≤≤≤.  ”Ћ№“”–ј јЌ“»„Ќќ√ќ —¬≤“”

1. «наченн¤ античноњ культури дл¤ св≥товоњ цив≥л≥зац≥њ.
2.  ультура —тародавньоњ √рец≥њ.
3.  ультура —тародавнього –иму.

1. «наченн¤ античноњ культури дл¤ св≥товоњ цив≥л≥зац≥њ

” розум≥нн≥ сучасноњ науки античн≥сть Ц це ≥стор≥¤ ≥ культура —тародавньоњ √рец≥њ ≥ —тародавнього –иму Ц в≥д виникненн¤ перших давньогрецьких держав (к≥нець IIIЦII тис¤чол≥тт¤ до н.е.) ≥ до пад≥нн¤ «ах≥дноњ –имськоњ ≥мпер≥њ та завоюванн¤ –иму варварськими племенами (V ст. н.е.). ¬≥дпов≥дно ≥снують пон¤тт¤ античноњ ф≥лософ≥њ, античного мистецтва, античноњ л≥тератури ≥ т.п. Ѕуквальний переклад слова УантичнийФ з латинськоњ Ц Устародавн≥йФ. ¬ ™вроп≥ в епоху ¬≥дродженн¤ ув≥йшло в моду колекц≥онуванн¤ предмет≥в старовини, њх стали називати УантикамиФ. ѕ≥зн≥ше у ‘ранц≥њ виникло вже власне пон¤тт¤ Уантичн≥стьФ Ц дл¤ позначенн¤ вс≥х ранн≥х форм мистецтва. ¬ м≥ру поглибленн¤ досл≥джень зм≥ст терм≥на звузивс¤.

–≥вень розвитку ≥ ступ≥нь впливу на подальшу ≥стор≥ю надають культур≥ —тародавньоњ √рец≥њ ≥ —тародавнього –иму виключного характеру. ¬ античному св≥т≥ дос¤гли розкв≥ту вс≥, без вин¤тку, сфери культури Ц осв≥та, наука, л≥тература, мистецтво. “ворч≥сть античних автор≥в ≥ в науц≥, ≥ в мистецтв≥ мала гуман≥стичний характер, в њњ центр≥ була людина, њњ ф≥зичне й духовне житт¤. Ўедеври, створен≥ античними письменниками, скульпторами ≥ драматургами, стали в подальшому сприйматис¤ ¤к класичн≥, ¤к неперевершен≥ ≥ г≥дн≥ насл≥дуванн¤ зразки. ƒавньогрецька ≥ латинська мови Ї базою сучасноњ науковоњ терм≥нолог≥њ.

—тановище в≥льних людей в античних державах принципово в≥др≥зн¤лос¤ в≥д ≥нших давн≥х сусп≥льств. ¬иникаЇ демократ≥¤, громад¤ни користуютьс¤ пол≥тичними правами, беруть участь в управл≥нн≥ державою. ’оч не можна забувати ≥ про те, що античне сусп≥льство було рабовласницьким. –аби в≥д≥гравали ≥стотну роль в економ≥ц≥ давньогрецьких держав, робили св≥й внесок в њх розкв≥т, на певному етап≥ римськоњ ≥стор≥њ нав≥ть стали основною продуктивною силою.

2.  ультура —тародавньоњ √рец≥њ

 р≥тоЦм≥кенська (егейська) культура. –анн≥й етап ≥стор≥њ —тародавньоњ √рец≥њ носить назву кр≥тоЦм≥кенський або егейський. ” к≥нц≥ IIIЦII тис¤чол≥тт¤ до н.е. перш≥ держави виникають в басейн≥ ≈гейського мор¤ Ц на остров≥  р≥т ≥ п≥востров≥ ѕелопонес (м≥сто ћ≥кени). ÷е були держави ранньомонарх≥чного типу з розвинутим бюрократичним апаратом, сильними общинами. ¬они схож≥ на давньосх≥дн≥ деспот≥њ.

ћ≥кени в≥дкрив √. Ўл≥ман п≥сл¤ своњх сенсац≥йних розкопок в ћал≥й јз≥њ, де в≥н в≥дшукав легендарну “рою. ѕоштовхом дл¤ початку досл≥джень англ≥йського археолога ј.≈ванса на  р≥т≥ послужили сюжети багатьох грецьких м≥ф≥в: про великого майстра ƒедала, ¤кий побудував дл¤ кр≥тського цар¤ палац-лаб≥ринт, про геро¤ “есе¤, ¤кий перем≥г мешканц¤ лаб≥ринту ћ≥нотавра ≥ знайшов шл¤х за допомогою Унитки јр≥адниФ.

” к≥нц≥ III Ц на початку II тис¤чол≥тт¤ до н.е. наймогутн≥шим було  р≥тське царство, ¤ке займало виключне географ≥чне положенн¤ ≥ волод≥ло сильним флотом.  р≥тськ≥ майстри обробл¤ли бронзу, але не знали зал≥за, виготовл¤ли гарний керам≥чний посуд, прикрашаючи його кольоровими зображенн¤ми рослин, тварин, людей. ќсобливо в≥домим Ї парадний посуд з УморськимиФ сюжетами.

¬ражаЇ царський палац у  носс≥. ѕлан ц≥Їњ багатоповерховоњ споруди справд≥ нагадуЇ лаб≥ринт. Ѕагато прим≥щень, сполучених складною системою переход≥в, коридор≥в, сход≥в, не мали зовн≥шн≥х в≥кон ≥ осв≥тлювалис¤ через спец≥альн≥ св≥тлов≥ шахти. ” палац≥ д≥¤ла система вентил¤ц≥њ ≥ водопостачанн¤. —т≥ни прикрашали чудов≥ фрески, найзнаменит≥ша з ¤ких Ц УѕарижанкаФ. “ак ј.≈ванс назвав зображенн¤ молодоњ гарно вбраноњ ж≥нки з темним волосс¤м. ѕалац був центром не т≥льки пол≥тичного, але й рел≥г≥йного житт¤. ≤снуЇ г≥потеза, що будова палацу ¤кось пов'¤зана з у¤вленн¤ми про потойб≥чний св≥т. Ѕагато знах≥док вказують на те, що в рел≥г≥йних у¤вленн¤х центральним був культ бика. ƒах палацу прикрашали монументальн≥ стил≥зован≥ зображенн¤ рог≥в, у вигл¤д≥ голови бика виготовл¤ли ритуальний посуд, на одн≥й з фресок зображена гра акробат≥в з биком.  носс був зруйнований, ≥  р≥т втратив своЇ пан≥вне становище в середин≥ II тис¤чол≥тт¤ до н.е. внасл≥док невстановленоњ катастрофи Ц чи то землетрусу (що супроводжувавс¤ виверженн¤ми вулкана), чи то зовн≥шнього нападу, чи то внутр≥шн≥х усобиць.

ѕ≥сл¤ цього центром ранньоњ грецькоњ цив≥л≥зац≥њ стало м≥сто ћ≥кени, де жили греки-ахейц≥. …ого оточували могутн≥ оборонн≥ мури з величезних, грубих кам'¤них блок≥в. √оловн≥ ворота Ц Ћевов≥ Ц прикрашала трикутна стела з рельЇфним зображенн¤м двох левиць. √. Ўл≥ман знайшов також Узолоту усипальницюФ м≥кенських цар≥в Ц розташован≥ по колу п≥дземн≥ споруди з купольним перекритт¤м. ” к≥нц≥ II тис¤чол≥тт¤ до н.е. ћ≥кени очолили в≥йну грек≥в проти м≥ста “роњ в ћал≥й јз≥њ. ѕриблизно в XII ст. до н.е. греки-ахейц≥ були вит≥снен≥ племенами грек≥в-дор≥йц≥в, ¤к≥ переселилис¤ з п≥вноч≥ Ѕалканського п≥вострова. ќстанн≥ сто¤ли на нижчому р≥вн≥ розвитку. ¬торгненн¤ перв≥сних племен дор≥йц≥в спричинило занепад м≥ст ≥ пол≥тичного житт¤, втрату ранньогрецькоњ писемност≥.

ќсновн≥ пер≥оди ≥стор≥њ —тародавньоњ √рец≥њ. ≤стор≥¤ —тародавньоњ √рец≥њ п≥сл¤ дор≥йського вторгненн¤, образно кажучи, починаЇтьс¤ заново. «нову в≥дбуваЇтьс¤ розклад перв≥сних в≥дносин ≥ формуванн¤ державност≥. ÷ей пер≥од свого роду Углухих час≥вФ, що тривав приблизно з ’I по I’ ст. до н.е., називають гомер≥вським, оск≥льки в≥н в≥домий насамперед з поем √омера У≤л≥адаФ та Уќд≥ссе¤Ф.

Ќаступний великий пер≥од Ц пол≥сний (VIII Ц IV ст. до н.е.): державн≥сть сформувалас¤ у вигл¤д≥ пол≥с≥в Ц м≥ст-держав переважно з республ≥канським ладом.  р≥м того, розгорнулас¤ грецька колон≥зац≥¤ в —ередземномор'њ ≥ ѕ≥вн≥чному ѕричорномор'њ, де греки заснували численн≥ м≥ста-колон≥њ (на територ≥њ сучасноњ ”крањни Ц ќльв≥¤, ’ерсонес, ѕант≥капей, ‘еодос≥¤, ≥н.). “реба враховувати, що назва У—тародавн¤ √рец≥¤Ф (у грек≥в Ц ≈ллада) означаЇ не Їдину державу, а незалежн≥ пол≥си, ¤к≥ мали сп≥льну мову, рел≥г≥ю, культурн≥ традиц≥њ, пол≥тичн≥ ≥ торговельн≥ зв'¤зки. ѕро¤вом такоњ сп≥льност≥ були, наприклад, ќл≥мп≥йськ≥ ≥гри.

¬ межах пол≥сного пер≥оду вид≥л¤ють архањчний етап, коли в≥дбуваЇтьс¤ поступове складанн¤ основних форм давньогрецькоњ культури, ≥ класичний етап Ц час найвищого п≥днесенн¤ Ц VЦIV ст. до н.е. Ќайвпливов≥шим пол≥тичним ≥ культурним центром п≥сл¤ перемоги в греко-персидських в≥йнах були јф≥ни. —воЇњ максимальноњ могутност≥ ≥ культурного розкв≥ту вони дос¤гли, коли на чол≥ держави сто¤в видатний пол≥тичний д≥¤ч, демократ ѕер≥кл.

Ќовий етап в ≥стор≥њ крањн —х≥дного —ередземномор'¤ Ц етап елл≥н≥зму Ц починаЇтьс¤ з поход≥в ќлександра ћакедонського (IV ст. до н.е.) ≥ зак≥нчуЇтьс¤ завоюванн¤м елл≥н≥стичних держав –имом (у I ст. до н.е. останн≥м був захоплений ™гипет). ћакедон≥¤, ¤ка завоювала √рец≥ю, повн≥стю сприйн¤ла њњ культуру, ≥ п≥сл¤ поход≥в ќлександра ћакедонського давньогрецька культура поширилас¤ у п≥дкорених сх≥дних крањнах. ” свою чергу, ц≥ народи були нос≥¤ми власноњ багатоњ традиц≥њ ≥ сам≥ впливали на античну культуру.

ѕрот¤гом ус≥х пер≥од≥в давньогрецькоњ ≥стор≥њ збер≥галис¤ сп≥льн≥ риси ≥ спадкоЇмн≥сть розвитку культури. “ому можна дати загальну характеристику основних сфер давньогрецькоњ культури.

ћ≥фолог≥¤ . ѕоЇднувальну, формотворчу роль дл¤ розвитку культури в≥д≥гравала м≥фолог≥¤. ¬она почала складатис¤ ще в кр≥тоЦм≥кенський пер≥од. ѕрадавн≥ми були божества, ¤к≥ вт≥лювали сили природи. ¬≥д союзу √ењ Ц земл≥ ≥ ”рану Ц неба з'¤вилис¤ титани, старшим був ќкеан, молодшим Ц  рон. ƒ≥ти  рона Ц боги на чол≥ з «евсом Ц в жорстрок≥й боротьб≥ з титанами здобули перемогу ≥ розпод≥лили владу над св≥том. √ромовержець «евс став царем бог≥в ≥ людей, ѕосейдон Ц мор≥в, джерел ≥ вод, јњд Ц похмурого п≥дземного царства.

√ора ќл≥мп вважалас¤ оселею дванадц¤ти верховних бог≥в на чол≥ з «евсом. √ера Ц дружина «евса Ц була покровителькою шлюбу ≥ с≥м'њ, одна сестра «евса Ц ƒеметра Ц богинею родючост≥, ≥нша Ц √ест≥¤ Ц покровителькою вогнища. ”люблена дочка «евса јф≥на шанувалас¤ ¤к богин¤ в≥йськовоњ мудрост≥ ≥ мудрост≥ взагал≥, вона протегувала знанн¤м ≥ ремеслам. «г≥дно з м≥фом јф≥на з'¤вилас¤ з голови «евса в повному бойовому обладунку Ц в шолом≥ ≥ панцир≥. Ѕогом в≥йни був син «евса ≥ √ери јрес. √ермес Ц спочатку бог скотарства ≥ пастух≥в, п≥зн≥ше шанувавс¤ ¤к в≥сник ол≥мп≥йських бог≥в, заступник мандр≥вник≥в, купц≥в, бог торг≥вл≥, винах≥дник м≥ри ≥ пастушоњ флейти. јртем≥да спочатку була богинею родючост≥ ≥ покровителькою тварин ≥ полюванн¤, богинею ћ≥с¤ц¤, п≥зн≥ше вона стала покровителькою ж≥ночоњ цнотливост≥ ≥ охоронницею пород≥ль. јполлон Ц брат јртем≥ди, божество сон¤чного св≥тла, осв≥ти, медицини, мистецтва, ¤ке вт≥люЇтьс¤ його супутниц¤ми Ц дев'¤тьма музами. ўе одна дочка «евса Ц јфрод≥та, ¤ка народилас¤ з п≥ни морськоњ б≥л¤ острова  ≥пр, богин¤ коханн¤ ≥ краси. „олов≥ком јфрод≥ти був бог-коваль √ефест. ƒ≥он≥с Ц найвесел≥ший з бог≥в, покровитель виноградар≥в ≥ винороб≥в, йому присв¤чувалис¤ бучн≥ св¤та в к≥нц≥ с≥льськогосподарського року.  р≥м ол≥мп≥йських, ≥снувала безл≥ч ≥нших (переважно Ц м≥сцевих, локальних) бог≥в, ¤к≥ мали своњ функц≥њ.

Ѕоги в у¤вленн≥ грек≥в вигл¤дали ¤к люди, мали людськ≥ бажанн¤, думки, почутт¤, нав≥ть людськ≥ вади ≥ недол≥ки. ¬они суворо карали тих, хто намагавс¤ наблизитис¤ до них за красою, розумом ≥ могутн≥стю. ќсобливе м≥сце займаЇ м≥ф про титана ѕромете¤ Ц захисника людей в≥д свав≥лл¤ бог≥в. ѕрометей викрав з ќл≥мпу вогонь ≥ передав його люд¤м, за що «евс прикував його до скел≥ ≥ прир≥к на в≥чн≥ муки.

 р≥м м≥ф≥в про бог≥в, ≥снували легенди про героњв, найулюблен≥шим з ¤ких був √еракл, що зд≥йснив дванадц¤ть великих подвиг≥в. ћ≥фи ≥ легенди про бог≥в та героњв складалис¤ в цикли.

ѕаралельно з м≥фолог≥Їю розвивалас¤ культова практика Ц жертвоприношенн¤ ≥ молитви, ¤к≥ проходили в храмах.  ожне м≥сто мало бога-заступника. јф≥на вважалас¤ покровителькою јф≥н. ќл≥мп≥¤ була центром поклон≥нн¤ «евсу, ¤кому ≥ присв¤чувалис¤ тут спортивн≥ змаганн¤. ћ≥сце головного св¤тилища јполлона Ц ƒельфи, де знаходилис¤ в≥дм≥чений особливим каменем центр (УпупФ) «емл≥.≥ знаменитий оракул (оракул Ц м≥сце в св¤тилищ≥, де отримували в≥дпов≥дь божества на поставлене питанн¤, або це пророцтво божества).

Ћюд¤н≥, гармон≥йн≥ образи грецькоњ м≥фолог≥њ стали грунтом дл¤ розвитку мистецтва. ћ≥фолог≥¤ давн≥х грек≥в справила вир≥шальний вплив на формуванн¤ давньоримськоњ м≥фолог≥њ ≥ рел≥г≥њ, в епоху ¬≥дродженн¤ вона була активно включена в Ївропейський культурний процес. ƒос≥ до нењ не слабшаЇ ≥ науковий, ≥ п≥знавальний, ≥ естетичний ≥нтерес.

Ќаука . ¬ давньогрецьк≥й м≥фолог≥њ в≥дчуваЇтьс¤ прагненн¤ дати всеос¤жну картину св≥ту, знайти по¤сненн¤ всьому сущому. Ќа ≥ншому св≥тогл¤дному р≥вн≥ ц≥ пошуки продовжили вчен≥ —тародавньоњ ≈ллади. —аме в античн≥й культур≥ наука вперше в людськ≥й ≥стор≥њ вид≥л¤Їтьс¤ в самост≥йну сферу, ≥ можна говорити не просто про накопиченн¤ наукових знань (що перебували в руках жерц≥в), а про розвиток профес≥йноњ науки.

ќсобливе значенн¤ маЇ антична ф≥лософ≥¤. ” —тародавн≥й √рец≥њ зароджуЇтьс¤ ф≥лософ≥¤ ¤к наукова теор≥¤, розвиваЇтьс¤ система пон¤ть, ставл¤тьс¤ ≥ отримують своЇ ориг≥нальне розв'¤занн¤ основн≥ ф≥лософськ≥ проблеми. ќдн≥Їю з найважлив≥ших рис давньогрецькоњ ф≥лософ≥њ Ї космолог≥зм Ц розробка питань про походженн¤ ¬сесв≥ту, про природу людини.

ѕершим грецьким ф≥лософом, астрономом ≥ математиком традиц≥¤ вважаЇ ‘алеса ћ≥летського. …ого ≥м'¤ починаЇ список Усеми мудрец≥вФ, йому приписують багато в≥домих вислов≥в: Уѕ≥знай самого себеФ, УЌайб≥льший за все прост≥р, тому що в≥н все в соб≥ м≥ститьФ, У—ильн≥ша за все необх≥дн≥сть, бо вона маЇ над вс≥м владуФ, УЌаймудр≥шим Ї час, бо в≥н все в≥дкриваЇФ. ѕершоосновою всього сущого ‘алес вважав воду Ц Урозумну ≥ божественнуФ. ‘алес стоњть б≥л¤ джерел дем≥фолог≥зац≥њ св≥ту: «евса в≥н вважав св≥товим розумом, бог≥в Ц д≥ючими в св≥т≥ силами. ‘алес став засновником стих≥йноЦматер≥ал≥стичноњ школи ф≥лософ≥њ.

ƒо матер≥ал≥стичноњ традиц≥њ належить атом≥стична концепц≥¤ будови св≥ту ƒемокр≥та (в≥д УатомосФ Ц непод≥льний). ¬ становленн≥ д≥алектики важливу роль в≥д≥грав √еракл≥т, у постановц≥ ≥ глибок≥й розробц≥ соц≥ально-етичних проблем Ц —ократ. …ого учень ѕлатон став основоположником ф≥лософськоњ школи об'Їктивного ≥деал≥зму, одним з найвпливов≥ших ф≥лософ≥в ус≥х час≥в. јр≥стотель Ц найзнаменит≥ший з енциклопедичних розум≥в в ≥стор≥њ людства, в своЇму вченн≥ спробував з'Їднати сильн≥ сторони погл¤д≥в ƒемокр≥та ≥ ѕлатона. …ого вченн¤ суттЇвим чином вплинуло на ф≥лософськ≥ напр¤ми —ередньов≥чч¤ ≥ Ќового часу.

¬≥дм≥тною рисою ф≥лософських твор≥в елл≥н≥стичного часу Ї посиленн¤ уваги до окремоњ людини ≥ њњ проблем. ‘≥лософ≥¤ ≈п≥кура своЇ завданн¤ бачила у зв≥льненн≥ людини в≥д страху перед смертю ≥ долею, в≥н заперечував втручанн¤ бог≥в у житт¤ природи ≥ людини, доводив матер≥альн≥сть душ≥. ∆иттЇвим ≥деалом ф≥лософськоњ школи стоњцизму були незворушн≥сть ≥ спок≥й, ¤к≥ повинна збер≥гати людина на противагу м≥нливому св≥ту. ќсновними чеснотами стоњки вважали розум≥нн¤ (тобто знанн¤ того, що Ї добро ≥ зло), мужн≥сть ≥ справедлив≥сть. ќсобливоњ попул¤рност≥ стоњцизм набуде у —тародавньому –им≥.

≤сторична наука —тародавньоњ √рец≥њ передус≥м асоц≥юЇтьс¤ з ≥м'¤м √еродота. ¬≥н багато подорожував: в≥дв≥дав ћалу јз≥ю, ™гипет, ‘≥н≥к≥ю, р≥зн≥ м≥ста балканськоњ √рец≥њ, узбережж¤ „орного мор¤. √оловна прац¤ √еродота Ц У≤стор≥¤Ф, присв¤чена найважлив≥ш≥й пол≥тичн≥й под≥њ грецькоњ ≥стор≥њ Ц греко-персидським в≥йнам. Ќезважаючи на те, що У≤стор≥¤Ф не завжди в≥др≥зн¤Їтьс¤ ц≥л≥сн≥стю ≥ науков≥стю, факти, ¤к≥ навод¤тьс¤ в н≥й, переважно достов≥рн≥. ѕрац¤ √еродота маЇ велике значенн¤ дл¤ вивченн¤ минулого народ≥в, ¤к≥ жили на територ≥њ сучасноњ ”крањни. —аме √еродоту належить перший в античн≥й л≥тератур≥ систематичний опис житт¤ ≥ побуту ск≥ф≥в.

ƒосить рано почали узагальнюватис¤ медичн≥ знанн¤. ¬ерховним покровителем медицини, богомЦц≥лителем вважавс¤ один з ол≥мп≥йських бог≥в Ц јполлон. Ѕогом власне медицини став јсклеп≥й, причому багато вчених зараз вважають, що у цього м≥фолог≥чного персонажа був ≥сторичний прообраз, реальний майстерний л≥кар. ” √рец≥њ склалос¤ дек≥лька наукових медичних шк≥л, найзнаменит≥ш≥ Ц  н≥дська (м≥сто  н≥д) ≥  оська (остр≥в  ос). ѕредставником останньоњ був √≥ппократ, ¤кий жив у класичну епоху. …ого ≥дењ про причини хвороб, про чотири темпераменти, про роль прогнозу при л≥куванн≥, про морально-етичн≥ вимоги до л≥кар¤ справили вин¤тковий вплив на подальший розвиток медицини.  л¤тва √≥ппократа ≥ сьогодн≥ Ї моральним кодексом л≥кар≥в усього св≥ту.

≈похою усп≥шного розвитку науки був елл≥н≥зм. ƒл¤ цього етапу характерна по¤ва нових наукових центр≥в, особливо в ел≥н≥стичних державах на —ход≥. Ќайб≥льшим науковим центром елл≥н≥стичного св≥ту була јлександр≥¤ ™гипетська з њњ ћусейоном (Уƒ≥м ћузФ) ≥ б≥бл≥отекою, ¤ка нараховувала б≥льше п≥вм≥льйона книг. —юди прињжджали працювати видатн≥ вчен≥, поети, художники з усього —ередземномор'¤.

—интезом накопичених на той час математичних знань можна вважати працю У≈лементиФ (або УЌачалаФ) ≈вкл≥да, ¤кий жив в јлександр≥њ. ¬икладен≥ тут постулати й акс≥оми, дедуктивний метод доказ≥в служили прот¤гом стол≥ть основою геометр≥њ. « ≥м'¤м јрх≥меда ≥з м≥ста —≥ракузи пов'¤зане в≥дкритт¤ одного з основних закон≥в г≥дростатики, початок л≥чби неск≥нченно великих ≥ малих величин, р¤д важливих техн≥чних винаход≥в. ѕом≥тно просунулос¤ вивченн¤ людини. √ероф≥л ’алкедонський ви¤вив нерви ≥ встановив њх зв'¤зок з мозком, в≥н же висловив припущенн¤, що з мозком пов'¤зан≥ розумов≥ зд≥бност≥ людини. ≈рас≥страт вивчав анатом≥ю серц¤. ÷е дуже неповний перел≥к усп≥х≥в давньогрецькоњ науки.

ќсв≥та . « розвитком античноњ духовноњ культури поступово виробл¤Їтьс¤ ≥деал людини, ¤кий передбачаЇ гармон≥ю, поЇднанн¤ ф≥зичноњ ≥ духовноњ краси. « цим ≥деалом сп≥вв≥дносилас¤ вс¤ система вихованн¤ й осв≥ти, ун≥кальна дл¤ свого часу. —аме пол≥си ≈ллади вперше в ≥стор≥њ поставили завданн¤ давати осв≥ту д≥т¤м усього в≥льного населенн¤ (мова йшла насамперед про хлопчик≥в). ѕричому увага зверталас¤ ¤к на придбанн¤ наукових знань, так ≥ на ф≥зичний розвиток, на засвоЇнн¤ морального кодексу в≥льного громад¤нина. ≤снували приватн≥ ≥ державн≥ навчальн≥ заклади. Ќа структур≥ осв≥ти позначалис¤ пол≥тичн≥ в≥дм≥нност≥ м≥ж пол≥сами. ¬ јф≥нах Ц м≥ст≥ з демократичним республ≥канським ладом Ц сформувалас¤ така система навчанн¤. ѕ≥сл¤ домашнього вихованн¤ хлопчики з семи рок≥в вчилис¤ в початков≥й школ≥, ¤ка називалас¤ дидаксалейон (в≥д грецького - УдидактикосФ Ц повчальний). “ут вивчали грамоту, л≥тературу починаючи з √омера, музику, арифметику, малюванн¤. Ѕ≥льш поглиблене вивченн¤ цих предмет≥в з доповненн¤м основ астроном≥њ ≥ ф≥лософ≥њ продовжувалос¤ в граматичних школах (у в≥ц≥ в≥д 12 до 15 рок≥в). Ќавчанн¤ ф≥зичн≥й культур≥ велос¤ одночасно у спец≥альному комплекс≥ Ц палестр≥. ¬с≥ ц≥ типи навчальних заклад≥в в јф≥нах належали приватним особам. ёнаки 16Ц18 рок≥в завершували загальну осв≥ту в г≥мнас≥њ. “ут були так≥ предмети: риторика, етика, лог≥ка, географ≥¤, а також г≥мнастика. ѕро г≥мнас≥њ дбала держава, дл¤ них зводилис¤ монументальн≥ буд≥вл≥. Ѕагат≥ люди вважали за честь зайн¤ти виборну посаду кер≥вника г≥мнас≥њ, незважаючи на те, що вона вимагала великих особистих витрат. √≥мнас≥њ були центрами наукового житт¤ пол≥са. ¬ јф≥нах прославилас¤ јкадем≥¤, де бес≥ди з≥ своњми учн¤ми в≥в ѕлатон ≥ Ћ≥кей, заснований јр≥стотелем. ѕ≥сл¤ г≥мнас≥њ можна було стати ефебом Ц учнем вищого навчального закладу, ¤кий в пол≥сну епоху був в≥йськовим, а в елл≥н≥стичну докор≥нно зм≥нивс¤ ≥ став цив≥льним. —воЇр≥дною формою вищоњ осв≥ти можна вважати гуртки, що створювалис¤ навколо великих вчених.

” —парт≥ контроль держави над розвитком особистост≥ був досить жорстким. «а переказами, новонароджених огл¤дали члени герус≥њ (м≥ськоњ ради стар≥йшин) ≥ в≥дбирали т≥льки здорових д≥тей.  волих ≥ хворобливих скидали в провалл¤ “айгетського хребта. ≤снувала система державного шк≥льного навчанн¤, обов'¤зкова дл¤ кожного спарт≥ата в≥д 8 до 20 рок≥в. ¬чилис¤ в школах, на в≥дм≥ну в≥д јф≥н, ≥ хлопчики, ≥ д≥вчатка.

Ћ≥тература. « м≥фолог≥Їю, њњ сюжетами й образами пов'¤заний дуже ранн≥й початок давньогрецькоњ л≥тературноњ традиц≥њ. –озвиток окремих сфер культури не завжди в≥дбуваЇтьс¤ р≥вном≥рно. “ак, у —тародавн≥й √рец≥њ вершини поетичноњ творчост≥ були дос¤гнут≥ набагато ран≥ше, н≥ж склалис¤ класична наука, осв≥та ≥ мистецтво.

ѕриблизно у VIII ст. до н.е. √омер склав своњ велик≥ еп≥чн≥ поеми У≤л≥адуФ й Уќд≥ссеюФ. Ѕ≥льш≥сть вчених вважаЇ, що √омер жив у ћал≥й јз≥њ ≥ був рапсодом Ц так називали поет≥в, ¤к≥ виступали з декламац≥Їю своњх в≥рш≥в. ¬ажко сказати, коли ц≥ поеми були записан≥. ≤снуЇ точка зору, що перш≥ записи з'¤вилис¤ ще за житт¤ √омера. Ќа думку ≥нших, це сталос¤ п≥зн≥ше Ц у VI ст. до н.е. ќбидв≥ верс≥њ сп≥вв≥днос¤тьс¤ з ≥стор≥Їю грецькоњ писемност≥. јлфав≥т (фонетичне письмо) був запозичений греками у ф≥н≥к≥йц≥в саме у VIII ст. до н.е. √реки тод≥ нав≥ть писали, ¤к ф≥н≥к≥йц≥: справа нал≥во ≥ без голосних. ¬ VI ст. до н.е. грецьке письмо набуло вже звичного дл¤ нас вигл¤ду.

ѕоеми пов'¤зан≥ з народним героњчним епосом, присв¤ченим “ро¤нськ≥й в≥йн≥, в ¤кому переплелис¤ ≥ реальн≥ ≥сторичн≥ под≥њ (в≥йськовий пох≥д грек≥вЦахейц≥в на “рою, ¤ку вони називали ≤л≥он), ≥ фантастичн≥ сюжети (У¤блуко розбратуФ ¤к причина в≥йни, участь бог≥в у конфл≥кт≥, Утро¤нський к≥ньФ). ѕроте √омер не переказуЇ м≥фи, а створюЇ художн≥ образи, малюЇ внутр≥шн≥й св≥т героњв, з≥ткненн¤ характер≥в. У≤л≥адаФ присв¤чена одному еп≥зоду останнього, дес¤того, року в≥йни Ц гн≥ву наймогутн≥шого ≥ найхоробр≥шого з грецьких воњн≥в јх≥лла, ¤кий образивс¤ на ватажка грек≥в, м≥кенського цар¤ јгамемнона. јх≥лл в≥дмовл¤Їтьс¤ брати участь у битв≥, тро¤нц≥ прориваютьс¤ до корабл≥в, гине кращий друг јх≥лла Ц ѕатрокл. јх≥лл зм≥нюЇ р≥шенн¤, вступаЇ у двоб≥й з головним захисником “роњ Ц сином цар¤ ѕр≥ама √ектором Ц ≥ вбиваЇ його. ѕриголомшуЇ сцена зустр≥ч≥ јх≥лла з ѕр≥амом, коли цар, ц≥луючи руки переможц¤, просить в≥ддати йому т≥ло сина дл¤ похованн¤ з ус≥ма почест¤ми.

Уќд≥ссе¤Ф Ц ≥нша за композиц≥Їю ≥ сюжетом. ¬она розпов≥даЇ про довгий, повний неймов≥рних казкових пригод шл¤х додому одного з головних учасник≥в в≥йни Ц цар¤ острова ≤така, хитромудрого ќд≥ссе¤.

“очну й образну оц≥нку значенн¤ У≤л≥адиФ та Уќд≥ссењФ дав середньов≥чний в≥зант≥йський письменник: Уѕод≥бно до того, ¤к, за висловом √омера, вс≥ р≥ки ≥ потоки беруть св≥й початок з ќкеану, так джерелом будь-¤кого мистецтва слова Ї √омерФ. √реки не просто любили гомер≥вськ≥ поеми, а схил¤лис¤ перед ними. ѓх знали напам'¤ть, багато раз≥в переписували. ¬они стали основою вихованн¤ й осв≥ти.

ѕродовжив еп≥чну традиц≥ю √омера √ес≥од. ” поем≥ У“еогон≥¤Ф в≥н виклав м≥фолог≥чн≥ у¤вленн¤ про походженн¤ бог≥в ≥ будову св≥ту. ” У“рудах ≥ дн¤хФ уперше вв≥в в еп≥чну поему особист≥ оц≥нки, опис обставин власного житт¤. Ќадал≥ в √рец≥њ набрала розвитку л≥рична поез≥¤. Ќам в≥дом≥ ≥мена поетеси —апфо (сапф≥чна строфа Ц особливий в≥ршований розм≥р), јнакреонта (анакреонтика Ц л≥рика, що осп≥вуЇ рад≥сть житт¤ ≥ мирськ≥ насолоди), однак в≥рш≥ цих та ≥нших давньогрецьких автор≥в збереглис¤ лише фрагментарно. як самост≥йний жанр л≥тературноњ творчост≥ склалас¤ драматург≥¤.

“еатр . ѕоходженн¤ театру пов'¤зане з≥ св¤тами на честь бога виноградарства ƒ≥он≥са. ”часники ритуальних процес≥й зображали почет ƒ≥он≥са, од¤гали коз¤ч≥ шкури, сп≥вали ≥ танцювали (слово Утрагед≥¤Ф в переклад≥ з грецького Ц Уп≥сн¤ козл≥вФ). ѕро ≥сторичне кор≥нн¤ театру св≥дчить обов'¤зкова участь у давньогрецьких трагед≥¤х хору, з ¤ким спочатку в≥в д≥алоги один актор, п≥зн≥ше к≥льк≥сть актор≥в зб≥льшилас¤ до трьох. ѕоЇднанн¤ з л≥тературною традиц≥Їю в класичну епоху перетворило театр з рел≥г≥йних, народних вистав на самост≥йний вид мистецтва.

“еатральн≥ вистави стали нев≥д'Їмною складовою державних св¤т Ц ƒ≥он≥с≥й ≥ Ћ≥ней. ƒл¤ них будували гранд≥озн≥ кам'¤н≥ театри, розрахован≥ на тис¤ч≥ гл¤дач≥в (збереглис¤ театр ƒ≥он≥са в јф≥нах, амф≥театр в ≈п≥давр≥).  ер≥вники м≥ста знаходили хорега (людину, ¤ка забезпечувала ф≥нансуванн¤), за жеребом визначали пор¤док показу комед≥й, трагед≥й. Ѕ≥дн≥ люди отримували грош≥ на вх≥дний квиток. јкторами були т≥льки чолов≥ки, вони грали в особливих масках. ѕостановником був сам поет. ѕ≥сл¤ зак≥нченн¤ вистав, ¤к≥ тривали дек≥лька дн≥в з ранку до вечора, спец≥альн≥ судд≥ визначали кращих, вручали призи.

Ќайуславлен≥шими драматургами Ї траг≥ки ≈сх≥л, —офокл ≥ ≈вр≥п≥д. Ќа превеликий жаль, б≥льш≥сть драматичних твор≥в втрачено. ѕовн≥стю збереглос¤ лише с≥м п'Їс ≈сх≥ла (написав 90 п'Їс, 13 раз≥в перемагав у драматург≥чних змаганн¤х), с≥м Ц —офокла (написано 123 трагед≥њ, з них перемогли Ц 24), трохи б≥льше Ц 17 Ц ≈вр≥п≥да (108 п'Їс, 4 перемоги)

≈сх≥л в ≥сторичн≥й п'Їс≥ УѕерсиФ прославл¤Ї перемогу грек≥в у в≥йн≥ з загарбниками, в ¤к≥й, до реч≥, сам брав участь. ≤нш≥ п'Їси написан≥ за м≥фолог≥чними сюжетами. јвтори досить в≥льно ≥нтерпретували њх, виражали власн≥ погл¤ди. ≈сх≥л у трагед≥њ Уѕрометей прикутийФ захоплюЇтьс¤ мужн≥стю ≥ волелюбн≥стю титана.

—офокл привн≥с психолог≥чне мотивуванн¤ вчинк≥в героњв. Ќаприклад, в Ујнт≥гон≥Ф головна героњн¤ приносить себе у жертву, але виконуЇ етичний обов'¤зок: всупереч заборон≥ цар¤ ховаЇ загиблого брата. —аме в ц≥й трагед≥њ звучить хор з≥ знаменитим рефреном: УЅагато в св≥т≥ сил великих, але сильн≥шого за людину немаЇ в природ≥ н≥чогоФ.

≈вр≥п≥д, молодший з трьох великих драматург≥в, жив уже в епоху кризи, громад¤нських воЇн, зовн≥шньоњ небезпеки, ¤ка наростала з боку ћакедон≥њ. ¬се це ≥ д≥стало в≥дображенн¤ в його творчост≥ (Ућеде¤Ф, У≤пол≥тФ). јр≥стотель називав ≈вр≥п≥да Унайтраг≥чн≥шим з поет≥вФ.

ћайстром комед≥њ заслужено вважаЇтьс¤ јр≥стофан (У’мариФ, УќсиФ, У∆абиФ). ƒраматичн≥ твори давн≥х грек≥в дос≥ залишаютьс¤ в репертуар≥ багатьох театр≥в, вони неодноразово екран≥зувалис¤.

¬ажливе м≥сце в житт≥ елл≥н≥в займала музика. ≤снували спец≥альн≥ колег≥њ (об'Їднанн¤) сп≥вак≥в, музикант≥в, танцюрист≥в. ћузика була одноголосною, хор сп≥вав в ун≥сон. ѕоширеними музичними ≥нструментами були л≥ра та флейта.

јрх≥тектура. ¬ давньогрецьких пол≥сах розвиваЇтьс¤ система регул¤рного плануванн¤ м≥ст, з пр¤мокутною мережею вулиць, площею Ц центром торговельного та сусп≥льного житт¤.  ультовим та арх≥тектурноЦкомпозиц≥йним ¤дром м≥ста був храм, ¤кий будувавс¤ на вершин≥ акропол¤ Ц високоњ й укр≥пленоњ частини м≥ста.

≈лл≥ни виробили абсолютно ≥нший, н≥ж давньосх≥дн≥ цив≥л≥зац≥њ, тип храму Ц в≥дкритий, св≥тлий. ¬≥н прославл¤в людину, а не викликав страх. ’арактерно, що в арх≥тектур≥ присутнЇ людське метричне начало. ћатематичний анал≥з пропорц≥й храм≥в дов≥в, що вони в≥дпов≥дають пропорц≥¤м людськоњ ф≥гури.  ласичний грецький храм був пр¤мокутним у план≥, з ус≥х бок≥в оточеним колонадою. ƒах будували двосхилим. “рикутн≥ площини, ¤к≥ утворювалис¤ з фасад≥в Ц фронтони, Ц ¤к правило, прикрашалис¤ скульптурами.

’арактерною рисою грецькоњ арх≥тектури Ї чистота ≥ Їдн≥сть стилю. Ѕуло вироблено три основних арх≥тектурних ордери (УордерФ Ц у переклад≥ з грецького Упор¤докФ) Ц вони розр≥знюютьс¤ типами колон ≥ перекритт≥в, пропорц≥¤ми, декоративною прикрасою. ƒор≥йський та ≥он≥чний стил≥ виникли в пол≥сний пер≥од. Ќайошатн≥ший Ц кор≥нфський ордер Ц з'¤вивс¤ у часи елл≥н≥зму.

Ќайб≥льш довершеним арх≥тектурним ансамблем класичноњ √рец≥њ Ї аф≥нський јкрополь. ¬≥н був споруджений у друг≥й половин≥ V ст. до н.е., у пер≥од найб≥льшоњ могутност≥ јф≥н. —кел¤ јкропол¤, ¤ка на 150 м височить над р≥внем мор¤, здавна була фортецею, а пот≥м м≥сцем розташуванн¤ головних культових споруд. ќднак п≥д час персидського нападу древн≥ храми зазнали руйнуванн¤. ѕ≥сл¤ перемоги ѕер≥кл став ≥н≥ц≥атором гранд≥озноњ реконструкц≥њ јкропол¤. –оботами керував особистий друг ѕер≥кла Ц видатний скульптор ‘≥д≥й.

’арактерна риса цього комплексу Ц надзвичайна гармон≥йн≥сть, ¤ка по¤снюЇтьс¤ Їдн≥стю задуму ≥ швидк≥стю буд≥вництва (близько 40 рок≥в). ѕарадний вх≥д до јкропол¤ Ц ѕроп≥лењ Ц зведено арх≥тектором ћнес≥клом. ѕ≥зн≥ше перед ними на штучно зб≥льшеному виступ≥ скел≥ було побудовано невеликий храм Ќ≥ки јптерос (Ќ≥ки Ѕезкрилоњ) Ц символ того, що богин¤ перемоги н≥коли не покине м≥сто.

√оловний храм јкропол¤ Ц б≥ломармуровий ѕарфенон Ц храм јф≥ни ѕарфенос (јф≥ни-ƒ≥ви). …ого арх≥тектори ≤кт≥н ≥  алл≥крат задумали ≥ спроектували буд≥влю наст≥льки пропорц≥йно, що вона, безумовно, вид≥л¤Їтьс¤ ¤к найвеличн≥ша споруда комплексу, проте своњми розм≥рами не УтиснеФ на ≥нш≥. ” старовину в центр≥ јкропол¤ на постамент≥ в золотому обладунку вивищувалас¤ гранд≥озна ф≥гура јф≥ни ѕаллади (јф≥ни ¬оњтельки) роботи ‘≥д≥¤.

≈рехтейон Ц храм, присв¤чений ѕосейдону, ¤кий за м≥фом сперечавс¤ з јф≥ною за право протегувати м≥сту. Ќайв≥дом≥ший у цьому храм≥ портик кар≥атид. ѕортиком називають в≥дкриту з одного боку галерею, що спираЇтьс¤ на колони, а в ≈рехтейон≥ колони зам≥нен≥ ш≥стьма мармуровими ф≥гурами д≥вчатЦкар≥атид. ћи ≥ зараз можемо повторити сл≥дом за римським ≥сториком ѕлутархом, ¤кий писав про споруди јкропол¤: У...њх в≥чна новизна вр¤тувала њх в≥д дотику часуФ.

јрх≥тектура елл≥н≥стичних пол≥с≥в продовжувала грецьк≥ традиц≥њ, але б≥льше уваги стало прид≥л¤тис¤ громадському буд≥вництву Ц арх≥тектур≥ театр≥в, г≥мназ≥й, палац≥в елл≥нських правител≥в. ƒо цього часу належить споруда таких прославлених Учудес св≥туФ, ¤к гробниц¤ цар¤ ћавзола в √ал≥карнас≥ ≥ ‘ароський ма¤к на вход≥ в јлександр≥йську гавань.

ќбразотворче мистецтво . ”любленим видом мистецтва елл≥н≥в була скульптура. —татуњ бог≥в ставилис¤ в храмах ≥ на м≥ських майданах, споруджувалис¤ переможц¤м ќл≥мп≥йських ≥гор ≥ великим драматургам.

ќволод≥нн¤, дуже поступове, досконал≥стю у цьому вид≥ мистецтва сходить до архањчних час≥в. јрхеологами знайдено дес¤тки дуже схожих одна на одну архањчних статуй двох тип≥в: так зван≥ куроси Ц статуњ оголених юнак≥в ≥ кори Ц ж≥ноч≥ статуњ. ÷≥ ф≥гури вигл¤дають ще дуже скуто, можна побачити поки т≥льки спроби передати живий рух.

Ўедеври скульптури, ¤кими не перестаЇ захоплюватис¤ людство, дала св≥ту епоха давньогрецькоњ класики. —учасниками були велик≥ майстри ‘≥д≥й, ћирон, ѕол≥клет. ‘≥д≥¤ називали Утворцем бог≥вФ. ƒо нас його головн≥ роботи не д≥йшли, судити про них ми можемо лише ≥з захоплених опис≥в та посередн≥х коп≥й. —тату¤ «евса, облицьована золотом ≥ слоновою к≥сткою, в головному храм≥ «евса в ќл≥мп≥њ була в≥днесена сучасниками до семи чудес св≥ту. ¬≥н же створив видатн≥ барельЇфи ≥ скульптури ѕарфенона, в тому числ≥ головну статую Ц јф≥ни ѕарфенос (јф≥ни-ƒ≥ви).

ћирон дос¤г висот у прагненн≥ передати в скульптурному зображенн≥ рух людини. ” його знаменитому Уƒискобол≥Ф вперше в мистецтв≥ вир≥шено завданн¤ передач≥ моменту переходу в≥д одного руху до ≥ншого, подолано статичн≥сть. ” той же час в≥дпов≥дно до загального естетичного ≥деалу обличч¤ атлета скульптор зображаЇ абсолютно спок≥йним.

ѕол≥клету належить цикл статуй атлет≥в Ц переможц≥в ќл≥мп≥йських ≥гор. Ќайб≥льш знаменита ф≥гура Ц Уƒор≥форФ (юнак з≥ списом). ѕол≥клет теоретично узагальнив досв≥д своЇњ майстерност≥ в трактат≥ У анонФ.

Ќайславетн≥шим творцем ж≥ночих скульптурних образ≥в був ѕракситель. …ого Ујфрод≥та  н≥дськаФ маЇ безл≥ч насл≥дувань. ƒо ц≥Їњ традиц≥њ належить ≥ знаменита Ујфрод≥та ћ≥лоськаФ нев≥домого майстра. ѕропорц≥йн≥сть класичних скульптур стала зразком дл¤ майстр≥в багатьох епох.

≈поха завоювань ќлександра ћакедонського, подальшого краху його ≥мпер≥њ, сповнена пристрастей, злет≥в ≥ пад≥нь людських доль, ц≥лих держав, привнесла нову атмосферу в мистецтво. якщо пор≥внювати скульптури епохи елл≥н≥зму з попередн≥м, класичним пер≥одом, то њх вигл¤д втратив незворушн≥сть, спок≥й. ’удожник≥в стали ц≥кавити душевн≥ пориви людей, њх стан у траг≥чн≥ моменти (наприклад, скульптурна група УЋаокоонФ). «'¤вл¤ютьс¤ скульптурн≥ портрети, ¤к≥ передають ≥ндив≥дуальн≥ риси. яскравою була творч≥сть Ћ≥с≥ппа (до нас д≥йшов скульптурний портрет ќлександра ћакедонського). ”сп≥хи науки розширили техн≥чн≥ можливост≥ мистецтва. ќдне з Усеми чудесФ св≥ту Ц –одоський колос, що ¤вл¤в собою бронзову статую бога сонц¤ √ел≥оса (висота колоса була близько 35 м).

∆ивописн≥ твори (фрески, картини) не збереглис¤, але судити про њх р≥вень даЇ можлив≥сть чудовий вазовий живопис. « удосконаленн¤м керам≥чноњ технолог≥њ зростав ≥ художн≥й р≥вень: дл¤ архањки характерний так званий чорноф≥гурний стиль зображенн¤ (малювалис¤ темн≥ ф≥гури на св≥тлому фон≥), у класичну епоху з'¤вивс¤ червоноф≥гурний стиль, ¤кий зробив зображенн¤ б≥льш реал≥стичними.

« пол≥тичною ≥ воЇнною поразкою √рец≥њ та елл≥н≥стичних держав в≥д –имськоњ держави антична культурна традиц≥¤ не перервалас¤, почавс¤ њњ новий етап.

3.  ультура —тародавнього –иму

 ультура —тародавнього –иму Ц другий етап античноњ культури. ¬плив культури —тародавньоњ √рец≥њ на –им не п≥дл¤гаЇ сумн≥ву. ƒавньогрецький ≥сторик, автор фундаментальноњ 40Цтомноњ У«агальноњ ≥стор≥њФ ѕол≥б≥й, ¤кий прожив у –им≥ 16 рок≥в, п≥дкреслив одну з особливостей давньоримськоњ культури: У–имл¤ни, ви¤вл¤Їтьс¤, можуть краще за вс¤кий ≥нший народ зм≥нити своњ звички ≥ запозичити кориснеФ. јле в той же час римська культура не коп≥ювала грецьку, вона розвивала, поглиблювала дос¤гнуте, а також привносила власн≥ нац≥ональн≥ риси Ц практицизм, дисципл≥нован≥сть, дотриманн¤ сувороњ системи. Ќайб≥льш≥ завойовники старовини Ц римл¤ни, п≥дкор¤ючи р≥зн≥ народи, вбирали њх культурн≥ дос¤гненн¤, але при цьому збер≥гали й своњ Удомашн≥Ф звичањ. ƒинам≥зм римськоњ культури Ц така ж ≥стотна њњ особлив≥сть, ¤к ≥ традиц≥онал≥зм. ¬заЇмод≥¤ цих двох начал обумовила ≥ њњ життЇздатн≥сть, ≥ величезну роль дл¤ подальшоњ культурноњ ≥стор≥њ ™вропи, особливо «ах≥дноњ.

ѕер≥одизац≥¤. ѕер≥оди в розвитку давньоримськоњ культури дуже ч≥тко в≥дпов≥дають трьом основним етапам у пол≥тичн≥й ≥стор≥њ: царському, пер≥оду республ≥ки ≥ пер≥оду ≥мпер≥њ.

“радиц≥йно починають в≥дл≥к ≥стор≥њ —тародавнього –иму з VIII ст. до н.е., в≥д легендарноњ дати заснуванн¤ –иму –омулом ≥ –емом в 753 р. до н.е. ƒо VI ст. до н.е. –им ¤вл¤в собою пол≥с на чол≥ з цар¤ми. ¬еликий культурний вплив справл¤ли на римл¤н сус≥дн≥ народи, особливо загадков≥ етруски (не¤сне походженн¤ цього народу, бо залишаЇтьс¤ незрозум≥лою його писемн≥сть). ” них римл¤ни запозичили б≥льш≥сть л≥тер свого алфав≥ту, прийоми буд≥вництва, де¤к≥ обр¤ди (наприклад, глад≥аторськ≥ боњ). —имвол –иму Ц бронзова стату¤ вовчиц≥ Ц виконана етруським майстром. ≈труською була останн¤ з царських династ≥й.

ѕ≥сл¤ вигнанн¤ цар¤ влада переходить до народних збор≥в, ¤к≥ обирали сенат ≥ двох консул≥в. ” пер≥од республ≥ки (VIЦI ст. до н.е.) –им п≥дкорив всю ≤тал≥ю, перем≥г  арфаген ≥ завоював √рец≥ю. √реки стають вчител¤ми своњх завойовник≥в, грецький вплив на римську культуру дом≥нуЇ: вивчаЇтьс¤ грецька ф≥лософ≥¤, л≥тература, знанн¤ грецькоњ мови стаЇ обов'¤зковим дл¤ осв≥ченоњ людини, коп≥юютьс¤ грецьк≥ скульптури.

¬нутр≥шн¤ криза республ≥канського ладу, перетворенн¤ арм≥њ на профес≥йну, зм≥на рол≥ воЇначальник≥в спричин¤ють громад¤нськ≥ в≥йни. √ай ёл≥й ÷езар проголосив себе ≥мператором. ѕ≥сл¤ вбивства ÷езар¤ ≥ запеклоњ боротьби до влади прийшов його плем≥нник ќктав≥ан јвгуст. …ого правл≥нн¤ починаЇ пер≥од ≥мпер≥њ (I ст. до н.е. Ц V ст. н.е). Ќакопичений культурний потенц≥ал, пол≥тична стаб≥льн≥сть, величезн≥ матер≥альн≥ багатства обумовлюють п≥днесенн¤ римськоњ культури. «авойован≥ сх≥дн≥ народи також робл¤ть св≥й внесок до культури –иму, особливо њх вплив в≥дчуваЇтьс¤ в рел≥г≥йн≥й сфер≥. –им довго не знаЇ воЇнних невдач, але внутр≥шн≥ протир≥чч¤ ослабл¤ють його, в к≥нц≥ IV ст. н.е. в≥дбуваЇтьс¤ под≥л –имськоњ ≥мпер≥њ на «ах≥дну ≥ —х≥дну. ” 476 р. –им був зруйнований варварами, ≥ цю под≥ю вважають к≥нцем ≥стор≥њ —тародавнього –иму та стародавньоњ ≥стор≥њ взагал≥.

–ел≥г≥¤. –ел≥г≥¤ римл¤н найдавн≥шого часу базувалас¤ головним чином на у¤вленн≥ про внутр≥шн≥ сили, властив≥ окремим предметам ≥ люд¤м, на в≥р≥ в дух≥в Ц охоронц≥в ≥ заступник≥в м≥сць, д≥й, стан≥в. ƒо них належали ген≥њ (добр≥ духи, що охорон¤ли людину прот¤гом њњ житт¤), пенати (охоронц≥ ≥ заступники р≥дноњ осел≥, а пот≥м Ц усього римського народу, зв≥дси бере св≥й початок в≥домий висл≥в Ц Уповернутис¤ до р≥дних пенат≥вФ, тобто повернутис¤ на батьк≥вщину, додому). ¬≥рили ≥ в божества г≥р, джерел, л≥с≥в. ÷≥ духи ≥ божества були спочатку безособов≥ ≥ безстатев≥, нер≥дко ≥менувалис¤ ≥ в чолов≥чому, ≥ в ж≥ночому род≥ (янус ≥ яна, ‘авн ≥ ‘авна). ÷им божествам приносилис¤ жертви, њм присв¤чувалис¤ рел≥г≥йн≥ церемон≥њ. ¬еличезне значенн¤ прид≥л¤лос¤ р≥зного роду ворож≥нн¤м (за летом птах≥в, за нутрощами тварин тощо).

ѕ≥д впливом ≥тал≥йських племен з'¤вилис¤ бог —атурн, верховний бог ёп≥тер, ёнона ≥ ћ≥нерва. ” плебењв (нижча верства громад¤н) була сво¤ тр≥йц¤ божеств: ÷ерера (богин¤ злак≥в), Ћ≥бер (бог виноградар≥в) ≥ Ћ≥бера. «агально≥тал≥йськими богами стали ћарс (бог в≥йни), ƒ≥ана (богин¤ ћ≥с¤ц¤), ‘ортуна (богин¤ щаст¤, усп≥ху), ¬енера (богин¤ весни ≥ сад≥в, пот≥м Ц коханн¤ ≥ краси). ƒе¤к≥ боги шанувалис¤ головним чином людьми одного стану або профес≥њ (крамар≥ шанували ћеркур≥¤, рем≥сники Ц ћ≥нерву). ” римл¤н не склалас¤ власна розвинена м≥фолог≥¤. « посиленн¤м грецького впливу в≥дбулос¤ певне зближенн¤ римських бог≥в з грецькими ≥ запозиченн¤ грецькоњ м≥фолог≥њ («евс Ц ёп≥тер, √ера Ц ёнона, јф≥на Ц ћ≥нерва, јсклеп≥й Ц ≈скулап тощо). ѕроникали в –им ≥ сх≥дн≥ культи Ц ≤сиди, ќс≥р≥са,  ≥бели, вмираючого ≥ воскресаючого бога ћ≥три.

’арактерною рисою св≥тогл¤ду давн≥х римл¤н була м≥фолог≥зац≥¤ своЇњ ≥стор≥њ. якщо про бог≥в практично не було сюжетних розпов≥дей, то про заснуванн¤ –иму розпов≥дав м≥ф про брат≥в –омула ≥ –ема, ¤к≥ спершу чудом залишилис¤ живими п≥сл¤ змови проти њх батька ≥ пот≥м були вигодуван≥ вовчицею. ѕочинаючи з найдавн≥ших час≥в передавалис¤ розпов≥д≥ про в≥йськову доблесть ≥ патр≥отизм римл¤н. ќдна з них Ц про √а¤ ћуц≥¤, прозваного —цеволою (Ћ≥вшею). ѕ≥д час облоги –иму етрусками в≥н пробравс¤ у ворожий таб≥р ≥ спробував убити цар¤, але був схоплений. ўоб показати ворогов≥ ст≥йк≥сть духу римл¤н, √ай ћуц≥й сам поклав праву руку на вогонь св≥тильника ≥ спалив њњ, не вимовивши н≥ звуку. ѕриголомшен≥ етруски в≥дпустили ћуц≥¤ ≥ зн¤ли облогу. ѕ≥зн≥ше на честь воЇнних перемог –иму влаштовували гранд≥озн≥ тр≥умфи, а полководц≥ ставали об'Їктом культу. –имський народ вважав себе обраним, а свою державу Ц одн≥Їю з найвищих ц≥нностей. Ќа етап≥ ≥мпер≥њ сформувавс¤ культ ≥мператора ¤к живого бога.

¬иникненн¤ христи¤нства. ¬ м≥ру наростанн¤ загальноњ кризи –имськоњ ≥мпер≥њ настаЇ ≥ криза традиц≥йноњ рел≥г≥њ. ¬насл≥док складного синтезу сх≥дних рел≥г≥й ≥ культ≥в, передус≥м ≥удањзму, платон≥вськоњ ≥ елл≥н≥стичноњ ф≥лософ≥њ (зокрема стоњцизму) та соц≥альних утоп≥й виникаЇ нова рел≥г≥¤ Ц христи¤нство. « ≥удањзму Ц монотењстичноњ нац≥ональноњ рел≥г≥њ Їврейського народу Ц в христи¤нство прийшла та частина Ѕ≥бл≥њ, ¤ка називаЇтьс¤ —тарим «апов≥том Ц зб≥рник давн≥х св¤щенних текст≥в. ¬≥н складавс¤ прот¤гом ≤ тис¤чол≥тт¤ до н.е. ≥ м≥стить виклад м≥фолог≥чних систем ≥ сюжет≥в, ≥сторичн≥ перекази, рел≥г≥йну публ≥цистику ≥ притч≥, ф≥лософсько-морал≥стичн≥ твори ≥ любовну л≥рику, зразки рел≥г≥йноњ м≥стики.

ўо становить зм≥ст новоњ рел≥г≥њ Ц христи¤нства? якщо намагатис¤ сказати стисло, то це в≥ра в те, що дв≥ тис¤ч≥ рок≥в тому Ѕог прийшов у наш св≥т Ц народивс¤, прийн¤в ≥м'¤ ≤сус, пропов≥дував, страждав ≥ помер на хрест≥, ¤к людина. —в¤щеною книгою христи¤н стала Ѕ≥бл≥¤, до ¤коњ ув≥йшли —тарий «апов≥т та Ќовий «апов≥т. Ќовий «апов≥т м≥стить: 4 Ївангел≥Ї (в переклад≥ з грецького УЇвангел≥ЇФ Ц блага, добра зв≥стка) Ц в≥д ћатфе¤, в≥д ћарка, в≥д Ћуки ≥ в≥д ≤оанна, в ¤ких описане земне житт¤ ≤суса ’риста; ƒ≥¤нн¤ св¤тих јпостол≥в (учн≥в ’риста); —оборн≥ посланн¤ св¤тих јпостол≥в; ѕосланн¤ јпостола ѕавла ≥ ќткровенн¤ ≤оанна Ѕогослова, або јпокал≥псис. ƒосв≥д, вт≥лений ≥ заф≥ксований у Ѕ≥бл≥њ, збагатив народну мудр≥сть, вплинув на розвиток л≥тератури, образотворчого мистецтва, ф≥лософськоњ думки.

—учасна ≥сторична наука виходить з того, що Ївангельськ≥ розпов≥д≥ про ≤суса мають п≥д собою безперечне ≥сторичне п≥дгрунт¤. Ѕ≥льш≥сть ≥сторик≥в погоджуютьс¤ на думц≥, що ≤сус (¤кий народивс¤ в 4 р. до н.е.) був реальним подвижником ≥ пропов≥дником, ¤кий жив в ≤удењ ≥ героњчно прийн¤в мученицьку смерть за в≥ру й ≥стину. ≤сторичними (тобто такими, що реально ≥снували) особистост¤ми вважаЇтьс¤ ≥ б≥льш≥сть апостол≥в Ц найближчих учн≥в ’риста (ѕетро, јндр≥й, ≤оанн, ѕавло ≥ ≥нш.). Ќасл≥дуючи приклад свого ¬чител¤, апостоли не повинн≥ були волод≥ти майном, њм не можна було залишатис¤ на одному м≥сц≥ довше одногоЦдвох дн≥в ≥ брати з собою в дорогу щоЦнебудь, кр≥м хл≥ба.

’ристос пропов≥дував дв≥ Унайб≥льш≥ запов≥д≥ в закон≥Ф, в ¤ких зосереджений весь дух ≥ значенн¤ ≥стинноњ в≥ри. ѕерша з них: УЕвозлюби √оспода Ѕога твого вс≥м серцем твоњм, ≥ вс≥Їю душею твоЇю, ≥ вс≥м розум≥нн¤м твоњм...Ф, друга ж: Увозлюби ближнього твого ¤к самого себе; на цих двох запов≥д¤х затверджуЇтьс¤ весь закон...Ф (™вангел≥Ї в≥д ћатфе¤. 22.37; 39Ц40).

ѕров≥дна у ранньому христи¤нств≥ ≥де¤ р≥вност≥ людей перед Ѕогом була своЇр≥дною формою протесту завойованих ≥ пригноблених. Ќова рел≥г≥¤, ¤ка спочатку поширилас¤ серед нижчих верств сусп≥льства у сх≥дних пров≥нц≥¤х, зазнавала суворого пересл≥дуванн¤. ѕерш≥ згадки про христи¤н у римських джерелах належать до часу правл≥нн¤ ≥мператора Ќерона (I ст. н.е.), коли њх звинуватили в п≥дпал≥ –иму ≥ влаштували масову страту. ѕоступово христи¤нство завойовуЇ все б≥льше прихильник≥в, а верх≥вка церковнослужител≥в вступаЇ в союз з владою. ≤мператор  онстантин I на початку IV ст. н.е. визнав христи¤нство р≥вноправною рел≥г≥Їю, а в к≥нц≥ IV ст. ≥мператор ‘еодос≥й I заборонив вс≥ ¤зичницьк≥ обр¤ди, тобто христи¤нство перетворилос¤ на державну рел≥г≥ю.

—истема вихованн¤ й осв≥ти. ќсобливу роль у римл¤н в≥д≥гравало с≥мейне вихованн¤. ƒ≥ти виховувалис¤ в дус≥ поваги до в≥рувань ≥ звичањв предк≥в, беззаперечного п≥дкоренн¤ батьк≥вськ≥й влад≥. —правжн≥й громад¤нин у римл¤н Ц це слухн¤ний син ≥ дисципл≥нований воњн. ѕрадавнЇ законодавство передбачало суворе покаранн¤ за порушенн¤ батьк≥вськоњ вол≥, в цьому ж напр¤м≥ д≥¤ла державна рел≥г≥¤ з њњ обожнюванн¤м громад¤нськоњ ≥ в≥йськовоњ доброчесност≥. ” V ст. до н.е. з'¤вилис¤ елементарн≥ (у переклад≥ з латин≥ Ц основн≥) школи, де навчалис¤ головним чином д≥ти в≥льних громад¤н. ѕредмети Ц латинська ≥ грецька мови, письмо, читанн¤ ≥ л≥чба. ѕ≥зн≥ше серед знатних ≥ заможних с≥мей набула поширенн¤ домашн¤ осв≥та. ” II ст. до н.е. виникли граматичн≥ ≥ риторськ≥ школи, ¤к≥ також були доступн≥ т≥льки дл¤ д≥тей багатих римл¤н. –иторськ≥ школи були своЇр≥дними вищими навчальними закладами (ораторське мистецтво, право, ф≥лософ≥¤, поез≥¤). ѕоступово юристиЦвчител≥ утворили досить ст≥йк≥ групи, ¤к≥ отримали назву УкафедриФ. «а таким же принципом оформл¤ютьс¤ кафедри риторики ≥ ф≥лософ≥њ, медицини й арх≥тектури. ƒек≥лька вищих шк≥л виникаЇ у II ст. н.е. (–им, јф≥ни). —туденти, ¤к≥ прињжджали здобувати осв≥ту з р≥зних частин –имськоњ держави, об'Їднувалис¤ в земл¤цтва Ц УхориФ.

” пер≥од республ≥ки навчанн¤ було приватним, ≥ держава в нього не втручалас¤. ќднак у часи ≥мпер≥њ держава почала контролювати систему осв≥ти. ¬чител≥ перетворилис¤ на оплачуваних державних службовц≥в. ¬≥дпов≥дно до розм≥р≥в кожного м≥ста встановлювалас¤ к≥льк≥сть ритор≥в ≥ граматик≥в. ¬чител≥ користувалис¤ р¤дом прив≥лењв, а в IV ст. н.е. вс≥ кандидатури викладач≥в п≥дл¤гали затвердженню ≥мператором. “ака система мала ≥ позитивн≥, ≥ негативн≥ насл≥дки.

Ќаука. –имл¤ни зум≥ли освоњти ≥ переробити накопичений наукою р≥зних крањн потенц≥ал ≥, розвиваючи його, дос¤гнути найзначн≥ших результат≥в, особливо в тих галуз¤х знань, де можливе практичне застосуванн¤ наукових дос¤гнень.

Ќа римськ≥й ф≥лософ≥њ найсильн≥ше позначавс¤ грецький вплив, тут не склалос¤ жодного ориг≥нального напр¤му. ѕопул¤рн≥сть отримали насамперед моральноЦетичн≥ вченн¤. ћайже оф≥ц≥йною доктриною римськоњ держави став стоњцизм, ¤кий бачив мету ф≥лософ≥њ в тому, щоб вказати шл¤х до щаст¤. ¬идатним представником цього напр¤му був —енека. ¬≥н в≥д≥гравав пом≥тну пол≥тичну роль при ≥мператор≥ Ќерон≥, але зак≥нчилас¤ його кар'Їра траг≥чно. «ап≥дозривши участь —енеки в змов≥, Ќерон змусив ф≥лософа пок≥нчити житт¤ самогубством. —енека насамперед розробл¤в проблеми практичноњ морал≥: подоланн¤ страху смерт≥, важлив≥сть стриманост≥, етична р≥вн≥сть людей, ≥снуванн¤ дол≥. ‘≥лософська розробка такого кола ≥дей дозвол¤Ї вважати вченн¤ —енеки одним з джерел христи¤нськоњ етики.

ѕом≥тним внеском римськоњ науки було створенн¤ ц≥лого р¤ду енциклопедичних роб≥т, ¤к≥ систематизували знанн¤, накопичен≥ в р≥зних сферах. “ак, основн≥ ≥дењ античноњ матер≥ал≥стичноњ думки про атоми, про смертн≥сть душ≥, незалежн≥сть природи в≥д вол≥ бог≥в викладаЇ “≥т Ћукрец≥й  ар у науково-просв≥тницьк≥й поем≥ Уѕро природу речейФ. ¬≥н, зокрема, формулюЇ фундаментальн≥ ≥дењ зв'¤зку руху ≥ часу, збереженн¤ речовини (Уз н≥чого н≥що постати не може та в ц≥лковите н≥що повернутисьФ), неск≥нченн≥сть св≥ту (У¬сесв≥ту справд≥ у жодному напр¤м≥ жодна границ¤ не замикаЇЕ ¬изнати мусиш те, що не маЇ к≥нц¤, в ¤кий б≥к би не ширивс¤, всесв≥тФ).

 ласична прац¤ з географ≥њ належить —трабону, ¤кий з≥брав у своњй У√еограф≥њФ вс≥ ≥снуюч≥ в≥домост≥ про крањни ≥ народи Ц в≥д Ѕритан≥њ до ≤нд≥њ. ѕтолемей, узагальнюючи астроном≥чн≥ спостереженн¤, розробив геоцентричну модель св≥ту, зг≥дно з ¤кою навколо «емл≥, ¤ка маЇ форму кул≥, обертаютьс¤ —онце та ≥нш≥ планети. ÷¤ модель залишалас¤ пан≥вною до Ќового часу. √оловною ф≥гурою античноњ медицини ≥ незаперечним авторитетом прот¤гом подальшого тис¤чол≥тт¤ був √ален, ¤кий вивчав нервову систему, спинний мозок. √алену належить перша в ≥стор≥њ науки концепц≥¤ кровооб≥гу.

« огл¤ду на особливе ставленн¤ римл¤н до своЇњ держави зрозум≥ла вин¤ткова роль ≥сторичноњ науки у —тародавньому –им≥. ≤сториками часто ставали люди, ¤к≥ займали високе сусп≥льне становище ≥ брали активну участь у пол≥тичному житт≥. ≤сторичн≥ твори належать ёл≥ю ÷езарю (У«аписки про гальську в≥йнуФ). Ѕлизьким до ќктав≥ана јвгуста був “≥т Ћ≥в≥й, твори ¤кого Ї майже Їдиним джерелом дл¤ вивченн¤ ранн≥х пер≥од≥в в ≥стор≥њ –иму. “ацит намалював картину римськоњ ≥стор≥њ час≥в ≥мпер≥њ, прид≥ливши значне м≥сце варварським племенам, ¤к≥ нападали на –им, згадавши серед ≥нших ≥ венед≥в (одна з назв слов'¤нських племен у старовину). ќдним з найпопул¤рн≥ших ≥сторик≥в св≥ту залишаЇтьс¤ ѕлутарх, ¤кий обрав жанр ≥сторичного портрета. …ого твори ≥ зараз видаютьс¤ великими тиражами, читаютьс¤. ” Уѕор≥вн¤льних життЇписахФ в≥н в≥дшукуЇ паралел≥ в грецьк≥й ≥ римськ≥й ≥стор≥њ через розгл¤д б≥ограф≥й уславлених людей.

¬иключно значущим ≥ ориг≥нальним внеском —тародавнього –иму в св≥тову наукову традиц≥ю Ї створенн¤ юриспруденц≥њ. –имське право обов'¤зково входить в учбовий курс ус≥х сучасних вищих навчальних заклад≥в, ¤к≥ готують юрист≥в. ѕерш≥ закони були письмово оформлен≥ за час≥в боротьби плебењв з патриц≥¤ми в ранн≥й республ≥ц≥ ≥ вт≥лили перемогу р≥вност≥ пол≥тичних прав ус≥х громад¤н –иму. ¬ результат≥ з'¤вилис¤ так зван≥ У«акони 12 таблицьФ, ¤к≥ заклали п≥двалини римського законодавства. ¬ажливий внесок у розвиток юриспруденц≥њ зробив ћарк “улл≥й ÷ицерон Ц видатний оратор, автор праць з ф≥лософ≥њ держави, посл≥довний прихильник демократичного правл≥нн¤. ѕ≥сл¤ вбивства ÷езар¤ в≥н намагавс¤ в≥дтворити республ≥ку, але марно.

” –им≥ д≥¤ла ч≥тка судова система. ” часи п≥зньоњ республ≥ки та ≥мпер≥њ, коли в закони часто вносилис¤ зм≥ни, виникла потреба ≥нформувати громад¤н про закони, ¤к≥ приймалис¤. «а ёл≥¤ ÷езар¤ на центральну площу виставл¤ли г≥псову дошку з пов≥домленн¤ми про воЇнн≥ перемоги й ур¤дов≥ акти та р≥шенн¤ Ц Уўоденн≥ в≥домост≥ римського народуФ (своЇр≥дний прообраз газет).  оп≥њ розсилалис¤ по держав≥ у вс≥ пров≥нц≥њ.

Ћ≥тературна традиц≥¤. ÷≥лком особлива роль належить у св≥тов≥й культурн≥й традиц≥њ латинськ≥й мов≥. ћасштаби римських завоювань перетворили њњ на мову м≥жнац≥онального сп≥лкуванн¤ дл¤ вс≥х п≥дкорених народ≥в Ц в≥д ≤спан≥њ до ћежир≥чч¤. Ќа основ≥ так званоњ Ународноњ латиниФ виникло багато сучасних Ївропейських мов: ≥тал≥йська, ≥спанська, французька, англ≥йська. Ќадал≥ латина довго залишалас¤ в ™вроп≥ мовою л≥тератури ≥ науки, а в медицин≥ не втратила цю роль ≥ до сьогодн≥. Ћатинською ведетьс¤ католицьке богослуж≥нн¤.

ќсоблив≥сть розвитку латини пол¤гаЇ в тому, що прот¤гом тривалого часу мова ц¤ удосконалювалас¤ не в художн≥й творчост≥, а насамперед у пол≥тичн≥й сфер≥: у виступах оратор≥в у сенат≥ ≥ на судових процесах, у законотворчост≥, в пол≥тичн≥й публ≥цистиц≥. ѕро образн≥сть мови св≥дчить безл≥ч афоризм≥в, ¤к≥ жив≥ ≥ зараз: У арфаген мусить бути зруйнованийФ ( атон), Уѕрийшов, побачив, перем≥гФ (ёл≥й ÷езар), Уƒоки,  ат≥л≥на, ти будеш випробовувати наше терп≥нн¤?Ф (÷ицерон) ≥ багато ≥нших. ÷ицерон, ¤кий вважав себе насамперед пол≥тиком, по сут≥ був творцем латинськоњ художньоњ прози. «разковим став стиль його промов, лист≥в, ф≥лософських твор≥в. —воЇр≥дне продовженн¤ ц≥Їњ традиц≥њ ми бачимо вже в художн≥й л≥тератур≥: саме в —тародавньому –им≥ вперше з'¤вл¤Їтьс¤ прозањчний роман. Ќайб≥льш попул¤рним був сатиричний роман Ућетаморфози, або «олотий оселФ јпуле¤.

ѕоез≥¤ —тародавнього –иму не мала власноњ нац≥ональноњ традиц≥њ. ¬она починаЇ активно розвиватис¤ т≥льки п≥д впливом грецькоњ л≥тератури, в к≥нц≥ республ≥канського пер≥оду. ѕереломну роль в≥д≥грала творч≥сть  атулла. ѓњ головна тема Ц не –имська держава, не римський народ, а особист≥ переживанн¤, почутт¤ ≥ думки. ¬≥н створюЇ цикл л≥ричних в≥рш≥в, б≥льш≥сть з ¤ких передаЇ драматичн≥ злами стосунк≥в з ж≥нкою, виведеною п≥д поетичним псевдон≥мом Ћесб≥¤. Ќа в≥дм≥ну в≥д еп≥чних поем, при читанн≥ його в≥рш≥в практично не в≥дчуваЇш часовоњ дистанц≥њ.

„ас правл≥нн¤ ќктав≥ана јвгуста часто називають Узолотим в≥комФ римськоњ л≥тератури. —учасниками були три великих римських поети Ц ¬ерг≥л≥й, √орац≥й ≥ ќв≥д≥й. Ќайзнаменит≥шим твором римськоњ л≥тератури стала поема ¬ерг≥л≥¤ У≈нењдаФ. ¬ерг≥л≥й з блиском вир≥шив дуже важке творче завданн¤. —права в тому, що У≈нењдаФ Ц це л≥тературний епос, тобто вона не маЇ народноњ усноњ основи, повн≥стю створена поетом. ƒо того ж поема в≥дразу стала складовою частиною римськоњ державноњ ≥деолог≥њ Ц поет писав на пол≥тичне замовленн¤ ≥мператора.  оротко зм≥ст поеми такий. ≈ней Ц син цар¤ јнх≥за ≥ богин≥ ¬енери, один ≥з захисник≥в “роњ, п≥сл¤ њњ пад≥нн¤ в≥дправл¤Їтьс¤ в плаванн¤ на корабл≥, довго понев≥р¤Їтьс¤ ≥ зрештою, виконуючи волю бог≥в, прибуваЇ в ≤тал≥ю ≥ стаЇ родоначальником римського народу. ¬≥д нього ж ведетьс¤ ≥ родов≥д ёл≥њв, до ¤ких належав ќктав≥ан јвгуст. Ќеперевершеним вважаЇтьс¤ волод≥нн¤ ¬ерг≥л≥Їм виразними засобами мови. ¬.Ѕрюсов писав, що Удл¤ поета читанн¤ У≈нењдиФ в ориг≥нал≥ Ї суц≥льним р¤дом здивувань... перед владою людини над стих≥Їю сл≥вФ. ≤снуЇ безл≥ч переклад≥в поеми на сучасн≥ мови. ћожна пригадати, що початок формуванн¤ сучасноњ украњнськоњ л≥тературноњ мови поклала авторизована У≈нењдаФ ≤вана  отл¤ревського.

Ћ≥ричними поетами були √орац≥й ≥ ќв≥д≥й. “ворч≥сть √орац≥¤ пройн¤та розум≥нн¤м рол≥ поета в сусп≥льств≥. ќсобливо ч≥тко ц≥ думки пролунали в од≥ УѕамФ¤тникФ. ƒо цього сюжету √орац≥¤ звертавс¤ ќ.—.ѕушк≥н (Уя пам¤тник себе воздвиг нерукотворный...Ф), ≥нш≥.

¬ажко склалас¤ дол¤ ќв≥д≥¤. …ого зб≥рник Ућистецтво любов≥Ф прин≥с йому величезну попул¤рн≥сть ≥ обвинуваченн¤ в аморальност≥. ѕот≥м в≥н звернувс¤ до класичних сюжет≥в Ц УћетаморфозиФ (Уѕеретворенн¤Ф) Ц поетична переробка м≥ф≥в, у сюжет≥ ¤ких присутн≥ чудов≥ перетворенн¤. «а не зовс≥м зрозум≥лих, ймов≥рно пол≥тичних, причин ќв≥д≥¤ було заслано до ѕричорномор'¤, зв≥дки в≥н писав пройн¤т≥ тугою УЋисти з ѕонтуФ (грецька назва „орного мор¤ Ц ѕонт ≈вксинський).

” римськ≥ часи з'¤вилос¤ багато новинок у книжков≥й справ≥.  р≥м пап≥русу, поширивс¤ винайдений у малоаз≥йському м≥ст≥ ѕергам≥ матер≥ал дл¤ письма Ц особливим чином оброблена шк≥ра Ц пергамент.  р≥м книг-сувоњв з'¤вилис¤ книгиЦкодекси, ¤к≥ в≥д сучасних книг в≥др≥зн¤лис¤ т≥льки способом скр≥пленн¤ аркуш≥в. Ѕ≥бл≥отеки ¤к сховища документ≥в, книг ≥снували вже давно, а ось б≥бл≥отеки дл¤ громадського користуванн¤ виникли саме в –им≥. ÷≥каво, що в цих б≥бл≥отеках були передбачен≥ досить ≥зольован≥ м≥сц¤ дл¤ роботи, оск≥льки в т≥ часи люди читали виключно вголос.

ћистецтво. ƒл¤ практичних римл¤н мистецтво було одним ≥з засоб≥в розумноњ орган≥зац≥њ житт¤, зв≥дси Ц пров≥дне м≥сце арх≥тектури. ¬ арх≥тектур≥ римл¤ни об'Їднали етруську ≥ грецьку традиц≥њ, сх≥дн≥ елементи. –имл¤ни ур≥зноман≥тнили буд≥вельн≥ матер≥али: використали дуже м≥цний з'Їднувальний вапн¤ковий розчин, винайшли бетон. –имськ≥ арх≥тектори ≥ буд≥вельники досконало освоњли ≥ дуже широко використали арочну конструкц≥ю, њњ розвитком стали склеп≥нн¤ ≥ купол.

÷ентрами пол≥тичного ≥ культурного житт¤ в м≥стах були форуми (буквальне значенн¤ Ц ринкова площа). “ут на ранн≥х етапах проводилис¤ народн≥ збори, зводилис¤ головн≥ храми та ≥нш≥ громадськ≥ споруди (б≥льш≥сть з них ¤вл¤ли собою базил≥ки Ц пр¤мокутн≥ в план≥, розпод≥лен≥ поперечними ст≥нами на дек≥лька зал≥в, у переклад≥ Ц Уцарський будинокФ). ¬с≥х перевершував уже в республ≥канську епоху, звичайно ж, римський форум. ёл≥й ÷езар поклав початок традиц≥њ буд≥вництва форум≥в кожним новим ≥мператором (форум јвгуста, форум “ра¤на). „астиною форум≥в були мемор≥альн≥ споруди, ¤к≥ прославл¤ли перемоги римськоњ зброњ, видатних полководц≥в, а пот≥м ≥мператор≥в: тр≥умфальн≥ арки ≥ колони (найб≥льш знаменита Ц колона “ра¤на).

як ≥ ран≥ше важливим було культове буд≥вництво. Ќа в≥дм≥ну в≥д грек≥в, римл¤ни вм≥щували колонаду найчаст≥ше т≥льки перед фронтальною стороною храму. „асто будували кругл≥ в план≥ храми Ц ротонди (в≥д латинського Ц кругла). ¬они розробили своњ вар≥анти дор≥йського, ≥он≥йського ≥ кор≥нфського ордер≥в, причому в њх використанн≥ не було такоњ суворост≥, ¤к у грек≥в. ѕо м≥р≥ зростанн¤ могутност≥ –иму храми, спочатку досить скромн≥, ставали все багатшими ≥ прекрасн≥шими.

—вого найвищого вт≥ленн¤ арх≥тектурна й ≥нженерна думка —тародавнього –иму д≥стала в ѕантеон≥ Ц храм≥ вс≥х бог≥в, побудованому у II ст. н.е., ймов≥рно, јполлодором ƒамаським. ’рам ¤вл¤Ї собою ротонду, вх≥д в ¤ку прикрашений портиком.  упол цього храму, в≥длитий з бетону, в д≥аметр≥ перевищуЇ 40 м (за розм≥рами в≥н залишавс¤ в ™вроп≥ неперевершеним до ’I’ ст.) Ћюди старовини сприймали купол ¤к символ неба Ц вт≥ленн¤ верховного бога ёп≥тера. ” зв'¤зку з цим особливу роль в≥д≥гравав Їдиний отв≥р, розм≥щений у вищ≥й точц≥ купола. —товп св≥тла, ¤кий проникав через нього, ставав центром композиц≥њ. ѕериметр храму ≥ його висота практично однаков≥, так≥ пропорц≥њ Узб≥льшуютьФ прим≥щенн¤. ” н≥шах навкруг залу у давнину сто¤ли статуњ бог≥в. ƒуже багатими Ї внутр≥шнЇ оздобленн¤ р≥зними сортами мармуру, ¤ке повн≥стю збереглос¤ до наших дн≥в. ”перше в св≥тов≥й арх≥тектур≥ в цьому храм≥ головна роль в≥дведена не зовн≥шньому вигл¤ду, а створенню особливоњ внутр≥шньоњ атмосфери.

” —тародавньому –им≥ створюЇтьс¤ р¤д абсолютно нових тип≥в споруд. ÷е передус≥м амф≥театри. Ќайб≥льший Ц амф≥театр ‘лав≥њв або  ол≥зей (I ст. н.е.). ћ≥сц¤ дл¤ 50 тис¤ч гл¤дач≥в спиралис¤ на конструкц≥ю, фасад ¤коњ маЇ вигл¤д три¤русноњ аркади. јрена у форм≥ ел≥пса була забезпечена складною системою п≥дземних техн≥чних прим≥щень. ¬ажливою частиною римського способу житт¤ були терми, ¤к≥ служили не т≥льки лазн¤ми, але ≥ культурними центрами, м≥сц¤ми зустр≥чей, в≥дпочинку. ¬ епоху ≥мпер≥њ терми стали величезними спорудами з внутр≥шн≥м оздобленн¤м, ¤к≥ не поступалис¤ палацам.  р≥м прим≥щень з холодними ≥ гар¤чими басейнами, вони включали зали дл¤ в≥дпочинку, дл¤ ф≥зичних вправ, а ≥нод≥ й б≥бл≥отеки. ” б≥дних м≥ських районах уперше з'¤вл¤ютьс¤ багатоповерхов≥ житлов≥ будинки Ц ≥нсули.

”славили римл¤н ≥ њх техн≥чн≥ споруди. ћережа чудових мощених кам≥нн¤м дор≥г з'Їднувала вс≥ частини величезноњ держави. Ќайдавн≥ша јпп≥Їва дорога, ¤ка вела в –им, служить ≥ зараз. –имл¤ни запозичили на —ход≥ ≥ довели до досконалост≥ арочну конструкц≥ю мост≥в. ћ≥ста обов'¤зково оснащувалис¤ складною системою водопостачанн¤. —имволом могутност≥ ≥ багатства –иму була прот≥чна вода, ¤ка струмувала в римських вуличних фонтанах. ¬одопроводи були ¤к п≥дземними, так ≥ наземними. ” наземних водопроводах Ц акведуках Ц керам≥чн≥ труби клали на високу аркаду. ƒл¤ брудноњ води будувалис¤ п≥дземн≥ канали.

—воњ особливост≥ мало образотворче мистецтво. якщо грецька скульптура прославилас¤ насамперед узагальненими образами, ¤к≥ вт≥лювали людську красу, то в –им≥ значного розвитку набув жанр психолог≥чного скульптурного портрета. …ого джерелами були: особливий культ родини (латиною Ц Уфам≥л≥њФ), предк≥в у римл¤н, з одного боку, а з другого Ц нове сприйн¤тт¤ особистост≥, њњ рол≥ в ≥стор≥њ. ћистецтво УоживилоФ ≥стор≥ю, залишивши портретну галерею њњ головних д≥йових ос≥б: ѕомпе¤ ¬еликого, ёл≥¤ ÷езар¤, ÷ицерона, ќктав≥ана та ≥нших.

‘ресковий живопис ≥ мозањка Ц реал≥стичн≥, з багатою кол≥рною гамою, з передачею об'Їму ≥ глибини простору Ц стали в≥дом≥ п≥сл¤ розкопок м≥ст ѕомпењ ≥ √еракуланума, знищених п≥д час виверженн¤ вулкана ¬езув≥й у 79 р. н.е. ÷¤ трагед≥¤, ¤ка принесла загибель люд¤м, зберегла житт¤ творам мистецтва. –озкопки тут розпочали у XVIII ст., вони тривають ≥ зараз. ѕро живописн≥ портрети д≥зналис¤ п≥сл¤ археолог≥чних знах≥док у ‘аюмському оазис≥ в ™гипт≥, де склавс¤ поховальний обр¤д, що об'Їднав сх≥дн≥ ≥ зах≥дн≥ традиц≥њ. Ќа дошках (≥нод≥ - тканинах) на восков≥й основ≥ були написан≥ портрети померлих, ¤к≥ вражають витончен≥стю, а також точн≥стю передач≥ не т≥льки зовн≥шност≥, але й внутр≥шнього св≥ту людини.

¬иникненн¤ театрального мистецтва в –им≥ пов'¤зане з≥ св¤тами збору урожаю. —амобутн≥м римським театральним жанром були м≥ми Ц побутов≥ ком≥чн≥ сценки, ¤к≥ включали д≥алоги, сп≥в, музику ≥ танц≥ (своЇр≥дний прообраз сучасноњ оперети). ѕ≥зн≥ше стали ставитис¤ комед≥њ ≥ трагед≥њ за грецьким зразком. –имськ≥ актори походили з середовища в≥льнов≥дпущеник≥в або раб≥в. ¬они займали, ¤к правило, низьке сусп≥льне становище. ” –им≥ вперше виникають профес≥йн≥ акторськ≥ трупи ≥ камерн≥ (дл¤ невеликоњ к≥лькост≥ гл¤дач≥в) театральн≥ вистави.

¬еликою попул¤рн≥стю в –им≥, особливо в пер≥од занепаду, користувалис¤ цирков≥ вистави, глад≥аторськ≥ боњ, що св≥дчило про деградац≥ю театральноњ культури.

* * *

¬ античност≥ пор≥вн¤но з давньосх≥дними цив≥л≥зац≥¤ми було зроблено принциповий крок уперед щодо становища людини в сусп≥льств≥, осмисленн¤ художньоњ творчост≥ Ц складаЇтьс¤ гуман≥стична традиц≥¤. ¬≥дм≥нн≥сть пол¤гаЇ ≥ в ступен≥ впливу на ≥нш≥ народи старовини, ≥ в тому, що культура √рец≥њ ≥ –иму н≥коли не забувалас¤ ≥ безпосередньо вплинула на подальший розвиток культури.

ѕри вс≥й Їдност≥ античноњ культури, њњ грецький ≥ римський етапи мають своњ особливост≥. Ќа пол≥тичне й рел≥г≥йне мисленн¤, ф≥лософськ≥ та юридичн≥ погл¤ди, л≥тературу ≥ мистецтво «ах≥дноњ ™вропи сильн≥ше вплинув –им. ” культурн≥й традиц≥њ —х≥дноњ ™вропи, в тому числ≥ ”крањни, пров≥дним через посередництво ¬≥зант≥њ був грецький вплив. «а античност≥ зароджуютьс¤ ¤вища, ¤к≥ на подальших етапах стануть визначальними в культур≥, особливо Ц христи¤нська рел≥г≥¤.

<< попередн¤     зм≥ст     наступна >>