1. Ћюдина в
св≥т≥ культури.
2. ультурна пол≥тика.
3. ћ≥сце украњнськоњ культури в контекст≥
св≥товоњ.
1. Ћюдина в св≥т≥ культури
“р≥ада Укультура - сусп≥льство Ц особист≥стьФ ¤вл¤Ї собою соц≥ально-ф≥лософську ≥ культуролог≥чну проблему, ¤ка включаЇ в себе безл≥ч аспект≥в. Ќаприклад, питанн¤ про те, ¤ку роль в≥д≥граЇ особист≥сть в культур≥ того або ≥ншого ≥сторично конкретного сусп≥льства, ¤к узгоджуютьс¤ ≥нтереси особистост≥ ≥ сусп≥льства, ¤ке ≥снувало ставленн¤ до людини прот¤гом даноњ епохи, ¤ка роль особистост≥ в культурному прогрес≥ тощо.
ћаленька дитина не в≥дразу приходить до усв≥домленн¤ своЇњ особистост≥. “ак ≥ людство пройшло довгий шл¤х, в≥докремивши себе спочатку в≥д природи, а пот≥м проголосивши повагу до чужоњ ≥ндив≥дуальност≥, утверджуючи творчий д≥алог несхожих, окремих людей. јнтичн≥сть, —ередн≥ в≥ки, ¬≥дродженн¤, ѕросв≥тництво, ’I’-’’ ст. - так≥ етапи дозр≥лост≥ людства.
ожна культурно-≥сторична епоха по-своЇму розгл¤даЇ людину та њњ м≥сце у св≥т≥. —в≥тогл¤д античност≥ був космогон≥чним, тобто людина у¤вл¤лас¤ частиною св≥ту (космосу), ланкою загальноњ гармон≥њ. —в≥тогл¤д —ередньов≥чч¤ був теоцентричним, вважалос¤, що в центр≥ св≥ту ≥ над св≥том знаходитьс¤ Ѕог (теос). Ћюдина тут - раб Ѕожий. ультура —ередньов≥чч¤ передус≥м Ї культом, а людина Ц служителем цього культу. √уман≥сти ¬≥дродженн¤ вперше в ≥стор≥њ зах≥дноњ культури проголошують антропоцентризм (антропос Ц людина), ставл¤ть у центр св≥ту особист≥сть, ¤ка об'ЇднуЇ у соб≥ почуттЇве, ≥нтелектуальне ≥ творче начала. Ќовим етапом у самоп≥знанн≥ людства Ї епоха ѕросв≥тництва. ƒл¤ √ердера, анта, √егел¤ людина ц≥кава передус≥м ¤к суб'Їкт культури. ќсобист≥сть - вт≥ленн¤ творчоњ спр¤мованост≥ людини, а культура - це зв≥льненн¤ людини через творч≥сть. ѕредставники романтичного напр¤му в ф≥лософ≥њ ’≤’ ст. (…оган ‘≥хте, ‘р≥др≥х Ўелл≥нг, ‘р≥др≥х Ўлегель та ≥н.) проголошують культ особистост≥, ¤ка розум≥Їтьс¤ ¤к р≥дк≥сна та вийн¤ткова ≥стота, ¤ка маЇ творчу ≥нтуњц≥ю. “раг≥чним гуман≥змом, в≥дчутт¤м болю людськоњ особистост≥, самотност≥ людини в св≥т≥ прос¤кнут≥ ≥дењ ф≥лософ≥в екзистенц≥ал≥ст≥в ‘. афки, Ћ.Ўестова, ћ.ќ.Ѕерд¤Їва, ∆-ѕ.—артра, ј. амю.
—ьогодн≥ пон¤тт¤ УлюдинаФ ≥ Уособист≥стьФ, У≥ндив≥дФ ≥ У≥ндив≥дуальн≥стьФ розмежовуютьс¤. Ќеобх≥дно њх конкретизувати ≥ встановити сп≥вв≥дношенн¤ м≥ж ними.
Ћюдина - вищий р≥вень у розвитку живих орган≥зм≥в на «емл≥, суб'Їкт сусп≥льно-≥сторичноњ д≥¤льност≥ ≥ культури, тобто, з одного боку, це - б≥олог≥чна ≥стота, з ≥ншого - творець специф≥чного св≥ту, ¤кий Ї результатом творчоњ д≥¤льност≥ всього людства.
ƒитина, ¤ка т≥льки-но народилас¤, належачи до людей, ще не ¤вл¤Ї собою особистост≥; њй необх≥дно стати особист≥стю, сформувати в соб≥ особист≥сн≥ ¤кост≥. ƒл¤ цього потр≥бн≥ певн≥ б≥олог≥чн≥, природн≥ ¤кост≥ людини, без ¤ких процес формуванн¤ особист≥сних ¤костей не може об≥йтис¤. “ак, наприклад, розумово в≥дстал≥ хвор≥, належачи до роду людського, особистост¤ми стати не можуть.
ќсобист≥сть - це ст≥йка система соц≥ально-значущих рис, ¤к≥ характеризують ≥ндив≥да, вона Ї продуктом сусп≥льного розвитку ≥ включенн¤ ≥ндив≥д≥в в систему соц≥альних в≥дносин шл¤хом предметноњ д≥¤льност≥.
ѕо¤снюючи пон¤тт¤ Уособист≥стьФ через пон¤тт¤ УлюдинаФ, можна сказати, що особист≥сть Ї людина з≥ сформованим св≥тогл¤дом (системою погл¤д≥в на св≥т), самосв≥дом≥стю ≥ здатн≥стю до творчоњ самореал≥зац≥њ через д≥¤льн≥сть. —амосв≥дом≥сть ¤вл¤Ї собою св≥дом≥сть ≥ оц≥нку людиною самоњ себе ¤к суб'Їкта практичноњ, п≥знавальноњ, культурноњ д≥¤льност≥, ¤к особистост≥. Ќа шл¤ху самоусв≥домленн¤ ¤к особистост≥ людина обов'¤зково стикаЇтьс¤ з визначенн¤м своЇњ самост≥, окремост≥, ≥ндив≥дуальност≥ (що розум≥Їтьс¤ ¤к одиничн≥сть, неповторн≥сть, вин¤тков≥сть) ≥ сп≥льност≥, под≥бност≥ до ≥нших.
≤ндив≥д - пон¤тт¤, ¤ке вказуЇ на приналежн≥сть даноњ конкретноњ людськоњ ≥стоти до людського роду. ѕон¤тт¤ У≥ндив≥дФ несе в соб≥ ¤к ознаку ц≥лост≥ суб'Їкта, так ≥ на¤вн≥сть у нього особливих (≥ндив≥дуальних) властивостей. јле, вживаючи слово У≥ндив≥дФ, ми робимо акцент на родових ознаках, а не на особист≥сних властивост¤х.
ќтже, ≥снують певн≥ ¤кост≥, ¤к≥ характеризують особист≥сть людини, культуру особистост≥, м≥ру њњ особистост≥. Ћюдина формуЇтьс¤ у конкретному ≥сторичному час≥. ¬≥н, в свою чергу, включаЇ в себе все Ут≥ло культуриФ, тобто весь попередн≥й досв≥д, культурну традиц≥ю, загальнокультурну атмосферу.
ƒо культурно-≥сторичних ¤костей особистост≥ належить здатн≥сть судженн¤ ¤к основа ≥нтелектуальноњ культури, моральна рефлекс≥¤ ≥ сов≥сть ¤к обов'¤зков≥ складов≥ етичноњ культури особистост≥, смак ¤к специф≥чна здатн≥сть, що лежить в основ≥ естетичноњ культури особистост≥ ≥ сусп≥льства, пам'¤ть ≥ традиц≥њ ¤к умова ≥ потреба м≥жособист≥сного сп≥лкуванн¤, моральн≥сть ≥ право ¤к регул¤тиви повед≥нки людей ≥ гаранти забезпеченн¤ њх безпеки.
Ѕудучи приналежн≥стю, частиною особистостей, що сп≥лкуютьс¤ одна з одною, ц≥ ¤кост≥ впливають на створенн¤ певних соц≥альних ≥нститут≥в ≥ стають руш≥Їм та барометром њх розвитку. “ак, моральн≥сть, сов≥сть, моральна рефлекс≥¤ лежать у основ≥ правового устрою сусп≥льства, здатн≥сть судженн¤ забезпечуЇ розвиток наук, смак впливаЇ на розвиток мистецтва.
«датн≥сть судженн¤ можна визначити ¤к здатн≥сть людини до розумового акту, ¤кий виражаЇ його ставленн¤ до певного об'Їкта, коли людина при оц≥нц≥ об'Їкта п≥дключаЇ своњ знанн¤, сумн≥ви, досв≥д, впевнен≥сть або в≥ру. «датн≥сть судженн¤ лежить в основ≥ моральноњ рефлекс≥њ ≥ формуванн¤ смаку.
ћоральна рефлекс≥¤ - ¤к≥сна характеристика особистост≥, здатноњ осмислити ≥ оц≥нити власн≥ вчинки. ћоральна рефлекс≥¤ Ї характерною рисою високорозвиненоњ особистост≥, оск≥льки вона Ї вираженн¤м потреби людини у самооц≥нц≥ (в тому числ≥, ≥ у вигл¤д≥ самопокаранн¤). ƒругою складовою моральноњ рефлекс≥њ (кр≥м здатност≥ судженн¤) Ї сов≥сть: здатн≥сть особистост≥ зд≥йснювати етичний самоконтроль. —ов≥сть стаЇ вир≥шальною особист≥сною ¤к≥стю, коли людина потрапл¤Ї в ситуац≥ю вибору.
’арактеризуючи людину, оточуюч≥ майже завжди дають оц≥нку њњ смакам: Упоганий смакФ, Удобрий смакФ, УнесмакФ. —мак ¤вл¤Ї собою здатн≥сть людини до сприйн¤тт¤ ≥ оц≥нки естетичних ¤костей ¤вищ та предмет≥в ≥ розмежуванн¤ прекрасного в≥д потворного.
‘ормуючись ¤к особист≥сть, людина в≥дчуваЇ на соб≥ безл≥ч культурних вплив≥в. ÷е ≥ досв≥д загальнолюдськоњ культури, ≥ конкретно-≥сторичний час, в ¤кому вона живе, ≥ нац≥ональна культурна атмосфера, ¤к њњ безпосереднЇ культурне оточенн¤ ≥ середовище, в ¤кому в≥дбуваЇтьс¤ пробудженн¤ людини до культурного житт¤.
ѕроблема визначенн¤ нац≥онального характеру, розшифруванн¤ культурного генофонду народ≥в порушуЇтьс¤ ѕросв≥тництвом ≥ продовжуЇ бути актуальною, багатоаспектною ≥ невир≥шеною досьогодн≥.
ожний народ маЇ систему ц≥нностей, ¤ка визначаЇ ≥ характеризуЇ саме його спос≥б житт¤, формуЇ типов≥ дл¤ представник≥в даноњ нац≥њ особливост≥ повед≥нки ≥ мисленн¤, ¤к≥ лежать в основ≥ творчост≥ цього народу.
ѕон¤тт¤ Унац≥ональний характерФ включаЇ в себе ≥ псих≥чн≥ особливост≥, ¤к≥ в≥др≥зн¤ють представник≥в даноњ нац≥њ в≥д ≥ншого людства, ≥ особливий склад мисленн¤, ¤кий УпрочитуЇтьс¤Ф в культур≥ даного народу. “ак, У‘аустФ √ете був в≥дображенн¤м, з одного боку, духу епохи, з ≥ншого боку - н≥мецького духу.
≤снуЇ пон¤тт¤ етнокультурного стереотипу ¤к узагальненого у¤вленн¤ про типов≥ риси, що характеризують ¤кий-небудь народ. ÷е або автостереотипи (те, що думають люди про св≥й народ), або гетеростереотипи (те, що люди думають про ≥нш≥ народи). ≤нод≥ вони сп≥впадають, ≥нод≥ сперечаютьс¤ один з одним. Ујнгл≥йська ман≥рн≥стьФ, Уфранцузька галантн≥стьФ, Ун≥мецька мр≥йн≥стьФ, Ун≥мецький педантизмФ, Урос≥йське УавосьФ, Уафриканський темпераментФ, Укитайськ≥ церемон≥њФ, Уукрањнська господарн≥стьФ - вс≥ ц≥ ≥ безл≥ч ≥нших у¤влень складають поле етнокультурних стереотип≥в Ївропейц≥в, американц≥в, китайц≥в, украњнц≥в, ¤понц≥в, рос≥¤н.
2. ультурна пол≥тика
” сучасному сусп≥льств≥ створена ≥ функц≥онуЇ складна, високорозвинена система духовного виробництва, ¤ка забезпечуЇ продукуванн¤, поширенн¤ ≥ споживанн¤ культурних ц≥нностей, њх збер≥ганн¤ ≥ передачу. ¬она впливаЇ на виробничу, економ≥чну, соц≥альну ≥ пол≥тичну сферу людського житт¤, в свою чергу, перебуваючи п≥д њх впливом. ѕрактична значущ≥сть системи духовного виробництва дл¤ сучасного сусп≥льства про¤вл¤Їтьс¤ в тому, що у вс≥х крањнах сучасного св≥ту держава керуЇ культурними процесами ¤к за допомогою в≥дпов≥дного законодавства, так ≥ з використанн¤м ф≥нансових, економ≥чних, адм≥н≥стративних ≥ пол≥тичних засоб≥в. ” сучасних крањнах ≥снують закони, ¤к≥ регламентують д≥¤льн≥сть системи осв≥ти та науки, роботу засоб≥в масовоњ ≥нформац≥њ, охорону культурноњ спадщини, охорону авторських прав ¤к у сфер≥ науково-техн≥чноњ, так ≥ художньоњ творчост≥. «аконодавчо регламентуЇтьс¤ право окремоњ людини ≥ груп людей на задоволенн¤ њх культурних потреб. –озвинен≥ держави щор≥чно направл¤ють значну частину кошт≥в державного бюджету на ф≥нансуванн¤ осв≥ти, науки, проектно-конструкторських досл≥джень, на п≥дтримку державних установ культури (музењв, театр≥в, арх≥в≥в, б≥бл≥отек, сховищ к≥нофотоматер≥ал≥в, консерватор≥й, концертних зал≥в), охорону ≥ реставрац≥ю пам'¤ток культури.
” ’’ ст. ¤к н≥коли ран≥ше ви¤вив себе величезний ≥нновац≥йний потенц≥ал культури, здатноњ докор≥нно зм≥нювати житт¤ людей. ” першу чергу це пов'¤зано з науково-техн≥чною культурою. «а оц≥нкою фах≥вц≥в, сучасний науково-техн≥чний прогрес призводить до того, що кожн≥ 5-6 рок≥в в≥дбуваЇтьс¤ зм≥на покол≥нь техн≥ки. ÷е означаЇ, що в≥дпов≥дним чином повинн≥ зм≥нитис¤ профес≥йн≥ знанн¤ ≥ навички людей, њх спос≥б житт¤, потреби. –азом з тим, з'¤сувалас¤ ≥ величезна небезпека стих≥йного розвитку культури, використанн¤ дос¤гнень людськоњ творчост≥ у вузькокорисливих ≥нтересах, дл¤ створенн¤ нових ≥нструмент≥в ≥ форм пригнобленн¤ людини. “ому одним з найважлив≥ших завдань фах≥вц≥в у галуз≥ культури, широкоњ громадськост≥, кер≥вник≥в держави Ї виробленн¤ ≥ проведенн¤ продуманоњ культурноњ пол≥тики, тобто пол≥тики в сфер≥ культури, ¤ка визначаЇ ц≥л≥ культурного розвитку, основн≥ принципи, методи ≥ засоби регулюванн¤ культурних процес≥в у сучасному сусп≥льств≥.
¬изначальну роль у виробленн≥ сучасноњ культурноњ пол≥тики в≥д≥граЇ ёЌ≈— ќ - ќрган≥зац≥¤ ќб'Їднаних Ќац≥й з питань осв≥ти та культури. Ќа ¬сесв≥тн≥й конференц≥њ з пол≥тики в галуз≥ культури, ¤ку ёЌ≈— ќ провела у ћексиц≥ 26 липн¤ - 6 серпн¤ 1982 р., була прийн¤та ƒекларац≥¤ ћех≥ко з пол≥тики в галуз≥ культури, ¤ка сформулювала основн≥ принципи сучасноњ культурноњ пол≥тики.
ёЌ≈— ќ при визначенн≥ принцип≥в культурноњ пол≥тики виходить з широкого розум≥нн¤ культури ¤к сукупност≥ У¤скраво виражених рис, духовних ≥ матер≥альних, ≥нтелектуальних ≥ емоц≥йних, ¤к≥ характеризують сусп≥льство або соц≥альну групуФ. ультура в такому розум≥нн≥ включаЇ в себе, Укр≥м мистецтва ≥ л≥тератури, способи житт¤ людини, основн≥ права людини, системи ц≥нностей, традиц≥њ ≥ в≥риФ.
ќдним з основоположних принцип≥в культурноњ пол≥тики Ї принцип Їдност≥ ≥ р≥зноман≥тт¤ культури. ÷ей принцип означаЇ, що св≥това культура ¤вл¤Ї собою результат культурноњ творчост≥ вс≥х народ≥в, ¤к≥ складають людство. ультура кожного народу Ї частиною св≥товоњ культури. « цього випливаЇ дек≥лька висновк≥в. ѕо-перше, в≥дмова в≥д розпод≥лу культур на Увищ≥Ф та Унижч≥Ф. ƒекларац≥¤ ћех≥ко стверджуЇ: УЌеобх≥дно визнати р≥вн≥сть у ц≥нност≥ вс≥х культур ≥ право кожного народу ≥ кожного культурного сп≥втовариства утверджувати, збер≥гати свою культурну самобутн≥сть ≥ забезпечувати њњ повагуФ. ѕо-друге, збереженн¤ культури - це обов'¤зок не т≥льки народу, що њњ створив, але й усього м≥жнародного сп≥втовариства, оск≥льки твор≥нн¤ культури цього народу Ї частиною св≥товоњ культури. ƒекларац≥¤ ћех≥ко проголошуЇ: Ућ≥жнародне сп≥втовариство вважаЇ своњм обов'¤зком збер≥гати ≥ захищати культурну спадщину кожного народуФ. ¬иход¤чи з цього положенн¤, ёЌ≈— ќ розробила ≥ зд≥йснюЇ програму охорони пам'¤тник≥в св≥товоњ культури. «окрема до числа таких пам'¤тник≥в включено —оф≥йський собор у иЇв≥. Ќа його реставрац≥ю ёЌ≈— ќ вид≥л¤ла спец≥альн≥ кошти. ѕо-третЇ, збереженн¤ й утвердженн¤ культури кожного народу не означаЇ культурноњ само≥зол¤ц≥њ. У ультурна самобутн≥сть народ≥в оновлюЇтьс¤ ≥ збагачуЇтьс¤ внасл≥док контакт≥в з традиц≥¤ми ≥ ц≥нност¤ми ≥нших народ≥в. ультура - це д≥алог, обм≥н думками ≥ досв≥дом, ос¤гненн¤ ц≥нностей ≥ традиц≥й ≥нших; в ≥зол¤ц≥њ вона в'¤не ≥ гинеФ, - говоритьс¤ в ƒекларац≥њ ћех≥ко.
Ќаступний принцип культурноњ пол≥тики - це принцип культурного вим≥ру розвитку людства. —уть цього принципу пол¤гаЇ в тому, що будь-¤к≥ програми розвитку людського сусп≥льства - економ≥чн≥, соц≥альн≥, пол≥тичн≥, науково-техн≥чн≥ - повинн≥ включати в себе ¤к складову частину ≥ ¤к критер≥й необх≥дност≥ под≥бних програм культурний аспект. Ќе можна забувати, що людина - це початок ≥ к≥нцева мета розвитку. ћета розвитку - не зростанн¤ виробництва, прибутк≥в ≥ споживанн¤ самих по соб≥, а њх вплив на можливост≥ розвитку та вдосконаленн¤ людини, на б≥льш повне задоволенн¤ њњ духовних запит≥в. Ќеобх≥дно гуман≥зувати розвиток людства, надати планам ≥ стратег≥¤м розвитку збалансованого характеру.
ƒо найважлив≥ших принцип≥в культурноњ пол≥тики, проголошених у ƒекларац≥њ ћех≥ко, належить принцип культурноњ демократ≥њ. ¬ його основ≥ лежить розум≥нн¤ того, що культура створюЇтьс¤ сусп≥льством ≥ тому належить всьому сусп≥льству; створенн¤ культури ≥ користуванн¤ њњ благами не повинн≥ бути прив≥леЇм ел≥ти. ƒекларац≥¤ ћех≥ко п≥дкреслюЇ: У ультурна демократ≥¤ базуЇтьс¤ на максимально широк≥й участ≥ людини ≥ сусп≥льства у виробленн≥ продукт≥в культури, у процес≥ прийн¤тт¤ р≥шень, ¤к≥ заторкують культурне житт¤, у поширенн≥ ≥ використанн≥ культуриФ ультурна демократ≥¤ несум≥сна з дискрим≥нац≥Їю, з≥ спробами обмежити участь людей у створенн≥, поширенн≥ ≥ користуванн≥ культурою на основ≥ њх соц≥ального становища ≥ походженн¤, стат≥, мови, нац≥ональност≥, рел≥г≥йних переконань, приналежност≥ до етн≥чних груп. ультурна демократ≥¤ передбачаЇ географ≥чну ≥ адм≥н≥стративну децентрал≥зац≥ю культурного житт¤, б≥льш р≥вном≥рний розпод≥л культурних центр≥в по територ≥њ крањни, наближенн¤ њх до потреб населенн¤ конкретних рег≥он≥в, визначенн¤ культурних план≥в ≥ програм у ход≥ д≥алогу влади ≥ громад¤н.
–озвиток культури будь-¤кого народу ≥ будь-¤коњ крањни в сучасному св≥т≥ не може в≥дбуватис¤ поза рамками м≥жнародноњ сп≥впрац≥. ћ≥жнародна культурна сп≥впрац¤ ¤к принцип культурноњ пол≥тики повинна спри¤ти взаЇморозум≥нню народ≥в, створенню у њх в≥дносинах атмосфери поваги, дов≥р'¤, д≥алогу ≥ миру. ћ≥жнародна культурна сп≥впрац¤ повинна базуватис¤ на поваз≥ г≥дност≥ ≥ ц≥нност≥ кожноњ культури, на в≥дмов≥ в≥д спроб встановленн¤ будь-¤ких форм нер≥вност≥, п≥дкоренн¤ або зам≥ни одн≥Їњ культури ≥ншою, на р≥вноваз≥ в культурних обм≥нах.
” ƒекларац≥њ ћех≥ко також була прид≥лена особлива увага проблемам взаЇмов≥дносин культури з сучасними засобами масовоњ ≥нформац≥њ ≥ комун≥кац≥њ, а також з ≥ндустр≥Їю культури, продукц≥Їю ¤коњ Ї масова культура (попул¤рна музика, к≥но, мода тощо). —учасн≥ засоби масовоњ комун≥кац≥њ формують образ св≥ту, в ¤кому ми живемо. ≤ цей образ може бути ¤к правдивим, так ≥ помилковим, ¤к багатосторонн≥м, так ≥ дуже однобоким. «начною м≥рою це визначаЇтьс¤ тим, хто створюЇ ≥нформац≥йний образ ≥ зв≥дки виход¤ть ≥нформац≥йн≥ потоки.
Ќа початок 80-х рок≥в ’’ ст. чотири найб≥льших ≥нформац≥йних агентства (‘ранс ѕрес, –ейтер, јсош≥еЇйтед ѕрес ≥ ёнайтед ѕрес ≤нтернешнл) збирали, обробл¤ли ≥ розповсюджували 80% ≥нформац≥њ, призначеноњ дл¤ читач≥в газет у всьому св≥т≥. —ьогодн≥, за оц≥нками фах≥вц≥в, майже 90% центр≥в виробництва ≥ поширенн¤ ≥нформац≥њ в мереж≥ ≤нтернет знаход¤тьс¤ у —Ўј. “ака концентрац≥¤ центр≥в виробництва ≥ поширенн¤ ≥нформац≥њ сама по соб≥, нав≥ть незалежно в≥д чиЇњ-небудь вол≥, вже створюЇ передумови дл¤ виникненн¤ незбалансованост≥ ≥нформац≥йних поток≥в, ускладнюЇ культурам багатьох народ≥в доступ до св≥тового ≥нформац≥йного простору.
—кладною проблемою сучасноњ св≥товоњ культури Ї ≥ндустр≥¤ культури та њњ продукц≥¤ - масова культура. Ќав≥ть незалежно в≥д наших оц≥нок естетичних та моральних ц≥нностей, ¤к≥ пропагуютьс¤ масовою культурою, абсолютно очевидним Ї њњ ун≥ф≥куючий вплив на св≥дом≥сть та смаки людей, розмиванн¤ нац≥ональних культурних традиц≥й, дуже агресивна повед≥нка в ≥нформац≥йному простор≥, в ¤кому нею завойована величезна частина, абсолютно несум≥рна з тим зм≥стом, ¤кий вона несе.
«аслугою ¬сесв≥тньоњ конференц≥њ з пол≥тики в галуз≥ культури, ¤ка була проведена ёЌ≈— ќ в ћекс≥ц≥, було те, що вона сформулювала основн≥ принципи культурноњ пол≥тики, привернула увагу м≥жнародноњ громадськост≥ до складних проблем св≥тового культурного розвитку ≥ закликала до пошуку р≥шень.
ћинул≥ дес¤тир≥чч¤ показали, що основн≥ ор≥Їнтири культурноњ пол≥тики в ƒекларац≥њ ћех≥ко були визначен≥ правильно. –азом з тим, час висунув ≥ нов≥ проблеми культурноњ пол≥тики, ¤к≥ обговорювалис¤ на ц≥лому р¤д≥ м≥жнародних форум≥в ≥ д≥стали в≥дображенн¤ в таких документах, ¤к Уƒекларац≥¤ конференц≥њ м≥н≥стр≥в культури –уху неприЇднанн¤Ф ( олумб≥¤, 1997), У¬исновок ѕанафриканськоњ консультац≥њ з культурноњ пол≥тики дл¤ розвиткуФ (“ого, 1998), ’арт≥¤ Уѕро культуруФ, прийн¤та конференц≥Їю, ¤ка проводилас¤ –адою ™вропи в 1997 роц≥. ёЌ≈— ќ в 1998 роц≥ в —токгольм≥ провела м≥ждержавну конференц≥ю, на ¤к≥й було прийн¤то Уѕлан д≥й з культурноњ пол≥тики дл¤ розвитку".
Уѕлан д≥й" п≥дтверджуЇ основн≥ принципи культурноњ пол≥тики, сформульован≥ в ƒекларац≥њ ћех≥ко, але, разом з тим, в≥н висуваЇ ≥ де¤к≥ нов≥ проблеми культурноњ пол≥тики. ≥нець ’’ ст. ви¤вивс¤ затьмареним низкою громад¤нських конфл≥кт≥в в ц≥лому р¤д≥ африканських та аз≥атських держав, на Ѕалканах ≥ авказ≥, де одним з джерел стала культурна нетерпим≥сть, з≥ткненн¤ людей на ірунт≥ в≥дм≥нностей њх рел≥г≥йних переконань, мови, етн≥чноњ та нац≥ональноњ приналежност≥. ÷≥ под≥њ показали, що гострою потребою культурноњ пол≥тики стало завданн¤ розвитку та заохоченн¤ культури миру. ≤стотними компонентами ц≥Їњ культури миру Ї розвиток толерантного ставленн¤ до нос≥њв ≥ншоњ культури та м≥жкультурного д≥алогу.
Ќа нац≥ональному р≥вн≥ Уѕлан д≥й" рекомендуЇ проводити таку культурну пол≥тику, ¤ка Упрагне створювати в≥дчутт¤ нац≥њ ¤к багатоликого сп≥втовариства у межах структури нац≥ональноњ Їдност≥ - сп≥втовариства, вт≥леного в ц≥нност¤х, ¤к≥ можуть розд≥л¤тис¤ вс≥ма чолов≥ками ≥ ж≥нками ≥ давати доступ, прост≥р ≥ голос вс≥м його членам". Ѕагато сучасних держав стикаютьс¤ з внутр≥шн≥ми протир≥чч¤ми м≥ж окремими групами свого населенн¤ ≥ дл¤ њх подоланн¤ прагнуть провести пол≥тику соц≥альноњ ≥нтеграц≥њ (об'Їднанн¤). ” зв'¤зку з цим Уѕлан д≥й" при проведенн≥ культурноњ пол≥тики, спр¤мованоњ на пол≥пшенн¤ соц≥альноњ ≥нтеграц≥њ, рекомендуЇ прид≥л¤ти особливу увагу забезпеченню ширшого доступу до культури вс≥х верств населенн¤ крањни.
ќсновн≥ проблеми ≥ принципи культурноњ пол≥тики, ¤к≥ коротко були розгл¤нут≥ у даному розд≥л≥, та увага, ¤ка њм прид≥л¤Їтьс¤ м≥жнародним сп≥втовариством, - все це демонструЇ ступ≥нь важливост≥ культури в житт≥ сучасного сусп≥льства ≥ людини. «нанн¤ культури власного народу ≥ св≥товоњ культури спри¤Ї духовному розвитку людини, збагаченню њњ духовного св≥ту. «нанн¤ ≥ розум≥нн¤ культур ≥нших народ≥в, повага до њх ц≥нностей ≥ ум≥нн¤ г≥дно представити культуру власного народу Ц характерн≥ риси сучасноњ, по-справжньому культурноњ людини.
3. ћ≥сце украњнськоњ культури в контекст≥ св≥товоњ
ожна з б≥льш н≥ж двох тис¤ч нац≥ональних культур, що ≥снують у св≥т≥, маЇ свою специф≥ку, ¤ка ≥ робить њњ неповторною й ун≥кальною. ÷¤ своЇр≥дн≥сть виникаЇ на основ≥ впливу географ≥чного чинника, особливостей ≥сторичного шл¤ху народу, взаЇмод≥њ з ≥ншими етнокультурами.
” будь-¤к≥й нац≥ональн≥й культур≥ основоположною ≥ базисною Ї народна культура. ѕот≥м на њњ основ≥ поступово формуютьс¤ профес≥йн≥ наука, л≥тература, мистецтво. ¬насл≥док труднощ≥в ≥сторичного шл¤ху ”крањни (монголо-татарське завоюванн¤ в ’III ст., польсько-литовська експанс≥¤ в ’IV - ’VI ст., залежн≥сть в≥д –ос≥йськоњ та јвстр≥йськоњ ≥мпер≥й в ’I’ - ’’ ст.) у в≥тчизн¤н≥й традиц≥њ народна культура з≥грала виключну роль. ≤ в ’VI ст., коли феодально-бо¤рська знать сприйн¤ла католицтво ≥ польську культуру, ≥ до к≥нц¤ ’VIII ст., коли верх≥вка козацькоњ старшини русиф≥кувалас¤, украњнське сусп≥льство розвивалос¤ значною м≥рою без повноц≥нноњ нац≥ональноњ культурноњ ел≥ти. —правжн≥ми творц¤ми ≥ нос≥¤ми культури продовжували залишатис¤ низи сусп≥льства. ”крањнська культура прот¤гом тривалих пер≥од≥в своЇњ ≥стор≥њ розвивалас¤ ¤к народна. ” н≥й велике м≥сце займали фольклор, народн≥ традиц≥њ, ¤к≥ додавали њй особливоњ чар≥вност≥ ≥ колориту. ќсобливо ¤скраво це ви¤вилос¤ в мистецтв≥ - народних думах, п≥сн¤х, танц¤х, декоративно-прикладному мистецтв≥. —аме завд¤ки збереженню ≥ продовженню традиц≥й, корен≥ ¤ких сход¤ть до культури ињвськоњ –ус≥, став можливим п≥дйом украњнськоњ культури ≥ в ’VI - ’VII ст., ≥ культурне в≥дродженн¤ в ’I’ ст. ” той же час в≥дчутн≥ ≥ негативн≥ насл≥дки такого характеру розвитку украњнськоњ нац≥ональноњ культури. ѕрот¤гом тривалого часу багато талановитих людей, ¤к≥ народилис¤ ≥ виросли в ”крањн≥, пот≥м покидали њњ, зв'¤зували своЇ подальше житт¤ ≥ творч≥сть з рос≥йською, польською, ≥ншими культурами. р≥м того, прогрес у сфер≥ природничих наук був виражений слабше, н≥ж у гуман≥тарн≥й.
–азом з тим, самобутн¤ ≥ старовинна система осв≥ти, ¤ка дос¤гла свого розкв≥ту в добу озаччини ≥ забезпечила практично суц≥льну грамотн≥сть населенн¤, давн¤ традиц≥¤ книгописанн¤, ор≥Їнтован≥сть на пров≥дн≥ центри ™вропи, зокрема на ¬≥зант≥йську культурну традиц≥ю, роль ”крањни-–уси ¤к центру христи¤нства в сх≥днослов'¤нському св≥т≥, а також ¤к центру наук ≥ вищоњ осв≥ти в добу озаччини завд¤ки розвинут≥й мереж≥ колег≥ум≥в, ќстрозьк≥й та иЇво-ћогил¤нськ≥й академ≥њ, меценатство та державна п≥дтримка культури р¤дом визначних державник≥в Ц .ќстрозьким, ѕ. онашевичем-—агайдачним, ≤.ћазепою та ≥н. Ц все це дозволило п≥днести украњнську культуру до р≥вн¤ св≥тового ¤вища, створити р¤д класичних шедевр≥в у галуз≥ друкарства, арх≥тектури, мистецтва, дос¤гти значних усп≥х≥в у науц≥.
¬≥домий досл≥дник украњнськоњ культури ≤. ќг≥Їнко зазначав, що украњнськ≥й культур≥ з самого початку були властив≥ в≥дверт≥сть св≥ту, в≥дсутн≥сть ксенофоб≥њ (бо¤зн≥ чужого) ≥ гуман≥зм. √овор¤чи про гуман≥стичну суть украњнськоњ культури, потр≥бно в≥дзначити ≥ те, що сама система ц≥нностей даноњ культури в пер≥од њњ активного розвитку (’VII - ’I’ ст.) була досить специф≥чною. Ѕагатий матер≥ал дл¤ такого висновку даЇ творча спадщина √. —ковороди, ‘. ѕрокоповича, ѕ. ул≥ша. ” своњх ф≥лософських творах вони вир≥шували питанн¤ про сутн≥сть та умови людського щаст¤, про значенн¤ людського ≥снуванн¤. Ќа в≥дм≥ну в≥д ф≥лософськоњ думки ≥нших Ївропейських крањн, де проблеми б≥дност≥, хвороб ≥ безкультур'¤ мислилос¤ подолати шл¤хом техн≥чного прогресу, п≥двищенн¤ продуктивност≥ прац≥, за допомогою зусиль осв≥чених монарх≥в ≥ соц≥ального експериментуванн¤, украњнськ≥ мислител≥ закликають до ≥ншого. У—пор≥днена прац¤Ф ≥ самоп≥знанн¤, свобода, заради ¤коњ не шкода розлучитис¤ з благополучч¤м, обмеженн¤ життЇвих потреб, наданн¤ переваги духовному над матер≥альним - ось т≥ шл¤хи ≥ рецепти щаст¤, ¤ких дотримувались ≥ ¤к≥ пропагували пров≥дн≥ украњнськ≥ мислител≥. —ьогодн≥ так≥ п≥дходи набувають особливого значенн¤ дл¤ всього людства.
” ѕосланн≥ ѕрезидента ”крањни до ¬ерховноњ –ади ”крањни в≥д 22 лютого 2000 р. висловлена така думка: У«агальносв≥тов≥ тенденц≥њ ≥ власний досв≥д п≥двод¤ть до принципового висновку: ≥ндустр≥альний, промисловий та економ≥чний поступ значно б≥льше залежить в≥д духовноњ, культурноњ складовоњ, н≥ж в≥д суто техн≥чних нововведеньФ. ћайбутнЇ незалежноњ ”крањни т≥сно пов'¤зане з розвитком гуман≥тарноњ сфери, продовженн¤м нац≥ональних культурних традиц≥й.
Ћ≥тература
1.
≈расов ¬.—. —оциальна¤ культурологи¤. ”чебник дл¤
студентов высших учебных заведений. 2- ое изд.
испр. и доп. ћ.: јспектѕресс, 1996. - 591 с.
2. ультурологи¤ /под ред. ј.ј.–адугина. ћ.: ÷ентр,
1996. - 400 с.
3. ультурологи¤. ”чебна¤ помощь дл¤ высших
учебных заведений. –остов-на-ƒону: ‘еникс, 1998. - 576
с.
4. ѕетров ћ. . —амосознание и научное творчество.
–остов-на-ƒону: изд-у –√”, 1992. Ц 268 с.
5. –ождественский ё.¬. ¬веденн¤ в культуроведение.
- ћ.: „е–о, 1996. Ц 288 с.
6. —кворцова ≈.ћ. “еори¤ и истори¤ культуры:
”чебник дл¤ вузов. ћ.: ёЌ»“», 1999. - 406 с.
7. “еор≥¤ та ≥стор≥¤ св≥товоњ ≥ в≥тчизн¤ноњ
культури. урс лекц≥й. ињв: Ћиб≥дь, 1993. - 390 с.
<< попередн¤ зм≥ст наступна >>
