РОЗДІЛ ІV ПРОБЛЕМИ ПІДВИЩЕННЯ РІВНЯ ЖИТТЯ ТА ЕФЕКТИВНОСТІ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

13. РІВЕНЬ ЖИТТЯ В УКРАЇНІ І ПРОБЛЕМИ ЙОГО ПІДВИЩЕННЯ

13.1. Продовольча проблема в Україні

За добу на душу населення в Україні споживалося продовольства в 1985 р. - 3597 ккал, в 1990 р. - 3445 ккал.

За  даними  кінця  80-х років  середня  калорійність харчування мешканців окремих країн складала ( в ккал на душу населення за добу): в США - 3630,  ФРН - 3448,  Франції - 3544,  Польщі - 3356 , Угорщині - 3501,  Болгарії - 3663,  Мексиці - 2934,  Індії - 2030.

Таким чином, перед реформою проблема харчування в Україні по кількості калорій на душу населення в рік була вирішена. На думку спеціалістів, калорійність раціону навіть була дещо завищеною: в містах близько 40% жінок та 25% чоловіків мали надлишкову вагу.

В той же час захворювання інфекційного характеру відійшли на другий план. На перший план висунулися захворювання, пов’язані, як правило, з порушенням обмінних процесів: ожиріння, атеросклероз, відкладення солей. Вважають, що ці захворювання - наслідок порушення принципів раціонального харчування.

Тому на перший план у 80-і роки вийшло завдання забезпечити більш раціональну структуру харчування. Доцільно було скоротити споживання продуктів, які містять в основному вуглеводні: цукру, хліба і хлібопродуктів, картоплі. Якщо споживання цукру перевищує за калорійністю шосту частину раціону, це стає небезпечним: цукор - продукт, з якого в процесі рафінування видалені вітаміни і мікроелементи, тому надмірне споживання цукру залишає людину без необхідних вітамінів та мікроелементів.

Потрібно було збільшити споживання білків, перш за все - тваринного походження: при потребі дорослої людини в день 50-55 г. білків їх споживалось 38 г., тобто 76% від норми.

Потрібно було також суттєво збільшити споживання овочів, фруктів, ягід, винограду, цитрусових, які містять вітаміни та мікроелементи, необхідні організму для нормального обміну речовин.

Але під час реформи ситуація з продовольством погіршилась. В 1996 році на душу населення споживалось його на 2591 ккал.

Енергетична цінність середньодобового науково обгрунтованого раціону становить 2928 ккал. Мінімальний добовий раціон для мешканців промислово розвинутих країн повинен складати, за даними ФАО та Всесвітньої організації охорони здоров’я, 2560 ккал. Межа енергетичної насиченості раціону харчування, нижче якої починається голодування з незворотними фізіологічними змінами, дорівнює 1500 ккал на добу.

Середня калорійність добового раціону харчування в розрахунку на душу населення в Україні наблизилась до мінімальної для мешканців промислово розвинутих країн. Отже, частина населення споживає продовольства менше, ніж це мінімально необхідно. Тому першим по черговості завданням при вирішенні продовольчої проблеми стало сьогодні збільшення калорійності середньодобового раціону, доведення його до рівня кінця 80-х років, середньої калорійності харчування мешканців промислово розвинутих країн.                          

Споживання  основних  продуктів  харчування   в   промислово розвинутих країнах  знаходиться на рівні раціональних норм (див. табл. 13.1). Тому тут увага працівників сільського господарства та продовольчого комплексу в цілому концентрується на розширенні асортименту харчових продуктів (в кінці 80-х років у великих продовольчих супермаркетах західних країн пропонований асортимент продукції досягав 30 тис. ,  тоді як навіть  у центральних гастрономах наших великих міст він не перевищував 200-300 видів).Підвищеним попитом користуються екологічно чисті продукти. Розширюється  виробництво напівфабрикатів, продукції, яка потребує мінімальних витрат часу для підготовки її до споживання.  

Таблиця 13.1

Споживання продуктів харчування

(на душу населення в рік, кг)

Невдале реформування економіки привело до того, що споживання продуктів   харчування  виявилось відкинутим  приблизно  на  40 років    (достатньо порівняти 1960 та 1998 роки. - див. табл.13.1). Тому в ближчі роки продовольчий комплекс України повинен буде працювати над відновленням того, що було втрачено в 90 - ті роки.

Першочерговим завданням на ці роки і надалі лишатиметься збільшення виробництва зерна. Для забезпечення населення продуктами харчування за раціональними нормами треба мати зерна на душу населення 1100 - 1200 кг в рік. З них безпосередньо для споживання людьми у вигляді хліба, круп, борошна і та ін. треба 101 кг (в перерахунку на борошно). Фактично споживається сьогодні на 20-30 кг більше. Певну частину врожаю зернових треба використати на насіння. Для годівлі худоби, отримання потрібної за раціональними нормами тваринницької продукції необхідно мати ще 600-700 кг зерна на рік.

Якщо корми для худоби будуть збалансовані по всіх компонентах за рахунок додавання до зерна трав’яного, рибного, м’ясокісткового борошна, жому та ін., частку зерна в комбікормах можна зменшити до 42%. Зменшиться витрата кормів на одиницю продукції. При розвинутій комбікормовій промисловості потреба в зерні на душу населення може бути зменшена до 850-900 кг на рік.

Чому для збільшення виробництва тваринницької продукції треба перш за все збільшити виробництво зерна? Це необхідно для підвищення продуктивності  худоби і збільшення виробництва м’яса, птиці та свинини.

В умовах України, як і багатьох інших держав, економічно вигідніше збільшувати виробництво тваринницької продукції не за рахунок збільшення поголів’я худоби, а шляхом підвищення її продуктивності.

Частина кормів витрачається на підтримку існування тварин. Так, якщо вага корови 500 кг, для підтримки її існування потрібно 5 кормових одиниць на добу (одна кормова одиниця за поживністю приймається рівною 1 кг вівса). Якщо корова отримала кормів на 11 к.о. (кормових одиниць), продуктивний корм складатиме 11-5=6 к.о. Цих 6 к.о. підуть на виробництво молока, за рахунок чого можна буде отримати 12 кг молока. Якщо корова за добу споживатиме кормів на 15 к.о., продуктивний корм складатиме 15-5=10 к.о., за рахунок яких можна отримати 20 кг молока.

Щоб отримати 1 кг молока, в першому випадку треба витратити 1 к.о., в другому - 0.75 к.о. Меншими будуть в розрахунку на одиницю продукції і інші умовно-постійні витрати ( на догляд за худобою, амортизаційні відрахування, загальногосподарські витрати та ін.), бо тепер вони припадатимуть на більший обсяг продукції.

Об’єм кормів, які може спожити за добу худоба, обмежений об’ємом її шлунка. Якщо худобу годувати зеленою масою, поживність якої 0,2 к.о. в 1 кг, вона може отримати корми поживністю 10 к.о., якщо з’їсть за добу 50 кг зеленої маси. Це дасть за добу приблизно 10 кг молока.

Один кілограм зерна містить 1,0-1,3 к.о. Якщо корову годувати зерном чи комбікормом поживністю 1 к.о. в 1 кг, 25 кг перетравлених твариною комбікормів забезпечать надій на добу в 40 кг.

В Ізраїлі при середньому надої молока в розрахунку на корову 9,3 тис. л, нема жодного кібуца, де б цей показник був нижчим від 9 тис. л. Вважають , що корова, яка дає на добу менше 35 л молока, економічно не виправдовує себе і тому повинна вибраковуватись.

Те ж саме стосується шляхів збільшення виробництва зерна: єдино можливим і найбільш доцільним економічно є підвищення врожайності зернових культур. При вирощуванні сільськогосподарських культур значна частина затрат припадає на обробку землі. Витрати на оранку, посів, догляд за посівами мало залежать від врожайності. Тому підвищення її зменшує умовно-постійні витрати на одиницю продукції, вартість продукції, підвищує продуктивність праці.

Резерви підвищення продуктивності худоби і врожайності сільськогосподарських  культур в Україні значні. Про це свідчить співставлення відповідних показників в Україні, США та країнах ЄЕС.

Підвищення продуктивності худоби і врожайності сільськогосподарських культур сприятиме зростанню продуктивності праці, яка в Україні в 10-15 і більше разів нижча, ніж в США.

Таблиця 13.2

Середньорічна продуктивність сільського господарства України порівняно з США та країнами ЄЕС.

Див: Кузняк Б. Організація сільського господарства в умовах ринкової економіки //Економіка України. - 1995. - №4. - С. 55

Затрати праці на 1 ц сільськогосподарської продукції в Україні (1981-1985 рр.) і США (1978-1982 рр.) в людино-годинах складали відповідно по кукурудзі - 1,2 та 0,12, картоплі - 3,1 та 0,3, цукрових буряках - 0,9 та 0,11, молоку - 8,5 та 0,66, приросту живої ваги великої рогатої худоби - 48,1 та 2,43, приросту живої ваги свиней - 34,1 та 0,88, на 100 штук яєць - 1,0 та 0,2.

Певна частина сільськогосподарської продукції експортується. Таблиця 13.3

Чистий експорт основних продуктів харчування з України (тис. т)

Див: Ревенко А. Виробництво і споживання продуктів харчування в Україні// Економіка України. - 1994. - №9. - С. 18

Раніше, коли на цукрові заводи України для переробки надходив з Куби цукор-сирець, понад третини виробленого цукру вивозилося в інші республіки СРСР. Після припинення поставок з Куби суттєво скоротилася частка цукру, що експортується.

Площі під цукровими буряками в Україні перевищують площі його в країнах Західної Європи, разом взятих. Але з цих площ Україна отримує цукру втричі менше, ніж Західна Європа. Впровадження західних технологій вирощування і переробки цукрового буряка дозволить значно збільшити експорт цукру.

За підрахунками, для фінансування критичного імпорту засобів виробництва сільське господарство має продавати на експорт еквівалент 20-25 млн. т умовних зернових одиниць. Чистий експорт зерна в найближчий перспективі прогнозується на рівні 3 млн. т. Решта - це те ж саме зерно, але перетворене на тваринницькі продукти.

Виробництво зерна в Україні тричі перевищувало рівень 50 млн. т. Це приблизно забезпечувало 1000 кг на душу населення в рік і давало можливість виробляти тваринницької продукції, скільки її треба за раціональними нормами.

Франція, виробляючи близько 60 млн. т зерна в рік, експортувала його в розмірах, які перевищують 50% виробництва.

Існують значні можливості суттєвого підвищення врожайності зернових культур. Так, у Великобританії в 1984 р. багато зернових ферм отримали по 100, а деякі ферми - по 125 ц/га зерна пшениці.

Недостатня увага приділяється в Україні вирощуванню овочів, фруктів, ягід. Мало ранніх овочів, які б надходили в період “весняного голодування” організму (березень, квітень), коли відчувається нестача вітамінів в ньому. Низька врожайність овочевих і плодових культур, недостатня спеціалізація їх виробництва.

13.2. Рівень життя в Україні і потреби населення.

Рівень життя в Україні в порівнянні з іншими республіками СРСР в 1990 році характеризують такі показники.

Таблиця 13.4.

Показники життєвого рівня в 1990 році

(в розрахунку на душу населення).

Див.: СССР в цифрах 1990 г.-М.:Госкомстат,1991; Народное хозяйство СССР в 1990 г.: Госкомстат,1991.

За рівнем середньої зарплати робітників і службовців Україна знаходилась на восьмому місці в СРСР (90,9% до середньосоюзного рівня), а за середньомісячною оплатою праці колгоспників - на десятому (92,1%).

Але територіальний індекс вартості життя в УРСР по відношенню до центральних районів РРФСР (100%) складав 85,3% (Урал - 116,7%, Західний Сибір - 112,3%).

Рівень задоволення потреб населення по відношенню до раціональної норми складав по непродовольчих товарах 49,1 - 49,5%, а без товарів легкої промисловості - менше 41%, по послугах - 38-45%.

Таблиця 13.5.

Рівень споживання непродовольчих товарів

(на душу населення в рік в Україні)

Див.: Народное хозяйство УССР в 1988 г., с.73. Погребняк Я.П. Развитой социализм: ? кономика и народное благосостояние. К.,1985. С. 160.

Для порівняння: якщо в Україні на душу населення в рік споживалося 36-37 кв. метрів тканини (раціональна норма - 50,7 кв.м), то в США - 50,3, Великобританії - 24,8, ФРН - 22,7, Франції - 31,9 кв.м, взуття відповідно 3,6 пар та 3,5; 3,9; 2,6 та 2,5 пар на душу населення в рік.

На 100 сімей у 1989 році припадало 530 годинників (раціональна норма - 600 годинників), радіоприймальних пристроїв - 86 (раціональна норма - 160), телевізорів - 100 (норма - 130), холодильників і морозильників - 90 (раціональна норма - 112), пральних машин - 67 (раціональна норма - 85), велосипедів і мопедів - 63 (при нормі - 74), швейних машин - 55 (при нормі - 82).

В 1989 р. в Україні було 6563 тис. телефонних апаратів, підключених до телефонної мережі Міністерства зв’язку. На початок 1990 р. у містах було 3,4 млн. незадовільнених заяв на встановлення телефонів.

Якщо в 1913 р. на одного міського мешканця припадало загальної (корисної) площі 6,3 кв.м, то зараз - втричі більше (20 кв.м).

Нормою вважалось ще недавно 18-22 кв. м на одного мешканця. Але в США в 1984 р. на одну людину припадало 57,3 кв.м площі житла, з них 49,4 кв.м опалювальних. Раніше гігієністи вважали, що на людину достатньо 27-30 куб.м простору, щоб не захворіти. Це відповідало 9-10 кв.м площі при висоті стелі три метри. Сьогодні нормою вважають 60, а за деякими даними - 180 куб.м на людину, тобто від 40 до 60 кв.м на людину. При цьому кількість кімнат у квартирі повинна дорівнювати кількості членів сім’ї плюс одна кімната.

В 1996 р. в Україні на 1000 чоловік населення припадало 93 приватних легкових автомобіля. На одну американську сім’ю в 1985 р. припадало 1,8 автомобіля.

На 1000 мешканців припадало доріг загального користування в США - 22,6 км, Франції - 13,6, Фінляндії - 9,1, ФРН - 8,0, Великобританії - 6,2, Японії - 6,0, Литві - 5,7, Казахстані - 4,8, Білорусі – 4,4, Україні – 3,0, Росії – 2,7 км.

Середня швидкість руху автомобілів у нас складає 30 км/год проти 80 км/год у Європі, при цьому палива у нас витрачається в 1.5 раз більше.

Загалом, щоб досягнути споживання на рівні раціональних норм, треба було збільшити споживання з розрахунку на душу населення приблизно у 2.2 рази в порівнянні з рівнем споживання 80-х років.

Відповідно треба було збільшити продуктивність праці. Треба також врахувати необхідність розвитку сфери послуг. Витрати праці по веденню домашнього господарства не набагато менші річного фонду робочого часу робітників народного господарства. При цьому треба враховувати, що витрати праці в домашньому господарстві розподіляються нерівномірно: жінка, що працює , у якої є неповнолітні діти, витрачає на домашню працю в середньому в 4-5  разів більше, ніж витрачає на це непрацюючий чоловік.

Для суттєвого скорочення витрат праці в домашньому господарстві витрати населення на платні послуги треба було збільшити в порівнянні з 80-ми роками в 5 раз, на селі – в 9 раз.

Відбувається перерозподіл  робочої сили на користь невиробничої сфери. Якщо у 1940 році в невиробничій сфері  працювало 11.7% всіх зайнятих в народному господарстві, то в 1989 р. – 26.4%. В ряді країн в невиробничій сфері зайнято більше, ніж в сфері матеріального виробництва.

Якщо зараз одного зайнятого в невиробничій сфері забезпечують предметами споживання і засобами виробництва три працівника сфери матеріального виробництва, то на час, коли в невиробничій сфері буде зайнято 50% працівників народного господарства – це має забезпечити один працівник. Щоб таке стало можливим, продуктивність праці в матеріальному виробництві (без збільшення його обсягу) треба підвищити в 1.5 рази.

Зростає середній час навчання: з 1950 р. по 1970 р. він зріс з 6.4 до 8.3 року (з врахуванням підвищення кваліфікації та перепідготовки), в ряді країн він перевищує 13 років і зростатиме надалі.

У зв ’ язку з цим зменшується прикладення праці в народному господарстві. Так, якщо строк навчання зростає на 4 роки при середньому часі роботи 40 років, щоб компенсувати це зменшення прикладання праці, треба збільшити продуктивність праці в матеріальному виробництві і ефективність праці в невиробничій сфері приблизно  на 10%.

Слід враховувати також, що внаслідок погіршення природних умов виробництва (вичерпуються запаси корисних копалин, дорожчим стає їх видобуток) національний доход зменшується щороку приблизно на один відсоток з тенденцією збільшення цієї цифри.

Все більших витрат з часом вимагає захист природного середовища.

Для досягнення в перспективі рівня продуктивності праці, обумовленого прогнозами розвитку промислового виробництва і зменшення чисельності зайнятих, треба підвищити продуктивність праці на комплексно-механізованих, автоматизованих та комплексно-автоматизованих підприємствах як мінімум втричі, і в 1.4 рази – рівень продуктивності праці на сучасних комплексно-автоматизованих підприємствах промисловості.

Якщо населення зростатиме в рік на 1%, приблизно 4% національного доходу повинні складати так звані демографічні інвестиції – вкладення в основні виробничі і невиробничі фонди, необхідні для задоволення потреб зростаючого населення (будівництво помешкань, промислових підприємств, збільшення транспортних засобів та ін. ).

Щоб не допустити зниження рівня життя, в цих умовах приріст національного доходу повинен складати щонайменше 4 % на рік.

Виробничий потенціал України. В 1989 році виробничі основні фонди всіх галузей народного господарства (у фактично діючих цінах  складали 298 млрд. крб., невиробничі 150 млрд. крб.) Середньорічна кількість робітників, службовців і колгоспників складала 23786 тис., в т.ч. робітників 13969 тис., колгоспників 3537 тис., службовців 6280 тис.

На одного працівника народного господарства припадало 12528 крб., виробничих основних фондів.

Загальна земельна площа України на 01.11.1989 р. складала 60355 га. З них на сільськогосподарські угіддя, залежи, сади, сіножаті та пасовища припадало 42157 тис. га., в т.ч. на ріллю 33917 тис. га., сіножаті 2202 тис.га., пасовища 4964 тис., га. В особистому користуванню робітників і службовців знаходилось 514 тис. га. ріллі.

Посівні площі в усіх категоріях господарств складали 32802 тис.га. З них зерновими культурами було зайнято 15294 тис. га., технічними культурами 3825 тис., га., картоплею та овоче-баштанними 2152 тис., га., кормовими культурами 11531 тис. га. Під чистими парами знаходилось 1427 тис. га.

На 1 січня 1990 р. населення України складало 51.8 млн., чоловік. Таким чином, на одного чоловіка припадало 0.65 га. орної землі.

На 1000 чоловік населення у 15 років і старше мали освіту: вищу 35 чоловік, незакінчену вищу 4 чоловіки, середню спеціальну 105, середню загальну 286, неповну середню 213, початкову 236.

В народному господарстві було зайнято 6822 тис., спеціалістів з вищою і середньою освітою, з них з вищою 2942 тис., з середньою 3800 тис.

В вищих учбових закладах навчалось в 1989/90 р.р. 888.8 тис., студентів, кількість учнів середніх спеціальних учбових закладів  складала 776.6 тис.

Фондовіддача в народному господарстві (вироблений національний доход на 1 крб. виробничих основних фондів) знижувалась: за 1976-1980 р.р. на 3.1%, 1981-1985 на 1.7%, 1986-89 р.р. на 1.1%.

ЇЇ підвищення можливе за рахунок підвищення коефіцієнта змінності. В цілому на промисловості в 1989 році він склав 1.43, а в машинобудуванні 1.31. Це означало, що при двозмінній роботі біля третини часу обладнання не працювало.

В цілому на промисловості в 1989 році він склав 1.43, а в машинобудуванні 1.31. Це означало, що при двозмінній роботі біля третини часу обладнання не працювало.

Недовикористовувалось близько 1/6 наявних засобів виробництва.

Пояснювалось це недостатньо високим технічним рівнем основних виробничих фондів, їх невідповідністю трудовим ресурсам.

Внутрізмінні простої на машинобудівних заводах складали близько 4.5% змінного часу, на окремих підприємствах вони складали 15-20%.

За рахунок атестації робочих місць можна було на 5-10% скоротити витрати праці, підвищити фондовіддачу. Колективні форми оплати праці дозволяли на 15 і більше відсотків підвищити продуктивність праці при одночасній економії ресурсів.

Коефіцієнт вибуття основних виробничих фондів складав по народному господарству 2.8%, в т.ч. по промисловості 2.7%, сільському господарству 3.8%, будівництву 6.3%. Основні виробничі фонди оновлювалися надто повільно, майже за 40 років. Ступінь зносу основних виробничих фондів у 1989 році становила 42.9%, в т.ч. в промисловості 48.3%, в сільському господарстві 24.5%, будівництві 60.9%.

Ставилося завдання на протязі 3- 4 п ’ятирічок, по суті справи, повністю оновити основні виробничі фонди, перш за все їх активну частину. З цією метою намічалося в двічі збільшити продукцію машинобудування.

Щороку на імпорт нафти, вугілля, газу витрачалося близько 8 млрд., дол., або дві третини всього товарного експорту.

Україні потрібно імпортувати на рік понад 50 млрд., кбм., газу. Імпорт нафти перевищує 90% від споживання. Вугілля щороку треба видобувати 100 млн. тон, а не 76.9 млн., як сьогодні.

Головна причина недостатнього видобутку вугілля – спрацьованість основних фондів галузі: 90% нині діючих вугледобувних підприємств працюють без реконструкції та істотної модернізації понад 30 років, а оновлення у цій галузі має відбуватись кожні 15 років. До того ж донецьке вугілля залягає на глибині близько 1000 м. В усіх країнах підземний видобуток вугілля нерентабельний.

Немає власного виробництва палива для атомних електростанцій: частина твелів надходить в обмін на боєголовки з ракет, дві третини слід закуповувати за валюту.

Частка ГЕС в загальному виробництву електроенергії становить 4%. Збільшити її можна було б за рахунок міні електростанцій на карпатських річках.

Запаси шахтного метану – 3.5 трлн., кбм. При дегазації шахт відкачують до 29% метану (в США – 40-60%).

Центральна ділянка Чорного моря з прикримською частиною містить (за прогнозами) понад 2000 трлн. кбм. гідратного метану.

В Україні щороку нагромаджується до 17 млн., т., твердих побутових відходів, з яких можна одержати приблизно 2 млрд., кбм., газу. Якщо використати інші органічні відходи, можна отримати до 20-25 млрд., кбм., газу.

ЗАВДАННЯ ПО ВИВЧЕННЮ ТЕМИ 13

1.                   В чому полягала продовольча проблема в Україні перед реформою?

                В чому вона полягає сьогодні?

2.                   Основні напрямки вирішення продовольчої проблеми в Україні.

3.                   Чому при вирішенні проблеми забезпечення тваринництва кормами вирішальне значення має проблема збільшення виробництва зерна?

4.                 Рівень задоволення потреб населення України в промислових товарах перед реформою.

5.                 Рівень забезпечення населення житлом, послугами.

6.                 Які завдання по підвищенню продуктивності праці витікають з перерозподілу робочої сили на користь невиробничої сфери? Збільшення часу навчання ? Вільного часу?

7.                 Які темпи зростання економіки мінімально необхідні для того, щоб не знижувався рівень життя?

Як треба збільшити продуктивність праці для того, щоб забезпечити задоволення потреб населення за раціональними нормами матеріальними благами та послугами, зростання вільного часу та часу навчання?

<< попередня     зміст     наступна >>