VII.  ”Ћ№“”–ј ≈ѕќ’» ¬≤ƒ–ќƒ∆≈ЌЌя ≤ –≈‘ќ–ћј÷≤ѓ

1. ѕередумови епохи ¬≥дродженн¤.
2. √уман≥зм ¤к ≥деолог≥¤ ¬≥дродженн¤.
3. –еформац≥¤ ≥  онтрреформац≥¤.
4. –озвиток науки ≥ техн≥ки.
5. ≤тал≥йське мистецтво.
6. Ќац≥ональн≥ л≥тература ≥ театр.

1. ѕередумови епохи ¬≥дродженн¤

≈поха ¬≥дродженн¤ - пер≥од в ≥стор≥њ культури «ах≥дноњ ™вропи, ¤кий почавс¤ в ≤тал≥њ в к≥нц≥ XIII ст., зайн¤в в б≥льшост≥ Ївропейських крањн XIV-XVI ст., а в ≤спан≥њ та јнгл≥њ тривав до початку XVII ст. “ерм≥н У¬≥дродженн¤Ф першим почав вживати ƒжорджо ¬азар≥ - ≥тал≥йський художник XVI ст., учень ћ≥келанджело ≥ перший досл≥дник сучасного йому мистецтва, автор книги У∆иттЇписи найб≥льш знаменитих живописц≥в, ва¤тел≥в ≥ зодчихФ. ¬≥н хот≥в п≥дкреслити ц≥Їю назвою особливий ≥нтерес свого часу до античност≥, в≥дновленн¤ њњ традиц≥й. —еред вчених тривають дискус≥њ про основн≥ риси, сфери поширенн¤, пер≥одизац≥ю культури ¬≥дродженн¤. —еред ≥нших обговорюЇтьс¤, зокрема, ≥ питанн¤ про те, чи Ї ¬≥дродженн¤ суто Ївропейським ¤вищем (можна зустр≥ти м≥ркуванн¤ про китайське, ¤понське ¬≥дродженн¤ тощо).

«а своњм характером епоха ¬≥дродженн¤ (або –енесанс) Ї перех≥дною. « нею пов'¤заний важливий перелом в культурному розвитку: к≥нець пануванн¤ середньов≥чноњ культури ≥ початок формуванн¤ культури Ќового часу. ¬≥домий вчений Ѕ.–.¬≥ппер так визначив суть ¬≥дродженн¤: У≈поха ¬≥дродженн¤, одна з найб≥льш ц≥кавих ≥ повноц≥нних епох в ≥стор≥њ людства, це синон≥м особистоњ свободи, досконалост≥ в мистецтв≥, краси в житт≥, гармон≥њ ф≥зичних ≥ духовних ¤костей людини... –енесанс був не ст≥йкою ≥ спок≥йною, а бурхливою ≥ суперечливою епохою. –енесанс - це пер≥од становленн¤ буржуазного сусп≥льства, пер≥од, коли спадають окови середньов≥чного укладу, але обмежуюч≥ умови кап≥тал≥стичного сусп≥льства ще не встигли оформитис¤Ф.

„ому саме ≤тал≥¤ стала батьк≥вщиною ц≥Їњ культури? як≥ ж передумови њњ виникненн¤?

¬ ≤тал≥њ ран≥ше, н≥ж в ≥нших Ївропейських крањнах, почавс¤ процес розкладанн¤ феодальних ≥ зародженн¤ нових, буржуазних в≥дносин. ƒл¤ ≤тал≥њ характерний ранн≥й ≥ дуже швидкий розвиток м≥ст. “ут з≥грало свою роль виг≥дне географ≥чне положенн¤, що зробило њњ головною торговою посередницею м≥ж —ходом ≥ ™вропою (виникаЇ безл≥ч ≥тал≥йських торгових фактор≥й, в тому числ≥ ≥ в  риму:  афа - ‘еодос≥¤, —олдай¤ - —удак, Ѕалаклава).  онцентрац≥¤ кап≥талу дозволила перейти в≥д торговельних операц≥й до кредитних. ≤тал≥¤ - батьк≥вщина банк≥вськоњ справи (слово УбанкФ походить в≥д ≥тал≥йського УбанкоФ - лава, - малас¤ на уваз≥ лава м≥н¤йл). –азом з тим починаЇтьс¤ кор≥нний поворот у промисловост≥ - з'¤вл¤ютьс¤ мануфактури виробництво. Ќаприклад, у ‘лоренц≥њ на початку XIV ст. сукнод≥льч≥ мануфактури виробл¤ли продукц≥ю, варт≥сть ¤коњ в 3 рази перевищувала весь м≥ський бюджет, на де¤ких п≥дприЇмствах працювало до 100 чолов≥к.

—кладалас¤ нова соц≥альна структура сусп≥льства, ламавс¤ середньов≥чний соц≥альний розпод≥л. ¬ажливу роль в≥д≥грало зв≥льненн¤ сел¤н в≥д кр≥посноњ залежност≥ в XIII ст. —ел¤ни, отримуючи особисту свободу, втрачали земельний над≥л. Ўвидко йшло розкладанн¤ цехового ладу. –ем≥сники, ¤к≥ розорилис¤, ≥ сел¤ни поповнювали нову верству - найманих роб≥тник≥в, що зазнавали жорстокоњ експлуатац≥њ (робочий день тривав 12-14 годин, за нев≥дпрацьований аванс господар мав право покарати на ув'¤зненн¤).

Ѕагата верх≥вка включала р≥зноман≥тн≥ елементи сусп≥льства. ’арактерна особлив≥сть ранньоњ буржуаз≥њ - складна економ≥чна база (торгов≥, банк≥вськ≥ операц≥њ, мануфактура, земельна власн≥сть). —тара знать втратила св≥й пол≥тичний вплив. ¬ багатьох ≥тал≥йських м≥стах встановилос¤ республ≥канське правл≥нн¤. ” той же час ≥ економ≥чне, ≥ пол≥тичне житт¤ того часу характеризувалос¤ великою нестаб≥льн≥стю: можна було швидко розбагат≥ти, але так само швидко ≥ позбавитис¤ всього (загибель торгових корабл≥в, неплатеж≥ боржник≥в, пол≥тичн≥ перевороти ≥ т.≥н.). ÷е породжувало особливу психолог≥ю, коли грош≥ не накопичувалис¤, а витрачалис¤ безогл¤дно.

–озк≥ш нових багат≥њв обумовлювала попит на арх≥тектор≥в, художник≥в, поет≥в. ѕравител≥ потребували секретар≥в, майстерних дипломат≥в, юрист≥в. ƒ≥ловим люд¤м був необх≥дний штат службовц≥в. ” м≥стах росла потреба у л≥кар¤х, вчител¤х, нотар≥усах. “аким чином з'¤вл¤Їтьс¤ ≥нтел≥іенц≥¤, ¤ка з≥грала пров≥дну роль у формуванн≥ культури ¬≥дродженн¤. ¬она, з одного боку, безумовно, обслуговувала пануючий клас, виражала його ≥нтереси. јле в той же час поповнювалас¤ вих≥дц¤ми з р≥зних стан≥в сусп≥льства, була пов'¤зана з традиц≥¤ми народноњ культури.

2. √уман≥зм ¤к ≥деолог≥¤ ¬≥дродженн¤

Ќова епоха принесла новий св≥тогл¤д. ≤дейний зм≥ст культури ¬≥дродженн¤, що в≥добразивс¤ в наукових, л≥тературних, художн≥х, ф≥лософських творах, склав гуман≥стичне св≥тобаченн¤. √уман≥зм такоњ своЇр≥дноњ культурноњ епохи, ¤к ¬≥дродженн¤, мав ц≥лий р¤д особливостей.

¬ажливу роль у формуванн≥ ренесансного гуман≥зму в≥д≥грала антична традиц≥¤, схил¤нн¤ перед дос¤гненн¤ми древн≥х грек≥в ≥ римл¤н. √уман≥сти не просто дуже багато робили дл¤ збереженн¤, вивченн¤ древн≥х рукопис≥в, пам'¤тник≥в мистецтва, вони вважали себе пр¤мими спадкоЇмц¤ми античноњ культури з њњ абсолютно ≥ншим, н≥ж христи¤нське, ставленн¤м до житт¤.

ќсновною ознакою культури ¬≥дродженн¤, на противагу церковно-феодальн≥й культур≥, Ї њњ св≥тський характер. Ћюди ¬≥дродженн¤ п≥ддавали критиц≥ систему феодального св≥тогл¤ду, њм були чуж≥ його ≥деали ≥ догми (≥де¤ Угр≥ховност≥Ф людини, њњ т≥ла, пристрастей ≥ прагнень). —истему нових погл¤д≥в визначають ¤к антропоцентризм (УантропосФ грецькою - людина). Ћюдина, а не божество стоњть в центр≥ св≥тогл¤ду гуман≥ст≥в. ≤деал гуман≥стичноњ культури - всеб≥чно розвинена людська особист≥сть, здатна насолоджуватис¤ природою, любов'ю, мистецтвом, дос¤гненн¤ми людськоњ думки, сп≥лкуванн¤м з друз¤ми. ќдин з ≥тал≥йських гуман≥ст≥в того часу ѕ≥ко делла ћ≥рандолла усл≥д за античним автором вигукував: У¬елике чудо Ї людина!Ф. ” своЇму трактат≥ Уѕро достоњнство людиниФ в≥н писав: УЅог створив людину, щоб вона п≥знавала закони ¬сесв≥ту, любила його красу, дивувалас¤ його величчю... Ћюдина може рости, удосконалюватис¤ в≥льно. ” н≥й знаход¤тьс¤ начала найр≥зноман≥тн≥шого житт¤Ф.

ўе одн≥Їю особлив≥стю був ≥ндив≥дуал≥зм. Ќе походженн¤ людини, а њњ розум ≥ талант, заповз¤тлив≥сть повинн≥ забезпечити њй усп≥х, багатство, могутн≥сть. ≤ндив≥дуал≥зм, ¤кий лежав у основ≥ нового св≥тогл¤ду, був у пр¤м≥й протилежност≥ до феодального корпоративного св≥тогл¤ду, зг≥дно з ¤ким людина утверджувала своЇ ≥снуванн¤ тим, що була членом ¤коњ-небудь корпорац≥њ - общини в сел≥, цеху в м≥ст≥ ≥ ≥н. ≤деал≥зованим вираженн¤м раннього ≥ндив≥дуал≥зму було утвердженн¤ гуман≥стами ц≥нност≥ окремоњ людськоњ особи ≥ всього того, що з нею пов'¤зано. ÷е мало безперечно прогресивне значенн¤.

ќднак гуман≥сти схил¤лис¤ насамперед перед УсильнимиФ особистост¤ми, њх ≥деал мав на уваз≥ лише вибраних ≥ не поширювавс¤ на народну масу. ÷ей св≥тогл¤д приховував у соб≥ схильн≥сть до утвердженн¤ особистого усп≥ху, самоутвердженн¤ будь-¤кою ц≥ною.

√уман≥сти п≥шли далеко вперед в≥д ф≥лософських ≥ моральних переконань феодально-церковноњ культури. Ќовий св≥тогл¤д об'Їктивно м≥стив запереченн¤ рел≥г≥њ: в центр св≥тобудови ставилас¤ людина, а не Ѕог, знанн¤, а не в≥ра. ќднак не можна спрощувати взаЇмов≥дносини гуман≥ст≥в ≥ церкви. ¬они не були атењстами, њх критика не торкалас¤ основ рел≥г≥њ, в≥дкидалис¤ лише крайнощ≥ (вимога аскетизму, ≥нш.). —еред гуман≥ст≥в було багато духовних ос≥б (ћикола  узанський був Їпископом, св¤щеником став ‘ранческо ѕетрарка), часто церковн≥ сановники, в тому числ≥ ѕапи римськ≥, ставали меценатами. Ѕагато твор≥в мистецтва надихалос¤ б≥бл≥йними сюжетами. Ќер≥дко художники, арх≥тектори працювали на замовленн¤ римського двору, зб≥льшуючи вплив католицькоњ церкви (—икстинська капела, собор —в. ѕетра). ¬нутр≥шнЇ розкр≥паченн¤, в≥льнодумство ц≥лком поЇднувалос¤ у гуман≥ст≥в з в≥рою в Ѕога, конфл≥кту з католицькою церквою дуже довго не виникало.

3. –еформац≥¤ ≥  онтрреформац≥¤

ѕерех≥д в≥д —ередн≥х в≥к≥в до Ќового часу, розклад феодальних ≥ зародженн¤ буржуазних в≥дносин - надзвичайно складний ≥ неоднозначний ≥сторичний пер≥од, ¤кий в р≥зних крањнах мав своњ особливост≥. якщо ≤тал≥¤ в XIII ст. стала батьк≥вщиною ¬≥дродженн¤, то п≥зн≥ше, на початку XVI ст., в Ќ≥меччин≥ складаЇтьс¤ ≥нший тип св≥тогл¤ду ≥, в≥дпов≥дно, вс≥Їњ культури, що ув≥йшов в ≥стор≥ю ¤к епоха –еформац≥њ.

” 1517 р. в м≥ст≥ ¬≥ттенберз≥ св¤щеник ћарт≥н Ћютер виступив з 95 тезами, безпосередн≥м мотивом дл¤ ¤ких був протест проти торг≥вл≥ ≥ндульгенц≥¤ми (≥ндульгенц≥¤ - св≥доцтво про прощенн¤ гр≥х≥в). ¬ основ≥ вченн¤ Ћютера лежали дв≥ основн≥ ≥дењ. ѕо-перше, принцип Увиправданн¤ в≥роюФ пол¤гаЇ в тому, що пор¤тунок душ≥ дос¤гаЇтьс¤ не виконанн¤м церковних обр¤д≥в, а щирою особистою в≥рою в Ѕога. ƒл¤ того, щоб в≥рувати в Ѕога, людин≥ не потр≥бен посередник в особ≥ церкви. «в≥дси вит≥кала друга думка: кожен повинен сам ос¤гати христи¤нське вченн¤ через Ѕ≥бл≥ю, а не через папськ≥ декрети ≥ постанови церковних собор≥в. Ќове ставленн¤ до прац≥ в≥дбилос¤ в невдоволенн≥ великою к≥льк≥стю церковних св¤т, коли заборон¤лос¤ працювати. Ћютер перекладаЇ Ѕ≥бл≥ю н≥мецькою мовою (католицька церква заборон¤ла переклади на нац≥ональн≥ мови, що робило читанн¤ Ѕ≥бл≥њ доступним лише дуже вузькому колу людей, њњ зм≥ст переказували ≥ тлумачили св¤щеники). ’арактерно, що гуман≥зм залишавс¤ св≥тогл¤дом дуже вузького кола найб≥льш осв≥чених людей, ≥дењ ж Ћютера стали ≥деолог≥чним знаменом сел¤нськоњ в≥йни, ¤ка почалас¤ в Ќ≥меччин≥.

—хож≥ думки висловлювали й ≥нш≥ ≥деологи (наприклад,  альв≥н - в Ўвейцар≥њ). ≤дењ –еформац≥њ швидко п≥дхопили широк≥ верстви населенн¤ в р≥зних крањнах (гугеноти у ‘ранц≥њ, пуритани в јнгл≥њ). Ќа основ≥ цього вченн¤ ставс¤ новий великий розкол у христи¤нств≥ - в≥д католицькоњ в≥дд≥л¤ютьс¤ протестантськ≥ церкви. ѕротестантськими узагальнено називають церкви, генетично пов'¤зан≥ з –еформац≥Їю, вони спов≥дують близьк≥ погл¤ди, але орган≥зац≥йно не об'Їднан≥. –ан≥ше за вс≥х виникли лютеранство ≥ кальв≥н≥зм. ¬ јнгл≥њ корол≥вська влада використала ≥дењ –еформац≥њ дл¤ зв≥льненн¤ з-п≥д папського впливу, протестантська англ≥канська церква стала там державною. ѕ≥зн≥ше виникнуть протестантськ≥ секти: баптисти, адвентисти, п'¤тидес¤тники й ≥нш≥. ƒл¤ протестантизму характерн≥ простота оформленн¤ церковних буд≥вель ≥ богослуж≥нн¤, використанн¤ св≥тськоњ музики, скасуванн¤ поклон≥нн¤ св¤тим, ≥конам. ¬се це д≥стало в≥дпов≥дне в≥дображенн¤ у мистецтв≥.

—п≥вв≥дношенн¤ –еформац≥њ ≥ ¬≥дродженн¤ - складне теоретичне питанн¤. ÷≥ епохи т≥сно перепл≥таютьс¤, однак не сп≥впадають. ¬они перетинаютьс¤ у час≥, але ¤кщо –енесанс на початку XVI ст. дос¤гаЇ вершини, то –еформац≥¤ т≥льки починаЇтьс¤. ќбидва ¤вища п≥дготовлен≥ початком розвитку буржуазних в≥дносин, але сам цей процес в ≤тал≥њ ≥ Ќ≥меччин≥ проходив по-р≥зному. ≤тал≥¤ - батьк≥вщина папства, але в Ќ≥меччин≥ внасл≥док роздробленост≥ крањни втручанн¤ –иму у внутр≥шн≥ справи в≥дчувалос¤ особливо бол¤че. ≤ –енесанс, ≥ –еформац≥¤ виробл¤ють новий св≥тогл¤д, але ≥нтелектуальна, естетична творч≥сть охоплювала вузьке коло вибраних, а рел≥г≥йна форма легко сприйн¤лас¤ народом. ќсобист≥ взаЇмов≥дносини гуман≥ст≥в ≥ протестант≥в також вельми неоднозначн≥. ” Ќ≥меччин≥ Ћютер ≥ гуман≥сти ведуть д≥алог, симпатизують один одному, а в Ўвейцар≥њ  альв≥н, ¤кий прийшов до влади, пересл≥дуЇ будь-¤ке ≥накомисленн¤ (за його наказом був спалений найв≥дом≥ший вчений ћ≥гель —ервет - рел≥г≥йний теоретик ≥ л≥кар, ¤кий в≥дкрив мале коло кровооб≥гу).

√уман≥зм н≥с зв≥льненн¤ в≥д всевладд¤ рел≥г≥њ у Усфер≥ духуФ, не торкаючись церковноњ орган≥зац≥њ. –еформац≥¤ ж, зм≥цнюючи в≥ру ¤к таку, позбавл¤ла церкву њњ пол≥тичноњ влади. ≤ ¤кщо з першим римський дв≥р довго миривс¤, то проти другого негайно починаЇтьс¤ найжорсток≥ша, орган≥зована боротьба -  онтрреформац≥¤. ѕочавшись, ц¤ боротьба поширюЇтьс¤ ≥ на прихильник≥в гуман≥стичних погл¤д≥в. Ѕула розгорнена д≥¤льн≥сть духовних орден≥в (1540 р. - заснуванн¤ ордену Їзуњт≥в ≤гнат≥Їм Ћойолою), ≥нкв≥зиц≥њ, масове пересл≥дуванн¤ людей за обвинуваченн¤м у чаклунств≥ (Уполюванн¤ на в≥дьомФ). « 1559 р. складалис¤ ≥ндекси заборонених книг, куди потрапл¤ло багато наукових ≥ художн≥х твор≥в. ѕротир≥чч¤ з католицькою церквою посилювалис¤ також у зв'¤зку з усп≥хами природничих наук, ¤к≥ ставили п≥д сумн≥в канон≥чн≥ у¤вленн¤ про св≥тобудову.

4. –озвиток науки ≥ техн≥ки

” т≥сному зв'¤зку з економ≥чними потребами розвиваютьс¤ в XIV-XVI ст. наука ≥ техн≥ка. ЌароджуЇтьс¤ наука в сучасному розум≥нн≥ - наука ¤к новий спос≥б п≥знанн¤ св≥ту. ’арактерною рисою епохи стаЇ в≥дх≥д в≥д середньов≥чноњ схоластики. ¬с≥л¤ко обірунтовуЇтьс¤ необх≥дн≥сть вивчати природу не шл¤хом схоластичних м≥ркувань, а за допомогою досв≥ду.

« розвитком торг≥вл≥ удосконалюЇтьс¤ кораблебудуванн¤ ≥ морська справа. ¬икористанн¤ компаса робить можливим тривал≥ плаванн¤. ”досконалюютьс¤ карти. ¬се це п≥дготувало епоху ¬еликих географ≥чних в≥дкритт≥в: 1492 р. - в≥дкритт¤ јмерики  олумбом, 1498 р. - в≥дкритт¤ морського шл¤ху до ≤нд≥њ ¬аско да √амою, 1519-1522 рр. - кругосв≥тн¤ подорож ћагеллана. ÷≥ та ≥нш≥ в≥дкритт¤ познайомили ™вропу з новими цив≥л≥зац≥¤ми, дали поштовх розвитку багатьох наук ≥ в той же час зм≥нили всю систему св≥товоњ торг≥вл≥, послужили передумовою виникненн¤ колон≥ал≥зму.

ѕо¤ва артилер≥њ викликала зм≥ни у в≥йськов≥й справ≥, вимагала складних математичних розрахунк≥в, зм≥нила систему м≥стобудуванн¤.

¬еличезне значенн¤ мав винах≥д …оганом √утенбергом книгодрукуванн¤ (б≥л¤ 1445 р.).

ѕоступово нерозчленован≥сть, характерна дл¤ древн≥х час≥в, починаЇ зм≥нюватис¤ вид≥ленн¤м окремих галузей знань.

¬елик≥ зм≥ни в≥дбуваютьс¤ в медицин≥. ўе у XIII ст. в ход≥ конфронтац≥њ з ѕапою римським ≥мператор —в¤щенноњ –имськоњ ≥мпер≥њ ‘р≥др≥х II видав указ, ¤кий дозвол¤в препарувати людськ≥ трупи, що ран≥ше суворо заборон¤лос¤ церквою. ” 1316 р. уперше в середньов≥чн≥й ™вроп≥ в Ѕолон'њ було прочитано курс лекц≥й з анатом≥њ людини. “еофраст ѕарацельс п≥ддав критичному перегл¤ду ≥дењ древньоњ медицини ≥ спри¤в початку використанн¤ при л≥куванн≥ х≥м≥чних препарат≥в. јндреас ¬езал≥й у своЇму трактат≥ Уѕро будову людського т≥лаФ дав науковий опис вс≥х орган≥в ≥ систем, виправив багато помилкових у¤влень. «наменитий х≥рург јмбруаз ѕаре розробив методи л≥куванн¤ вогнепальних ран; запропонував мазьов≥ пов'¤зки. «наменитим Ї його афоризм: У раще бути правим поодинц≥, н≥ж помил¤тис¤ з ус≥маФ. Ѕагато в≥домих д≥¤ч≥в епохи ¬≥дродженн¤ мали вищу медичну осв≥ту (‘рансуа –абле, ћикола  оперник, √ал≥лео √ал≥лей). ћали њњ також ≥ видатн≥ украњнськ≥ д≥¤ч≥ науки того часу, наприклад, ёр≥й  отермак (ƒрогобич), що у 1481-1482 рр. був ректором Ѕолонського ун≥верситету, ¤кий називали мат≥р'ю наук у ™вроп≥.

ѕереворот в≥дбуваЇтьс¤ у наукових у¤вленн¤х про будову ¬сесв≥ту. –ан≥ше панувала система ѕтолеме¤, зг≥дно з ¤кою центром ¬сесв≥ту Ї нерухома «емл¤, навколо ¤коњ обертаютьс¤ —онце й ≥нш≥ небесн≥ т≥ла. “акий погл¤д п≥дтримувала церква. ј.≈йнштейн писав: У—ьогодн≥ нелегко зрозум≥ти, ¤ка незалежн≥сть думки, р≥дк≥сна ≥нтуњц≥¤ ≥ майстерне волод≥нн¤ астроном≥чними фактами були потр≥бн≥ дл¤ доказу переваги гел≥оцентричних переконаньФ. ÷≥ ¤кост≥ вт≥лилис¤ в науков≥й робот≥ ћиколи  оперника. ¬≥н народивс¤ в ѕольщ≥, вчивс¤ в ≤тал≥њ, пот≥м повернувс¤ на батьк≥вщину. ћав обширн≥ математичн≥ знанн¤. ” результат≥ тривалих астроном≥чних спостережень ≥ складних розрахунк≥в в≥н склав дуже точн≥ таблиц≥ руху небесних т≥л. ¬они ви¤вилис¤ непо¤снюван≥ з геоцентричних позиц≥й. “аким чином, в≥н дов≥в, що «емл¤ обертаЇтьс¤ навколо своЇњ ос≥ й одночасно навколо —онц¤. «емл¤ ви¤вилас¤, зг≥дно з гел≥оцентричною системою, не центром ¬сесв≥ту, а р¤довою планетою.  оперник виклав нов≥ погл¤ди в книз≥, ¤ку, побоюючись пересл≥дуванн¤, дозволив опубл≥кувати, лише коли йому виповнилос¤ 70 рок≥в. ѕерш≥ прим≥рники книги побачили св≥т за дек≥лька дн≥в до його смерт≥.

јктивним прихильником ≥ пропагандистом нового погл¤ду на ¬сесв≥т став ƒжордано Ѕруно. ¬≥н приходить до висновку, що житт¤ можливе не т≥льки на «емл≥, що ¬сесв≥т неск≥нченний ≥ складаЇтьс¤ з безл≥ч≥ св≥т≥в. Ѕруно жив у багатьох крањнах ™вропи, виступав з лекц≥¤ми в найб≥льших ун≥верситетах. Ѕув за доносом арештований ≥нкв≥зиц≥Їю, в≥с≥м рок≥в пров≥в у в'¤зниц≥, засуджений до смертноњ кари ≥ спалений в –им≥ на площ≥  в≥т≥в. ѕро себе в≥н писав: УЅуло у мен≥ все-таки те, в чому не в≥дмовл¤ть мен≥ майбутн≥ в≥ки, а саме: Устрах смерт≥ був чужий йому, - скажуть нащадки, - силу характеру в≥н мав б≥льшу, н≥ж будь-хто, ≥ ставив вище за вс≥ насолоди в житт≥ боротьбу за ≥стинуФ.

“еоретичн≥ висновки  оперника п≥дтвердив практичними спостереженн¤ми √ал≥лео √ал≥лей. ” 1609 р. в≥н сконструював телескоп, ¤кий давав зб≥льшенн¤ в 32 рази. …ого в≥дкритт¤ приголомшили сучасник≥в: м≥с¤чний ландшафт, пл¤ми на —онц≥, зм≥ни осв≥тленост≥ ¬енери, супутники ёп≥тера. ¬ченн¤  оперника знаходилось п≥д оф≥ц≥йною церковною забороною, було визнане Їрессю. Ќезважаючи на це, √ал≥лей пише Уƒ≥алог про дв≥ найголовн≥ш≥ системи св≥ту - ѕтолемеЇву ≥  оперниковуФ. «а це в≥н був в≥дданий п≥д суд ≥нкв≥зиц≥њ, ≥ хоч йому вдалос¤ уникнути страти, до самоњ смерт≥ перебував п≥д домашн≥м арештом ≥ не мав можливост≥ займатис¤ астроном≥Їю.

 ультура ¬≥дродженн¤ складалас¤ в умовах гостроњ ≥ складноњ пол≥тичноњ боротьби: виникненн¤ в≥льних м≥ських комун в ≤тал≥њ, зм≥на республ≥канських форм правл≥нн¤ тиран≥¤ми, ≥нтервенц≥¤ ‘ранц≥њ, ≤спан≥њ ≥ Ќ≥меччини, численн≥ сел¤нськ≥ повстанн¤, рел≥г≥йн≥ в≥йни, перша буржуазна революц≥¤ в Ќ≥дерландах. ¬се це давало практичний матер≥ал дл¤ теоретичних узагальнень, дл¤ розвитку пол≥тичноњ думки. ѕеру дипломата, ≥сторика, ф≥лософа ≥ поета Ќ≥кколо ћак≥авелл≥ належить трактат У√осударФ. ћак≥авелл≥ справедливо вважаЇтьс¤ засновником пол≥тичноњ науки Ќового часу. ¬≥н закликав розгл¤дати ¤вища пол≥тики поза њх зв'¤зком з рел≥г≥Їю та етикою. —аме в≥н вв≥в у науковий об≥г пон¤тт¤ УдержаваФ ¤к таке (до нього мова велас¤ т≥льки про конкретн≥ держави). ћак≥авелл≥ був переконаним республ≥канцем, за що зазнав арешту, тортур, але збер≥г свою в≥ддан≥сть флорент≥йськ≥й комун≥. ¬≥н був гар¤чим патр≥отом ≤тал≥њ, прихильником нац≥ональноњ Їдност≥. ” той же час, спираючись на практику сучасноњ йому пол≥тики, ћак≥авелл≥ вважав, що заради дос¤гненн¤ могутност≥ ≥ благополучч¤ держави придатн≥ будь-¤к≥ засоби - п≥дкуп, лицем≥рство (формула Умета виправдовуЇ засобиФ). «в≥дси виникло пон¤тт¤ Умак≥авел≥змФ ¤к позначенн¤ вседозволеност≥ в пол≥тиц≥.

Ќа противагу жорстокост≥ реального сусп≥льного житт¤, ц≥лий р¤д мислител≥в починаЇ пошуки ≥деального сусп≥льного устрою. ¬иникаЇ утоп≥чний соц≥ал≥зм. Ќазву новому вченню дала книга “омаса ћора У”топ≥¤Ф (Уутоп≥¤Ф в переклад≥ з грецького - м≥сце, ¤кого немаЇ). √оловною причиною б≥д народу автор вважав приватну власн≥сть. –оздуми про ≥деальну державу продовжив “омазо  омпанелла. —вою книгу Ућ≥сто —онц¤Ф в≥н написав у в'¤зниц≥, куди був кинутий за орган≥зац≥ю змови проти ≥спанського володарюванн¤ в ≤тал≥њ.

¬же з середини, а особливо з к≥нц¤ XVI ст. настаЇ криза ренесансного гуман≥зму ¤к св≥тогл¤ду певноњ епохи. јле загальнолюдською ц≥нн≥стю на вс≥ часи залишаЇтьс¤ гуман≥зм ¤к система переконань, ¤ка прос¤кнута любов'ю до людини, повагою до њњ г≥дност≥.

5. ≤тал≥йське мистецтво

—имволом епохи ¬≥дродженн¤, њњ найвищим злетом, безумовно, Ї мистецтво. Ќ≥коли в ≥стор≥њ, нав≥ть в —тародавн≥й √рец≥њ мистецтво не мало такого всеос¤жного значенн¤. Ќасамперед у мистецтв≥ знаходив вт≥ленн¤ новий гуман≥стичний св≥тогл¤д.

« ≥нших особливостей мистецтва –енесансу можна зазначити його св≥тський (нецерковний) характер ≥ активне використанн¤ наукових дос¤гнень. —аме образотворче мистецтво послужило могутн≥м стимулом вивченн¤ анатом≥њ людського т≥ла. ѕошук шл¤х≥в передач≥ глибини простору в живопис≥ прив≥в до в≥дкритт¤ закон≥в л≥н≥йноњ перспективи. ќсновоположником нарисноњ геометр≥њ Ї великий художник ј.ƒюрер. “аких приклад≥в можна навести безл≥ч.

¬ ≥тал≥йському мистецтв≥ епохи ¬≥дродженн¤ прийн¤то вид≥л¤ти так≥ пер≥оди: XIV ст. Ц ѕередв≥дродженн¤ (або ѕроторенесанс), XV ст. - раннЇ ¬≥дродженн¤, к≥нець XV- XVI ст. - високий –енесанс, к≥нець XVI - початок XVII ст. - п≥знЇ ¬≥дродженн¤.

ѕроторенесанс . «ачинателем ≥тал≥йського ¬≥дродженн¤ в живопис≥ звичайно вважають ƒжотто (1266-1337). ” своњх творах, написаних на рел≥г≥йн≥ сюжети, в≥н починаЇ в≥дходити в≥д середньов≥чного площинного, двом≥рного зображенн¤. «астосовуЇ св≥тлот≥нь дл¤ наданн¤ ф≥гурам об'Їмност≥. –озташовуючи њх в дек≥лькох планах, ƒжотто намагавс¤ дос¤гнути глибини зображенн¤. …ого сучасник ѕетрарка писав, що в≥дчував перед витворами ƒжотто Узахопленн¤, ¤ке доходило до зац≥пен≥нн¤Ф. Ќайб≥льш чудовими Ї фрески в капел≥ дель јрена в ѕадуњ (ц¤ капела - невелика церковна споруда дл¤ молитов одн≥Їњ с≥м'њ або збер≥ганн¤ рел≥кв≥й - побудована на арен≥ античного амф≥театру, зв≥дки ≥ назва). Ќа ƒжотто було покладено кер≥вництво буд≥вництвом головного флорент≥йського собору —анта ћар≥¤ дель ‘ьоре. «а його проектом була побудована знаменита дзв≥ниц¤, розцв≥чена смужками б≥лого, зеленувато-чорного ≥ рожевого мармуру.

–аннЇ ¬≥дродженн¤ . ‘лоренц≥¤ була найб≥льшим культурним центром ≤тал≥њ того часу, у XV ст. тут розгорнулис¤ бурхлив≥ под≥њ. —кидаЇтьс¤ республ≥канський лад, встановлюЇтьс¤ тиран≥¤ родини ћед≥ч≥. ѕравл≥нн¤ одного з них - Ћоренцо ћед≥ч≥, прозваного ѕишним, в≥дм≥чене неймов≥рним зовн≥шн≥м блиском, розкв≥том мистецтв, а паралельно з цим - зростанн¤м народного невдоволенн¤. Ќародний гн≥в виливс¤ у велике повстанн¤, очолене ченцем —авонаролою, ¤кий полум'¤но пропов≥дував простоту ≥ пом≥рн≥сть.

–аннЇ ¬≥дродженн¤ пов'¤зане з ц≥лою пле¤дою майстр≥в, серед ¤ких визначальною дл¤ становленн¤ нового мистецтва стала творч≥сть арх≥тектора Ѕрунеллеск≥, скульптора ƒонателло, художника ћазаччо.

ѕершим майстром, ¤кий усв≥домив необх≥дн≥сть реформ ≥ ¤сно сформулював ≥дењ нового художнього мисленн¤, був скульптор, ≥ насамперед арх≥тектор ‘≥л≥ппо Ѕрунеллеск≥ (1377-1446). Ќайб≥льшу славу принесло Ѕрунеллеск≥ буд≥вництво купола собору —анта ћар≥¤ дель ‘ьоре у ‘лоренц≥њ. ¬же згадувалос¤ про те, що буд≥вництво собору почалос¤ за п≥встол≥тт¤ до Ѕрунеллеск≥, ще ƒжотто спорудив дзв≥ницю, було закладено п≥дмур≥вок основноњ буд≥вл≥, зведено ст≥ни. Ќасл≥дуючи готичну традиц≥ю, собору надали восьмикутну форму. Ѕрунеллеск≥ зм≥нюЇ задум, ставить ≥ вир≥шуЇ техн≥чно найскладн≥ше завданн¤ - перекриваЇ отв≥р д≥аметром в 42 метри куполом. ÷е була перша п≥сл¤ середньов≥чч¤ купольна будова в ™вроп≥. Ѕрунеллеск≥ створив новий арх≥тектурний стиль, ¤кий характеризуЇтьс¤ стрункою гармон≥Їю ≥ пропорц≥йн≥стю частин, впор¤дкован≥стю будови. ƒл¤ розвитку живопису поворотне значенн¤ мало в≥дкритт¤ Ѕрунеллеск≥ закон≥в л≥н≥йноњ перспективи.

—илою, пристрасн≥стю ≥ реал≥змом прос¤кнут≥ роботи скульптора ƒонателло (1386-1488). ” своњй сфер≥ мистецтва в≥н виступив ≥стинним новатором. ¬≥н в≥дродив типи скульптурних зображень, ¤к≥ не створювалис¤ з час≥в античност≥: круглу статую, зображенн¤ оголеноњ ф≥гури, к≥нний пам'¤тник, скульптурний портрет. ƒонателло звертаЇтьс¤ до попул¤рного в епоху ¬≥дродженн¤ б≥бл≥йного сюжету про ƒавида, простого пастуха, ¤кий перем≥г велетн¤ √ол≥афа ≥ став народним героЇм. ¬≥н зображаЇ оголеного ƒавида, ¤кий топче голову переможеного √ол≥афа. «в'¤зок з античною традиц≥Їю простежуЇтьс¤ й у к≥нному пам'¤тнику кондотьЇру √аттамелат≥ (в переклад≥ - У—троката к≥шкаФ - пр≥звисько знаменитого й удачливого ватажка найманих в≥йськ) в ѕадуњ.  ондотьЇр зображений в од¤з≥ древньоримського ≥мператора.

” живопису роль новатора належить ћазаччо, ¤кий прожив дуже коротке житт¤ - всього 27 рок≥в. ¬≥н продовжив традиц≥њ ƒжотто ≥ завершив його реформи. …ого головним твором стали розписи капели Ѕранкачч≥ в церкв≥ —анта ћар≥¤ дель  арм≥на у ‘лоренц≥њ. ‘рески зображують еп≥зоди з житт¤ св¤того ѕетра ≥ два б≥бл≥йних сюжети - У√р≥хопад≥нн¤Ф ≥ У¬игнанн¤ з раюФ. ” цих розписах дуже багато було зроблено в живопису вперше: анатом≥чно правильно зображено оголен≥ т≥ла, за допомогою св≥тлот≥н≥ передано њх величину, ф≥гури представлено в природному рус≥, за допомогою л≥н≥йноњ перспективи створено глибокий прост≥р. ”перше ж ћазаччо персонажам картин надав портретних рис своњх сучасник≥в, зокрема замовника - ‘≥л≥ппо Ѕранкачч≥.

¬еликою своЇр≥дн≥стю в≥дзначаЇтьс¤ творч≥сть —андро Ѕотт≥челл≥ (1445-1510). ¬≥н часто звертавс¤ до античноњ м≥фолог≥њ, ¤ка нещодавно була п≥д церковною забороною. …ого твори (У¬еснаФ, УЌародженн¤ ¬енериФ) пронизан≥ тонкою поетичн≥стю, вишукан≥стю художнього стил¤. ¬≥н вважаЇтьс¤ неперевершеним майстром л≥н≥њ ¤к засобу виразност≥.

¬исокий –енесанс . ѕочаток XVI ст. був дл¤ ≤тал≥њ часом економ≥чного занепаду, пол≥тичноњ кризи ≥ початку ≥ноземноњ ≥нтервенц≥њ. ќднак саме в цей пер≥од, всупереч роздробленост≥, ¤ка збер≥галас¤, ≥ м≥жусобним в≥йнам, м≥цн≥Ї розум≥нн¤ загальнонац≥ональноњ Їдност≥, настаЇ небачений розкв≥т мистецтва. ÷ей пер≥од отримав назву високе ¬≥дродженн¤ (або високий –енесанс), ¤кий вм≥щуЇ творч≥сть найталановит≥ших майстр≥в: Ћеонардо да ¬≥нч≥, –афаел¤, ћ≥келанджело. ¬же сучасники називали њх божественними. —кладаЇтьс¤ самобутн¤ венец≥анська школа живопису (ƒжорджоне, “≥ц≥ан).

«асновником нового етапу розвитку мистецтва став Ћеонардо да ¬≥нч≥ (1452-1519), найнезвичайн≥ша постать в ≥стор≥њ св≥товоњ культури. ¬≥н вт≥лив в соб≥ ≥деал людини ¬≥дродженн¤: вм≥в все ≥ у всьому був ген≥альним. ” сфер≥ мистецтва Ћеонардо був живописцем, скульптором, художником, музикантом, залишив безл≥ч запис≥в про мистецтво, ¤к≥ п≥сл¤ його смерт≥ були видан≥ п≥д назвою У нига про мистецтвоФ. ¬≥н займавс¤ анатом≥Їю, ф≥з≥олог≥Їю, зоолог≥Їю, ботан≥кою, географ≥Їю, геолог≥Їю, механ≥кою, г≥дравл≥кою, математикою - цей список можна продовжувати. Ѕагато з його ≥дей на стор≥чч¤ випередили св≥й час (ось т≥льки де¤к≥ з них: ≥де¤ л≥тального апарата важчого за пов≥тр¤ ≥ парашута, конструкц≥¤ баштового п≥дйомного крану, гвинтового домкрату, роликового п≥дшипника ≥ ≥н.). ќднак ≥з скульптурних твор≥в Ћеонардо не збереглос¤ жодного, його см≥лив≥ арх≥тектурн≥ проекти не були зд≥йснен≥, художн≥х полотен до нас д≥йшло небагато. ѕо¤сненн¤ криЇтьс¤ в тому, що до всього Ћеонардо п≥дходив ¤к досл≥дник, сам процес вивченн¤, п≥знанн¤ ц≥кавив його б≥льше к≥нцевого результату.

¬же в молодост≥ Ћеонардо да ¬≥нч≥ прийшов до думки про нерозривний зв'¤зок науки ≥ мистецтва. јнатом≥чн≥ досл≥дженн¤ художник≥в, ¤к≥ ран≥ше стосувалис¤ правильного зовн≥шнього зображенн¤ людського т≥ла, в≥н розповсюдив на весь орган≥зм.

¬ище за ≥нш≥ мистецтва Ћеонардо ставив живопис. —воњм зображенн¤м людських ф≥гур в≥н додав небачену ран≥ше рельЇфн≥сть, використовуючи вивчен≥ ним закони оптики. ’удожники XVI ст. оволод≥ли перспективою, Ћеонардо да ¬≥нч≥ оволод≥в простором. ¬≥н першим ос¤гнув мистецтво зображенн¤ своњх персонаж≥в не на тл≥, а всередин≥ простору. ÷ьому в≥дчуттю спри¤ла м'¤ка, з нап≥втонами, св≥тлот≥нь.

Ќаукова продуман≥сть, ретельний розрахунок в≥дразу звертають на себе увагу у фресц≥ У“айна вечер¤Ф, виконан≥й на ст≥н≥ трапезноњ дом≥н≥канського монастир¤ поблизу ћ≥лана. ƒо теми, ¤ка трактувалас¤ багаторазово, Ћеонардо п≥д≥йшов по-новому, зум≥вши передати психолог≥чний конфл≥кт, в≥дкритий ви¤в сильних почутт≥в.

Ќайб≥льш знаменита картина Ћеонардо да ¬≥нч≥ ≥, напевно, всього св≥тового живопису - портрет ћони Ћ≥зи, дружини багатого флорент≥йц¤ ‘ранческо дель ƒжокондо. УƒжокондаФ - принципово новий портрет, так ран≥ше н≥хто не писав. ѕри зовн≥шн≥й нерухомост≥ модел≥ художник передав Ужитт¤ душ≥Ф, заклавши таким чином основи психолог≥чного портрета.

” мистецтв≥ високого ¬≥дродженн¤ центральне м≥сце остаточно зайн¤ла людина. ќбраз прекрасноњ, гармон≥йно розвиненоњ, сильноњ т≥лом ≥ духом людини стаЇ головним зм≥стом мистецтва.

–афаель —ант≥ (1483-1520), родом з ”рб≥но, пров≥в у молодост≥ дек≥лька рок≥в у ‘лоренц≥њ, багато чим зобов'¤заний њњ мистецтву. ћ≥ркуючи про своЇр≥дн≥сть творчост≥ –афаел¤, в≥домий мистецтвознавець Ѕ.–.¬≥ппер пише: УЋеонардо перевершуЇ його силою ≥нтелекту, ћ≥келанджело - могутн≥ший, ƒжорджоне - мелод≥йн≥ший, “≥ц≥ан - барвист≥ший, прекрасн≥ший. јле справа в тому, що у нього Ї ≥ велика сила ≥нтелекту, ≥ могутн¤ фантаз≥¤, ≥ витончен≥стьФ. √ен≥й –афаел¤ з'Їднав, синтезував творч≥ дос¤гненн¤ попередник≥в. ¬важаЇтьс¤, що вс≥х своњх великих сучасник≥в –афаель перевершив у майстерност≥ композиц≥њ.

” творчост≥ –афаел¤ знайшов багатогранне вт≥ленн¤ образ ћадонни. Ќа цю тему ним написана безл≥ч картин, найб≥льш прославлена з ¤ких - У—икстинська ћадоннаФ.  артина була в≥втарним образом у церкв≥ св¤того —икста монастир¤ „отирьох ченц≥в у невеликому м≥ст≥ ѕ'¤ченце. «годом монастир змусили продати картину правителев≥ —аксон≥њ. ” к≥нц≥ ƒругоњ св≥товоњ в≥йни разом з ≥ншими картинами ƒрезденськоњ галерењ вона була знайдена рад¤нськими солдатами в покинут≥й каменоломн≥ ≥ вр¤тована.

–им не мав власноњ художньоњ школи, проте в≥н стаЇ на початку XVI ст. найважлив≥шим центром мистецтва ≤тал≥њ, чому спри¤ла пол≥тика папського двора. ¬елика частина творчого житт¤ –афаел¤ пройшла в –им≥. Ќайзначн≥шою його роботою був розпис чотирьох станц (станц≥ - велик≥ к≥мнати, зали) папського палацу у ¬ат≥кан≥. Ќайб≥льш знаменит≥ фрески —танци делла —ень¤тура (зал зас≥дань папського церковного суду). —южети чотирьох фресок на њњ ст≥нах - алегор≥њ р≥зних сфер духовноњ д≥¤льност≥ людини. ѕронизана духом –енесансу фреска Ујф≥нська школаФ (апофеоз ф≥лософ≥њ). –афаель розташовуЇ композиц≥ю так, неначе античний портик продовжуЇ прост≥р к≥мнати. ” центр в≥н вм≥щуЇ ф≥гури ѕлатона та јр≥стотел¤ - мислител≥в, ¤к≥ вт≥лювали два шл¤хи п≥знанн¤ св≥ту - ≥деал≥стичний ≥ матер≥ал≥стичний. ѓх оточують ≥нш≥ античн≥ ф≥лософи.

–афаель прожив усього 37 рок≥в, але зд≥йснив дуже багато, дов≥в до к≥нц¤ велик≥ починанн¤, смерть перервала останню його роботу - кер≥вництво буд≥вництвом храму —в. ѕетра в –им≥.

ћ≥келанджело Ѕуонаррот≥ (1475-1564) прожив довге ≥ траг≥чне житт¤, повне великих звершень. “е, що в≥н створив, - гранд≥озне ≥ за масштабом витвор≥в, ≥ за силою образ≥в. ¬≥дданий гуман≥стичним ≥деалам, в≥н прославл¤в силу ≥ свободу людини. ћ≥келанджело став св≥дком краху цих ≥деал≥в, знищенн¤ республ≥ки, розгрому –иму. √оловною темою його творчост≥ стаЇ пафос боротьби. ¬чивс¤ в≥н в р≥дному м≥ст≥ - ‘лоренц≥њ, але в його творчост≥ не в≥дчуваЇтьс¤ впливу вчител≥в. ћ≥келанджело вважав себе насамперед скульптором. …ого прославила мармурова стату¤ УƒавидФ. ¬азар≥ писав, що вона Узабрала славу у вс≥х статуй: сучасних ≥ античних, грецьких ≥ римськихФ. —пец≥альна ком≥с≥¤ найвизначн≥ших художник≥в вир≥шила встановити цю статую перед палацом —иньор≥њ у ‘лоренц≥њ, що закр≥пило за нею громад¤нське значенн¤, зробило символом боротьби за республ≥ку ≥ незалежн≥сть.

” –им≥ ћ≥келанджело на замовленн¤ ѕапи виконуЇ розписи —икстинськоњ капели. Ќа це п≥шло 4 роки роботи (площа фресок - 600 квадратних метр≥в). ’удожник використовуЇ б≥бл≥йн≥ сюжети - створенн¤ св≥ту, великий потоп, але творить не смиренн≥ христи¤нськ≥ образи, а могутн≥, титан≥чн≥ ф≥гури. ÷е - г≥мн людин≥, њњ крас≥, сил≥, творчому началу. ¬раженн¤ в≥д живопису ћ≥келанджело сучасники визначали терм≥ном, ¤кий украњнською звучить ¤к Угр≥зна величФ.

ѕ≥д час повстанн¤ у ‘лоренц≥њ в 1527 р. (вигнанн¤ ћед≥ч≥) ≥ облоги м≥ста ћ≥келанджело був на боц≥ республ≥ки, в≥дав буд≥вництвом оборонних споруд. ѕ≥сл¤ поразки в≥н був вимушений переховуватис¤. як умова прощенн¤ йому була висунута вимога зак≥нчити споруду капели ћед≥ч≥. «розум≥лий траг≥зм створених ним в цей час скульптур (алегор≥њ –анку ≥ ¬ечора, ƒн¤ ≥ Ќоч≥).

„ерез три дес¤тир≥чч¤ ћ≥келанджело повертаЇтьс¤ в —икстинську капелу ≥ розписуЇ в≥втарну ст≥ну - фреска У—трашний судФ. ¬≥н малюЇ образ вселюдськоњ катастрофи, що було сп≥взвучно траг≥чному краху гуман≥стичних ≥деал≥в, ¤кий в≥дбувавс¤ на його очах. ÷ей тв≥р викликав могутню громадську п≥дтримку ≥ р≥зке засудженн¤ церкви, аж до нам≥ру ѕапи знищити розпис, ¤кий все-таки побо¤лис¤ зд≥йснити ≥ зам≥нили наказом Уод¤гнутиФ оголен≥ ф≥гури (дек≥лька художник≥в домалювали драп≥ровки, ¤к≥ вже в наш час, в ход≥ реставрац≥њ, прибран≥). « арх≥тектурних проект≥в ћ≥келанджело найб≥льш гранд≥озний - купол собору —в.ѕетра в –им≥.

ƒовше за ≥нш≥ райони ≤тал≥њ незалежн≥сть збер≥гала ¬енец≥¤, де склалас¤ ¤скрава ≥ самобутн¤ художн¤ школа. «ен≥т венец≥анського –енесансу - творч≥сть “≥ц≥ана (1477-1576), ¤кий залишив величезну спадщину. ¬≥н написав безл≥ч портрет≥в. УЌе було такоњ ≥менитоњ людини, володар¤ або знатноњ дами, ¤к≥ не були б зображен≥ “≥ц≥аномФ, - писав ¬азар≥. ÷е був новий крок у портретному мистецтв≥. “≥ц≥ан створюЇ образи складн≥, суперечлив≥, особливо в п≥зн≥х роботах. Ѕагато художник≥в вчилис¤ у “≥ц≥ана майстерност≥ зображенн¤ св≥тла, розлитого по вс≥й картин≥. …ого ≥деал життЇрад≥сний, життЇстверджуючий. √оловна особлив≥сть живопису “≥ц≥ана - багатство колориту (У¬енераФ, УЋюбов земнаФ ≥ УЋюбов небеснаФ, Ућагдалина, ¤ка каЇтьс¤Ф). ќдна з останн≥х картин “≥ц≥ана - У—в. —ебасть¤нФ за траг≥змом сп≥взвучна останн≥м роботам ћ≥келанджело.

ƒо к≥нц¤ XVI ст. саме в живопис≥ найвиразн≥ше ви¤вл¤лас¤ криза епохи ¬≥дродженн¤. Ќапр¤м в мистецтв≥ того часу називають ман'Їризм: художники коп≥ювали техн≥чн≥ прийоми високого –енесансу, повторювали образи, використовували живописн≥ в≥дкритт¤, але колишнього пафосу, сили думки, гуман≥стичноњ глибини вже не було. ¬се б≥льшу роль починаЇ в≥д≥гравати зовн≥шн¤ нар¤дн≥сть, декоративн≥сть.

≤тал≥йське мистецтво справило глибокий вплив на Ќ≥меччину (ј.ƒюрер), ѕ≥вн≥чну ™вропу (ѕ.Ѕрейгель-старший, ≤.Ѕосх), ≤спан≥ю (≈ль-√реко).

6. Ќац≥ональн≥ л≥тература ≥ театр

Ќовою за формою ≥ за зм≥стом стаЇ в цей час ≥ л≥тература, завд¤ки своњм можливост¤м вона найповн≥ше виразила свою епоху. —аме в епоху ¬≥дродженн¤ з'¤вл¤ютьс¤ нац≥ональн≥ л≥тератури (≥ншими словами - л≥тературн≥ твори нац≥ональними мовами).

≤тал≥йська л≥тература. ¬ ≥тал≥йськ≥й л≥тератур≥ на гран≥ м≥ж старим, церковно-феодальним ≥ новим, гуман≥стичним св≥тогл¤дом - к≥нець XIII-початок XIV ст. - знаходитьс¤ творч≥сть ƒанте јл≥гьЇр≥ (1265-1321). ƒанте був не т≥льки письменником, але ≥ пол≥тичним д≥¤чем, прихильником демократичних сил.  оли його парт≥¤ зазнала поразки, в≥н став вигнанцем до к≥нц¤ житт¤. “од≥ в≥н ≥ пише свою У омед≥юФ, ¤ку п≥зн≥ше Ѕокаччо назвав УЅожественною комед≥ЇюФ, ц¤ назва й ув≥йшла в ≥стор≥ю л≥тератури. Ќ≥мецький письменник ’’ ст. —тефан ÷вейг дав њй таку оц≥нку: Уѕод≥бно крутому водод≥лу вона раз ≥ назавжди розмежувала два великих потоки - середн≥ в≥ки ≥ Ќовий час, але, ¤к вс¤ка г≥рська вершина, вона одночасно зв'¤зуЇ дв≥ культури, ¤к≥ на перший погл¤д розмежовуЇФ.  нига написана народним тосканським нар≥чч¤м, ¤ке ≥ легло в основу ≥тал≥йськоњ л≥тературноњ мови (“оскана - область ≤тал≥њ, столиц¤ ¤коњ - ‘лоренц≥¤). УЅожественна комед≥¤Ф багато в чому ще пов'¤зана з св≥тогл¤дом католицизму, в≥дображаЇ середньов≥чну картину св≥ту (сюжет складаЇ фантастична подорож автора в пекло, чистилище ≥ рай). ¬ поем≥ широко використана характерна дл¤ середн≥х в≥к≥в символ≥ка чисел: вона складаЇтьс¤ з 100 п≥сень, перша з ¤ких - вступна, а ≥нш≥ розд≥лен≥ по 33 п≥сн≥ на 3 частини - УѕеклоФ, У„истилищеФ ≥ У–айФ. ѕроте поводир≥ ƒанте вже зовс≥м з ≥ншого образного р¤ду. ” пекло ≥ чистилище його супроводить ¬ерг≥л≥й - римський поет ≥ мислитель, а в рай - Ѕеатр≥че, - прекрасна кохана ƒанте, ¤ка дуже рано померла. ўе ран≥ше в≥н вже осп≥вав своЇ почутт¤ до Ѕеатр≥че в книз≥ УЌове житт¤Ф.

ѕершими в повному розум≥нн≥ гуман≥стами в ≥тал≥йськ≥й культур≥ були ‘ранческо ѕетрарка ≥ ƒжованн≥ Ѕокаччо, ¤к≥ разом з ƒанте Ї творц¤ми ≥тал≥йськоњ л≥тературноњ мови.

∆итт¤ ≥ творч≥сть ѕетрарки (1304-1374) найб≥льш ¤скраво показують, ¤ке значенн¤ мала античн≥сть дл¤ ≥тал≥йських гуман≥ст≥в. ѕетрарка буквально схил¤вс¤ перед античним св≥том, був блискучим знавцем мов, заснував науку, ¤ка отримала п≥зн≥ше назву класичноњ ф≥лолог≥њ. ¬се житт¤ займавс¤ пошуком ≥ вивченн¤м древн≥х рукопис≥в, писав ≥сторичний тв≥р, насл≥дуючи античних автор≥в. ќднак славу у в≥ках йому принесли не ц≥ парадн≥ твори, а л≥рична поез≥¤, ¤ку сам в≥н всерйоз не сприймав. ƒвадц¤ть рок≥в в≥н осп≥вував свою кохану Ћауру за житт¤ ≥ дес¤ть рок≥в п≥сл¤ њњ смерт≥, хоч нав≥ть не був близько з нею знайомий. У нига п≥сеньФ в≥дкрила нов≥ шл¤хи Ївропейськоњ л≥ричноњ поез≥њ.

ќбдарованн¤ зовс≥м ≥ншого плану мав Ѕокаччо (1313- 1375). «авд¤ки йому одним з пров≥дних жанр≥в ренесансноњ л≥тератури стаЇ авантюрна новела. …ого УƒекамеронФ (зб≥рник з ста новел, зв≥дки ≥ назва книги) в захоплююч≥й, дотепн≥й форм≥ розгортаЇ перед нами картину побуту ≥ традиц≥й ≥тал≥йського сусп≥льства. Ѕагато новел викривають лицем≥рство, пожадлив≥сть ченц≥в.  оли католицька церква ввела в практику ≤ндекси заборонених книг, УƒекамеронФ в≥дразу туди потрапив. ѕеру Ѕокаччо належить перший в Ївропейськ≥й л≥тератур≥ психолог≥чний роман У‘ь¤меттаФ.

Ћ≥тература Ќ≥меччини, ‘ранц≥њ, ≤спан≥њ. Ќ≥меччина - батьк≥вщина –еформац≥њ, ≥ н≥мецьк≥ письменники були т≥сно пов'¤зан≥ з ≥де¤ми ≥ настро¤ми своЇњ крањни. √оловну увагу вони прид≥л¤ли рел≥г≥йно-ф≥лософським, морально-етичним проблемам. ѕричому в њх творах поЇднувалис¤ р≥зка критика пор¤дк≥в, ¤к≥ ≥снували, ≥ бо¤знь активност≥ народних мас. Ѕагато про що говор¤ть вже назви книг: У орабель дурн≥вФ —ебасть¤на Ѕранта, Уѕохвала дурост≥Ф ≈разма –оттердамського, УЋисти темних людейФ ”льр≥ха фон √уттена.

Ќайвидатн≥шим представником французького гуман≥зму був ‘рансуа –абле (1494-1553). Ќародивс¤ в≥н в с≥м'њ адвоката, в юност≥ поступив у монастир, пот≥м покинув його, вивчав медицину ≥ природнич≥ науки, був л≥карем, в≥в ф≥лолог≥чн≥ досл≥дженн¤. ” цикл≥ сатиричних роман≥в У√аргантюа ≥ ѕантагрюельФ в≥н вв≥в у л≥тературу образи, прийоми народноњ см≥ховоњ культури. ”н≥кальний тв≥р залишив ћ≥шель де ћонтень (1533-1592). Ѕ≥л¤ двадц¤ти рок≥в в≥н записував своњ спостереженн¤, м≥ркуванн¤, думки. ÷≥ записи склали три томи афоризм≥в Уƒосл≥диФ. ¬они ув≥брали ≥ дух своЇњ епохи, ≥ думки Уна вс≥ часиФ.

«асновником новоњ ≥спанськоњ л≥тератури став ћ≥гель —ервантес (1547-1616), з чиЇю творч≥стю пов'¤зане завершенн¤ перетворенн¤ каст≥льського д≥алекту на л≥тературну мову. Уƒон  ≥хотФ, недостатньо оц≥нений сучасниками, в XIX-XX ст. був оголошений одним з найб≥льших твор≥нь людськоњ думки. «адуманий ¤к парод≥¤ на рицарськ≥ романи, Уƒон  ≥хотФ насправд≥ ви¤вивс¤ глибоким, багатоплановим твором. ≤деали ≥ ц≥л≥ ƒон  ≥хота висок≥, в≥н висловлюЇ гуман≥стичн≥ ≥дењ, але вигл¤даЇ безглуздо, зазнаЇ поразок. ѕрекрасн≥ ≥дењ несум≥сн≥ з≥ св≥том матер≥альних ≥нтерес≥в. –оман в≥добразив кризу ренесансного гуман≥зму, вв≥в у мистецтво тему Удонк≥хотстваФ - в≥рност≥ своњм погл¤дам ≥ боротьби за них всупереч усьому.

“еатр. –енесансний театр почав св≥й шл¤х значно п≥зн≥ше, н≥ж л≥тература й образотворче мистецтво. —ередньов≥чн≥ театральн≥ жанри - м≥стер≥њ ≥ фарси, залишалис¤ основними до самого к≥нц¤ XV ст. Ћише в середин≥ XVI ст. в ≤тал≥њ виникаЇ перший профес≥ональний Ївропейський театр епохи ¬≥дродженн¤ - комед≥¤ Удель артеФ, комед≥¤ масок. —пектакл≥ цього театру представл¤ли акторськ≥ ≥мпров≥зац≥њ на основ≥ дуже короткого, схематичного сценар≥ю, з вставними музичними ≥ танцювальними номерами. ≤з спектакл¤ у спектакль переходили маски-типи: слуги - Ѕр≥гелла, јрлек≥н,  оломб≥на, безглуздий ≥ жад≥бний купець ѕанталоне, фанфарон ≥ бо¤гуз  ап≥тан, говорун ≥ тупиц¤ Ћ≥кар. ѕостановки нового театру, ¤к≥ розгорталис¤ на дерев'¤них сценах, на площах м≥ст, остаточно вит≥снили рел≥г≥йн≥ м≥стер≥њ.

ќднак глибоко зрозум≥ти свою епоху, виразити њњ ≥деали комед≥њ масок було не п≥д силу. —учасний по сут≥ театр зм≥г з'¤витис¤, коли, кр≥м нових письменник≥в, з'¤вилис¤ ≥ нов≥ гл¤дач≥. Ќовий св≥тогл¤д повинен був проникнути в широк≥ кола народу, бо за своЇю природою театр - мистецтво масове ≥ демократичне. ÷е потребувало значного часу, ≥ т≥льки в к≥нц≥ XVI Ц на початку XVII ст. настаЇ розкв≥т театрального мистецтва, але вже не в ≤тал≥њ, а в ≤спан≥њ ≥ јнгл≥њ. “ак, в јнгл≥њ ¬≥дродженн¤ практично не торкнулос¤ арх≥тектури, образотворчого мистецтва, а про¤вилос¤ в л≥тератур≥ ≥ театр≥. ¬истави користувалис¤ бурхливим масовим усп≥хом. «'¤вл¤ютьс¤ пост≥йн≥ театри, типу У√лобусаФ в Ћондон≥, приватн≥ антрепризи. ѕров≥дними театральними жанрами були драма ≥ трагед≥¤, ¤к≥ в≥дпов≥дали масштабу епохи.

якщо б≥л¤ джерел культури ¬≥дродженн¤ стоњть могутн¤ ф≥гура ген≥ального ƒанте, то завершуЇ епоху не менш велична ф≥гура ген≥ального ¬.Ўексп≥ра (1564-1616). ќновленн¤ театру було п≥дготовлене багатьма джерелами: старовинн≥ майданн≥ видовища, народний епос, середньов≥чн≥ легенди й ≥сторичн≥ хрон≥ки, античн≥ драми ≥ м≥фи, ренесансна л≥тература. —аме творч≥сть Ўексп≥ра, з≥бравши все воЇдино, надала драматург≥њ принципово ≥ншого звучанн¤. якщо в античних драмах под≥њ обов'¤зково в≥дбувалис¤ в одному м≥сц≥ прот¤гом короткого пром≥жку часу, то у Ўексп≥ра под≥њ часом охоплюють все житт¤ геро¤, ми спостер≥гаЇмо складний розвиток сюжету за р≥зних обставин. ” под≥¤х беруть активну участь ≥ другор¤дн≥ героњ. јбсолютно новий художн≥й принцип покладено в основу трактуванн¤ характеру головного геро¤. ¬≥н перестаЇ бути вт≥ленн¤м ¤коњсь одн≥Їњ риси, Ўексп≥р малюЇ складн≥, повн≥ протир≥ч характери в розвитку. Ўексп≥р в≥дкинув жорсткий розпод≥л на жанри, в≥н см≥ливо з'ЇднуЇ в своњх п'Їсах ≥ серйозне, ≥ см≥шне. Ѕ≥дн≥сть декорац≥й сучасного йому театру в≥н заповнив багатством, образн≥стю мови, д≥алог≥в.

“ворч≥сть Ўексп≥ра почалас¤ створенн¤м сер≥њ ≥сторичних драм (У–≥чард IIФ, У√енр≥х IVФ, У ороль ƒжонФ, ≥нш.), в ¤ких в≥н в≥дмовл¤Їтьс¤ в≥д парадност≥, схематизму в трактуванн≥ ≥стор≥њ, пот≥м були написан≥ його комед≥њ - УЅагато шуму з н≥чогоФ, Уƒванадц¤та н≥чФ, характерна особлив≥сть ¤ких - доброта, люд¤н≥сть, повна в≥дсутн≥сть сатири. Ўексп≥р створюЇ знаменит≥ трагед≥њ: У√амлетФ, У–омео ≥ ƒжульЇттаФ, УќтеллоФ, УћакбетФ, У ороль Ћ≥рФ, Ујнтон≥й ≥  леопатраФ. ” кожн≥й з них житт¤ головних героњв обриваЇтьс¤, однак головна драма - не в ф≥зичн≥й смерт≥. Ўексп≥р розм≥рковуЇ про те, що приводить до такого ф≥налу: крах життЇвих ≥деал≥в, з≥ткненн¤ з жорсток≥стю св≥ту, зрада власним принципам чи помилков≥сть цих принцип≥в. ѕри тому, що його п'Їси створювалис¤ дл¤ конкретноњ трупи театру У√лобусФ, коли враховувалис¤ нав≥ть особист≥сн≥ риси актор≥в, њх к≥льк≥сть, Ўексп≥р п≥дн¤вс¤ до загальнолюдських узагальнень, охопив безл≥ч життЇвих психолог≥чних кол≥з≥й. „асова дистанц≥¤ т≥льки зб≥льшуЇ попул¤рн≥сть драматург≥њ Ўексп≥ра.

* * *

≈поха ¬≥дродженн¤ ≥ –еформац≥њ в ≥стор≥њ св≥товоњ культури маЇ революц≥йну, поворотну роль. Ќе можна назвати таку сферу культури, в ¤к≥й би не виникли ¤вища, процеси, що визначили весь подальший розвиток, аж до сучасного њх стану:

- на зм≥ну церковному св≥тогл¤ду, ¤кий панував непод≥льно, приходить новий погл¤д на св≥т, в центр≥ ¤кого стоњть людина, гуман≥зм;

- в науц≥ зам≥сть умогл¤дност≥, далеких в≥д д≥йсност≥ лог≥чних побудов виникаЇ досл≥дне природознавство ≥, ¤к результат цього, зд≥йснюЇтьс¤ величезний крок уперед у п≥знанн≥ навколишнього св≥ту ≥ самоњ людини, виникаЇ спец≥ал≥зац≥¤ у науц≥;

- об'Їктом вивченн¤ стаЇ ≥ саме людське сусп≥льство, починаютьс¤ пошуки шл¤х≥в його справедливого устрою;

- утворюютьс¤ сучасн≥ нац≥ональн≥ Ївропейськ≥ л≥тератури ≥ профес≥ональний театр;

- ун≥кальним Ї ≥сторичний феномен ренесансного мистецтва, ¤ке дало людству найвеличн≥ш≥ твори.

<< попередн¤     зм≥ст     наступна >>