V. —≈–≈ƒЌ№ќ¬≤„Ќј ћ”—”Ћ№ћјЌ—№ ј  ”Ћ№“”–ј ЅЋ»«№ ќ√ќ “ј —≈–≈ƒЌ№ќ√ќ —’ќƒ”

1. «ах≥д ≥ —х≥д у св≥тов≥й культурн≥й традиц≥њ.
2. ѕророк ћухаммад ≥ його вченн¤.
3.  ультура јрабського хал≥фату VII-X ст.
4.  ультура ≤рану X -XV ст.

1. «ах≥д ≥ —х≥д у св≥тов≥й культурн≥й традиц≥њ

≤нтерес до —ходу в Ївропейц≥в завжди був великим. ƒревн≥ греки захоплювалис¤ Їгипетською цив≥л≥зац≥Їю. ƒревн≥ римл¤ни говорили: УEx Oriente luxФ - У«≥ —ходу - св≥тлоФ. «ац≥кавлене ставленн¤ до —ходу збереглос¤ в ™вроп≥ ≥ в ранньому середньов≥чч≥, а згодом посилилос¤ в пер≥од хрестових поход≥в. ” Ќовий час колон≥альн≥ завоюванн¤ португальц≥в, голландц≥в, англ≥йц≥в ≥ француз≥в у јз≥њ, розгром турк≥в у 1683 р. п≥д ¬≥днем зумовили пол≥тичне й економ≥чне дом≥нуванн¤ «аходу ≥ в той же час пробудили сусп≥льну думку ™вропи. ƒ≥¤ч≥ епохи ѕросв≥тництва поклали початок серйозному вивченню У—х≥дноњ проблемиФ. —формувалас¤ ц≥ла наука - ор≥Їнтал≥стика, або сходознавство. ќр≥Їнтал≥стика або сходознавство виникло у XVI-XVII ст., а сформувалос¤ у XVIII-XIX ст.

” XVII - XIX ст. в Ївропейських крањнах нав≥ть склалас¤ своЇр≥дна мода Уна все сх≥днеФ. —в≥дченн¤ тому - по¤ва переказ≥в на Ївропейськ≥ мови У орануФ ≥ У“ис¤ч≥ ≥ одн≥Їњ ноч≥Ф, Уѕерсидськ≥ листиФ ћонтеск'Ї та ≥сторичн≥ драми ¬ольтера. ѕох≥д Ќаполеона на ™гипет спри¤в по¤в≥ в Ївропейськ≥й л≥тератур≥ ц≥лого напр¤му, названого екзотизмом. ” його рамках виник л≥ричний цикл великого ≤.¬.√ете У«ах≥дно-сх≥дний диванФ. У—х≥дн≥ в≥рш≥Ф ¬.√юго утвердили у ‘ранц≥њ романтичну поез≥ю. Ѕез сх≥дних поем - У√¤урФ, УЋараФ, У орсарФ - був би неповним творчий доробок ƒж.√.Ѕайрона. ¬.ј.∆уковський своњм зверненн¤м до перського та ≥нд≥йського епосу (пов≥сть у в≥ршах У–устем ≥ «охрабФ, поема УЌал¤ ≥ ƒа¤мант≥Ф) укр≥пив романтичну поез≥ю в –ос≥њ. ¬ ”крањн≥ до теми —ходу зверталос¤ р¤д видатних поет≥в та письменник≥в: ≤ван ‘ранко (численн≥ переклади староарабських поез≥й, казок), јгатангел  римський (поетична зб≥рка в трьох частинах Уѕальмове г≥лл¤Ф, цикл УЅейрутськ≥ опов≥данн¤Ф) збагатили украњнську л≥тературу сх≥дними мотивами.

≤ все-таки в XIX ст. переважаючою в ™вроп≥ була думка, сформульована знаменитим автором У ниги джунгл≥вФ англ≥йським поетом –едь¤рдом  ≥пл≥нгом: У«ах≥д Ї «ах≥д, —х≥д Ї —х≥д, ≥ разом њм не з≥йтис¤Ф. ∆итт¤ спростувало цей постулат. ” наш час народи —ходу домоглис¤ пол≥тичноњ незалежност≥ в≥д зах≥дних Уцив≥л≥затор≥вФ, а р¤д держав - ≥ великих економ≥чних усп≥х≥в. ѓх тис¤чол≥тн¤ культурна спадщина вливаЇтьс¤ в океан загальнолюдськоњ культури великою повноводною р≥кою. ” цьому потоц≥ - могутн≥ струмен≥ того джерела, ¤ке пробилос¤ на поверхню з глибин јрабського хал≥фату, що охоплював в VII - X ст. територ≥ю в≥д ѕ≥ренењв на «аход≥ до —ередньоњ јз≥њ ≥ ѕ≥вн≥чноњ ≤нд≥њ на —ход≥.

—ередньов≥чна культура Ѕлижнього ≥ —ереднього —ходу зародилас¤ ≥ виросла на тому ж ≥нтелектуальному ірунт≥, що й культура Ївропейських народ≥в. •рунт цей був р¤сно удобрений попередн≥ми цив≥л≥зац≥¤ми —тародавнього ™гипту, ћесопотам≥њ, —х≥дного —ередземномор'¤ ≥ греко-римською античн≥стю. Ќац≥ональне с≥м'¤ молодих народ≥в, занесене на цей ірунт в≥трами ≥стор≥њ ≥ бур¤ми соц≥альних потр¤с≥нь, дало р¤сн≥ сходи ≥ дивн≥ плоди. Ѕагато з них дос≥ живл¤ть наш ≥нтелект ≥ надають невимовну естетичну насолоду своњм специф≥чним смаком ≥ ароматом. јле ¤кщо в ™вроп≥ кв≥ти њњ цив≥л≥зац≥њ запилювалис¤ ≥деалами христи¤нства, то на —ход≥ таку роль в≥д≥гравав ≥слам Ц наймолодша з св≥тових рел≥г≥й.

2. ѕророк ћухаммад ≥ його вченн¤

≤стор≥¤ виникненн¤. ≤слам виник ≥ склавс¤ у спекотних нап≥впустел¤х ≥ зелених оазах јрав≥йського п≥вострова, заселеного кочовими й ос≥длими арабськими племенами. ÷е трапилос¤ в двадц¤т≥ роки VII стор≥чч¤ - зовс≥м недавно, за ≥сторичними м≥рками. ѕророка ћухаммада в≥дд≥л¤ють в≥д ≤суса ’риста ц≥лих ш≥стсот рок≥в, а в≥д Ѕудди ≥ зовс≥м дванадц¤ть стол≥ть.

ћухаммад, що арабською означаЇ Утой, кого хвал¤тьФ (в Ївропейськ≥й транскрипц≥њ - ћохаммед, ћухамед, ћагомед), народивс¤ в 570 р. в м≥ст≥ ћекка. Ѕ≥л¤ 610 р. в≥н отримав в≥д јллаха (арабською Ц Ѕог ќдкровенн¤), ¤ке ≥ став пропов≥дувати серед мекканц≥в ≥ кочовик≥в р≥дного племен≥. ћекка в той час була великим перевалочним пунктом на старовинному караванному торговому шл¤ху з ≤нд≥њ ≥ ¬≥зант≥њ в јфрику та ™вропу. ¬она ж була ≥ значним рел≥г≥йним центром, в н≥й жили ¤зичники, буддисти, ≥удењ ≥ христи¤ни. ѕравда, б≥льш≥сть аравит¤н до пропов≥д≥ ћухаммада вважала за краще поклон¤тис¤ виключно УсвоњмФ ≥долам - родоплем≥нним богам, серед ¤ких були небесн≥ св≥тила, джерела, дерева, скел≥ ≥ нав≥ть камен≥. «окрема шанувавс¤ метеорит, що й донин≥ збер≥гаЇтьс¤ ¤к св¤тин¤ в головному св¤тилищ≥ ≥сламу - в храм≥  ааба.

—початку в пропов≥д≥ ћухаммада не було н≥чого принципово нового в пор≥вн¤нн≥ з в≥ровченн¤ми ≥удењв ≥ христи¤н. ќсновне положенн¤ Ц в≥дкинути старих бог≥в та ≥дол≥в ≥ визнати т≥льки одного - Їдиного бога јллаха та бути безумовно пок≥рним його вол≥ (≥слам у переклад≥ з арабськоњ - пок≥рн≥сть, присв¤ченн¤ себе Ѕогу). Ќа практиц≥ це означало повне п≥дкоренн¤ вс≥х правов≥рних (арабською Умусл≥мФ, зв≥дси ≥ друга назва ≥сламу - мусульманство) новому пророку. ÷е положенн¤ закр≥плювалос¤ формулою: УЌемаЇ Ѕога, кр≥м јллаха, ≥ ћухаммад - пророк йогоФ.

ѕропов≥дь ћухаммада в≥дкидала стар≥ родоплем≥нн≥ в≥руванн¤ ≥ в цьому значенн≥ була революц≥йною. ѕриродно, це не могло сподобатис¤ стар≥й мекканск≥й знат≥, ¤ка побоювалас¤, кр≥м ≥ншого, втратити паломник≥в до  ааби ≥ пов'¤зан≥ з цим прибутки. ћухаммаду ≥ його прихильникам довелос¤ вт≥кати в сус≥днЇ м≥сто яср≥б, п≥зн≥ше перейменоване на ћед≥ну (Ум≥сто пророкаФ). ÷е переселенн¤ (х≥джра) зд≥йснилос¤ у 622 р., ≥ ц¤ дата стала початком мусульманського л≥точисленн¤. “ут пророку поталанило б≥льше: на його б≥к незабаром перейшли кочов≥ племена, ≥ на 630 р. його владу визнала практично вс¤ јрав≥¤. « мекканською знаттю був дос¤гнутий компром≥с: та визнала нове в≥ровченн¤, а ћухаммад оголосив  аабу головним св¤тилищем ≥сламу, паломництво до ¤кого (хадж) обов'¤зкове дл¤ кожного мусульманина хоч би раз у житт≥.

ƒогматика та обр¤дов≥сть. « моменту свого виникненн¤ ≥слам був т≥сно пов'¤заний з арабською державою, ¤ка зароджувалас¤. ” перших своњх пропов≥д¤х ћухаммад, ¤к ≥ ≥нш≥ пророки, спов≥щав близьк≥сть —трашного суду й об≥ц¤в праведникам рай з т≥нистими садами ≥ прохолодними джерелами (в≥кова мр≥¤ мешканц¤ пустел≥), а гр≥шникам-≥долопоклонникам - геЇну вогненну, жахлив≥шу в≥д розжарених п≥ск≥в. ќднак у подальшому ћухаммад все част≥ше звертавс¤ до б≥льш насущних, земних турбот. јллах продовжував посилати пророку все нов≥ знаменн¤, а той з його сл≥в роз'¤снював правов≥рним, ¤к њм потр≥бно шанувати самого пророка, ¤к њм поводитис¤ з ≥нов≥рц¤ми, д≥лити в≥йськову здобич ≥ успадковане майно, одружуватис¤ ≥ розлучатис¤...

≤слам закр≥плював ≥ осв¤чував приватну власн≥сть, розд≥ленн¤ мусульманськоњ общини (умми) ≥ всього сусп≥льства на багатих ≥ б≥дних. Ући, - говоритьс¤ в  оран≥, - роздаЇмо життЇв≥ блага в цьому дольному житт≥, звеличуЇмо одних над ≥ншими так, що одн≥... тримають ≥нших п≥двладними соб≥ нев≥льникамиФ. ќсв¤чуючи безумовну покору нижчих вищим ≥ б≥дних багатим, ≥слам заохочував зан¤тт¤ торг≥влею, але засуджував лихварство, утверджував непод≥льну владу чолов≥ка над ж≥нкою, заборон¤в азартну гру, свинину й алкоголь. як ≥ ≥нш≥ рел≥г≥њ, в≥н проголошував певн≥ етичн≥ запов≥д≥: не убий, не кради, не обдури, будь чесним ≥ т.п. ўоправда, стосувалис¤ ц≥ запов≥д≥ т≥льки УсвоњхФ, правов≥рних, на ≥долопоклонник≥в та ≥нов≥рц≥в вони не поширювалис¤: на них чекав УджихадФ - св¤щенна в≥йна за в≥ру.

ћусульмани в≥рили, що кр≥м всемогутнього јллаха ≥снують ще ангели ≥ джини, ¤к≥, ¤к ≥ люди, повн≥стю перебувають п≥д владою јллаха ≥ виконують, в к≥нцевому п≥дсумку, його волю. ≤снуЇ божественне зумовленн¤ - дол¤, фатум, бо јллах заздалег≥дь визначив кожн≥й людин≥ њњ долю. ¬≥н призначив одних людей до праведного житт¤ на «емл≥ ≥ майбутнього райського блаженства, тод≥ ¤к ≥нших - до беззаконн¤ в тл≥нному св≥т≥ ≥ потойб≥чних мук. ѕроте в  оран≥, ¤к ≥ в Ѕ≥бл≥њ, Ѕог багато раз≥в ≥менуЇтьс¤ милостивим, всепрощаючим. Ќайважлив≥ша ж ¤к≥сть јллаха Ї його неск≥нченна могутн≥сть ≥ велич.

ќбр¤дов≥сть ≥сламу зводитьс¤ в основному до: обов'¤зковоњ п'¤тикратноњ молитви у встановлен≥ години; обов'¤зкового обмиванн¤ перед молитвою ≥ п≥сл¤ ¤кого-небудь забрудненн¤; податку (зак¤т) на користь б≥дних, а фактично на користь держави; щор≥чного посту (ураза) прот¤гом всього м≥с¤ц¤ рамазану; вже згадуваного паломництва в ћекку. ѕравила ц≥ аж н≥¤к не важк≥, але нав≥ть з них допускаютьс¤ вин¤тки. Ќаприклад, хворий може не поститись в рамазан, а в≥дпоститись таку ж к≥льк≥сть дн≥в п≥сл¤ видужуванн¤ ≥ т.п.

–анн≥й ≥слам не визнавав посередництва м≥ж Ѕогом ≥ людиною ≥ тому не створив орган≥зац≥њ типу христи¤нськоњ церкви. ќбщина-умма, що формувалас¤ спочатку навколо ћухаммада, складалас¤ переважно з родич≥в, але доступ у нењ був в≥дкритий дл¤ вс≥х, хто приймав ≥слам ≥ визнавав ћухаммада духовним ≥ св≥тським вождем. “им самим в арабському сусп≥льств≥ руйнувалис¤ родов≥ ≥ плем≥нн≥ зв'¤зки, на зм≥ну ¤ким приходив розпод≥л його на правов≥рних ≥ нев≥рних, а всередин≥ самоњ умми розпод≥л ≥шов вже за класовою ознакою - на багатих ≥ б≥дних, повелител≥в ≥ п≥дданих... √лавою мусульман вважавс¤ ≥мам - буквально Улюдина, що стоњть попередуФ, ¤кий керував колективною молитвою. ќск≥льки ћухаммад ≥ його перш≥ спадкоЇмц≥-хал≥фи (заступники) сам≥ керували молитвою й одночасно очолювали общину ≥ державу, то ≥мам став сприйматис¤ вс≥ма мусульманами ¤к нос≥й ≥ духовноњ, ≥ св≥тськоњ влади. ≤слам згодом розпавс¤ на р¤д теч≥й, головними з ¤ких стали сунн≥ти, шињти ≥ хариджити. —початку вони в≥др≥зн¤лис¤ один в≥д одного швидше пол≥тичними мотивами, а п≥зн≥ше стали в≥др≥зн¤тис¤ ≥ догматичними канонами.

“аким чином, у св≥домост≥ мусульман з самого початку злилис¤ воЇдино в≥роспов≥дальн≥ ≥ морально-правов≥ настанови, рел≥г≥¤ ≥ пол≥тика, духовна ≥ св≥тська влада.

ѕричини швидкого поширенн¤ ≥сламу. ќдин з основоположних припис≥в раннього ≥сламу - обов'¤зок кожного мусульманина ≥ общини загалом вести св¤щенну в≥йну за в≥ру - джихад (газават). ѕрот¤гом восьми м≥с¤ц≥в на р≥к (чотири, що залишилис¤, вважалис¤ УзабороннимиФ) належало воювати з ≥долопоклонниками ≥ багатобожниками, п≥дкор¤ти або винищувати нев≥рних, захоплювати њх майно. ” цьому догмат≥ ¤скраво ви¤вилис¤ фанатизм ≥ нетерпим≥сть до ≥нов≥рц≥в, властивий ранньому ≥сламу. ѕрихильники ≥нших рел≥г≥й - нев≥рн≥ (г¤ури) повинн≥ були п≥дкоритис¤ ≥сламу, в ≥ншому випадку вони п≥дл¤гали знищенню.

«вичайно, прот¤гом стол≥ть цей догмат мусульманства зазнавав ≥стотних зм≥н. ” наш час багато ≥сламських богослов≥в ≥ пол≥тик≥в трактують його ¤к суто мирний заклик до поширенн¤ ≥сламу словом, ¤к заклик до морального вдосконаленн¤ особистост≥. ѕравда, догмат про джихад дожив до нас не т≥льки в такому трактуванн≥, але ≥ в самому прим≥тивному його розум≥нн≥: досить пригадати Ѕосн≥ю, „ечню,  осово або афганських тал≥б≥в.

” ранньому середньов≥чч≥ гасло джихаду найкраще в≥дпов≥дало ≥нтересам арабськоњ кочовоњ знат≥, осв¤чувало захопленн¤ нею чужих земель. ¬оно заохочувало на розб≥й ≥ р¤дових Уборц≥в за в≥руФ, об≥ц¤ючи в нагороду здобич тим, хто залишавс¤ живим ≥ ласки райських гур≥й загиблим.

¬же за перших наступник≥в ћухаммада, - хал≥ф≥в јбу-Ѕекре, ќмар≥, ќсман≥ ≥ јл≥ (632 - 661) - були захоплен≥ —≥р≥¤, ≤ран, ™гипет. «авоюванн¤ продовжувалос¤ при хал≥фах з роду ќмей¤д≥в (661 - 750). ѓм п≥дкорилис¤ нов≥ велик≥ земл≥: - јзербайджан, «акавказз¤, —ередн¤ јз≥¤, јфган≥стан, вс¤ ѕ≥вн≥ч јфрики та ≤спан≥¤. —клалас¤ величезна держава, ¤ка Ївропейц¤ми п≥зн≥ше була названа јрабським ’ал≥фатом. ” середин≥ VIII ст. на хвил≥ народного невдоволенн¤ до влади прийшла династ≥¤ јббасид≥в (750 - 1258), столицею ¤ких став Ѕагдад. ’ал≥фат јббасид≥в про≥снував до монгольського нашест¤.

ќц≥нюючи загалом етику, обр¤дов≥сть ≥ догматику раннього ≥сламу ¤к ≥сторико-культурний феномен, ми без великих зусиль ви¤вл¤Їмо, що у ц≥Їњ рел≥г≥њ багато загального з ≥удейсько-христи¤нським св≥тогл¤дом. ќднак ≥деолог≥¤ ≥сламу прост≥ша, а тому зрозум≥л≥ша дл¤ широкоњ маси наставл¤Їмих Уна шл¤х ≥стиннийФ.

¬ажливим був ≥ соц≥альний чинник. —ел¤нин ≥ город¤нин, др≥бний феодал або правитель великоњ ≥мперськоњ пров≥нц≥њ, ¤к≥ прийн¤ли ≥слам, на певний терм≥н зв≥льн¤лис¤ в≥д дес¤тк≥в податк≥в ≥ сотень побор≥в на користь свого колишнього повелител¤. Ќа перших порах завойован≥ ≥ новонавернен≥ сплачували т≥льки один особливий вигл¤д податку - зак¤т.

ѕрот¤гом багатьох стор≥ч в сутичках ≥сламу ≥ христи¤нства ≥слам майже завжди виходив переможцем. ўе в ранньому середньов≥чч≥ в≥н вит≥снив христи¤нство з —≥р≥њ, ћалоњ јз≥њ, ™гипту, ѕ≥вн≥чноњ јфрики та ≤спан≥њ. Ѕагато п≥зн≥ше були ≥слам≥зован≥ де¤к≥ народи  авказу, а на Ѕалканах - окрем≥ групи болгар, македонц≥в, босн≥йц≥в ≥ албанц≥в, ¤к≥ були колись христи¤нами. ћасового ж наверненн¤ мусульман в христи¤нство ≥стор≥¤ не знаЇ.

¬насл≥док перемог арабськоњ шабл≥ ≥ купецькоњ пропов≥д≥ синдбад≥в-мореплавц≥в ≥слам прокотивс¤ по вс≥й ѕередн≥й јз≥њ ≥ ѕ≥вденному —ередземномор'ю под≥бно степов≥й пожеж≥ в липневу спеку. ” VIII - IX ст. ≥слам став пануючою рел≥г≥Їю у вс≥х земл¤х јрабського хал≥фату - в≥д ≤спан≥њ на заход≥ до —ередньоњ јз≥њ на сход≥. ” XI - XIII ст. в≥н значно поширивс¤ у ѕ≥вн≥чн≥й ≤нд≥њ, в XIV - XVI ст. - в ≤ндокитањ, проникнув у «олоту ќрду, до народ≥в ѕоволж¤ ≥ ѕричорномор'¤, а пот≥м на ѕ≥вн≥чний  авказ ≥ в «ах≥дний —иб≥р. ¬насл≥док цього на найширших просторах виник ≥сторичний феномен, сукупно названий мусульманською культурою. ÷ей терм≥н звучить дуже загально. Ќапевно, можна говорити про загальну арабо-мусульманську культуру на ранн≥й стад≥њ њњ ≥сторичного розвитку. ” пер≥од же з X до середини XIII ст. пор¤д з арабською складаютьс¤ ≥нш≥ нац≥ональн≥ культури в ≥сламськ≥й ≥деолог≥чн≥й оболонц≥: арабо-берберська, перська, тюркська, п≥вн≥чно≥нд≥йська та ≥нш≥.

3.  ультура јрабського хал≥фату VII-X ст.

 ультура јрабського хал≥фату VII - XIII ст. ¤вл¤ла собою складне поЇднанн¤ власне арабо-мусульманськоњ культури ≥ культур завойованих арабами народ≥в - арамейц≥в (—≥р≥¤), грек≥в, перс≥в (≤ран), копт≥в (™гипет), бербер≥в (“ун≥с) ≥ нав≥ть вестгот≥в (≤спан≥¤). ¬ир≥шальним внеском араб≥в у цей сплав стала рел≥г≥¤ ≥сламу - ф≥лософ≥¤ та ≥деолог≥¤ того часу, а також класична арабська мова, ¤ка стала мовою рел≥г≥њ, держави, науки ≥ мистецтва.

јрабська культура хал≥фату пройшла дек≥лька етап≥в свого розвитку.

–анн¤ л≥тературна традиц≥¤ . ” до≥сламський пер≥од головним дос¤гненн¤м арабськоњ культури вважаЇтьс¤ блискуча усна поез≥¤. ѓй в ≥стор≥њ поталанило, на в≥дм≥ну, скаж≥мо, в≥д древньоруськоњ, до ¤коњ в≥зант≥йськ≥ св¤щеники поставилис¤ несхвально. ћусульманська культура сприйн¤ла до≥сламську арабську переважно усну поез≥ю ¤к свою. ѕ≥зн≥ше, у VIII - IX ст., вона була записана з≥ сл≥в профес≥ональних декламатор≥в-рапсод≥в (арабською Урав≥Ф), ¤к у св≥й час древн≥ греки через дек≥лька стор≥ч п≥сл¤ √омера записали ≥ в≥дредагували У≤л≥адуФ та Уќд≥ссеюФ.

Ќайв≥дом≥шими з≥ зб≥рник≥в староарабськоњ поез≥њ Ї три: УћуаллакатФ (УЌанизан≥Ф) - в≥рш≥ семи прославлених бедуњнських поет≥в VI - VII ст. (≤мруулькайса, “арафи, «ухайра, јнтари, Ћаб≥ди, аль ’ар≥си ≥бн ’≥лл≥зи ≥ јмр ≥бн  ульсума), У’амасаФ (УƒоблестьФ) - про в≥йськов≥ подвиги, ≥ величезна антолог≥¤ У ≥таб аль-аган≥Ф - У нига п≥сеньФ. « сюжет≥в У ниги п≥сеньФ найб≥льш знаменита, напевно, розпов≥дь про траг≥чну любов юного поета до д≥вчини на ≥м'¤ Ћейла. ÷ей цикл в≥рш≥в традиц≥йно приписуЇтьс¤  айсу ≥бн-аль-ћулавваху, ¤кий отримав пр≥звисько ћаджнун (досл≥вно - Узбожевол≥лий в≥д коханн¤Ф). –озлучений ворогами ≥ злим фатумом з≥ своЇю коханою, одержимий любовною пристрастю, юнак в≥ддал¤Їтьс¤ в≥д людей в пустелю, де сп≥лкуЇтьс¤ т≥льки з дикими зв≥рами ≥, зрештою, вмираЇ з ≥м'¤м коханоњ на вустах. ƒо наших дн≥в легенда про траг≥чну любов Ћейли ≥ ћаджнуна залишаЇтьс¤ улюбленим сюжетом вс≥х сх≥дних л≥тератур, ¤к≥ перебувають у зон≥ арабо-мусульманського культурного впливу. ¬≥н так само попул¤рний на —ход≥, ¤к в ™вроп≥ ≥стор≥њ “р≥стана та ≤зольди або –омео ≥ ƒжульЇтти.

—тароарабська поез≥¤ була одн≥Їю з основ арабськоњ л≥тературноњ мови, ¤ка склалас¤ у VII - VIII ст. ≤ншою основою став  оран (арабською Уаль-куранФ - Уте, що читаютьФ) - св¤щенна книга мусульман ≥ одночасно видатний пам'¤тник арабськоњ ≥ св≥товоњ культури.

«г≥дно з мусульманською традиц≥Їю,  оран був пов≥домлений ћухаммаду самим јллахом, а вже посланець-пророк переказував його божественн≥ сури (назва розд≥л≥в  орану) Їдинов≥рц¤м усно. ƒе¤к≥ слухач≥ тут же записували висловлюванн¤ ≥ прозр≥нн¤ пророка. —ам ћухаммад н≥чого не писав, очевидно, в≥н був неписьменним. „ерез в≥с≥мнадц¤ть рок≥в п≥сл¤ смерт≥ пророка записи його висловлювань з≥брали воЇдино. ÷ей зв≥д ≥ склав св¤щенну книгу мусульман.

 оран - тв≥р переважно поетичний, що складаЇтьс¤ з в≥рш≥в ≥ римованоњ, ритм≥чноњ прози. УЕ„исленн≥ етичн≥ ≥стини викладен≥ в  оран≥ сильною ≥ поетичною мовоюФ, - в≥дзначав ќ.—. ѕушк≥н у нотатках до своњх Уѕодражаний  орануФ. ќсь один з багатих поетичних переказ≥в першоњ сури  орану Уќтверзаючоњ двер≥ до досточтимого читанн¤Ф, ¤ку повинен знати (обов'¤зково арабською) кожний правов≥рний мусульманин:

’вала јллаху, √осподу св≥т≥в,
Ѕо ћилостив ≥ ћилосерден ¬≥н,
ƒн¤ —удного ¬≥н ÷ар один!
ѕеред тобою ми стаЇмо на кол≥на
ƒопоможи, благаЇмо, ™диний:
У¬еди нас шл¤хом “и пр¤мим,
ўо “и обрав дл¤ тих,
’то мил≥стю “воЇю обдарован,
јле не тих, на кого гн≥в “в≥й впав,
≤ хто в нев≥р'њ заблукавФ.

 ультура пер≥оду јббасид≥в. јрабська культура колосальним чином вплинула на п≥дкорен≥ мусульманами крањни ≥ народи, але був ≥ зворотний вплив. ќсобливо це ви¤вилось на другому етап≥ розвитку середньов≥чноњ арабо-мусульманськоњ культури, п≥сл¤ пад≥нн¤ ќмей¤д≥в ≥ приходу до влади в хал≥фат≥ династ≥њ јббасид≥в.

«найомство завойовник≥в з культурою народ≥в —х≥дного —ередземномор'¤ ≥ ѕерс≥њ (≤рану) зм≥нили спос≥б житт¤ ≥ нав≥ть зовн≥шн≥й вигл¤д арабськоњ аристократ≥њ, њњ ≥нтереси ≥ художн≥ смаки. ÷ентр культурного житт¤ перем≥стивс¤ з кочовищ у резиденц≥њ хал≥ф≥в та ем≥р≥в. ’удожн≥ засоби ≥ прийоми поез≥њ збагатилис¤, в них в≥дчуваЇтьс¤ б≥льше фантаз≥њ, поетичн≥ образи стають жив≥шими ≥ витончен≥шими.

–азом з тим, зм≥на соц≥альноњ позиц≥њ поета перетворюЇ його з гордого сина пустел≥, в≥льного воњна-сп≥вц¤, в придворного поета, ¤кий служить за плату. ѕроте ≥ серед них були надзвичайно талановит≥ люди. Ќайб≥льш в≥домий в IX ст. јбу-л-јтах≥¤, автор рел≥г≥йно-аскетичних поем. “од≥ ж уславивс¤ любовною л≥рикою ≤бн-ал-ћутазз, ¤кий ув≥йшов у пол≥тичну ≥стор≥ю п≥д пр≥звиськом Уќдноденний хал≥фФ. јле нав≥ть високе становище спадкоЇмц¤ престолу аж н≥¤к не позбавл¤ло його необх≥дност≥ писати панег≥рики (панег≥рик - тв≥р хвалебного зм≥сту).

” перенесенн≥ столиц≥ хал≥фату за новоњ династ≥њ з ƒамаску в Ѕагдад позначилос¤ зростанн¤ впливу м≥сцевоњ, насамперед перськоњ за походженн¤м, аристократ≥њ, ¤ка почала в≥дт≥сн¤ти арабську плем≥нну знать. ¬их≥дц≥ з ≥ранських с≥мей, ¤к≥ блискуче опанували арабську, висуваютьс¤ в цей пер≥од на перший план ≥ в поез≥њ. « них особливоњ уваги заслуговуЇ л≥рик јбу Ќувас (756 - 813) - незалежний, глузливий ≥ щирий. ” численних усних переказах в≥н виступаЇ ¤к в≥льнодумець, гостросл≥в ≥ хитрун. ƒехто схильний бачити в ньому прообраз самого ’одж≥ Ќасредд≥на. ¬≥рш≥ його про радощ≥ ≥ тл≥нн≥сть бутт¤, про любовн≥ вт≥хи ≥ дружн≥ заст≥лл¤ поклали початок багатов≥ков≥й поетичн≥й традиц≥њ, ¤ка була продовжена в персомовних в≥ршах ќмара ’ай¤ма ≥ ’аф≥за.

—воЇ завершенн¤ арабська середньов≥чна л≥рика знайшла у творчост≥ сл≥пого јбу-ль-јла аль-ћаарр≥ (973 - 1057). ѕоет-ф≥лософ, в≥н розм≥рковував про добро ≥ зло, про таЇмницю житт¤ ≥ смерт≥. Ћюдина ун≥версальноњ за тим часом осв≥ченост≥ ≥ найсувор≥ших моральних правил, ¤кий не п≥шов прислужуватис¤ жодному ≥з земних владик, в≥н часом доходив до запереченн¤ всесильност≥ ≥ мудрост≥ самого јллаха, за що й отримав пр≥звисько УзиндикФ (Їретик).

« безл≥ч≥ ф≥лософських в≥рш≥в, л≥тературних ≥ наукових твор≥в аль-ћаарр≥ вид≥л¤Їтьс¤ його Уѕосланн¤ про прощенн¤Ф, ¤ке послужило одним з прообраз≥в ≥ джерел безсмертноњ УЅожественноњ комед≥њФ ƒанте. Уѕосланн¤ про прощенн¤Ф - не т≥льки дотепна парод≥¤ на мусульманськ≥ у¤вленн¤ про потойб≥чне житт¤, але й тонке висм≥юванн¤ земноњ д≥йсност≥, придворних уподобань ≥ звичањв. —л≥пий поет духовним погл¤дом прозр≥в ≥ соц≥альну трагед≥ю народу в той смутний час, ≥ загальну кризу мусульманськоњ середньов≥чноњ св≥домост≥.

¬ аббасидський пер≥од дос¤гла свого розкв≥ту й арабська проза. ” н≥й заслуговують уваги любовно-пригодницьк≥ побутов≥ новели, розпов≥д≥ та анекдоти (так зван≥ маками). ¬арто згадати ще один жанр прози того часу - народний роман. « тих, що д≥йшли до наших дн≥в, найб≥льш в≥домий У∆иттЇпис јнтараФ. …ого герой, бедуњнський поет-воњн, з н≥кчемного раба стаЇ знаменитим полководцем, ¤кий очолюЇ в≥йська араб≥в проти арм≥й ≤рану ≥ ¬≥зант≥њ. ќднак п≥сл¤ вс≥х поход≥в ≥ пригод јнтар незм≥нно повертаЇтьс¤ в р≥дне становище, до своЇњ коханоњ, возз'Їднатис¤ з ¤кою йому заважають зла дол¤ ≥ численн≥ вороги та суперники. јле јнтар, под≥бно геро¤м епос≥в ≥нших народ≥в, зрештою, долаЇ вс≥ перешкоди.

ћ≥ж X ≥ XV ст. на Ѕлизькому —ход≥ склавс¤ зб≥рник народних казок У“ис¤ча ≥ одна н≥чФ, ¤кий згодом став всесв≥тньо в≥домим. ѕор¤д з арабами в нього зробили св≥й внесок вс≥ народи, що волею ≥стор≥њ опинилис¤ в склад≥ хал≥фату. Ѕлискучий знавець фольклору ќ.ћ.√орький одного разу зауважив: У—еред пам'¤тник≥в усноњ народноњ творчост≥ У азки ЎахразадиФ Ї пам'¤ткою найб≥льш монументальною. ÷≥ казки з вражаючою досконал≥стю виражають прагненн¤ трудового народу в≥ддатис¤ чар≥вност≥ солодких вимисл≥в, в≥льн≥й гр≥ словом, виражають буйну силу кв≥тучоњ фантаз≥њ народ≥в —ходу - араб≥в, перс≥в, ≥ндус≥в...Ф ѕерший переклад цих казок на французьку мову на початку XVIII ст., ¤кий складавс¤ з 12 об'Їмистих том≥в, буквально приголомшив ™вропу. «гадки про ц≥ казки можна зустр≥ти у ∆уковського ≥ ѕушк≥на, “олстого ≥ √ете, ƒ≥ккенса ≥ √оффмана. ѕерш≥ украњнськ≥ переклади У“ис¤ч≥ ≥ одн≥Їњ ноч≥Ф вперше вийшли друком у 1905 р. ≥ за участю ≤.‘ранка Ц в 1912-1913 рр. Ќин≥ казки У“ис¤ч≥ ≥ одн≥Їњ ноч≥Ф вход¤ть у першу дес¤тку найб≥льш поширених перекладних видань. ¬они живуть ≥ в наукових академ≥чних виданн¤х, ≥ в незл≥ченних переказах дл¤ д≥тей, обробках дл¤ сцени ≥ к≥но, мультф≥льмах.

ќбразотворче мистецтво та арх≥тектура. як ≥ л≥тература, образотворче мистецтво арабо-мусульманського св≥ту несе в соб≥ в≥дбиток ≥сламу. Ќа в≥дм≥ну в≥д христи¤нства, ≥слам не припускав нав≥ть думки про можлив≥сть зовн≥шньоњ схожост≥ јллаха з людиною або будь-¤кою ≥ншою земною ≥стотою. ¬важалос¤, що зображати людину або тварину - пр¤мий шл¤х до ≥долопоклонства. ”  оран≥ пр¤мо говоритьс¤, що вир≥зати ≥доли ≥ вир≥зьблювати образ людини - справа ди¤вола. ” переказах про житт¤ пророка ћухаммада стверджуЇтьс¤, що лихо чекаЇ на того, хто посм≥Ї зобразити живу ≥стоту.

” зв'¤зку з цими у¤вленн¤ми, на в≥дм≥ну в≥д ™вропи, не зображенн¤ ≥ не скульптура, а слово, зокрема художньо оформлене у вигл¤д≥ напису або граф≥чного символу, стало головним нос≥Їм рел≥г≥йноњ ≥дењ ≥сламу. ∆ивопис в хал≥фат≥, ¤к ≥ в ≥нших мусульманських крањнах, не набрав розвитку, але зате орнаментальний розпис ст≥н, портал≥в громадських буд≥вель, рослинний орнамент килим≥в, вироб≥в художнього ремесла дос¤гли незвичайноњ досконалост≥. ÷≥ орнаменти, ¤к правило, поЇднувалис¤ з≥ стил≥зованими узорними написами - цитатами з  орану. “ак≥ написи, ¤к≥ поЇднувалис¤ з геометричними, з≥рчастими ≥ рослинними орнаментами, отримали в ™вроп≥ назву арабесок. ¬ ≥сламському св≥т≥ дуже високо ц≥нувалос¤ мистецтво кал≥граф≥њ, в ¤кому араби дос¤гли вражаючоњ майстерност≥ ≥ досконалост≥. ” цьому з ними можуть пор≥вн¤тис¤ х≥ба що китайськ≥ та ¤понськ≥ майстри. ” п≥зньому середньов≥чч≥ з'¤вилас¤ ≥ книжкова м≥н≥атюра, але не ст≥льки в арабському, ск≥льки в персидському та ≥нд≥йському мистецтв≥.

Ќа в≥дм≥ну в≥д живопису, буд≥вельна справа та арх≥тектура в хал≥фат≥ дос¤гли дуже високого р≥вн¤. јраби створили нов≥, до того часу нев≥дом≥ типи буд≥вель: мечет≥ (храми), м≥нарети (веж≥ дл¤ заклику мусульман до молитви), медресе (богословськ≥ школи р≥зного р≥вн¤) та ≥нш≥ споруди. ¬они ж удосконалили вже в≥дом≥ типи палац≥в ≥ житлових буд≥вель, караван-сарањв.

—початку араби в завойованих крањнах обмежувалис¤ лише перебудовою христи¤нських ≥ зороастр≥йських храм≥в у будинки молитви, а в р≥дних нап≥впустел¤х ¤к ≥ ран≥ше обмежувалис¤ позначкою на п≥ску м≥сц¤ мол≥нн¤ (масдж≥д) ≥ напр¤му (к≥бла) до ћекки ≥  ааби. «аймаючи древн≥ м≥ста ѕалестини ≥ —≥р≥њ, перш≥ правител≥ хал≥фату пристосовували до своњх потреб м≥ське господарство, керуючись при цьому принципом одн≥Їњ з розпов≥дей про д≥¤нн¤ пророка: УЌайб≥льш некорисна р≥ч, що пожираЇ багатство в≥руючого, - буд≥вництвоФ. ¬≥д цього твердженн¤ в≥Ї древньою звичкою кочовика довго не затримуватис¤ на одному м≥сц≥. “ому в VII - VIII ст. буд≥вл≥ зводилис¤ арабами досить р≥дко.

«≥ зростанн¤м ≥ зм≥цненн¤м держави становище стало зм≥нюватис¤. ¬же в 687 - 691 рр. на м≥сц≥ зруйнованого римл¤нами храму б≥бл≥йного цар¤ —оломона була побудована знаменита мечеть  уббат ас-—ахра (У упол скел≥Ф). «а переказами, одного разу на вершину ц≥Їњ голоњ скел≥ ангели принесли ћухаммада, ≥ в≥н ступив на нењ своЇю ногою. ѕобудована в форм≥ восьмигранника, ув≥нчана куполом (зв≥дси ≥ њњ назва), прикрашена мозањками ≥ мармуровими колонами, вона дос≥ вражаЇ у¤ву ≥ правов≥рних, ≥ Уг¤ур≥вФ. –азом з сус≥дньою мечеттю аль-јкса мечеть  уббат ас-—ахра ув≥йшла в трет≥й культовий комплекс мусульман УЅлагородне св¤тилищеФ (перший - храм  ааба в ћекк≥, другий - могила пророка ћухаммада в ћед≥ны).

ўе одна прославлена споруда, У¬елика мечетьФ, споруджена ќмей¤дам≥ в 705 -715 рр. в столиц≥ - ƒамаску. ¬она була перебудована з христи¤нськоњ базил≥ки ≤оанна ’рестител¤, в свою чергу спорудженоњ на м≥сц≥ римського храму ёп≥тера, основою ¤кому послужив фундамент капища арамейського бога ’аддада. У¬елика мечетьФ, щедро прикрашена ≥нкрустац≥¤ми з мармуру, мозањкою ≥ позолотою кап≥телей њњ древн≥х колон, приголомшувала сучасник≥в.

ƒо IX ст. належить буд≥вництво гранд≥озноњ мечет≥ в —амарр≥ - улюбленому м≥сц≥ л≥тнього в≥дпочинку хал≥ф≥в. Ќа жаль, до нашого часу в≥д нењ збер≥гс¤ т≥льки ун≥кальний м≥нарет аль-ћальв≥й¤ висотою 50 метр≥в у вигл¤д≥ зр≥заного конуса, ≥з зовн≥шн≥ми сп≥ральними сходами, ¤к≥ ведуть на культовий майданчик. ћ≥нарети, нар≥вн≥ з куполами, - типова ознака мусульманськоњ арх≥тектури. ÷е висок≥ ≥ струнк≥ веж≥, що сто¤ли поруч з мечеттю, з ¤ких спец≥альн≥ служител≥ - муедзини - виголошували заклик до молитви. ” зах≥дн≥й частин≥ хал≥фату м≥нарети будували чотирикутноњ форми, в сх≥дн≥й - звичайно круглоствольн≥. ћ≥нарет аль-ћальв≥й¤, побудований на зразок б≥бл≥йного вав≥лонського стовпа, був одним з небагатьох вин¤тк≥в.

Ќаука. ” пер≥од ’ал≥фату величезних усп≥х≥в дос¤гла арабська наука. ¬≥дх≥д в≥д традиц≥йного кочового способу житт¤ ≥ завоюванн¤ цив≥л≥зованих крањн вели до засвоЇнн¤ арабами передовоњ науковоњ думки народ≥в ѕередньоњ јз≥њ ≥ ™гипту. —при¤ло цьому ≥ те, що ≥слам, в≥др≥зн¤ючись в цьому в≥д христи¤нства, ставивс¤ до знань ¤к до одн≥Їњ з ознак всемогутност≥ јллаха, ¤к до необх≥дноњ умови розум≥нн¤ ≥ поширенн¤ ≥стинноњ в≥ри (мистецтво також вважалос¤ одним з вид≥в знанн¤).

јрабська традиц≥¤ набагато повн≥ше середньов≥чноњ Ївропейськоњ зберегла дос¤гненн¤ античноњ науки. ÷ентрами науки того часу були Ѕасра,  уфа, Ѕагдад, јлександр≥¤. ’ал≥ф ал-ћамун створив у Ѕагдад≥ ц≥лий УЅудинок наукиФ - свого роду поЇднанн¤ академ≥њ, б≥бл≥отеки, обсерватор≥њ ≥ колег≥й перекладач≥в. —≥р≥йц≥-христи¤ни в ранн≥й пер≥од хал≥фату зробили багато переклад≥в з грецькоњ ≥ с≥р≥йськоњ (арамейськоњ) мов на арабську. “од≥ ж було виконано велику к≥льк≥сть переклад≥в на арабську мову р≥зноман≥тних персидських твор≥в.

„ерез посередництво перс≥в у хал≥фат≥ стали в≥дом≥ дос¤гненн¤ ≥нд≥йськоњ науки в галуз≥ математики й астроном≥њ, в тому числ≥ й прац≥ знаменитого јр≥абхати (V ст.). Ѕазуючись на математичних дос¤гненн¤х ≥нд≥йц≥в, араби в 827 р. вим≥р¤ли дугу мерид≥ана ≥ визначили розм≥ри земноњ кул≥. ѓм же належить введенн¤ в математику тригонометричних функц≥й, розробка прийом≥в вир≥шенн¤ алгебрањчних р≥вн¤нь 1-го ≥ 2-го ступен¤.

јрабська наука того часу може особливо пишатис¤ усп≥хами своЇњ теоретичноњ ≥ практичноњ медицини. ¬ њњ основу л¤гли прац≥ √≥ппократа ≥ √алена. ќсобливого розвитку набула офтальмолог≥¤ ≥ пов'¤зан≥ з нею дос¤гненн¤ оптики; араби робили нав≥ть операц≥њ по видаленню катаракти. ¬≥домим њм був ≥ кесар≥в розтин.

ќсобливу попул¤рн≥сть в галуз≥ медицини отримали тод≥ јбу Ѕекр ар-–ази (помер у 925) ≥ знаменитий ≤бн —≥на (980 - 1037), ¤кого Ївропейц≥ називають јв≥ценною. ≤бн —≥на виклав своњ ф≥лософськ≥ (теоретичн≥) знанн¤ в галуз≥ л≥кувальноњ справи в У низ≥ зц≥ленн¤Ф ≥ прославивс¤ у всьому св≥т≥ своњм У аноном л≥карськоњ наукиФ. «а ц≥Їю книгою вивчали медицину мало не вс≥ Ївропейськ≥ л≥кар≥ починаючи з XI ≥ до к≥нц¤ XVII ст.

Ѕагато арабських вчених були енциклопедистами, ¤к≥ з усп≥хом займалис¤ р≥зними науками. ≤бн —≥на був не т≥льки св≥тилом медицини, але й ф≥лософом, поетом, х≥м≥ком. «наменитий ал-Ѕ≥рун≥ (973 - 1050) був ≥сториком, математиком, астрономом, географом ≥ ф≥зиком. ћатематиком, астрономом ≥ географом був ал-’орезм≥ (787 - 850).

« художньою образн≥стю св≥т арабськоњ вченост≥ змальовуЇтьс¤ в одному з еп≥зод≥в У“ис¤ч≥ ≥ одн≥Їњ ноч≥Ф. Уќ “аваддуд, ¤к≥ науки ти добре знаЇш?Ф - спитав хал≥ф. ≤ д≥вчина в≥дпов≥дала: Уќ повелитель, ¤ знаю граматику, поез≥ю, законознавство, тлумаченн¤  орану ≥ лексику, ≥ знайома з музикою ≥ наукою про спадщину, ≥ л≥чбою, ≥ д≥ленн¤м, ≥ землем≥рством, ≥ опов≥д¤ми перших людей... я вивчала науки точн≥, ≥ геометр≥ю, ≥ ф≥лософ≥ю, ≥ л≥куванн¤, ≥ лог≥ку, ≥ риторику, ≥ висловленн¤, ≥ запамФ¤тала багато що з богослов'¤. я була прихильна до поез≥њ ≥ грала на лютн≥, д≥зналас¤, де на н≥й м≥сц¤ звук≥в, ≥ знаю, ¤к удар¤ти у струни, щоб були вони в рус≥ або в спокоњ...  ажучи стисло, ¤ д≥йшла до того, що знають лише люди, ¤к≥ утвердилис¤ в науц≥Ф.

4.  ультура ≤рану X -XV ст.

—ередньов≥чна арабська культура справила безпосередн≥й вплив на сус≥дн≥ народи, особливо т≥, ¤к≥ входили до складу хал≥фату. ўодо цього заслуговуЇ особливоњ уваги культура ѕерс≥њ (≤рану) X - XV ст.

ѕрикладне мистецтво. ” ц≥ стор≥чч¤ ≤ран пережив безл≥ч руйн≥вних наб≥г≥в ≥ навал. јле це не могло перешкодити значному економ≥чному зростанню - розвитку с≥льського господарства, зростанню м≥ст ≥ торг≥вл≥. «авд¤ки створенню великих зрошувальних систем стали збирати по дек≥лька врожањв на р≥к. ” ’орасан≥, головн≥й пров≥нц≥њ крањни, вирощували до 100 сорт≥в винограду, розширили пос≥ви цукровоњ тростини, оливи, ол≥йних, пр¤них та ≥н. рослин, з'¤вилис¤ цитрусов≥. ѕроцв≥тало ремесло, а з ним ≥ торг≥вл¤ - внутр≥шн¤ ≥ заморська. ¬ивозилис¤ парча ≥ золоте шитт¤, лл¤н≥, шовков≥ ≥ бавовн¤н≥ тканини, шерст¤н≥ ≥ шовков≥ килими, полив'¤ний фа¤нсовий посуд, збро¤ ≥ шк≥р¤н≥ вироби. ѕарфюмер≥¤ - кв≥тков≥ масла, парфуми й есенц≥њ з махровоњ тро¤нди, ф≥алки, нарциса, апельсинових ≥ ф≥н≥кових кв≥т≥в - вивозилас¤ морем нав≥ть у  итай. Ќайб≥льшими м≥стами ≤рану того часу були Ўираз, ≤сфахан, –ей ≥ Ќ≥шапур. ¬ останньому мешкало понад 200 тис. чолов≥к. Ѕалх, √азна ≥  абул були головними центрами караванноњ торг≥вл≥ з ≤нд≥Їю. Ќайважлив≥шими портами ѕерськоњ затоки були —≥раф ≥ ќрмуз, зв≥дки ≥ранськ≥ товари йшли в Ѕасру, порти јрав≥њ, ≤нд≥њ ≥  итаю. „ерез  асп≥йське море перси торгували з ’орезмом, крањнами «акавказз¤, з хазарами ≥ –уссю.

≤ран завжди славивс¤ своњм керам≥чним мистецтвом, головними центрами ¤кого були в час, що розгл¤даЇтьс¤, –ей ≥  ашан. “ут виробл¤ли фа¤нсов≥ вироби з р≥зьбленими орнаментами ≥ декоративними написами. ѕор¤д з ними масово виробл¤лис¤ глеки, чаш≥, блюда, вази тощо з поливною глазур'ю. ¬они часто розписувалис¤ або по сир≥й глин≥ (п≥дглазурний розпис), або вже по полив'¤н≥й поверхн≥ (надглазурний розпис). ¬ищим дос¤гненн¤м ≥ранськоњ керам≥ки став в≥домий з XII ст. надглазурний розпис люстром по б≥луват≥й або зеленуват≥й олов'¤н≥й глазур≥.

Ћюстр - винах≥д середньов≥чноњ ≥ранськоњ алх≥м≥њ - барвистий золотистий склад з металевим в≥дблиском р≥зних кольор≥в, що одержуЇтьс¤ внасл≥док складного ≥ тривалого випаленн¤ в двох печах. ƒо складу люстра входили м≥дь, ср≥бло, золото, миш'¤ковистий п≥сок та ≥нш≥ компоненти. ѕ≥зн≥ше люстр, незважаючи на його дорожнечу, став застосовуватис¤ нав≥ть при виробництв≥ арх≥тектурноњ керам≥ки. ÷≥ керам≥чн≥ плитки р≥зних форм використовували дл¤ облицюванн¤ фасад≥в культових ≥ цив≥льних буд≥вель. ƒл¤ такого облицюванн¤ виготовл¤лис¤ також кахл≥ з рельЇфними висловами з  орану.

« прикладних мистецтв високоњ майстерност≥ дос¤г в ≤ран≥ розпис тканин ≥ оздобленн¤ њх узорними вишивками з золотих ≥ ср≥бних ниток. ¬иготовл¤лис¤ також орнаментован≥ металев≥ посудини, багато прикрашена збро¤. ¬≥др≥зн¤лис¤ високими ¤кост¤ми й ≥нш≥ твори художнього ремесла - бронзов≥ вироби з ≥нкрустац≥¤ми з золота ≥ ср≥бла, шовков≥ ≥ шерст¤н≥ килими р≥зних тип≥в, ¤к≥ дивували вин¤тковою красою.

Ћ≥тература. ” цей же час в ≥ранських земл¤х, паралельно з матер≥альним виробництвом, процв≥тали науки, л≥тература ≥ мистецтво. ќсв≥чен≥ верстви населенн¤, сприйн¤вши ≥слам ≥ тимчасово нав≥ть мову араб≥в, зум≥ли зберегти багато самобутн≥х рис древньоњ ≥ранськоњ традиц≥њ. ѕоети ≥ вчен≥ стали згадувати ≥ прославл¤ти старовину, закликали в≥дродити минулу велич ≤рану. ÷ей культурно-≥дейний рух зливс¤ в IX - X ст. з могутн≥ми антиарабськими ≥ антифеодальними народними повстанн¤ми. Ќа њх гребен≥ в —ередн≥й јз≥њ ≥ —х≥дному ≤ран≥ (’орасан≥) до влади прийшла династ≥¤ —аман≥д≥в, ¤ка вела св≥й родов≥д в≥д древн≥х —асан≥д≥в.

—аман≥дськ≥ монархи стали культивувати при двор≥ р≥дну мову фарс≥ (парс≥), протиставл¤ючи њњ арабськ≥й. ¬она спиралас¤ на писемну традиц≥ю —асан≥д≥в (III - VII ст.) ≥ в≥др≥зн¤лас¤ в≥д простонародноњ мови основноњ маси населенн¤. ѓњ стали називати дар≥, тобто палацова. ” X - XV ст. вона стала загальною л≥тературною мовою дл¤ вс≥х народ≥в ≤рану. Ќа н≥й написана поема УЎах-намеФ - найб≥льший витв≥р класики персидськоњ, таджицькоњ л≥тератури јбу-л- асима ‘≥рдоус≥ (934 - 1025). ÷¤ книга по праву ув≥йшла в скарбницю св≥товоњ культури. Ќа основ≥ давньо≥ранського поетичного епосу ≥ наукових праць ‘≥рдоус≥ в поетичн≥й форм≥ виклав ≥стор≥ю ≤рану ≥ —ередньоњ јз≥њ з найдавн≥ших час≥в аж до арабського нашест¤. УЎах-намеФ прос¤кнута пафосом героњки ≥ патр≥отизму, любов'ю до батьк≥вщини ≥ глибокою ненавистю до арабських ≥ тюркських поневолювач≥в, л≥ричност≥ њй додають численн≥ любовн≥ еп≥зоди. ѕоема прославл¤Ї ≥ранське рицарство - дехкан. ” н≥й з симпат≥Їю намальовано образ вожд¤ народного повстанн¤ - ћаздака. Ќаписана прекрасною л≥тературною мовою, вона на ц≥л≥ стор≥чч¤ стала зразком дл¤ поетичних пересп≥в≥в. —ам же ‘≥рдоус≥ багато рок≥в пров≥в у немилост≥, вимушений був т≥кати ≥ ц≥лих двадц¤ть рок≥в провести в убогост≥, переховуючись в≥д людей султана. Уѕравов≥рнеФ сунн≥тське духовенство нав≥ть в≥дмовилос¤ поховати його за мусульманським обр¤дом, звинувачуючи великого поета в Їрес≥ ≥ прославл¤нн≥ Унечестивих героњвФ.

« УЎах-намеФ почавс¤ справжн≥й вибух ≥раномовноњ поез≥њ, ¤ка отримала визнанн¤ у всьому св≥т≥. ¬еликим поетом XI ст. був тонкий л≥рик ≥ майстер пейзажу ‘аррух≥, син раба. ‘ахр ад-д≥н √урган≥ прославивс¤ в той же час любовною поемою У¬≥с ≥ –ам≥нФ.

ѕоет-ф≥лософ ќмар ’ай¤м (1048 - 1123) - людина ун≥версальноњ осв≥ченост≥ та енциклопедичних знань. ¬≥н був астрономом ≥ сп≥вавтором найточн≥шого в той час календар¤. ‘≥лософ ≥ математик, ќмар ’ай¤м дав виклад р≥шень алгебрањчних р≥вн¤нь до 3-го ступен¤ включно ≥ в≥дкрив б≥ном, ¤кий дек≥лька стор≥ч п≥сл¤ нього знов вив≥в Ќьютон. јле найб≥льше прославили ’ай¤ма чотирив≥рш≥ - рубањ, ¤к≥ пройн¤т≥ життЇрад≥сн≥стю, пафосом в≥льноњ особистост≥ й антиклерикальним в≥льнодумством. —п≥вак радощ≥в житт¤, коханн¤ ≥ вина, ќмар ’ай¤м в≥домий в≥дтод≥ у всьому св≥т≥. …ого рубањ перекладен≥ (≥ багато раз≥в!) на вс≥ Ївропейськ≥ ≥ ск≥льки-небудь значн≥ сх≥дн≥ мови, надають незбагненну насолоду вс≥м знайомим з поез≥Їю.

” Ўираз≥ з'¤вивс¤ на св≥т ≥ пров≥в молод≥ роки ген≥альний персидський поет јбу јбдаллах ћушр≥фадд≥н ≥бн ћусл≥хадд≥н —аад≥ Ўираз≥, в≥домий нам ¤к —аад≥ (м≥ж 1203 ≥ 1210-1292). —аад≥ прожив довге ≥ бурхливе житт¤, понад 100 рок≥в. ѕершу половину житт¤ мандрував - то воњном, то в од¤гу дерв≥ша, побував в полон≥ у ≥ндус≥в в √уджарат≥ ≥ у хрестоносц≥в в —≥р≥њ, трохи не загинув, але повернувс¤-таки додому. “ам в≥н, маючи життЇвий досв≥д, написав б≥льш≥сть своњх твор≥в: дек≥лька зб≥рник≥в любовноњ л≥рики - газелей (вид л≥ричного в≥рша), елег≥ю на вз¤тт¤ ≥ розоренн¤ Ѕагдада монгольським ’улагу-ханом, ≥нш≥ твори. јле найб≥льш в≥домими в його творчост≥ залишаютьс¤ дв≥ книги - книги про те, ¤к треба жити. ÷е УЅустанФ ≥ У√ул≥станФ - в≥дпов≥дно, Уѕлодовий садФ ≥ У—ад тро¤ндФ. —аад≥ став в≥домим в ™вроп≥ ран≥ше за ≥нших сх≥дних поет≥в. Ќа –ус≥ перш≥ його переклади з'¤вилис¤ вже на початку XVII ст. —учасною украњнською мовою твори —аад≥ вперше з'¤вилис¤ в переклад≥ ј. римського (1871-1942).

ќдн≥Їю з найб≥льших заслуг —аад≥ перед св≥товою культурою Ї те, що в≥н першим висунув художню концепц≥ю гуман≥зму. ¬≥н задовго до Ївропейц≥в - ћ≥рандоли, фон √уттена ≥ –абле - вжив терм≥н Угуман≥змФ (Уадам≥й¤тФ, тобто люд¤н≥сть).

ќдним з видатних персидських поет≥в св≥товоњ слави був Ўамс ад-д≥н ћухаммад на пр≥звисько √аф≥з або √афез, бл. 1325 Ц 1389 чи 1390. —лово Угаф≥з" означало людину, здатну напам'¤ть в≥дтворити весь  оран. “аким в молодост≥ ≥ був поет, чиЇ ≥м'¤ було вит≥снене псевдон≥мом ≥ стало називною - народний поет, сп≥вець. ¬≥рш≥ ’аф≥за в≥др≥зн¤ютьс¤ незвичайна майстерн≥стю форми ≥ глибиною зм≥сту.  раса ≥ любов, свобода почутт¤, рад≥сть житт¤, стражданн¤ нерозд≥леного коханн¤, викритт¤ лицем≥рства оф≥ц≥йноњ морал≥ - ось теми його газелей. „ар≥вна одна з легенд про нього. ќдного разу у в≥рш≥ в≥н пооб≥ц¤в в≥ддати кохан≥й ≥ Ѕухару, ≥ —амарканд за один прив≥тний погл¤д. ќскажен≥лий “амерлан (“≥мур) наказав схопити поета. ќд¤гнутий в дрант≥, той з'¤вивс¤ перед володарем. У“ак ¤к ти додумавс¤, божев≥льний, дарувати моњ м≥ста?" - запитав тиран. УЋеле, повелитель, саме так ¤ ≥ д≥йшов до такого стану", - показав ’аф≥з на своЇ лахм≥тт¤. ƒотепна в≥дпов≥дь вр¤тувала йому житт¤.

Ќар≥вн≥ з л≥тературою в ≤ран≥ розвивалос¤ образотворче мистецтво, хоч через вплив ≥сламу його розвиток був ускладненим, так само, ¤к ≥ в јрав≥њ. ƒл¤ ≥ранськоњ арх≥тектури новими ≥ характерними стали багатогранн≥ веж≥-мавзолењ правител≥в ≥ св¤тих. “акий, наприклад, мавзолей  абуса початку XI ст. —еред пам'¤тник≥в арх≥тектури, ¤к≥ збереглис¤, переважають культов≥ споруди - мечет≥, медресе. ѕор¤д з арабським типом мечет≥ став поширюватис¤ ≥ власне ≥ранський - квадратна буд≥вл¤ з круглим або ел≥псопод≥бним куполом над нею. ѕочинаючи з XII ст. ц≥ купольн≥ мечет≥ стали поЇднуватис¤ з квадратними дворами, навколо ¤ких йшли в≥дкрит≥ галерењ з чотирма високими порталами ≥ глибокими н≥шами. ‘асади та ≥нтер'Їри прикрашалис¤ не т≥льки полив'¤ними фа¤нсовими плитками ≥ плитками з неполив'¤ноњ глини з р≥зьбленим орнаментом, але ≥ р≥зьбленими орнаментами по штуку (штучному мармуру).

” XIII-XV ст. вже скр≥зь поширилос¤ прикрашенн¤ ст≥н, портал≥в, купол≥в мечетей, мавзолењв, палац≥в кольоровими плитками, люстровими ≥ рельЇфними кахл¤ми, мозањками (мавзолей У упол јл≥д≥вФ, У—ин¤ мечетьФ в “ебр≥з≥). Ќа жаль, монгольське нашест¤, граб≥жницьк≥ походи “амерлана, невблаганний час мало що залишили в≥д численних замк≥в, палац≥в. јле пам'¤ть про них збереглас¤ в писемних джерелах ≥, отже, в пам'¤т≥ людства до наших дн≥в.

* * *

«а своњм значенн¤м дл¤ сучасноњ культури крањн Ѕлизького ≥ —ереднього —ходу середньов≥чч¤ - основоположний пер≥од. —аме з виникненн¤ ≥ поширенн¤ ≥сламу, арабського завоюванн¤ оформилис¤ багато сучасних культурних структур.

якщо пор≥внювати середньов≥чну Ївропейську культуру ≥ культуру Ѕлизького ≥ —ереднього —ходу, то можна побачити ≥ сп≥льн≥ риси. ћусульманство, ¤к ≥ христи¤нство, - рел≥г≥¤, ¤ка в середньов≥чч≥ була стрижнем не т≥льки культури. Ќа —ход≥ спостер≥галос¤ переплетенн¤ ще т≥сн≥ше, н≥ж в ™вроп≥, можна нав≥ть сказати, Їдн≥сть рел≥г≥њ, пол≥тики, морал≥, л≥тератури, мистецтва. ѕри так≥й рол≥ рел≥г≥њ ¤к в ™вроп≥, так ≥ на —ход≥ в≥дм≥нност≥ у в≥роспов≥данн¤х привели до значних в≥дм≥нностей у загальному лад≥ культури, ¤к≥ внасл≥док пол≥тичних причин стали сприйматис¤ ¤к антагон≥стичн≥ (непримиренн≥). ≤ т≥льки в наш≥ часи спостер≥гаЇтьс¤ њх примиренн¤.

<< попередн¤     зм≥ст     наступна >>