VIII. ‘ќ–ћ”¬јЌЌя ™¬–ќѕ≈…—№ ќѓ  ”Ћ№“”–» Ќќ¬ќ√ќ „ј—” (XVII-XVIII ст.)

1. ≤сторичн≥ умови та особливост≥ розвитку культури у XVII-XVIII ст.
2. –еволюц≥¤ в природознавств≥. –ац≥онал≥зм.
3. Ќовий погл¤д на сусп≥льство. ≈поха ѕросв≥тництва.
4. ’арактеристика художн≥х стил≥в XVII-XVIII ст.

1. ≤сторичн≥ умови та особливост≥ розвитку культури в XVII-XVIII ст.

 ≥нець середн≥х в≥к≥в ≥ початок Ќового часу охопила епоха ¬≥дродженн¤ ≥ –еформац≥њ, перех≥дна за своЇю природою. ќформленн¤ й поширенн¤ культури власне Ќового часу припадаЇ на XVII-XVIII ст. ÷ей пер≥од знаходитьс¤ м≥ж революц≥¤ми: його в≥дкривають революц≥њ в Ќ≥дерландах (перемогла в 1608 р.) ≥ јнгл≥њ (почалас¤ в 1640 р.), а завершують в≥йна за незалежн≥сть англ≥йських колон≥й в јмериц≥ (1775-1783 рр.) ≥ ‘ранцузька революц≥¤ (1789-1793 рр.).

”продовж цих двох в≥к≥в остаточно утверджуютьс¤ нац≥ональн≥ держави. ѕри збереженн≥ загальних законом≥рностей, взаЇмовпливу, певноњ моди ч≥тко окреслюЇтьс¤ культура кожноњ крањни. Ќеповторна своЇр≥дн≥сть пов'¤зана з нац≥ональною мовою, традиц≥¤ми, ≥стор≥Їю, а також з економ≥чним, пол≥тичним устроЇм. Ќайб≥льший вплив на Ївропейський культурний процес в цей час справл¤ють, кожна по-своЇму, дв≥ крањни - јнгл≥¤ ≥ ‘ранц≥¤. јнгл≥йська буржуаз≥¤, утвердившись в економ≥ц≥, ран≥ше починаЇ пол≥тичну боротьбу. ѕ≥сл¤ перемоги ж швидко йде на компром≥с, встановлюЇтьс¤ конституц≥йна монарх≥¤ (владу корол¤ обмежуЇ парламент). ‘ранц≥¤ - крањна класичного абсолютизму (абсолютизм - необмежена монарх≥¤). …ого вершина - останн¤ третина XVII ст., роки правл≥нн¤ Укорол¤-сонц¤Ф Ћюдов≥ка XIV, автора знаменитоњ формули: Уƒержава - це ¤Ф. ” XVIII ст. корол≥вська влада перетворюЇтьс¤ на реакц≥йну силу. ѕри зростаюч≥й економ≥чн≥й криз≥ ≥ невдоволенн≥ народу двор¤нство продовжуЇ збер≥гати зовн≥шн≥й блиск. Ќе менш в≥домий афоризм фаворитки Ћюдов≥ка XV марк≥зи ѕомпадур: Уѕ≥сл¤ нас - хоч потопФ.

÷≥ ≥сторичн≥ особливост≥ знайшли своЇ в≥дображенн¤ у сфер≥ культури. ¬ јнгл≥њ ран≥ше складаютьс¤ прогресивн≥ буржуазн≥ пол≥тичн≥ ≥ ф≥лософськ≥ погл¤ди, але повн≥шого розвитку ≥ р≥шучого вираженн¤ набувають вони у ‘ранц≥њ в ход≥ ≥деолог≥чного протисто¤нн¤ з абсолютизмом. —аме ‘ранц≥¤ стаЇ класичною крањною ѕросв≥тництва, зв≥дси його ≥дењ розповсюджуютьс¤ по вс≥й ™вроп≥. ” ‘ранц≥њ головну увагу прид≥л¤ють соц≥альним теор≥¤м, етичним концепц≥¤м, в јнгл≥њ ж розробл¤Їтьс¤ класична пол≥тична економ≥¤.

–озвиток культури у XVII ст. ≥ розвиток культури у XVIII ст. маЇ своњ особливост≥. ” сучасник≥в та у науц≥ б≥льш п≥знього пер≥оду невипадково не склалос¤ узагальненого визначенн¤ культури XVII ст. Ќаприклад, початок цього стор≥чч¤ в јнгл≥њ багато в чому ще пов'¤заний з –енесансом, а в ≤тал≥њ ¬≥дродженн¤ вже п≥шло в минуле, в Ўвейцар≥њ дом≥нуЇ –еформац≥¤. √оловна межа культурного процесу - нест≥йк≥сть, дуже швидк≥ зм≥ни. « XVIII же стор≥чч¤м пов'¤зана досить суц≥льна ≥сторико-культурна епоха - епоха ѕросв≥тництва. ѕричому, що характерно, такою њњ усв≥домлювали вже сучасники: терм≥н використали сам≥ просв≥тники. ” XVII ст. увагу активно мисл¤чих людей було насамперед зосереджено на науковому по¤сненн≥ ¤вищ природи, у XVIII ст. - на проблем≥ сусп≥льного устрою.

2. –еволюц≥¤ в природознавств≥. –ац≥онал≥зм

–озвиток природознавства в XVII ст. продовжуЇ традиц≥њ ¬≥дродженн¤. ¬ласне, на в≥дм≥ну в≥д мистецтва, тут практично неможливо провести ч≥тку межу м≥ж епохами.

«авершуЇтьс¤ розробка гел≥оцентричноњ системи в астроном≥њ, почата ћ. оперником. Ќ≥мецький астроном ≤. еплер встановив, що планети рухаютьс¤ по ел≥псах ≥ що швидк≥сть руху планет зб≥льшуЇтьс¤ по м≥р≥ наближенн¤ до —онц¤. —воЇ в≥дкритт¤ в≥н сформулював у вигл¤д≥ закон≥в, ¤к≥ нос¤ть його ≥м'¤. ¬ к≥нц≥ стол≥тт¤ про геоцентричну систему всерйоз н≥хто вже ≥ не говорив.

јнгл≥йський медик ¬.√арвей, ¤кий працював в ≤тал≥њ, в≥дкриваЇ велике коло кровооб≥гу ≥ створюЇ суц≥льну теор≥ю кровооб≥гу - основу подальшого розвитку ф≥з≥олог≥њ людини.

¬инаходитьс¤ ≥ застосовуЇтьс¤ в досл≥дженн¤х м≥кроскоп. « його допомогою ј.Ћевенгук в≥дкриваЇ м≥кроорган≥зми, в тому числ≥ бактер≥њ, ћ.ћальп≥г≥ вивчаЇ будову шк≥ри, легень, нирок, тим самим створюЇ м≥кроскоп≥чну анатом≥ю.

” математиц≥ оформл¤Їтьс¤, по сут≥, сучасна знакова система (до цього д≥њ описувалис¤ гром≥здкими фразами), складаютьс¤ перш≥ логарифм≥чн≥ таблиц≥.

ѕереворот у ф≥зиц≥ пов'¤заний насамперед з ≥м'¤м √ал≥лео √ал≥ле¤. ѕ≥сл¤ видатних в≥дкритт≥в (винах≥д телескопа, ф≥зична природа ћ≥с¤ц¤, супутники ёп≥тера) судом ≥нкв≥зиц≥њ йому було заборонено займатис¤ астроном≥Їю. “од≥ √ал≥лей зац≥кавивс¤ питанн¤м про в≥льне пад≥нн¤ т≥л. ’рестомат≥йною стала розпов≥дь його б≥ографа: √ал≥лей скидав кул≥ р≥зноњ ваги з високоњ веж≥ ≥ вим≥рював час пад≥нн¤, пот≥м повторив вим≥ри в дерев'¤ному жолоб≥. «а отриманими результатами було складене р≥вн¤нн¤ р≥вном≥рно прискореного пад≥нн¤. ” сучасного науковц¤ це не викликаЇ здивуванн¤, дл¤ свого ж часу √ал≥лей застосував абсолютно новий п≥дх≥д: плануванн¤ ≥ проведенн¤ експерименту, а пот≥м математичну обробку результат≥в.

«начн≥ дос¤гненн¤, отриман≥ природничими науками, викликали необх≥дн≥сть ≥ одночасно створювали можлив≥сть њх ф≥лософського осмисленн¤. ѕрот¤гом всього середньов≥чч¤ головним джерелом п≥знанн¤ проголошувалис¤ в≥ра ≥ божественне прозр≥нн¤, в схоластиц≥ панував метод формально-лог≥чних доказ≥в, непорушн≥сть авторитет≥в. ‘≥лософське обірунтуванн¤ нових метод≥в у науц≥ пов'¤зане передус≥м з двома ≥менами - англ≥йц¤ ‘ренс≥са Ѕекона (1561-1626) ≥ француза –ене ƒекарта (1596- 1650).

‘.Ѕекон обірунтував емп≥ричний метод вивченн¤ природи (в≥д грецького - досл≥дний). ќснова ≥стинного знанн¤ - т≥льки досв≥д. ¬чений зобов'¤заний виконати спостереженн¤, перев≥рити њх точн≥сть, а пот≥м шл¤хом узагальненн¤ (≥ндукц≥њ) цих спостережень робити загальн≥ висновки. ќ.≤.√ерцен так оц≥нив ≥сторичну роль цього мислител¤: УЕ¤вилас¤ людина, ¤ка сказала своњм сучасникам: Уѕодив≥тьс¤ вниз: подив≥тьс¤ на цю природу, в≥д ¤коњ ви силитес¤ в≥длет≥ти кудись; з≥йд≥ть з веж≥, на ¤ку п≥дн¤лис¤ ≥ зв≥дки н≥чого не бачите; п≥д≥йд≥ть ближче до св≥ту ¤вищ - вивч≥ть йогоФ.

‘≥лософська система –.ƒекарта ≥нша, в≥н - родоначальник рац≥онал≥зму (в≥д грецького - розум). ƒекарт був видатним математиком, основоположником анал≥тичноњ геометр≥њ (до реч≥, саме в≥н вв≥в в алгебр≥ звичн≥ дл¤ нас позначенн¤ нев≥домих - х, у, z). √оловним у п≥знанн≥ в≥н вважав не досв≥д, а розум - рац≥ональний, суворе лог≥чне м≥ркуванн¤. «разком дл¤ вс≥х наук ƒекарт вважав математику з њњ суворими доказами. ¬ ¤сност≥ ≥ ч≥ткост≥ думки, а не в практиц≥ ƒекарт бачив критер≥й ≥стини, головний шл¤х до ¤коњ - наукова г≥потеза. «наменит≥ його вислови: Ућислю - значить ≥снуюФ, У” всьому сумн≥вайс¤Ф. ƒекарт вважав навколишн≥й св≥т, ¤кий складаЇтьс¤ з пост≥йно рухомих найдр≥бн≥ших часток, матер≥альним.

Ќайб≥льших результат≥в дос¤гали вчен≥, ¤к≥ з'Їднували експеримент ≥ наукову г≥потезу, спостереженн¤ ≥ математичне узагальненн¤. “акий п≥дх≥д в≥дзначаЇ класичний труд ≤.Ќьютона (1630-1677) Ућатематичн≥ начала натуральноњ ф≥лософ≥њФ. «акон всесв≥тнього т¤ж≥нн¤, закони руху по¤снювали вс≥ попередн≥ в≥дкритт¤ в астроном≥њ, ф≥зиц≥, механ≥ц≥, зводили њх в струнку систему. Ќьютон ≥, незалежно в≥д нього, √.Ћейбн≥ц в≥дкривають диференц≥альне та ≥нтегральне численн¤.

—пираючись на такий фундамент, природознавство у XVIII ст. швидко просувалос¤ вперед. ¬ражаЇ нав≥ть неповний перел≥к зроблених в≥дкритт≥в. ’.√юйгенс створюЇ хвильову теор≥ю св≥тла. –.Ѕойль ≥ ≈.ћар≥отт в≥дкривають головний закон теор≥њ газ≥в. Ў. улон ставить експерименти в галуз≥ електростатики. ј.¬ольта конструюЇ першу електричну батарею. ј.ЋавуазьЇ по¤снюЇ природу гор≥нн¤ ≥ окисненн¤, складаЇ перший перел≥к х≥м≥чних елемент≥в.  .Ћ≥нней розробл¤Ї класиф≥кац≥ю рослин. ƒодамо: ≤.√≥зель, ректор  иЇво-ћогил¤нськоњ академ≥њ, в 40-х роках XVII ст. формулюЇ, а у XVIII ст. ј.ЋавуазьЇ та ћ.Ћомоносов експериментально довод¤ть принцип збереженн¤ матер≥њ ≥ руху. ¬се нов≥ ≥ нов≥ сфери освоюютьс¤ наукою.

¬загал≥ можна сказати, що найважлив≥шим п≥дсумком розвитку досл≥дного природознавства ≥ математики став переворот у всьому св≥тогл¤д≥. ¬же в к≥нц≥ XVII ст. торжествуЇ рац≥онал≥стична картина св≥ту. ѕ≥д природою розум≥ють все суще, включаючи людину. ” н≥й все п≥дпор¤дковано загальним законом≥рност¤м. ÷≥ законом≥рност≥, що загалом не зм≥нюютьс¤, можуть бути п≥знан≥ людським розумом, виражен≥ в математичних законах. “акий св≥тогл¤д визначають ¤к механ≥ко-матер≥ал≥стичний.

«ближенн¤ науки ≥ практичних потреб людини, ¤ке нам≥тилос¤ ще в епоху ¬≥дродженн¤, в к≥нц≥ XVIII ст. виходить на ¤к≥сно новий р≥вень. “ак, ¤кщо ран≥ше медицина вир≥шувала завданн¤ ефективного л≥куванн¤, то створена ≈.ƒженнером вакцина проти в≥спи дозвол¤ла взагал≥ уникнути хвороби. Ќауков≥ в≥дкритт¤, вт≥лен≥ в техн≥ц≥, починають використовуватис¤ у виробництв≥. ¬инах≥д механ≥чноњ пр¤дильноњ машини ≥ ткацького верстата поставив питанн¤ про ун≥версальний двигун. ” 1784 р. була запатентована парова машина ƒ.”атта. ѕричому ”атт в≥дразу ж зрозум≥в значенн¤ свого винаходу дл¤ вс≥Їњ промисловост≥, а не дл¤ приватних ц≥лей. јнгл≥¤, таким чином, в≥дкриваЇ еру промислового перевороту.

3. Ќовий погл¤д на сусп≥льство. ≈поха ѕросв≥тництва

ѕеремога нових метод≥в у природознавств≥, нового погл¤ду на природу примушувала задуматис¤ над роллю самоњ людини, людського сусп≥льства. ‘≥лософ≥¤, ¤к н≥коли, приковуЇ сусп≥льну увагу, стаЇ символом стол≥тт¤. «агальним дл¤ просв≥тник≥в було схил¤нн¤ перед людським розумом, в≥ра в його перетворюючу силу. ” зв≥льненн≥ в≥д неуцтва бачивс¤ шл¤х до справедливого сусп≥льства. ѕро те, ¤ким же буде це справедливе сусп≥льство, ¤к≥ методи допустим≥ в боротьб≥ за нього, висловлювалис¤ р≥зн≥ погл¤ди - в≥д ц≥лком пом≥рних до найб≥льш радикальних.

ќснову пол≥тичних переконань ѕросв≥тництва склала теор≥¤ так званого Уприродного праваФ. ¬она була розроблена в XVII ст. англ≥йськими мислител¤ми “.√оббсом ≥ ƒж.Ћокком. ÷ентральне пон¤тт¤ њх теор≥њ - пон¤тт¤ Уприроди людиниФ.  ожна людина в≥д природи волод≥Ї незм≥нними УприроднимиФ правами. Ќасамперед це - право на власн≥сть ≥ свободу. Ќа ранн≥х стад≥¤х ≥стор≥њ люди жили в≥дпов≥дно до цих прав, тобто ≥снував Уприродний пор¤докФ. √оббс вважав, що це був час в≥йни Увс≥х проти вс≥хФ, оск≥льки люди - егоњстичн≥, заздр≥сн≥. Ћокк же думав, що природний стан був свого роду Узолотим в≥комФ, ¤кий в≥н протиставл¤в сучасност≥. √ромадське сусп≥льство ≥ його основний елемент - держава - створюютьс¤ шл¤хом Усусп≥льного договоруФ. Ћюди добров≥льно передають турботу про дотриманн¤ своњх Уприродних правФ держав≥. ѕри цьому збер≥гаЇтьс¤ Ународний суверен≥тетФ, народ маЇ право зм≥нити державу, ¤кщо вона не виконуЇ своњ обов'¤зки. ѕовстанн¤ проти тирана буде законним. –уш≥йна сила прогресу - розум: ¤кщо вс≥ зрозум≥ють необх≥дн≥сть Уприродного пор¤дкуФ - в≥н настане. ” пор≥вн¤нн≥ з в≥ками пануванн¤ доктрини Убожественного походженн¤Ф корол≥вськоњ влади, њњ одв≥чност≥, незм≥нност≥ такий рац≥онал≥стичний п≥дх≥д був величезним кроком уперед. ≤дењ про природн≥ права, р≥вн≥сть людей в≥д природи, про народний суверен≥тет, про догов≥рне походженн¤ держави - в р≥зних поЇднанн¤х, з р≥зними висновками - зустр≥чаютьс¤ у вс≥х просв≥тник≥в.

ƒо числа ≥н≥ц≥атор≥в просв≥тницького руху у ‘ранц≥њ належить ¬ольтер. ¬≥н в≥д≥грав вин¤ткову, в багатьох випадках першор¤дну роль. ≤стор≥¤ його житт¤ ≥ д≥¤льност≥ ¤вл¤Ї неначе концентроване в≥дображенн¤ в≥ку ѕросв≥тництва з ус≥ма його етапами ≥ протир≥чч¤ми.

‘рансуа ћар≥ јруе (1694-1778), ¤кий ув≥йшов в ≥стор≥ю п≥д ≥м'¤м ¬ольтер, народивс¤ в с≥м'њ, що належала до третього стану. …ого батько п≥дн¤вс¤ до становища нотар≥уса, мав високопоставлену кл≥Їнтуру, дав сину добру осв≥ту. «в'¤зки батька, обдарован≥сть, ¤ка рано ви¤вилас¤, принесли ¬ольтеру попул¤рн≥сть в аристократичних колах. ќднак досить швидко його сатирична поез≥¤ стала викликати ≥ невдоволенн¤: одинадц¤ть м≥с¤ц≥в в≥н пров≥в у Ѕаст≥л≥њ, п≥зн≥ше один з ображених вельмож наказав побити його палиц¤ми, п≥сл¤ чого за розпор¤дженн¤м ур¤ду ¬ольтер був висланий до јнгл≥њ. ѕеребуванн¤ в јнгл≥њ розширило його науковий кругоз≥р, познайомило з ≥ншим пол≥тичним устроЇм. « јнгл≥њ в≥н привозить У‘≥лософськ≥ листиФ, ¤к≥ пор≥внюють англ≥йськ≥ ≥ французьк≥ пор¤дки, не на користь останн≥х. “ираж був арештований ≥ спалений. —ам ¬ольтер, справедливо побоюючись подальшого пересл≥дуванн¤, покинув ѕариж. Ћише незадовго до смерт≥ в≥н повернувс¤ в столицю, де був зустр≥нутий ¤к тр≥умфатор.

—падщина ¬ольтера величезна: в≥рш≥, пов≥ст≥, романи, п'Їси, науков≥ прац≥. Ћ≥тература дл¤ нього була знар¤дд¤м боротьби за краще майбутнЇ.  ожний тв≥р п≥дкор¤Їтьс¤ головному завданню - зв≥льненню людського розуму в≥д т¤ж≥ючого над ним неуцтва. ÷ентральне м≥сце в ц≥й просв≥тницьк≥й пропаганд≥ займаЇ боротьба проти забобон≥в, пов'¤заних з рел≥г≥Їю ≥ церквою. ” боротьб≥ з церквою ¬ольтер не шкодував ан≥ часу, ан≥ сил. ¬≥н анал≥зував ≥ з≥ставл¤в ≥сторичн≥ джерела христи¤нського вченн¤, ви¤вл¤в його внутр≥шн≥ лог≥чн≥ протир≥чч¤, ¤скравими, часом грубими мазками зображав злочини церкви - ≥нкв≥зиц≥ю, рел≥г≥йн≥ в≥йни, суди над УЇретикамиФ, нетерпим≥сть ≥ жорсток≥сть. …ого улюбленою ≥ вигостреною зброЇю була насм≥шка - тонка, уњдлива, знищувальна. ўоб сьогодн≥ краще зрозум≥ти крайню р≥зк≥сть ¬ольтера в його антицерковн≥й полем≥ц≥, потр≥бно враховувати, що б≥льш≥сть з памфлет≥в написан≥ ¤к пр¤мий в≥дгук на сер≥ю рел≥г≥йних юридичних процес≥в, ¤к≥ зак≥нчувалис¤ смертними вироками.

ѕроте ¬ольтер не був атењстом. « розумност≥ навколишнього св≥ту в≥н робив висновок про ≥снуванн¤ його розумного творц¤. ¬≥н вважав, що У¤кби Ѕога не було, його треба було б вигадатиФ - ¤к стримуюче начало ≥ дл¤ низ≥в сусп≥льства, ≥ дл¤ правител≥в. ќсь дек≥лька висловлювань, що розкривають його позиц≥ю: Ујтењст б≥дний ≥ лютий, ¤кий в≥рить в безкарн≥сть, буде дурень, ¤кщо не убФЇ вас, щоб привласнити ваш≥ грош≥. „ернь стане ордою розб≥йник≥вФ; Уя хочу, щоб государ≥ ≥ њх м≥н≥стри в≥рили в Ѕога, ¤кий караЇ ≥ прощаЇ. Ѕез ц≥Їњ вузди вони будуть представл¤тис¤ мен≥ тваринами, ¤к≥ прагнуть кров≥Ф.

—праведливе сусп≥льство бачилос¤ ¬ольтеру таким, в основ≥ ¤кого лежать принципи р≥вност≥, свободи ≥ необмеженоњ приватноњ власност≥. –≥вн≥сть розум≥лас¤ насамперед ¤к в≥дсутн≥сть станових прив≥лењв, майнова нер≥вн≥сть не т≥льки не заперечувалас¤, але вважалас¤ неминучою ≥ необх≥дною дл¤ сусп≥льства. ўо стосуЇтьс¤ форми пол≥тичного управл≥нн¤, то тут дуже показова еволюц≥¤ погл¤д≥в ¬ольтера. “ривалий час в≥н найкращою дл¤ зд≥йсненн¤ реформ (проти революц≥њ в≥н категорично заперечував) вважав Уосв≥чену монарх≥юФ (можна пригадати його листуванн¤ з  атериною II). ƒуже високо оц≥нював пол≥тичний устр≥й в јнгл≥њ. –озвиток же под≥й у ‘ранц≥њ розв≥¤в над≥њ на осв≥ченого монарха, в≥н виразно побачив назр≥ванн¤ революц≥йноњ кризи.

ѕри всьому багатств≥ ≥ р≥зноман≥тност≥ пол≥тичних тем, ¤к≥ п≥дн≥малис¤ у творах ¬ольтера, вони все-таки не м≥ст¤ть стрункоњ, ц≥л≥сноњ пол≥тичноњ теор≥њ. –одоначальником конституц≥йноњ думки у ‘ранц≥њ вважаЇтьс¤ ћонтеск'Ї, в≥н був найб≥льш авторитетним пол≥тичним мислителем дл¤ опозиц≥йних к≥л XVIII ст.

Ўарль Ћуњ де ћонтеск'Ї (1689-1755) належав до багатоњ ≥ впливовоњ с≥м'њ п≥вдн¤ ‘ранц≥њ, в двадц¤ть с≥м рок≥в в≥н вже зайн¤в пост президента парламенту в Ѕордо. ѕ≥сл¤ дес¤ти рок≥в служби п≥шов з поста ≥ три роки пров≥в у подорожах по ™вроп≥, збираючи матер≥ал про пол≥тичне ≥ громадське житт¤ р≥зних крањн. ѕовернувшись, займавс¤ господарством, в≥в св≥тське житт¤, але - головне - не переривав наукових досл≥джень. ќсновна прац¤ ћонтеськ'Ї - Уƒух закон≥вФ, ¤ка вийшла друком в 1748 р. анон≥мно в ∆енев≥, п≥дводила п≥дсумок його багатор≥чним роздумам.  нига ¤вл¤Ї собою зб≥рник афоризм≥в. ” передмов≥ ћонтеск'Ї пише, що його завданн¤ - в по¤сненн≥ ≥снуючих у р≥зних народ≥в пор¤дк≥в. ” цих р≥зноман≥тних пор¤дках ви¤вл¤ютьс¤ загальн≥ закони, ¤к≥ ≥ повинен ос¤гнути досл≥дник. “аким чином, ћонтеск'Ї дуже ч≥тко сформулював ≥дею загальноњ законом≥рност≥, значно випереджаючи св≥й час.

√оловне у вченн≥ ћонтеск'Ї - розр≥зненн¤ трьох форм державного управл≥нн¤: деспот≥њ, основою ¤коњ Ї страх, монарх≥њ, основаноњ на певних законах, ≥ республ≥ки, що стоњть на доброчесност≥. ¬изнаючи теоретично переваги республ≥ки, звод¤чи в ≥деал англ≥йський парламентський лад, ћонтеск'Ї вважав, що на практиц≥ республ≥ка зд≥йсненна т≥льки в малих крањнах. ƒеспот≥¤ характерна дл¤ величезних держав на —ход≥. ƒл¤ ‘ранц≥њ б≥льш придатною оголошувалас¤ монарх≥¤, правда, з конституц≥йними обмеженн¤ми. ” кожн≥й держав≥ Ї три види влади: влада законодавча, виконавча ≥ судова. якщо вони сполучен≥ в одн≥й особ≥, це - характерна риса деспот≥њ. ” в≥льн≥й держав≥ влади повинн≥ бути розд≥лен≥. ћонтеск'Ї визначаЇ основи нового, буржуазного правопор¤дку: рел≥г≥йна терпим≥сть, свобода слова, друку, обмежене народне представництво.

¬ ≥стор≥њ розвитку й особливо пропаганди новоњ ≥деолог≥њ одне з найвизначн≥ших м≥сць належить авторам У≈нциклопед≥њ наук, мистецтв ≥ ремеселФ. ѕров≥дну роль в њњ виданн≥ з≥грав видатний французький ф≥лософ-матер≥ал≥ст XVIII ст. ƒен≥ ƒ≥дро (1713-1780). ¬≥н зум≥в згуртувати групу однодумц≥в, в умовах пересл≥дуванн¤ ур¤ду (дв≥ч≥ накладалас¤ заборона) зд≥йснити гранд≥озне виданн¤ - 28 том≥в за 21 р≥к.

ƒ≥дро походив з с≥м'њ власника рем≥сничоњ майстерн≥ в невеликому м≥стечку. ¬≥н зак≥нчив Їзуњтський коледж, заробл¤в уроками, переказами, займавс¤ самоосв≥тою. ѕерш≥ ж опубл≥кован≥ ним роботи ви¤вили ориг≥нальний, самобутн≥й ф≥лософський п≥дх≥д. јвторитет ≥ вплив ƒ≥дро зростали в м≥ру виходу в св≥т том≥в У≈нциклопед≥њФ.

У≈нциклопед≥¤Ф була одночасно дов≥дковим, науковим ≥ полем≥чним виданн¤м. Ќовим була п≥дкреслена вже в назв≥ увага до прац≥, до техн≥ки. ƒ≥дро сам вивчав питанн¤ технолог≥њ, а де¤к≥ статт≥ написан≥ майстрами, квал≥ф≥кованими роб≥тниками. јле головний в≥дгук мали, безумовно, т≥ статт≥ У≈нциклопед≥њФ, ¤к≥ були присв¤чен≥ сусп≥льно-пол≥тичним питанн¤м. јвтори сто¤ли на рац≥онал≥стичних позиц≥¤х, загалом дотримувалис¤ теор≥њ Уприродного праваФ. ¬ласне, сам задум У≈нциклопед≥њФ - наочне вт≥ленн¤ ≥дењ поширенн¤ знань ¤к головного засобу перевлаштуванн¤ сусп≥льства. —импат≥њ автор≥в - на сторон≥ республ≥канського ладу ≥, особливо, обмеженоњ монарх≥њ, р≥шуче засуджуЇтьс¤ абсолютизм. ¬с¤ гамма ≥дей У≈нциклопед≥њФ, весь конкретний матер≥ал п≥дводив читач≥в до думки про необх≥дн≥сть пол≥тичноњ перебудови в крањн≥, але сам≥ автори такий висновок в≥дкрито не формулювали.

Ѕуржуазний лад в економ≥ц≥ ‘ранц≥њ XVIII ст. в≥двоював значн≥ позиц≥њ, ≥ вже тод≥ поступово ставало ¤сно, що нов≥ в≥дносини несуть не т≥льки зв≥льненн¤ в≥д феодальних пут. ƒл¤ др≥бних власник≥в в м≥ст≥, дл¤ сел¤н в≥н був пов'¤заний з розоренн¤м, перетворенн¤м в найманих роб≥тник≥в. Ќастр≥й цих соц≥альних верств в≥добразила теч≥¤, ¤ку прийн¤то називати зр≥вн¤льною. ѓњ прихильники поЇднували дуже р≥зку критику феодал≥зму з критикою буржуазних пор¤дк≥в, хоч сам буржуазний виб≥р не в≥дкидали. ¬они закликали зробити новий лад б≥льш справедливим, за допомогою спец≥альних заход≥в запоб≥гти зростаюч≥й нер≥вност≥.

Ќайб≥льш впливовим ≥деологом зр≥вн¤льного напр¤му був ∆ан ∆ак –уссо (1712-1778). ¬≥н народивс¤ в ∆енев≥ в протестантськ≥й небагат≥й с≥м'њ. ўе хлопчиком був в≥дданий в учн≥ до майстра, вт≥к в≥д нього, пот≥м роки пройшли в пошуках роботи, зм≥н≥ профес≥й, зан¤ть, м≥сц¤ проживанн¤, рел≥г≥њ. ” л≥тературу в≥н прийшов з≥ складним життЇвим досв≥дом.  оли –уссо вперше привернув до себе увагу твором на конкурсну тему, в≥н працював техн≥чним сп≥вроб≥тником у видавництв≥ У≈нциклопед≥њФ.  лючовою працею дл¤ розум≥нн¤ переконань –уссо Ї його Ућ≥ркуванн¤ про походженн¤ й основи нер≥вност≥ м≥ж людьмиФ. ¬≥дштовхуючись в≥д загальноњ дл¤ просв≥тник≥в теор≥њ Уприродного праваФ, –уссо висловлюЇ р¤д абсолютно нових думок. …ого попередники вважали, що нер≥вн≥сть людей виникаЇ вже при Уприродному пор¤дкуФ, ¤к насл≥док природних в≥дм≥нностей м≥ж окремими людьми. –уссо ж п≥дкреслюЇ, що природна нер≥вн≥сть була незначною, а головна, соц≥альна нер≥вн≥сть виникла п≥зн≥ше. ѕов'¤зана вона з по¤вою земельноњ приватноњ власност≥, ¤ка зовс≥м не була одв≥чною. —уперечн≥сть м≥ж природними правами р≥вност≥ ≥ правом приватноњ власност≥ приводить до майнового розшаруванн¤, в≥йни багатих ≥ б≥дних. ” таких умовах потребою, насамперед багатих, стаЇ держава ¤к орган охорони приватноњ власност≥. Ѕагат≥ за допомогою обману умовили б≥дних укласти в≥дпов≥дний догов≥р. –уссо пише: У≤стинним фундатором громадського сусп≥льства був той, хто перший обгородив д≥л¤нку земл≥, вир≥шив сказати: Уце моЇФ ≥ знайшов досить простих людей, щоб йому пов≥рили. ¬≥д ск≥лькох злочин≥в, воЇн ≥ вбивств, в≥д ск≥лькох б≥д ≥ жах≥в позбавив би р≥д людський той, хто, знищивши огорожу ≥ засипавши р≥в, крикнув би своњм ближн≥м: УЌе слухайте краще цього облудника, ви загинули, ¤кщо здатн≥ забути, що плоди земл≥ належать вс≥м, а земл¤ - н≥кому!Ф.

 р≥м теор≥й, ¤к≥ в≥дображали весь спектр буржуазних п≥дход≥в, значного розвитку набираЇ комун≥стична теч≥¤. Ќайб≥льш ранн≥й ≥ своЇр≥дний комун≥стичний тв≥р XVIII ст. - У«апов≥тФ ∆ана ћельЇ (1664-1729). ¬≥н виступаЇ проти приватноњ власност≥: Узло, прийн¤те й узаконене майже у всьому св≥т≥, пол¤гаЇ в тому, що люди присвоюють соб≥ в приватну власн≥сть блага ≥ багатства земл≥, тод≥ ¤к вс≥ повинн≥ були б волод≥ти ними сп≥льно на р≥вних правах ≥ користуватис¤ ними так само на однаковому становищ≥ ≥ сп≥льноФ. —ам будучи с≥льським св¤щеником, ћельЇ м≥ркуЇ ¤к атењст. ¬≥н в≥дкритим текстом закликаЇ до насильницького поваленн¤ влади: УЕскиньте всюди ц≥ трони несправедливост≥ ≥ нещаст¤...Ф. ’оч У«апов≥тФ не був опубл≥кований, в≥н роз≥йшовс¤ по крањн≥ в списках ≥ з≥грав свою роль у передреволюц≥йному брод≥нн≥ розум≥в.

” русл≥ ≥дей ѕросв≥тництва розвивалас¤ нова наука Ц пол≥тична економ≥¤. ” ‘ранц≥њ њњ першими представниками були прихильники школи ф≥з≥ократ≥в. ¬они посл≥довно висували буржуазний ≥деал сусп≥льства, основаного на приватн≥й власност≥ ≥ найман≥й прац≥, були прихильниками в≥льного п≥дприЇмництва, невтручанн¤ ур¤ду в економ≥ку.

Ѕ≥льше уваги питанн¤м економ≥ки прид≥л¤ли англ≥йськ≥ вчен≥, саме тут складаЇтьс¤ класична пол≥тична економ≥¤. јдам —м≥т розгл¤дав кап≥тал≥стичне господарство ¤к УприроднийФ економ≥чний устр≥й ≥, под≥бно ф≥з≥ократам, вимагав скасуванн¤ будь-¤ких обмежень приватноњ ≥н≥ц≥ативи. √оловним науковим дос¤гненн¤м —м≥та Ї трудова теор≥¤ вартост≥, ¤ку в≥н розвинув у боротьб≥ проти дов≥льного регулюванн¤ ц≥н ур¤дом. ¬≥н публ≥куЇ своЇ Уƒосл≥дженн¤ про природу ≥ причини багатства народ≥вФ, в ¤кому проголошуЇ працю джерелом вартост≥. ¬≥н ≥деал≥зовано вир≥шував проблему сп≥вв≥дношенн¤ приватного ≥ сусп≥льного ≥нтересу: Уƒомагаючись особистого збагаченн¤, люди часто набагато б≥льше працюють на благо сусп≥льства, н≥ж ¤кби вони пр¤мо шукали цього благаФ. ” реальному житт≥ такоњ гармон≥њ не було ≥ немаЇ.

‘ормуванн¤ новоњ ≥деолог≥њ, значне поширенн¤ ≥дей про Уприродн≥ праваФ, Угромадський догов≥рФ, р≥вн≥сть були одн≥Їю з передумов революц≥њ, ¤ка насувалас¤. ѓњ неминуч≥сть в≥дчувалас¤ передовими людьми. Ући наближаЇмос¤ до стану кризи ≥ до в≥ку революц≥њФ, - писав –уссо в своЇму роман≥ У≈м≥льФ.

17 червн¤ 1789 р. депутати в≥д третього стану проголосили Ќац≥ональними зборами √енеральн≥ штати, ¤к≥ Ћюдов≥к XVI з≥звав, спод≥ваючись знайти компром≥с.. 14 липн¤ розгораЇтьс¤ народне повстанн¤ в ѕариж≥, 26 серпн¤ була прийн¤та ƒекларац≥¤ прав людини ≥ громад¤нина, ¤ка ув≥брала в себе основн≥ ≥дењ ѕросв≥тництва: УЋюди народжуютьс¤ ≥ залишаютьс¤ в≥льними ≥ р≥вними в правахФ, Уприродними ≥ нев≥дФЇмними правами людиниФ Ї Усвобода, власн≥сть, безпека й оп≥р пригнобленнюФ, джерелом вс¤коњ влади може бути т≥льки нац≥¤.

4. ’арактеристика художн≥х стил≥в XVII-XVIII ст.

ћистецтво ≥ л≥тература XVII-XVIII ст. кожноњ з Ївропейських крањн в≥дзначаютьс¤ неповторною своЇр≥дн≥стю. јле саме в цей час завд¤ки розширенню кола осв≥чених людей, ≥нтел≥іент≥в м≥ж ними складаютьс¤ певн≥ контакти, налагоджуютьс¤ культурн≥ зв'¤зки. якщо в минул≥ епохи на виникненн¤ ≥ зм≥ну художн≥х стил≥в ≥шли стол≥тт¤, то тепер це в≥дбуваЇтьс¤ набагато швидше: у перш≥й половин≥ XVII ст. пануЇ стиль бароко, у друг≥й половин≥ - класицизм, в перш≥й половин≥ XVIII ст. - рококо (генетично пов'¤заний з бароко), у друг≥й половин≥ - в дещо ≥нш≥й форм≥ - повертаЇтьс¤ класицизм. «упинимос¤ на цих пров≥дних художн≥х стил¤х детальн≥ше на приклад≥ арх≥тектури.

јрх≥тектура. “очне походженн¤ терм≥на бароко нев≥доме. …ого починають вживати у XVIII ст. з дещо зневажливою ≥нтонац≥Їю (переклад з ≥тал≥йськоњ - УнеправильнийФ або УхимернийФ). ÷ей стиль пр¤мо перекликавс¤ ≥з способом житт¤ корол≥вських двор≥в, особливо французького, що диктувало Ївропейську моду: поЇднанн¤ неск≥нченних св¤т, пост≥йних розваг ≥ суворого етикету, жорсткоњ регламентац≥њ. ” той же час з≥ св≥тов≥дчутт¤ зникаЇ стаб≥льн≥сть, м≥цн≥сть, властива минулим епохам.

јрх≥тектура бароко широко використовуЇ в≥дкрит≥ –енесансом техн≥чн≥ прийоми, але з ≥ншою метою. ÷е надзвичайно парадний, пишний, декоративний стиль. ƒл¤ нього характерн≥ просторовий розмах, велика к≥льк≥сть арх≥тектурних деталей, переважанн¤ з≥гнутих л≥н≥й, дуже складних композиц≥й. Ѕароко в≥др≥зн¤Ї контрастн≥сть, пануванн¤ ¤скравих кольор≥в, велика к≥льк≥сть позолоти. “ак≥ риси дуже ¤скраво ви¤вилис¤ в обрисах «имового палацу Ѕ.–астрелл≥ в ѕетербурз≥.

÷ей стиль активно використовував синтез мистецтв - поЇднанн¤ в Їдиному ≥дейно-художньому задум≥ р≥зних вид≥в мистецтва. ѕочинають проектуватис¤ не т≥льки буд≥вл≥ сам≥ по соб≥, а й ц≥л≥ ансамбл≥. ќдин з найб≥льш уславлених - ансамбль площ≥ перед побудованим ран≥ше собором —в. ѕетра в –им≥, ¤ку, за задумом Ћ.Ѕерн≥н≥, оточили масштабною колонадою, а в центр≥ поставили величезний давньоЇгипетський обел≥ск. ¬ арх≥тектурний задум включаЇтьс¤ навколишнЇ середовище, особливого звучанн¤ набуваЇ паркове мистецтво. ¬иникаЇ арх≥тектура фонтан≥в - садових, м≥ських. Ѕезл≥ч фонтан≥в у стил≥ бароко Ї в –им≥, з них найб≥льш знаменитий фонтан “рев≥. ” позам≥ськ≥й резиденц≥њ рос≥йських ≥мператор≥в - ѕетергоф≥ - фонтани Ї стрижнем усього палацово-паркового ансамблю.

¬елику роль починають в≥д≥гравати ≥нтер'Їри: св≥тла п≥длога, кришталев≥ люстри, драп≥ровки, л≥пн≥ прикраси. ∆ивопис ≥ скульптура втрачають самост≥йну роль, стають частиною декору. ƒуже поширен≥ так зван≥ ≥люзорн≥ плафони Ц по-особливому розписана стел¤, - що зображають, ¤к правило, небо в поЇднанн≥ з багатоф≥гурною композиц≥Їю. ѕод≥бний ефект ≥люз≥њ використовують ≥ в арх≥тектур≥. Ќайв≥дом≥ший ≥тал≥йський арх≥тектор ≥ скульптор бароко Ћ.Ѕерн≥н≥ так спроектував сходи у ¬ат≥канському палац≥, що вони знизу сприймаютьс¤ набагато довшими, н≥ж Ї насправд≥.  оли на верхньому майданчику з'¤вл¤Їтьс¤ ѕапа римський, його ф≥гура здаЇтьс¤ неспод≥вано великою ≥ величною.

¬нутр≥шньо складним стилем був класицизм. ÷ентральна ≥де¤ класицизму - в русл≥ рац≥онал≥стичноњ ф≥лософ≥њ - ≥де¤ розумност≥, впор¤дкованост≥, Управильност≥Ф. « одного боку, ц¤ ≥де¤ широко використовувалас¤ дл¤ обірунтуванн¤ необх≥дност≥ абсолютизму: держава на чол≥ з монархом трактувалас¤ ¤к вт≥ленн¤ розуму, ¤кий обмежуЇ людськ≥ вади. јле, з ≥ншого боку, той самий рац≥онал≥зм був ф≥лософською основою розвитку передовоњ науки, фундаментом буржуазноњ ≥деолог≥њ. ” XVII ст. пров≥дною була перша тенденц≥¤. ” ‘ранц≥њ класицизм стаЇ оф≥ц≥йним стилем, спец≥альн≥ вказ≥вки даютьс¤ кардиналом –≥шельЇ, пот≥м Ћюдов≥ком XIV. —творюютьс¤ спец≥альн≥ орган≥зац≥њ, покликан≥ стежити за розвитком л≥тератури, мистецтва. ” 1634 р. це - ‘ранцузька академ≥¤, переважно ф≥лолог≥чна, п≥зн≥ше - јкадем≥¤ живопису ≥ скульптури, јкадем≥¤ наук.

 ласичний зразок арх≥тектури класицизму - корол≥вський палацовий комплекс у ¬ерсал≥. ƒо нього вход¤ть палац, парк, безл≥ч споруд. —уворе плануванн¤, геометрична орган≥зован≥сть ≥ палацу, ≥ парку, симетричн≥сть визначають його вигл¤д. Ќав≥ть деревам ≥ кущам надано форму геометричних ф≥гур. “акий тип отримав назву французького, регул¤рного парку.

Ќа початку XVIII ст. пров≥дним стаЇ стиль рококо (терм≥н походить в≥д назви декоративноњ прикраси у вигл¤д≥ раковини). ÷ей стиль пов'¤заний з бароко, але позбавлений його розмаху. —тиль рококо декоративний, несе риси витонченост≥, чуттЇвост≥. –ококо не припускаЇ пр¤мих л≥н≥й, використовуЇ н≥жн≥ кольори - рожевий, блакитний, с≥рий. ¬≥н асоц≥юЇтьс¤ з визначенн¤м Угалантний в≥кФ. јристократ≥¤ остаточно в≥дходить в≥д участ≥ у практичному житт≥, замикаЇтьс¤ у своЇму штучному св≥т≥. ќсобливо посл≥довно рококо проводитьс¤ в оформленн≥ ≥нтер'Їр≥в. ”люблен≥ матер≥али - перламутр ≥ порцел¤на, ¤ка в ™вроп≥ стала в≥дома ≥ ув≥йшла в моду т≥льки у XVIII ст. ¬итвором мистецтва стаЇ нав≥ть зовн≥шн≥сть людини.

” той же час все б≥льшоњ сили набираЇ ≥нша теч≥¤ в культур≥, ¤ка походить в≥д третього стану, - л≥н≥¤ буржуазноњ опозиц≥њ абсолютизму. ” друг≥й половин≥ XVIII ст. знову утверджуЇтьс¤ класицизм, але його внутр≥шн≥й зм≥ст м≥н¤Їтьс¤. Ќа перший план тепер висуваЇтьс¤ демократична складова. ќсновн≥ ≥дењ - Їдиноњ нац≥ональноњ державност≥, патр≥отизму, громадського обов'¤зку - ви¤вл¤ютьс¤ сп≥взвучн≥ пафосу ѕросв≥тництва. ¬итонченост≥ рококо протиставл¤Їтьс¤ сувор≥сть ≥ простота древн≥х. ƒемократичний устр≥й грецьких пол≥с≥в ≥ республ≥канського –иму були проголошен≥ зразком Усправедливого ладуФ. ќсобливо посилилос¤ захопленн¤ античн≥стю п≥сл¤ розкопок давньоримських м≥ст ѕомпењ ≥ √еракуланума, ¤к≥ загинули п≥д час виверженн¤ ¬езув≥¤. Ќайб≥льший знавець ≥ пропагандист античного мистецтва ≥сторик ≤.¬≥нкельман писав: У™диний шл¤х дл¤ нас стати великими, а ¤кщо можливо, ≥ неповторними, - це насл≥дувати древн≥хФ. ¬ арх≥тектур≥ широко використовуютьс¤ ≥де¤ античних портик≥в та колони грецьких ордер≥в. Ќовою в парковому мистецтв≥ була по¤ва англ≥йських ландшафтних парк≥в, ¤к≥ ≥м≥тують природний л≥с. ƒо класицизму другоњ половини XVIII ст. застосовують терм≥ни просв≥тницький класицизм, неокласицизм.

¬ умовах зм≥ни стил≥в то в залежност≥ в≥д них, то в≥дносно автономно розвивалис¤ ≥нш≥ види художньоњ творчост≥.

ћузика. —в≥дом≥сть епохи бароко з њњ контрастами, нест≥йк≥стю Ї найб≥льш сп≥взвучною музичному мистецтву, в≥дкриваЇ нову епоху в його розвитку. ¬перше в ≥стор≥њ культури музика починаЇ в≥д≥гравати таку самост≥йну роль. –озширюЇтьс¤ коло музичних ≥нструмент≥в, особливою повагою користуютьс¤ майстри, ¤к≥ њх виготовл¤ють. ≤ в наш≥ дн≥ неперевершеними вважаютьс¤ скрипков≥ ≥нструменти Ц твор≥нн¤ рук знаменитих —трад≥вар≥, √варнер≥. Ќав≥ть орган звучить вже не т≥льки п≥д час богослуж≥нн¤, але й на концертах. ƒл¤ органа написан≥ прославлен≥ твори ≤.—.Ѕаха, за житт¤ великого композитора в повн≥й м≥р≥ не оц≥нен≥.

” русл≥ бароко з характерною дл¤ нього умовн≥стю ≥ поширенн¤м синтезу мистецтв виникаЇ новий музичний жанр - опера, ¤кий висунув на перший план красу мелод≥њ. «ароджуЇтьс¤ в≥н в ≤тал≥њ, але швидко поширюЇтьс¤ по вс≥й ™вроп≥.

 ласицизм з його ≥деЇю пор¤дку, Їдност≥ ц≥лого ≥ його частин, гармон≥њ ≥ суворих пропорц≥й з особливою силою ви¤вив себе в ≥нструментальн≥й музиц≥. ѕров≥дною в ™вроп≥ стала в≥денська музична школа. ќсновою њњ завоювань стаЇ принцип симфон≥зму - особливоњ ¤кост≥ розвитку музичноњ думки, коли нова ≥де¤ народжуЇтьс¤ поступово, в перетворенн≥ початкового образу, головна тема породжуЇ поб≥чну, ¤ка контрастуЇ з головною. —аме такий п≥дх≥д вт≥ливс¤ в новому жанр≥ - симфон≥њ. ¬≥нчала музичне мистецтво XVIII ст. ≥ готувала новий прорив творч≥сть великого ¬ольфганга јмаде¤ ћоцарта: опери У¬ес≥лл¤ ‘≥гароФ, Уƒон ∆уанФ, У„ар≥вна флейтаФ, три симфон≥њ, траг≥чний У–екв≥ЇмФ, роботу над ¤ким об≥рвала смерть композитора.

ќбразотворче мистецтво. ’арактерн≥ риси бароко можна побачити в творчост≥ великого фландрського художника ѕ.–убенса (‘ландр≥¤ - сучасна Ѕельг≥¤). …ого в≥дзначала фантастична живописна майстерн≥сть, ¤ка в≥дкрила перед образотворчим мистецтвом нов≥ перспективи. ”любленими були сюжети античних м≥ф≥в. ’удожник користувавс¤ величезною попул¤рн≥стю, ¤ка принесла йому матер≥альне благополучч¤, оск≥льки тод≥ у велик≥й мод≥ були парадн≥ портрети.

≤накше склалас¤ дол¤ голландц¤ –ембранта ван –ейна. «≥ зростанн¤м майстерност≥ в його картинах головним стаЇ психолог≥чна глибина, реал≥зм. якщо початком його творчого шл¤ху став колективний портрет на замовленн¤ Ујнатом≥¤ л≥кар¤ “улпаФ, що прин≥с попул¤рн≥сть, то завершальним - траг≥чне полотно Уѕоверненн¤ блудного синаФ. ѕричому чим масштабн≥шими ставали роботи –ембранта, тим б≥льше в≥н втрачав попул¤рн≥сть серед сучасник≥в.

—лаву ≥спанського живопису складаЇ творч≥сть ƒ≥Їго ¬еласкеса. ” своњх портретах, парадних за формою, ¬еласкес завжди прид≥л¤в головну увагу внутр≥шньому св≥ту персонажа.  оли ѕапа ≤ннокент≥й ’ побачив св≥й портрет, назвав його Удуже правдивимФ. –еволюц≥йною дл¤ суворо католицькоњ ≤спан≥њ була картина ¬еласкеса У¬енера перед дзеркаломФ.

“еатр. ” XVII ст. розгорталас¤ творч≥сть великих драматург≥в - ѕ. орнел¤, ∆.–ас≥на, ∆.ћольЇра. “еатр час≥в класицизму в≥дзначаЇ р¤д характерних рис. ∆анри в ньому под≥л¤лис¤ на Увисок≥Ф ≥ Унизьк≥Ф. “вори УвисокогоФ жанру - трагед≥њ - мали бути написан≥ обов'¤зково в≥ршами. Ќаказувалос¤ використовувати п≥днесен≥ вирази, застосовувати алегор≥њ, образи м≥фолог≥њ.  ласична п'Їса будувалас¤ на основ≥ трьох Їдностей: Їдн≥сть часу, м≥сц¤ ≥ сюжету (одна сюжетна л≥н≥¤ розвивалас¤ без зм≥ни декорац≥й, под≥њ повинн≥ в≥дбуватис¤ прот¤гом доби). як писали члени ‘ранцузькоњ академ≥њ в одному з своњх висновк≥в: УЌ≥що безладне ≥ плутане взагал≥ не може н≥кому подобатис¤Ф. ” центр≥ уваги трагед≥њ знаходивс¤ конфл≥кт м≥ж обов'¤зком ≥ почутт¤м, причому обов'¤зок повинен перемогти.  оли  орнель у своњй трагед≥њ У—≥дФ в≥дступив в≥д цього правила (головна героњн¤ погоджуЇтьс¤ на шлюб з коханим, хоч в≥н убив на дуел≥ њњ батька - тобто верх вз¤ло почутт¤), за вказ≥вкою –≥шельЇ п'Їса була винесена на обговоренн¤ академ≥њ, сюжет визнали неправильним. ѕри таких зовн≥шн≥х формах п'Їси головну увагу ≥  орнель, ≥ –ас≥н зосереджували на внутр≥шньому св≥т≥, переживанн¤х персонаж≥в. ѕисалис¤ довг≥ монологи, ¤к≥ вимагали особливого мистецтва декламац≥њ. јктори стали спец≥ально працювати над роллю, обговорювати задум з автором. «ростають њх загальна культура, знанн¤.

ѕравила, так≥ сувор≥ дл¤ УвисокихФ жанр≥в, не поширювалис¤ на УнизькийФ жанр - комед≥ю. ¬она була в≥льна в≥д умовност≥, неминуче властивоњ трагед≥¤м класицизму, њњ геро¤ми могли бути прост≥ люди, ¤к≥ говорили повс¤кденною простою мовою. ¬еликий комед≥ограф ∆ан Ѕатист ћольЇр з'Їднав народну традиц≥ю та ≥нтелектуальн≥сть, громад¤нськ≥сть. ћайже через три стол≥тт¤ його У“артюфФ, Ућ≥щанин-двор¤нинФ не сход¤ть з≥ сцен театр≥в усього св≥ту. ўе дал≥ в≥д замкненост≥ театру час≥в класицизму п≥шов ѕьЇр ќгюстен Ѕомарше в У—ев≥льському цирюльникуФ ≥ особливо Уќдруженн≥ ‘≥гароФ. ” вуста своњх комед≥йних героњв в≥н вклав монологи, ¤к≥ засуджували аристократ≥ю ≥ пров≥щали революц≥йну епоху.

 ласицизм став художньою мовою французького ѕросв≥тництва. ћайже вс≥ найб≥льш≥ мислител≥ займалис¤ ≥ художньою творч≥стю. ѕ'Їси, пов≥ст≥ писав ¬ольтер, вже згадувалис¤ романи –уссо. ‘ундатором нового жанру - художньоњ критики - став ƒ≥дро.

–азом з тим, в л≥тератур≥, особливо англ≥йськ≥й, все сильн≥ше простежуютьс¤ реал≥стичн≥ тенденц≥њ: У–об≥нзон  рузоФ ƒ.ƒефо, пол≥тичн≥ сатири ƒж.—в≥фта. ∆анр знаменитого твору √.‘≥лд≥нга У≤стор≥¤ “ома ƒжонса, знайдиФ визначають ¤к просв≥тницький реал≥стичний роман. як реакц≥¤ на надм≥рну розсудлив≥сть класицизму в к≥нц≥ стол≥тт¤ складаЇтьс¤ новий напр¤м - сентементал≥зм, дл¤ ¤кого характерною була п≥двищена увага до почутт≥в, переживань, Ужитт¤ душ≥Ф.

* * *

XVII-XVIII ст. були вир≥шальними у формуванн≥ культури Ќового часу, що т≥сно пов'¤зано з виходом на ≥сторичну арену нового класу - буржуаз≥њ. ѓњ економ≥чне утвердженн¤, пол≥тична боротьба супроводжувалис¤ складанн¤м нового св≥тогл¤ду. «авд¤ки численним в≥дкритт¤м видатних вчених ставс¤ переворот у погл¤дах на природу, утвердилас¤ матер≥ал≥стична картина св≥ту. Ѕуло поставлене питанн¤ про справедливий устр≥й людського сусп≥льства. ¬≥дпов≥дь на нього шукали блискуч≥ мислител≥ епохи ѕросв≥тництва. ”складнюютьс¤ форми художньоњ творчост≥. якщо в середн≥ в≥ки Їдн≥сть Ївропейськоњ культури була насл≥дком њњ нерозвиненост≥, то тепер виникають умови дл¤ Їдност≥ культурного процесу вже на ≥ншому ¤к≥сному р≥вн≥. ѕерерахован≥ культурн≥ процеси були одн≥Їю з передумов буржуазних революц≥й в јнгл≥њ, а особливо у ‘ранц≥њ.

<< попередн¤     зм≥ст     наступна >>