IV. —≈–≈ƒЌ№ќ¬≤„Ќј
™¬–ќѕ≈…—№ ј ”Ћ№“”–ј
1. ѕон¤тт¤ Усередн≥
в≥киФ ≥ Усередньов≥чна культураФ.
2. –оль рел≥г≥њ ≥ церкви в середньов≥чному
сусп≥льств≥.
3. –ицарська культура.
4. Ќародна сел¤нська культура. ћ≥ська культура.
5. ’удожн≥ стил≥ в зах≥дноЇвропейському
середньов≥чному мистецтв≥.
6. ¬≥зант≥йська культура.
1. ѕон¤тт¤ Усередн≥ в≥киФ ≥ Усередньов≥чна
культураФ
“ерм≥н Усередн≥
в≥киФ виник в ≤тал≥њ у XIV-XVI ст. в кол≥ ≥сторик≥в
≥ л≥тератор≥в, передових людей свого часу. ¬они
схил¤лис¤ перед культурою —тародавньоњ √рец≥њ ≥
—тародавнього –иму, намагалис¤ в≥дродити њњ. У—ередн≥ми
в≥камиФ вони назвали час м≥ж античн≥стю ≥ своЇю
епохою. Ќадал≥ в науц≥ закр≥пивс¤ розпод≥л
≥стор≥њ на стародавню, середньов≥чну ≥ нову.
—ередн≥ в≥ки в сучасн≥й пер≥одизац≥њ
всесв≥тньоњ ≥стор≥њ охоплюють час в≥д краху
«ах≥дноњ –имськоњ ≥мпер≥њ в V ст. н.е. до епохи
¬еликих географ≥чних в≥дкритт≥в (руб≥ж XV-XVI ст.),
причому повне пануванн¤ саме середньов≥чного
типу культури в ™вроп≥ пов'¤зують не з ус≥м
пер≥одом, а з V-XIII ст. ѕот≥м в ≤тал≥њ зароджуЇтьс¤
перех≥дна культурна епоха - ¬≥дродженн¤, ¤ка
охоплюЇ к≥нець середньов≥чч¤ ≥ початок Ќового
часу.
ќц≥нка середн≥х
в≥к≥в у науц≥ зм≥нювалас¤. √уман≥сти епохи
¬≥дродженн¤ (¤к≥ ¤краз ввели цей терм≥н) ≥
просв≥тники XVIII ст. (ƒ≥дро, ¬ольтер, ћонтеск'Ї)
називали њх Утемними в≥камиФ, писали про
глибокий занепад культури. Ќа противагу њм
романтики XIX ст. у наукових ≥, особливо, в художн≥х
творах ≥деал≥зували середньов≥чч¤, були схильн≥
бачити в ньому вт≥ленн¤ вищоњ морал≥. —учасн≥
вчен≥ переважно уникають крайнощ≥в. ¬изнаЇтьс¤,
що в пор≥вн¤нн≥ з античн≥стю ви¤вилис¤
загубленими багато дос¤гнень культури, але в той
же час у сферу культурного розвитку були
залучен≥ нов≥ народи, зародилис¤ нац≥ональн≥
культури.
‘ормуванн¤
середньов≥чного типу культури на територ≥њ
колишньоњ –имськоњ ≥мпер≥њ в≥дбувалос¤ р≥зними
шл¤хами. —х≥дна –имська ≥мпер≥¤ зберегла свою
державн≥сть ≥ Їдн≥сть. ¬≥зант≥¤ прот¤гом усього
середньов≥чч¤ залишалас¤ великою ≥ впливовою
державою, в≥зант≥йська культура стала пр¤мим
продовженн¤м античноњ. јле в 1453 р. п≥сл¤
завоюванн¤ турками-османц¤ми њњ ≥стор≥¤
уриваЇтьс¤.
—оц≥ально-економ≥чний
лад середньов≥чч¤ в «ах≥дн≥й ™вроп≥ схематично
можна змалювати таким чином. Ќа руњнах «ах≥дноњ
–имськоњ ≥мпер≥њ виник р¤д часом дуже великих (¤к,
наприклад, ≥мпер≥¤ франк≥в час≥в арла ¬еликого),
але нем≥цних ранньофеодальних монарх≥й. ќснова
економ≥ки - с≥льське господарство. —початку вс≥
земл≥ належали королю. ¬≥н розпод≥л¤в њх м≥ж
своњми васалами - феодалами (феод - назва
над≥лу), ¤к≥ служили в його в≥йську. ‘еодали, в
свою чергу, над≥л¤ли землею сел¤н, ¤к≥ виконували
повинност≥ (панщина, оброк). ¬становлювалис¤
складн≥ взаЇмов≥дносини м≥ж кр≥посними сел¤нами
та панами, ≥ всередин≥ класу феодал≥в (принцип Увасал
мого васала - не м≥й васалФ). ожний феодал хот≥в
розширити своњ волод≥нн¤, в≥йни велис¤ практично
безперервно. ” результат≥ корол≥вська влада
втрачала своњ позиц≥њ, що вело до роздробленост≥.
ѕригноблен≥ сел¤ни не припин¤ли боротьбу в
р≥зних формах - в≥д втеч≥ в м≥ста до великих
сел¤нських воЇн ≥ повстань. —амост≥йн≥ м≥ськ≥
комуни стають опорою корол≥вськоњ влади. «'¤вл¤Їтьс¤
новий клас - м≥ська буржуаз≥¤ (слово утворене
в≥д французького - м≥ський житель, громад¤нин).
¬ид≥л¤ють так≥ основн≥ пер≥оди ≥стор≥њ середн≥х
в≥к≥в:
- раннЇ
середньов≥чч¤ (к≥нець V ст. - середина XI ст.);
- феодальна роздроблен≥сть (XI-XII ст.);
- централ≥зац≥¤ держав п≥д корол≥вською владою
(XIII-XV ст.).
2. –оль рел≥г≥њ ≥ церкви в
середньов≥чному сусп≥льств≥
ƒл¤ середньов≥чноњ
культури характерн≥ дв≥ ключов≥ в≥дм≥нн≥ ознаки:
корпоративн≥сть ≥ дом≥нуюча роль рел≥г≥њ
та ÷еркви.
—ередньов≥чне
сусп≥льство, ¤к орган≥зм з кл≥тин, складалос¤ з
безл≥ч≥ стан≥в (корпорац≥й). Ћюдина по
народженн≥ належала до одного з них ≥ практично
не мала можливост≥ зм≥нити своЇ соц≥альне
становище. « кожним станом було пов'¤зано своЇ
коло пол≥тичних ≥ майнових прав та обов'¤зк≥в,
на¤вн≥сть прив≥лењв або њх в≥дсутн≥сть,
специф≥чний уклад житт¤, нав≥ть характер од¤гу.
≤снувала сувора корпоративна ≥Їрарх≥¤: два вищих
стани (духовенство, феодали-землевласники), пот≥м
купц≥, рем≥сники, сел¤ни (останн≥ у ‘ранц≥њ були
об'Їднан≥ в Утрет≥й станФ). „≥тку формулу вив≥в
на рубеж≥ X - XI ст. Їпископ французького м≥ста Ћана
јдальберон: У.. одн≥ мол¤тьс¤, ≥нш≥ воюють, трет≥
працюють...Ф. ожний стан був нос≥Їм в≥дпов≥дного
типу культури.
ћогутн≥м об'Їднуючим
чинником у таких умовах виступали рел≥г≥¤ ≥
церква. ¬изначальна роль христи¤нськоњ рел≥г≥њ ≥
церкви у вс≥х галуз¤х сусп≥льного ≥ культурного
житт¤ складала принципову особлив≥сть
Ївропейськоњ середньов≥чноњ культури. ÷ерква
п≥дпор¤дкувала соб≥ пол≥тику, мораль, науку,
осв≥ту ≥ мистецтво. ¬есь св≥тогл¤д людини
середн≥х в≥к≥в був теолог≥чним (в≥д
грецького УтеосФ - бог).
„им же можна
по¤снити таке вин¤ткове становище рел≥г≥њ в
середньов≥чному сусп≥льств≥? ќдну з в≥дпов≥дей
на це питанн¤ даЇ сам зм≥ст христи¤нського
в≥ровченн¤. ¬оно виникло в процес≥ боротьби ≥
взаЇмного впливу безл≥ч≥ ф≥лософських ≥
рел≥г≥йних теч≥й. якщо говорити про початкове
христи¤нство, то одн≥Їю з головних ≥дей, ¤к≥
забезпечили значне поширенн¤ новоњ рел≥г≥њ, була
≥де¤ р≥вност≥ людей - р≥вност≥ ¤к гр≥ховних ≥стот
перед всемогутн≥м ≥ всемилостивим Ѕогом - але все-таки
р≥вност≥. ’ристи¤нство, ¤ке виникло в колон≥¤х
—тародавнього –иму, в середовищ≥ раб≥в ≥
в≥льнов≥дпущеник≥в, з самого початку не було
рел≥г≥Їю одного народу, воно мало
наднац≥ональний характер. як рел≥г≥йне вченн¤
христи¤нство базуЇтьс¤ на трьох головних ≥де¤х:
- ≥дењ гр≥ховност≥
усього людського роду, зараженого первородним
гр≥хом јдама ≥ ™ви;
- ≥дењ пор¤тунку,
¤кий необх≥дно заслужити кожн≥й людин≥;
- ≥дењ спокутуванн¤
вс≥х людей перед Ѕогом, на шл¤х ¤кого стало
людство завд¤ки стражданн¤м ≥ добров≥льн≥й
жертв≥ ≤суса ’риста, ¤кий з'Їднав в соб≥ ¤к
божественну, так ≥ людську природу.
” ранньому
христи¤нств≥ дуже сильною була в≥ра в швидке
друге пришест¤ ≤суса ’риста, —трашний суд ≥
к≥нець гр≥шного св≥ту. ќднак час ≥шов, н≥чого
под≥бного не в≥дбувалос¤, ≥ на м≥сце ц≥Їњ ≥дењ в
середн≥ в≥ки приходить ≥де¤ вт≥хи Ц потойб≥чноњ
нагороди (в≥дплати) за добр≥ або поган≥ вчинки,
тобто раю ≥ пекла.
ќснови оф≥ц≥йного
церковного св≥тогл¤ду середн≥х в≥к≥в були
закладен≥ на рубеж≥ IV-V ст. у прац¤х јвгустина,
згодом зарахованого до лику св¤тих. ¬≥н розробив
вченн¤ про УЅожественну благодатьФ, зг≥дно з
¤ким церква Ї посередником м≥ж Ѕогом ≥ людьми (УЇдинор¤туюча
роль церквиФ). “≥льки церква залучаЇ людей до
Ѕога. як хранительниц¤ УЅожоњ благодат≥Ф, вона
може дати людин≥ спокутуванн¤ гр≥х≥в. «г≥дно з
јвгустином, весь х≥д ≥стор≥њ передбачаЇтьс¤
божественним промислом, тому людина не спроможна
його зм≥нити ≥ гр≥шно нав≥ть намагатис¤ це
зробити. “реба смиренно приймати ¤к багатство,
так ≥ б≥дн≥сть, вони - насл≥док первородного
гр≥ха јдама ≥ ™ви. ÷ей же гр≥х спотворив людський
розум, в≥дтод≥ людина повинна шукати соб≥ опору у
в≥р≥. «в≥дси - постулат: У¬≥рую, щоб розум≥тиФ,
¤кий проголошуЇ пр≥оритет в≥ри над розумом.
Ќа к≥нець
античност≥ христи¤нство ¤вл¤ло розвинену
св≥тогл¤дну систему. Ѕув вироблений Усимвол
в≥риФ - короткий виклад основних догмат≥в
христи¤нськоњ церкви. ƒо нього ув≥йшли догмат
про УтриЇдин≥сть ЅогаФ, ¤кий Їдиний ≥, разом з
тим, складаЇтьс¤ з трьох ос≥б - Ѕога-отц¤, Ѕога-сина
≥ Ѕога-духа —в¤того, догмат про воскрес≥нн¤
’риста та ≥нш≥.
ѕерш≥ христи¤нськ≥
общини в≥др≥зн¤лис¤ демократизмом, однак досить
швидко служител≥ культу - духовенство, або кл≥р (в≥д
грецького УклерФ - жереб, оск≥льки спочатку
њх вибирали за жеребом) перетворюЇтьс¤ на сувору
≥Їрарх≥чну орган≥зац≥ю. —початку найвище
становище в кл≥р≥ займали Їпископи. –имський
Їпископ став домагатис¤ визнанн¤ за ним першост≥
серед всього духовенства христи¤нськоњ церкви. ”
к≥нц≥ IV- на початку V ст. в≥н привласнив соб≥
вин¤ткове право ≥менуватис¤ ѕапою ≥
поступово одержав владу над вс≥ма ≥ншими
Їпископами «ах≥дноњ –имськоњ ≥мпер≥њ.
’ристи¤нська церква стала ≥менуватис¤
католицькою, що означаЇ всесв≥тн¤, вселенська.
ўе в останн≥
стор≥чч¤ ≥снуванн¤ –имськоњ ≥мпер≥њ
христи¤нство з рел≥г≥њ пригноблених
перетворюЇтьс¤ в державну рел≥г≥ю. ѕапа оголосив
себе Унам≥сником ’риста на «емл≥Ф. Ќа ту ж роль
претендував патр≥арх онстантинопольський. ”
церкви ви¤вилос¤ два орган≥зац≥йних центри. ” 1054
р. ѕапа римський ≥ патр≥арх онстантинопольський
наклали один на одного прокл¤тт¤. ѕри сп≥льн≥й
рел≥г≥њ церква розкололас¤ на зах≥дну - римсько-католицьку
≥ сх≥дну - православну.
¬ умовах краху
«ах≥дноњ –имськоњ ≥мпер≥њ, швидкого утворенн¤ ≥
такого ж швидкого розпаду УварварськихФ
корол≥вств, пост≥йного перекроЇнн¤ кордон≥в,
феодальноњ роздробленост≥ церква ви¤вилас¤
найб≥льш орган≥зованою силою, своЇр≥дним
островом Упор¤дку в безпор¤дц≥Ф. ћабуть,
найб≥льш стаб≥льною державою ™вропи була
ѕапська область - середн¤ ≤тал≥¤, ¤ка перейшла у
VIII ст. п≥д безпосереднЇ управл≥нн¤ римських пап (≥снувала
до XIX ст.). —аме дл¤ обгрунтуванн¤ права на владу в
ц≥й держав≥ була створена легенда про У онстантин≥в
дарФ: н≥би римський ≥мператор онстантин,
перенос¤чи столицю у ¬≥зант≥ю, своњм наступником
у –им≥ залишив ѕапу.
ѕол≥тичний вплив
папства поширювавс¤ на всю ™вропу. ƒуже довго
т≥льки ѕапа призначав Їпископ≥в у вс≥ крањни.
÷ерква широко використовувала систему покарань (в
тому числ≥ стосовно правител≥в): Ув≥длученн¤Ф,
¤ке ставило людину поза церквою, УанафемаФ -
урочисте публ≥чне прокл¤тт¤, У≥нтердиктФ -
заборона в≥дправл¤ти культ на ц≥л≥й територ≥њ та
≥нш≥. ќбранн¤ ѕапи з XI ст. стало проходити на
особливих зборах кардинал≥в (в≥д латинського
УголовнийФ, найвища п≥сл¤ ѕапи –имського
духовна особа в католицьк≥й церкв≥) без
найменшоњ можливост≥ втручанн¤ св≥тськоњ влади.
ѕриблизно третина
вс≥х орних земель в ™вроп≥ належала церкв≥, вс≥
держави виплачували Удес¤тинуФ (дес¤ту
частину податк≥в, ¤к≥ збиралис¤) на њњ користь. ”
католицьк≥й церкв≥ до ’ ст. встановивс¤ звичай
безшлюбност≥ (цел≥бату) духовенства. ÷ей
звичай т≥сно пов'¤зав стани феодал≥в ≥
духовенства: в с≥м'¤х феодал≥в старший син
звичайно успадковував земельну власн≥сть, а
другий ставав св¤щеником.
ќсобливу роль у
поширенн≥ впливу церкви в≥д≥гравали монастир≥.
¬они виникли в III ст. в ™гипт≥ ≥ ¤вл¤ли собою
спочатку поселенн¤ сам≥тник≥в (в≥д грецького
УмонахФ - сам≥тник). ћонастир≥ в ™вроп≥ стають ≥
великими землевласниками, ≥ центрами
багатогалузевих господарств, ≥ укр≥пленими
фортец¤ми, ≥ осередками культурного житт¤.
ѕерший чернечий орден орган≥зував Ѕенедикт
Ќурс≥йський в VI ст. Ќадал≥ орден бенедиктинц≥в об'Їднував
до двох тис¤ч монастир≥в. ” XII ст. у зв'¤зку з
сер≥Їю великих народних виступ≥в виникаЇ нова
теч≥¤ в чернецтв≥. ‘ранц≥ск јс≥зський в ≤тал≥њ ≥
ƒом≥н≥к в ≤спан≥њ майже одночасно виступають з
пропов≥ддю б≥дност≥, в≥дмови в≥д власност≥,
поваги до простоњ прац≥. √оловним дл¤ св¤щеника
вони вважали не урочисте богослуж≥нн¤, а
пропов≥дь в мандр≥вках серед простих людей. “ак≥
погл¤ди д≥стали дуже широку п≥дтримку. –им
оф≥ц≥йно визнав франц≥сканц≥в ≥ дом≥н≥канц≥в -
ордени жебракуючих ченц≥в-пропов≥дник≥в.
“реба врахувати ще
одну причину впливовост≥ церкви, особливо в
ранньому середньов≥чч≥. ÷е - загальний
культурний занепад, виродженн¤ античноњ
культури, ¤к≥ настали п≥сл¤ V ст. –уйнувалис¤
пол≥тичн≥, культурн≥ зв'¤зки, б≥льш≥сть
населенн¤ стала аграрною. ѕисьменн≥сть
перетворюЇтьс¤ на р≥дк≥сть. Ќа зм≥ну класичноњ
приходить вульгарна (народна) латина. ” таких
умовах саме церква виступаЇ охоронцем античноњ
культурноњ спадщини. —в¤щеники ви¤вл¤ютьс¤
найб≥льш осв≥ченими людьми. јдже ≥ серед
правител≥в тод≥ письменн≥ люди були в≥дносною
р≥дк≥стю. Ќаприклад, арл ¬еликий - творець
величезноњ ≥мпер≥њ, герой переказ≥в ≥ легенд -
поважав осв≥чен≥сть, знав латину, грецьку,
ц≥кавивс¤ л≥тературою. јле... писати в≥н не вм≥в.
…ого б≥ограф розпов≥даЇ, що ≥мператор возив Уна
постел≥ п≥д подушкою дощечки ≥ листочки, щоб у
в≥льний час привчити руку виводити букви. јле
мало мав усп≥хуФ.
ѕри монастир¤х
орган≥зовувалис¤ скриптор≥њ - спец≥альн≥
майстерн≥ дл¤ переписуванн¤ книг. –укописн≥
книги виготовл¤лис¤ з пергаменту - особливим
чином обробленоњ тел¤чоњ або овечоњ шк≥ри. ƒл¤
виготовленн¤ одн≥Їњ Ѕ≥бл≥њ великого формату
було потр≥бно 300 овечих шкур, на њњ виконанн¤ йшло
2-3 роки. оштували так≥ книги, природно,
неймов≥рно дорого. ѕри монастир¤х же звичайно
≥снували б≥бл≥отеки. р≥м Ѕ≥бл≥њ, переписувалис¤
книги христи¤нських богослов≥в, жит≥¤ св¤тих,
уц≥л≥л≥ античн≥ твори (без такого переписуванн¤
до нас ц≥ твори просто не д≥йшли б). “ут же
складаютьс¤ хрон≥ки - описи поточних под≥й за
роками.
Ўколи прот¤гом
раннього середньов≥чч¤ в≥дкривалис¤ т≥льки при
церквах ≥ монастир¤х. ѕоступово складаЇтьс¤
шк≥льна програма. ¬она не м≥н¤лас¤ пот≥м в≥ками.
ƒо нењ входили Ус≥м в≥льних мистецтвФ: три
вступн≥ дисципл≥ни - Утрив≥умФ - граматика,
риторика (оволод≥нн¤ ораторським мистецтвом),
д≥алектика (тобто формальна лог≥ка); чотири
дисципл≥ни вищого циклу - Уквадр≥умФ -
арифметика, геометр≥¤, астроном≥¤, музика.
3. –ицарська культура
ќбраз середньов≥чч¤
часто асоц≥юЇтьс¤ з колоритною ф≥гурою
озброЇного рицар¤ в обладунку. –ицар≥ -
профес≥йн≥ воњни - ¤вл¤ли собою корпорац≥ю,
член≥в ¤коњ об'Їднували спос≥б житт¤, морально-етичн≥
ц≥нност≥, особист≥сн≥ ≥деали. –ицарська культура
складаЇтьс¤ у феодальному середовищ≥. —ам стан
феодал≥в був неоднор≥дним. Ќечисленну ел≥ту
феодального класу утворювали найб≥льш≥
землевласники - нос≥њ гучних титул≥в. ÷≥
найродовит≥ш≥ ≥ найблагородн≥ш≥ рицар≥ сто¤ли
на чол≥ своњх дружин, часом справжн≥х арм≥й.
–ицар≥ нижч≥ за рангом служили в цих дружинах з≥
своњми загонами, з'¤вл¤ючись на перший поклик
володар¤. Ќа нижн≥х р≥вн¤х рицарськоњ ≥Їрарх≥њ
сто¤ли безземельн≥ рицар≥, все надбанн¤ ¤ких
м≥стилось у в≥йськов≥й виучц≥ ≥ зброњ. Ѕагато хто
з них мандрував, примикаючи до загон≥в тих або
≥нших ватажк≥в, стаючи найманцем, а нер≥дко ≥
просто промишл¤в розбоЇм.
¬≥йськова справа
була прерогативою феодал≥в, ≥ вони робили все,
щоб максимально не допустити участ≥ в битвах Угрубих
мужик≥вФ. „асто заборон¤лис¤ нос≥нн¤ зброњ ≥
верхова њзда Убазарним торговц¤м, сел¤нам,
рем≥сникам ≥ чиновникамФ. Ѕували випадки, коли
рицар≥ в≥дмовл¤лис¤ брати участь у битвах разом
з простолюдинами ≥ взагал≥ з п≥хотою.
«г≥дно з поширеними
в рицарському середовищ≥ у¤вленн¤ми, справжн≥й
рицар повинен був походити ≥з знатного роду.
ѕоважаючий себе рицар посилавс¤ дл¤
п≥дтвердженн¤ свого благородного походженн¤ на
г≥лл¤сте генеалог≥чне дерево, мав фам≥льний герб
≥ родовий дев≥з. ѕриналежн≥сть до стану
передавалас¤ спадково, в р≥дких випадках в
рицар≥ посв¤чували за вин¤тков≥ в≥йськов≥
подвиги. —увор≥сть правил стала порушуватис¤ з
розвитком м≥ст - цей прив≥лей стали все част≥ше
купувати.
” р≥зних крањнах
≥снували схож≥ системи вихованн¤ рицар≥в.
’лопчика вчили верхов≥й њзд≥, волод≥нню зброЇю -
насамперед мечем ≥ списом, а також боротьб≥ ≥
плаванню. ¬≥н ставав пажем, пот≥м зброЇносцем при
рицар≥. Ћише п≥сл¤ цього юнак удостоювавс¤ чест≥
пройти через обр¤д посв¤ченн¤ в рицар≥. ≤снувала
≥ спец≥альна л≥тература, присв¤чена рицарським
УмистецтвамФ. ћайбутнього рицар¤ навчали, кр≥м
≥ншого, ≥ прийомам полюванн¤. ¬оно вважалос¤
другим п≥сл¤ в≥йни зан¤тт¤м, г≥дним рицар¤.
” рицар≥в
виробл¤вс¤ особливий тип психолог≥њ. ≤деальний
рицар зобов'¤заний мати безл≥ч достоњнств. ¬≥н
мав бути зовн≥ красивим ≥ привабливим. “ому
спец≥альна увага прид≥л¤лас¤ постав≥, од¤гу,
прикрасам. ќбладунок ≥ к≥нська збру¤, особливо
парадн≥, були справжн≥ми витворами мистецтва.
¬≥д рицар¤ вимагалас¤ ф≥зична сила, ≥накше в≥н
просто не зм≥г би носити обладунок, ¤кий важив до
60-80 кг. ќбладунки починають втрачати свою роль
т≥льки з винаходом вогнепальноњ зброњ.
¬≥д рицар¤
оч≥кувалос¤, що в≥н буде пост≥йно п≥клуватис¤
про свою славу. —вою доблесть треба було весь час
п≥дтверджувати, ≥ багато рицар≥в були в
пост≥йному пошуку можливостей дл¤ цього. У–аз
тут в≥йна, ¤ тут залишус¤Ф, - говорить рицар в
одн≥й з балад поетеси ћар≥њ ‘ранцузькоњ. Ќ≥чого
незвичайного не було в тому, щоб пом≥р¤тис¤ силою
з незнайомим суперником, ¤кщо той хоч чим-небудь
викликав незадоволенн¤. ќрган≥зовувалис¤
спец≥альн≥ рицарськ≥ турн≥ри. ” XI-XIII ст.
виробилис¤ правила рицарських двобоњв. “ак, њх
учасники повинн≥ були користуватис¤ однаковою
зброЇю. „аст≥ше за все спочатку суперники мчали
один на одного з≥ списом наперев≥с. якщо списи
ламалис¤, бралис¤ за меч, пот≥м за булаву.
“урн≥рна збро¤ була тупою, ≥ рицар≥ старалис¤
лише вибити суперника з с≥дла. ѕри проведенн≥
турн≥ру п≥сл¤ численних ≥ндив≥дуальних
поЇдинк≥в, ¤к≥ могли продовжуватис¤ дек≥лька
дн≥в, влаштовували головне змаганн¤ - ≥м≥тац≥ю
битви двох загон≥в. –ицарськ≥ поЇдинки стали
складовою частиною битв в неск≥нченних
феодальних в≥йнах. “акий поЇдинок в≥дбувавс¤
перед боЇм, Їдиноборство завершувалос¤ смертю
одного з рицар≥в. якщо поЇдинок не проводивс¤, то
вважалос¤, що б≥й почато Уне за правиламиФ.
—еред рицарства
була розвинена станова сол≥дарн≥сть. ≤стор≥¤
знаЇ немало приклад≥в ≥стинно рицарськоњ
повед≥нки. ѕ≥д час в≥йни м≥ж франками ≥
сарацинами один з кращих рицар≥в арла ¬еликого
на ≥м'¤ ќжьЇ викликав на поЇдинок рицар¤ сарацин.
оли ж ќжьЇ хитр≥стю вз¤ли в полон, його
противник, не схвалюючи таких прийом≥в, сам
здавс¤ франкам, щоб т≥ могли обм≥н¤ти на нього
ќжьЇ. ѕ≥д час одн≥Їњ з битв у ход≥ хрестових
поход≥в –≥чард Ћевове —ерце ви¤вивс¤ без кон¤.
…ого суперник —айф-ад-ƒ≥н послав йому двох
бойових коней. ” тому ж роц≥ –≥чард посв¤тив сина
свого суперника в рицарське достоњнство.
¬ищим ви¤вом
рицарськоњ войовничост≥, агресивного прагненн¤
феодал≥в до захопленн¤ нових земель, п≥дтриманим
католицькою церквою, стали хрестов≥ походи на
—х≥д п≥д прапором захисту христи¤н ≥
христи¤нських св¤тинь в≥д мусульман. ” 1096 р.
в≥дбувс¤ перший з них, а в 1270 р. - останн≥й. ѕ≥д час
њх проведенн¤ виникають особлив≥ в≥йськово-рел≥г≥йн≥
орган≥зац≥њ - рицарськ≥ ордени. ” 1113 р. був
заснований орден ≥оан≥т≥в, або госп≥тальЇр≥в (њх
першою резиденц≥Їю був будинок-госп≥таль —в.
≤оанна дл¤ прочан). ¬ ™русалим≥, поблизу храму
знаходивс¤ центр ордену тампл≥Їр≥в, або
храмовник≥в. ”правл¤в орденом великий маг≥стр,
¤кий п≥дкор¤вс¤ особисто ѕап≥ римському.
¬ступаючи в орден, рицар≥ давали об≥тниц≥
цнотливост≥ ≥ слухн¤ност≥. ¬они носили чернеч≥
плащ≥ (у госп≥тальЇр≥в - червоний з б≥лим хрестом,
у храмовник≥в - б≥лий з червоним) поверх
рицарських лат. ¬ агрес≥њ проти слов'¤нських
народ≥в головну роль в≥д≥гравав “евтонський
орден.
–ицарський кодекс
знайшов в≥дображенн¤ в рицарськ≥й л≥тератур≥. ѓњ
вершиною вважаЇтьс¤ св≥тська л≥рична поез≥¤ трубадур≥в
народною мовою, ¤ка виникла на п≥вдн≥ ‘ранц≥њ (Ћангедок).
¬они створюють культ ѕрекрасноњ ƒами, служачи
¤к≥й, рицар повинен дотримуватис¤ правил Укуртуаз≥њФ.
У уртуаз≥¤Ф, кр≥м в≥йськовоњ доблест≥, вимагала
ум≥нн¤ поводитис¤ у св≥тському товариств≥,
п≥дтримувати розмову, сп≥вати. Ѕув розроблений
особливий ритуал залиц¤нн¤ до пан¤нок. Ќав≥ть в
любовн≥й л≥риц≥, в опис≥ почутт≥в рицар¤ до пан≥
част≥ше за все використовуЇтьс¤ характерна
станова терм≥нолог≥¤: прис¤га, служ≥нн¤,
даруванн¤, сеньйор, васал.
ѕо вс≥й ™вроп≥
розвиваЇтьс¤ ≥ жанр рицарського роману. ƒл¤ його
сюжету були обов'¤зков≥ ≥деальне УрицарськеФ
коханн¤, в≥йськов≥ подвиги в ≥м'¤ особистоњ слави,
небезпечн≥ пригоди. –омани широко в≥дображали
побут ≥ вдач≥ свого часу. ” той же час в них вже
пом≥тний ≥нтерес до окремоњ людськоњ особи.
Ќайб≥льш попул¤рн≥ сюжети - про рицар≥в У руглого
столаФ, про легендарного корол¤ бритт≥в јртура,
рицар¤ Ћанселота, “р≥стана та ≤зольду. Ѕагато в
чому завд¤ки л≥тератур≥ в наш≥й св≥домост≥ дос≥
живе романтичний образ благородного
середньов≥чного рицар¤.
4. Ќародна сел¤нська культура.
ћ≥ська культура
Ѕ≥льш≥сть населенн¤
середньов≥чноњ ™вропи складали сел¤ни. як
сп≥вв≥дносилис¤ м≥ж собою церковна, рицарська
культура ≥ культура народних мас? Ќа це питанн¤
важко в≥дпов≥сти однозначно. “ак, культуру
феодал≥в буквально пронизуЇ презирство до Умужик≥вФ,
у той же час руками останн≥х створюютьс¤ ≥
прикрашаютьс¤ феодальн≥ замки, храми ≥ монастир≥.
ўе з варварських час≥в збер≥гаютьс¤ ≥
розвиваютьс¤ народн≥ усн≥ еп≥чн≥ твори - Уѕ≥сн¤
про Ќ≥белунг≥вФ, Уѕ≥сн¤ про –оландаФ - але
записують й обробл¤ють њх вже осв≥чен≥ люди.
—еред сел¤н, особливо з встановленн¤м кр≥посного
гн≥ту, пост≥йно живе ненависть до гнобител≥в-землевласник≥в,
≥ в той же час користуЇтьс¤ повагою ф≥гура рицар¤
- захисника христи¤нства. ” народному середовищ≥
в≥дбуваЇтьс¤ формуванн¤ нац≥ональних мов,
п≥зн≥ше вони вит≥сн¤ють латину з профес≥йноњ
л≥тератури. ѕод≥бними контрастами багат≥
середн≥ в≥ки.
—ел¤нське
св≥тосприйн¤тт¤, безумовно, формувалос¤ на
основ≥ христи¤нського св≥тогл¤ду, але при цьому
рел≥г≥йн≥ почутт¤ простих людей значно
в≥др≥зн¤лис¤ в≥д канон≥в оф≥ц≥йного богослов'¤.
ќсобливе сп≥вчутт¤ викликали стражданн¤ ’риста,
в них бачили в≥дгомони власноњ дол≥. Ћюбимим,
шанованим стаЇ образ Ѕогоматер≥, њњ вважали
захисницею ≥ заступницею. Ќав≥ть невдоволенн¤
сел¤н своњм становищем, боротьба проти гн≥ту
осмислювалис¤ в христи¤нських образах. ¬иникали
так зван≥ Ународн≥ Їрес≥Ф (Їресь -
рел≥г≥йне вченн¤, ¤ке в≥дхил¤Їтьс¤ в≥д
оф≥ц≥йного, церковного). ѕроти таких рух≥в церква
боролас¤ дуже жорстоко. ќдним з засоб≥в боротьби
стаЇ ≥нкв≥зиц≥¤. ¬иникнувши в XII ст. ¤к форма
церковного суду, вона перетворилас¤ у велику
орган≥зац≥ю ≥ була п≥длегла особисто ѕап≥
римському.
Ќародна сел¤нська
культура послужила одним з найважлив≥ших джерел
прогресу середньов≥чноњ культури, ¤кий почавс¤ в
XI ст. ≥ виразивс¤ у формуванн≥ м≥ськоњ культури. ”
XI ст. в ™вроп≥ в≥дбуваЇтьс¤ швидке зростанн¤ м≥ст.
ѓх населенн¤ складалос¤ з найб≥льш р≥шучих ≥
бунт≥вних елемент≥в сусп≥льства: в м≥ста б≥гли
кр≥паки - Упов≥тр¤ м≥ста робило в≥льнимФ, м≥н¤ли
спос≥б житт¤ де¤к≥ зб≥дн≥л≥ феодали. Ќов≥ види
зан¤ть - торг≥вл¤, ремесло - вимагали активност≥,
обачност≥, породжували рац≥онал≥стичний п≥дх≥д
до житт¤. √ород¤ни об'Їднувалис¤ в комуни, ¤к≥
мали органи самовр¤дуванн¤. ¬они й очолювали
боротьбу за зв≥льненн¤ в≥д феодала або монастир¤,
на земл¤х ¤ких сто¤ло м≥сто. ÷¤ боротьба
потребувала героњчних зусиль ≥ зайн¤ла чималий
≥сторичний пер≥од, але в результат≥ ув≥нчалас¤
усп≥хом. ћ≥ста стали опорою корол≥вськоњ влади в
ход≥ утворенн¤ централ≥зованих нац≥ональних
держав (за вин¤тком ≤тал≥њ, де переважали м≥ста-держави).
¬ажливим елементом
п≥днесенн¤ культури у XI-XIII ст. було розширенн¤
осв≥ченост≥, вих≥д њњ за меж≥ виключно
духовенства. ќрган≥зац≥¤ м≥ського житт¤
диктувала потребу в письменних люд¤х.
«б≥льшуЇтьс¤ к≥льк≥сть шк≥л, з'¤вл¤ютьс¤ м≥ськ≥,
Їпископальн≥, а також приватн≥ школи. ѕоступово
виникаЇ њх спец≥ал≥зац≥¤. Ќаприклад, в Ѕолоньњ
були юридичн≥ школи, в —олерно - медичн≥, визнаним
центром ф≥лософ≥њ вважавс¤ ѕариж.
як≥сно новий етап у
розвитку системи осв≥ти - виникненн¤ вищих
навчальних заклад≥в. ” XII-XIII ст. виникають
ун≥верситети (в≥д латинського Уун≥версумФ-
загальн≥сть, сукупн≥сть). ѕерш≥ з них з'¤вилис¤
в ≤тал≥њ. Ѕагато в чому типова орган≥зац≥¤
ѕаризького ун≥верситету. ¬≥н отримав
корол≥вську грамоту в 1200 р. ƒо його складу
входили викладач≥, учн≥, а також книгопродавц≥,
посильн≥, аптекар≥, нав≥ть шинкар≥. ¬икладач≥ об'Їднувалис¤
в особлив≥ орган≥зац≥њ - факультети (в≥д
латинського Уздатн≥стьФ, тобто здатн≥сть
викладати ¤кий-небудь предмет). ” ѕаризькому
ун≥верситет≥ њх було чотири: один УмолодшийФ, на
¤кому навчали читанню, письму ≥ вивчали Ус≥м
в≥льних мистецтвФ, та три УстаршихФ - медичний,
юридичний ≥ богословський. ¬икладач≥ вибирали
голову факультету - декана (в≥д латинського -
дес¤тник). ”чн≥ - студенти (в≥д латинського УстудереФ
- старанно навчатис¤) - слухали ≥ записували
лекц≥њ, брали участь у диспутах. Ќа XV ст. в ™вроп≥
було вже 60 ун≥верситет≥в.
ѕожвавленн¤
≥нтелектуального житт¤ в XI-’III ст. про¤вилос¤ в
розгортанн≥ ф≥лософських дискус≥й. ’оч пануючою
була теза Уф≥лософ≥¤ - служниц¤ богословФ¤Ф,
але треба враховувати, що дл¤ людей т≥Їњ епохи
вона несла ≥нше значенн¤, н≥ж дл¤ нас. јдже т≥льки
в Ѕогов≥ бачили вище значенн¤ всього земного. ”
пор≥вн¤нн≥ з багатов≥ковою в≥дсутн≥стю
ф≥лософськоњ думки це був безумовний крок уперед.
—ередньов≥чна ф≥лософ≥¤ отримала узагальнене
визначенн¤ - схоластика (в≥д латинського УшколаФ).
” схоластиц≥ складаютьс¤ ≥ борютьс¤ дек≥лька
напр¤м≥в. ќдн≥Їю з перших була дискус≥¤ м≥ж
ном≥нал≥стами ≥ реал≥стами. Ќом≥нал≥сти вважали,
що насправд≥ ≥снують лише одиничн≥ реч≥,
доступн≥ в≥дчутт¤, а загальн≥ пон¤тт¤ - Уун≥версал≥њФ
- т≥льки њх позначенн¤. –еал≥сти в≥дстоювали
зворотне.
Ќайб≥льш в≥домим
представником оф≥ц≥йноњ церковноњ схоластики
був ’ома јкв≥нський (1225-1274). ¬≥н ≥стотно розвинув
католицьке богослов'¤, виробив загальн≥ принципи
його ставленн¤ до природи ≥ сусп≥льства, що
фактично збереглис¤ до сьогодн≥шнього дн¤. ѕри
цьому в≥н, зокрема, активно використав спадщину
јр≥стотел¤. ¬ченн¤ ’оми јкв≥нського охопило
буквально вс≥ сторони житт¤. ¬исловлював в≥н ≥
економ≥чн≥ ≥дењ, наприклад, про Урозумну ц≥нуФ,
¤ка повинна в≥дпов≥дати к≥лькост≥ затраченоњ
прац≥.
¬се част≥ше звучали
Ув≥льн≥ думкиФ, щоб њх в≥дстоювати була
потр≥бна велика особиста мужн≥сть. “ез≥
јвгустина, що панувала в≥ками, Ув≥рую, щоб
розум≥тиФ ѕьЇр јбел¤р (1079-1142) протиставив тезу Урозум≥ю,
щоб в≥ритиФ, утверджуючи пр≥оритет розуму.
…ого вченн¤ було оголошене Їрессю. ѕрофесор
ќксфордського ун≥верситету, франц≥сканський
чернець –оджер Ѕекон (1214-1494), в≥дстоював
важлив≥сть досв≥ду дл¤ отриманн¤ знань: У”м≥нн¤
провадити досл≥ди стоњть вище за вс≥ знанн¤ ≥
мистецтваФ. «а в≥льнодумство в≥н був в≥дданий
церковному суду ≥ пров≥в в ув'¤зненн≥ 14 рок≥в.
« л≥тературних
жанр≥в з м≥ською культурою пов'¤заний розкв≥т
латиномовноњ л≥тератури. ѓњ ¤скраве ¤вище -
л≥рика вагант≥в (так називали мандр≥вних
б≥дних студент≥в, школ¤р≥в), вона в≥др≥зн¤лас¤
в≥льнодумством, презирством до будь-¤ких, в тому
числ≥ церковних, авторитет≥в. ѕопул¤рними були
твори сатиричних жанр≥в народними мовами.
5. ’удожн≥ стил≥ в
зах≥дноЇвропейському середньов≥чному мистецтв≥
ћистецтво раннього
середньов≥чч¤ несе в≥дбиток переходу, в ньому
зм≥шан≥ ¤зичницьк≥ ≥ христи¤нськ≥ мотиви. «
втратою античних дос¤гнень основним стало
декоративно-прикладне мистецтво.
ѕро формуванн¤
певного художнього стилю можна говорити
приблизно з ’ ст. ¬же ч≥тко простежуЇтьс¤
особлив≥сть середньов≥чного мистецтва Ц
пров≥дна роль в ньому належить арх≥тектур≥. —аме
вона в≥дображаЇ основн≥ естетичн≥ ≥дењ, диктуЇ
характерн≥ риси живопису, скульптури, Ї основою
синтезу мистецтв.
—тиль
зах≥дноЇвропейського мистецтва ’ - XII ст. отримав
назву УроманськийФ. ¬≥н виник у
монументальн≥й кам'¤н≥й арх≥тектур≥, а в той час
вс≥ кам'¤н≥ споруди називалис¤ римськими (Roma - –им),
на в≥дм≥ну в≥д варварських - дерев'¤них. Ќа
формуванн¤ нового стилю вплинули ≥ р≥вень
буд≥вельноњ техн≥ки того часу (значний
практичний досв≥д був накопичений, але складн≥
≥нженерн≥ прийоми не використовувалис¤), ≥
реал≥њ пол≥тичного житт¤ (пров≥дна роль церкви,
зм≥цненн¤ земельних волод≥нь феодал≥в,
безперервн≥ в≥йни).
Ќайб≥льш
характерними дл¤ романського мистецтва типами
споруд Ї замок (укр≥плене житло феодала) ≥
храм, ¤кий зовн≥шн≥м вигл¤дом також нагадуЇ
фортецю. ќсновою плануванн¤ романського храму
стала римська базил≥ка - велике пр¤мокутне
прим≥щенн¤, розд≥лене поперечними перегородками
на дек≥лька зал≥в - неф≥в. —т≥ни були
масивними, важкими, вузьк≥ в≥кна розташовувалис¤
високо над землею. ƒахи спочатку споруджували з
дерева, але част≥ пожеж≥ примусили перейти до
буд≥вництва кам'¤них склеп≥нь. ѕерекривати
велик≥ площ≥ не вм≥ли, тому зводили додатков≥
опорн≥ стовпи. ’арактерна деталь - у зовн≥шньому
вигл¤д≥ буд≥вл≥ ч≥тко простежуЇтьс¤ њњ
конструкц≥¤ ≥ внутр≥шн¤ будова. ѕрим≥щенн¤
прикрашали скульптурою ≥ фресками. ƒл¤
романського живопису характерн≥ дуже ¤скрав≥,
контрастн≥ кольори. ” ™вроп≥ в XI ст. найб≥льшою
вважалас¤ церква люн≥йського абатства -
резиденц≥¤ ордену бенедиктинц≥в на п≥вдн≥
‘ранц≥њ. ƒо наших дн≥в вона не збереглас¤,
оск≥льки була зруйнована в наполеон≥вськ≥ часи,
коли романськ≥ споруди абсолютно не ц≥нувалис¤.
ѕо вс≥й ™вроп≥ живим
в≥длунн¤м середньов≥чч¤ залишаютьс¤ рицарськ≥
замки, в≥д одних збереглис¤ т≥льки живописн≥
руњни, але немало висто¤ло ≥ залишилос¤ майже
незайманими. —початку замок ¤вл¤в собою дерев'¤ну
вежу (донжон), розд≥лену на дек≥лька поверх≥в-¤рус≥в,
оточену валом, огорожею ≥ ровом. ¬ибирали
неприступне, пануюче над навколишн≥м ландшафтом
м≥сце - гору, край урвища, остр≥в. оли перейшли до
кам'¤ного буд≥вництва, замки поступово
перетворилис¤ в складн≥ оборонн≥ комплекси.
√оловний принцип њх будови пол¤гав у створенн≥
посл≥довних перешкод дл¤ нападник≥в. „ерез р≥в,
часто заповнений водою, в замок можна було
потрапити т≥льки через п≥д≥ймальний м≥ст.
√оловне укр≥пленн¤ ¤вл¤ло собою дек≥лька р¤д≥в
зубчатих мур≥в з вежами. ќбов'¤зково всередин≥
замку був колод¤зь або створювавс¤ великий запас
води на випадок облоги. Ќа окремому двор≥
будували будинок дл¤ власника, церкву,
господарськ≥ прим≥щенн¤.
” XII-XV ст. зростанн¤
м≥ст, комплекс нових ¤вищ духовного житт¤,
побутового укладу, техн≥чний прогрес призвели в
художн≥й сфер≥ до виникненн¤ нового стилю - готики.
√отичний стиль формуЇтьс¤, ¤к ≥ романський, в
арх≥тектур≥. “ерм≥н УготикаФ ввели в епоху
¬≥дродженн¤, виражаючи своЇ ставленн¤ до
варварськоњ, ¤к тод≥ вважали, арх≥тектури
середн≥х в≥к≥в (готи - назва одного з варварських
племен).
Ќайб≥льш ¤скрав≥
готичн≥ пам'¤тники - м≥ськ≥ споруди: ратуш≥ ≥,
головне, собори. ” ратуш≥ концентрувалас¤
д≥лова, практична частина управл≥нн¤ м≥стом.
ќсерд¤м же всього сусп≥льного житт¤, безумовно,
був собор. р≥м основного призначенн¤ -
проведенн¤ богослуж≥нн¤ - тут читалис¤ лекц≥њ,
проходили м≥стер≥њ - театрал≥зован≥ вистави
на б≥бл≥йн≥ сюжети, укладалис¤ найб≥льш важлив≥
договори. —обори будувалис¤ на замовленн¤
м≥ських комун, ¤к≥, ¤к правило, не шкодували на њх
зведенн¤ грошей, оск≥льки собор був свого роду
символом, по ньому судили, ¤ке м≥сто. —обор часом
бував таким великим, що його не могло заповнити ≥
все населенн¤ м≥ста. √отичний собор ѕаризькоњ
Ѕогоматер≥ пануЇ нав≥ть над сучасною столицею
‘ранц≥њ, перевершуючи величчю все побудоване
п≥зн≥ше. Ѕуд≥вництво могло тривати
дес¤тир≥чч¤ми, а то ≥ стор≥чч¤ми. Ќайб≥льш
знаменитий довгобуд - ельнський собор, ¤кий
заклали у XI≤ ст., а зак≥нчували за старовинними
кресленн¤ми вже в XIX ст.
√оловна зорова
особлив≥сть готичноњ арх≥тектури -
спр¤мован≥сть буд≥вл≥ вгору. √отичн≥ собори
залишають в≥дчутт¤ легкост≥, надхмарност≥ при
своњй запаморочлив≥й висот≥. як дос¤гаЇтьс¤
под≥бний ефект? ќсновний техн≥чний прийом готики
Ц стр≥лчасте перекритт¤. ” романських буд≥вл¤х
кам'¤не склеп≥нн¤ даху було нап≥вкруглим ≥
спиралос¤ на ст≥ни. ўоб витримати навантаженн¤,
ст≥ни мали бути масивними. ” готичному проект≥
конструюЇтьс¤ свого роду складний каркас з
опорою пр¤мо на фундамент. “аким чином, з'¤вл¤Їтьс¤
можлив≥сть зробити ст≥ни легкими, наситити
найр≥зноман≥тн≥шими прикрасами. ” готичних
соборах Ї безл≥ч в≥кон з≥ складними рамами,
величезн≥ в≥траж≥, галерењ, переходи, веж≥,
скульптури. «а зовн≥шн≥м вигл¤дом абсолютно
неможливо зрозум≥ти, ¤ка внутр≥шн¤ будова
прим≥щенн¤. ожний з фасад≥в несхожий на ≥нш≥.
Ќаприклад, за фотограф≥¤ми собору ѕаризькоњ
Ѕогоматер≥, виконаними з р≥зних бок≥в, можна ≥ не
здогадатис¤, що це одна ≥ та ж буд≥вл¤.
ожний з собор≥в
присв¤чувавс¤ певн≥й основн≥й тем≥: ѕаризький -
Ѕогоматер≥, Ўартрський - ≥стор≥њ французького
корол≥вського дому. ѕрикраси собор≥в - рельЇфи,
скульптури, фрески, в≥траж≥ - справжн¤
енциклопед≥¤ середньов≥чного св≥тогл¤ду ≥
середньов≥чного житт¤. Ќаприклад, Ўартрський
собор прикрашають 9 тис¤ч скульптур. ’имерно
перепл≥таютьс¤ тут б≥бл≥йн≥ сюжети, античн≥
образи, побутов≥ сцени, ¤зичницьк≥ мотиви,
фантастичн≥ ф≥гури. ћожна зустр≥ти своЇр≥дн≥
карикатури в камен≥ (один з рельЇф≥в собору в
ѕарм≥ зображаЇ осла в од¤з≥ ченц¤, ¤кий читаЇ
пропов≥дь вовкам). “рапл¤лис¤ зовс≥м неспод≥ван≥
р≥шенн¤. Ќа вежах собору в м≥ст≥ Ћан≥ сто¤ть
велик≥ статуњ бик≥в - так город¤ни ув≥чнили працю
тварин по перевезенню камен≥в на буд≥вництв≥.
¬≥ктор √юго писав: У нига арх≥тектури не
належала б≥льше духовенству, рел≥г≥њ, –иму, але -
у¤в≥, поез≥њ, народу... ” цю епоху ≥снуЇ дл¤ думки,
вираженоњ в камен≥, прив≥лей, зовс≥м под≥бний
наш≥й свобод≥ друку: це свобода арх≥тектуриФ.
6. ¬≥зант≥йська культура
Ќев≥д'Їмною
частиною Ївропейського середньов≥чч¤ Ї ≥стор≥¤
¬≥зант≥њ - тис¤чол≥тньоњ ≥мпер≥њ, Їдиноњ держави,
¤ка про≥снувала вс≥ середн≥ в≥ки - з IV по XV ст. ”
той же час њњ культура мала значн≥ особливост≥ в
пор≥вн¤нн≥ ≥з зах≥дноЇвропейською. якщо в раннЇ
середньов≥чч¤ «ах≥д занепадаЇ, то колишн¤ —х≥дна
–имська ≥мпер≥¤ продовжуЇ процв≥тати (назва У¬≥зант≥¤Ф
склалас¤ в≥д першоњ, грецькоњ, назви столиц≥ -
¬≥зант≥й, перейменованоњ п≥зн≥ше на
онстантинополь). ультура ¬≥зант≥њ, ¤ка була
пр¤мою спадкоЇмицею —тародавньоњ √рец≥њ ≥ –иму,
ув≥брала в себе багато чого ≥ з культур сх≥дних
народ≥в, ¤к≥ њњ насел¤ли.
«ах≥дну ™вропу ≥
¬≥зант≥ю об'ЇднуЇ передус≥м сп≥льн≥сть рел≥г≥њ.
–озкол церкви не торкнувс¤ основи христи¤нства,
хоч Ї де¤к≥ в≥дм≥нност≥: богословськ≥ -
католицька церква дотримуЇтьс¤ догмату про те,
що —в¤тий ƒух сходить в≥д ќтц¤ ≥ в≥д —ина, а
православна - т≥льки в≥д Ѕога-отц¤; православ'¤
заперечуЇ в≥ру в чистилище й ≥нш.; культов≥ -
католицизм заборон¤в переклад Ѕ≥бл≥њ,
богослуж≥нн¤ велос¤ латиною, об≥тницю
безшлюбност≥ давали вс≥ св¤щеники, а в православ'њ
використовувалис¤ нац≥ональн≥ мови, св¤щеники
мали с≥м'ю. Ќа в≥дм≥ну в≥д –иму, православн≥й
церкв≥ н≥коли не належала пол≥тична влада.
ѕатр≥арх константинопольський по в≥дношенню до
≥мператора займав п≥длегле становище. «агалом же
у ¬≥зант≥њ, ¤к ≥ в «ах≥дн≥й ™вроп≥, христи¤нство
набуло всеос¤жного характеру: стало ≥ ф≥лософ≥Їю,
≥ основою мистецтва, ≥ моральною доктриною.
—амобутн¤ культурна
традиц≥¤ ¬≥зант≥њ стала п≥дсумком складноњ
взаЇмод≥њ античних традиц≥й ≥ христи¤нства. ѓх
сп≥вв≥дношенн¤ ви¤вл¤лос¤ по-р≥зному, на тому
або ≥ншому етап≥ одна з стор≥н висувалас¤ на
перший план, або навпаки - придушувалас¤. ÷≥
процеси, ¤к≥ проходили у вс≥х, без вин¤тку, сферах
культури, склали принципову л≥н≥ю розвитку
в≥зант≥йськоњ культури. “ак, у ф≥лософ≥њ жодне з
грецьких вчень не було втрачене, вони вивчалис¤,
коментувалис¤, на в≥дм≥ну в≥д «ах≥дноњ ™вропи, де
було канон≥зоване вченн¤ јр≥стотел¤. ¬ ’I ст.
видатний вчений ћихайло ѕселл нав≥ть використав
вченн¤ ѕлатона дл¤ обірунтуванн¤ права
критикувати де¤к≥ церковн≥ авторитети. ѕот≥м
верх бере догматика, нав≥ть м≥стика, а в останнЇ
стол≥тт¤ ≥снуванн¤ ¬≥зант≥њ знову зростаЇ
попул¤рн≥сть античних мислител≥в.
” ¬≥зант≥њ
збереглис¤ центри античноњ науки й осв≥ти, хоча
дуже болюче позначилас¤ втрата найб≥льшоњ
јлександр≥йськоњ б≥бл≥отеки, ¤ка загинула у
вогн≥ пожеж≥ на початку V ст. ” онстантинопол≥
вже в I’ ст. створюЇтьс¤ ћагнаврська вища школа з
викладанн¤м богослов'¤ ≥ св≥тських наук, а в ’I ст.
- ун≥верситет з ф≥лософським ≥ юридичним
факультетами. «бер≥галис¤ античн≥ системи
у¤влень в астроном≥њ, медицин≥, х≥м≥њ, хоч вони
весь час зазнавали критики. ѕро усп≥хи х≥м≥њ
говор¤ть технолог≥¤ виготовленн¤ смальти дл¤
мозањк, винах≥д знаменитого Угрецького вогнюФ -
запалювальноњ сум≥ш≥, ¤ку не можна погасити
водою.
Ѕагата ≥
в≥зант≥йська ≥стор≥ограф≥¤. ≤сторики жили ≥
працювали, ¤к правило, при двор≥ ≥мператора, ≥ њх
творч≥сть повинна була в≥дпов≥дати державним
≥нтересам. ≤мператор онстантин Ѕагр¤нородний
сам був автором дек≥лькох книг. ƒуже ц≥кава
особист≥сть ≥сторика ѕрокоп≥¤ есар≥йського.
¬≥н жив у часи максимальноњ пол≥тичноњ
могутност≥ ¬≥зант≥њ, коли правив ≥мператор
ёстин≥ан (VI ст.). ” оф≥ц≥йному твор≥ У≤стор≥¤ воЇн
ёстин≥ана з персами, вандалами ≥ готамиФ
ѕрокоп≥й вихвал¤Ї ≥мператора, детально описуЇ
його перемоги. ” своњх же мемуарах, за ¤кими
закр≥пилас¤ назва У“аЇмна ≥стор≥¤Ф, в≥н
висловлюЇ абсолютно ≥нш≥ погл¤ди, вважаЇ
ёстин≥ана вискочкою (ёстин≥ан походив з
сел¤нськоњ с≥м'њ з ћакедон≥њ ≥ успадкував
престол в≥д свого д¤дька, зведеного на престол
солдатами), гостро критикуЇ його. «авд¤ки т≥сним
контактам ¬≥зант≥њ з≥ слов'¤нськими племенами,
пот≥м з ињвською –уссю твори в≥зант≥йських
≥сторик≥в Ї найц≥нн≥шим джерелом з в≥тчизн¤ноњ
≥стор≥њ.
” в≥зант≥йськ≥й
арх≥тектур≥ знайшли своЇ застосуванн¤ ≥
розвиток художн≥ ≥ техн≥чн≥ ≥дењ античност≥.
¬≥зант≥йськ≥ арх≥тектори в пошуках нових форм
храму вир≥шили складне творче та ≥нженерне
завданн¤ - об'Їднали пр¤мокутну в план≥ базил≥ку
≥ центричний храм. Ќасл≥дком цих пошук≥в став
найвидатн≥ший витв≥р в≥зант≥йськоњ арх≥тектури
- храм —в. —оф≥њ (—оф≥¤ - символ божественноњ
мудрост≥) в онстантинопол≥, побудований усього
за п'¤ть рок≥в за наказом ёстин≥ана. –≥дкий дл¤
середньов≥чч¤ випадок, коли нам в≥дом≥ ≥мена
арх≥тектор≥в - јнф≥м≥й з “рал та ≤с≥дор з ћ≥лета.
” план≥ храм ¤вл¤Ї пр¤мокутник, його центральна
частина перекрита куполом, до ¤кого примикають
ще два нап≥вкуполи. √оловним же в задум≥ була
орган≥зац≥¤ внутр≥шнього простору храму.
Ќадзвичайно багатий ≥нтер'Їр собору. Ѕ≥л¤ основи
купола по колу розташовано сорок в≥кон, так що
дл¤ тих людей, ¤к≥ перебувають внизу, частину
ст≥ни м≥ж в≥кнами не видно, ≥ купол, здаЇтьс¤,
летить у пов≥тр≥. ѕ≥зн≥ше складетьс¤ хрестово-купольне
плануванн¤ храм≥в.
Ќа в≥дм≥ну в≥д
арх≥тектури у в≥зант≥йському образотворчому
мистецтв≥ дол¤ античноњ спадщини була ≥ншою.
≈лл≥н≥стичне начало ¤скраво про¤вл¤лос¤ у
ранн≥х фресках ≥ мозањках - жанров≥ сцени,
реал≥стичне зображенн¤ людей, правильн≥
пропорц≥њ. ќдн≥Їю з вершин Ї мозањки храму —в.
—оф≥њ. Ќадал≥ оформлюЇтьс¤ так званий
в≥зант≥йський канон, що передбачаЇ площинне
зображенн¤, регламентован≥ рел≥г≥йн≥ сюжети.
—увора система ≥снуЇ ≥ дл¤ розм≥щенн¤ сюжет≥в
монументального живопису в храмах. Ѕ≥бл≥йна
тематика стаЇ переважаючою. ¬иникаЇ особливий
жанр живопису - ≥конопис (в≥д грецького У≥конаФ
- картина), в ¤кому вс≥ канони дотримуютьс¤ дуже
суворо. ” наш≥й нац≥ональн≥й ≥стор≥њ особлива
роль належить привезен≥й до иЇва в ’II ст.
в≥зант≥йськ≥й ≥кон≥, ¤ка п≥зн≥ше отримала назву
У¬олодимирська Ѕогомат≥рФ.
ƒо великих художн≥х
висот п≥дн¤лос¤ у ¬≥зант≥њ мистецтво оформленн¤
книги. Ќа книжковий живопис вс¤ сувор≥сть канону
не поширювалас¤. ÷им по¤снюЇтьс¤ б≥льший реал≥зм
≥ виразн≥сть книжкових м≥н≥атюр, що
виконувалис¤ з великою живописною майстерн≥стю
≥ тонкощами (слово Ум≥н≥атюраФ походить в≥д
назви червоноњ фарби - Ум≥н≥умФ). ’удожники
розробл¤ли не т≥льки сюжети композиц≥й, але ≥
систему взаЇмозв'¤зку тексту ≥ м≥н≥атюр, њх
розташуванн¤, домагаючись художньоњ Їдност≥.
¬ажким дл¤
образотворчого мистецтва ви¤вивс¤ так званий У≥коноборчийФ
пер≥од (VIII ст.), коли ≥мператори в боротьб≥ проти
пол≥тичного впливу церкви заборонили шануванн¤
≥кон, а також будь-¤ких зображень ’риста ≥ св¤тих.
ѕрикрашати церкви дозвол¤лос¤ т≥льки
декоративним орнаментом. Ќа початку I’ ст.
заборони були в≥дм≥нен≥, але до цього часу не
т≥льки багато ≥кон, але й мозањк, фресок в
онстантинопол≥ було знищено.
¬≥зант≥йська
культурна традиц≥¤ ви¤вилас¤ сильн≥шою в≥д
самоњ держави. ѕ≥сл¤ перетворенн¤
онстантинопол¤ в столицю ќсманськоњ турецькоњ
≥мпер≥њ вона набрала подальшого розвитку у
народ≥в —х≥дноњ ™вропи, в тому числ≥
украњнського, де поширилас¤ разом з
христи¤нством.
* * *
« наведеноњ загальноњ характеристики середньов≥чноњ Ївропейськоњ культури видно, що вона не Ї УневдачеюФ, УперервоюФ в ≥стор≥њ св≥товоњ культури, а ¤вл¤Ї нев≥д'Їмний етап њњ формуванн¤ ≥ розвитку. Ѕезумовно, культура в епоху раннього середньов≥чч¤ пережила найскладн≥ший заст≥йний пер≥од, коли Їдиною державою, ¤ка зберегла античну традиц≥ю, була ¬≥зант≥¤, в «ах≥дн≥й же ™вроп≥ загубленим ви¤вивс¤ р≥вень, вже дос¤гнутий у —тародавн≥й √рец≥њ ≥ –им≥, звузилос¤ до м≥н≥муму коло осв≥чених людей, практично не розвивалис¤ природнич≥ науки, ф≥лософ≥¤ втратила самост≥йн≥сть, припинилос¤ монументальне буд≥вництво. ќднак працею ≥ талантом багатьох народ≥в, ¤к≥ ув≥йшли в орб≥ту культурного розвитку ≥ створили основи нац≥ональних культур сучасних Ївропейських держав, криза поступово була подолана. « XI ст. почали нагромаджуватис¤ прогресивн≥ зм≥ни. ћ≥ська культура, розвиваючи традиц≥њ середньов≥чноњ, в той же час вже м≥стила ¤к≥сно нов≥ елементи.
<< попередн¤ зм≥ст наступна >>
