2.2. “≈ќ–≤ѓ ќѕќƒј“ ”¬јЌЌя ¬ ≈ ќЌќћ≤„Ќ≤… ƒ”ћ÷≤
«наченн¤ ≥ м≥сце податкових важел≥в у систем≥ метод≥в державного регулюванн¤ економ≥ки ставить висок≥ вимоги до знань про оподаткуванн¤. ” сучасних умовах так≥ вимоги стр≥мко зростають, стимулюючи поглибленн¤ досл≥джень у ц≥й сфер≥ в б≥льш повному обс¤з≥ та в Їдност≥ вс≥х њњ стор≥н. ÷е передбачаЇ, насамперед, зверненн¤ до виникненн¤ ≥ розвитку науковоњ думки про податки.
¬иникненн¤ податк≥в на початковому етап≥ розвитку людськоњ цив≥л≥зац≥њ повТ¤зане з найпершими людськими потребами, ¤к≥ могли задов≥льн¤тис¤ через усусп≥льнену д≥¤льн≥сть.
—ьогодн≥ найб≥льш поширеною Ї точка зору, що податок Ц це плата сусп≥льства за виконанн¤ державою њњ функц≥й, що маЇ форму в≥драхуванн¤ частини вартост≥ валового нац≥онального продукту на загальносусп≥льн≥ потреби. јле така точка зору ≥снувала далеко не завжди. ” давн≥ часи, наприклад у √рец≥њ, податки та позики вважалис¤ надзвичайними доходами. ѕриблизно те ж саме було характерно й дл¤ –иму. ’оча тут вперше демонструЇтьс¤ спроба створенн¤ податковоњ системи, в основу ¤коњ було покладено майнове та подушне оподаткуванн¤, ¤ке зд≥йснювалось на п≥дстав≥ оц≥нки майна та перепису. ѕершим таким податком був трибутум. ” —тародавн≥й √рец≥њ в VIIЦIV ст. до н.е. були введен≥ податки на доходи у розм≥р≥ одноњ дес¤тоњ або одноњ двадц¤тоњ частини доход≥в. Ѕули введен≥ також ≥ акцизи у вигл¤д≥ приватних збор≥в (тобто б≥л¤ вор≥т м≥ста). ÷е дозвол¤ло держав≥ накопичувати грош≥ на утриманн¤ найманих арм≥й, на побудову захисних споруд навколо м≥ст-держав, зведенн¤ рел≥г≥йних споруд, споруд громадського користуванн¤, водопровод≥в, влаштуванн¤ св¤т ≥ вир≥шенн¤ де¤ких соц≥альних питань: роздача хл≥ба ≥ продукт≥в найб≥дн≥шим прошаркам населенн¤ та ≥н. јле була ≥ важлива противага оподаткуванню. ¬ јф≥нах, наприклад, ≥снувала думка, що податки обмежують свободу, нос¤ть на соб≥ тавро рабства, ≥ де¤к≥ громад¤ни вважали њх принизливими дл¤ себе. ¬они згодн≥ були платити добров≥льн≥ внески, а данину ст¤гати з переможених ворог≥в, а також з≥ своњх союзник≥в.
ƒо середини ’VII стол≥тт¤ податки вважались необх≥дним злом, до ¤кого доводилось вдаватис¤ тимчасово, ¤к вин¤ток, за на¤вност≥ особливих умов, при скрутному становищ≥ держави, коли ≥нших способ≥в покритт¤ видатк≥в не ви¤вл¤лось. ¬важалос¤, що до них не можна звертатис¤ н≥ в ¤кому раз≥, х≥ба що вс≥ ≥нш≥ кошти в≥дсутн≥. ѕ≥д ≥ншими коштами розум≥лись домени, р≥зне мито (у тому числ≥ й судове), казенн≥ п≥дприЇмства (регал≥њ). ¬важалос¤, що держав≥, самодержцю б≥льше личить бути купцем, ан≥ж тираном.
Ќав≥ть ще у ’VII≤ стол≥тт≥ де¤к≥ англ≥йськ≥ теоретики до звичайних, найб≥льших доход≥в держави в≥дносили не податки, а доходи в≥д домен ≥ л≥с≥в, в≥д конф≥скац≥њ майна, в≥д прав на викинутих кит≥в, заблудлих тварин, на майно, що залишилось п≥сл¤ загибел≥ корабл≥в ≥ в≥д нагл¤ду за душевнохворими.
ƒо другоњ групи вже в≥дносилис¤ так зван≥ екстраординарн≥ доходи Ц вс≥л¤к≥ податки та мито. ÷¤ ж точка зору панувала в Ќ≥меччин≥ ще й на початку ’≤’ стол≥тт¤. ѕодатки тут, зазвичай, ст¤гувались лише у випадку, коли домен та регал≥й не вистачало на покритт¤ видатк≥в. ≤ нав≥ть у к≥нц≥ ’≤’ стол≥тт¤ н≥мецьк≥ держави надавали права м≥ським та с≥льським общинам вдаватис¤ до оподаткуванн¤ лише у випадку нестач≥ ≥нших надходжень (в≥д майна общини, мита, збор≥в та допомоги казни).
« часом з натуральних повинностей, подарунк≥в самодержцю, мита розвиваютьс¤ податки у грошов≥й форм≥.  ороль (той же пом≥щик, т≥льки з найб≥льшими доменами) живе спочатку повинност¤ми в≥д своњх земель, пот≥м з волод≥нь васал≥в, в≥д конф≥скац≥й, проњзду ≥ охорони купц≥в, в≥д монети, н≥чийного майна. ƒо цього приЇднуЇтьс¤ допомога феодал≥в та населенн¤: допомога натурою, участь у походах, буд≥вництво укр≥плень, утриманн¤ п≥д час перебуванн¤ корол¤ та його свити, дал≥ Ц допомога гр≥шми. ”се це мало тимчасовий, надзвичайний ≥ добров≥льний характер, ст¤гувалось спочатку в силу звичаю.
ƒобров≥льн≥ дарунки самодержц¤м в екстрених випадках, у силу звичаю, повол≥ стають пост≥йними зборами, але ст¤гуютьс¤ лише в окрем≥ роки ≥ на визначен≥ ц≥л≥. ¬они все ще вважаютьс¤ добров≥льними, адже встановлюютьс¤ за згодою стан≥в. ” ‘ранц≥њ, наприклад, у випадку введенн¤ нових податк≥в останн≥ реЇструвались ≥ затверджувались паризькими зборами стан≥в. јле тут ран≥ше за вс≥х, у 1439 роц≥, король  арл VII вводить перший пост≥йний податок у звТ¤зку з веденн¤м зат¤жноњ в≥йни ≥ створенн¤м хоч ≥ невеликоњ, але пост≥йноњ арм≥њ.
¬ јнгл≥њ податки вводились королем за згодою парламенту. ¬ окремих випадках корол≥ порушували права парламенту ≥ обх≥дними шл¤хами вводили податки, наприклад, у вигл¤д≥ обовТ¤зку доставл¤ти корабл≥. √рафства, розм≥щен≥ в середин≥ крањни, повинн≥ були оплачувати цю повинн≥сть гр≥шми.
јле все ж англ≥йський парламент до середини ’VII стол≥тт¤ не визнавав пост≥йних податк≥в на загальн≥ ц≥л≥. ” 1660 роц≥ вперше були в≥дм≥нен≥ феодальн≥ повинност≥, ≥ зам≥сть них половину акцизу на пиво, сидр, перр≥ та спиртн≥ напоњ було в≥ддано королю ≥ його спадкоЇмц¤м назавжди. «а словами ≤.ћ.  ул≥шера, Уце був викупФ29, адже король отримував щор≥чний доход, а землевласники зв≥льн¤лись в≥д обовТ¤зку захисту крањни. “обто по¤ва пост≥йних податк≥в повТ¤зана з необх≥дн≥стю утриманн¤ пост≥йноњ арм≥њ. «авд¤ки саме цьому факту домен≥альн≥ доходи поступилис¤ м≥сцем податкам не т≥льки в јнгл≥њ, а й у ≥нших крањнах ™вропи.
јле ще до середини ’VII≤ стол≥тт¤ пор¤д з пост≥йними податками в јнгл≥њ ≥снували тимчасов≥ акцизи, тобто панувала зм≥шана податкова система. Ћише за корол¤ √еорга ≤≤≤ ус≥ акцизи були продовжен≥ назавжди. ѕр¤м≥ ж податки збер≥гали тимчасовий характер до ’≤’ стол≥тт¤.
” сх≥дних словТ¤н в≥дправною точкою в оподаткуванн≥ також були добров≥льн≥ допомоги своњх ≥ данина, що збиралась з чужих племен30. ∆ител≥ п≥дносили кн¤зю, що приймав владу, УдариФ ≥ УпоклониФ. « часом в≥дносини з добров≥льних перетворюютьс¤ в обовТ¤зков≥ ≥ так≥, що пер≥одично сплачуютьс¤. ƒанина ≥ дар близько п≥дход¤ть одне до одного ≥ зливаютьс¤ в подать. ’оча спочатку даниною обкладали лише п≥дкорен≥ племена.
ѕ≥зн≥ше зТ¤вл¤Їтьс¤ данина на користь татар, або ординське ср≥бло. « 1504 року вона переходить у дох≥д московського кн¤з¤ ≥ перетворюЇтьс¤ на ц≥льовий податок з ус≥х уд≥л≥в на користь великого кн¤з¤. ѕо¤ва у ’VI стол≥тт≥ податк≥в (Упищальн≥ грош≥Ф Ц на утриманн¤ стр≥льц≥в, 1550 р.) також повТ¤зана з переходом в≥д двор¤нськоњ к≥н-ноти в арм≥њ, ¤к≥й платили земл¤ми, до найманоњ п≥хоти Ц пищальник≥в (пищаль Ц вогнепальна збро¤), п≥зн≥ше перейменованих на стр≥льц≥в, ¤ким платили хл≥бом, с≥ллю ≥ гр≥шми. ƒл¤ утриманн¤ арм≥њ призначались, кр≥м Упищальних грошейФ, ¤мчужн≥ (¤мчуга Ц сел≥тра дл¤ виробництва пороху), подат≥ на Угородову та зас≥чну справуФ (буд≥вництво укр≥плень), Уполон¤ничн≥ грош≥Ф (дл¤ викупу полонених). —т¤гненн¤ провадились ≥ в натуральн≥й, ≥ у грошов≥й форм≥.
¬ ”крањн≥ ¬≥йсько «апор≥зьке також мало свою систему оподаткуванн¤. ÷е було мито, що накладалось на шинки та купц≥в за пров≥з краму, УмостовеФ (за пров≥з краму через р≥чки), плата за охорону та конвоюванн¤, Удимовий податокФ (на так званих Усидн≥вФ, тобто жонатих козак≥в ≥ посполитих, що селились б≥л¤ —≥ч≥ ≥ вважались п≥дданими  оша), Ув≥йськовий окладФ (грошовий податок з посполитих).
÷≥ податки використовувались на потреби церкви ≥, б≥льшою частиною, в≥йськовоњ орган≥зац≥њ.
“обто ≥ тут, за виразом ≤.ћ.  ул≥шера, Ув≥йна породила на св≥т податки, спочатку тимчасов≥, пот≥м, з по¤вою пост≥йного в≥йська, ≥ пост≥йн≥. —учасна арм≥¤ ≥ сучасна податкова система Ц с≥амськ≥ близнюки, нерозривно спа¤н≥, нерозлучн≥, непод≥льн≥Ф31.
«вТ¤зок податк≥в з необх≥дн≥стю утриманн¤ арм≥њ в≥ддзеркаливс¤ на теор≥њ оподаткуванн¤. —початку вона формуЇ у¤вленн¤ про податки ¤к зас≥б, до ¤кого вдаютьс¤ у випадках, коли в≥тчизна в небезпец≥. ќстанн≥ трактуютьс¤ ¤к плата, що вноситьс¤ кожним на захист крањни. јле в —ередньов≥чч≥ (’VЦ’VI стол≥тт¤) державн≥ доходи ще не в≥докремлювались в≥д особистого майна корол¤, тому ≥ викликали протест з боку прихильник≥в недоторканост≥ приватноњ власност≥. ¬изнанн¤ њх ¤к пост≥йних платеж≥в було проблематичним. “акими погл¤дами в≥дзначались ранн≥ ≥тал≥йськ≥ автори, а також представники школи меркантил≥ст≥в (наприклад, ∆. Ѕоден).
ѕ≥зн≥ше населенн¤ змирилось ≥з податками, ¤к≥ почали перетворюватись на звичний дох≥д держави.
“очка зору ѕрудона пол¤гала в тому, що податок Ц це обм≥н. ƒержава не повинна втручатис¤ в д≥¤льн≥сть, в≥дведену приватн≥й ≥н≥ц≥атив≥. јле Ї р¤д благ, виробництво ¤ких не можуть вз¤ти на себе приватн≥ особи. ѓх виробл¤Ї сусп≥льство, вони складають спец≥альн≥сть держави, ≥ задл¤ них ≥снують податки. «а ц≥Їю теор≥Їю, держава Ц це вже не т≥льки суд, пол≥ц≥¤, дипломат≥¤ ≥ арм≥¤. ¬она ¤вл¤Ї собою ще й орган, ¤кий своЇю д≥¤льн≥стю повинен задовольнити колективн≥ потреби населенн¤.
Ќ≥мець √ок пропонуЇ розгл¤нути податки з ≥ншого боку Ц ¤к необх≥дн≥сть. ¬≥н по-новому розгл¤даЇ роль держави. «а √оком, держава Ц це атмосфера, що завжди оточуЇ ≥ впливаЇ на нас благодатним чином, коли ми нав≥ть не бачимо њњ присутност≥. ÷ей перех≥д до новоњ рол≥ держави зумовив висновок про те, що податки зовс≥м не Ї платою за послуги держав≥. Ћюди сплачують податки, виконуючи обовТ¤зок, задл¤ збереженн¤ того великого ц≥лого, до ¤кого належить платник. “аким чином, почавши з ф≥скального договору, √ок усе ж визначаЇ, що податки не Ї платою за послуги, а чимось б≥льшим, у чому вт≥люЇтьс¤ участь кожного в житт≥ ц≥лого, держави, ¤ка маЇ самост≥йну ц≥нн≥сть ≥ складаЇ вищу форму людськоњ орган≥зац≥њ32.
Ћ. Ўтейн, Ўефле, ј. ¬агнер,  он, Ўалл п≥дкреслюють етичний б≥к податк≥в, моральний звТ¤зок м≥ж державою ≥ особист≥стю, п≥дкоренн¤ приватного господарства ≥дењ державност≥ ≥, тим самим, ≥дењ податку.
‘ранцузьк≥ автори (Ћеруа-ЅольЇ, —турм), навпаки, згадують про податки т≥льки ¤к про зас≥б покритт¤ потреб держави, бюджетний зас≥б, не розгл¤даючи њх з моральноњ точки зору.
« початку ’’ стол≥тт¤ епохи ф≥скального договору ≥ податк≥в ¤к суто бюджетного засобу зм≥нюЇ пер≥од Усоц≥альноњФ системи оподаткуванн¤. ‘≥скальна мета податку зм≥нюЇтьс¤ соц≥альною. Ќовим ≥деалом оподаткуванн¤ стаЇ прагненн¤ до б≥льшого зр≥вн¤нн¤ доход≥в через њх розпод≥л, до зменшенн¤ пр≥рви м≥ж багатими ≥ незаможними. “аким Ї короткий переб≥г ≥стор≥њ податк≥в.
—истематизац≥¤ ≥сторичного розвитку оподаткуванн¤ дала змогу вид≥лити три його етапи: перший етап охоплюЇ —тародавн≥й св≥т ≥ початок —ередн≥х в≥к≥в, другий Ц ’V≤Ц’VI≤≤ ст., трет≥й Ц ’≤’Ц’’ ст. ¬≥дпов≥дно, податки пройшли шл¤х в≥д прим≥тивно-зародковоњ форми (переважно у вигл¤д≥ приватно-правових доход≥в) до пост≥йного джерела доход≥в, формуванн¤ податкових систем ≥ затвердженн¤ бюрократичного способу ст¤гненн¤ податк≥в33.
ѕрактика ≥ зм≥ст системи оподаткуванн¤, коротко викладен≥ вище, ¤к≥ ≥снують з по¤вою держави, впродовж довгого часу залишалис¤ досить ≥нтуњтивними. —истематизован≥ концепц≥њ оподаткуванн¤, ¤к≥ в≥добразилис¤ в податков≥й теор≥њ, зТ¤вилис¤ у середин≥ ’VI стол≥тт¤ в умовах достатньо високого р≥вн¤ розвитку державност≥, що в≥дбувавс¤ одночасно з розвитком р≥зних напр¤м≥в економ≥чноњ думки. ѕричому кожна концепц≥¤ в≥дпов≥дала сутност≥ та проблемам економ≥чноњ ≥ ф≥нансовоњ систем держави, а тому зм≥нювалас¤ залежно в≥д њњ економ≥чноњ пол≥тики. «важаючи, що процес оподаткуванн¤ зд≥йснюЇтьс¤ державою, саме п≥д впливом розвитку вченн¤ про державу зм≥нювалось у¤вленн¤ про економ≥чну сутн≥сть податк≥в.
—початку податкова теор≥¤ була створена (≥ довгий час панувала) у рамках класичноњ економ≥чноњ школи (ј. —м≥т, ƒ. –≥кардо, ∆.-Ѕ. —ей та ≥н.), в основ≥ ¤коњ знаходилась концепц≥¤ пр≥оритету пропозиц≥њ ¤к фактора, що визначаЇ попит через стан ринку ресурс≥в. ƒл¤ ц≥Їњ школи характерне твердженн¤ про автономний характер ринковоњ р≥вноваги, ¤ка встановлюЇтьс¤ автоматично, шл¤хом перем≥щенн¤ виробник≥в у галуз≥ нац≥онального господарства ≥ незадоволеним попитом (недостатньою пропозиц≥Їю).
—тавленн¤ класичноњ школи до ринку ¤к ун≥версального та Їдино ефективного регул¤тора економ≥чних процес≥в мало насл≥дком ставленн¤ до держави лише ¤к до нос≥¤ управл≥нськоњ ≥ в≥йськовоњ функц≥й, ≥гноруючи њњ соц≥альну та економ≥чну роль. ќподаткуванн¤ при цьому розгл¤далос¤ вин¤тково ¤к спос≥б створенн¤ ф≥нансовоњ бази дл¤ виконанн¤ цих двох функц≥й. ƒ. –≥кардо вважав, що податки повинн≥ використовуватись лише у ф≥скальних ц≥л¤х, оск≥льки вони перешкоджають процесу утворенн¤ ≥ накопиченн¤ кап≥талу, а тому найкращим податком Ї найменший.
як неминуче зло, необх≥дне витрачанн¤ сил дл¤ будь-¤коњ держави розгл¤дав податки приб≥чник теор≥њ споживанн¤ ∆.-Ѕ. —ей. ¬≥н вважав, що податки не виконують утворюючоњ рол≥ ≥ чим вони менш≥, тим краще. «г≥дно з теор≥Їю ј. —м≥та, податки необх≥дн≥ дл¤ забезпеченн¤ таких сусп≥льних благ, ¤к оборона, забезпеченн¤ безпеки громад¤н, њх майна, осв≥ти. ≤ лише в окремих випадках Ц дл¤ забезпеченн¤ виконанн¤ контракт≥в34. 
ѕри такому п≥дход≥ податки вважалис¤ джерелом доход≥в держави, а в рамках теор≥њ досл≥джувалас¤ проблема принцип≥в оподаткуванн¤, ¤к≥ б не вступали в суперечн≥сть з нормальним функц≥онуванн¤м економ≥чно в≥льного п≥дприЇмництва. «м≥ст принцип≥в
ј. —м≥та переконуЇ, що вс≥ вони спр¤мован≥ на створенн¤ дл¤ господарюючих субТЇкт≥в максимально ефективних, незважаючи на ст¤гненн¤ у них частки доход≥в, умов функц≥онуванн¤ ¤к самост≥йних структурних одиниць складноњ соц≥ально-економ≥чноњ системи. “акий п≥дх≥д актуальний у будь-¤ких ≥сторичних умовах, при будь-¤к≥й складност≥ та р≥вн≥ розвитку.
”складненн¤ (в≥дносно пер≥оду формуванн¤ класичноњ школи) соц≥ально-економ≥чноњ структури сусп≥льства, ¤ке визначаЇ виникненн¤ нових законом≥рностей зд≥йсненн¤ економ≥чних процес≥в, зумовило розвиток теор≥њ оподаткуванн¤ з урахуванн¤м посиленн¤ соц≥альноњ та економ≥чноњ д≥¤льност≥ держави.
ќгл¤д класичних роб≥т по дан≥й проблем≥ та анал≥з основних положень теор≥њ оподаткуванн¤ найб≥льш зм≥стовно в ”крањн≥ зроблено в роботах ‘едосова ¬.ћ., Ўаблистоњ Ћ.ћ., —околовськоњ ј.ћ., основн≥ висновки з ¤ких привод¤тьс¤ нижче. 
« початку ’’ стол≥тт¤ утверджуЇтьс¤ думка, висловлена
ј. ¬агнером, зг≥дно з ¤кою ф≥скальна мета податку зам≥нюЇтьс¤ соц≥альною. ÷е було викликано початком новоњ епохи, по¤вою нових соц≥альних ≥деал≥в. Ќовим ≥деалом оподаткуванн¤ стало прагненн¤ до б≥льшого зр≥вн¤нн¤ доход≥в через њх розпод≥л, до зменшенн¤ пр≥рви м≥ж багатими ≥ незаможними.
«г≥дно з погл¤дами представник≥в неокласичноњ теор≥њ (–. —олоу, ћ. ‘р≥дмен, √. ’езл≥т, ƒ. –обб≥нсон, ƒж. ћ≥д), ¤ка базуЇтьс¤ на концепц≥њ податковоњ нейтральност≥, сучасна (дл¤ њх часу) економ≥ка самоналаштовуЇтьс¤, а державне втручанн¤ допускаЇтьс¤ лише в певних межах. ѕодаткова пол≥тика повинна допомагати збалансувати зростанн¤ виробництва, попит ≥ пропозиц≥ю, п≥дпор¤дковуючись ринковому господарству. “ак, ƒж. ћ≥д, ¤кий побудував неокласичну модель, в≥дводив держав≥ лише непр¤му роль у регулюванн≥ економ≥чних процес≥в. 
” неокласичн≥й теор≥њ широкого розвитку набули два напр¤ми: теор≥¤ пропозиц≥њ та монетаризм. “еоретики Уеконом≥ки пропозиц≥њФ
(ј. Ћаффер, –. ћандаль, ƒж. √≥льдер, ћ. ‘елдстайн, √. Ўмольдерс, ћ. Ѕернс, √. —тайн та ≥н.) под≥л¤ли думку про негативний вплив державного втручанн¤ в економ≥ку.
Ќа њх погл¤д, систематичне втручанн¤ держави у господарське житт¤, њњ пол≥тика доход≥в, зайн¤тост≥, соц≥ального забезпеченн¤ справл¤ють руйн≥вний вплив на економ≥ку. “аке втручанн¤ в≥дкидаЇтьс¤, а роль держави обмежуЇтьс¤ зд≥йсненн¤м пол≥тики, що спри¤Ї в≥льн≥й господарськ≥й д≥¤льност≥, а також п≥дтримц≥ необх≥дного р≥вн¤ грошовоњ маси, проведенню кредитних заход≥в, обмеженню соц≥альних витрат. ѕрихильники теор≥њ пропозиц≥њ категорично в≥дкидають ≥дею нарощуванн¤ бюджетних витрат дл¤ стаб≥л≥зац≥њ або формуванн¤ попиту, квал≥ф≥куючи њњ ¤к чинник дестаб≥л≥зац≥њ економ≥ки ≥ стимулюванн¤ ≥нфл¤ц≥њ. Ќе сприймаючи пол≥тику бюджетноњ експанс≥њ, вони виступають за збалансований бюджет, оздоровленн¤ ф≥нанс≥в.
јвтори теор≥њ пропозиц≥њ заперечують ≥дею використанн¤ податк≥в ¤к засобу антицикл≥чноњ д≥њ на економ≥ку. ѕрогресивно зростаючий податок на доходи окремих ос≥б ≥ корпорац≥й розгл¤даЇтьс¤ ¤к перешкода дл¤ зростанн¤ збережень, а отже, ≥ нових кап≥тальних вкладень, нарощуванн¤ д≥ловоњ активност≥, ст≥йкого економ≥чного зростанн¤. ѕри цьому висуваЇтьс¤ вимога щодо радикального зниженн¤ граничних податк≥в ≥ ставок, скороченн¤ ступен¤ прогресивност≥ оподаткуванн¤ доход≥в. “ак≥ заходи розгл¤даютьс¤ ¤к ефективний зас≥б стимулюванн¤ приватноњ ≥н≥ц≥ативи, створенн¤ спри¤тливих умов дл¤ п≥дтримки д≥ловоњ активност≥ на основ≥ необмеженого ринкового саморегулюванн¤, розширенн¤ ≥нвестиц≥й ≥ оптимального довготерм≥нового темпу економ≥чного зростанн¤.  лючем до вир≥шенн¤ найб≥льш гострих економ≥чних проблем вважаЇтьс¤ стимулюванн¤ широкоњ приватноњ ≥н≥ц≥ативи та приватного п≥дприЇмництва, а найважлив≥шим важелем њх стимулюванн¤ Ц зниженн¤ податкових ставок ≥ наданн¤ податкових п≥льг-прив≥лењв корпорац≥¤м. “≥льки через стих≥йний ринковий механ≥зм ≥ вс≥л¤ке п≥двищенн¤ пропозиц≥њ, за твердженн¤м приб≥чник≥в ц≥Їњ теор≥њ, можна забезпечити ефективне використанн¤ ресурс≥в ≥ стимулювати попит на продукц≥ю. Ѕудь-¤ке зб≥льшенн¤ бюджетних витрат на ц≥ ц≥л≥ в≥дкидаЇтьс¤, ¤к ≥ п≥двищенн¤ витрат на соц≥альн≥ потреби. Ѕюджетний деф≥цит ¤к один ≥з негативних показник≥в стану економ≥ки пропонувалось усунути. ѕри цьому п≥дкреслювалось значенн¤ економ≥њ державних витрат ≥ збалансованост≥ бюджету. ¬иход¤чи з ≥снуванн¤ т≥сного звТ¤зку м≥ж ≥нфл¤ц≥Їю ≥ зростаючими державними витратами, прихильники ц≥Їњ теор≥њ вважали цей звТ¤зок подв≥йним: 1) пост≥йне зростанн¤ бюджетного деф≥циту т¤гне за собою монетаризац≥ю державного боргу; 2) вплив податкового т¤гар¤ на фактори пропозиц≥њ (працю, заощадженн¤ та ≥нвестиц≥њ). ќтже, на њх думку, скороченн¤ державних витрат повинно було спри¤ти боротьб≥ проти ≥нфл¤ц≥њ ≥, в той же час, створити умови дл¤ усп≥шного зд≥йсненн¤ податковоњ реформи.  р≥м того, значне зб≥льшенн¤ соц≥альних витрат Ц результат економ≥чноњ пол≥тики демократичних парт≥й Ц означаЇ спр¤муванн¤ б≥льшоњ частини ресурс≥в на споживанн¤, зменшуЇ можлив≥сть економ≥чного зростанн¤. “ому скороченн¤ державних витрат сл≥д починати, в першу чергу, з витрат на соц≥альн≥ програми.
“еор≥¤ Уеконом≥ки пропозиц≥њФ за допомогою одночасного скороченн¤ податк≥в ≥ державних витрат мала нам≥р вир≥шити головне завданн¤: зменшити державне втручанн¤ в економ≥ку, упов≥льнити ≥нфл¤ц≥ю ≥ зб≥льшити темпи економ≥чного зростанн¤. ƒл¤ боротьби з ≥нфл¤ц≥Їю передбачалось використати ще один метод Ц контроль за зростанн¤м маси грошей в об≥гу за допомогою пол≥тики високого процента.
ћехан≥зм регулюванн¤ економ≥чних процес≥в, запропонований теоретиками Уеконом≥ки пропозиц≥њФ Ц складний ≥ суперечливий. Ќе завжди скороченн¤ податк≥в ≥ державних витрат при на¤вност≥ великого бюджетного деф≥циту спри¤тиме оздоровленню державних ф≥нанс≥в. ” ц≥й теор≥њ недостатньо розроблен≥ питанн¤, повТ¤зан≥ з нестачею доход≥в, проблемами соц≥альноњ пол≥тики, витратами на воЇнн≥ ц≥л≥, зростанн¤м безроб≥тт¤, спадом темп≥в економ≥чного зростанн¤.
ѕовн≥стю покладалис¤ на механ≥зм ринкового саморегулюванн¤ економ≥ки ≥ теоретики Урац≥ональних оч≥куваньФ (–. Ћукас, ƒж. ћут, –. Ѕерроу, Ќ. ”оллес, “. —аржет та ≥н.). ÷¤ концепц≥¤ передбачаЇ, що в ход≥ конкуренц≥њ ввод¤тьс¤ в д≥ю вс≥ важел≥ саморегулюванн¤, ¤к≥ ефективно самоналаштовують економ≥чну систему ≥ забезпечують њњ р≥вновагу. јвтори даноњ теор≥њ не припускали можливост≥ цикл≥чних коливань виробництва. ќднак, ≥гноруючи справжню основу цикл≥чних коливань, вони розгл¤дали њх ¤к результат помилок, що допускаютьс¤ економ≥чними субТЇктами прот¤гом короткострокового пер≥оду. ѕричиною можливих помилок вважалась не¤к≥сна, викривлена ≥нформац≥¤, що заважаЇ правильно оц≥нити конТюнктуру ≥ виробити реальн≥ прогнози. ѕриб≥чники концепц≥њ рац≥ональних оч≥кувань в≥дкидали державне регулюванн¤ економ≥ки, а заходи економ≥чноњ пол≥тики вважали неефективними ≥ безперспективними. ¬они ор≥Їнтувалис¤ на крайн≥й ступ≥нь абстрагуванн¤ в≥д реального економ≥чного процесу, про що св≥дчать раф≥нован≥ математичн≥ модел≥, побудован≥ на основ≥ њх концепц≥њ. ÷≥ абстракц≥њ не в≥дображали в узагальненому вигл¤д≥ економ≥чну систему з ус≥ма притаманними њй специф≥чними особливост¤ми ≥ були недостатн≥ми дл¤ в≥дпов≥д≥ на нагальн≥ питанн¤ реального економ≥чного процесу. ¬≥дхил¤ючи роль держави в регулюванн≥ економ≥чних процес≥в, теоретики Урац≥ональних оч≥куваньФ, ¤к ≥ прихильники теор≥њ Уеконом≥ки пропозиц≥њФ, обстоюють необх≥дн≥сть наданн¤ максимально можливоњ свободи ринковим регул¤торам дл¤ впливу на напр¤ми й перерозпод≥л поток≥в кап≥талу.
“аким чином, сп≥льним у погл¤дах представник≥в першого напр¤му досл≥дженн¤ податк≥в Ї те, що останн≥ можуть виконувати лише ф≥скальну функц≥ю ≥, отже, Ї пр¤мим вирахуванн¤м з чистого доходу, створеного в сусп≥льств≥. ÷е, безумовно, одноб≥чний п≥дх≥д до визначенн¤ природи, рол≥ ≥ м≥сц¤ системи оподаткуванн¤ в житт≥ сусп≥льства. јдже природа податк≥в визначена законами в≥дтворенн¤. як категор≥¤ перерозпод≥лу податки залежать, перш за все, в≥д умов зростанн¤ або зниженн¤ всього сукупного доходу сусп≥льства. ќтже, њх не можна повТ¤зувати лише з формуванн¤м бюджетних ресурс≥в.
ѕоложенн¤ про податки ¤к чинники економ≥чного зростанн¤ розвивалось теоретиками другого напр¤му досл≥дженн¤, повТ¤заного з≥ зТ¤суванн¤м стимулюючого њх впливу на соц≥ально-економ≥чн≥ процеси в крањн≥. “ак, б≥льш точе формулюванн¤ положенн¤ про стимулюючий вплив податк≥в на виробництво одержало характер взаЇмов≥дносин граничноњ благ ≥ трудовоњ вартост≥. ѕредставники маржинал≥стськоњ теор≥њ (√. √оссен, ≤. ƒжевонс, Ћ. ¬ольрас), застосувавши метод анал≥тичноњ геометр≥њ дл¤ визначенн¤ стимулюючого впливу п≥двищеноњ оц≥нки благ ≥, отже, зростанн¤ податк≥в на виробництво, прийшли до висновку, що внасл≥док позбавленн¤ платника податку де¤коњ к≥лькост≥ виробленоњ ним продукц≥њ вигода, одержана в≥д граничного блага, буде б≥льшою, н≥ж витрати на його виробництво, тому виробництво продовжуватиметьс¤ доти, доки обидв≥ ц≥ величини (вигода ≥ витрати) не ур≥вноважатьс¤, причому к≥льк≥сть вироблених продукт≥в зросте.
“аким чином, керуючись наведеною схемою, треба визнати, що примусове вилученн¤ у платника податку де¤коњ к≥лькост≥ благ без спец≥ального екв≥валента створюЇ у нього стимул дл¤ п≥двищенн¤ продуктивност≥ прац≥ ≥ т¤гне за собою зб≥льшенн¤ виробництва, оск≥льки воно не може перекладатис¤ на ≥нших ос≥б.
«г≥дно з теор≥Їю н≥мецькоњ школи (Ћ. Ўтейн, ¬. «омбарт) податки Ї виробничим споживанн¤м кап≥талу. “ак, Ћ. Ўтейн вважав њх виробничою витратою: кожний податок входить у витрати виробництва товар≥в ≥ таким чином перекладаЇтьс¤ на вс≥х споживач≥в, але державн≥ послуги, зб≥льшуючи продуктивн≥сть прац≥, повертають громад¤нам сплачений податок.
ѕредставник ≥тал≥йськоњ ф≥нансовоњ школи ‘. Ќ≥тт≥ писав, що Ув ус≥х сучасних крањнах податок пересл≥дуЇ дв≥ ц≥л≥: 1) ф≥скальну;
2) економ≥чну, господарську (заборонну або обмежувальну). ” сучасних бюджетах податки набувають все б≥льшого значенн¤ заборонного або обмежувального стосовно тих форм виробництва та обм≥ну, ¤к≥ визначаютьс¤ шк≥дливими, ≥ заступницького стосовно таких, ¤к≥ вважаютьс¤ кориснимиФ.
–ос≥йськ≥ ф≥нансисти (¬. “вердохлЇбов, Ќ. “ургенЇв, √. ќзеров, ≤.  ул≥шер) розгл¤дали податки ¤к знар¤дд¤ економ≥чних ≥ соц≥альних реформ з метою перерозпод≥лу майна, п≥дтримки одних форм господарюванн¤ та розвитку ≥нших. Ќезважаючи на те, що њх податков≥ теор≥њ мали суто прикладний характер (вони обмежувалис¤ вивченн¤м способ≥в моб≥л≥зац≥њ ф≥нансових ресурс≥в дл¤ утриманн¤ держави), в них були врахован≥ законом≥рност≥ розвитку товарно-грошових в≥дносин ≥ м≥жнародн≥ тенденц≥њ формуванн¤ основ ринкового господарюванн¤. –екомендац≥њ цих учених використовувалис¤ при виробленн≥ заход≥в щодо зм≥цненн¤ ф≥нансового господарства крањни.
ƒе¤к≥ рос≥йськ≥ ф≥нансисти, наприклад, ј. —околов, визнаючи певний вплив податковоњ пол≥тики на економ≥чн≥ процеси, разом з тим п≥дкреслював, що це не означаЇ доц≥льност≥ њњ використанн¤ щоразу, коли виникаЇ необх≥дн≥сть дос¤гти певних ц≥лей в економ≥ц≥. —вою позиц≥ю автор аргументував тим, що, по-перше, податкова пол≥тика не Ї Їдиним фактором, ¤кий впливаЇ на економ≥ку. Ќаприклад, завданн¤ стимулюванн¤ заощаджень можна вир≥шувати не лише за допомогою податкового механ≥зму, а й шл¤хом проведенн¤ в≥дпов≥дноњ кредитноњ пол≥тики. ѕо-друге, наука не може точно визначити, до ¤ких насл≥дк≥в призведе та чи ≥нша д≥¤ держави в галуз≥ податк≥в. ÷е зумовлено тим, що економ≥чна система знаходитьс¤ в пост≥йному розвитку. «нанн¤, одержан≥ про нењ в минулому, на даний момент можуть знец≥нитис¤ т≥Їю чи ≥ншою м≥рою, що спри¤тиме неоднозначному тлумаченню економ≥чних процес≥в у теоретичних досл≥дженн¤х. «в≥дси Ц р≥зн≥ точки зору на конкретн≥ заходи у сфер≥ податк≥в. ѕо-третЇ, податкова, пол≥тика пор≥вн¤но з ≥ншими методами впливу на виробництво, маЇ певну неповоротк≥сть. ÷е повТ¤зано ≥з законодавчим затвердженн¤м будь-¤ких податкових зм≥н. ј це, в свою чергу, призводить до того, що найрадикальн≥ш≥ зм≥ни, продиктован≥ наукою, можуть бути блокован≥ ≥, ¤к правило, зап≥знюютьс¤ стосовно потреб реальност≥, що зумовлено часовими лагами. ѕо-четверте, податкова пол≥тика обмежена у своЇму вплив≥ на економ≥чн≥ процеси, оск≥льки податки Ї лише частиною перерозпод≥льчих в≥дносин, тому не в змоз≥ суттЇво зм≥нити в≥дносини виробництва ≥ розпод≥лу, а можуть лише скоригувати њх. ќкр≥м того, основна функц≥¤ податк≥в Ц забезпеченн¤ ф≥скальних потреб держави, тому проведенн¤ податковоњ пол≥тики, перш за все, повинно п≥дпор¤дковуватис¤ ц≥й мет≥.
” 30-≥ роки XX ст. втручанн¤ держави в економ≥ку науково обірунтував англ≥йський економ≥ст ƒж.  ейнс. «г≥дно з його теор≥Їю головне завданн¤ економ≥чноњ пол≥тики держави пол¤гаЇ в управл≥нн≥ сукупним попитом, а основним ≥нструментом проведенн¤ пол≥тики управл≥нн¤ попитом Ї державний бюджет, ¤кий розгл¤давс¤ ним ¤к стаб≥л≥зуючий чинник в≥дтворенн¤.
≈коном≥чна теор≥¤, ¤ка отримала в≥дображенн¤ в прац¤х
ƒж. ћ.  ейнса, була створена з урахуванн¤м економ≥чноњ реальност≥ кризового та посткризового стану нац≥ональних економ≥к у 20Ц30 рр. ’’ стол≥тт¤.
 онцепц≥¤ кейнс≥анськоњ теор≥њ заснована на пон¤тт≥ Уефективного попитуФ, тобто попиту, р≥вень ¤кого забезпечуЇ максимально повну в≥дпов≥дн≥сть пропозиц≥њ. Ќа противагу класичн≥й школ≥ кейнс≥анство припускаЇ, що сукупний попит створюЇ сукупна пропозиц≥¤. “акий п≥дх≥д до визначенн¤ пр≥оритет≥в, базуючись на великому та переконливому статистичному матер≥ал≥, супроводжуЇтьс¤ висновком про те, що в≥льна ринкова економ≥ка не маЇ у своЇму розпор¤дженн≥ механ≥зму, ¤кий би забезпечив р≥вновагу попиту ≥ пропозиц≥њ на р≥вн≥ повного використанн¤ ресурс≥в. ÷е може бути дос¤гнуте у будь-¤кому, у тому числ≥ й кризовому, стан≥ економ≥ки. “ерм≥н Уефективний попитФ означаЇ, що останн≥й може забезпечуватис¤ лише за участ≥ держави шл¤хом пост≥йного та ц≥леспр¤мованого регулюванн¤ економ≥ки р≥зними засобами, у тому числ≥ й через систему оподаткуванн¤.
–егулюванн¤ попиту через оподаткуванн¤ в теор≥њ  ейнса базуЇтьс¤ на положенн≥ про те, що зб≥льшенн¤ податк≥в призводить до скороченн¤ попиту через зменшенн¤ розм≥р≥в доходу ≥ одночасно через споживч≥ витрати та збереженн¤ пропорц≥њ, ¤ка визначаЇтьс¤ в≥дношенн¤м максимальноњ вартост≥ до споживанн¤ ≥ максимальноњ вартост≥ до збережень. ѕ≥двищенн¤ р≥вн¤ оподаткуванн¤ скорочуЇ приватн≥ сукупн≥ витрати на величину, меншу пор≥вн¤но з обс¤гом приросту податк≥в, та призводить до зменшенн¤ величини р≥вноважного нац≥онального доходу (ефективного попиту). ѕри цьому виникаЇ ефект податкового мультипл≥катора, в≥дпов≥дно до ¤кого зниженн¤ ефективного попиту у випадку п≥двищенн¤ податк≥в Ї б≥льшим за нього. “обто висновок пол¤гаЇ в необх≥дност≥ використанн¤ дл¤ державного регулюванн¤ економ≥чного зростанн¤ ц≥леспр¤мованого управл≥нн¤ деф≥цитом бюджету, а не податкових джерел. 
¬ар≥юючи р≥зницею м≥ж доходами ≥ витратами бюджету залежно в≥д конкретних економ≥чних умов, держава здатна п≥дтримувати той чи ≥нший баланс м≥ж накопиченим кап≥талом ≥ таким, що застосовуЇтьс¤ у виробництв≥, тобто ц≥леспр¤мовано впливати на обс¤г сукупного попиту, а через нього Ц на величину пропозиц≥њ.
 ейнс≥анська теор≥¤ державних ф≥нанс≥в в≥дкинула догмат збалансованого бюджету, легал≥зуючи бюджетн≥ деф≥цити дл¤ стимулюванн¤ економ≥ки. “ак, в умовах кризи або депрес≥њ держава повинна скорочувати податки ≥ зб≥льшувати витрати державного бюджету, допускаючи бюджетний деф≥цит, ≥, таким чином, створювати додатковий попит у стагнуюч≥й економ≥ц≥. ѕри висок≥й конТюнктур≥ ф≥нансова пол≥тика повинна стримувати попит шл¤хом п≥двищенн¤ податк≥в ≥ обмеженн¤ витрат. Ѕюджетн≥ деф≥цити могли збер≥гатись ≥ при зростаючому виробництв≥ дл¤ стимулюванн¤ економ≥ки, дос¤гненн¤ найб≥льших темп≥в зростанн¤.
ƒж.  ейнс вважав, що держава може спри¤ти дос¤гненню в≥дпов≥дност≥ м≥ж платоспроможним попитом ≥ обс¤гом виробництва за допомогою упор¤дкуванн¤ державних витрат, регулюванн¤ позичкового процента й податк≥в. ¬≥н в≥дзначав, що серйозн≥ зм≥ни в податков≥й пол≥тиц≥ (пор¤д з≥ зм≥нами процента) можуть викликати зм≥ни у споживанн≥, п≥дкреслюючи, що люди схильн≥ зб≥льшувати його ≥з зростанн¤м доходу, але не в т≥й м≥р≥, в ¤к≥й в≥н зростаЇ. « цього положенн¤ було зроблено висновок про те, що необх≥дним Ї державне втручанн¤, спр¤моване на ст¤гненн¤ за допомогою податк≥в доход≥в, розм≥щених поза банк≥вською системою, ≥ в≥дпов≥дно, ф≥нансуванн¤ за рахунок цих кошт≥в ≥нвестиц≥й та поточних державних витрат. ”р¤довий попит повинен, на думку ƒж.  ейнса, мультипл≥кувати (примножувати) виробництво, обм≥н, зайн¤т≥сть. 
¬ажливою складовою кейнс≥анськоњ теор≥њ у частин≥ оподаткуванн¤ Ї на¤вн≥сть обірунтуванн¤ використанн¤ прогресивних податк≥в ¤к автоматичного регул¤тора економ≥чного розвитку. ≤снуЇ очевидна необх≥дн≥сть регулюванн¤ збережень ¤к джерела ≥нвестиц≥й, а отже, й економ≥чного зростанн¤. Ќевиправдано велик≥ збереженн¤ в умовах неповноњ зайн¤тост≥ Ї пасивним джерелом доход≥в ≥ не трансформуютьс¤ в ≥нвестиц≥њ, що визначаЇ необх≥дн≥сть њх вилученн¤ (фактично перерозпод≥лу) у вигл¤д≥ податк≥в дл¤ поверненн¤ у виробничий, економ≥чний об≥г. « ц≥Їњ точки зору, саме прогресивн≥ податки, ¤к≥ д≥ють за схемою Узб≥льшенн¤/зменшенн¤ доход≥в Ц зб≥льшенн¤/зменшенн¤ податковоњ ставкиФ, забезпечують випередженн¤ обс¤г≥в ≥ темп≥в податкових надходжень над темпами ≥ обс¤гами доход≥в, що певною м≥рою в≥дпов≥даЇ необх≥дному ≥нвестиц≥йному перерозпод≥лу. “аким чином, обс¤г доход≥в бюджету у частин≥ податк≥в може формуватис¤ ¤к функц≥¤ двох аргумент≥в: податковоњ ставки ≥ ¬¬ѕ. ÷е дозвол¤Ї за рахунок прогресивного оподаткуванн¤ гнучко та оперативно, без тривалого перегл¤ду основних положень податкового законодавства реагувати на обТЇктивн≥ цикл≥чн≥ коливанн¤ економ≥чного росту. 
¬ економ≥чн≥й л≥тератур≥ критика кейнс≥анськоњ теор≥њ з позиц≥њ сучасного стану економ≥ки аргументуЇтьс¤, зокрема, такими положенн¤ми:
Ц у звТ¤зку з тим, що ≥нфл¤ц≥¤ набуваЇ хрон≥чного характеру через зм≥ни у виробництв≥ (≥нфл¤ц≥¤ попиту), необх≥дне втручанн¤ у напр¤м≥ покращанн¤ пропозиц≥њ ресурс≥в, а не попиту на них;
Ц в≥дкрит≥сть сучасноњ економ≥ки призводить до того, що податкове стимулюванн¤ попиту актив≥зуЇ ≥ноземн≥ ≥нвестиц≥њ, ¤к≥ завдають збитк≥в нац≥ональним.
÷≥ аргументи не в≥дпов≥дають ситуац≥њ, що склалас¤ сьогодн≥ в економ≥ц≥. ѕо-перше, пол≥тика глобальноњ соц≥альноњ допомоги населенню за рахунок державних ф≥нансових ресурс≥в, ¤ка сьогодн≥ реал≥зуЇтьс¤ на практиц≥, не дозвол¤Ї обТЇктивно говорити про переважанн¤ ≥нфл¤ц≥њ витрат над ≥нфл¤ц≥Їю попиту, тобто ц≥леспр¤моване формуванн¤ кейнс≥анського ефективного попиту, зокрема, за рахунок податкових важел≥в, вигл¤даЇ актуальним. ѕо-друге, загрози переважанн¤ ≥ноземних ≥нвестиц≥й фактично не ≥снуЇ через неспри¤тливий ≥нвестиц≥йний кл≥мат. –азом з тим, залученн¤ ≥ноземних ≥нвестиц≥й через систему податкових заход≥в сл≥д розц≥нити позитивно. 
“обто використанн¤ базових кейнс≥анських положень (у поЇднанн≥ з ≥ншими теоретичними розробками) здатне забезпечити ефективний розвиток оподаткуванн¤.
” повоЇнн≥ роки проблема економ≥чноњ динам≥ки висунулась на передн≥й план. ѕосл≥довники ƒж.  ейнса ≈. ’ассен, ”. √еллер, ≈. ƒамар, –. ’аррод,  .  ларк, √. ’еллер, ‘. Ќоймарк та ≥н. доводили необх≥дн≥сть систематичного впливу держави на економ≥чне зростанн¤. ѕодатки розгл¤дались ¤к головний регул¤тор накопиченн¤, Увбудований механ≥зм гнучкост≥Ф, ¤кий повинен забезпечити п≥дйом економ≥ки. —еред Увбудованих стаб≥л≥затор≥вФ пропонувалис¤, ¤к уже згадувалос¤ вище, автоматичн≥ (прогресивний прибутковий податок, бюджетн≥ витрати) ≥ керован≥ (р≥зноман≥тн≥ податков≥ та ≥нш≥ ф≥нансов≥ заходи). Ѕалансуючи цими стаб≥л≥заторами, на њх думку, можна забезпечити господарське п≥днесенн¤. —уть такоњ антикризовоњ пол≥тики пол¤гала у тому, що держава пристосуЇ оподаткуванн¤ та ≥нш≥ ф≥нансов≥ важел≥ до економ≥чного циклу. ѕри пожвавленн≥ й п≥дйом≥ виробництва можна посилювати оподаткуванн¤, штучно стримуючи попит, ≥ зменшувати державн≥ витрати, створюючи спец≥альний резерв держави, а з наближенн¤м кризи Ц зб≥льшувати обс¤г попиту шл¤хом скороченн¤ податк≥в ≥ зростанн¤ державних витрат. ƒл¤ зниженн¤ темп≥в ≥нфл¤ц≥њ рекомендувалось п≥двищувати податки, ¤к≥ б скорочували доходи.
” 60Ц70-≥ роки XX ст. велика група економ≥ст≥в (ѕ. —амуельсон, ƒж. √елбрейт, “. Ѕалог та ≥н.), визнаючи неефективн≥сть ≥снуючих метод≥в державного регулюванн¤ через оподаткуванн¤, намагалис¤ синтезувати теор≥њ р≥зних напр¤м≥в. ѓх теор≥¤ державно-монопол≥стичного регулюванн¤ (≥нституал≥зм), спираючись на так звану зм≥шану економ≥ку, робить акцент на розпод≥л нац≥онального доходу з урахуванн¤м оптимального сп≥вв≥дношенн¤ м≥ж приватним ≥ державним секторами в довгостроковому аспект≥. ÷ьому повинна спри¤ти, зокрема, пол≥тика державних витрат ≥ податк≥в, у тому числ≥ прискорена амортизац≥¤, що створюЇ умови дл¤ нових ≥нвестиц≥й.
” концепц≥¤х ≥нституал≥ст≥в просл≥дковуЇтьс¤ характерне дл¤ сучасних соц≥альних теор≥й прагненн¤ спиратис¤ на реальн≥ процеси. ¬они виход¤ть ≥з швидкозростаючого промислового виробництва, що базуЇтьс¤ на великих корпорац≥¤х, посиленн≥ впливу науково-техн≥чноњ революц≥њ, неминучому ускладненн≥ систем управл≥нн¤, зб≥льшенн≥ потреби у планом≥рн≥й орган≥зац≥њ виробництва. ≤нституал≥сти покладають на державу велик≥ над≥њ в орган≥зац≥њ та стимулюванн≥ науково-техн≥чного прогресу. ƒержава, на њх думку, повинна вз¤ти на себе орган≥зац≥ю фундаментальних досл≥джень, системи осв≥ти, профес≥йноњ п≥дготовки, реал≥зац≥ю експериментальних, найризикован≥ших у комерц≥йному план≥ проект≥в ≥ т. ≥н.
≤нституал≥сти вбачають у держав≥ реальну силу, здатну стримати негативн≥ процеси. «д≥йсненн¤ реформ вони повТ¤зують ≥з посиленн¤м регулюючоњ рол≥ держави. “ак, на думку ƒж. √елбрейта, сл≥д б≥льше покладатис¤ на ф≥нансово-бюджетну, н≥ж на кредитно-грошову пол≥тику, поЇднуючи њњ з п≥двищенн¤м податк≥в, скороченн¤м федерального деф≥циту ≥ значним зниженн¤м процентних ставок. ≈коном≥чна теор≥¤ ƒж. √елбрейта найб≥льш реал≥стично в≥дображаЇ сучасний стан та проблеми економ≥ки ≥ передбачаЇ багато в чому д≥Їв≥ заходи дл¤ њњ оздоровленн¤.
–екомендац≥њ щодо синтезу ринкового ≥ державного регулюванн¤ знайшли в≥дображенн¤ в посткейнс≥анськ≥й теор≥њ, основними творц¤ми ¤коњ Ї ƒ. –обб≥нсон ≥ Ќ.  алдор. ¬они виступають за удосконаленн¤ механ≥зму регулюванн¤ економ≥ки, за б≥льш р≥вном≥рний розпод≥л доходу за допомогою податк≥в, ¤к≥ не потребують докор≥нного зламу. ћоб≥л≥зована податками частина нац≥онального доходу, за њх теор≥Їю, може бути придатною дл¤ активного впливу на структуру ≥ кап≥таловкладенн¤. ÷¤ теор≥¤ змикаЇтьс¤ ≥з попул¤рною у розвинених крањнах реформ≥стською концепц≥Їю н≥велюванн¤ доходу податками.
‘ундатором попул¤рноњ реформ≥стськоњ теор≥њ Уподатки Ц ≥нструмент зр≥вн¤нн¤ доходуФ Ї ≈. ∆ирарден. ѓњ под≥л¤ють американськ≥ економ≥сти –. “ибольд, ƒж. √елбрейт, —.  узнець, ƒ. ѕичлер, англ≥йськ≥ Ц  .  росланд, √.  оул, французьк≥ Ц ћ.  людо, ∆. ‘урастьЇ та багато ≥нших. Ќа њх думку, за допомогою пр¤мих податк≥в (прибуткового, податку з≥ спадщини ≥ дарувань), що ст¤гуютьс¤ за прогресивними ставками, можна л≥кв≥дувати майнову нер≥вн≥сть, ¤ка виникаЇ з розвитком сусп≥льства. ѕри цьому вони виступають за обмеженн¤ оподаткуванн¤ п≥дприЇмц≥в, ≥накше, на њх думку, зникне стимул до розширенн¤ виробництва.
—в≥товий досв≥д функц≥онуванн¤ ринковоњ економ≥ки п≥дтвердив справедлив≥сть висновк≥в прихильник≥в другого напр¤му досл≥дженн¤ податк≥в, ¤к≥ розгл¤дають останн≥ ¤к обТЇктивну необх≥дн≥сть, зумовлену ф≥нансовими потребами поступального розвитку сусп≥льства, ≥ ¤к д≥Ївий регул¤тор економ≥чних ≥ соц≥альних процес≥в у сусп≥льств≥.
—учасн≥ в≥тчизн¤н≥ вчен≥ досл≥джують р≥зн≥ аспекти впливу податк≥в на вс≥ стад≥њ в≥дтворювального процесу, зд≥йснюють пошук оптимальних меж податкового т¤гар¤, визначають напр¤ми розвитку податкового механ≥зму. ¬ивченн¤ теоретичних та методолог≥чних здобутк≥в економ≥чноњ теор≥њ оподаткуванн¤ дозвол¤Ї вид≥лити основн≥ альтернативи розвТ¤занн¤ податкових проблем. јкцентуючи увагу на неможливост≥ точного визначенн¤ меж≥ загального р≥вн¤ оподаткуванн¤ економ≥ки, разом з тим п≥дкреслюЇтьс¤ можлив≥сть просл≥дкуванн¤ тенденц≥њ взаЇмозвТ¤зку м≥ж розвитком економ≥ки, часткою податкових надходжень у бюджет ≥ структурою податк≥в, що допоможе запоб≥гти негативн≥й д≥њ податк≥в або њњ згладити у певн≥й економ≥чн≥й ситуац≥њ.
ѕроведений вище анал≥з теоретичних розробок щодо оподаткуванн¤ св≥дчить про багатогранн≥сть ≥ складн≥сть використанн¤ податк≥в ¤к ф≥нансових регул¤тор≥в. ѕри глибок≥й науков≥й розробленост≥ загальнотеоретичних основ оподаткуванн¤ та окремих стор≥н, висв≥тленн≥ досв≥ду його реал≥зац≥њ в розвинених економ≥ках водночас ≥снуЇ потреба вивченн¤ подальшоњ розробки теоретичних складових формуванн¤ системи оподаткуванн¤ у перех≥дн≥й економ≥ц≥, оск≥льки маЇ м≥сце в≥дрив попередн≥х теоретичних розробок в≥д реал≥й соц≥ально-економ≥чного розвитку в перех≥дних умовах. ќр≥Їнтац≥¤ в≥тчизн¤ноњ податковоњ модел≥ на неадекватну умовам њњ соц≥ально-економ≥чного розвитку концепц≥ю не може не мати негативних результат≥в. јле й вир≥шенн¤ проблем економ≥чного зростанн¤ немислиме поза пошуком економ≥чно прийн¤тних напр¤м≥в та форм оподаткуванн¤. “ому не випадково продовжуютьс¤ теоретичн≥ пошуки ≥ дискус≥њ з проблем, ¤к≥ складають основу дл¤ концептуального визначенн¤ модел≥ оподаткуванн¤, де маЇ бути закладено розум≥нн¤ того, що пор¤д з ф≥скальним призначенн¤м податк≥в нова система буде формувати в≥дносини, ¤к≥ спри¤ють економ≥чному ≥ соц≥альному розвитку.
—пираючись на результати, дос¤гнут≥ р≥зними науковими напр¤мами та школами, важливо дати ц≥л≥сну характеристику руху р≥зноман≥тних в≥дносин, ¤к≥ складаютьс¤ у сфер≥ оподаткуванн¤, розгл¤нути њх в аспектах протир≥ч, взаЇмних перетворень, загального звТ¤зку з конкретними в≥тчизн¤ними економ≥чними в≥дносинами. ” цьому лежить шл¤х до п≥знанн¤ базисних процес≥в, ¤к≥ мають становити основу концепц≥њ реформуванн¤ податковоњ системи ”крањни.

<< попередн¤     зм≥ст     наступна >>