“ема 7. Ѕутт¤ сусп≥льства (соц≥альна ф≥лософ≥¤)

ѕон¤тт¤ сусп≥льства. —пециф≥ка соц≥ального п≥знанн¤. —оц≥альна ф≥лософ≥¤ в систем≥ сусп≥льних наук. ѕрирода ¤к матер≥альна передумова виникненн¤ ≥ розвитку сусп≥льства. Ѕ≥осфера ≥ ноосфера. ѕрирода ¤к сукупн≥сть обТЇктивних умов ≥снуванн¤ людства. ≈коном≥чне житт¤ сусп≥льства. ћатер≥альне виробництво. ѕродуктивн≥ сили. ¬иробнич≥ в≥дносини. —утн≥сть ≥ насл≥дки Ќ“–. —оц≥альне бутт¤ сусп≥льства. ƒемограф≥чна структура сусп≥льства. ѕоселенська структура сусп≥льства. ѕрофес≥йно-осв≥тн¤ структура сусп≥льства. —оц≥ально-класова структура сусп≥льства. ≈тносоц≥альне бутт¤ сусп≥льства. ѕол≥тичне житт¤ сусп≥льства. ƒуховне житт¤ сусп≥льства. —труктура духовного житт¤ сусп≥льства. —усп≥льна та ≥ндив≥дуальна св≥дом≥сть. —труктура сусп≥льноњ св≥домост≥.

ѕон¤тт¤ сусп≥льства. —усп≥льство Ц одна з основних категор≥й ф≥лософ≥њ в ц≥лому ≥ соц≥альноњ ф≥лософ≥њ зокрема. “ому пон¤тт¤ Усусп≥льствоФ, Усусп≥льнеФ, Усоц≥альнеФ, Усоц≥умФ широко розповсюджен≥, але вони багатозначн≥ й неч≥тк≥. ўе й насьогодн≥ пон¤тт¤ Усусп≥льствоФ вживаЇтьс¤ у р≥зних значенн¤х у ф≥лософськ≥й, ≥сторичн≥й та економ≥чн≥й л≥тератур≥:
Ц —усп≥льство ¤к окреме сусп≥льство, ¤к самост≥йна одиниц¤ ≥сторичного розвитку (сусп≥льство стародавнього ™гипту чи јф≥н, середньов≥чноњ ‘лоренц≥њ, сучасноњ ”крањни, ѕольщ≥ чи Ќ≥меччини).  ожне таке сусп≥льство Ї Їдиною, притаманною лише йому, системою сусп≥льних в≥дносин, розвиваЇтьс¤ в≥дносно незалежно в≥д ≥нших сусп≥льств, або ж, ¤к часто можна зустр≥ти в л≥тератур≥, Ї Усоц≥альним орган≥змомФ.
Ц “а чи ≥нша конкретна сукупн≥сть соц≥альних орган≥зм≥в (у цьому значенн≥ вживаЇтьс¤, наприклад, пон¤тт¤ УЇвропейське сусп≥льствоФ).
Ц —усп≥льство певного типу (перв≥сне, феодальне, ≥ндустр≥альне чи пост≥ндустр≥альне, ≥нформативне).
Ц Ќасамк≥нець, ¤к сукупн≥сть ус≥х соц≥альних орган≥зм≥в, що ≥снували й ≥снують на земн≥й кул≥, тобто людство в ц≥лому.
Ќадзвичайна складн≥сть, динам≥зм сусп≥льного житт¤ створюють дл¤ досл≥дник≥в-сусп≥льствознавц≥в чимало труднощ≥в. —утн≥сть проблеми заключаЇтьс¤ у тому, щоб зрозум≥ти, ¤ким чином люди повТ¤зан≥ з сусп≥льством? яка природа цих звТ¤зк≥в ≥ виникаючих м≥ж людьми в≥дносин? ўо визначаЇ у к≥нцевому результат≥ розвиток сусп≥льства ≥ х≥д св≥товоњ ≥стор≥њ? ¬≥дпов≥дей на ц≥ та под≥бн≥ до них питанн¤ в соц≥альн≥й ≥стор≥њ давалос¤ багато, але њх можна звести до дек≥лькох основних тип≥в.
” ф≥лософ≥њ Ќового часу були розповсюдженими натурал≥стичн≥ концепц≥њ сусп≥льного житт¤, тобто по¤сненн¤ сусп≥льних ¤вищ виключно д≥¤ми природних законом≥рностей: ф≥зичних, географ≥чних, б≥олог≥чних тощо, або ж особливост¤ми людини ¤к природноњ ≥стоти (раса, стать та ≥н.)
Ќатурал≥зм зводить вищ≥ форми бутт¤ до нижчих, людину Ц лише на р≥вень природноњ ≥стоти, ¤к Усоц≥ального атомаФ, а сусп≥льство Ц до механ≥чного поЇднанн¤ атом≥в (тобто ≥ндив≥д≥в), ¤к≥ замкнен≥ лише на власних ≥нтересах. ÷е ≥ Ї теоретичним обірунтуванн¤м ≥ндив≥дуал≥зму, анарх≥зму та егоњзму, утвердженн¤м модел≥ сусп≥льства, в ¤кому йде в≥йна кожного проти вс≥х (згадаймо УЋюдську комед≥юФ ќ.Ѕальзака ¤к художнЇ вт≥ленн¤ цього принципу).
” ’’ ст. продовжуЇтьс¤ розвиток теор≥й, заснованих на натурал≥стичному п≥дход≥ до по¤сненн¤ сусп≥льних ¤вищ ≥ людини. « цих позиц≥й сусп≥льство розгл¤даЇтьс¤ ¤к продовженн¤ природних ≥ косм≥чних законом≥рностей. јбо х≥д ≥стор≥њ ≥ дол≥ народ≥в визначаютьс¤ ритмами  осмосу чи сон¤чноњ активност≥ (точки зору ј.„ижевського, Ћ.√ум≥льова), або особливост¤ми природно-кл≥матичного середовища (Ћ.ћечн≥ков), або ж еволюц≥Їю природноњ орган≥зац≥њ людини, њњ генофонду (соц≥об≥олог≥¤). «деб≥льшого сусп≥льство розгл¤даЇтьс¤ ¤к вище, але не саме вдале твор≥нн¤ природи, а людина Ц ¤к найнедосконал≥ша жива ≥стота, обт¤жена генетичним прагненн¤м до руйнац≥њ та насилл¤. ÷е призводить до посиленн¤ загрози самому ≥снуванню людства ≥ визначаЇ можлив≥сть його переходу в ≥нш≥, косм≥чн≥ форми його бутт¤ ( .÷≥олковський).
≤деал≥зм занадто одухотворюЇ людину, в≥дриваЇ њњ в≥д природи, перетворюЇ духовну сферу сусп≥льного житт¤ в самост≥йний ≥ визначальний чинник його ≥снуванн¤ ≥ розвитку. ” цих тлумаченн¤х сусп≥льства його сутн≥сть вбачаЇтьс¤ у комплекс≥ тих чи ≥нших ≥дей, в≥рувань, м≥ф≥в тощо (зв≥дси принцип У≤дењ правл¤ть св≥томФ).
≤деал≥стичний п≥дх≥д до сусп≥льства найч≥тк≥ше в≥дображений у ф≥лософськ≥й систем≥ √.√егел¤, в ¤к≥й абсолютний дух в≥дображаЇ себе в Уусв≥домленн≥ свободиФ в людськ≥й ≥стор≥њ (тобто свобода Ї дл¤ духу матер≥алом, в ¤кому в≥н п≥знаЇ себе й п≥д≥ймаЇтьс¤ на новий, вищий ступ≥нь.
ѕоширеними Ї й рел≥г≥йн≥ концепц≥њ сусп≥льства, адже св≥тов≥ рел≥г≥њ (христи¤нство, ≥слам, буддизм), ¤к ≥ нац≥ональн≥ (≥удањзм, ≥ндуњзм, конфуц≥анство) мають своњ трактуванн¤ сусп≥льного й державного устрою, в основ≥ ¤ких Ц ≥дењ божественноњ передвизначеност≥ сусп≥льного житт¤.
¬ ц≥лому вс≥ назван≥, ¤к ≥ чисельн≥ неназван≥ теор≥њ сусп≥льства не можуть претендувати на повну ≥стину, оск≥льки вони в≥дображають лише певн≥ сторони т≥Їњ найскладн≥шоњ реальност≥, ¤ка визначаЇтьс¤ пон¤тт¤м Усусп≥льствоФ.
ћарксистська ф≥лософ≥¤ стверджуЇ, що у соц≥альний орган≥зм людей повТ¤зуЇ не сп≥льна ≥де¤ чи сп≥льний Ѕог, а матер≥альне виробництво Ц продуктивн≥ сили й виробнич≥ в≥дносини, про що йтиме мова дал≥. ќстанн≥ складають основу сусп≥льно-економ≥чних формац≥й ¤к етап≥в св≥товоњ ≥стор≥њ. ÷≥ ж чинники, у свою чергу, залежать в≥д природно-кл≥матичних умов, засоб≥в сп≥лкуванн¤, мови, культури тощо. јле визначальним Ї сусп≥льне бутт¤ людей, тобто своЇр≥дна Усоц≥альна матер≥¤Ф, ¤ка Ї реальним процесом житт¤ людей.
ћатер≥ал≥стичне розум≥нн¤ ≥стор≥њ спираЇтьс¤ на обТЇктивн≥сть процес≥в, ¤к≥ в≥дбуваютьс¤ у сусп≥льств≥, на принципи детерм≥н≥зму (тобто визначеност≥), зг≥дно з ¤кими певн≥ форми матер≥ального виробництва визначають певну структуру сусп≥льства ≥ певн≥ в≥дносини людей до природи. “ому сусп≥льство потр≥бно вивчати ¤к природно-≥сторичний процес, под≥бно до того, ¤к природознавство вивчаЇ природу та њњ закони. јле це не заперечуЇ субТЇктивного фактору в ≥стор≥њ, тобто д≥¤льност≥ людей. ѕри њњ розгл¤д≥ завжди необх≥дно досл≥джувати витоки, причини, обТЇктивн≥ умови, ¤к≥ вир≥шальним чином впливають на д≥њ людей. јле в основ≥ сусп≥льних звТ¤зк≥в знаходитьс¤ система матер≥альних в≥дносин.
ѕон¤тт¤ Усусп≥льн≥ в≥дносиниФ в л≥тератур≥ вживаЇтьс¤ у двох розум≥нн¤х: в широкому, коли мають на уваз≥ вс≥, будь-¤к≥ в≥дносини м≥ж людьми, оск≥льки вони складаютьс¤ ≥ реал≥зуютьс¤ у сусп≥льств≥ (у тому числ≥ ≥ м≥жособист≥сн≥ в≥дносини); у вузькому, коли п≥д ними розум≥ють лише в≥дносини м≥ж великими соц≥альними групами, ¤к≥ мають безпосередньо соц≥альний характер (виробнич≥, м≥жкласов≥, м≥жнац≥ональн≥, еколог≥чн≥, м≥жнародн≥ та внутр≥шн≥ тощо). —аме так≥ в≥дносини ≥ Ї соц≥альними, хоча у першому випадку пон¤тт¤ Усоц≥альнеФ Ї синон≥мом Усусп≥льногоФ.
—оц≥альн≥ в≥дносини складають соц≥альну систему сусп≥льства, ¤ка в≥дображаЇтьс¤ у пон¤тт≥ Усоц≥умФ. ÷¤ система Ї впор¤дкованою, самокерованою ц≥л≥сн≥стю багатьох р≥зноман≥тних сусп≥льних в≥дносин, нос≥Їм ¤ких Ї ≥ндив≥д та т≥ соц≥альн≥ групи, в ¤к≥ в≥н включений (про це мова дал≥).
’арактеристиками соц≥альноњ системи Ї наступн≥:
Ц ≥снуЇ значне багатоман≥тт¤ соц≥альних систем, адже ≥ндив≥д включений у р≥зн≥ соц≥альн≥ групи: планетарне сп≥втовариство людей; сусп≥льство у межах певноњ крањни; клас, нац≥¤, с≥мТ¤ та ≥нш≥. “ому сусп≥льство маЇ надзвичайно складний ≥ ≥Їрарх≥чний характер;
Ц головним у системах Ї њх ≥нтегративна ¤к≥сть, не властива частинам чи складовим, що њх утворюють, але притаманна систем≥ в ц≥лому;
Ц людина Ї ун≥версальною складовою соц≥альних систем, вона з необх≥дн≥стю включена в кожну з них, починаючи в≥д сусп≥льства ≥ зак≥нчуючи с≥мТЇю;
Ц соц≥альна система в≥дноситьс¤ до самокерованих, маЇ певний механ≥зм управл≥нн¤ (органи, ≥нститути, норми тощо).
—оц≥альними ≥нститутами Ї певна сукупн≥сть установ, соц≥альних норм культурних вз≥рц≥в, ¤к≥ визначають ст≥йк≥ форми соц≥альноњ повед≥нки та д≥њ, систему повед≥нки у в≥дпов≥дност≥ до цих норм.
—оц≥альними нормами (латин. норма Ц кер≥вне начало, правило, вз≥рець) Ї загальновизнан≥ правила, вз≥рц≥ повед≥нки або д≥њ людей. «а допомогою цих норм забезпечуЇтьс¤ упор¤дкован≥сть, регул¤рн≥сть соц≥альноњ взаЇмод≥њ ≥ндив≥д≥в та груп. ÷е Ц регул¤тори взаЇмов≥дносин м≥ж людьми, соц≥альними групами, до ¤ких в≥днос¤тьс¤ в њх ≥сторичному розвитку тотем, табу, рел≥г≥¤, пол≥тика ≥, особливо, Ц мораль ≥ право.
—пециф≥ка соц≥ального п≥знанн¤. —кладним ≥ суперечливим Ї процес п≥знанн¤ природних ¤вищ ≥ процес≥в, про що йшла мова ран≥ше, при розгл¤д≥ гносеолог≥чних проблем. —усп≥льство ж, Ї надзвичайно складним ≥ динам≥чним утворенн¤м, тому його п≥знанн¤ маЇ свою специф≥ку, ¤ка породжуЇтьс¤ обТЇктом п≥знанн¤. ¬ласне, сусп≥льство Уп≥знаЇ само себеФ, тобто водночас воно Ї ≥ субТЇктом, ≥ обТЇктом п≥знанн¤ Ц п≥знанн¤ Ї самоп≥знанн¤м. «в≥дси актуально й сьогодн≥ звучать слова античних ф≥лософ≥в: Уѕ≥знай себеФ ≥ УЋюдина Ц м≥ра вс≥х речейФ. ¬ сусп≥льств≥ д≥ють люди, зв≥дси Ц ск≥льки людей Ц ст≥льки й ≥дей погл¤д≥в, м≥ркувань. ÷е означаЇ, що сусп≥льн≥ в≥дносини приймають форму сусп≥льних почутт≥в ≥ настроњв, потреб та ≥нтерес≥в, ц≥лей тощо. “ому специф≥ка соц≥ального п≥знанн¤ заключаЇтьс¤ в необх≥дност≥ враховувати ц≥л≥, ≥нтереси, мотиви д≥ючоњ у сусп≥льств≥ людини.
ќтже, перша особлив≥сть соц≥ального п≥знанн¤ в тому, що воно вимагаЇ врахуванн¤ субТЇктивного фактору, тобто вол≥, ц≥лей, мотив≥в людськоњ д≥¤льност≥. јле ¤к п≥знати нам≥ри й мотиви людини? ѕерш за все необх≥дно враховувати, що реальн≥ реч≥ ≥ в≥дносини, з ¤кими ми маЇмо справу у сусп≥льств≥, Ї св≥дом≥стю людей, опредметненою у њх д≥¤льност≥. јле в тому, ¤кими ≥ ¤к ми бачимо ц≥ реч≥ ≥ в≥дносини, в≥дображаЇтьс¤ й наш р≥вень розвитку, зокрема спос≥б ≥ стиль мисленн¤, науков≥ методи, ¤к≥ ми використовуЇмо, а також ц≥л≥ й ≥деали.
¬нутр≥шн≥й св≥т людини безк≥нечно складний. ѕ≥знанн¤ людини людиною Ї в≥дтворенн¤м њњ внутр≥шнього св≥ту у своњй св≥домост≥, тому соц≥альне п≥знанн¤ маЇ орган≥чний звТ¤зок з психолог≥Їю, л≥тературою та мистецтвом. —аме вони допомагають нам досл≥джувати субТЇктивний св≥т людей ≥ проектувати його на п≥знанн¤ сусп≥льства.
“аким чином, законом≥рност≥ сусп≥льного розвитку Ї законом≥рност¤ми д≥¤льност≥ людей. ≤ хоча м≥ж законами природи ≥ законами сусп≥льства Ї сп≥льне Ц њх обТЇктивн≥сть, ≥снують ≥ суттЇв≥ в≥дм≥нност≥ м≥ж ними: довгов≥чн≥сть або ж в≥чн≥сть закон≥в природи Ц ≥ недовгов≥чн≥сть закон≥в сусп≥льства, адже вони виникають разом з виникненн¤м сусп≥льства; закони природи в≥дбуваютьс¤, тобто д≥ють стих≥йно, незалежно в≥д людей, Ц закони сусп≥льства про¤вл¤ютьс¤ у св≥дом≥й д≥¤льност≥ людей; закони сусп≥льства мають б≥льш складний характер, вони повТ¤зан≥ з високим р≥внем орган≥зац≥њ соц≥уму ¤к форми руху матер≥њ.
ƒругою особлив≥стю соц≥ального п≥знанн¤ Ї його ≥сторичн≥сть. Ћюдина завжди живе сусп≥льним житт¤м, включена в т≥ ц≥нност≥ й культуру, ¤к≥ прийн¤т≥ у сусп≥льств≥. јле ≥сторичне п≥знанн¤ н≥коли не може бути засвоЇним наступними покол≥нн¤ми повною м≥рою, дл¤ нього характерна неповнота ≥нформац≥њ: щось завжди нев≥доме, щось н≥коли не може бути в≥дтвореним повн≥стю, ¤к, наприклад, духовна атмосфера того часу, так звана УаураФ тощо.
“ому соц≥альне п≥знанн¤ в ≥сторичному план≥ Ї складним процесом, б≥льш того, воно залежить в≥д того, ¤к≥ питанн¤ ставить сусп≥льство сьогодн≥, п≥знаючи минуле. јдже у минулому ми шукаЇмо в≥дпов≥дей, важливих дл¤ нашого сьогоденн¤, ми загл¤даЇмо у минуле, прагнучи зрозум≥ти тепер≥шнЇ становище. Ћюдина завжди Ї представником не лише свого часу, але й свого середовища, своњх потреб та ≥нтерес≥в, тому ≥ в≥дпов≥д≥ на поставлен≥ питанн¤ Ї р≥зними у р≥зн≥ часи ≥ в р≥зних народ≥в.
ќтже, знанн¤ ≥стор≥њ даЇ можлив≥сть визначити тенденц≥њ розвитку (а особлив≥стю закон≥в сусп≥льства Ї те, що вони про¤вл¤ютьс¤ ¤к тенденц≥њ. “ому у минулому соц≥альне п≥знанн¤ ц≥кавить те, що впливаЇ на сучасн≥сть: нас мало сьогодн≥ ц≥кавл¤ть хрестов≥ походи, але питанн¤ становленн¤ держави, ментал≥тету, свободи людини Ї актуальними дл¤ нас ≥ сьогодн≥, особливо дл¤ сучасного украњнського сусп≥льства.
Ќак≥нець, трет¤ особлив≥сть соц≥ального п≥знанн¤ в тому, що у пор≥вн¤нн≥ з природними ¤вищами чи речами соц≥альна д≥йсн≥сть складн≥ша й м≥нлива. “ому њњ важко в≥добразити в пон¤тт¤х, у певн≥й систем≥ категор≥й. ≤ ¤кщо у природничих науках використовуютьс¤ штучн≥ мови Ц ч≥тк≥ й однозначн≥ Ц то у соц≥альному п≥знанн≥ ми використовуЇмо нашу багатозначну, природну мову, т≥ слова, ¤к≥ вживаЇмо ≥ в буденн≥й мов≥, ≥ в науковому п≥знанн≥. јдже сам характер соц≥альних ¤вищ та процес≥в не даЇ можливост≥ точних ≥ однозначних оц≥нок: наприклад, так≥ пон¤тт¤, ¤к УдобротаФ, УблагородствоФ, Усправедлив≥стьФ, Ур≥вн≥стьФ та ≥нш≥ не можуть бути точно визначеними. јле така невизначен≥сть, неч≥тк≥сть мови соц≥ального п≥знанн¤ обТЇктивна, повТ¤зана з≥ складн≥стю предмету соц≥альноњ ф≥лософ≥њ.
ƒо сказаного можна, мабуть, додати ще одну специф≥чну рису соц≥ального п≥знанн¤ Ц обмежен≥сть застосуванн¤ методу експерименту, надзвичайного важливого методу у природничонауковому п≥знанн≥, р≥зновид≥ сусп≥льноњ практики. Ћюдству сумнов≥дом≥ масов≥ експерименти, ¤к≥ проводилис¤ у нацистськ≥й Ќ≥меччин≥ (холокост та ≥н.), у стал≥нськ≥ часи в —–—– (√улаг, масов≥ депортац≥њ народ≥в тощо); њх траг≥чн≥ насл≥дки в≥дчуваютьс¤ й сьогодн≥, у тому числ≥ ≥ в ”крањн≥...
—оц≥альна ф≥лософ≥¤ в систем≥ сусп≥льних наук. Ќаголошуючи знову ≥ знову на надзвичайн≥й складност≥ сусп≥льства ¤к природно-≥сторичного процесу, на його динам≥зм≥ (а про це ще буде мова у наступних лекц≥¤х), можна зробити висновок, що його п≥знанн¤ не може зд≥йснюватис¤ засобами ¤коњсь одн≥Їњ чи дек≥лькох наук. —усп≥льство ¤к соц≥альна система п≥знаЇтьс¤ системою сусп≥льних наук, його п≥знанн¤ вимагаЇ комплексного п≥дходу. ÷≥ науки (њх називають ≥ соц≥альними, останн≥м часом Ц гуман≥тарними) мають один обТЇкт Ц сусп≥льство, але њх роль у цьому п≥знанн≥ зводитьс¤ до того, що предметом досл≥дженн¤ Ї окрем≥ сфери сусп≥льства -Цматер≥альн≥ чи духовн≥.
ќтже, сусп≥льствознавство Ї сукупн≥стю наук про сусп≥льство, його функц≥онуванн¤ та розвиток.  ожна з цих наук вивчаЇ:
Ц процес виникненн¤ сусп≥льства (такими Ї антрополог≥¤ ¤к наука про виникненн¤ й розвиток людини ¤к сусп≥льноњ ≥стоти); ≥стор≥¤ перв≥сного сусп≥льства, археолог≥¤, ¤ка вивчаЇ памТ¤тки матер≥альноњ культури минулих сусп≥льств та ≥нш≥);
Ц процес функц≥онуванн¤ сусп≥льства у в≥дпов≥дност≥ з видами сусп≥льних в≥дносин: економ≥чн≥ науки (в≥д пол≥тичноњ економ≥њ до економ≥к галузей виробництва Ц промисловост≥, њњ галузей, с≥льського господарства та ≥нших); соц≥ально-пол≥тичн≥ науки (пол≥толог≥¤); юридичн≥ науки; психолог≥чн≥ науки тощо.
” вивченн≥ сусп≥льства значна роль належить соц≥олог≥њ ¤к науц≥ про законом≥рност≥ виникненн¤ ≥ розвитку соц≥альних утворень, соц≥альних систем, форм сп≥льност≥ тощо. ‘≥лософ≥¤ ≥стор≥¤ розгл¤даЇ й оц≥нюЇ ≥стор≥ю з точки зору ви¤вленн¤ законом≥рностей ≥сторичного процесу, вивченн¤ специф≥ки ≥сторичного знанн¤, сенсу ≥ спр¤мованост≥ людськоњ ≥стор≥њ.
ѕ≥знанн¤ сусп≥льства неможливе без п≥знанн¤ його ≥сторичного розвитку, тобто його ≥стор≥њ. ≤сторична наука займаЇтьс¤ описом ≥сторичних под≥й у њх взаЇмозвТ¤зку ≥ посл≥довност≥; просл≥дковуЇ д≥њ загальних законом≥рностей в конкретн≥й ≥стор≥њ р≥зних крањн та народ≥в; розкриваЇ власне ≥сторичн≥ закони, ¤к≥ визначають своЇр≥дн≥сть ≥сторичних под≥й.
ќтже, кожна з сусп≥льних наук досл≥джуЇ один ≥ той же обТЇкт Ц сусп≥льство, але з р≥зних стор≥н, тобто кожна з них маЇ власний предмет п≥знанн¤ ≥ своњ засоби п≥знанн¤.
—пециф≥ка ж п≥дходу до вивченн¤ сусп≥льних ¤вищ з позиц≥й соц≥альноњ ф≥лософ≥њ ви¤вл¤Їтьс¤ у розгл¤д≥ сусп≥льних ¤вищ з точки зору причин њх виникненн¤, у зТ¤суванн≥ найб≥льш загальних закон≥в њх розвитку ≥ функц≥онуванн¤. якщо говорити про своЇр≥дний УстриженьФ соц≥альноњ ф≥лософ≥њ, то ним Ї вивченн¤ в≥дносин людини ≥ сусп≥льства у вс≥й складност≥ њх в≥дт≥нк≥в, тобто сусп≥льного бутт¤ людини.
ќтже, головною особлив≥стю предмету соц≥альноњ ф≥лософ≥њ Ї те, що вона вивчаЇ не ту чи ≥ншу сторону житт¤ сусп≥льства, а сусп≥льство в ц≥лому, сусп≥льство ¤к ц≥л≥сну систему. —оц≥альний ф≥лософ на основ≥ узагальненн¤ знань про сусп≥льство розгл¤даЇ його в ц≥лому, добуваЇ ≥нтегративне знанн¤ про сусп≥льство ¤к систему, ¤ка маЇ свою ≥стор≥ю, дос¤гла певного р≥вн¤ розвитку, функц≥онуЇ у т≥сн≥й взаЇмод≥њ економ≥чних, соц≥альних, пол≥тичних, психолог≥чних та ≥нших, коротко кажучи Ц матер≥альних та духовних фактор≥в.
—оц≥альна ф≥лософ≥¤ Ї св≥тогл¤дною наукою, оск≥льки вивчаЇ законом≥рност≥ й проблеми розвитку сусп≥льства через визначенн¤ м≥сц¤ ≥ рол≥ в ньому людини. ƒо числа њњ ключових проблем в≥днос¤тьс¤:
Ц проблеми людського начала: ¤к виникла людина? як≥ основн≥ визначальн≥ чинники њњ по¤ви та ≥снуванн¤? ѕриродне в людин≥ та сусп≥льств≥ тощо;
Ц проблеми ≥ндив≥дного начала в сусп≥льств≥: ¤ким чином можливе перетворенн¤ ≥ндив≥дного в сусп≥льне ≥ навпаки? ¬заЇмод≥¤ ≥ндив≥д≥в ¤к основний елемент соц≥уму;
Ц проблеми розвитку та функц≥онуванн¤ закон≥в соц≥альноњ системи;
Ц проблеми способ≥в людського бутт¤ у сусп≥льств≥: д≥¤льност≥, прац≥, виробництва;
Ц проблеми соц≥альних форм духовного, його обТЇктивац≥њ та ≥ндив≥дуального освоЇнн¤;
Ц нак≥нець, проблеми спр¤мованост≥ людськоњ ≥стор≥њ.
—оц≥альна ф≥лософ≥¤, таким чином, Ї розд≥лом ф≥лософ≥њ, ¤кий включаЇ в себе вивченн¤ ¤к≥сноњ своЇр≥дноњ сусп≥льства, його в≥дм≥нностей в≥д природи, в≥дношенн¤ до держави, рел≥г≥њ, морал≥, духовноњ культури; його ц≥лей, сусп≥льних ≥деал≥в, генези ≥ розвитку соц≥альноњ ≥стор≥њ, њњ дол≥ ≥ перспектив.
–озгл¤нувши це питанн¤, перейдемо до анал≥зу природного, економ≥чного, соц≥ального та етносоц≥ального, пол≥тичного та духовного бутт¤ (житт¤) сусп≥льства.
ѕрирода ¤к матер≥альна передумова виникненн¤ ≥ розвитку сусп≥льства. ≈тимолог≥чно, тобто в≥дпов≥дно до перв≥сного значенн¤ слова, пон¤тт¤ УприродаФ Ї пох≥дним в≥д сл≥в Упри род≥Ф (тобто родов≥й общину), Упри родахФ, Упри родильниц≥Ф (тобто при народженн≥, адже природа породжуЇ людину). јле це пон¤тт¤ ≥ в л≥тератур≥, ≥ в буденн≥й мов≥ вживаЇтьс¤ неоднозначно.
” найширшому розум≥нн≥ природа Ц це все ≥снуюче, весь св≥т у багатоман≥тност≥ його про¤в≥в. ” цьому значенн≥ пон¤тт¤ УприродаФ охоплюЇ все сутнЇ, весь ¬сесв≥т, воно близьке до пон¤тт¤ Уматер≥¤Ф. ѕрирода не маЇ н≥ початку, н≥ к≥нц¤, безк≥нечна у простор≥ ≥ час≥, перебуваЇ в безперервному рус≥, зм≥нах. ѕро це говорив ≤. ант, п≥дкреслюючи, що природа у загальному розум≥нн≥ слова Ї ≥снуванн¤ речей, п≥дпор¤дкованих законами. ” цьому сенс≥ природа включаЇ в себе ≥ сусп≥льство.
¬ ≥ншому розум≥нн≥ природа Ц це обТЇкт науки, точн≥ше Ц сукупн≥сть обТЇкт Унаук про природуФ, природознавства.
јле найб≥льш вживаним Ї розум≥нн¤ природи ¤к сукупност≥ обТЇктивних умов ≥снуванн¤ людства, оточуючого його середовища, ¤к частини матер≥ального св≥ту, що певною м≥рою протистоњть сусп≥льству. —аме у цьому розум≥нн≥ пон¤тт¤ УприродаФ вживаЇтьс¤ дл¤ характеристики њњ м≥сц¤ ≥ рол≥ в систем≥ в≥дношень людини ≥ сусп≥льства до обТЇктивноњ д≥йсност≥, розум≥нн¤ ¤коњ прот¤гом розвитку людства ≥сторичного зм≥нювалос¤.
“аким чином, пон¤тт¤ УприродаФ, Уприродне середовищеФ мають важливе практичне та психолог≥чне значенн¤, оск≥льки в них акцентуЇтьс¤ увага на т≥й частин≥ св≥ту, центром ¤коњ Ї людина ≥ ¤ка Ї сферою њњ проживанн¤, обТЇктом вивченн¤ та перетворенн¤. ” цьому аспект≥ природа ¤к складова частина св≥товоњ ц≥л≥сност≥ становить основу бутт¤ людини та сусп≥льства, предмет людськоњ д≥¤льност≥, середовище людського ≥снуванн¤.
ѕротилежне пон¤ттю УприродаФ Ц пон¤тт¤ УкультураФ. Ќе розгл¤даючи останнЇ детально (про це йтиме мова в одному з наступних розд≥л≥в), лише констатуЇмо, що культура Ц це освоЇне, перетворене людиною, природа ж Ц те, що протистоњть людин≥, ≥снуЇ за своњми власними, не залежними в≥д людини законами.  ультура, таким, чином, Ї природою, що перетворена людиною. ƒ≥¤льн≥сть людини тому можна розгл¤дати ¤к перетворенн¤ природного, натурального в культурне, штучне. —аме у цьому перетворенн≥ природи знаходить про¤в сутн≥сть людського ≥снуванн¤ в св≥т≥.
Ћюдина у своњй д≥¤льност≥ протиставлена природ≥, але водночас вона Ї частиною ≥ породженн¤м великоњ Уматер≥-природиФ. ѕрирода ж повТ¤зана сама з собою, оск≥льки людина Ї њњ частиною. “ому культурн≥й ≥стор≥њ людства передувала природна перед≥стор≥¤, в процес≥ ¤коњ складалис¤ природн≥ передумови сусп≥льного житт¤.
јле природа дл¤ людини Ц не лише умова њњ ≥снуванн¤, не т≥льки сфера њњ перетворюючоњ д≥¤льност≥. Ќа цих засадах виникають ≥ розвиваютьс¤ й ≥нш≥ форми в≥дносин людини з природою, зокрема, кр≥м практичного, п≥знавальне в≥дношенн¤, ¤ке реал≥зуЇтьс¤ у форм≥ передус≥м природничих наук, оц≥ночне ставленн¤ до природи, ¤ке маЇ в≥дображенн¤ у пон¤тт¤х блага, краси, добра тощо. ” сучасному св≥т≥ людина вперше за свою ≥стор≥ю змушена також брати на себе в≥дпов≥дальн≥сть за збереженн¤ т≥Їњ частини природи, ¤ка включена до сфери розвитку продуктивних сил сусп≥льства ≥ стаЇ дедал≥ ширшою.
“аким чином, людина, сусп≥льство та культура водночас ≥ протисто¤ть природ≥, ≥ орган≥чно в нењ вход¤ть. “ака суперечн≥сть породжуЇ р≥зне розум≥нн¤ взаЇмов≥дносин людини ≥ природи, про що йтиме мова дал≥.
Ќайзагальн≥ше у¤вленн¤ про взаЇмод≥ю людини ≥ природи даЇ нам пон¤тт¤ УнавколишнЇ середовищеФ, або сучасне Ц Удовк≥лл¤Ф. ÷е середовище звичайно под≥л¤ють на природне ≥ штучне навколишнЇ середовище або на так звану першу, неолюднену природу, ¤ка ≥снуЇ незалежно в≥д людини та њњ д≥¤льност≥, ≥ ще не стала предметом практичного перетворенн¤ ≥ Ї потенц≥йним обТЇктом п≥знанн¤ та освоЇнн¤ (≥нколи њњ називають Унатуральною природоюФ), ≥ другу, тобто природу, ¤к вже охоплена практичною д≥¤льн≥стю людини, Ї њњ результатом, тобто середовищем культури.
ƒо природного середовища належать гео- та б≥осфера, тобто т≥ матер≥альн≥ системи, ¤к≥ виникли поза ≥ незалежно в≥д людини, але стали або ж можуть стати обТЇктом њњ д≥¤льност≥. « початком освоЇнн¤ космосу такими обТЇктами можна вважати ≥ певну частину —он¤чноњ системи, так званий ближн≥й космос. ќтже, природне середовище не обмежуЇтьс¤ лише географ≥чним середовищем. ѕон¤тт¤ Угеограф≥чне середовищеФ було введене у географ≥ю та соц≥альну ф≥лософ≥ю французьким вченим ∆.–еклю (1830 Ц 1905) та рос≥йським природознавцем Ћ.≤.ћечн≥ковим (1838 Ц 1888), братом видатного ф≥з≥олога, ≥ до початку косм≥чноњ ери воно б≥льш-менш адекватно в≥дображало сутн≥сть проблеми. ўо ж до сьогоденн¤, то можна вважати географ≥чним середовищем лише ту частину природи, з ¤кою сусп≥льство безпосередньо контактуЇ на певному ≥сторичному етап≥; воно охоплюЇ лише поверхню «емл≥, становить надзвичайно важливу, але не Їдину п≥дсистему природного середовища ≥снуванн¤ людини, про що йшла мова в одному ≥з попередн≥х розд≥л≥в цього пос≥бника.
Ўтучне середовище охоплюЇ матер≥альн≥ та соц≥альн≥ умови життЇд≥¤льност≥ людини, обТЇкти естетичного ≥ морального становленн¤ людини до природи. ÷е матер≥альн≥ реч≥, створен≥ людиною, ¤к≥ не ≥снують у природ≥; рослини, тварини, виведен≥ людиною завд¤ки природному добору чи генн≥й ≥нженер≥њ; сусп≥льн≥ в≥дносини, повТ¤зан≥ з соц≥альною формою руху матер≥њ ≥ зд≥йснюван≥ через св≥дому д≥¤льн≥сть людей, а також духовн≥, моральн≥, естетичн≥ ц≥нност≥ тощо. Ўтучне середовище неминуче пост≥йно наступаЇ на природне, поглинаючи його. ÷е призводить до суперечностей, б≥льш того, на думку багатьох сучасних вчених, до боротьби Удвох св≥т≥вФ Ц природного й штучного.
Ќа сьогодн≥ людство створило штучне середовище свого ≥снуванн¤, ¤ке в дес¤тки й сотн≥ раз≥в продуктивн≥ше за природне середовище. ƒо цього сл≥д додати також техногенний вплив людини, ¤кий призводить до зм≥н геолог≥чних структур, створенн¤ штучних водойм, зм≥н атмосфери ≥ нав≥ть св≥ченн¤ «емл≥, тобто зм≥ни њњ випром≥нюванн¤ п≥д впливом штучних енергетичних процес≥в.
¬одночас природне середовище Ї не лише матер≥альними умовами життЇд≥¤льност≥ людини ≥ вих≥дним обТЇктом виробництва, а й обТЇктом певного естетичного й морального в≥дношенн¤. “ому ставленн¤ людини до природи не визначаЇтьс¤ лише утил≥тарними, меркантильними ≥нтересами, воно охоплюЇ також ≥ розум≥нн¤ глибин людськоњ душ≥.
Ѕ≥осфера та ноосфера. ѕон¤тт¤ Уб≥осфераФ вперше вжито австр≥йським геологом ≈.«юссом ще в 1875 р. јле глибокого наукового зм≥сту це пон¤тт¤ набуваЇ вже в минулому ’’ ст., п≥сл¤ виданн¤ прац≥ видатного украњнського природознавц¤ ¬.≤.¬ернадського (1863 Ц 1945) УЅ≥осфераФ.
Ѕ≥осфера (в≥д. грец. б≥ос Ц житт¤ ≥ сфейрос Ц сфера) Ц це ц≥л≥сна земна оболонка, охоплена житт¤м ≥ ¤к≥сно перетворена ним. ѓњ структура та енерго≥нформац≥йн≥ процеси визначаютьс¤ минулою ≥ сучасною д≥¤льн≥стю живих орган≥зм≥в. ¬она зазнаЇ також впливу косм≥чних та глибинних п≥дземних енерг≥й. ѕросторово б≥осфера охоплюЇ: тропосферу, тобто нижню частину атмосфери до 10-15 км; кору вив≥трюванн¤ на 2-3 км вглибину в≥д поверхн≥ «емл≥ та всю г≥дросферу до њњ максимальних глибин. «а де¤кими п≥драхунками фах≥вц≥в, жива речовина Ц Уб≥омасаФ Ц важить приблизно 2.42.1012 тонн.
«ростаюча роль практичноњ д≥¤льност≥ людини та њњ вплив на природу знаменуЇ собою початок нового етапу геолог≥чноњ ≥стор≥њ «емл≥, на ¤кому людство маЇ вибудувати своњ в≥дносини з природою на наукових засадах, а наука Ц пронизувати всю д≥¤льн≥сть сусп≥льства, у тому числ≥ його в≥дносини з природою. ќтже, пон¤тт¤ б≥осфера у ’’ ст. еволюц≥онуЇ до розум≥нн¤ ноосфери.
ѕон¤тт¤ УноосфераФ (в≥д грец. ноос Ц розум ≥ сфейрос Ц сфера) виникло у 20-х роках минулого стол≥тт¤. ¬оно запропоноване французькими ф≥лософами ≈.Ћеруа та “ей¤ром де Ўарденом, ¤к≥ п≥д Усферою розумуФ розум≥ли вираженн¤ божественного духу. Ќаукову концепц≥ю ноосфери розробив ¬.≤.¬ернадський. ¬≥н розум≥в њњ ¤к сферу взаЇмод≥њ сусп≥льства й природи, в межах ¤коњ розумна людська д≥¤льн≥сть стаЇ головним, визначальним чинником, тобто ¤к сферу, перебудовану колективним розумом. Ћюдство, озброЇне науковою думкою, вважав вчений, маЇ стати вир≥шальною силою, ¤ка надал≥ визначатиме еволюц≥ю нашоњ планети.
—утн≥сть ноосфери коротко можна сформулювати так: ¤кщо узгоджен≥сть процес≥в, ¤к≥ в≥дбуваютьс¤ у нежив≥й природ≥, забезпечуЇтьс¤ механ≥змами саморегул¤ц≥њ, то узгоджен≥сть характеристик природного середовища ≥ сусп≥льства може бути зд≥йснена розумом ≥ волею. “обто мова йде не про руйн≥вне втручанн¤ в природу, а про науково обірунтоване збереженн¤ на «емл≥ умов дл¤ житт¤ ≥ щаст¤ людей. ¬изначальним фактором маЇ бути не стих≥¤ природного розвитку, а ≥нтелект людини.
¬чений розгл¤дав ноосферу ¤к майбутн≥й стан б≥осфери, оск≥льки людство ще далеке в≥д такого стану. ¬ своњй останн≥й прац≥ Ук≥лька сл≥в про ноосферуФ в≥н визначив де¤к≥ загальн≥ умови, необх≥дн≥ дл¤ створенн¤ ноосфери, зокрема: людство маЇ стати Їдиним в ≥нформац≥йному й економ≥чному звТ¤зках; ноосфера Ц ¤вище загальнопланетарне, тому людство маЇ прийти до ц≥лковитоњ р≥вност≥ рас, народ≥в тощо; ноосфера не може бути створена до припиненн¤ в≥йн на «емл≥.
“еор≥¤ ноосфери сформувалас¤ в 20-30 роках ’’ ст., коли св≥т складавс¤ з трьох взаЇмоповТ¤заних елемент≥в: природа Ц людина Ц сусп≥льство. ƒо них пот≥м приЇднуЇтьс¤ ще один суттЇвий елемент Ц техн≥ка, ¤ка створена людиною ≥ ¤ка стала головним чинником зм≥н на планет≥ (так звана техносфера), особливо з початком наприк≥нц≥ 50-х рок≥в науково-техн≥чноњ революц≥њ ¤к велетенського стрибка у розвитку ¤к науки, так ≥ техн≥ки. ÷е спричинило еколог≥чну проблему Ц одну з найнебезпечн≥ших з-пом≥ж глобальних проблем людства. ѕочалась поступова руйнац≥¤ в≥дносин м≥ж людьми ≥ њхнього ставленн¤ до природи. “ому оптим≥зм сьогодн≥ в≥д≥йшов на задн≥й план, його в≥дт≥снили, ≥ не без п≥дстав, песим≥стичн≥ настроњ ≥ оц≥нки.
“аким чином, вченн¤ про ноосферу з самого початку м≥стило в соб≥ елемент утоп≥њ, у ньому т≥сно переплетен≥ ц≥нн≥сн≥ та буттЇв≥ п≥дходи без будь-¤кого њх розмежуванн¤. “ому потр≥бно розр≥зн¤ти розум≥нн¤ ноосфери ¤к утоп≥њ ≥ ¤к реального стану, одне не повинне заступати собою ≥нше. ≤ виход¤чи з реального стану в≥дносин людини з природою, слушною можна вважати думку де¤ких сучасних вчених, у тому числ≥ й в≥тчизн¤них, про те, що ноосфера знаменуЇ собою початок низх≥дного етапу розвитку людства.
ѕрирода ¤к сукупн≥сть обТЇктивних умов ≥снуванн¤ людства. Ћюдина, сусп≥льство безпосередньо повТ¤зан≥ не з ус≥Їю природою, а з њњ певною частиною Ц географ≥чним середовищем, тобто з т≥Їю частиною природи (земна кора, атмосфера, вода, ірунтовий покрив, рослинний та тваринний св≥т), ¤ка залучена до виробничого процесу ≥ використовуЇтьс¤ у матер≥альному житт≥ сусп≥льства.
≤де¤ визначальноњ рол≥ природних умов у житт≥ сусп≥льства висувалас¤ ще античними авторами (наприклад, ѕлатоном), проте набула поширенн¤ лише в пер≥од становленн¤ кап≥тал≥зму.
¬ XVII Ц XVIII ст. сформувавс¤ географ≥чний детерм≥н≥зм (в≥д латин. детерм≥наре Ц визначати) ¤к напр¤мок соц≥альноњ ф≥лософ≥њ та соц≥олог≥њ, ¤кий проголошував географ≥чне середовище вир≥шальним чинником розвитку сусп≥льства, ≥сторичноњ дол≥ т≥Їњ чи ≥ншоњ крањни, того чи ≥ншого народу. …ого засновник французький мислитель Ўарль-Ћуњ ћонтеск'Ї (1689 Ц 1755) у своњй прац≥ Уѕро дух закон≥вФ висловив глибоку на той час ≥дею про загальну законом≥рн≥сть, ¤к≥й п≥дпор¤дкован≥ вс≥ ¤вища природи й сусп≥льства, вважав, що характер народу, сусп≥льно-пол≥тичний устр≥й крањни, рел≥г≥йн≥ у¤вленн¤, становище ж≥нки, форма с≥мТњ, тобто весь спос≥б житт¤ людей зумовлений передус≥м характером поверхн≥ «емл≥, ірунтами ≥ особливо Ц кл≥матом. ¬лада кл≥мату, вважав в≥н, Усильн≥ша в≥д ус≥х владФ. ѕредставник цього ж напр¤му був також англ≥Їць √.Ѕокль (1821 Ц 1862), ¤кий у своњй прац≥ У≤стор≥¤ цив≥л≥зац≥њ в јнгл≥њФ визначив вже чотири чинники житт¤ та дол≥ людства: кл≥мат, ірунт, ландшафт, њжа.
« погл¤ду сучасноњ науки у цих мислител≥в ми бачимо переб≥льшенн¤ рол≥ одного чи к≥лькох чинник≥в у житт≥ та розвитку сусп≥льства, хоча дл¤ свого часу њх вченн¤ були прогресивними. ¬одночас безсумн≥вним Ї той факт, що людина живе на «емл≥ в межах њњ тонкоњ оболонки Ц географ≥чного середовища. Ѕ≥льш того, сама людина Ї природною ≥стотою, ¤ка живе за законами природного св≥ту. јдже людина у вс≥х видах д≥¤льност≥, щоб вона не робила ≥ що б не перетворювала, чинить ¤к ≥стота природна.
ѕрирода Ї необх≥дною умовою функц≥онуванн¤ та розвитку сусп≥льства. ѕри цьому природн≥ умови можуть або спри¤ти розвитку сусп≥льства, або ж певною м≥рою гальмувати його. ÷¤ залежн≥сть була особливо в≥дчутною в пер≥од становленн¤ людства Ц за перв≥снообщинного ладу. јдже надто спри¤тлив≥ природн≥ умови, ¤к≥ давали чи дають нин≥ люд¤м все необх≥дне дл¤ житт¤, не потребуючи певних зусиль в≥д людей, ¤к ≥ надто сувор≥, що зумовлюють напруженн¤ вс≥х њњ життЇвих сил дл¤ п≥дтриманн¤ лише свого ф≥зичного ≥снуванн¤, негативно позначилис¤ на бутт≥ сусп≥льства.
«овн≥шн≥ стосовно людини природн≥ передумови под≥л¤ютьс¤ на загальн≥, ¤к≥ д≥ють прот¤гом вс≥Їњ ≥стор≥њ на вс≥ покол≥нн¤ (косм≥чн≥ ¤вища, геолог≥чн≥ та кл≥матичн≥ чинники), та специф≥чн≥, до ¤ких можна в≥днести запаси м≥нерал≥в, корисних копалин, пального, природн≥ засоби комун≥кац≥њ та ≥нш≥, ¤к≥ д≥ють у р≥зн≥ пер≥оди ≥стор≥њ людства з р≥зною силою ≥ справл¤ють неоднаковий вплив на народи, що ≥снують одночасно.
ѕриродн≥ умови впливають на сусп≥льство передус≥м своњми процесами, ¤вищами, силами ¤к пост≥йними (склад атмосфери ≥ води, припливи ≥ в≥дпливи, наприклад), так ≥ тимчасовими, поодинокими (метеорити, зм≥на географ≥чних ≥ магн≥тних полюс≥в та ≥нш≥), ¤к≥ д≥ють ≥ безпосередньо, й опосередковано, тобто сам≥ собою й за участю людей.
¬одночас природн≥ передумови забезпечують можлив≥сть довготривалого ≥снуванн¤ ≥ розвитку сусп≥льства потр≥бними йому резервами. ƒо них можна в≥днести запаси корисних копалин та енергетичних ресурс≥в «емл≥, а з часом Ц ≥  осмосу, ресурси води та кисню в атмосфер≥ тощо. ≤ншими словами, людство нерозривно повТ¤зане ≥ залежить в≥д матер≥ально-енергетичних ресурс≥в та процес≥в, що в≥дбуваютьс¤ в б≥осфер≥.
ћатер≥ально-виробнича сфера сусп≥льства Ї визначальною у ньому. ¬она зд≥йснюЇтьс¤ через людську працю. ѕрирода Ї загальною умовою ≥ предметом людськоњ прац≥. ѕриродн≥ умови справл¤ють вплив на розвиток продуктивних сил, њх напр¤м. —уттЇвим Ї вплив природних умов на форми ≥ темпи ≥сторичного процесу. јдже в≥домо, що природн≥ цикли (доби, пори року) визначають ритм життЇд≥¤льност≥ людини, в≥д них залежить продуктивн≥сть людськоњ прац≥. «асухи, повен≥, виверженн¤ вулкан≥в, землетруси можуть знищувати результати людськоњ прац≥ й гальмувати розвиток сусп≥льства.
—≥мейно-побутова сфера людськоњ життЇд≥¤льност≥ маЇ також природний характер. ¬≥домо, що народжуван≥сть д≥тей р≥зноњ стат≥ в певн≥й статистичн≥й пропорц≥њ природно визначена, хоча цей чинник маЇ своњ сусп≥льн≥ ви¤ви. “ак≥ соц≥альн≥ ≥нституц≥њ, ¤к шлюб, медичн≥ заклади також безпосередньо повТ¤зан≥ з природою людини.
ѕриродн≥ умови багато в чому визначають побут людини. јдже ≥ характер помешканн¤, ≥ форми розселенн¤ залежать передус≥м в≥д природних умов: кл≥мату, ландшафту тощо. ¬≥д цих умов залежить також необх≥дн≥сть певного од¤гу, р≥зна калор≥йн≥сть продукт≥в харчуванн¤ та ≥н.
ѕриродн≥ чинники в≥д≥гр≥ють значну роль ≥ в соц≥альн≥й сфер≥ сусп≥льства: весь св≥т соц≥альних сп≥льнот ¤к св≥т звТ¤зк≥в, в≥дносин, контакт≥в тощо теж маЇ в≥дбиток природного. –озгл¤немо це на конкретних прикладах.
ѕочинаючи з пер≥оду розкладу перв≥снообщинного ладу, одним з первинних осередк≥в людського сусп≥льства Ї с≥мТ¤ Ц своЇр≥дний м≥кроколектив, ¤кий маЇ вин¤ткову соц≥альну ст≥йк≥сть. Ќайважлив≥шою ж функц≥Їю с≥мТњ Ї в≥дтворенн¤ людського роду, тому ц≥лком зрозум≥ло природне начало ¤к найважлив≥ша основа с≥мТњ.
ѕриродним процесом Ї також зростанн¤ народонаселенн¤ ¤к потреба сусп≥льства, адже без нього неможливий висх≥дний розвиток людства.
ѕро¤вом природних визначальних чинник≥в Ї расовий под≥в сусп≥льства. –асова ж приналежн≥сть ≥ розд≥л¤Ї людей (р≥зних рас), ≥ водночас обТЇднуЇ њх у велик≥ групи. ¬≥н Ї насл≥дком д≥њ природних механ≥зм≥в, але не можна абстрагуватис¤ в≥д того, що пр¤мо чи опосередковано расов≥ особливост≥ вплетен≥ у сусп≥льне житт¤ Ц адже на ц≥й основ≥ виникають ≥ расов≥ конфл≥кти, ≥ про¤ви своЇр≥дноњ расовоњ сол≥дарност≥.
ќдн≥Їю з найскладн≥ших проблем сучасного св≥ту Ї проблема етнонац≥ональних сп≥льнот ≥ њх взаЇмозвТ¤зок. јдже у сучасному св≥т≥ в≥дбуваЇтьс¤ своЇр≥дний Уетн≥чний ренесансФ. ѕро характер цих сп≥льнот мова буде дал≥, тому обмежимос¤ лише констатац≥Їю того незаперечного факту, що нац≥њ, ¤к правило, розгл¤даютьс¤ лише ¤к соц≥альне (або лише духовне) ¤вище, у т≥н≥ залишаЇтьс¤ природн≥сть нац≥ональних сп≥льнот. јле ж нац≥њ складаютьс¤ з людей, ¤к≥, проживаючи, д≥ючи на одн≥й територ≥њ прот¤гом стол≥ть, пост≥йно сп≥лкуютьс¤ м≥ж собою. “ому в процес≥ багатор≥чноњ етнонац≥ональноњ еволюц≥њ формуютьс¤ певн≥ природн≥ характеристики людей Ц њх ф≥зичний вигл¤д, ф≥з≥олог≥чн≥ характеристики њх темперамент, ментал≥тет тощо. ƒоречно зазначити, що одна з концепц≥й нац≥њ, запропонована Ћ.ћ.√ум≥льовим, ірунтуЇтьс¤ на положенн≥, що нац≥¤ маЇ природне (б≥олог≥чне) походженн¤. 
¬рахуванн¤ природноњ складовоњ в нац≥ональних сп≥льнотах, можливо, проллЇ св≥тло на особливу життЇст≥йк≥сть цих сп≥льнот, високу прихильн≥сть до них людей.
Ќа¤вн≥ певн≥ аспекти природного ≥ в соц≥ально-класових под≥лах сусп≥льства, хоча вони на сьогодн≥ ще мало досл≥джен≥ ≥ не мають ¤скраво вираженого характеру. ћожна лише констатувати певн≥ аспекти розпод≥лу прац≥ м≥ж чолов≥ками й ж≥нками, р≥зну питому вагу цих груп у соц≥альному управл≥нн≥ тощо.
—тосовно пол≥тичноњ сфери сусп≥льства поширена думка, що пол≥тичн≥ механ≥зми соц≥ального управл≥нн¤ й самоуправл≥нн¤ зовс≥м не повТ¤зан≥ з природними чинниками, що вони функц≥онують лише ¤к утворенн¤ сусп≥льн≥. ƒ≥йсно, у самих пол≥тико-управл≥нських структурах про¤в≥в природного небагато, њх можна звести лише до територ≥ально-природних фактор≥в, рег≥ональних особливостей територ≥њ крањни. ўодо природного обТЇкта пол≥тико-управл≥нськоњ д≥¤льност≥ можна констатувати, що вона включаЇ в себе природне ¤к безпосередньо, так ≥ опосередковано. ѕроблема освоЇнн¤ нових земель ≥ в ц≥лому землекористуванн¤, захист здоровТ¤ людей ≥ регулюванн¤ зростанн¤ народонаселенн¤, орган≥зац≥¤ сусп≥льних форм захисту природи, рослинного та тваринного св≥ту та ≥нш≥ Ц ц≥ питанн¤ завжди входили в орб≥ту пол≥тичних ≥нтерес≥в ≥ ставали метою д≥¤льност≥ ≥ турботою пол≥тичних ≥нституц≥й.
«м≥стовним Ї взаЇмозвТ¤зок духовноњ сфери сусп≥льства ≥ природи. ќтже, нав≥ть короткий розгл¤д проблеми св≥дчить про те, що природне начало про¤вл¤Їтьс¤ в ус≥х сферах сусп≥льного житт¤, ≥ форми його про¤ву багат≥ та р≥зноман≥тн≥.
« розвитком людства Ц удосконаленн¤ знар¤дь прац≥, нагромадженн¤ знань Ц вплив природи на розвиток сусп≥льства ставав менш значним. ¬одночас посилювавс¤ вплив сусп≥льства на природу, зумовлений зростанн¤м к≥лькост≥ населенн¤ «емл≥, у результат≥ розвитку самих людей, пост≥йним зростанн¤м њх потреб.
ќск≥льки ставленн¤ людини до природи ірунтуЇтьс¤ передус≥м на виробництв≥, то перех≥д в≥д одного етапу взаЇмов≥дносин сусп≥льства ≥ природи визначаЇтьс¤ революц≥йними переворотами у продуктивних силах сусп≥льства. ¬ ≥стор≥њ мали м≥сце три так≥ перевороти:
Ц неол≥тична революц≥¤ (виникненн¤ землеробства, перех≥д в≥д так званоњ Уприсвоюючоњ економ≥киФ до виробничоњФ;
Ц промислова революц≥¤ (перех≥д в≥д рем≥сничих знар¤дь прац≥ до машин, створенн¤ промисловост≥);
Ц науково-техн≥чна революц≥¤.
¬≥дпов≥дно до цих Увузлових точокФ у розвитку продуктивних сил вид≥л¤ютьс¤ ≥ етапи взаЇмод≥њ сусп≥льства з природою та њх насл≥дки дл¤ природи:
ѕерший етап охоплюЇ пер≥од в≥д виникненн¤ виду гомо сап≥Їнс до по¤ви землеробства ≥ скотарства, тобто пер≥од Уприсвоючоњ економ≥киФ, коли людина жила полюванн¤м, рибальством та збиральництвом. …ого характерна риса Ц Їдн≥сть людини ≥ природи, Ц людина не вид≥л¤лас¤ з природи, не справл¤ла на нењ суттЇвого впливу. —оц≥альне житт¤, ¤ке народжувалос¤, мало природну, еколог≥чну та демограф≥чну детерм≥нац≥ю
ƒругий етап утворюЇ пер≥од, коли пан≥вним ≥ вир≥шальним видом виробництва стало землеробство, а в де¤ких м≥сц¤х Ц скотарство. ÷е аграрний пер≥од, коли докор≥нно зм≥нюЇтьс¤ характер в≥дносин сусп≥льства з природою Ц людина починаЇ активно перетворювати природу. в≥дбуваЇтьс¤ освоЇнн¤ нових територ≥й, буд≥вництво ≥ригац≥йних споруд, вирубуванн¤ л≥с≥в тощо. ¬иникають в≥дм≥нност≥ м≥ж натуральною, УнезайманоюФ природою та штучним, УолюдненимФ середовищем.
¬же на цьому етап≥ вплив людини на довк≥лл¤ набуваЇ ≥нколи руйн≥вного характеру. Ќа завершальному ж його етап≥ процес виокремленн¤ людини з природи набув форми протисто¤нн¤ людини природ≥. ÷ей етап ≥ Ї насл≥дком неол≥тичноњ революц≥њ.
“рет≥й етап починаЇтьс¤ з промисловоњ революц≥њ XVIII ст. у јнгл≥њ. ћашинне виробництво п≥дпор¤дковуЇ с≥льське господарство промисловост≥, село Ц м≥сту. —аме в цей час виникаЇ ≥де¤ пануванн¤ людини над природою (згадаймо ≥деолога кап≥тал≥зму ‘.Ѕекона). ўодо технолог≥њ машинного виробництва, то вона за своЇю сутн≥стю шк≥длива дл¤ природи, вплив людини на природу стаЇ згубним, набуваЇ глобального характеру.
„етвертий етап повТ¤заний з початком науково-техн≥чноњ революц≥њ (друга половина 50-х рок≥в ’’ ст.) ¤к гранд≥озного перевороту в продуктивних силах сусп≥льствах. ƒл¤ нього вже характерне забрудненн¤ довк≥лл¤ не лише в≥дходами виробництва, а й рад≥оактивними речовинами, створенн¤ штучних (синтетичних) матер≥ал≥в, ¤ких природа сама переробити не може, використанн¤ х≥м≥чних речовин у с≥льському господарств≥ (герб≥циди, пестициди тощо), ¤к≥ не розчин¤ютьс¤ й м≥грують по св≥ту ≥, що найнебезпечн≥ше дл¤ людини, Ц накопичуютьс¤ в њњ орган≥зм≥. јле найголовн≥ше Ц колосальне зростанн¤ обс¤гу виробництва ≥ використанн¤ природних ресурс≥в.
—ферою житт¤ людини стала практично вс¤ планета. ѕопередн≥, локальн≥ чи рег≥ональн≥, еколог≥чн≥ кризи стали передумовою дл¤ сучасноњ глобальноњ, всепланетноњ, загальнолюдськоњ трагед≥њ. ѕричинами ж глобальноњ еколог≥чноњ кризи Ї: нерац≥ональне, споживацьке ставленн¤ людства до природи; забрудненн¤ людськоњ св≥домост≥ хибними злочинними ≥де¤ми зверхност≥ одних рас, народ≥в над ≥ншими; м≥л≥таризац≥¤, а також п≥дпор¤дкуванн¤ цим ≥де¤м наукових пошук≥в та досл≥джень.
ќтже, старий тип в≥дносин сусп≥льства з природою на сьогодн≥ себе повн≥стю вичерпав. Ћюдство стало перед альтернативою Ц або перейти до ¤к≥сно нового (тобто пТ¤того) етапу взаЇмод≥њ з природою Ц практичного подоланн¤ в≥дриву людини в≥д природи ≥ протиставленн¤ людини природ≥, етапу утвердженн¤ њхньоњ Їдност≥, або ж, знищивши природу, знищити ≥ саму себе.
ѕор¤д з довк≥лл¤м природним чинником розвитку сусп≥льства Ї народонаселенн¤, пост≥йне в≥дтворенн¤ людей. ÷ю складову природи людини вивчаЇ демограф≥¤ (в≥д грец. демос Ц народ ≥ графо Ц пишу). јле народонаселенн¤ маЇ два р≥вн≥ Ц власне соц≥альний ≥ соц≥оприродний, тобто демограф≥чний. «агрозливим у цьому аспект≥ Ї той неспростовний факт, ¤кий мовою ќќЌ називаЇтьс¤ Упарадоксом в≥дсталост≥Ф, адже сучасний Удемограф≥чний вибухФ локал≥зований у рег≥онах јфрики, јз≥њ та Ћатинськоњ јмерики, тобто у найб≥льш в≥дсталих крањнах св≥ту, що св≥дчить про парадоксальн≥сть повед≥нки людини. Ќа сьогодн≥ населенн¤ «емл≥ складаЇ вже 6 млрд. 100 млн. чолов≥к, а на 2050 р., за прогнозами, воно вже складатиме близько 10 млрд. чол., тобто дос¤гне граничноњ дл¤ планети меж≥.
ќтже, ми живемо в траг≥чну епоху, але не треба ототожнювати траг≥чне з безнад≥йним. —ьогодн≥ варто памТ¤тати ≥ про певн≥ над≥њ, передумови подоланн¤ глобальних кризових ¤вищ, блокуванн¤ ≥ в≥дведенн¤ вселенськоњ загрози дл¤ людства. ќсновними чинниками цього Ї: розгортанн¤ ≥нформац≥йноњ (компТютерноњ), б≥отехнолог≥чноњ революц≥њ ¤к техн≥чноњ основи можливого виходу ≥з ситуац≥њ Увиживанн¤Ф, подоланн¤ перешкод на шл¤ху обТЇднанн¤ людства, тобто створенн¤ новоњ цив≥л≥зац≥њ.
Ц ‘ормуванн¤ зм≥шаноњ ринковоњ й соц≥ально ор≥Їнтованоњ економ≥ки ¤к дом≥нуючого типу св≥тового господарства. ¬она дасть можлив≥сть зм≥цнити св≥тов≥ господарськ≥ звТ¤зки, вир≥шити глобальн≥ проблеми.
Ц —тановленн¤ принципу ненасильства ≥ демократ≥њ у внутр≥шн≥й ≥ зовн≥шн≥й пол≥тиц≥ держав, у групових ≥ нав≥ть м≥жособист≥сних стосунках людей Ц тобто це потреба переходу в≥д культу сили до д≥алогу, компром≥с≥в, консенсусу.
Ц Ќеобх≥дн≥сть обТЇднуючих процес≥в у духовному житт≥ Ц ¤к рел≥г≥йному, так ≥ св≥тському вар≥ант≥, тобто пошуки шл¤х≥в ≥дейного зближенн¤, взаЇморозум≥нн¤ м≥ж крањнами ≥ народами.
Ц ≤нтегративн≥ процеси, ¤к≥ вже охопили всю планету.
Ц Ќасамк≥нець, вже можна бачити певн≥ УпроривиФ у сфер≥ ≥нтелектуальних пошук≥в; ми напередодн≥ ≥нтелектуальноњ революц≥њ, перед обличч¤м нового ¬сесв≥ту, новоњ природи ≥ в≥дпов≥дно новоњ людини, про ¤ку мр≥¤ли мислител≥ минулого.
ќтже, стратег≥чн≥ й тактичн≥ шл¤хи виживанн¤ людства ≥снують, розум людський в≥дкриваЇ њх, хоча вони звивист≥ й тернист≥.
≈коном≥чне житт¤ сусп≥льства. ” попередньому розд≥л≥ сусп≥льство розгл¤нуте ¤к надскладна система сусп≥льних в≥дносин. ѕодальший анал≥з ц≥Їњ системи передбачаЇ розгл¤д кожноњ сфери сусп≥льного житт¤, њњ роль в житт≥ людини ≥ сусп≥льства, вид≥ленн¤ основноњ, визначальноњ сфери, ¤ка не т≥льки була ≥сторично першою, але й УпрародильницеюФ вс≥х ≥нших сфер житт¤ сусп≥льства Ц природноњ, соц≥альноњ, пол≥тичноњ, етносоц≥альноњ та духовноњ. “акою Ї економ≥чна сфера життЇд≥¤льност≥, його матер≥альне виробництво.
ћатер≥альне виробництво. ћатер≥альне виробництво Ї основою виникненн¤ вс≥х ≥нших вид≥в сусп≥льного виробництва, оск≥льки воно вимагаЇ дл¤ свого зд≥йсненн¤ певних програм, проект≥в та ≥дей (а останнЇ ≥ Ї продукт духовного виробництва, про ¤ке мова буде дал≥); певноњ системи в≥дносин людей до природи ≥ м≥ж людьми (що складаЇ продукт сусп≥льних в≥дносин); певного типу особистост≥, здатноњ до участ≥ в конкретн≥й сусп≥льно-виробнич≥й д≥¤льност≥ (тобто Увиробництво людиниФ, формуванн¤ певного типу особистост≥); матер≥альне виробництво Ї також виробництвом потреб.
ћатер≥альне виробництво не лише база виникненн¤ ≥нших вид≥в сусп≥льного виробництва, але й умова њх розвитку. ¬оно також визначаЇ характер ≥ спр¤мован≥сть розвитку сусп≥льного виробництва.
ўо ж таке матер≥альне виробництво? ÷е процес трудовоњ д≥¤льност≥ людей, ¤к≥ з допомогою на¤вних засоб≥в зд≥йснюють перетворенн¤ природи з метою створенн¤ матер≥альних благ, необх≥дних дл¤ задоволенн¤ людських потреб. ќтже, воно маЇ двоњстий характер, одночасно спр¤моване ≥ на перетворенн¤ природи, ≥ на сусп≥льне Усамоперетворенн¤Ф людини.
¬ структур≥ матер≥ального виробництва розр≥зн¤ютьс¤ дв≥ взаЇмоповТ¤зан≥ п≥дсистеми: з одного боку, технолог≥чний спос≥б виробництва, з ≥ншого Ц економ≥чний спос≥б виробництва.
ѕерший Ї способом взаЇмод≥њ людей з предметами ≥ засобами своЇњ прац≥ ≥ з цього приводу м≥ж собою у звТ¤зку з техн≥ко-технолог≥чними особливост¤ми виробництва. ƒругий, тобто економ≥чний, Ц це спос≥б взаЇмод≥њ продуктивних сил ≥ виробничих в≥дносин, ¤кий дозвол¤Ї сусп≥льству нормально функц≥онувати на даному, конкретно-≥сторичному етап≥ свого розвитку. ÷ей спос≥б виробництва в л≥тератур≥ називають способом виробництва матер≥альних благ, в≥н Ї предметом вивченн¤ ¤к пол≥тичноњ економ≥њ, так ≥ конкретних економ≥чних наук: економ≥ки промисловост≥, буд≥вництва, транспорту тощо.
ќтже, спос≥б виробництва Ї ≥сторично конкретною Їдн≥стю продуктивних сил, ¤к активноњ форми в≥дношенн¤ людей до природи, та виробничих в≥дносин ¤к сукупност≥ в≥дносин, що складаютьс¤ м≥ж людьми у процес≥ освоЇнн¤ ними природи.
ѕродуктивн≥ сили. √оловною продуктивною силою сусп≥льства Ї люди, труд¤щ≥, ¤к≥ привод¤ть у рух вс≥ ≥нш≥ елементи продуктивних сил. јдже людина ¤к виробник матер≥альних благ включена в процес виробництва ≥ характеризуЇтьс¤ де¤кими властивост¤ми: по-перше, певним р≥внем ≥ складом ф≥зичних сил; по-друге, навичками до прац≥, тобто вм≥нн¤м оперувати знар¤дд¤ми прац≥; по-третЇ, псих≥чними зд≥бност¤ми до прац≥, тобто мисленн¤м, волею, знанн¤ми.
“аким чином, псих≥чн≥, ≥деальн≥ властивост≥ людей Ї моментами продуктивних сил сусп≥льства. ¬се це дозвол¤Ї людин≥ виступати не лише головним елементом продуктивних сил, але й руш≥йною силою њх розвитку.
ѕродуктивн≥ сили Ї системою субТЇктивних (людина) та речових (техн≥ка ≥ предмети прац≥) елемент≥в, необх≥дних дл¤ процесу матер≥ального виробництва. ¬они включають в себе, кр≥м людини, засоби прац≥ Ц це перш за все знар¤дд¤ прац≥, знар¤дд¤ виробничого процесу (≥нструменти, машини тощо), умови прац≥, а також виробнич≥ буд≥вл≥, зал≥зниц≥ та шосейн≥ дороги, освоЇн≥ водн≥ шл¤хи, канали, засоби звТ¤зку тощо та предмети прац≥. ѕредмети прац≥ у сукупност≥ з засобами прац≥ складають засоби виробництва.
–озгл¤немо ц≥ елементи продуктивних сил детальн≥ше.
«нар¤дд¤ прац≥ Ї зм≥неною частиною природи, за допомогою ¤коњ людина в процес≥ виробництва впливаЇ на предмет прац≥. ƒо них в≥днос¤тьс¤ р≥зноман≥тн≥ механ≥чн≥, ф≥зичн≥, х≥м≥чн≥, б≥олог≥чн≥ та ≥нш≥ засоби зм≥ни речей ≥ ¤вищ у природ≥.
¬они вт≥люють у речов≥й, матер≥альн≥й форм≥ техн≥чну сторону прогресу продуктивних сил, що забезпечуЇ можлив≥сть передач≥ дос¤гнень одного покол≥нн¤ до ≥нших. ≈похи розр≥зн¤ютьс¤ не тим, що виробл¤Їтьс¤, а тим, ¤к вони виробл¤ють, ¤кими знар¤дд¤ми прац≥ зд≥йснюЇтьс¤ процес виробництва. јле сам≥ по соб≥ знар¤дд¤ прац≥, ¤к≥ разом з предметами прац≥ утворюють речову форму продуктивних сил, не можуть саморозвиватис¤, б≥льш того, вони втрачають своњ корисн≥ ¤кост≥, ¤кщо не охоплен≥ живою працею людини.
ѕредмети прац≥ Ї частиною природи, на ¤ку спр¤мована прац¤ людини дл¤ виробництва речей. ¬они под≥л¤ютьс¤: на первинн≥, характерн≥ в основному дл¤ добувноњ промисловост≥ (вуг≥лл¤, нафта, газ, ¤к≥ видобуваютьс¤ ≥з земл≥; ц≥линн≥ земл≥, ¤к≥ обробл¤ютьс¤ та ≥н.); вторинн≥ ¤к необх≥дний компонент обробноњ промисловост≥, в ¤к≥й вже вкладена людська прац¤: перероблена сировина ≥ нап≥вфабриками, метал, бавовна тощо.
ѕредмети прац≥ Ї найб≥льш пасивним елементом продуктивних сил. јле за його УасортиментомФ можна робити висновки про м≥ру освоЇнн¤ сусп≥льством природи, адже к≥льк≥сть р≥зних речовин ≥ ¤вищ природи, ¤к≥ Ї предметами прац≥ Ц це показник того, наск≥льки природн≥ ресурси включен≥ у сусп≥льне виробництво.
—тановл¤чи ц≥леспр¤мований процес, виробництво не може функц≥онувати, ¤кщо воно не використовуЇ пор¤д з матер≥альним ≥ ƒуховн≥ чинники, не забезпечуЇ поЇднанн¤ науки з виробництвом. Ќауков≥ програми, довгостроков≥ плани ≥ прогнози, науково-техн≥чн≥ р≥шенн¤ практичних завдань, система науковоњ орган≥зац≥њ управл≥нн¤ виробничими процесами, технолог≥чн≥ цикли, ¤к≥ в≥дображають ¤к≥сн≥ ≥ к≥льк≥сн≥ зм≥ни обТЇктивних ≥ субТЇктивних фактор≥в прац≥, особливост≥ њх взаЇмод≥њ Ц все це нев≥дТЇмн≥ складов≥ сучасного виробництва.
ќтже, теоретичною основою практичноњ виробничоњ д≥¤льност≥ постаЇ наука, котра виступаЇ духовним регул¤тором виробництва ≥ в процес≥ свого розвитку чинить ≥стотний вплив на вс≥ основн≥ елементи продуктивних сил, в тому числ≥ ≥ на людину. ќсь чому мова сьогодн≥ йде про те, що наука перетворилас¤ (чи перетворюЇтьс¤) в безпосередню продуктивну силу.
¬иробнич≥ в≥дносини. —оц≥альна природа способу виробництва ви¤вл¤Їтьс¤ у виробничих в≥дносинах. якого б розвитку не набула техн≥ка, продуктивн≥ сили в ц≥лому, вони не розкривають соц≥альноњ сутност≥ виробництва Ц його мету, стимули людськоњ д≥¤льност≥, тому й соц≥альн≥ характеристики будь-¤кого способу виробництва закладен≥ насамперед у виробничих в≥дносинах.
¬иробнич≥ в≥дносини Ц друга сторона способу виробництва Ц це т≥ в≥дносини м≥ж людьми, ¤к≥ про¤вл¤ютьс¤ у в≥дносинах з природу речей. ¬они включають в себе: по-перше, в≥дносини з приводу знар¤дь, предмет≥в, засоб≥в прац≥, адже дл¤ початку виробничого процесу виробник повинен зТЇднатис¤ з≥ знар¤дд¤ми прац≥, а це поЇднанн¤ може бути р≥зним, в залежност≥ в≥д того, кому належать ц≥ знар¤дд¤ Ц сусп≥льству, груп≥ чи окрем≥й людин≥.
ќтже, в≥дносини власност≥ Ї головною, визначальною стороною виробничих в≥дносин.
ѕо-друге, в≥дносини людей з приводу речей поширюютьс¤ ≥ на вироблен≥ продукти, ¤к≥ створен≥ дл¤ використанн¤. ј дл¤ цього вони повинн≥ бути попередньо розпод≥лен≥, пот≥м обм≥н¤н≥ ≥, насамк≥нець, спожит≥.
“обто, в≥дносини розпод≥лу, обм≥ну ≥ споживанн¤ Ї важливими складовими виробничих в≥дносин. јле ж ц≥ в≥дносини залежать в≥д власност≥, визначаютьс¤ нею. ¬ласник засоб≥в прац≥ завжди присвоюЇ вироблений продукт; в залежност≥ в≥д характеру виробничих в≥дносин вироблен≥ матер≥альн≥ блага розпод≥л¤ютьс¤ та споживаютьс¤ або сп≥льно Ц ¤к у перв≥сному сусп≥льств≥, або ж пануюча менш≥сть присвоюЇ додатковий продукт.
“аким чином, продуктивн≥ сили того чи ≥ншого сусп≥льства в њх ≥сторично конкретному поЇднанн≥ з виробничими в≥дносинами утворюють економ≥чний спос≥б виробництва. ѕри цьому продуктивн≥ сили виступають ¤к його зм≥ст, а виробнич≥ в≥дносини Ц ¤к його форма, у ¤к≥й люди зд≥йснюють виробництво. ¬заЇмозвТ¤зок продуктивних сил ≥ виробничих в≥дносин Ї суттЇвим, необх≥дним, стаб≥льним. ¬≥н Ї основою загального закону розвитку сусп≥льства Ц закону про в≥дпов≥дн≥сть виробничих в≥дносин характеру й р≥вню розвитку продуктивних сил. ќбТЇктивна, матер≥альна природа виробничих в≥дносин визначаЇтьс¤ тим, що вона формуЇтьс¤ не волею ≥ бажанн¤ми людей, а у в≥дпов≥дност≥ з≥ станом на¤вних продуктивних сил. як ≥ будь-¤ка форма, виробнич≥ в≥дносини зд≥йснюють активний зворотний вплив на розвиток продуктивних сил. ÷е можна у¤вити таким чином: продуктивн≥ сили створюютьс¤ ≥ розвиваютьс¤, збер≥гаютьс¤ чи виход¤ть з ладу в результат≥ практичноњ д≥¤льност≥ людей, ¤к≥ керуютьс¤ певними мотивами й конкретним чином орган≥зован≥ дл¤ сусп≥льного виробництва, а це все визначаЇтьс¤ ≥снуючими виробничими в≥дносинами. јктивний зворотний вплив виробничих в≥дносин на продуктивн≥ сили може бути подв≥йним: вони можуть прискорювати сусп≥льний прогрес (за умови њх в≥дпов≥дност≥) ≥ суттЇво гальмувати розвиток сусп≥льства (коли м≥ж ними виникаЇ нев≥дпов≥дн≥сть, а тим б≥льше Ц конфл≥кт).
“аким чином, основним соц≥олог≥чним законом, д≥¤ ¤кого просл≥дковуЇтьс¤ на прот¤з≥ вс≥Їњ ≥стор≥њ людства, Ї закон про визначальну роль способу виробництва у сусп≥льному житт≥. јдже з≥ зм≥ною способу виробництва зм≥нюЇтьс¤ само сусп≥льство: трансформуютьс¤ соц≥альна структура, про що йтиметьс¤ у наступному розд≥л≥; в≥дбуваютьс¤ зм≥ни у систем≥ управл≥нн¤, виникають нов≥ орган≥зац≥њ, установи; зм≥нюютьс¤ погл¤ди людей, њхн¤ психолог≥¤ Ц формуЇтьс¤ певний тип особистост≥.
—утн≥сть ≥ насл≥дки Ќ“–. ” 50-х роках ’’ ст. починаЇтьс¤ науково-техн≥чна революц≥¤. ¬ своњй основ≥ вона Ї докор≥нним, ¤к≥сним перетворенн¤м продуктивних сил в результат≥ перетворенн¤ науки в пров≥дний чинник сусп≥льного виробництва в ц≥лому, матер≥ального Ц зокрема. «ам≥нюючи все б≥льшою м≥рою ф≥зичну працю людини, в≥дсторонюючи њњ безпосередню включен≥сть у виробничий процес, Ќ“– суттЇво зм≥нюЇ всю структуру й елементи продуктивних сил, умови, характер ≥ зм≥ст прац≥. ¬т≥люючи у соб≥ зростаюче обТЇднанн¤ науки, техн≥ки ≥ виробництва, Ќ“– разом з тим впливаЇ на вс≥ сторони житт¤ сучасного сусп≥льства, включно управл≥нн¤ виробництвом, осв≥ту, культуру, психолог≥ю людей, взаЇмов≥дносини м≥ж сусп≥льством ≥ природою.
як соц≥альний феномен, Ќ“– маЇ так≥ особливост≥:
Ц по-перше, це докор≥нн≥ ¤к≥сн≥ зм≥ни ¤к у науц≥, так ≥ в техн≥ц≥; в минулому не було такого взаЇмозвТ¤зку в≥дкритт≥в у науц≥ з ¤к≥сними зм≥нами в техн≥ц≥;
Ц по-друге, ¤кщо ран≥ше ¤к≥сн≥ зм≥ни в≥дбувалис¤ в окремих сферах науки ≥ техн≥ки, то Ќ“– Ї всеохоплюючими ¤к≥сними зм≥нами у вс≥х основних сферах науки ≥ техн≥ки;
Ц по-третЇ, зм≥нюютьс¤ звТ¤зки науки з виробництвом: ¤кщо у XVII Ц XVIII ст. наука в≥дставала в≥д техн≥ки в своЇму розвитку, йшла Усл≥домФ за виробництвом, вир≥шувала лише його Узамовленн¤Ф, то в ’≤’ ст. наука починаЇ наздоган¤ти техн≥ку, йти УпоручФ з нею, вт≥люЇтьс¤ в нових засобах виробничого процесу, поступово перетворюЇтьс¤ у безпосередню виробничу силу. ¬ процес≥ ж Ќ“– наука все р≥шуче випереджуЇ техн≥ку, ставить ≥ вир≥шуЇ так≥ завданн¤, ¤к≥ розвТ¤зуютьс¤ практично, впроваджуютьс¤ у виробничий процес, тобто наука все б≥льшою м≥рою, повн≥ше стаЇ безпосередньою продуктивною силою;
Ц по-третЇ, це ¤к≥сн≥ зм≥ни характеру прац≥: людина все б≥льше зв≥льн¤Їтьс¤ в≥д нетворчоњ продуктивноњ д≥¤льност≥, за нею збер≥гаЇтьс¤ творча сторона участ≥ у виробництв≥.
ƒл¤ б≥льш зм≥стовного розум≥нн¤ феномену Ќ“– розгл¤немо њњ основн≥ напр¤мки.
1. јвтоматизац≥¤ виробництва ¤к вища форма механ≥зац≥њ, ¤ка знаходить св≥й вираз у використанн≥ сукупност≥ техн≥чних засоб≥в, що утворюютьс¤ без безпосередньоњ участ≥ людини ≥ дозвол¤Ї зд≥йснювати виробнич≥ процеси безперервно, в оптимальному технолог≥чному режим≥, ≥ забезпечуЇ одержанн¤ найкращих результат≥в при найменших затратах. јвтоматизац≥¤ Ї технолог≥чною суттю Ќ“–; зм≥на ж у результат≥ автоматизац≥њ м≥сц¤ людини в систем≥ виробництва, характеру ≥ зм≥сту прац≥ людини Ї соц≥альною сутн≥стю Ќ“–.
2. ¬≥дкритт¤ ≥ використанн¤ нових джерел енерг≥њ, перш за все атомноњ, а в перспектив≥, на що спр¤мована одна ≥з м≥жнародних програм Ц ≥ еколог≥чно чистоњ термо¤дерноњ енерг≥њ.
3. ’≥м≥зац≥¤ промисловост≥ й с≥льського господарства. « одного боку Ц виготовленн¤ штучних, синтетичних матер≥ал≥в ≥з наперед заданими властивост¤ми, тобто нових предмет≥в прац≥.
4. як≥сна зм≥на транспорту, звТ¤зку, комун≥кац≥й. —творенн¤ ракетноњ техн≥ки й освоЇнн¤ космосу, надпотужних пов≥тр¤них та океанських лайнер≥в, телебаченн¤, лазерн≥ засоби звТ¤зку та ≥нше Ц все це революц≥он≥зувало цю сферу.
5. ¬провадженн¤ б≥олог≥њ у виробництво. “ак звана Уб≥олог≥чна революц≥¤Ф привела до широкого застосуванн¤ у промисловост≥, с≥льському господарств≥ б≥олог≥чних технолог≥й найб≥льш ефективних ≥ економних. ”сп≥хи сучасноњ генетики дозволили не лише Узагл¤нутиФ у таЇмниц≥ житт¤, але й покращувати породу тварин, њх клонуванн¤, зб≥льшувати врожайн≥сть с≥льськогосподарських рослин, по-новому п≥д≥йти до самоњ людини аж до зм≥ни њњ спадковост≥ та л≥куванн¤ шл¤хом генноњ ≥нженер≥њ тощо.
6. ќсвоЇнн¤ косм≥чного простору, тобто Укосм≥зац≥¤Ф науки, виробництва. –исами косм≥зац≥њ виробництва Ї:
- в≥дтворенн¤ та використанн¤ у виробнич≥й сфер≥ процес≥в, умов, аналоги ¤ких у њх природному вигл¤д≥ ≥снують переважно в космос≥ (вакуумну, кр≥огенна техн≥ка, потужна рад≥ац≥¤, плазма, надвисокий тиск та температура тощо);
- розвиток ракетноњ та косм≥чноњ техн≥ки ≥ вт≥ленн¤ њх дос¤гнень в ≥нш≥ галуз≥ виробництва (створенн¤ нових матер≥ал≥в, прилад≥в, технолог≥чних та виробничих процес≥в);
- винесенн¤ в космос, наприклад, на орб≥ти супутник≥в «емл≥ та косм≥чн≥ станц≥њ, частини виробничо-техн≥чних комплекс≥в, супутник≥в прикладного значенн¤, в перспектив≥ Ц використанн¤ енерг≥њ космосу задл¤ подальшого розвитку земного виробництва.
ќтже, п≥д косм≥зац≥Їю виробництва ми розум≥Їмо св≥дому д≥¤льн≥сть людей, у ¤к≥й безпосередньо чи опосередковано використовуЇтьс¤ процеси ≥ ¤вища космосу або ж знанн¤ про них, а також повТ¤зана освоЇнн¤м з космосу техн≥ка.
7. –еволюц≥¤ в техн≥ц≥ розумовоњ прац≥, тобто к≥бернетизац≥¤ або компТютеризац≥¤ виробництва та управл≥нн¤. ÷¤ революц≥¤ привела до створенн¤ складних к≥бернетичних пристроњв (≈ќћ), ¤к≥ стали не лише пом≥чниками людини у збиранн≥, обробц≥, збер≥ганн≥ та використанн≥ ≥нформац≥њ, в управл≥нськ≥й ≥ прогностичн≥й д≥¤льност≥, але й зам≥нюють людину в њњ рутинних, нетворчих видах д≥¤льност≥, а в перспектив≥ Ц ≥ в багатьох њњ творчих процесах.
“аким чином, Ќ“– перетворюЇ продуктивн≥ сили, але, зг≥дно з ран≥ше сформульованим законом, њх докор≥нна зм≥на неможлива без в≥дпов≥дних перетворень виробничих в≥дносин. “ому сьогодн≥ мова йде про ¤к≥сно нове, ≥нформац≥йне сусп≥льство, про соц≥альн≥ насл≥дки Ќ“–.
ƒо таких насл≥дк≥в в≥днос¤тьс¤ проблеми зайн¤тост≥, робочого часу; зм≥на галузевоњ структури виробництва; географ≥чне розм≥щенн¤ продуктивних сил; зростанн¤ ≥ розвиток м≥ст, тобто урбан≥зац≥йн≥ процеси; форма, структура управл≥нн¤ п≥дприЇмствами ≥ орган≥зац≥¤ прац≥, зм≥на њњ зм≥сту та характеру, покращенн¤ умов; проблеми п≥дготовки та переп≥дготовки роб≥тник≥в, ≥нженерно-техн≥чних прац≥вник≥в та менеджер≥в; це також проблеми побуту та с≥мТњ, демограф≥чних процес≥в; насамк≥нець, це проблема культури, зокрема формуванн¤ масовоњ культури, про що йтиме мова у в≥дпов≥дному розд≥л≥ цього пос≥бника.
—оц≥альне бутт¤ сусп≥льства. ” попередн≥х розд≥лах сусп≥льство розгл¤нуте не ¤к механ≥чна сума ≥ндив≥д≥в, а ¤к соц≥альна система, в основ≥ ¤коњ лежить спос≥б виробництва матер≥альних благ. ¬ межах ц≥Їњ системи формуютьс¤ й функц≥онують р≥зн≥ сп≥льноти ≥ групи, велик≥ й мал≥, взаЇмов≥дносини ¤ких ≥ складають власне соц≥альну структуру. “ому останн¤ ≥снуЇ ¤к сукупн≥сть демограф≥чноњ, поселенськоњ, класовоњ (чи стратиф≥кац≥йноњ), профес≥йно-осв≥тньоњ та етносоц≥альноњ структур.
–озгл¤немо коротко кожну з них.
ƒемограф≥чна структура сусп≥льства. Ќародонаселенн¤ Ц безперервно в≥дтворююча себе сукупн≥сть людей, основна сп≥льнота демограф≥чноњ структури. ¬ цьому план≥ мова йде про народонаселенн¤ «емл≥, окремих крањн, рег≥он≥в тощо.
ѕор¤д з природним середовищем воно Ї найпершою умовою житт¤ ≥ розвитку сусп≥льства, передумовою й субТЇктом ≥сторичного процесу. ѕрискорен≥ чи упов≥льнен≥ темпи сусп≥льного розвитку значною м≥рою залежать в≥д таких демограф≥чних показник≥в, ¤к загальна к≥льк≥сть населенн¤, його густота, темпи зростанн¤, статевов≥кова структура, стан психоф≥зичного здоровТ¤, м≥грац≥йна моб≥льн≥сть тощо.
Ќародонаселенн¤ не просто заповнюЇ собою весь соц≥альний прост≥р, воно нев≥дТЇмно повТ¤зане з≥ вс≥ма ≥ншими складовими сусп≥льства, перш за все з економ≥кою. ћожна вид≥лити два напр¤мки взаЇмод≥њ демограф≥чних та економ≥чних процес≥в ≥ стан≥в: населенн¤ Ц економ≥ка ≥ Ц населенн¤. ќстанн≥й краще в≥дображений у л≥тератур≥, прост≥ше засвоюЇтьс¤ буденною св≥дом≥стю, адже н≥вкого з нас, наприклад, не виникаЇ сумн≥в в≥дносно того, що народжуван≥сть визначаЇтьс¤ перш за все р≥внем економ≥чного добробуту, забезпечен≥стю житлом, участю ж≥нок в сусп≥льному виробництв≥ (хоча тут науковий анал≥з ви¤вл¤Ї парадокси надзвичайно високих темп≥в народжуваност≥ за низького економ≥чного й культурного розвитку сусп≥льства).
ѕрискоренн¤ чи упов≥льненн¤ темп≥в економ≥чного розвитку залежить вже в≥д такого начебто поверхового показника ¤к загальна к≥льк≥сть населенн¤. ѕом≥тний вплив на економ≥ку робить ≥ густота народонаселенн¤. ƒо найб≥льш активно впливаючих на економ≥ку демограф≥чних фактор≥в належать темпи приросту народонаселенн¤, ¤к≥ визначаютьс¤ не т≥льки показниками природного приросту населенн¤, але ≥ його статевов≥ковою структурою, темпами ≥ спр¤мован≥стю м≥грац≥њ. «розум≥ло, що дл¤ нормального розвитку сусп≥льства ≥ перш за все його економ≥ки однаково шк≥длив≥ ≥ м≥н≥мальн≥, ≥ максимальн≥ темпи.
÷≥ темпи багато в чому залежать в≥д статевов≥ковоњ структури населенн¤, адже порушенн¤ пропорц≥й м≥ж чолов≥чою та ж≥ночою частинами населенн¤, стар≥нн¤ населенн¤, тобто зб≥льшенн¤ частки нездатних до д≥тонародженн¤ в≥кових груп безпосередньо в≥дбиваютьс¤ на темпах зростанн¤ народонаселенн¤, а через них Ц ≥ на розвиток економ≥ки.
ћ≥грац≥йна моб≥льн≥сть населенн¤ даЇ можлив≥сть б≥льш р≥вном≥рно розпод≥л¤ти населенн¤ у соц≥альному простор≥, його перерозпод≥л спри¤Ї вир≥внюванню профес≥йно-виробничого досв≥ду людей. јле ефект м≥грац≥њ Ц позитивний чи негативний Ц у кожному конкретному випадку, залежить в≥д њњ темп≥в, спр¤мованост≥ й структури м≥грац≥йних поток≥в.
ѕог≥ршенн¤ психоф≥з≥олог≥чного здоровТ¤ населенн¤ призводить до зниженн¤ продуктивност≥ прац≥, вимагаЇ додаткових видатк≥в на охорону здоровТ¤, утриманн¤ ≥нвал≥д≥в тощо. јле найстрашн≥ше Ц ¤кщо здоровТ¤ населенн¤ пог≥ршуЇтьс¤ з покол≥нн¤ в покол≥нн¤, починаЇтьс¤ деградац≥¤ генофонду народу; пор¤д з депопул¤ц≥Їю, скороченн¤м тривалост≥ житт¤ це стаЇ суворим попередженн¤м дл¤ сусп≥льства.
¬плив демограф≥чних чинник≥в ви¤вл¤Їтьс¤ у вс≥х складових сусп≥льства, в≥н не обмежуЇтьс¤ лише економ≥кою: в≥дбиваючись у морал≥, пол≥тиц≥, прав≥, в сусп≥льн≥й психолог≥њ, ментал≥тет≥.
ѕоселенська структура сусп≥льства. ÷е пон¤тт¤ в≥дображаЇ стосунки людей з територ≥Їю њх помешканн¤, точн≥ше Ц в≥дношенн¤ людей м≥ж собою у звТ¤зку з њх приналежн≥стю до одного й того ж, або до р≥зних тип≥в поселенн¤. «а поселенським принципом ≥ндив≥ди розмежован≥ у простор≥, вони, в залежност≥ в≥д типу поселенн¤, Ї або м≥ськими, або с≥льськими жител¤ми.
—уттЇв≥ в≥дм≥нност≥ м≥ж м≥стом ≥ селом виростають ≥з причин технолог≥чного плану, але основн≥ причини цього зумовлен≥ економ≥чним способом виробництва, дл¤ ¤кого характерним Ї розпод≥л населенн¤ на класи. Ќер≥вном≥рн≥сть розвитку м≥ста ≥ села перетворюЇтьс¤ у протилежност≥, тобто у в≥дносини п≥дпор¤дкуванн¤ ≥ експлуатац≥њ.
‘еномен протилежност≥ м≥ста ≥ села маЇ й м≥жнародний аспект, адже продовжуЇ ≥снувати под≥л планетарного простору на Усв≥тове м≥стоФ (умовно Ц ѕ≥вн≥ч) ≥ Усв≥тове селоФ (умовно Ц ѕ≥вдень). “ому вс¤ ≥стор≥¤ цив≥л≥зац≥њ може бути розгл¤нута ¤к ≥стор≥¤ урбан≥зац≥њ (в≥д латин. урбан≥с Ц м≥ський), тобто ¤к процес зростанн¤ рол≥ м≥ст, поглинанн¤ ними все б≥льшоњ частини населенн¤, залученн¤ нав≥ть тих, хто залишивс¤ жити в сел≥, до матер≥альних ≥ духовних ц≥нностей м≥ськоњ культури.
ѕрофес≥йно-осв≥тн¤ структура сусп≥льства. ѕрофес≥њ та осв≥та зТ¤вилис¤ в результат≥ вид≥ленн¤ ремесла (гончарного, ковальського тощо), торг≥вл≥, в≥дособленн¤ прац≥ по управл≥нню общинними справами й зд≥йсненню культурних функц≥й, та з тих початк≥в трудового навчанн¤, ¤к≥ обовТ¤зково були присутн≥ у вихованн≥ це перв≥сноњ людини.
—усп≥льство набуваЇ профес≥йно-осв≥тню структуру т≥льки в результат≥ трьох великих сусп≥льних розпод≥л≥в прац≥ Ц в≥докремленн¤ скотарства в≥д землеробства, ремесла ≥ торг≥вл≥ в≥д с≥льського господарства, прац≥ розумовоњ в≥д прац≥ ф≥зичноњ.
Ќасл≥дком цих розпод≥л≥в прац≥ Ц особливо останнього Ц стало виникненн¤ ≥нтел≥генц≥њ (в≥д латин. ≥нтел≥генс Ц розум≥ючий, мисл¤чий, розумний), ¤ка н≥коли не була класом ≥ под≥л¤Їтьс¤ на культурно-творчу, ≥нженерно-техн≥чну, в≥йськову, управл≥нську тощо. ™ ≥ так≥ закони ≥нтел≥генц≥њ, ¤к≥ обслуговують ≥нтереси сусп≥льства в ц≥лому: в науц≥, управл≥нн≥, осв≥т≥, охорон≥ здоровТ¤, оборон≥ крањни, мистецтв≥.
” в≥тчизн¤н≥й ф≥лософськ≥й та соц≥олог≥чн≥й л≥тератур≥ знайшла широке розповсюдженн¤ верс≥¤ про ≥нтел≥генц≥ю ¤к прошарок. ¬она Ї сп≥льн≥стю людей, ¤к≥ займаютьс¤ розумовою, переважно складною, творчою працею. ≤нтел≥генц≥¤ Ї одночасно ≥ профес≥йною, ≥ осв≥тньою сп≥льнотою. ¬насл≥док високого осв≥тнього р≥вн¤ саме в ≥нтел≥генц≥њ сконцентрований основний ≥нтелектуальний потенц≥ал сусп≥льства. ќтже, сусп≥льство, ¤ке не розум≥Ї цього, ≥ ставитьс¤ до ≥нтел≥генц≥њ з≥ зневагою, не маЇ майбутнього.
—оц≥ально-класова структура сусп≥льства. ќпорним при досл≥дженн≥ питанн¤ про соц≥альну структуру сусп≥льства Ї пон¤тт¤ соц≥альноњ групи, перше визначенн¤ ¤коњ ми знаходимо в основн≥й прац≥ англ≥йського ф≥лософа “.√оббса УЋев≥афанФ: соц≥альна група Ц це сукупн≥сть людей, обТЇднаних сп≥льними ≥нтересами чи сп≥льною працею. «годом це пон¤тт¤ набуваЇ ≥ншого зм≥сту, але загальноприйн¤тим Ї й тепер розр≥зненн¤ малих, середн≥х ≥ великих соц≥альних груп та њхньоњ рол≥ у розвитку сусп≥льства.
—пециф≥чною ознакою малих соц≥альних груп (до ¤ких в≥днос¤тьс¤ с≥мТ¤, шк≥льний клас чи академ≥чна група, курс, виробнича бригада, дружн≥ компан≥њ, при¤тельськ≥ групи, сус≥дськ≥ сп≥льност≥ тощо) Ї безпосередн≥ контакти њњ член≥в. ѕри цьому розр≥зн¤ють формальн≥ й неформальн≥ групи.
—ередн≥ групи б≥льш≥ за к≥льк≥стю, вони обТЇднують виробнич≥ обТЇднанн¤ прац≥вник≥в одного п≥дприЇмства, студент≥в одного вузу, територ≥альн≥ сп≥льност≥, наприклад, мешканц≥в одного села, району тощо. “ут мають м≥сце ≥ зб≥г ≥нтерес≥в, ≥ можливост≥ безпосереднього сп≥лкуванн¤.
ќсобливе м≥сце серед соц≥альноњ структури сусп≥льства належить великим соц≥альним групам, адже саме вони Ї багаточисельними обТЇднанн¤ми, де вже немаЇ безпосередн≥х контакт≥в, фундаментальний ≥нтерес формуЇтьс¤ на основ≥ усв≥домленн¤ людьми обТЇктивних обставин свого житт¤. як ≥ попередн≥, мал≥ та середн≥, велик≥ соц≥альн≥ групи вивчаютьс¤ ≥ соц≥альною психолог≥Їю, ≥ соц≥олог≥Їю. јле у вивченн≥ цих груп найвагом≥ш≥ дос¤гненн¤ соц≥альноњ ф≥лософ≥њ.
 ласов≥ сусп≥льства почали складатис¤ понад 5 тис¤ч рок≥в тому. Ќаприк≥нц≥ IV тис. до н.е. виникли держави в долин≥ Ќ≥лу та в ћесопотам≥њ; в середин≥ ≤≤≤ тис. Ц в басейн≥ ≤нду; в ≤≤ тис. Ц в басейн≥ ≈гейського мор¤, ћал≥й јз≥њ, ‘≥н≥к≥њ, ѕ≥вденн≥й јрав≥њ, басейн≥ ’уанхе; в ≤ тис. до н.е. Ц на б≥льш≥й часин≥ територ≥њ —тарого св≥ту ≥ в ÷ентральн≥й јмериц≥.
 ласи виникали двома шл¤хами: шл¤хом перетворенн¤ полонених у раб≥в та внасл≥док виникненн¤ економ≥чноњ нер≥вност≥ в общин≥, сусп≥льного розпод≥лу прац≥, вид≥ленн¤ груп людей, ¤к≥ виконували соц≥альн≥ функц≥њ ≥ використовували своЇ становище дл¤ збагаченн¤ за рахунок ≥нших.
≤снуванн¤ клас≥в констатували багато мислител≥в. « майновим розшаруванн¤м людей повТ¤зували його ще ѕлатон та јр≥стотель. ƒо п≥знанн¤ економ≥чноњ анатом≥њ клас≥в п≥д≥йшли англ≥йськ≥ економ≥сти к≥нц¤ XVIII Ц початку ’≤’ ст. —пециф≥ку ≥сторичного процесу ¤к боротьби клас≥в розум≥ли французьк≥ ≥сторики та соц≥ал≥сти-утоп≥сти. « розкритт¤м зумовленост≥ ≥снуванн¤ клас≥в розвитком виробництва (сусп≥льним под≥лом прац≥ й по¤вою приватноњ власност≥ на засоби виробництва) повТ¤зане марксистське визначенн¤ клас≥в.
јле в сучасн≥й соц≥альн≥й ф≥лософ≥њ Ї р≥зн≥ точки зору на сутн≥сть клас≥в:
- ≥снуванн¤ клас≥в повТ¤зане з б≥олог≥чними законами, насамперед з боротьбою за виживанн¤ людей у тих чи ≥нших географ≥чних умовах (соц≥ал-дарв≥н≥стський напр¤мок Ц —.ƒарл≥нгтон, ƒ.’акскл≥ та ≥нш≥);
- класове розшаруванн¤ виникло внасл≥док в≥дм≥нностей у психолог≥њ, ≥де¤х, р≥вн¤х морального та ≥нтелектуального розвитку людей (психолог≥чний та ≥нш≥);
- класи Ї в≥дносно самост≥йними групами людей, що обТЇднуютьс¤ на основ≥ фактично розр≥знених ≥нтерес≥в у сфер≥ виробництва, соц≥ального житт¤, пол≥тики (ћ.¬ебер);
- ¤к велик≥ соц≥альн≥ групи класи характеризуютьс¤ чотирма соц≥ально-економ≥чними ознаками: м≥сцем у певн≥й ≥сторичн≥й систем≥ сусп≥льного виробництва, в≥дношенн¤м до засоб≥в виробництва, роллю у сусп≥льн≥й орган≥зац≥њ прац≥, способом одержанн¤ ≥ часткою прибутку. √оловна класоутворююча ознака Ц це в≥дношенн¤ до засоб≥в виробництва (марксистське визначенн¤ клас≥в). ÷е визначенн¤ найірунтовн≥ше, але варто в≥дзначити, що ≥стор≥¤ внесла й тут своњ корективи. ¬важати, що класи повТ¤зан≥ лише з матер≥альним виробництвом, сьогодн≥ Ї недостатн≥м, про що св≥дчить досв≥д становленн¤ класу управл≥нц≥в-адм≥н≥стратор≥в у рад¤нському сусп≥льств≥.
ќск≥льки сусп≥льство Ї надзвичайно складною системою взаЇмод≥њ людей та њхн≥х сп≥льностей (а вони завжди мають своњ ≥нтереси), то м≥ж ними виникають на ц≥й основ≥ суперечност≥ та конфл≥кти, що набувають форм кривавих сутичок, повстань, революц≥й, воЇн тощо. «а св≥дченн¤м ≥стор≥њ, вс≥ ц≥ конфл≥кти були результатом загостренн¤ суперечностей м≥ж класами в економ≥чн≥й, соц≥ально-пол≥тичн≥й та духовн≥й сферах життЇд≥¤льност≥ сусп≥льства.
ќтже, класова боротьба Ц реальний факт сусп≥льного житт¤, хоча њњ роль по-р≥зному трактувалас¤ в соц≥альн≥й ф≥лософ≥њ. ћарксизм вважав њњ руш≥йною силою розвитку антагон≥стичних сусп≥льств, ≥ всю ≥стор≥ю людства розгл¤дав п≥д таким кутом зору. ÷¤ боротьба призводить до революц≥й, зд≥йсненн¤ ¤ких у свою чергу призводить до зм≥ни одн≥Їњ сусп≥льно-економ≥чноњ формац≥њ ≥ншою, б≥льш прогресивною. —вого апогею, за ћарксом, класова боротьба дос¤гаЇ за кап≥тал≥зму.
јбсолютизац≥¤ рол≥ ≥ значенн¤ класовоњ боротьби ¤к руш≥йноњ сили розвитку сусп≥льства в ортодоксальному марксизм≥ набула, скаж≥мо так, антигуманного характеру. ѕ≥д цим кутом зору розгл¤далас¤ ≥стор≥¤ сусп≥льства, що було спрощеним п≥дходом до д≥йсност≥. ¬≥н виключав з ≥сторичного процесу середн≥ класи сусп≥льства, заперечував њхню творчу д≥¤льн≥сть у сусп≥льному розвитку. ÷е призводило до затушовуванн¤ Їдност≥ сусп≥льства ¤к соц≥ального орган≥зму, до ≥гноруванн¤ Їдност≥ соц≥альних обТЇднань, њхн≥х багатоман≥тних ≥ складних контакт≥в.
ќтже, класова боротьба в≥д≥гравала ¤к конструктивну роль, так ≥ була Удемон≥чною силою ≥стор≥њФ, ¤ка не спри¤ла њњ розвитку. ƒосв≥д ’’ ст. показав, що шл¤х сп≥вроб≥тництва клас≥в найб≥льш природний ≥ типовий дл¤ б≥льшост≥ крањн, а шл¤х революц≥йний, насильницький Ц це ≥сторичний вин¤ток, ¤кий св≥дчить про нерозвинут≥сть соц≥альних в≥дносин у сусп≥льств≥.
” нашому перех≥дному сусп≥льств≥ сталос¤ так, що Ї р≥зноман≥тн≥ профес≥йн≥, управл≥нсько-адм≥н≥стративн≥, статево-в≥ков≥, етносоц≥альн≥, рел≥г≥йн≥ та ≥нш≥ групи. ўо ж торкаЇтьс¤ соц≥ально-економ≥чних, типу клас≥в, то вони УстаютьФ, формуютьс¤. ÷е один з характерних насл≥дк≥в колишньоњ тотал≥тарноњ системи. ¬≥дбулос¤ Урозсел¤нюванн¤Ф сел¤нства, ≥ Урозкласуванн¤Ф роб≥тничого класу: гасла У«емлю Ц сел¤нам!Ф, У«аводи ≥ фабрики Ц роб≥тникам!Ф Ц були лише декларац≥¤ми.
“ому формуванн¤ соц≥альних груп украњнського сусп≥льства маЇ в≥дбуватис¤ т≥Їю м≥рою, ¤кою буде зд≥йснюватис¤ становленн¤ нових форм власност≥ у процес≥ приватизац≥њ, тобто в м≥ру того, ¤к ≥з нашого марг≥нал≥зованого сусп≥льства виростатимуть нов≥ соц≥ально-економ≥чн≥ сп≥льност≥. ѕро формуванн¤ ж Усереднього класуФ за типом зах≥дних цив≥л≥зованих сусп≥льств говорити ще рано, це Ц наше майбутнЇ.
ƒо великих соц≥альних груп в≥днос¤тьс¤ також так зван≥ соц≥альн≥ верстви, тобто пром≥жн≥ або перех≥дн≥ сусп≥льн≥ групи, ¤к≥ не мають ознак класу (часто њх називають ще прошарком) Ц наприклад, ≥нтел≥генц≥¤, частина певного класу (квал≥ф≥кован≥ роб≥тники).
” цьому аспект≥ Ї необх≥дн≥сть хоча б коротко зупинитис¤ на рол≥ ≥ значенн¤ у житт≥ сусп≥льства ≥нтел≥генц≥њ ¤к Упосередника м≥ж загальнолюдськими знанн¤ми ≥ своњм сусп≥льствомФ. ѕон¤тт¤ У≥нтел≥генц≥¤Ф (в≥д латин. ≥нтел≥генс Ц знавець, фах≥вець) ¤к терм≥н, що означаЇ соц≥альну групу, стало вживатис¤ понад сто рок≥в.
≤нтел≥генц≥¤ Ц це та частина службовц≥в, ¤ка зайн¤та висококвал≥ф≥кованою розумовою працею ≥ маЇ в≥дпов≥дно високий р≥вень осв≥ти. ÷е пон¤тт¤ соц≥альне, його не варто ототожнювати з пон¤тт¤м У≥нтел≥гентн≥стьФ ¤к моральною ¤к≥стю людини. як ≥ будь-¤ке системне утворенн¤, ≥нтел≥генц≥¤ складаЇтьс¤ з п≥дсистем; про це йшла мова при розгл¤д≥ профес≥йно-осв≥тньоњ структури сусп≥льства.
¬ зах≥дн≥й соц≥альн≥й ф≥лософ≥њ, починаючи ще з ѕ.—орок≥на, в≥дбуваЇтьс¤ розробка нових теор≥й соц≥альноњ структури сусп≥льства. ¬ цьому аспект≥ ц≥кавими ≥ досить переконливими Ї теор≥њ соц≥альноњ стратиф≥кац≥њ та соц≥альноњ моб≥льност≥.
—утн≥сть першоњ з них може бути зведена до таких основних положень: класи зникли, ≥снують лише де¤к≥ соц≥альн≥ УпластиФ, або шари, тому зам≥сть пон¤тт¤ УкласиФ треба користуватис¤ пон¤тт¤м УстратиФ (в≥д латин. стратум Ц шар, пласт, геолог≥чний терм≥н); ознаки стратиф≥кац≥њ дов≥льн≥ Ц р≥д зан¤ть, зайн¤т≥сть, стать, приналежн≥сть до пол≥тичноњ парт≥њ, розм≥р прибутку, ставленн¤ до певних соц≥альних проблем, осв≥та, квал≥ф≥кац≥¤ тощо; к≥льк≥сть страт≥в р≥зн≥ автори визначають по-р≥зному Ц 4, 5, 6, 7, 8, ≥ б≥льше (до 12). ƒо них ≥нколи додають це й престиж (а американц≥ Ц нац≥ональн≥сть).
ƒруга, певною м≥рою пох≥дна теор≥¤, що повТ¤зана з першою ≥ в≥дображаЇ соц≥альну динам≥ку, Ц це теор≥¤ соц≥альноњ моб≥льност≥. ¬она зводитьс¤ в≥дпов≥дно до таких положень: теор≥¤  .ћаркса про ≥снуванн¤ в кап≥тал≥стичному сусп≥льств≥ двох пол¤рно протилежних клас≥в ≥ загостренн¤ боротьби м≥ж ними не п≥дтверджуЇтьс¤; мають м≥сце лише в≥дм≥нност≥ м≥ж стратами та њхн¤ висока моб≥льн≥сть, рухлив≥сть, повТ¤зана з переходом з одн≥Їњ страти до ≥ншоњ.
¬≥дпов≥дно до сказаного ≥снують Усоц≥альн≥ ескалаториФ, або Ул≥фтиФ, з допомогою ¤ких люди можуть п≥дн¤тис¤ на вищ≥ сходинки сусп≥льного становища, Ц це Увертикальна моб≥льн≥стьФ. УЋ≥фтамиФ такоњ моб≥льност≥ Ї: економ≥ка (кожна людина може розбагат≥ти, стати м≥льйонером або нав≥ть м≥ль¤рдером); пол≥тика Ц можна зробити пол≥тичну карТЇру; арм≥¤ (пригадаймо стару приказку, що кожний солдат мр≥Ї стати генералом); церква Ц тут також Ї шанси пробитис¤ у вищу церковну ≥Їрарх≥ю; наука (це найменш вд¤чне поле д≥¤льност≥, але й тут можна дос¤гти руху вперед); шлюб, за допомогою ¤кого (¤кщо, звичайно, в≥н виг≥дний) можна найлегше зробити карколомне сходженн¤ на вершину сусп≥льноњ п≥рам≥ди.
ќкр≥м Увертикальноњ моб≥льност≥Ф, коли люди Уп≥д≥ймаютьс¤ та спускаютьс¤, ¤к л≥фти в установахФ (за терм≥нолог≥Їю американського ф≥лософа та економ≥ста —т.„ейза), ≥снуЇ ≥ так звана Угоризонтальна моб≥льн≥стьФ, коли соц≥ально-економ≥чне становище людини суттЇво не зм≥нюЇтьс¤, а лише повТ¤зане з переходом з одного м≥сц¤ роботи на ≥нше без значного пол≥пшенн¤ чи пог≥ршенн¤ економ≥чного становища людини.
ќтже, соц≥альне бутт¤ сусп≥льства Ї складним, багатор≥вневим ≥сторично м≥нливим утворенн¤м.
ƒуховне житт¤ сусп≥льства. ¬ажливою стороною розвитку функц≥онуванн¤ сусп≥льства Ї духовне житт¤. ¬оно може бути зм≥стовним, внасл≥док чого виникаЇ спри¤тлива духовна атмосфера житт¤ людей, хороший морально-психолог≥чний кл≥мат. ¬оно ж може бути б≥дним ≥ невиразним, а ≥нколи у ньому пануЇ справжн¤ бездуховн≥сть. ј в зм≥ст≥ духовного житт¤ сусп≥льства ви¤вл¤Їтьс¤ його справжн¤ людська сутн≥сть, адже духовне притаманне лише людин≥, вид≥л¤Ї й п≥дносить њњ над св≥том.
—труктура духовного житт¤ сусп≥льства. ƒуховне житт¤ сусп≥льства надзвичайно складне. ¬оно не обмежуЇтьс¤ р≥зноман≥тними про¤вами св≥домост≥ людей, њх помисл≥в та почутт≥в, хоча св≥дом≥сть Ї стрижнем, ¤дром духовного житт¤ людини ≥ сусп≥льства.
ƒо основних елемент≥в духовного житт¤ сусп≥льства в≥днос¤тьс¤ духовн≥ потреби людей, спр¤мован≥ на створенн¤ певних духовних ц≥нностей, духовне виробництво в ц≥лому. ƒо елемент≥в духовного житт¤ в≥дноситьс¤ також споживанн¤ духовних ц≥нностей; сюди ж в≥дноситьс¤ ≥ м≥жособист≥сне духовне сп≥лкуванн¤.
ќснову духовного житт¤ сусп≥льства складаЇ духовна д≥¤льн≥сть, ¤ку можна розгл¤дати ¤к д≥¤льн≥сть св≥домост≥, в процес≥ ¤коњ виникають т≥ чи ≥нш≥ думки й почутт¤ людей, њх образи та у¤вленн¤ про природн≥ та соц≥альн≥ ¤вища. –езультатом ц≥Їњ д≥¤льност≥ стають певн≥ погл¤ди людей на св≥т, науков≥ ≥дењ ≥ теор≥њ, мораль, мистецтво, рел≥г≥ю тощо. ¬они вт≥люютьс¤ в моральних принципах та нормах повед≥нки, творах народного та профес≥йного мистецтва, в рел≥г≥йних обр¤дах, ритуалах ≥ т.п.
ќсобливим видом духовноњ д≥¤льност≥ Ї розповсюдженн¤ духовних ц≥нностей з метою њх засвоЇнн¤ людьми, що маЇ вир≥шальне значенн¤ дл¤ п≥двищенн¤ њх осв≥ченост≥ культури. “ому важко переоц≥нити д≥¤льн≥сть, повТ¤зану з функц≥онуванн¤м багатьох установ науки ≥ культури, де б ≥ ¤к вони не зд≥йснювалис¤: у с≥мТњ, школ≥, вуз≥ чи в трудовому колектив≥. ѕ≥дсумком такоњ д≥¤льност≥ Ї формуванн¤ духовного св≥ту людей ≥, в≥дпов≥дно, Ц збагаченн¤ духовного житт¤ сусп≥льства.
ќсновною руш≥йною силою духовноњ д≥¤льност≥ Ї духовн≥ потреби Ц внутр≥шн≥ спонуканн¤ людини до духовноњ творчост≥, до створенн¤ духовних ц≥нностей та њх споживанн¤, до духовного сп≥лкуванн¤. ¬они обТЇктивн≥ за своњм зм≥стом, обумовлен≥ обставинами людського житт¤ ≥ в≥дображають обТЇктивну необх≥дн≥сть духовного освоЇнн¤ оточуючого природного ≥ соц≥ального св≥ту. ¬одночас духовн≥ потреби субТЇктивн≥ за своЇю формою, оск≥льки Ї про¤вом внутр≥шнього св≥ту людей, њх сусп≥льноњ та ≥ндив≥дуальноњ св≥домост≥ та самосв≥домост≥.
—уттЇвою складовою духовного житт¤ сусп≥льства Ї також духовне споживанн¤, тобто споживанн¤ тих духовних ц≥нностей, про ¤к≥ йшла мова ран≥ше ≥ йтиметьс¤ б≥льш детально у заключному розд≥л≥ цього пос≥бника. —поживанн¤ цих ц≥нностей спр¤мовано на задоволенн¤ духовних потреб людей. ѕредмети духовного споживанн¤ (твори мистецтва, моральн≥, рел≥г≥йн≥ ц≥нност≥ тощо) формують в≥дпов≥дн≥ потреби, отже, багатство речей ≥ ¤вищ духовноњ культури сусп≥льства Ї важливою передумовою формуванн¤ р≥зноман≥тних духовних потреб людини.
ƒуховне споживанн¤ може бути стих≥йним, коли воно н≥ким не спр¤мовуЇтьс¤ й людина сама обираЇ т≥ чи ≥нш≥ духовн≥ ц≥нност≥, залучаЇтьс¤ до них самост≥йно. ¬оно може й навТ¤зуватис¤ люд¤м рекламою, засобами масовоњ ≥нформац≥њ, масовоњ культури тощо. ” такому випадку в≥дбуваЇтьс¤ ман≥пулюванн¤ св≥дом≥стю людей, що призводить до усередненн¤ й стандартизац≥њ потреб та смак≥в багатьох людей.
¬иробництво ≥ споживанн¤ духовних ц≥нностей опосередковуЇтьс¤ духовними в≥дносинами. ¬они ≥снують ¤к в≥дносини людини безпосередньо до тих чи ≥нших духовних ц≥нностей, тобто Ц схвалюЇ вона њх чи в≥дкидаЇ, а також в≥дносини м≥ж людьми щодо цих ц≥нностей: до њх виробництва, розповсюдженн¤, споживанн¤, збереженн¤.
ƒуховн≥ в≥дносини опосередковують будь-¤ку духовну д≥¤льн≥сть. “ому вид≥л¤ютьс¤ так≥ види духовних в≥дносин, ¤к п≥знавальн≥, моральн≥, естетичн≥, рел≥г≥йн≥ та ≥нш≥. ќтже, вони Ї перш за все в≥дносинами розуму ≥ почутт≥в людини до тих чи ≥нших духовних ц≥нностей ≥, в≥дпов≥дно, - до вс≥Їњ д≥йсност≥. “≥ духовн≥ в≥дносини, ¤к≥ ≥снують у сусп≥льств≥, про¤вл¤ютьс¤ у повс¤кденному м≥жособист≥сному сп≥лкуванн≥ людей у будь-¤ких сферах њх життЇд≥¤льност≥ Ц у с≥мейн≥й, виробнич≥й, м≥жнац≥ональн≥й тощо; вони створюють ≥нтелектуальний та емоц≥йно-психолог≥чний фон м≥жособист≥сних в≥дносин ≥ багато в чому визначають його зм≥ст.
—усп≥льна та ≥ндив≥дуальна св≥дом≥сть. —усп≥льна св≥дом≥сть Ї сукупн≥стю почутт≥в, настроњв, р≥зноман≥тних погл¤д≥в, ≥дей та теор≥й, ¤к≥ в≥дображають т≥ чи ≥нш≥ сторони сусп≥льного житт¤. ¬она маЇ соц≥альну природу, виникаЇ ≥з сусп≥льноњ практики людей ¤к результат њхньоњ виробничоњ, с≥мейно-побутовоњ та ≥нших вид≥в д≥¤льност≥. јдже в процес≥ сп≥льноњ практичноњ д≥¤льност≥ люди осмислюють оточуючий св≥т з метою його використанн¤ у своњх ≥нтересах. –≥зн≥ сусп≥льн≥ ¤вища ≥ њх в≥дображенн¤ в образах та пон¤тт¤х, ≥де¤х та теор≥¤х Ї двома сторонами практичноњ д≥¤льност≥ людей.
як в≥дображенн¤ ¤вищ сусп≥льного житт¤, р≥зноман≥тн≥ образи, погл¤ди, теор≥њ спр¤мован≥ на глибше п≥знанн¤ цих ¤вищ у своњх практичних ц≥л¤х, аж до њх безпосереднього споживанн¤ або ж ≥ншого використанн¤, наприклад, з метою естетичноњ насолоди ними тощо. ” к≥нцевому результат≥ зм≥ст сусп≥льноњ практики, вс≥Їњ соц≥альноњ д≥йсност≥, осмислений людьми, стаЇ зм≥стом њх сусп≥льноњ св≥домост≥. ” цьому заключаЇтьс¤ соц≥альна природа сусп≥льноњ св≥домост≥ ≥ њњ основна особлив≥сть.
≤ндив≥дуальна св≥дом≥сть Ї в≥дображенн¤м у голов≥ людини окремих стор≥н, рис та звТ¤зк≥в зовн≥шнього св≥ту, а також сукупн≥сть њњ почутт≥в, настроњв та погл¤д≥в на св≥т. «м≥ст ≥ндив≥дуальноњ св≥домост≥ залежить в≥д ≥ндив≥дуальних особливостей псих≥ки людини, тобто њњ природжених задатк≥в, зд≥бностей, схильностей; в≥д особливостей њњ вихованн¤, навчанн¤ та осв≥ти. ≤ндив≥дуальна св≥дом≥сть окремих людей Ї перш за все ≥ндив≥дуальними особливост¤ми сприйманн¤ ними р≥зних ¤вищ сусп≥льного житт¤, тобто ≥ндив≥дуальн≥ особливост≥ њх погл¤д≥в, ≥нтерес≥в та ц≥нн≥сних ор≥Їнтац≥й. ¬они ж породжують особливост≥ њх д≥й та повед≥нки. ¬ н≥й про¤вл¤ютьс¤ особливост≥ людського житт¤ й д≥¤льност≥ у сусп≥льств≥, особист≥сний життЇвий досв≥д, а також особливост≥ характеру, темпераменту, р≥вень духовноњ культури та ≥нш≥ обТЇктивн≥ та субТЇктивн≥ обставини соц≥ального бутт¤ людини. ¬се назване формуЇ неповторний духовний св≥т окремих людей, про¤вом ¤кого Ї њхн¤ ≥ндив≥дуальна св≥дом≥сть.
≤ сусп≥льна, й ≥ндив≥дуальна св≥дом≥сть в≥дображають сусп≥льне бутт¤ людей. —усп≥льне бутт¤ ≥ сусп≥льна св≥дом≥сть Ц це дв≥ сторони житт¤ сусп≥льства, котр≥ знаход¤тьс¤ м≥ж собою у певному звТ¤зку ≥ взаЇмод≥њ. —усп≥льне бутт¤ Ц це сукупн≥сть ус≥х матер≥альних в≥дносин (сусп≥льних, нац≥ональних, групових, с≥мейних, ≥ндив≥дуальних), в основ≥ ¤ких знаходитьс¤ виробництво матер≥альних благ, а також т≥ в≥дносини, котр≥ складаютьс¤ м≥ж людьми в процес≥ цього виробництва. —усп≥льна св≥дом≥сть Ц це погл¤ди, у¤вленн¤, ≥дењ, форми св≥домост≥, котр≥ в≥дображають сусп≥льне бутт¤ ≥ визначаютьс¤ ним.
—усп≥льна св≥дом≥сть ≥ њњ багатоман≥тн≥ форми при вс≥й залежност≥ в≥д сусп≥льного бутт¤ маЇ в≥дносну самост≥йн≥сть. ¬она пол¤гаЇ в тому, що:
- сусп≥льна св≥дом≥сть не просто в≥дображаЇ сусп≥льне бутт¤, а осмислюЇ його, розкриваЇ сутн≥сть сусп≥льних процес≥в. ¬она маЇ тенденц≥ю в≥дставанн¤ в≥д бутт¤. ¬≥домо, що глибоке осмисленн¤ бутт¤ стаЇ можливим лише тод≥, коли воно набуваЇ зр≥лих форм ≥ про¤вл¤Ї себе найб≥льшою м≥рою. ¬одночас сусп≥льна св≥дом≥сть може й випереджувати сусп≥льне бутт¤: спираючись на анал≥з тих чи ≥нших сусп≥льних ¤вищ, можна в≥днайти найважлив≥ш≥ тенденц≥њ њх розвитку ≥ передбачити х≥д под≥й;
- сусп≥льна св≥дом≥сть у своЇму розвитку спираЇтьс¤ на дос¤гненн¤ людськоњ думки, науки, мистецтва тощо. ÷е св≥дчить про спадкоЇмн≥сть у розвитку сусп≥льноњ св≥домост≥, завд¤ки ¤к≥й збер≥гаЇтьс¤ й розвиваЇтьс¤ духовний спадок покол≥нь, накопичений у р≥зних сферах сусп≥льного житт¤. ќтже, сусп≥льна св≥дом≥сть не т≥льки в≥дображаЇ сусп≥льне житт¤ людей, але й маЇ свою внутр≥шню лог≥ку розвитку, своњ принципи ≥ своњ традиц≥њ. ѕоказовим у цьому аспект≥ Ї розвиток науки, мистецтва, морал≥, рел≥г≥њ, ф≥лософ≥њ;
- в≥дносна самост≥йн≥сть сусп≥льноњ св≥домост≥ про¤вл¤Їтьс¤ також в њњ активному впливу на сусп≥льне житт¤. –≥зн≥ ≥дењ, теоретичн≥ концепц≥њ, пол≥тичн≥ доктрини, моральн≥ принципи, напр¤мки у сфер≥ мистецтва ≥ рел≥г≥њ можуть в≥д≥гравати прогресивну чи, навпаки, реакц≥йну роль у розвитку сусп≥льства. вони можуть спри¤ти духовному збагаченню сусп≥льства, його зм≥цненню й розвитку, або вести до руйнац≥њ ≥ деградац≥њ особистост≥ ≥ сусп≥льства.
—труктура сусп≥льноњ св≥домост≥. —труктуру сусп≥льноњ св≥домост≥ можна розгл¤дати в р≥зних аспектах, найголовн≥шими з ¤ких Ї наступн≥. —уттЇвим принципом розгл¤ду структури сусп≥льноњ св≥домост≥ Ї њњ под≥л за р≥внем, ступенем та глибиною проникненн¤ у д≥йсн≥сть, узагальненого в≥дображенн¤ сусп≥льного бутт¤.
¬ цьому аспект≥ структуру можна ≥ потр≥бно розгл¤дати ¤к в гносеолог≥чному (п≥знавальному) план≥, так ≥ в соц≥олог≥чному. «в≥дси Ц под≥в сусп≥льноњ св≥домост≥ на сусп≥льну психолог≥ю та ≥деолог≥ю.
≤, насамк≥нець, в структуру сусп≥льноњ св≥домост≥ орган≥чно включен≥ њњ форми.
” структур≥ сусп≥льноњ св≥домост≥ ¤к складного духовного ¤вища вид≥л¤ютьс¤ р≥зн≥ сторони, кожна з ¤ких Ї в≥дносно самост≥йним духовним утворенн¤м ≥ водночас повТ¤зана з ≥ншими його сторонами ¤к пр¤мо, безпосередньо, так ≥ опосередковано. “ому сусп≥льна св≥дом≥сть Ї структурною ц≥л≥сн≥стю, окрем≥ складов≥ (сторони) ¤коњ взаЇмоповТ¤зан≥ м≥ж собою.
” сучасн≥й соц≥альн≥й ф≥лософ≥њ вид≥л¤ютьс¤ так≥ сторони (елементи) сусп≥льноњ св≥домост≥:
- буденна ≥ теоретична св≥дом≥сть;
- сусп≥льна психолог≥¤ й ≥деолог≥¤;
- форми сусп≥льноњ св≥домост≥.
Ѕуденна ≥ теоретична св≥дом≥сть Ц це, по сут≥, два р≥вн¤ сусп≥льноњ св≥домост≥, ¤к≥ можна назвати нижчим та вищим. ¬они розр≥зн¤ютьс¤ за глибиною осмисленн¤ сусп≥льних ¤вищ та процес≥в, р≥внем њх розум≥нн¤.
Ѕуденна св≥дом≥сть означаЇ емп≥ричне, теоретично не узагальнене в≥дображенн¤ житт¤ сусп≥льства, людини, ¤ке охоплюЇ досв≥д ≥ спостереженн¤ у т≥сному звТ¤зку з практичною д≥¤льн≥стю.
—кладовими буденноњ св≥домост≥ Ї: життЇвий досв≥д мас, ¤кий включаЇ в себе ¤к власний, ≥ндив≥дуальний досв≥д, так ≥ соц≥альний досв≥д попередн≥х покол≥нь Ц трудовий, побутовий тощо; р≥зн≥ форми народноњ художньоњ творчост≥ Ц присл≥вТ¤, приказки та ≥н.
Ѕуденна св≥дом≥сть притаманна вс≥м люд¤м. ¬она формуЇтьс¤ у процес≥ њх щоденноњ практичноњ д≥¤льност≥ на основ≥ њх емп≥ричного досв≥ду, тобто повс¤кденноњ життЇвоњ практики, ≥ ¤вл¤Ї собою стих≥йне, в≥дображенн¤ людьми всього процесу соц≥ального житт¤ без будь-¤коњ систематизац≥њ сусп≥льних ¤вищ ≥ розкритт¤ њх сутност≥. Ѕуденна св≥дом≥сть включаЇ в себе також так≥ специф≥чн≥ компоненти, ¤к норми морал≥, звичањ, ц≥нност≥, норми, так зване Уприродне правоФ, реал≥зм у погл¤дах на св≥т тощо.  оли ж люди позбавлен≥ наукового розум≥нн¤ ¤кихось ¤вищ сусп≥льного житт¤, вони роздумують про ц≥ ¤вища на р≥вн≥ своЇњ буденноњ св≥домост≥. ј таких приклад≥в у житт≥ кожноњ людини та людських сп≥льнот досить багато, бо далеко не вс≥ ми мислимо науково.
„им нижчий осв≥тн≥й р≥вень людей, тим б≥льшою м≥рою процес в≥дображенн¤ ¤вища сусп≥льного житт¤ в≥дбуваЇтьс¤ на р≥вн≥ буденноњ св≥домост≥. јле далеко не кожна грамотна людина мислить про все науково, тому сфера функц≥онуванн¤ буденноњ св≥домост≥ досить широка. ¬она дозвол¤Ї з достатньою достов≥рн≥стю, на р≥вн≥ Уздорового глуздуФ розгл¤дати ¤вища й под≥њ сусп≥льного житт¤ й приймати на цьому р≥вн≥ в ц≥лому в≥рн≥ р≥шенн¤, ¤к≥ п≥дтверджуютьс¤ життЇвим досв≥дом. ÷им визначаЇтьс¤ роль ≥ значенн¤ буденноњ св≥домост≥ в житт≥ людей ≥ розвитку сусп≥льства. ” буденн≥й св≥домост≥, ¤ка базуЇтьс¤ на повс¤кденному життЇвому досв≥д≥, знаходитьс¤ велика к≥льк≥сть корисних в≥домостей, конче необх≥дних дл¤ ор≥Їнтац≥њ людей в оточуючому св≥т≥, дл¤ њх виробничоњ та ≥ншоњ д≥¤льност≥. ÷≥ в≥домост≥ стосуютьс¤ властивостей природного св≥ту, трудовоњ д≥¤льност≥, с≥мТњ та побуту людей, њх економ≥чних в≥дносин, моральних норм, мистецтва тощо. Ќародне мистецтво й зараз майже повн≥стю засноване на буденних у¤вленн¤х людей про красу. –азом з тим у буденн≥й св≥домост≥ багато ≥люз≥й, неточних, а нав≥ть помилкових суджень ≥ забобон≥в.
Ѕуденну св≥дом≥сть не можна ототожнювати з масовою св≥дом≥стю. ќстанн¤ включаЇ в себе ≥ наукове п≥знанн¤, ¤ке про¤вл¤Їтьс¤ в ≥ндив≥дуальн≥й д≥¤льност≥. ќтже, буденна св≥дом≥сть Ї елементом, складовою масовоњ св≥домост≥.
“еоретична св≥дом≥сть, на в≥дм≥ну в≥д буденноњ, Ї усв≥домленн¤м ¤вищ сусп≥льного житт¤ через розум≥нн¤ њх сутност≥ та обТЇктивних закон≥в розвитку. ÷е стосуЇтьс¤ економ≥чноњ, соц≥альноњ, пол≥тичноњ та духовноњ сфер житт¤ сусп≥льства. тому теоретична св≥дом≥сть Ц це б≥льш високий пор≥вн¤но з буденним р≥вень сусп≥льноњ св≥домост≥.
—убТЇктами теоретичноњ св≥домост≥ Ї далеко не вс≥ люди, ними можуть бути вчен≥, фах≥вц≥, теоретики р≥зних сфер знань, тобто люди, здатн≥ науково анал≥зувати в≥дпов≥дн≥ ¤вища сусп≥льного житт¤.
Ѕуденна ≥ теоретична св≥дом≥сть взаЇмод≥ють, насл≥дком чого Ї розвиток того й ≥ншого. “ак, збагачуЇтьс¤ зм≥ст буденноњ св≥домост≥, в ¤кий включаЇтьс¤ все б≥льш наукових в≥домостей ≥ суджень про р≥зн≥ ¤вища сусп≥льного житт¤. “ому сучасна буденна св≥дом≥сть суттЇво в≥др≥зн¤Їтьс¤ в≥д т≥Їњ, ¤кою вона була, наприклад, сто чи дв≥ст≥ рок≥в тому.
ќтже, обидва р≥вн≥ сусп≥льноњ св≥домост≥ Ц буденний ≥ теоретичний Ц в≥д≥грають свою значну роль у житт≥ та д≥¤льност≥ людей ≥ в розвитку сусп≥льства.
—воЇр≥дними структурними елементами сусп≥льноњ св≥домост≥ Ї також сусп≥льна психолог≥¤ та ≥деолог≥¤.
—усп≥льна психолог≥¤ Ї сукупн≥стю емоц≥йних стан≥в соц≥альних груп, њх переживань ≥ св≥тов≥дчутт≥в, њх радощ≥в ≥ турбот, ритуал≥в та традиц≥й. ¬ них вкор≥нен≥ мотиви економ≥чноњ, пол≥тичноњ ≥ моральноњ повед≥нки, прихильн≥сть людей до певного способу житт¤ й соц≥ально-економ≥чних стандарт≥в. јле в н≥й на¤вн≥ ≥ безпосередн¤ реакц≥¤ груп чи сп≥льнот на економ≥чн≥, соц≥ально-пол≥тичн≥ та культурн≥ под≥њ.
” сусп≥льн≥й психолог≥њ можна легко в≥днайти психолог≥чний аспект, до ¤кого в≥днос¤тьс¤ установки, настроњ ≥ переживанн¤, ¤к≥ впливають на повед≥нку людини ¤к в соц≥альн≥й груп≥, так ≥ сусп≥льства в ц≥лому. –азом з тим у н≥й на¤вний соц≥альний аспект, бо акцентуЇтьс¤ увага на переживанн¤х ≥ настро¤х, звича¤х ≥ обр¤дах сусп≥льних груп. “акими можуть бути ≥ молод≥жн≥ обТЇднанн¤ любител≥в музики чи фанат≥в футбольних команд, союзи ветеран≥в, трудов≥ колективи, соц≥альн≥ прошарки (бюрократ≥¤, театральна ≥нтел≥генц≥¤), сусп≥льний клас (роб≥тники, кап≥тал≥сти) тощо. ќтже, соц≥альний аспект надзвичайно важливий, сусп≥льний образ групи визначаЇ структуру переживань ≥ настроњв, емоц≥йн≥ в≥дносини до УчужихФ та конкурент≥в.
–озгл¤немо б≥льш конкретно в≥дм≥чен≥ Узр≥зиФ сусп≥льноњ психолог≥њ. ƒо ¤коњ б сусп≥льноњ групи не в≥дносилас¤ людина, вона маЇ вроджен≥ пот¤ги, природн≥ за своЇю основою. ƒо них в≥днос¤тьс¤ реакц≥¤ на самоствердженн¤, статевий, батьк≥вський, оборонний та стадний ≥нстинкти. ÷≥ пот¤ги про¤вл¤ють себе ≥ в групов≥й повед≥нц≥. ” стан≥ безпор¤дку, пан≥ки, м≥тинговоњ анарх≥њ, самосуду, бушуванн¤ натовпу, заклопотаност≥ черги, масовоњ ейфор≥њ ≥ндив≥дуальн≥ пот¤ги багаторазово посилюютьс¤ й поширюютьс¤ на велик≥ маси людей. ќбТЇднан≥ обмеженим простором ≥ часом люди сп≥льно переживають неспок≥й ≥ страх, над≥ю ≥ в≥дчай, рад≥сть ≥ горе, розчаруванн¤ й агрес≥ю, любов ≥ ненависть, захопленн¤ й сол≥дарн≥сть. Ќаприклад, оч≥куванн¤ к≥нц¤ св≥ту, пришест¤ антихриста породжуЇ масов≥ самогубства; страх перед нечистою силою Ц охоту на в≥дьом; любов до р≥дноњ земл≥ Ц масовий героњзм, аж до самопожертвуванн¤. ј це вже не б≥олог≥чн≥, а соц≥ально-культурн≥ чинники повед≥нки людей.
¬≥дпов≥дно до структури сусп≥льних в≥дносин можна вид≥лити де¤к≥ аспекти структури сусп≥льноњ психолог≥њ: за ознакою субТЇкт≥в сусп≥льних в≥дносин, тобто нос≥њв св≥домост≥ (психолог≥¤ клас≥в, нац≥й, профес≥й, соц≥альних груп тощо); за ознакою вид≥в сусп≥льних в≥дносин (психолог≥¤ виробничих, моральних, пол≥тичних та ≥нших в≥дносин); за в≥дносинами м≥ж особист≥стю та соц≥альною групою (нест≥йк≥ обТЇднанн¤ типу публ≥ки, при¤тельських груп тощо); за ознакою стан≥в сусп≥льноњ психолог≥њ (групов≥ думки, настроњ, насл≥дуванн¤, мода тощо). —оц≥альна психолог≥¤ у будь-¤кому сусп≥льств≥ виконуЇ п≥знавальну, регул¤тивну, комун≥кативну та виховну рол≥.
≤деолог≥¤ в≥дображаЇ обТЇктивн≥ потреби та ≥нтереси р≥зних соц≥альних груп, нац≥й, але на б≥льш високому р≥вн≥. як система погл¤д≥в та установок, ≥деолог≥¤ Ї теоретичним в≥дображенн¤м соц≥ально-пол≥тичного ладу сусп≥льства, його соц≥альноњ структури, потреб ≥ ≥нтерес≥в р≥зних соц≥альних сил. ” н≥й може ч≥тко в≥дображатис¤ в≥дношенн¤ тих чи ≥нших груп, пол≥тичних парт≥й ≥ рух≥в до ≥снуючоњ пол≥тичноњ системи сусп≥льства, державного устрою, до окремих пол≥тичних ≥нститут≥в тощо.
ќтже, ≥деолог≥¤, ¤ка виступаЇ у вигл¤д≥ теоретичних концепц≥й, повинна науково в≥дображати процес сусп≥льного розвитку, розкривати сутн≥сть пол≥тичних, правових та ≥нших ¤вищ та законом≥рностей њх розвитку. јле у кожн≥й ≥деолог≥њ Ї частка одноб≥чност≥, субТЇктив≥зму, класовоњ чи становоњ обмеженост≥, ¤ка не даЇ можливост≥ зрозум≥ти ≥ тим б≥льше повн≥стю в≥добразити ≥нтереси всього сусп≥льства.
Ќауковим зм≥стом наповнюЇтьс¤ ≥деолог≥¤ тих соц≥альних груп, ≥нтереси ¤ких в≥дпов≥дають основним тенденц≥¤м розвитку сусп≥льства ≥ сп≥впадають з ≥нтересами прогресивного розвитку, тобто з≥ справжн≥ми ≥нтересами б≥льшост≥ член≥в сусп≥льства. тому ≥деолог≥¤ може бути науковою ≥ ненауковою, прогресивною й реакц≥йною, радикальною й консервативною, Ц все залежить в≥д њњ соц≥ально-класового зм≥сту, форм та способ≥в њњ вт≥ленн¤ в житт¤.
Ќа в≥дм≥ну в≥д соц≥альноњ психолог≥њ, ¤ка формуЇтьс¤ головним чином стих≥йно, ≥деолог≥¤ створюЇтьс¤ ≥деологами св≥домо. ” рол≥ ≥деолог≥в виступають т≥ чи ≥нш≥ теоретики, мислител≥, пол≥тики. ѕот≥м за допомогою в≥дпов≥дних механ≥зм≥в Ц р≥зних систем осв≥ти та вихованн¤, засоб≥в масовоњ ≥нформац≥њ та ≥н. Ц ≥деолог≥¤ вноситьс¤ у св≥дом≥сть великих мас людей. “аким чином, процес створенн¤ ≥деолог≥њ та њњ поширенн¤ у сусп≥льств≥ в≥д початку ≥ до к≥нц¤ Ї усв≥домленим ≥ ц≥леспр¤мованим. ѕри цьому б≥льшого поширенн¤ набуваЇ та ≥деолог≥¤, ¤ка в≥дпов≥даЇ ≥нтересам переважноњ б≥льшост≥ сусп≥льства. однак нер≥дко ≥деолог≥¤ насильницьким шл¤хом навТ¤зуЇтьс¤ масам нав≥ть тод≥, коли вона не в≥дображаЇ њхн≥х справжн≥х ≥нтерес≥в.
≤деолог≥¤ формуЇтьс¤ п≥д впливом обТЇктивних ≥ субТЇктивних умов розвитку сусп≥льства, в тому числ≥ ≥ сусп≥льноњ психолог≥њ. ¬одночас вона суттЇво впливаЇ на сусп≥льну психолог≥ю. ѕ≥д њњ впливом може значною м≥рою зм≥нюватис¤ емоц≥йний настр≥й, вс¤ система соц≥ально-психолог≥чних мотив≥в д≥¤льност≥ соц≥альних груп. ќтже, ≥деолог≥¤ маЇ, таким чином, п≥знавальну, орган≥зуючо-моб≥л≥зац≥йну, виховну та комун≥кативну функц≥њ.
‘орми сусп≥льноњ св≥домост≥, на в≥дм≥ну в≥д УвертикальноњФ, тобто р≥вневоњ, структури, про що мова була ран≥ше, створюють так звану УгоризонтальнуФ структуру сусп≥льноњ св≥домост≥. ƒо них в≥днос¤тьс¤ форми духовно-практичного освоЇнн¤ бутт¤ сусп≥льства: моральна, пол≥тична, правова, ≥сторична, економ≥чна, наукова, ф≥лософська, естетична, еколог≥чна та рел≥г≥йна св≥дом≥сть.
 ожна з них в≥дображаЇ в≥дпов≥дн≥ сторони сусп≥льного житт¤, в≥дтворюючи њх духовно. ѕри цьому збер≥гаЇтьс¤ в≥дносна самост≥йн≥сть вс≥х форм, ¤к≥ т≥Їю чи ≥ншою м≥рою впливають на т≥ пол≥тичн≥, економ≥чн≥ та ≥нш≥ процеси, що в≥дбуваютьс¤ у сусп≥льств≥.
як≥ ж критер≥њ вид≥ленн¤ й розмежуванн¤ за предметом в≥дображенн¤, в кожн≥й з них в≥дображаЇтьс¤ та чи ≥нша сфера сусп≥льного житт¤: в пол≥тичн≥й св≥домост≥ найповн≥ше в≥дображаЇтьс¤ пол≥тичне житт¤ сусп≥льства; у правов≥й Ц р≥зн≥ моменти правового житт¤, повТ¤зан≥ з розробленн¤м та практичним застосуванн¤м тих чи ≥нших правових норм ≥ законодавчих акт≥в та њх оц≥нкою: моральна св≥дом≥сть в≥дображаЇ ≥снуюч≥ в сусп≥льств≥ моральн≥ в≥дносини; естетична Ц естетичне в≥дношенн¤ людей до оточуючого св≥ту (Уза законами красиФ) тощо.
‘орми сусп≥льноњ св≥домост≥ розмежовуютьс¤ також за способом в≥дображенн¤ (наука в≥дображаЇ св≥т у вигл¤д≥ пон¤ть, концепц≥й, г≥потез, теор≥й, р≥зноман≥тних вчень; мистецтво ¤к про¤в естетичноњ св≥домост≥ Ц у форм≥ художн≥х образ≥в; моральна св≥дом≥сть Ц у форм≥ моральних переживань та погл¤д≥в, ¤к≥ знаход¤ть св≥й вираз у моральних нормах та принципах повед≥нки, а також у традиц≥¤х, звича¤х тощо; своЇр≥дно в≥дображаЇтьс¤ сусп≥льне житт¤ у пол≥тичних та рел≥г≥йних погл¤дах.
Ќак≥нець, форми сусп≥льноњ св≥домост≥ розр≥зн¤ютьс¤ також за њх роллю ≥ значенн¤м у житт≥ сусп≥льства. ÷е визначаЇтьс¤ тими функц≥¤ми, ¤к≥ виконуЇ кожна з них. ћова йде про п≥знавальну (наприклад, наука, ф≥лософ≥¤), естетичну (мистецтво), виховну функц≥њ, а також про функц≥њ морального, правового, пол≥тичного регулюванн¤ повед≥нки людей та њх сусп≥льних в≥дносин.
¬арто в≥дм≥тити й таку функц≥ю, ¤к збереженн¤ духовного спадку сусп≥льства в науц≥, мистецтв≥, а також прогностичну функц≥ю науки, ф≥лософ≥њ та ≥нших форм сусп≥льноњ св≥домост≥, њх здатн≥сть передбачати майбутнЇ й прогнозувати розвиток сусп≥льства у близьк≥й та в≥ддален≥й перспектив≥.  ожна форма сусп≥льноњ св≥домост≥ маЇ певний наб≥р вказаних функц≥й. ¬ њх реал≥зац≥њ про¤вл¤Їтьс¤ њњ роль ≥ значенн¤ у житт≥ сусп≥льства.
–озгл¤немо коротко зм≥ст названих форм сусп≥льноњ св≥домост≥.
” кожному сусп≥льств≥, кр≥м перв≥сного, найважлив≥шою формою сусп≥льноњ св≥домост≥ Ї пол≥тична св≥дом≥сть ¤к в≥дображенн¤ пол≥тичних в≥дносин, пол≥тичноњ д≥¤льност≥, що в≥дбуваЇтьс¤ в сусп≥льств≥. ¬она Ї сукупн≥стю ≥дей, погл¤д≥в, вчень, пол≥тичних установок, тих чи ≥нших метод≥в, за допомогою ¤ких обірунтовуютьс¤ ≥ вт≥люютьс¤ в житт¤ пол≥тичн≥ ≥нтереси субТЇкт≥в сусп≥льних процес≥в.
—уттЇву роль у життЇд≥¤льност≥ сусп≥льства в≥д≥граЇ правова св≥дом≥сть ¤к сукупн≥сть знань, погл¤д≥в на юридичн≥ права та норми, що регулюють повед≥нку людей у сусп≥льств≥. ¬она т≥сно повТ¤зана з правовими нормами та законами у в≥дпов≥дност≥ з пануючими у¤вленн¤ми про законн≥сть, пор¤док, справедлив≥сть.
« правосв≥дом≥стю т≥сно повТ¤зана ≥нша форма сусп≥льноњ св≥домост≥ Ц моральна св≥дом≥сть. ћораль Ї сукупн≥стю, системою норм, правил повед≥нки людей в сусп≥льств≥. Ќа в≥дм≥ну в≥д правових норм, норми морал≥ не закр≥плен≥ в юридичних законах, а регулюютьс¤ в сусп≥льств≥ силою громадськоњ думки.
¬ажливе м≥сце належить естетичн≥й св≥домост≥, ¤ка в≥дображаЇ житт¤ у художн≥х образах. Ќа в≥дм≥ну в≥д наукового п≥знанн¤, що в≥дображаЇ бутт¤ у форм≥ лог≥чних пон¤ть ≥ теор≥й, естетична св≥дом≥сть в≥дображаЇ його в конкретн≥й чуттЇво-наочн≥й форм≥, художн≥х образах, ¤к≥ впливають на наш≥ органи чутт¤, викликають певну емоц≥йну реакц≥ю, оц≥нку.
¬ажливе м≥сце в духовному житт≥ сусп≥льства займаЇ рел≥г≥¤, а також рел≥г≥йна св≥дом≥сть. ¬она охоплюЇ рел≥г≥йну ≥деолог≥ю Ц б≥льш чи менш струнку систему рел≥г≥йних ≥дей, погл¤д≥в на св≥т, ¤ка розробл¤Їтьс¤, ¤к правило, теологами, та рел≥г≥йну психолог≥ю, ¤ка складаЇтьс¤ головним чином стих≥йно, включаЇ в себе несистематизован≥ рел≥г≥йн≥ почутт¤, настроњ, звичањ, у¤вленн¤, повТ¤зан≥ з в≥рою в надприродне тощо.
≈коном≥чна св≥дом≥сть Ї продуктом усв≥домленн¤ людьми економ≥чних умов житт¤, д≥¤льност≥ та в≥дносин у вигл¤д≥ економ≥чних ≥дей та погл¤д≥в, теор≥й та концепц≥й, ≥нших духовних утворень, що в≥дображають в≥дношенн¤ до економ≥чноњ д≥йсност≥.
≈колог≥чна св≥дом≥сть Ї в≥дображенн¤м еколог≥чноњ ситуац≥њ у кожн≥й крањн≥ та в глобальному масштаб≥, розум≥нн¤м необх≥дност≥ переходу в≥д Упануванн¤Ф над природою до розумного до нењ ставленн¤. ѓњ формуванн¤ насьогодн≥ Ц одна з найголовн≥ших завдань д≥¤льност≥ вчених, засоб≥в масовоњ ≥нформац≥њ, навчальних заклад≥в.
≤сторична св≥дом≥сть Ц це усв≥домленн¤ минулого та його впливу на сьогоденн¤ ≥ через нього Ц на майбутнЇ. ¬она Ї важливим чинником формуванн¤ самосв≥домост≥ народу й людини, патр≥отизму, нац≥ональноњ г≥дност≥ тощо.
ѕро ф≥лософ≥ю ¤к форму сусп≥льноњ св≥домост≥ мова йде з самого початку њњ вивченн¤, перш за все ¤к теоретичну основу св≥тогл¤ду людини й сусп≥льства.
ќтже, сусп≥льна св≥дом≥сть ¤к складне соц≥ально-духовне утворенн¤ ≥ соц≥альне ¤вище, необх≥дн≥сть њњ формуванн¤ та розвитку в сучасних умовах ¤к≥сних перетворень у крањн≥ та св≥т≥ зумовили њњ важливу роль в духовному житт≥ сусп≥льства. як найважлив≥ший елемент духовного виробництва, сусп≥льна св≥дом≥сть зд≥йснюЇ суттЇвий вплив ¤к на духовне житт¤ сусп≥льства, так ≥ на вс≥ сфери сусп≥льних в≥дносин. ¬≥д зр≥лост≥ св≥домост≥ значною м≥рою залежить зр≥л≥сть сусп≥льства в ц≥лому, динам≥зм процесу утвердженн¤ його прогресу та свободи. ќтже, ускладненн¤ процес≥в сусп≥льного розвитку, посиленн¤ њх динам≥зму, перех≥д до нових форм житт¤ вимагаЇ п≥двищенн¤ творчоњ активност≥ людей. ÷¤ активн≥сть повинна бути глибоко усв≥домленою, спиратис¤ на ¤сн≥ ц≥л≥ ≥ переконанн¤. “аким чином, зростаЇ роль ≥ значенн¤ вс≥х р≥вн≥в ≥ форм сусп≥льноњ св≥домост≥, через ¤к≥ в≥дбуваЇтьс¤ осмисленн¤ р≥зноман≥тних ¤вищ ≥ процес≥в сусп≥льного житт¤ ≥ формуютьс¤ способи активного впливу на них. ќсобливо актуальним це Ї дл¤ нашого сучасного украњнського сусп≥льства.

 онтрольн≥ запитанн¤
1. ўо таке сусп≥льство?
2. ўо Ї предметом соц≥альноњ ф≥лософ≥њ?
3. «Т¤суйте сутн≥сть пон¤тт¤ Усусп≥льн≥ в≥дносиниФ.
4. ¬ чому пол¤гаЇ специф≥ка соц≥ального п≥знанн¤?
5. яке м≥сце займаЇ соц≥альна ф≥лософ≥¤ в систем≥ сусп≥льних наук?
6. «Т¤суйте зм≥ст пон¤ть УприродаФ, Угеограф≥чне середовищеФ.
7. ўо таке ноосфера?
8. ўо таке б≥осфера?
9. ¬ чому пол¤гаЇ сутн≥сть географ≥чного детерм≥н≥зму?
10. ќхарактеризуйте сучасну еколог≥чну ситуац≥ю у св≥т≥. Ќазв≥ть њњ головн≥ чинники.
11. як ви розум≥Їте пон¤тт¤ Уматер≥альнеФ та УдуховнеФ виробництво?
12. яка структура продуктивних сил?
13. яка структура виробничих в≥дносин?
14. ¬ чому пол¤гаЇ основний соц≥олог≥чний закон?
15. ” чому сутн≥сть науково-техн≥чноњ революц≥њ?
16. як≥ найважлив≥ш≥ насл≥дки Ќ“–?
17. яка структура сусп≥льства?
18. який зм≥ст вкладаЇтьс¤ у пон¤тт¤ Усоц≥альна групаФ?
19. ѕричини виникненн¤ й ≥снуванн¤ клас≥в.
20. ўо включаЇтьс¤ в пон¤тт¤ Усередн≥й класФ?
21. ” чому сутн≥сть теор≥њ соц≥альноњ стратиф≥кац≥њ?
22. як≥ види соц≥альноњ моб≥льност≥?
23. як≥ основн≥ складов≥ духовного житт¤ сусп≥льства?
24. як≥ елементи структури сусп≥льноњ св≥домост≥?
25. ” чому пол¤гаЇ головний зм≥ст буденноњ ≥ теоретичноњ св≥домост≥?
26. як≥ основн≥ в≥дм≥нност≥ сусп≥льноњ психолог≥њ та сусп≥льноњ ≥деолог≥њ?
27. як≥ головн≥ форми сусп≥льноњ св≥домост≥ ≥ в чому њх особливост≥?
28. ” чому пол¤гаЇ в≥дносна самост≥йн≥сть сусп≥льноњ св≥домост≥?

“еми реферат≥в
1. ѕредмет соц≥альноњ ф≥лософ≥њ.
2. —пециф≥ка соц≥ального п≥знанн¤ та його методолог≥чн≥ засади.
3. —енс ≥стор≥њ.
4. —усп≥льство ¤к система ≥ життЇд≥¤льн≥сть людини.
5. ќсновн≥ закони розвитку сусп≥льства.
6. Ћюдина ≥ ¬сесв≥т.
7. ѕрирода ¤к матер≥альна передумова виникненн¤ людини ≥ сусп≥льства.
8. Ѕ≥осфера та ноосфера.
9. ќсновн≥ фактори впливу сусп≥льства на природу.
10. ≈колог≥¤, мораль, пол≥тика.
11. Ћюдина ¤к головна продуктивна сила.
12. ¬заЇмозвТ¤зок продуктивних сил та виробничих в≥дносин ¤к руш≥йна сила сусп≥льного розвитку.
13. ƒ≥алектика виробництва та споживанн¤.
14. —утн≥сть та основн≥ напр¤мки науково-техн≥чноњ революц≥њ.
15. ќсновн≥ соц≥альн≥ насл≥дки Ќ“–.
16. ƒ≥алектика форм духовного освоЇнн¤ св≥ту.
17. ƒуховне житт¤ сусп≥льства та його структура.
18. ƒуховне виробництво ¤к виробництво св≥домост≥.
19. —усп≥льна св≥дом≥сть ¤к соц≥альна памТ¤ть народу.
20. ƒ≥алектика форм сусп≥льноњ св≥домост≥.
21. ƒемограф≥чна ситуац≥¤ в ”крањн≥.
22. —оц≥альн≥ групи, њх роль в сусп≥льств≥.
23. —утн≥сть клас≥в, њх роль в сусп≥льному розвитку.
24. —учасн≥сть: класова боротьба чи класове партнерство?
25. —тановленн¤ середнього класу в ”крањн≥.
26. ћ≥сце ≥ роль ≥нтел≥генц≥њ в сусп≥льств≥.

–екомендована л≥тература
1. јндрущенко ¬., ћихальченко ћ. —учасна соц≥альна ф≥лософ≥¤.  ., 1996.
2. Ѕерд¤ев Ќ.ј. —мысл истории. ћ., 1990.
3.  елле ¬.∆.,  овальзон ћ.я. “еори¤ и истори¤. ѕроблемы теории исторического процесса. ћ., 1981.
4. ‘≥лософ≥¤. Ќавчальний пос≥бник. 2-ге виданн¤, перероблене ≥ доповнене.  ., 2000, тема 11.
5. „инакова Ћ.». —оциальный детерминизм. ћ., 1986.
6. ясперс  . —мысл и назначение истории. ћ., 1991.
7. јлексеенко ».–., Ќейсевич Ћ.¬. ѕоследн¤¤ цивилизаци¤? Ц  ., 1997.
8. Ѕаландин –. ., Ѕондарев Ћ.√. ѕрирода и цивилизаци¤. Ц ћ., 1988.
9. ¬ернадский ¬.». Ѕиосфера и ноосфера. Ц ћ., 1989.
10. «лоб≥н ё.ј. ќснови еколог≥њ. Ц  ., 1998.
11.  рисаченко ¬.ќ. Ћюдина ≥ б≥осфера: основи еколог≥чноњ антрополог≥њ. Ц  ., 1999.
12. ћежер≥н ¬.ќ. ”ченн¤ про ноосферу: утоп≥¤ чи наука // ¬≥сник ЌјЌ ”крањни. Ц 1991. - є 11.
13. ѕеччењ ј. Ћюдськ≥ ¤кост≥. Ц  ., 1998.
14. ѕетров ¬. ѕоходженн¤ украњнського народу. Ц  ., 1992.
15. ѕроблемы экологии и основные пути их решени¤. Ц  ., 1993.
16. „ижевский Ћ.ј.  олыбель жизни и пульсы ¬селенной // –усский космизм: јнтологи¤ философской мысли. Ц ћ., 1993.
17. Ўвейцер ј. Ѕлагоговение перед жизнью. Ц ћ., 1992.
18. ¬ебер ћ. ¬ибран≥ твори. Ц „. 3, розд≥л: Ќаука ¤к покликанн¤ ≥ профес≥¤. Ц  ., 1999.
19. ¬ернадский ¬.». ‘илософские мысли натуралиста. Ц ћ., 1988.
20. ћочерний —.¬. ќснови економ≥чних знань: «апитанн¤ ≥ в≥дпов≥д≥. Ц  ., 1996.
21. Ћогут≥н ¬.ƒ. Ћюдина ≥ економ≥ка: —оц≥оеконом≥ка: Ќавч. ѕос≥бник дл¤ вуз≥в. Ц  ., 1996.
22. ћаркс  . ƒо критики пол≥тичноњ економ≥њ. ѕередмова // ћаркс  ., ≈нгельс ‘. “вори. Ц “. 13.
23. ѕахомов ё. ‘≥лософ≥¤ украњнськоњ кризи: культ Уневидимоњ рукиФ? // ¬≥че. Ц 1995. Ц є 5-6.
24. ¬олович ¬.≤. ѕроблеми соц≥ального розвитку украњнського сусп≥льства // ¬≥сник  ињвського ун≥верситету. —ер≥¤: ‘≥лософ≥¤, пол≥толог≥¤, психолог≥¤, психолог≥¤. Ц  ., 1993.
25.  лассы и социальные слои: исторические. Ц ћ., 1990.
26. ћаркс  . …осифу ¬ейдемейЇру, 5 березн¤ 1852. // ћаркс  ., ≈нгельс ‘. “вори. Ц “. 28.
27. ѕринципы организации социальных систем: теори¤ и практика. Ц  ., 1988.
28. —орокин ѕ. —оциальна¤ стратификаци¤ и мобильность. „еловек. ÷ивилизаци¤. ќбщество. Ц ћ., 1992.
29. —оц≥олог≥¤:  ороткий енциклопедичний словник. Ц  ., 1998.
30. ƒуховне оновленн¤ сусп≥льства. Ц  ., 1990.
31. ƒуховное производство. Ц ћ., 1981.
32. «дравомыслов ј.“. ѕотребности. »нтересы. ÷енности. Ц ћ., 1986.
33. ћатериальное и духовное в социальном развитии. Ц ћ., 1986.
34. ќбщественное сознание и его формы. Ц ћ., 1986.
35. ѕролеев ¬.—. ƒуховность и бытие человека. Ц  ., 1992.
36. ”ледов ј. . ƒуховна¤ жизнь общества. Ц ћ., 1980.
37. ‘едотова ¬.√. ѕрактическое и духовное освоение действительности. Ц ћ., 1989.

<< попередн¤     зм≥ст     наступна >>