосуванн¤
двигун≥в внутр≥шнього згор¤нн¤ й електрики
зробило реальн≥стю ще одну фантастичну ≥дею -
п≥дводне плаванн¤. ѕ≥дводн≥ човни стали будувати
в останн≥ роки XIX ст., передус≥м в Ќ≥меччин≥ з
в≥йськовою метою.
р≥м розвитку
транспорту, ¤кий зблизив людей, крањни ≥
континенти, кор≥нним чином зм≥нилис¤ ≥ засоби зв'¤зку
та ≥нформац≥њ.
” середин≥ ’≤’ ст.
телеграф уже з'Їднував дрот¤ним зв'¤зком ™вропу з
јмерикою та јз≥Їю, забезпечуючи небувалу ран≥ше
швидк≥сть передач≥ ≥нформац≥њ. ” к≥нц≥ 70-х рок≥в
ј.Ѕеллом було винайдено, а “.≈д≥соном
вдосконалено телефон. «авданн¤ створенн¤
безкабельного зв'¤зку (рад≥о) було вир≥шено
рос≥йським вченим ќ.—.ѕоповим, ¤кий у травн≥ 1895 р.
продемонстрував перший у св≥т≥ рад≥оприймач. ”
1897 р. ≥тал≥Їць √.ћаркон≥ отримав патент на
винах≥д аналог≥чного рад≥оприймача. ≤стор≥¤
ц≥Їњ суперечки про пр≥оритет винаходу ц≥кава ≥ з
точки зору того, що багато в≥дкритт≥в робилис¤ в
р≥зних крањнах одночасно або майже одночасно. ўе
один ¤скравий приклад майже одночасного
в≥дкритт¤ Ц так зван≥ У’-промен≥Ф, ¤к≥ сьогодн≥
називають рентген≥вськими, близько 1895 р.
паралельно в≥дкрили видатн≥ ф≥зики - украњнський
≤.ѕулюй та н≥мецький ¬.–ентген ≥ нав≥ть в к≥нц≥ ’’
ст. в зах≥дн≥й прес≥ точитьс¤ суперечка про
пр≥оритет цього в≥дкритт¤, а в англомовному
св≥т≥ уникають назви Урентген≥вськийФ,
називаючи ви¤лен≥ промен≥ X-ray.
ѕо¤ва друкарських ≥
наб≥рних машин у пол≥граф≥њ абсолютно зм≥нила
роль ≥ становище пер≥одичноњ преси в сусп≥льств≥.
—аме в ’I’ ст. газета, ¤ка виникла в ’VII ст., ≥з
засобу задоволенн¤ ц≥кавост≥ придворних к≥л
стала засобом масовоњ ≥нформац≥њ, пульсом часу ≥
в≥ддзеркаленн¤м громадськоњ думки. јле тод≥ ж
виразно ви¤вилас¤ залежн≥сть друку в≥д влади.
’рестомат≥йним прикладом стали заголовки
паризьких газет, ¤к≥ пов≥домл¤ли про просуванн¤
Ќаполеона до ѕарижа п≥д час його повторного
приходу до влади п≥сл¤ втеч≥ з острова ≈льба: У орсиканське
чудовисько з≥рвалос¤ з ланцюга ≥ висадилос¤ в
бухт≥ ∆уанФ; - УЋюдоњд ≥де до √рассаФ, У”зурпатор
ув≥йшов до √ренобл¤Ф, УЅонапарт зайн¤в Ћ≥онФ, УЌаполеон
наближаЇтьс¤ до ‘онтенблоФ, нарешт≥, У—ьогодн≥
…ого ≤мператорська ¬еличн≥сть прибуде в св≥й
в≥рний ѕарижФ.
ћ≥жнародне наукове
сп≥вроб≥тництво
. «б≥льшенн¤
можливостей ≥ прискоренн¤ обм≥ну р≥зного роду
≥нформац≥Їю, нар≥вн≥ з розвитком промислового
виробництва ≥ створенн¤м матер≥ального
фундамента прикладних наук, вельми спри¤тливо
позначилос¤ на формуванн≥ Їдиноњ св≥товоњ науки
з експериментальною базою ≥ теоретичними
узагальненн¤ми. ” ’≤’ ст. вперше виникла особлива
система обм≥ну ≥нформац≥Їю ≥ взаЇмод≥њ вчених
р≥зних крањн.
р≥м державних
нац≥ональних академ≥й створюютьс¤ численн≥
незалежн≥ науков≥ товариства й установи. ¬они
часто випускали пер≥одичн≥ виданн¤, науков≥
записки, ¤к≥ надавали своњ стор≥нки найб≥льш
видатним вченим р≥зних держав. ¬чен≥ стали
збиратис¤ дл¤ обм≥ну думками ≥ результатами
наукових досл≥джень на м≥жнародн≥ з'њзди,
симпоз≥уми ≥ конгреси. ќстанн≥ часто
приурочувалис¤ до м≥жнародних промислових
виставок, ¤к≥ стали також одн≥Їю з найважлив≥ших
под≥й культурного житт¤. ѓх метою було
пожвавленн¤ торг≥вл≥, промисловост≥, але в той же
час вони ставали огл¤дом розвитку св≥товоњ науки,
дос¤гнень техн≥ки, мистецтва ≥ культури.
ѕочали
зд≥йснюватис¤ м≥жнародн≥ науков≥ проекти.
Ќаприклад, на астроном≥чному конгрес≥ 1887 р. було
прийн¤то р≥шенн¤ про складанн¤ каталогу з≥рок. ”
ц≥й робот≥ вз¤ли участь 18 астроф≥зичних
обсерватор≥й р≥зних крањн. ” результат≥ було
зареЇстровано б≥л¤ двох м≥льйон≥в з≥рок.
ѕрактика
концентрац≥њ матер≥альних ресурс≥в у
м≥жнародному масштаб≥ застосовувалас¤ не раз: у
јнгл≥њ при ембр≥джському ун≥верситет≥ була
орган≥зована ф≥зична лаборатор≥¤ ≥мен≥ √.
авенд≥ша, славетний Урозсадник ген≥њвФ, ¤ку
посл≥довно очолювали ƒ.ћаксвелл, ƒж.“омпсон, ≈.–езерфорд,
–ад≥Ївий ≥нститут у ‘ранц≥њ, ≥нститут –ентгена у
ћюнхен≥, ≤мперський ф≥зико-техн≥чний ≥нститут в
Ѕерл≥н≥.
Ќадзвичайно
важливим моментом стало повсюдне поширенн¤
Їдиноњ системи м≥р ≥ ваг, думка про необх≥дн≥сть
¤коњ виникла ще п≥д час ‘ранцузькоњ революц≥њ.
—истема базувалас¤ на дес¤тичному принцип≥. ¬
основу њњ було покладено нову одиницю довжини -
метр (в≥д грецького УметронФ - м≥ра). «а одиницю
площ≥ приймавс¤ ар, р≥вний 100 м2, р≥дк≥ ≥
сипуч≥ т≥ла стали вим≥рюватис¤ у л≥трах (1 дм3),
вага - в к≥лограмах (вага 1 л води). ” 1872 р. у —евр≥,
поблизу ѕарижу, було створене ћ≥жнародне бюро
м≥р та ваги. ÷≥Їю системою зараз користуЇтьс¤
абсолютна б≥льш≥сть крањн ≥ народ≥в св≥ту.
ќсновн≥ науков≥
в≥дкритт¤
. Ќаука у XIX ст. продовжуЇ
сприйматис¤ ¤к класична система знань, ¤к Їдина
система наук, основн≥ ≥дењ ≥ принципи ¤коњ
вважаютьс¤ остаточно встановленими ≥
непорушними. ¬≥дбуваЇтьс¤ диференц≥ац≥¤ окремих
галузей наукових знань на б≥льш вузьк≥
спец≥альн≥ галуз≥ (наприклад, у самост≥йн≥ науки
вид≥л¤ютьс¤ експериментальна психолог≥¤,
соц≥олог≥¤, культуролог≥¤) ≥ в той же час -
≥нтеграц≥¤ наук (саме в цей час виникаЇ
астроф≥зика, б≥ох≥м≥¤, ф≥зична х≥м≥¤, геох≥м≥¤),
оформл¤Їтьс¤ ≥ нова галузь знань - техн≥чн≥ науки.
ѕрот¤гом стор≥чч¤
було зроблено нечувану ран≥ше к≥льк≥сть
в≥дкритт≥в, а на основ≥ накопиченого
експериментального, анал≥тичного матер≥алу
розроблено узагальнююч≥ теор≥њ.
” рамках класичноњ
ф≥зики з'¤вилис¤ нов≥ галуз≥ - термодинам≥ка ≥
вченн¤ про електрику, покликан≥ до житт¤
розвитком техн≥ки. ‘ранцузький ф≥зик —. арно
вивчив законом≥рност≥ перетворенн¤ тепловоњ
енерг≥њ в механ≥чну, заклавши тим самим основи
теплотехн≥ки. ј згодом н≥мецький досл≥дник ё.ћайЇр,
англ≥Їць ƒж.ƒжоуль ≥ н≥мець √. √ельмгольц
завершили обірунтуванн¤ закону збереженн¤ ≥
перетворенн¤ енерг≥њ (терм≥н Уенерг≥¤Ф вв≥в у 60-≥
рр. XIX ст. ”.“омпсон). ќтже, було встановлено, що вс≥
види енерг≥њ - механ≥чна, теплова, електрична ≥
магн≥тна - переход¤ть одна в одну.
¬≥дкритт¤ в 1831 р.
англ≥йцем ћ.‘арадеЇм ¤вища електромагн≥тноњ
≥ндукц≥њ, ¤ке спиралос¤ на досл≥дженн¤ датського
ф≥зика ’.≈рстеда ≥ француза ј.јмпера, дозволило
згодом створити магн≥тоелектричн≥ генератори й
електродвигуни. ѓх прац≥ заклали основи
майбутньоњ електротехн≥ки.
¬еликим дос¤гненн¤м
науки XIX ст. була висунута англ≥йським вченим ƒ.ћаксвеллом
електромагн≥тна теор≥¤ св≥тла (1865 р.), ¤ка
узагальнила досл≥ди ≥ теоретичн≥ висновки
багатьох ф≥зик≥в р≥зних крањн у галуз¤х
електромагнетизму, термодинам≥ки й оптики. ƒ.ћаксвелл
прийшов до думки про Їдн≥сть ≥ взаЇмозв'¤зок
електричних ≥ магн≥тних пол≥в, створив на ц≥й
основ≥ теор≥ю електромагн≥тного пол¤, зг≥дно з
¤кою, виникнувши в будь-¤к≥й частин≥ простору,
електромагн≥тне поле поширюватиметьс¤ в ньому з
швидк≥стю, ¤ка дор≥внюЇ швидкост≥ св≥тла. “аким
чином в≥н встановив зв'¤зок св≥тлових ¤вищ з
електромагнетизмом. ”перше на практиц≥
спостер≥гати поширенн¤ електромагн≥тних хвиль
вдалос¤ н≥мецькому ф≥зику √. √ерцу.
ѕарадоксально, але в≥н вважав, що
електромагн≥тн≥ хвил≥ не будуть мати
практичного застосуванн¤. ј вже через дек≥лька
рок≥в ќ.—.ѕопов застосував њх дл¤ передач≥ першоњ
в св≥т≥ рад≥ограми. ¬она складалас¤ всього з двох
сл≥в: У√енр≥х √ерцФ.
ѕодальшим кроком у
вивченн≥ будови матер≥њ стало в≥дкритт¤ першоњ
елементарноњ частки - електрона. ” 1878 р.
голландський ф≥зик √. Ћоренц почав розробл¤ти
електронну теор≥ю речовини ≥ надав теор≥њ
електромагнетизму довершеного математичного
вигл¤ду.
”загальненн¤м
усього попереднього розвитку х≥м≥њ стало
в≥дкритт¤ рос≥йським вченим ƒ.≤.ћенделЇЇвим
пер≥одичного закону х≥м≥чних елемент≥в. ¬≥н
дов≥в, що властивост≥ елемент≥в ≥ простих ≥
складних сполук, що утворюютьс¤ ними, сто¤ть у
пер≥одичн≥й залежност≥ в≥д њх атомноњ ваги.
ѕер≥одичний закон вказував шл¤х до планом≥рних
пошук≥в ще нев≥дкритих х≥м≥чних елемент≥в.
XIX ст. стало часом
торжества еволюц≥йноњ теор≥њ. „.ƒарв≥н,
узагальнивши ≥дењ ∆.Ћамарка про залежн≥сть
еволюц≥њ орган≥зм≥в в≥д пристосованост≥ њх до
навколишнього середовища, „.ЋайЇл¤ про утворенн¤
земних шар≥в в залежност≥ в≥д д≥¤льност≥ сил
природи, кл≥тинну теор≥ю “.Ўванна ≥ ћ.Ўлейдена ≥
власн≥ багатор≥чн≥ досл≥дженн¤, у 1859 р. видав
працю Уѕоходженн¤ вид≥в шл¤хом природного
в≥дборуФ, у ¤к≥й виклав висновки про те, що види
рослин ≥ тварин не пост≥йн≥, а м≥нлив≥, що
сучасний тваринний св≥т сформувавс¤ внасл≥док
тривалого процесу розвитку. ѕравда, про причини
м≥нливост≥ вид≥в ƒарв≥н, з його сл≥в, висунув
лише Уздогадлив≥Ф припущенн¤. ÷≥ причини
вдалос¤ розгадати австр≥йському досл≥днику √.
ћенделю, ¤кий сформулював закони спадковост≥. ”
1871 р. ƒарв≥н випустив книгу Уѕоходженн¤ людини ≥
статевий в≥дб≥рФ, де висунув ≥ обірунтував
г≥потезу про походженн¤ людини в≥д
мавпопод≥бного предка. ¬ченн¤ ƒарв≥на справило
приголомшуюче враженн¤ на сусп≥льну св≥дом≥сть.
” XIX ст. публ≥куютьс¤
також численн≥ узагальнююч≥ прац≥ ≥з
всесв≥тньоњ ≥стор≥њ, ≥стор≥њ крањн ≥ народ≥в,
≥стор≥њ мистецтва та ≥стор≥њ ф≥лософ≥њ. “ак≥
мислител≥, ¤к √егель, онт, —пенсер, ћаркс ≥
≈нгельс, намагаютьс¤ побудувати всеос¤жн≥
ф≥лософськ≥ ≥ соц≥альн≥ системи.
ѕро зм≥ну характеру
взаЇмов≥дносин науки ≥ практики також ¤скраво
св≥дчить ≥стор≥¤ всесв≥тньо в≥домого
ѕастер≥вського ≥нституту в ѕариж≥. ¬се почалос¤
з того, що на замовленн¤ французьких винороб≥в,
¤к≥ зазнавали великих збитк≥в в≥д хвороб вина,
молодий блискучий вчений Ћуњ ѕастер (дв≥
докторськ≥ дисертац≥њ з ф≥зики ≥ х≥м≥њ) почав
вивчати процеси брод≥нн¤. Ќезабаром в≥н дов≥в, що
брод≥нн¤ Ї результатом життЇд≥¤льност≥ м≥кроб≥в.
ѕастер став основоположником новоњ науки -
м≥кроб≥олог≥њ, зробив революц≥ю у медицин≥. ¬≥н
ви¤вив збудник≥в багатьох ≥нфекц≥йних
захворювань, дав по¤сненн¤ ≥мун≥тету ≥ розробив
метод застосуванн¤ запоб≥жного щепленн¤. …ого
в≥дкритт¤ були наст≥льки важлив≥, що на кошти,
з≥бран≥ за м≥жнародною п≥дпискою, був створений
≥нститут.
Ќа к≥нець XIX ст. в
сусп≥льн≥й св≥домост≥ складаЇтьс¤ переконанн¤,
що картина св≥ту в загальних рисах вже досить
¤сно встановлена наукою, що подальший розвиток
наукового знанн¤ покликаний лише уточнювати
контури ц≥Їњ картини ≥ розкривати нечисленн≥ Уб≥л≥
пл¤миФ, ¤к≥ залишилис¤ в н≥й. оли в 1889 р.
майбутн≥й ген≥альний ф≥зик-теоретик,
основоположник квантовоњ ф≥зики, ћакс ѕланк
вир≥шив працювати у галуз≥ теоретичноњ ф≥зики,
його вчитель сказав йому: Уёначе, нав≥що ви
губите своЇ майбутнЇ? јдже теоретична ф≥зика
зак≥нчена. ћожна лише обчислювати окрем≥ випадки.
јле чи варто в≥ддавати так≥й справ≥ своЇ житт¤?Ф
Ќасправд≥ ж класична наука XIX ст. стала не в≥нцем
п≥знанн¤, а п≥дмур≥вком нового революц≥йного
прориву.
” 1895 р. н≥мецький
вчений ¬.–ентген в≥дкрив промен≥, ¤к≥ зараз
нос¤ть його ≥м'¤. ”сл≥д за ним французьк≥ вчен≥ ј.Ѕеккерель,
ѕьЇр ≥ ћар≥¤ юр≥ в≥дкрили ¤вище рад≥оактивного
розпаду, а англ≥йський ф≥зик ≈.–езерфорд
встановив, що при розпад≥ рад≥оактивних
елемент≥в вид≥л¤ютьс¤ альфа, бета ≥ гамма-промен≥,
а пот≥м в≥н разом з —одд≥ запропонував загальну
теор≥ю рад≥оактивност≥. —в≥т був приголомшений:
непод≥льност≥ атома прийшов к≥нець, залишилос¤
лише загл¤нути у нього й у¤вити соб≥ його будову.
Ќезабаром тим же –езерфордом була запропонована,
а датчанином Ќ.Ѕором уточнена УпланетарнаФ
модель атома.
≤, нарешт≥, класичн≥
у¤вленн¤ людства про час ≥ прост≥р були
зруйнован≥ теор≥Їю в≥дносност≥ јльберта
≈йнштейна.
“ак≥ ж прориви на
рубеж≥ в≥к≥в сталис¤ ≥ в п≥знанн≥ людиною самоњ
себе. јмериканський б≥олог “.ћорган, спираючись
на забут≥ прац≥ √. ћендел¤, сформулював закони
спадковост≥. ѕрац¤ми √. ћендел¤ ≥ “.ћоргана були
закладен≥ основи науки генетики, ¤ка нин≥
тр≥умфально крокуЇ по крањнах ≥ континентах.
Ќайб≥льш≥
дос¤гненн¤ у галуз≥ ф≥з≥олог≥њ пов'¤зан≥ з ≥м'¤м
≤.ѕ.ѕавлова, ¤кий спиравс¤ у своњй науков≥й
д≥¤льност≥ на прац≥ ≤.ћ.—Їченова. ” 1903 р. на
конгрес≥ медик≥в у ћадрид≥ в≥н робить своЇ перше
пов≥домленн¤ про теор≥ю умовних рефлекс≥в. …ого
досл≥дженн¤ вищоњ нервовоњ д≥¤льност≥ (другоњ
сигнальноњ системи, тип≥в нервовоњ системи,
локал≥зац≥њ функц≥й, системност≥ роботи великих
п≥вкуль кори головного мозку та ≥н.) з≥грали
велику роль у розвитку ф≥з≥олог≥њ, медицини,
психолог≥њ й педагог≥ки.
3. Ќова система осв≥ти
¬ останню чверть XIX
ст. бурхливий розвиток науки ≥ техн≥ки породив у
передових промислових крањнах потребу у
квал≥ф≥кованих кадрах, ¤к ≥нженерних, так ≥
роб≥тничих. —усп≥льство поступово починаЇ
усв≥домлювати необх≥дн≥сть письменност≥ дл¤
широких верств населенн¤.
ѕ≥д впливом ≥дей
французьких просв≥тител≥в, передових педагог≥в-демократ≥в
≤.ѕесталоцц≥ ≥ ј.ƒ≥стервега, п≥д тиском труд¤щих
у найб≥льших крањнах ™вропи в шк≥льн≥й справ≥
сталис¤ вельми значн≥ зм≥ни. ¬они торкнулис¤
передус≥м елементарноњ, початковоњ школи,
в≥дбилис¤ ≥ на вищ≥й осв≥т≥. ѕочаткова осв≥та,
¤ка прот¤гом стор≥ч перебувала у в≥данн≥ церкви,
переходить до управл≥нн¤ державою, хоч вплив
рел≥г≥њ залишаЇтьс¤ значним. ¬ јнгл≥њ створенн¤
системи державноњ осв≥ти було закладено законом
1870 р., за ¤ким початков≥ школи переставали бути
в≥роспов≥дними. Ќезабаром держава стала
виплачувати спец≥альн≥ грошов≥ субсид≥њ тим
школам, ¤к≥ не брали плати за навчанн¤ з батьк≥в
учн≥в. ” 1880 р. початкова осв≥та в јнгл≥њ стала
обов'¤зковою, а в 1891 р. - безкоштовною.
¬ об'Їднан≥й
Ќ≥меччин≥ закон 1872 р. про народну школу дещо
розширив викладанн¤ реальних предмет≥в ≥
актив≥зував у н≥й методи навчанн¤. ÷им же законом
католицька церква була в≥дчужена в≥д
кер≥вництва шк≥льною справою. «вичайно, мова
йшла не про скасуванн¤ рел≥г≥йного навчанн¤ ≥
вихованн¤, просто католицьк≥ кола вважалис¤
опозиц≥йними до правл¤чоњ протестантськоњ
династ≥њ √огенцоллерн≥в.
” ‘ранц≥њ
безкоштовна й обов'¤зкова осв≥та дл¤ вс≥х д≥тей
в≥ком в≥д 6 до 13 рок≥в була введена законами 1881 ≥
1882 рр. ÷ими ж законами в≥дм≥н¤лос¤ викладанн¤ у
школ≥ закону Ѕожого, але дл¤ рел≥г≥йного
навчанн¤ вид≥л¤вс¤ один день на тиждень, в≥льний
в≥д зан¤ть.
ѕроте значна
частина дорослого населенн¤ нав≥ть у великих
крањнах залишалас¤ неписьменною. Ќаприклад, в
–ос≥њ закон про обов'¤зкову початкову осв≥ту був
прийн¤тий лише при рад¤нськ≥й влад≥. ” —Ўј
безкоштовна, хоч ≥ не обов'¤зкова початкова
осв≥та ≥снувала вже в к≥нц≥ XIX ст. майже у вс≥х
штатах, але масово неписьменним було УкольоровеФ
населенн¤ ≥ значна частина нових ем≥грант≥в.
—ередн¤ школа в
Ївропейських крањнах прот¤гом майже всього XIX ст.
не зазнала радикальних зм≥н. ™диним повноправним
типом середньоњ школи залишалас¤ школа класична,
гуман≥тарна: г≥мназ≥њ в Ќ≥меччин≥ ≥ –ос≥њ, л≥цењ
≥ коледж≥ у ‘ранц≥њ, граматичн≥ школи в јнгл≥њ. ¬
останн≥й чверт≥ стор≥чч¤ важко, але пробивало
соб≥ дорогу вивченн¤ дисципл≥н природничого
циклу - ф≥зики, х≥м≥њ, б≥олог≥њ та ≥нших. «апекла
полем≥ка розгорнулас¤ у —Ўј та Ївропейських
крањнах з питанн¤ викладанн¤ б≥олог≥њ, особливо
теор≥њ ƒарв≥на про походженн¤ вид≥в. ”же це
наближало школу до потреб реального житт¤,
спри¤ло донесенню до масовоњ св≥домост≥
елемент≥в наукових у¤влень про процеси, ¤к≥
в≥дбуваютьс¤ в природ≥.
–озширилас¤ на
к≥нець стор≥чч¤ мережа вищих учбових заклад≥в,
передус≥м ≥нженерно-техн≥чних. ” п≥дготовц≥
наукових кадр≥в велику роль починають
в≥д≥гравати науково-досл≥дн≥ центри ≥
лаборатор≥њ, ¤к≥ вперше з'¤вилис¤ у ’≤’ ст. - ¤к
приватн≥, так ≥ державн≥, наприклад, вже
згадуваний ѕастер≥вський ≥нститут у ѕариж≥.
” зв'¤зку з
розвитком триступеневоњ системи осв≥ти став
швидко зростати шар науковоњ, ≥нженерно-техн≥чноњ,
гуман≥тарноњ (вчител≥, л≥кар≥) ≥нтел≥іенц≥њ.
ѕрагненн¤ до подоланн¤ неуцтва й оволод≥нн¤
знанн¤ми охопило досить широк≥ верстви
населенн¤. Ќ≥коли в минулому не створювалос¤ так
багато р≥зноман≥тних шк≥л дл¤ дорослих, р≥зних
курс≥в, не читалос¤ ст≥льки попул¤рних лекц≥й.
«д≥йснюютьс¤ енерг≥йн≥ кроки дл¤ розвитку
ж≥ночоњ осв≥ти.
4. У«олотий в≥кФ св≥товоњ
л≥тератури
Ќове м≥сце
л≥тератури у сусп≥льств≥.
XIX ст. - час
бурхливого розвитку вс≥х сфер художньоњ
культури, при цьому њх сп≥вв≥дношенн¤ ≥ роль
зазнали ≥стотних зм≥н. Ќа перший план
висуваЇтьс¤ л≥тература, XIX стор≥чч¤ називають њњ
Узолотим в≥комФ - ¤к за суз≥р'¤м ≥мен у вс≥х
жанрах, так ≥ за р≥зко зростаючим впливом на
сусп≥льство. «авд¤ки техн≥чному прогресу в
пол≥граф≥њ, зб≥льшенню тираж≥в ≥ здешевленню
друкарськоњ продукц≥њ вона стала доступною
досить широким верствам населенн¤. « ≥ншого боку,
розвиток осв≥ти ≥ п≥двищенн¤ р≥вн¤ письменност≥
п≥двищили попит на книгу. якщо ще на початку
стор≥чч¤ вона була доступна лише вузькому
прошарку аристократ≥њ ≥ дуже багатих
п≥дприЇмц≥в, то на к≥нець стор≥чч¤ вона з'¤вилас¤
в осел≥ кожноњ письменноњ людини. «м≥нивс¤ ≥ сам
письменник, його сусп≥льне становище.
Ћ≥тераторство перетворилос¤ у профес≥ю, у автора
з'¤вилас¤ можлив≥сть пером заробл¤ти на житт¤.
Ѕурхлив≥ под≥њ початку стор≥чч¤ залучили
письменник≥в в гущу под≥й. ‘.—тендаль воював в
арм≥њ Ќаполеона, ƒ.Ѕайрон брав участь в грецькому
повстанн≥ проти турок, Ў.ѕетеф≥ загинув, воюючи
проти карател≥в ћиколи I, Ћ.ћ.“олстой оборон¤в
—евастополь, ≈.«ол¤ активно втрутивс¤ у справу
ƒрейфуса... Ћ≥тератор починаЇ усв≥домлювати, ¤к
н≥коли ран≥ше, свою в≥дпов≥дальн≥сть за
вихованн¤ сусп≥льства. “ема Упоет ≥ громад¤нинФ
проходить червоною ниткою не т≥льки в творчост≥
ќ.ѕушк≥на та ћ.Ќекрасова...
як ≥ у вс≥й культур≥
XIX ст., в л≥тератур≥ в≥дбуваЇтьс¤ не т≥льки
бурхливий розвиток нац≥ональних л≥тератур, але й
формуванн¤ св≥товоњ л≥тератури. ÷ьому особливо
спри¤в розвиток художнього перекладу. ѕро те, що
складаЇтьс¤ всесв≥тн¤ л≥тература, ¤ка не
належить окремим нац≥¤м, а всьому людству,
говорили вже сучасники. “ак, у поетичн≥й
м≥н≥атюр≥ п≥д символ≥чною назвою У—в≥това
л≥тератураФ (1827 р.) ≤.¬.√ете наголошував: УЌехай
вс≥ народи св≥ту, живучи п≥д одним небом,
вт≥шаютьс¤ рад≥стю загальних скарб≥в!Ф
–озвиток художньоњ
культури XIX ст. проходив п≥д знаком боротьби ≥
посл≥довноњ зм≥ни чотирьох основних напр¤м≥в:
класицизму, романтизму, реал≥зму ≥ декадансу. ¬с≥
ц≥ художн≥ стил≥, ≥сторично зм≥нюючи один одного,
але часто ≥ сп≥в≥снуючи, знайшли вираженн¤ у вс≥х
видах мистецтва, але насамперед - в л≥тератур≥.
ласицизм
. ласицизм з його
антифеодальним духом ≥ пафосом республ≥канськоњ
громад¤нськост≥ панував у культур≥ в
революц≥йн≥ роки ≥ перше дес¤тир≥чч¤ XIX ст. (п≥зн≥ше
в≥н не зник, але переродивс¤ в консервативний
напр¤мок). ¬≥н продовжував спиратис¤ на античн≥
традиц≥њ, ≥деолог≥чну спадщину ≥ зовн≥шн≥ форми
римськоњ демократ≥њ. ’арактерною його рисою була
непорушн≥сть певних естетичних норм, в у¤вленн¤х
ч≥тко розмежовувалос¤ п≥днесене ≥ низьке,
прекрасне ≥ потворне. –≥шуче виключалос¤
зм≥шанн¤ р≥знор≥дних елемент≥в - траг≥чного ≥
ком≥чного, пафосу ≥ гумору, значного ≥ незначного.
ѕереважали сюжети, в ¤ких вт≥лювалас¤ ≥де¤
необх≥дност≥ п≥дпор¤дкуванн¤ ≥ндив≥дуальних,
особистих ≥нтерес≥в ≥нтересам держави,
сусп≥льства, пол≥тичного або рел≥г≥йного руху.
ќстанн≥м ¤скравим
злетом класицизму на рубеж≥ стор≥ч був веймарський
класицизм (за назвою м≥ста ¬еймар - столиц≥
крих≥тноњ н≥мецькоњ держави), представлений
двома великими ≥менами - ≤оганна ¬ольфганга √ете
≥ ‘р≥др≥ха Ў≥ллера. ¬они бачили завданн¤
мистецтва в тому, щоб п≥дносити душу, п≥дн≥мати
людину над убозтвом навколишнього св≥ту. ѕ'Їси
Ў≥ллера У–озб≥йникиФ, Уѕ≥дступн≥сть ≥ коханн¤Ф
≥ особливо п≥зн≥ драми Ућар≥¤ —тюартФ, У¬≥льгельм
“елльФ сповнен≥ героњчного пафосу.
√ете використав
сюжет середньов≥чноњ н≥мецькоњ легенди про
житт¤, безбожн≥ д≥¤нн¤ вченого-чорнокнижника ≥
чарод≥¤ ‘ауста, ¤кий ц≥ною союзу з ди¤волом
повернув соб≥ молод≥сть ≥ п≥знав запов≥тн≥ тањни
природи. ” ф≥нал≥ ген≥альноњ трагед≥њ У‘аустФ,
¤ку ќ.ѕушк≥н охарактеризував ¤к Унайвеличн≥ше
твор≥нн¤ поетичного духуФ, ¤к г≥мн, звучать
слова:
∆итт¤ роки
ћинули недаремно; ¤сний предо мною
≥нцевий висновок мудрост≥ земноњ:
Ћише той г≥дний житт¤ й свободи,
’то кожний день ≥де за них на б≥й!
–омантизм
. √остре неприйн¤тт¤ реакц≥њ ≥
прози житт¤, ¤к≥ запанували в сусп≥льств≥,
породили у 20-≥ роки романтичний бунт молодого
покол≥нн¤. –омантизм ¤к такий Ч не просто
художн≥й стиль, под≥бний класицизму або бароко.
–омантизм - сусп≥льний ≥ культурний рух, ¤кий
охопив багато крањн ™вропи ≥ найр≥зноман≥тн≥ш≥
сфери - в≥д ф≥лософ≥њ ≥ пол≥тичноњ економ≥ки до
моди на костюми ≥ зач≥ски. ѕри цьому вс≥х
романтик≥в об'Їднувало одне: Уненависть до
д≥йсност≥, пекуча потреба т≥кати в≥д нењФ (з≥
сл≥в англ≥йського письменника —.ћоема).
–омантична
л≥тература р≥шуче в≥дмовл¤Їтьс¤ в≥д культу
розуму, ¤кий пропов≥дувавс¤ ѕросв≥тництвом ≥
класицизмом. –омантики висували нових героњв -
самотн≥х бунт≥вник≥в, ≥ндив≥дуал≥ст≥в,
непримиренно ворожих своЇму середовищу, ¤к≥ йшли
за нестримними стих≥йними поривами пристрастей,
зневажали вс≥л¤ку холодну розсудлив≥сть.
—южетами твор≥в част≥ше за все обиралис¤
вин¤тков≥ под≥њ, романтичн≥ героњ д≥¤ли або в
умовах фантастично зображеного середньов≥чч¤,
або в екзотичних заморських кра¤х, далеких в≥д
буржуазноњ цив≥л≥зац≥њ. УЌезвичайн≥ героњ у
незвичайних обставинахФ - так можна
охарактеризувати основний принцип романтичного
мистецтва.
ќсобливу роль у
становленн≥ романтичноњ концепц≥њ особистост≥
з≥грало житт¤ Ќаполеона, високо п≥днесеного
долею ≥ нею ж кинутого у безодню. У¬≥н св≥ту був
чужий. ¬се в ньому було таЇмницею, день
п≥днесенн¤ - ≥ пад≥нн¤ година!Ф - писав ћ.Ћермонтов.
ѕро УзагадкуФ ц≥Їњ феноменальноњ особистост≥
розм≥рковували також Ѕайрон, ѕушк≥н, √ейне, √юго,
—котт.
–омантизму
найближчою Ї поез≥¤. —аме в жанр≥ романтичноњ
поеми в≥н дос¤г свого розкв≥ту, оск≥льки в н≥й,
кр≥м д≥ючого персонажа, присутн≥й ≥ л≥ричний
герой, авторське У¤Ф. Ќайб≥льш ¤скраво
поЇднанн¤ героњв з особист≥стю автора ви¤вилос¤
у творчост≥ видатного англ≥йського поета
ƒжорджа Ѕайрона. « самого початку своЇњ творчоњ ≥
сусп≥льноњ д≥¤льност≥ в≥н закликав до боротьби -
≥ в л≥ричних в≥ршах, ≥ в пол≥тичн≥й промов≥ на
захист луддит≥в (рух руйн≥вник≥в машин) у палат≥
лорд≥в. ” л≥ро-еп≥чн≥й поем≥ Уѕаломництво „айльд
√арольдаФ в≥н викривав реакц≥ю, прославл¤в
боротьбу народ≥в ≤спан≥њ, ≤тал≥њ, √рец≥њ. ” цьому
розчарованому в св≥тському товариств≥ героњ, в
центральних образах однойменних сх≥дних поем
√¤уров≥, орсаров≥ легко п≥знати, з≥ сл≥в ¬.Ѕел≥нського,
Уколосальну, горду ≥ непохитну особист≥стьФ
самого поета. ѕод≥бн≥ героњ захоплювали у¤ву
сучасник≥в, ¤к≥ бачили в них борц≥в за зв≥льненн¤
людськоњ особистост≥. «авд¤ки цьому виникло
своЇр≥дне ¤вище у сусп≥льних настро¤х, ¤ке
отримало назву Убайрон≥змФ.
ƒухом революц≥йноњ
романтики в рос≥йськ≥й л≥тератур≥ пройн¤та
поез≥¤ молодого ќ.ѕушк≥на, ћ.Ћермонтова, в
польськ≥й - ј.ћ≥цкевича, в угорськ≥й - Ў.ѕетеф≥, в
н≥мецьк≥й Ц √.√ейне, у французьк≥й - ¬.√юго.
¬еликим художн≥м
в≥дкритт¤м романтизму став ≥сторичний роман,
основоположником ¤кого був ¬альтер —котт. ”
романах ¬.—котта, Ушотландського чарод≥¤Ф, ¤к
називали його сучасники, минуле ожило, заграло
¤скравими фарбами. ” своњх романах УјйвенгоФ, У вент≥н
ƒорвардФ, У–об –ойФ та ≥нших в≥н ген≥ально
показав зв'¤зок дол≥ окремоњ особи з ≥сторичною
долею народа. ≈поха романтизму в≥дм≥чена
багатьма блискучими витворами ≥сторичного жанру:
¬.√юго (романи У—обор ѕаризькоњ Ѕогоматер≥Ф, У93-й
р≥кФ), ј.ƒюма (У оролева ћаргоФ, У“ри мушкетериФ)
та ≥нших. ћолодий п≥вн≥чноамериканський
романтизм г≥дно представили романи ‘. упера (Уќстанн≥й
з мог≥канФ, У—л≥допитФ, У«в≥роб≥йФ), знаменита
Уѕ≥сн¤ про √айаватуФ √.Ћонгфелло.
–еал≥зм.
” 40-≥ роки XIX ст. впливовою
теч≥Їю стаЇ реал≥зм. …ого основою стали
безпосереднЇ, живе ≥ неупереджене сприйн¤тт¤ та
правдиве в≥дображенн¤ реальноњ д≥йсност≥. як ≥
романтизм, реал≥зм критикував д≥йсн≥сть, але при
цьому в≥н виходив з самоњ д≥йсност≥, в н≥й же ≥
намагавс¤ ви¤вити шл¤хи наближенн¤ до ≥деалу. Ќа
в≥дм≥ну в≥д романтичного геро¤, герой критичного
реал≥зму може бути аристократом, каторжником,
банк≥ром, пом≥щиком, др≥бним чиновником, але в≥н
завжди - типовий герой у типових обставинах.
–еал≥зм XIX ст., на
в≥дм≥ну в≥д епохи –енесансу ≥ ѕросв≥тництва, за
визначенн¤м ќ.ћ.√орького, Ї передус≥м реал≥змом
критичним. √оловна його тема - викритт¤
буржуазного ладу ≥ його морал≥, порок≥в
сучасного письменнику сусп≥льства. „.ƒ≥ккенс, ”.“еккерей,
‘.—тендаль, ќ.Ѕальзак розкрили соц≥альне
значенн¤ зла, побачили його причину в
матер≥альн≥й залежност≥ людини в≥д людини.
Ќайважлив≥ша риса
реал≥зму - психолог≥зм, заглибленн¤ через
соц≥альний анал≥з у внутр≥шн≥й св≥т людини.
ѕрикладом тут може служити УкарФЇраФ ∆юльЇна
—орел¤ з роману —тендал¤ У„ервоне ≥ чорнеФ, ¤кий
переживав траг≥чний конфл≥кт честолюбства ≥
чест≥; психолог≥чна драма јнни арен≥ноњ з
однойменного роману Ћ.ћ.“олстого, ¤ка
розривалас¤ м≥ж почутт¤м ≥ мораллю станового
сусп≥льства. Ћюдський характер розкриваЇтьс¤
представниками критичного реал≥зму в
орган≥чному зв'¤зку з середовищем, з соц≥альними
обставинами ≥ життЇвими кол≥з≥¤ми. √оловним
жанром реал≥стичноњ л≥тератури XIX ст. в≥дпов≥дно
стаЇ соц≥ально-психолог≥чний роман. ¬≥н
найповн≥ше в≥дпов≥даЇ завданню об'Їктивного
художнього в≥дтворенн¤ д≥йсност≥.
¬ершиною критичного
реал≥зму стала творч≥сть найвидатн≥шого
французького роман≥ста ќноре де Ѕальзака, автора
циклу роман≥в п≥д загальною назвою УЋюдська
комед≥¤Ф. —творивши 98 ≥з задуманих ним 150 роман≥в
про житт¤ сучасноњ йому ‘ранц≥њ, Ѕальзак
зд≥йснив творчий подвиг, в≥добразивши характери
≥ звичањ свого часу. ¬≥н не т≥льки дав широку ≥
глибоко правдиву панораму житт¤ його епохи, але й
в≥дкрив етичн≥ ≥стини, ¤к≥ мають загальнолюдське
значенн¤.
Ѕлискуч≥ зразки
соц≥ального роману дали ‘.—тендаль (У„ервоне ≥
чорнеФ), √.‘лобер (Ућадам Ѕовар≥Ф), √≥ де
ћопассан (У∆итт¤Ф) у ‘ранц≥њ, „.ƒ≥ккенс (Уƒомб≥ й
синФ, Уƒев≥д опперф≥лдФ), ”.“еккерей (Уярмарок
пихиФ) в јнгл≥њ. ” –ос≥њ до реал≥зму прийшов ќ.—.ѕушк≥н,
¤кий Уромантизму в≥ддав честьФ, за ним - ћ.¬.√оголь,
Ћ.ћ.“олстой, ‘.ћ.ƒостоЇвський, ј.ѕ.„ехов.
ƒекаданс.
” 80-≥ роки ’≤’ ст. кризов≥
сусп≥льн≥ ¤вища д≥стали своЇр≥дне в≥дображенн¤
в л≥тератур≥. «а¤вила про себе нова теч≥¤, ¤ка
отримала назву декадентство, або декаданс (в
переклад≥ з французького - занепад). ” 1886-1889 рр. у
ѕариж≥ видававс¤ журнал УƒекадентФ, в ¤кому
друкувалис¤ поети Ў.Ѕодлер, ј.–ембо, ѕ.¬ерлен.
ƒекаданс не був чимось Їдиним ≥ розпадавс¤ на р¤д
напр¤м≥в: натурал≥зм, символ≥зм, пропов≥дь Учистого
мистецтваФ. ѓх об'Їднувала опозиц≥¤ до
загальноприйн¤тоњ Ум≥щанськоњ морал≥Ф, настр≥й
безнад≥йност≥, втоми ≥ в≥дчаю, переконаност≥ в
занепад≥ ≥ загибел≥ культури.
≤дейним главою ≥
теоретиком натурал≥зму напр¤му став ≈.«ол¤,
автор двадц¤титомноњ епопењ У–угон-ћаккариФ,
його посл≥довниками - брати √онкури, √.√ауптман.
¬они п≥дходили до житт¤ ¤к вчен≥-експериментатори
≥ виходили з положенн¤, що дол¤, вол¤ ≥ духовний
св≥т людини повн≥стю залежать в≥д соц≥ального
середовища, побуту, спадковост≥ ≥ ф≥з≥олог≥њ. ”
натурал≥зм≥ риси в≥двертого декадансу
поЇднувалис¤ з соц≥ально-критичними,
демократичними ≥ соц≥ал≥стичними тенденц≥¤ми.
—имвол≥зм
¤к запереченн¤ реал≥зму ≥
натурал≥зму виник на перелом≥ XIX ≥ XX стор≥чч¤, але
кор≥нн¤ його заглиблюЇтьс¤ в творч≥сть великого
французького поета Ўарл¤ Ѕодлера, ¤кий
опубл≥кував в 1857 р. поетичний зб≥рник У в≥ти злаФ,
в ¤кому туга за гармон≥Їю перепл≥таЇтьс¤ з
визнанн¤м непереборюваност≥ зла, естетизац≥Їю
порок≥в великого м≥ста. …ого епоха у¤вл¤лас¤
йому пеклом на земл≥, в ¤кому зло ≥ пороки набули
всесв≥тн≥х масштаб≥в, де культура деградуЇ, а
духовн≥сть п≥двладна корист≥ ≥ п≥длост≥. “уга ≥
стражданн¤ - т≥льки так≥ настроњ може, на його
думку, викликати хворе сусп≥льство. «в≥дси -
в≥дх≥д в≥д реал≥зму, символи-нат¤ки, за допомогою
¤ких н≥би т≥льки ≥ можливо емоц≥йно та
≥нтуњтивно ос¤гнути УтаЇмниц≥ св≥туФ.
—имвол≥зм виправдовуЇ ≥ндив≥дуал≥зм ≥ закликаЇ
Удо повноњ свободи особистост≥Ф. …ого
представники - ѕ.¬ерлен, ј.–ембо, ћ.ћетерл≥нк, ќ.Ѕлок,
ј.Ѕ≥лий - стверджували, що пр¤ме зображенн¤
реальност≥, побуту Ї недостатн≥м, воно лише
ковзаЇ по поверхн≥ житт¤, не торкаючись його сут≥.
Ѕлизьк≥ до
символ≥ст≥в й представники напр¤му, ¤к≥
пропов≥дували самоц≥нн≥сть художньоњ творчост≥,
њњ незалежн≥сть в≥д соц≥альних умов житт¤, в≥д
пол≥тики ≥ сусп≥льних рух≥в. ћабуть, найб≥льш
талановитим представником цього напр¤му Умистецтва
дл¤ мистецтваФ на «аход≥ можна вважати
англ≥йського письменника ≥ поета ќскара ”айльда,
¤кий прославивс¤ романом Уѕортрет ƒор≥ана √ре¤Ф.
ѕор¤д з≥ згаданим
≥сторичним романом XIX ст. привнесло в л≥тературу
й ≥нш≥ нов≥ жанри: детектив ≥ фантастику. Ѕ≥л¤
джерел першого з них сто¤ть ≈дгар ѕо (У¬бивство
на вулиц≥ ћоргФ, У«олотий жукФ) ≥ јртур онан-ƒойль,
¤кий першим ув≥в до л≥тератури нового геро¤ -
детектива-любител¤. –одоначальниками жанру
фантастики стали ∆юль ¬ерн ≥ √ерберт ”еллс.
¬≥дбуваЇтьс¤ в≥дособленн¤ дит¤чоњ л≥тератури.
5. ќбразотворче мистецтво та
арх≥тектура ™вропи ≥ —Ўј к≥нц¤ XVIII - початку ’’
стор≥чч¤
Ќовий соц≥альний
статус мистецтва
. ” XIX ст. народивс¤
новий тип д≥¤ча мистецтва - Ув≥льний художникФ.
÷ей терм≥н стосуЇтьс¤ не т≥льки живописц≥в, але й
ус≥х ос≥б творчоњ прац≥ - скульптор≥в, музикант≥в,
артист≥в. ћайстер, ¤кий з час≥в ¬≥дродженн¤
працював за приватними замовленн¤ми ≥ був
частиною прислуги аристократичного двору, тепер
отримав можлив≥сть ор≥Їнтуватис¤ на набагато
ширшу й демократичн≥шу аудитор≥ю. —ам≥ д≥¤ч≥
мистецтва набули тепер ≥ншого соц≥ального
статусу, ≥нтелектуального р≥вн¤, зм≥нились
психолог≥чно ≥ нав≥ть зовн≥. ћайстри мистецтв
ставали ≥нтел≥іенц≥Їю у сучасному розум≥нн≥
цього слова. ѓх в≥др≥зн¤ла не т≥льки осв≥чен≥сть,
в≥ддан≥сть ≥деалам мистецтва, внутр≥шн¤
незалежн≥сть, але й розвинена громад¤нська
самосв≥дом≥сть. ƒл¤ кращих ≥ найталановит≥ших з
них в≥льнолюбн≥сть була не красивою фразою, а
життЇвим переконанн¤м.
ќднак, одержавши Усвободу
творчост≥Ф, вони одночасно втратили ≥ свою, хоч ≥
м≥н≥мальну, матер≥альну забезпечен≥сть. ƒолю
мистецтва стали визначати комерц≥йн≥ закони. (Упродаван≥стьФ).
—маки буржуа, ¤к≥ диктували тепер моду, разюче
в≥др≥зн¤лис¤ в≥д раф≥нованого аристократичного
смаку, були прим≥тивними, а часто й просто
в≥ддавали вульгарн≥стю. Ќовому, передовому
доводилос¤ долати не т≥льки аристократичн≥
примхи, але й самовпевнен≥сть ≥ груб≥сть
господар¤ гаманц¤. ќбраз художника, що гинув в≥д
голоду в мансард≥, але не бажав йти на компром≥с,
¤кий широко ув≥йшов в той час в св≥тову
л≥тературу, був нав≥¤ний реальним житт¤м.
ќднак поступово у
буржуазному сусп≥льств≥ зб≥льшувалас¤ питома
вага осв≥ченого прошарку, попередника сучасного
УсередньогоФ класу. “ак≥ люди починають
заповнювати художн≥ виставки, концерти, театри,
музењ, б≥бл≥отеки, ¤к≥ стали доступними. ѕеред
д≥¤чами культури виникаЇ нове завданн¤ -
просв≥щати публ≥ку, впливати на њњ смаки. «'¤вл¤ютьс¤
перш≥ газети ≥ журнали, присв¤чен≥ мистецтву, а з
ними неординарного значенн¤ набуваЇ художн¤
критика.
«авд¤ки розвитку
засоб≥в зв'¤зку всесв≥тн≥ центри мистецтва -
ѕариж, –им, ¬≥день - стали доступн≥ творчим
особистост¤м р≥зних крањн. ¬идатн≥ ж композитори,
виконавц≥, актори починають в≥дв≥дувати крањни
™вропи, говор¤чи сучасною мовою, з гастрол¤ми.
ќбразотворче
мистецтво
. ¬ образотворчому мистецтв≥ XIX
ст. на перше м≥сце висуваЇтьс¤ живопис. ” ньому
знайшли в≥дображенн¤ ≥ класицизм, ≥ романтизм з
реал≥змом, ≥ декаданс. ѕров≥дною крањною в
художньому житт≥ ™вропи, ¤к ≥ в л≥тератур≥,
залишалас¤ ‘ранц≥¤.
” роки ¬еликоњ
французькоњ революц≥њ та ≥мпер≥њ Ќаполеона
розцв≥в талант видатного представника
класицизму ∆ака Ћуњ ƒавида. ” його творчост≥
античн≥ традиц≥њ, рац≥онал≥зм, властив≥
класицизму, орган≥чно злилис¤ з пол≥тичними
реал≥¤ми, що дозвол¤Ї говорити про революц≥йний
характер творчост≥ ƒавида. як заклик до
революц≥йноњ боротьби проти деспотизму була
сприйн¤та французькою громадськ≥стю його
картина на сюжет римськоњ ≥стор≥њ Уѕрис¤га
√орац≥њвФ (1784 р.). ращим же твором ƒавида
вважаЇтьс¤ картина У—мерть ћаратаФ (1793 р.),
написана п≥д безпосередн≥м враженн¤м в≥д под≥њ.
“раг≥зм сюжету, простота ≥ лакон≥зм композиц≥њ,
стриман≥сть кольору ≥ скульптурн≥сть - риси
класицизму - робл¤ть цю картину справжн≥м пам'¤тником
геро¤м революц≥њ. ” пер≥од правл≥нн¤ Ќаполеона
ƒавид написав дек≥лька парадних портрет≥в
≥мператора (той призначив його Упершим
живописцем ≥мпер≥њФ). ѕомер в≥н в Ѕельг≥њ, куди
вимушений був ем≥грувати п≥сл¤ реставрац≥њ
монарх≥њ Ѕурбон≥в.
ласицизм, ¤кий
трансформувавс¤ в академ≥зм, тобто напр¤м,
оф≥ц≥йно визнаний академ≥¤ми мистецтв,
про≥снував усе XIX ст., але залишивс¤ на узб≥чч≥
маг≥стральних шл¤х≥в розвитку образотворчого
мистецтва.
Ќайб≥льш масштабною
ф≥гурою у живопис≥ на рубеж≥ XVIII- XIX ст. був
≥спанський художник ≥ гравер ‘.√ой¤, ¤кий
повернув живопису своЇњ крањни њњ минулу велич.
ѕерш≥ велик≥ роботи його прос¤кнут≥ любов'ю до
житт¤, в них переважають св≥тл≥, весел≥ фарби. јле
в 1792 р. √ой¤ важко захвор≥в (в≥н оглух ≥ майже
осл≥п), що позначилос¤ ≥ на творчост≥, зробивши њњ
гостро траг≥чною. √ойЇю створен≥ приголомшуюч≥
картини про героњчну боротьбу ≥спанського
народу проти французьких окупант≥в (Уѕовстанн¤ 2
травн¤ 1808 року в ћадрид≥Ф, У–озстр≥л повстанц≥в
у н≥ч на 3 травн¤ 1808 рокуФ), сер≥њ офорт≥в (гравюр
на метал≥) У апричосФ (У‘антаз≥¤, гра у¤виФ), Уƒ≥спаратесФ
(УЅожев≥лл¤Ф), УЋихол≥тт¤ в≥йниФ. ÷≥ сер≥њ
в≥дм≥чен≥ найскладн≥шою образн≥стю, багатим
ф≥лософським п≥дтекстом ≥ справжн≥м
новаторським баченн¤м. “ворч≥сть ‘.√ой¤ мала
величезне значенн¤ ¤к дл¤ формуванн¤
Ївропейського романтизму, так ≥ дл¤ становленн¤
реал≥зму, з ¤кими ≥ пов'¤зан≥ головн≥ здобутки
Ївропейського живопису XIX ст.
Ќайзначн≥шим ¤вищем
романтизму ви¤вивс¤ живопис ≈жена ƒелакруа. ” 1824
р. в≥н виставл¤Ї в —алон≥ (щор≥чн≥ виставки, ¤к≥
влаштовуютьс¤ академ≥Їю мистецтва у вадратному
салон≥ Ћувра, зв≥дки ≥ походить назва ¤к самих
виставок, так ≥ оф≥ц≥йно визнаного напр¤му в
мистецтв≥ - салонне мистецтво) свою картину У–≥зн¤
на ’≥ос≥Ф, сюжетом ¤коњ послужив справжн≥й
еп≥зод визвольноњ в≥йни грецького народу проти
турецьких поневолювач≥в, ¤к≥ вбили в 1821 р. на
цьому остров≥ понад 40 тис¤ч чолов≥к. „≥тка
громад¤нська позиц≥¤ ƒелакруа, незвичайна
св≥ж≥сть живопису ≥ життЇв≥сть образ≥в
викликали пол¤ризац≥ю думок серед гл¤дач≥в ≥
знавц≥в - бурхливе захопленн¤ з одного боку (У¬≥н
- полумФ¤ний ген≥й!Ф) ≥ хвилю обуренн¤ з ≥ншого
(У÷е р≥зн¤ живописуФ).
Ќайб≥льш в≥дома
картина ƒелакруа У—вобода на барикадахФ також
написана по сл≥дах реальноњ под≥њ ≥ викликала
так≥ ж суперечки. онкретному еп≥зоду вуличних
боњв революц≥њ 1830 р. художник надав символ≥чного
≥ тому позачасового звучанн¤. —вободу на картин≥
вт≥люЇ француженка з трикольоровим революц≥йним
знаменом. ¬она поривчасто обернулас¤ до тих, кого
кличе за собою на б≥й, ≥ вс¤ ф≥гура њњ - героњчний
порив. —л≥дом за нею гр≥зною хвилею рухаютьс¤
повстанц≥: майстров≥ ≥ буржуа, доросл≥ ≥ д≥ти -
символи основних сил революц≥њ. ол≥р, барвист≥
пл¤ми, њх гармон≥йна Їдн≥сть стають основою
живопису, кольором же створюЇтьс¤ ≥ певний
настр≥й. ∆ивописна система ≈.ƒелакруа ¤вл¤ла
новий крок у розвитку образотворчого мистецтва.
ѕ≥днесенн¤ реал≥зму
¤к художнього методу почалос¤ у граф≥ц≥. ¬елику
роль з≥грала тут творч≥сть ќноре ƒом'Ї, чиЇ
мистецтво вважаЇтьс¤ спор≥дненим з реал≥змом
самого ќ.Ѕальзака. ƒом'Ї завоював громадське
визнанн¤ нещадною сатирою на корол¤-буржуа Ћуњ
‘≥л≥ппа ≥ правл¤чу буржуазну верх≥вку ‘ранц≥њ.
…ого карикатури друкувалис¤ в пер≥одичних
виданн¤х ≥ розповсюджувалис¤ окремими
в≥дтисками. оли л≥тограф≥¤ (р≥зновид гравюри) У√аргантюаФ
- карикатура на Ћуњ ‘≥л≥ппа, ¤кий заковтуЇ золото
≥ Ув≥ддаЇФ навзам≥н ордени ≥ чини - була
виставлена у в≥трин≥, б≥л¤ нењ збиралис¤ натовпи
народу. «а нењ художник був засуджений на 6
м≥с¤ц≥в в'¤зниц≥ ≥ великий штраф. ” 1834 р. ќ.ƒом'Ї
створив кращ≥ своњ л≥тограф≥њ: У«аконодавче
черевоФ, У¬с≥ ми люди, об≥ймемось!Ф, У÷ього
можна в≥дпустити на волюФ. ” них в≥н дав
колективний портрет палати депутат≥в, викрив
бездарн≥сть, жад≥бн≥сть ≥ жорсток≥сть з
лицем≥рством влади заможних. ¬≥н же створив
зображенн¤ кривавоњ розправи влади з
роб≥тниками - У¬улиц¤ “ранснонен 15 кв≥тн¤ 1834
рокуФ, ¤ке було пронизане глибоким траг≥змом.
«аборона в 1835 р. пол≥тичноњ карикатури змусила
ƒом'Ї обмежитис¤ побутовою сатирою.
ѕозиц≥њ реал≥зму в
живопис≥ в середин≥ стор≥чч¤ зм≥цнив √юстав
урбе. Ќавколо його творчост≥ ≥ теоретичних
роб≥т розгорнулис¤ бурхлив≥ суперечки. “ак були
сприйн¤т≥ ≥ У амен¤р≥Ф, ≥ Уѕохорон в ќрнан≥Ф.
Ќа перш≥й картин≥ ф≥гури старого ≥ молодого
роб≥тника, вс¤ кол≥рна гама полотна створюють
враженн¤ сумного, безрад≥сного житт¤,
заповненого одноман≥тною, втомливою працею. Ќа
≥нш≥й картин≥ зображене УтовариствоФ
невеликого пров≥нц≥йного м≥стечка ќрнан -
батьк≥вщини художника - п≥д час похованн¤ на
м≥сцевому кладовищ≥. онтраст урочистост≥
траурноњ церемон≥њ ≥ н≥кчемност≥ людських
пристрастей нав≥ть перед обличч¤м смерт≥
викликав ≥ у критики, ≥ у публ≥ки бурю протест≥в,
що зробило урбе УзнехтуванимФ: в 1875 р. його
картини не були прийн¤т≥ на ¬сесв≥тню виставку.
“од≥ художник поруч з виставкою на своњ власн≥
кошти зв≥в скромне прим≥щенн¤, назвав його Уѕав≥льйон
реал≥змуФ ≥ розм≥стив у ньому 40 роб≥т, зокрема
програмну картину Ућайстерн¤ художникаФ. ”
каталоз≥ до виставки урбе дав таке
обірунтуванн¤ принцип≥в реал≥зму в мистецтв≥: УЅути
спроможним виразити звичањ, ≥дењ, обличч¤ епохи...
бути не т≥льки художником, але й людиною, одним
словом - творити живе мистецтво - таким Ї моЇ
завданн¤Ф. ¬≥н став членом ѕаризькоњ комуни, а
п≥сл¤ њњ розгрому був вимушений ем≥грувати до
Ўвейцар≥њ.
∆анр тематичноњ
картини, написаноњ на сучасному матер≥ал≥, стаЇ
основним у художник≥в-реал≥ст≥в, розвиваютьс¤
також пейзаж ≥ портрет.
” друг≥й половин≥ XIX
ст. центр реал≥стичного напр¤му в образотворчому
мистецтв≥ перем≥стивс¤ ≥з ‘ранц≥њ до –ос≥њ.
¬еличезний внесок у нього зробили рос≥йськ≥ УпередвижникиФ
- учасники демократичного об'Їднанн¤ У“овариства
пересувних художн≥х виставокФ, створеного в 1871 р.
≤.ћ. рамськой, ≤.™.–еп≥н, ¬.≤.—уриков, ¬.√.ѕеров, ќ. .—аврасов,
≤.≤.Ўишк≥н, ≤.≤.Ћев≥тан, ј.≤. уњндж≥ збагатили
образотворче реал≥стичне мистецтво
психолог≥змом, майстерн≥стю соц≥ального
узагальненн¤ ≥ поетизац≥Їю р≥дноњ природи.
¬ останн≥й третин≥
стор≥чч¤ на гран≥ реал≥зму ≥ декадансу з'¤вл¤Їтьс¤
новий напр¤м - ≥мпрес≥он≥зм (в≥д французького
У≥мпрес≥онФ - враженн¤). ≤мпрес≥он≥зм зайн¤в в
≥стор≥њ мистецтва м≥сце, ¤ке дор≥внюЇ ц≥лим
живописним епохам, хоча сам рух охопив лише 12
рок≥в ≥ 8 виставок.
“очкою в≥дл≥ку
послужила творч≥сть ≈дуарда ћане. …ого картини У—н≥данок
на трав≥Ф й Уќл≥мп≥¤Ф стали под≥Їю ≥ вплинули
на становленн¤ майбутн≥х ≥мпрес≥он≥ст≥в, але сам
художник оф≥ц≥йно до руху не прилучивс¤. «а р≥к
до смерт≥ в 1882 р. в≥н написав одну з найб≥льш
довершених своњх картин - УЅар у ‘ол≥-ЅержерФ.
як ансамбль
художник≥в, ¤к≥ захищають сп≥льн≥ ц≥л≥ в
мистецтв≥, ≥мпрес≥он≥зм за¤вив про себе у 1874 р.,
коли група молодих живописц≥в влаштувала
виставку своњх картин в одному з паризьких
фотоательЇ. √рупа включала в себе лода ћоне,
ќгюста –енуара, ам≥л¤ ѕ≥ссаро, јльфреда —≥сле¤,
≈дгара ƒега, Ѕерту ћор≥зо. Ќазва представленого
на виставц≥ пейзажу лода ћоне У¬раженн¤. —х≥д
сонц¤Ф ≥ дало назву творчост≥ цих художник≥в.
≤мпрес≥он≥сти
запропонували нове баченн¤ св≥ту ≥ нов≥ принципи
живопису. ¬они сприймали навколишню д≥йсн≥сть ¤к
неск≥нченну зм≥ну вражень. артина стаЇ немовби
окремим кадром, фрагментом рухомого св≥ту (в
цьому в≥дчуваЇтьс¤ вплив нового тод≥ техн≥чного
дос¤гненн¤ - фотограф≥њ). «'¤вилас¤ св≥ж≥сть ≥
безпосередн≥сть в зображенн≥ повс¤кденного
житт¤ сучасного м≥ста, його пейзаж≥в, вигл¤ду,
побуту ≥ розваг його мешканц≥в. Ќайважлив≥шим
правилом ≥мпрес≥он≥ст≥в стала робота на
в≥дкритому пов≥тр≥ - на пленер≥, завд¤ки чому у
своњх пейзажах њм вдалос¤ створити в≥дчутт¤
виблискуючого сон¤чного св≥тла, багатства фарб
природи, передати рух пов≥тр¤.
≤мпрес≥он≥сти ввели
≥ нову живописну техн≥ку, в≥дмовилис¤ в≥д
зм≥шаних кольор≥в, почали писати чистими
¤скравими фарбами, густо нанос¤чи њх окремими
мазками (при сприйн¤тт≥, оптично зм≥шуючись, дл¤
гл¤дача вони давали потр≥бний тон).
∆ивописне
завоюванн¤ ≥мпрес≥он≥ст≥в стало основою
творчост≥ ≥ було п≥дн¤те на нову висоту пост≥мпрес≥он≥стами
- так умовно називають художник≥в, розкв≥т
творчост≥ ¤ких настав п≥сл¤ ≥ на основ≥
дос¤гнень ≥мпрес≥он≥зму. ÷е були ѕоль —езанн,
¬≥нсент ¬ан √ог, ѕоль √оген. ¬они вже не були
однодумц¤ми, але кожний з них шукав художн≥
засоби ≥ можливост≥ дл¤ створенн¤ нового
мистецтва, дл¤ п≥знанн¤ не зовн≥шньоњ, а ≥стинноњ
сут≥ речей. —воњм мистецтвом ≥ житт¤м вони
заперечували буржуазний спос≥б житт¤ (в≥дмовивс¤
в≥д свого середовища син банк≥ра —езанн,
удачливий комерсант √оген залишив кар'Їру ≥ с≥м'ю
заради живопису ≥ вињхав на “ањт≥, кинув
пропов≥дницьку д≥¤льн≥сть ¬ан √ог). Ќе знайшовши
гармон≥њ в сучасному сусп≥льств≥, художники
звернулис¤ до природи, але прагнули в≥добразити
вже не мить, а в≥чн≥сть. “ворч≥сть —езанна, ¬ан
√ога ≥ √огена справила великий вплив на весь
подальший розвиток художньоњ культури.
™вропейська
скульптура на початку XIX ст. зазнала короткого
пер≥оду п≥днесенн¤, пов'¤заного з творч≥стю
≥тал≥йського скульптора јнтон≥о анови ≥
датського - Ѕертел¤ “орвальдсена, представник≥в
класицизму в скульптур≥. јле вже в 20-≥ роки
п≥днесенн¤ зм≥нилос¤ занепадом ≥ застоЇм.
–омантизм привн≥с у скульптуру ≥нтерес до
особистост≥ - у вс≥х Ївропейських столиц¤х
встановлюютьс¤ численн≥ пам'¤тники великим
люд¤м ¤к минулого, так ≥ тепер≥шнього часу. јле
загалом скульптура, ¤ка майже повн≥стю залежала
в≥д оф≥ц≥йних смак≥в, значно в≥дставала в≥д
живопису. ѕовернув скульптур≥ њњ високе
призначенн¤ в к≥нц≥ стол≥тт¤ великий
французький майстер ќгюст –оден, ¤кий став
всесв≥тньо в≥домим ще за житт¤. …ого мистецтво
¤вл¤Ї собою сплав р≥зних тенденц≥й. √рупа У√ромад¤ни
м≥ста алеФ Ї вищим дос¤гненн¤м реал≥стичноњ
скульптури, в Ућислител≥Ф можна в≥дчути
спор≥днен≥сть з символ≥змом, а так≥ поетичн≥
роботи, ¤к Уѕоц≥лунокФ, У¬≥чна веснаФ,
зближують його з ≥мпрес≥он≥стами.
јрх≥тектура.
јрх≥тектура першоњ половини
XIX ст. пережила св≥й розкв≥т у рамках класицизму.
” цей час у ѕариж≥, Ћондон≥, Ѕерл≥н≥, —анкт-ѕетербурз≥
з'¤вл¤ютьс¤ численн≥ арх≥тектурн≥ ансамбл≥, ¤к≥
додали головним Ївропейським столиц¤м
характерного вигл¤ду.
” роки правл≥нн¤
Ќаполеона у ‘ранц≥њ склавс¤ стиль амп≥р (в≥д
французького ≥мпер≥¤), ¤кий став продовженн¤м ≥
одночасно завершенн¤м класицизму. Ѕуд≥вл≥ ≥
споруди в стил≥ амп≥р в≥др≥зн¤лис¤
монументальн≥стю й урочист≥стю, часто вони
прикрашалис¤ в≥йськовою атрибутикою. ÷≥ буд≥вл≥
були покликан≥ прославл¤ти перемоги Ќаполеона:
¬андомська колона, споруджена за зразком
давньоримського стовпа ≥мператора “ра¤на,
“р≥умфальна арка (арх≥тектор ‘.Ўальгрен) - кращий
зразок стилю амп≥р. «авд¤ки своњм колосальним
розм≥рам (майже 50 м висотою, б≥л¤ 45 м шириною) ≥
розташуванню на пагорб≥ на перетин≥ дванадц¤ти
великих вулиць, арка прекрасно прогл¤даЇтьс¤ з
р≥зних частин французькоњ столиц≥. ѓњ прикрашаЇ
знаменита скульптурна композиц≥¤ - рельЇф ‘.–юда
УћарсельЇзаФ. “р≥умфальна арка стала одним з
символ≥в ѕарижа.
« ‘ранц≥њ класицизм
≥ його р≥зновид амп≥р поширилис¤ у –ос≥њ, де
дос¤гли вершини в арх≥тектур≥ ѕетербурга.
ќбраз м≥ста на Ќев≥
склавс¤ саме у перш≥й половин≥ XIX ст., коли
виникли основн≥ його обриси у форм≥ тризубц¤ та
численн≥ комплекси: ¬асильЇвського острову (арх.
“ома де “омон), јдм≥ралтейства (арх. ј.«ахаров) та
азанського собору (арх. ј.Ќ.¬орон≥х≥н).
¬ищим здобутком
класицизму в –ос≥њ стали роботи зодчого .–осс≥,
¤кий завершив створенн¤ ансамбл≥в ѕалацовоњ
площ≥ дугою й аркою буд≥вл≥ √оловного штабу ≥
—енатськоњ площ≥ Ц будовами —енату ≥ —иноду. ¬
друг≥й чверт≥ стор≥чч¤ в ѕетербурз≥ був
побудований за проектом арх≥тектора ќ.ћонферрана
гранд≥озний ≤саак≥њвський собор.
«авд¤ки
посередництву французьких м≥стобуд≥вник≥в
класицизм став поширюватис¤ нав≥ть у —Ўј, де став
першим нац≥ональним стилем п≥д назвою Угрецьке
в≥дродженн¤Ф. ” цьому стил≥ в ¬ашингтон≥ був
зведений ап≥тол≥й - буд≥вл¤ конгресу —Ўј, ≥
Ѕ≥лий д≥м - резиденц≥¤ президент≥в.
ўо ж до романтизму,
то в≥н не створив власноњ школи арх≥тектури, хоч
його вплив вельми пом≥тний у дек≥лькох У≥сторичних
стил¤хФ: неоготиц≥, неоренесанс≥, романсько-в≥зант≥йському
стил≥, необароко, ¤к≥ набули поширенн¤ в перш≥й
половин≥ стор≥чч¤. ” неоготичному стил≥
побудований ансамбль англ≥йського парламенту в
Ћондон≥, вплив в≥зант≥йського стилю
в≥дчуваЇтьс¤ в куполах знаменитоњ паризькоњ
церкви —акре- ер, в неоруському стил≥ (буд≥вл≥,
споруджен≥ в цьому стил≥, м≥ст¤ть риси, ¤к≥
беруть початок у давньоруськ≥й арх≥тектур≥,
орнаменти, ¤к≥ запозичен≥ з народноњ вишивки або
в≥дтворюють у камен≥ р≥зьбленн¤ по дереву)
зведен≥ буд≥вл≥, ¤к≥ остаточно оформили расну
площу у ћоскв≥, - ≤сторичний музей ≥ ¬ерхн≥
торгов≥ р¤ди (нин≥ Ц √”ћ).
ƒо середини XIX ст.
в≥дкритим у св≥тов≥й арх≥тектур≥ залишалос¤
питанн¤ про новий стиль. «верненн¤ до старовини
п≥дготувало по¤ву еклектизму (в≥д грецького
УеклектикосФ - той, що вибираЇ) - арх≥тектурноњ
практики, основаноњ на зм≥шуванн≥ р≥зних стил≥в.
≈клектизм був, з одного боку, вираженн¤м смаку
буржуа, ¤кий використав пишний псевдо≥сторичний
декор ¤к свого роду рекламу, а з ≥ншого -
вираженн¤м певних св≥тогл¤дних погл¤д≥в
Ївропейц¤ тих час≥в, ¤кий вважав свою
цив≥л≥зац≥ю зразковою, свою епоху - вершиною
≥стор≥њ ≥ не сумн≥вавс¤, що маЇ право
розпор¤джатис¤ спадщиною ≥нших в≥к≥в ≥ культур.
ѕрикладом таких споруд можуть служити буд≥вл¤
паризького театру У√ранд-операФ ≥ помпезний
берл≥нський рейхстаг.
ћ≥цн≥ючий
кап≥тал≥зм ≥ техн≥чний прогрес поставили нов≥
завданн¤ перед арх≥тектурою ≥ особливо
м≥стобудуванн¤м. Ѕурхливо росли м≥ста, в ¤ких з'¤вилис¤
нов≥ типи буд≥вель: заводи, фабрики, вокзали,
ун≥версальн≥ магазини, виставочн≥ пав≥льйони,
нов≥ типи видовищних споруд (цирки, театри). ѕор¤д
з особн¤ками великоњ буржуаз≥њ будувалис¤
багатоповерхов≥ доходн≥ будинки з квартирами,
¤к≥ здавалис¤ у найм, бараки ≥ казарми дл¤
роб≥тник≥в. «'¤вивс¤ м≥ський громадський
транспорт.
ѕершим м≥стом, ¤ке
зазнало перебудови, став ѕариж. Ќезабаром п≥сл¤
революц≥њ 1848 р. почалас¤ реконструкц≥¤ м≥ста
вузьких заплутаних середньов≥чних вулочок,
зручних дл¤ буд≥вництва барикад, у м≥сто широких
пр¤мих авеню ≥ к≥льцевих бульвар≥в, ¤к≥ згодом
стали знаменитими. ¬они зв'¤зали центр ≥
передм≥ст¤ в Їдине ц≥ле. Ќезабаром за зразком
французькоњ столиц≥ стали перебудовуватис¤
Ѕерл≥н, ¬≥день та ≥нш≥ Ївропейськ≥ столиц≥. Ќев≥д'Їмною
њх частиною стають громадськ≥ парки.
«начно просунулас¤
буд≥вельна техн≥ка, стали широко
застосовуватис¤ нов≥ матер≥али (чавун, сталь, в
к≥нц≥ стол≥тт¤ - зал≥зобетон) ≥ нов≥ прийоми та
методи буд≥вництва. јле конструкц≥њ, створен≥ на
основ≥ промисловоњ технолог≥њ, вважалис¤ дуже
грубими ≥ нег≥дними стати основою нового
арх≥тектурного стилю. ѓх використовували поки що
т≥льки при буд≥вництв≥ мост≥в, вокзал≥в, критих
ринк≥в, у спорудах всесв≥тн≥х промислових
виставок. ѕершим прикладом застосуванн¤ зб≥рних
конструкц≥й в буд≥вництв≥ став У ришталевий
палацФ у Ћондон≥, споруджений дл¤ першоњ
¬сесв≥тньоњ промисловоњ виставки 1851 р.
”н≥кальною дл¤ XIX ст. спорудою була ≈йфелева вежа
у ѕариж≥ - висотна ≥нженерно-техн≥чна споруда,
¤ка складаЇтьс¤ з гратчастих металевих
конструкц≥й. ≤ все ж основна маса буд≥вель
продовжувала оформл¤тис¤ у традиц≥йних
арх≥тектурних формах. “аким чином, на к≥нець XIX ст.
м≥ж техн≥чною ≥ художньою сторонами арх≥тектури
виникають своЇр≥дн≥ Уножиц≥Ф, ¤к≥ з плином часу
стали розходитис¤ все б≥льше ≥ б≥льше. —проба
подолати це розходженн¤ була зроблена новим
напр¤мом в арх≥тектур≥, ¤кий отримав назву модерн
(французькою - УсучаснийФ). ѕредставники цього
стилю в арх≥тектур≥ використали нов≥ техн≥чн≥ ≥
конструктивн≥ засоби, в≥льне, част≥ше
асиметричне плануванн¤ ≥ сучасн≥ матер≥али в
обробц≥ фасад≥в ≥ ≥нтер'Їр≥в буд≥вель (керам≥ка,
поливн≥ кахл≥) дл¤ створенн¤ незвичайних,
п≥дкреслено ≥ндив≥дуал≥зованих буд≥вель ≥
споруд.
” рамках модерну
к≥нц¤ XIX ст. у —Ўј виникла так звана ч≥кагська
школа арх≥тектури, найб≥льш пом≥тною ф≥гурою
¤коњ став Ћуњс —алл≥вен, ¤кий запропонував тип
висотноњ оф≥сноњ буд≥вл≥ з м≥н≥мумом декору -
хмарочос. ћодерн, так би мовити, завершив творч≥
пошуки буд≥вельник≥в XIX ст. ≥ став сходинкою до
арх≥тектури стор≥чч¤ ’’-го.
6.ћузика, театр. Ќародженн¤
к≥но
ћузика.
УЌова ера в музиц≥Ф
починаЇтьс¤ на рубеж≥ епох класицизму ≥
романтизму. ѕов'¤зана вона з титан≥чною
творч≥стю Ћюдв≥га ван Ѕетховена. ¬она охопила
мало не вс≥ форми ≥ жанри музики,
загальновизнаною ж вершиною стали дев'¤ть
симфон≥й, кожна з ¤ких Ч це ц≥лий художн≥й св≥т.
—учасник ‘ранцузькоњ революц≥њ, палко
захоплений њњ першими кроками, р≥шучий противник
бонапартизму, музикант ф≥лософського складу,
¤кий неск≥нченно розширив виразн≥ засоби музики,
композитор траг≥чного св≥тов≥дчутт¤, Ѕетховен
був оц≥нений ≥ п≥дн¤тий на щит романтиками, хоч
сам в≥н розходивс¤ з њх естетичними
переконанн¤ми. ” Ѕетховен≥ вт≥лилис¤ кращ≥ риси
вс≥Їњ музичноњ культури, ¤ка передувала йому, ≥
разом з тим його творч≥сть - поворотний пункт у
музиц≥.
ўо ж до романтичного
напр¤му, то в≥н ви¤вивс¤ на р≥дк≥сть багатим
видатними обдарованн¤ми. ‘ранц Ўуберт ≥ –оберт
Ўуман, √ектор Ѕерл≥оз ≥ –≥хард ¬агнер, ‘еренц
Ћ≥ст ≥ ‘редер≥к Ўопен, багато ≥нших композитор≥в
- горд≥сть нац≥ональних культур ≥ вс≥Їњ св≥товоњ
музичноњ культури. « романтизмом у музику
прийшли емоц≥йна виразн≥сть, фантастична
вигадка, казково-поетична образн≥сть, нер≥дко
запозичена з фольклору. Ќай¤скрав≥ше ¤вище в
музиц≥ романтизму - пануванн¤ л≥рико-психолог≥чного
начала. —уть кожного музичного романтичного
твору - Ул≥рична спов≥дьФ. —аме тому
найважлив≥шого значенн¤ набули р≥зн≥ мал≥ форми,
¤к≥ наповнилис¤ серйозним ≥ глибоким зм≥стом -
фортеп≥анна п'Їса, ≥нструментальна м≥н≥атюра,
романс (Ўуман, Ўопен, Ћ≥ст). Ќов≥ тенденц≥њ
вплинули ≥ на симфон≥зм (Ѕерл≥оз, Ћ≥ст).
ћузика стала
активн≥ше, н≥ж ран≥ше, взаЇмод≥¤ти з л≥тературою.
÷е зумовило по¤ву програмних музичних твор≥в, в
назву або основу ¤ких було покладено
л≥тературний тв≥р. Уќновленн¤ музики через звФ¤зок
з поез≥ЇюФ, - так сформулював цю ситуац≥ю Ћ≥ст.
Ќаприклад, творець програмних симфон≥й
французький композитор √ектор Ѕерл≥оз давав
своњм творам так≥ назви: У‘антастична симфон≥¤Ф,
У“раурно-тр≥умфальна симфон≥¤Ф, У√арольд в
≤тал≥њФ (за поемою Ѕайрона), У–омео ≥ ƒжульЇттаФ
(за трагед≥Їю Ўексп≥ра). Ѕезл≥ч музичних твор≥в
пов'¤зана з У‘аустомФ √ете: У—цени з У‘аустаФ
Ўумана, Уѕерша ¬альпург≥Їва н≥чФ ћендельсона, У«асудженн¤
‘аустаФ Ѕерл≥оза, опера У‘аустФ √уно.
–озширюЇтьс¤
музична осв≥та, в≥дкриваютьс¤ консерватор≥њ, з'¤вл¤ютьс¤
музичн≥ газети ≥ журнали, ц≥л≥ музичн≥
видавництва. ¬елику роль у пропаганд≥ серйозноњ
музики в≥д≥грала просв≥тницька д≥¤льн≥сть самих
композитор≥в XIX ст. ¬они нер≥дко виступали з≥
словом про музику, по¤снюючи њњ зм≥ст, прагнучи
залучити до нењ ¤комога б≥льше число слухач≥в.
—татт≥ ≥ книги –.Ўумана, √. Ѕерл≥оза, ‘.Ћ≥ста, –.¬агнера
допомагають ≥ сьогодн≥ роз≥братис¤ у складному
св≥т≥ музичних ≥дей.
Ѕагато нового
виникло ≥ в музичних театрах ™вропи. Ќа цей час
опера давно встигла ув≥йти у масову св≥дом≥сть
Ївропейц≥в. јле новаторство в цьому жанр≥
зустр≥чало значн≥ труднощ≥: величезн≥ кошти,
необх≥дн≥ дл¤ постановки будь-¤коњ опери, рутина,
що глибоко врослас¤ в середовище виконавц≥в,
ризик невдач≥ виконанн¤ у неп≥дготовлен≥й
аудитор≥њ. —правжн≥м реформатором оперного
мистецтва виступив н≥мецький композитор –≥хард
¬агнер - творець опери-драми, в ¤к≥й зд≥йснив
синтез ф≥лософсько-поетичного ≥ музичного начал
(героњчна опера-сага У ≥льце Ќ≥белунг≥вФ).
ћузичний театр ¬агнера ≥ його наступник≥в ¬ерд≥,
ћусоргського ≥ „айковського, √уно ≥ Ѕ≥зе
ознаменував собою вершину розвитку опери XIX ст.
ќпери У“рубадурФ, УјњдаФ, У“рав≥атаФ, У–≥голеттоФ,
Уƒон арлосФ, УќтеллоФ ƒж.¬ерд≥, У‘аустФ, У–омео
≥ ƒжульЇттаФ Ў.√уно, У арменФ ∆.Ѕ≥зе, У„≥о-„≥о-—анФ,
УЅогемаФ ≥ У“оскаФ ƒ.ѕучч≥н≥, У™вген≥й ќнЇг≥нФ
≥ Уѕ≥кова дамаФ ѕ.≤.„айковського, У н¤зь ≤горФ
ќ.ѕ.Ѕород≥на, УЅорис √одуновФ ћ.ѕ. ћусоргського
та ≥нш≥ опери XIX ст. майже повн≥стю формують
репертуар сучасних оперних театр≥в.
ћузика XIX ст.
нев≥дд≥льна в≥д балету, причому балету
класичного. –омантизм привн≥с в нього Їдн≥сть
музики, драматичноњ д≥њ ≥ танцю. ” цей час
виробивс¤ новий танцювальний стиль, оснований на
легкому та надзвичайно пластичному польот≥
рух≥в та техн≥ц≥ танцю на пальц¤х (ћар≥¤ “альон≥ -
перша балерина, ¤ка стала на пуанти). –еформу
балету зд≥йснив рос≥йський композитор ѕ.≤.„айковський.
” нього музика з допом≥жного елемента
перетворилас¤ на головний стрижень спектаклю,
збагативши його сюжет ≥ задаючи зм≥ст
хореограф≥њ. УЋебедине озероФ, У—пл¤ча красун¤Ф,
УЋускунчикФ, поставлен≥ чудовим хореографом
ћар≥усом ѕет≥па, стали перлиною св≥товоњ
культури. „айковський же став першим рос≥йським
композитором, ¤кий здобув Ївропейське ≥ св≥тове
визнанн¤.
—правжн≥м тр≥умфом
рос≥йського оперно-балетного мистецтва на
св≥тов≥й сцен≥ стали знаменит≥ –ос≥йськ≥ сезони
в ѕариж≥, ¤к≥ з 1909 р. щор≥чно влаштовував видатний
рос≥йський театральний д≥¤ч —.ѕ.ƒ¤г≥лЇв.
Ѕуржуазне XIX ст. дало
початок ≥ музично-сцен≥чним жанрам, головною
рисою ¤ких стала розважальн≥сть. ќперета -
веселий спектакль, де музичн≥ номери чергуютьс¤
з дотепними д≥алогами, перемежовуютьс¤
репл≥ками героњв. ¬ивели цей жанр на р≥вень
справжнього мистецтва оперети ∆ака ќффенбаха ≥
≤оганна Ўтрауса-сина, останн≥й прославивс¤ ще ≥
¤к Укороль вальсуФ. ¬т≥ленн¤м нового смаку
минулого стор≥чч¤ стала й естрада - р≥зного роду
рев'ю ≥ шоу, музика численних ресторан≥в ≥ кабаре,
символом ¤коњ став канкан.
якщо нижн¤
хронолог≥чна межа Умузичного XIX стор≥чч¤Ф ¤сно
окреслена ‘ранцузькою революц≥Їю, то його
верхн≥й руб≥ж вимальовуЇтьс¤ далеко не так ч≥тко.
“ак, наприклад, Ўоста симфон≥¤ ѕ.≤.„айковського -
вершина художн≥х устремл≥нь Ул≥рико-психолог≥чноњ
епохиФ у сфер≥ ≥нструментальноњ музики -
буквально сп≥впадаЇ за часом з Уѕ≥сл¤полудневим
в≥дпочинком фавнаФ лода ƒебюсс≥, ¤кий в≥дкрив
епоху ≥мпрес≥он≥зму в музиц≥. ѕерше виконанн¤ Уѕромете¤Ф
ќ.ћ.—кр¤б≥на з≥ св≥тловим оформленн¤м -
кв≥нтесенц≥¤ гранд≥озних ф≥лософських
концепц≥й минулого стор≥чч¤ - випередило лише на
чотири роки балет ƒ.ћ≥йо УЅик на дахуФ - вт≥лений
виклик п≥днесеному в мистецтв≥ й уславленн¤
веселощ≥в низ≥в. ћоже здатис¤ неймов≥рним, що —.¬.–ахман≥нов,
чи¤ творч≥сть спиралас¤ на романтичн≥ традиц≥њ,
був ровесником ј.Ўенберга, родоначальника
атональноњ музики.
“еатр.
” XIX ст. народивс¤ ¤к≥сно новий
драматичний театр. ¬≥льна конкуренц≥¤
буржуазного сусп≥льства покликала до житт¤
численн≥ приватн≥ театри, столичн≥ ≥ пров≥нц≥йн≥,
¤к≥ ор≥Їнтувалис¤ на масового гл¤дача. “акими
були паризьк≥ Утеатри бульвар≥вФ, Умал≥Ф
театри ¬еликого Ћондона. Ѕагато з них розор¤лис¤,
але окрем≥ ставали центрами демократичноњ
театральноњ культури.
« утвердженн¤м
романтизму в репертуар≥ театр≥в сталис¤ кор≥нн≥
зм≥ни. ѕ'Їси ¬.√юго, ќ.ƒюма, ѕ.ћер≥ме у ‘ранц≥њ, Ћ.“≥ка
в Ќ≥меччин≥, ƒж.Ѕайрона ≥ ѕ.Ўелл≥ в јнгл≥њ брали
гору над традиц≥йним репертуаром класицизму.
р≥м того, нар≥вн≥ з постановками нових
романтичних п'Їс з≥грало свою роль ≥
переосмисленн¤ в романтичному дус≥ п'Їс ¬.Ўексп≥ра,
‘.Ў≥ллера та ≤.¬.√ете.
–омантичний театр
надзвичайно зб≥льшив силу впливу на гл¤дача, в
чому була величезна заслуга ц≥лого покол≥нн¤
чудових актор≥в. ¬они принесли на сцену в≥льну
мову зам≥сть пануючоњ ран≥ше мелодекламац≥њ,
схвильований виразний жест зам≥сть статичних
поз. ” ‘ранц≥њ блискуче виступали ћарк ƒорваль,
‘редер≥к Ћеметр ≥ ≈л≥за –ашель. ¬ражаючою
життЇв≥стю ≥ реал≥змом в≥дзначалас¤ гра
легендарноњ —ари Ѕернар. ” Ћондон≥ на сцен≥
володарював ≈дмунд ≥н - актор, в мистецтв≥ ¤кого
в≥дчувалас¤ глибока духовна близьк≥сть з
Ѕайроном. —еред його сцен≥чних роб≥т найб≥льша
слава випала на його романтичне трактуванн¤
образ≥в √амлета ≥ ќтелло. ≥н був легендою за
житт¤, легендою стала ≥ його смерть на сцен≥.
ќднак поступово
головною ф≥гурою в театр≥ стаЇ не актор, нав≥ть
найген≥альн≥ший, а режисер, ¤кий створював
художньо ц≥л≥сн≥ твори на сцен≥. ¬≥н повинен був
не т≥льки в≥дпрацьовувати м≥зансцени з акторами,
але й сп≥впрацювати з музикантами ≥ художниками-оформлювачами.
« таких режисер≥в в той час вид≥л¤вс¤ Ћюдв≥г
ронек з≥ знаменитого н≥мецького
ћейн≥нгенського театру. ” своњх постановках в≥н
прагнув до ансамблевост≥ у постановц≥ п'Їс, тобто
Їдност≥, узгодженост≥ акторськоњ гри, ≥сторичноњ
правдивост≥ декорац≥й, ретельноњ продуманост≥
св≥тлових ≥ звукових ефект≥в. ќсобливо жвавими ≥
р≥зноман≥тними були у нього масов≥ сцени. “еатр
все б≥льше стаЇ синтетичним видом мистецтва.
ўо ж до зачинател¤
сучасного нам УрежисерськогоФ театру, то ним
вважаЇтьс¤ јндре јнтуан, ¤кий створив у ѕариж≥ в
1887 р. У¬≥льний театрФ - власне студ≥йний,
нап≥взакритий, в≥дв≥дувати ¤кий могли лише особи,
¤к≥ купили абонементи на весь сезон. ÷е дозвол¤ло
режисеру об≥йти цензуру ≥ в≥дкривало б≥льше
можливостей дл¤ вибору п'Їс дл¤ театрального
репертуару. ¬≥н боровс¤ за правдивий показ на
сцен≥ сучасного житт¤. Ќайповн≥ше нов≥ принципи
в театральному мистецтв≥ вт≥лилис¤ у творчост≥
створеного в –ос≥њ в 1898 р. ћосковського
художнього театру - д≥тища .—.—тан≥славського, ¬.≤.Ќемировича-ƒанченка,
ј.ѕ.„ехова, ќ.ћ.√орького ≥ ц≥лоњ пле¤ди прекрасних
актор≥в.
≥но.
” XIX ст. в ™вроп≥, у ‘ранц≥њ,
народивс¤ новий вид мистецтва, ¤кий стр≥мко
завойовував соб≥ наймасов≥шу гл¤дацьку
аудитор≥ю, - мистецтво к≥но. ≥но - дит¤ часу, ¤ке
поЇднувало в соб≥ науково-техн≥чний прогрес з
творчими пошуками д≥¤ч≥в мистецтва. ¬инах≥д в 1859
р. Ћ.ƒаггером фотограф≥њ, ген≥альна здогадка
брат≥в ќгюста ≥ Ћуњ Ћюм'Їр≥в, ¤к≥ з'Їднали
фотограф≥чну пл≥вку з проекц≥йним л≥хтарем,
привели в 1895 р. до по¤ви к≥но. Ќезалежно в≥д них
механ≥к ќдеського ун≥верситету ….ј.“имченко на
два роки ран≥ше створюЇ к≥нетоскоп ≥ 9 с≥чн¤
1894 р. на ≤’ з'њзд≥ рос≥йських природодосл≥дник≥в
≥ л≥кар≥в, що в≥дбувавс¤ у ћоскв≥, зд≥йснюЇ за
його допомогою перший у св≥т≥ к≥носеанс (гл¤дач≥
побачили на екран≥ кавалерист≥в та метальник≥в
спис≥в у рус≥). ѕопри те, що учасники з'њзду г≥дно
оц≥нили винах≥д ≥ передали його до
ѕол≥техн≥чного музею у ћоскв≥, оф≥ц≥йн≥ кола
досить прохолодно поставилис¤ до Уживоњ
фотограф≥њФ, ¤ку винайшов ген≥альний
украњнський винах≥дник. ¬≥дома за¤ва ћиколи ≤≤ з
цього приводу: У¬се це н≥сен≥тниц≥, жодного
значенн¤ таким др≥бниц¤м надавати не вартоЕФ.
28 грудн¤ 1895 р. в
ѕариж≥ на бульвар≥ апуцин≥в у прим≥щенн≥ У√ранд
кафеФ було орган≥зовано перший у св≥т≥
публ≥чний к≥носеанс. √л¤дач≥ столиц≥ ‘ранц≥њ
побачили св≥й перший ф≥льм Ц вих≥д роб≥тник≥в з
фабрики. —аме цю под≥ю прийн¤то вважати датою
народженн¤ к≥нематографа. –озробивши св≥й
ориг≥нальний пристр≥й, ф≥рма УЋюм'ЇрФ швидко
поставила справу к≥но Уна пот≥кФ. ƒв≥ з перших
к≥нокартин Уѕрибутт¤ поњздаФ ≥ Уѕолитий
поливальщикФ наст≥льки приголомшили людей, що
вже через дек≥лька тижн≥в апарат ≥ ф≥льми Ћюм'Їр≥в
з'¤вилис¤ ≥ публ≥чно демонструвалис¤ у –им≥,
¬≥дн≥, Ѕерл≥н≥, ћоскв≥, ѕетербурз≥, а також в
ќдес≥, а пот≥м потрапили до ™гипту, јвстрал≥њ, —Ўј.
” вс≥х крањнах св≥ту з'¤вилис¤ с≥нематографи,
≥люз≥они, к≥нотеатри, а через р≥к-два в б≥льшост≥
Ївропейських крањн починають зн≥мати власн≥
ф≥льми. јле ¤к вид мистецтва к≥но все ж належить
’’ ст.
* * *
«добутки XIX ст. у
вс≥х сферах культури ви¤вилис¤ колосальними. ÷ей
пер≥од вражаючий за гармон≥йн≥стю розвитку ≥
величезними результатами творчоњ д≥¤льност≥
людини у найр≥зноман≥тн≥ших сферах. “енденц≥њ,
закладен≥ епохою ¬≥дродженн¤, дос¤гли зр≥лост≥,
≥ люди в повному обс¤з≥ в≥дчули њх насл≥дки.
” вс≥й складност≥ ≥,
¤к тод≥ здавалос¤, повнот≥ склалас¤ наукова
картина св≥ту.
«м≥нилос¤ становище
науки в сусп≥льств≥, њњ дос¤гненн¤ стали пр¤мо й
усв≥домлено впливати на р≥вень виробництва,
всього житт¤. ” масову, а в найб≥льш розвинених
крањнах загальну перетворилас¤ письменн≥сть.
–егул¤рними стають
м≥жнародн≥ науков≥, л≥тературн≥, художн≥
контакти, тим самим закладаютьс¤ основи св≥товоњ
науки, св≥тового мистецтва.
¬ художню творч≥сть
прийшли величезна стильова, жанрова
р≥зноман≥тн≥сть. ѕричому вс≥х великих майстр≥в
при њх ¤скрав≥й ≥ндив≥дуальност≥ об'Їднувало
усв≥домленн¤ неповторноњ ц≥нност≥ людськоњ
особистост≥. ¬иправдалас¤ пророча думка
—тендал¤: УXIX стор≥чч¤ буде в≥др≥зн¤тис¤ в≥д
попередн≥х в≥к≥в точним ≥ полум'¤ним зображенн¤м
людського серц¤Ф.
” надрах культури XIX
ст. почалис¤ принципово нов≥ науков≥ в≥дкритт¤,
були розроблен≥ ф≥лософськ≥ системи, висунен≥
соц≥альн≥ теор≥њ, зародилис¤ художн≥ ¤вища, ¤к≥
визначать характер вже наступноњ епохи.
—в≥тл≥ гасла свободи, р≥вност≥ ≥ братерства, проголошен≥ ‘ранцузькою революц≥Їю на початку епохи, усп≥хи в розвитку культури, ¤к≥ множилис¤ з кожним роком, породжували над≥њ на швидке розв'¤занн¤ людством вс≥х соц≥альних, пол≥тичних проблем. ќднак цього не сталос¤, ≥ на рубеж≥ XIX-XX ст. серед творчоњ, науковоњ ≥нтел≥генц≥њ стали переважати похмур≥, песим≥стичн≥ ≥ радикальн≥ революц≥йн≥ настроњ. ћожна пригадати слова героњн≥ видатного французького письменника XIX ст. √≥ де ћопассана, ¤к≥ завершують один з його програмних твор≥в: Уќсь бачите, ¤ке воно - житт¤: не таке гарне, та й не так вже й погане, ¤к думаЇтьс¤Ф.
<< попередн¤ зм≥ст наступна >>
