–озд≥л 2. “еоретична модель податковоњ системи у перех≥дн≥й економ≥ц≥
2.1. ѕќƒј“ќ Ц ќ—Ќќ¬Ќј ј“≈√ќ–≤я ѕќƒј“ ќ¬ќѓ —»—“≈ћ»
≈коном≥чн≥ категор≥њ Ц це теоретичне в≥дображенн¤ реально ≥снуючих виробничих в≥дносин, економ≥чних ¤вищ ≥ процес≥в1, тому економ≥чна теор≥¤ вивчаЇ податок ¤к специф≥чну форму економ≥чних в≥дносин держави з субТЇктами господарюванн¤, р≥зними групами населенн¤ ≥ фактично з кожним членом сусп≥льства. —пециф≥ка цих в≥дносин пол¤гаЇ в тому, що держава Ї визначальною д≥ючою особою, а платник податку Ц виконавцем вимог держави. ’оча податки та механ≥зм оподаткуванн¤ будуютьс¤ на певному фундамент≥ правових в≥дносин, однак сторони не скр≥плюють ц≥ в≥дносини у форм≥ певного договору, контракту. —т¤гненн¤ податку виступаЇ односторонн≥м процесом ≥ маЇ безв≥дплатний та обовТ¤зковий характер дл¤ конкретного платника. ѕодатков≥ в≥дносини мають односторонню спр¤мован≥сть Ц в≥д платника до держави. ѕоверненн¤ переплат не можна розгл¤дати ¤к зворотний рух, оск≥льки воно повТ¤зане не з сутн≥стю цих в≥дносин, а з конкретним механ≥змом розрахунк≥в з бюджетом.
¬.ћ. ‘едосов вважаЇ податки специф≥чною формою, п≥дсистемою виробничих в≥дносин, в≥дносин економ≥чного базису. ¬они виражають ту њх частину, що виникаЇ на стад≥њ розпод≥лу в процес≥ розширеного в≥дтворенн¤ ≥ маЇ вторинний, пох≥дний, перерозпод≥льчий характерФ. ѕодатки, беручи участь у процес≥ перерозпод≥лу новоњ вартост≥, виступають, за Ѕ.√. ЅолдирЇвим, специф≥чною формою виробничих в≥дносин.
Ќа думку ƒ.√. „ерн≥ка, податки ¤к економ≥чна категор≥¤ означають примусове ст¤гненн¤ (присвоЇнн¤) державою з ф≥зичних та юридичних ос≥б частки необх≥дного ≥ додаткового продукту в≥дпов≥дно до д≥ючих закон≥в4. атегор≥ю податк≥в характеризують ще й таким чином: це в≥дносини з приводу обовТ¤зкових платеж≥в, ¤к≥ ст¤гуютьс¤ центральними та м≥сцевими органами державноњ влади з юридичних та ф≥зичних ос≥б у звТ¤зку з отриманн¤м ними доход≥в, зд≥йсненн¤м господарських операц≥й, на¤вн≥стю та використанн¤ майна у ц≥л¤х поповненн¤ кошт≥в державного та м≥сцевих бюджет≥в.
≈коном≥чн≥ категор≥њ б≥льш рухом≥, б≥льш зм≥нн≥, н≥ж економ≥чн≥ закони, ≥ це знайшло своЇ в≥дображенн¤ в еволюц≥њ визначень податку.
—т¤гненн¤ державою на користь сусп≥льства певноњ частки вартост≥ ¬¬ѕ у вигл¤д≥ обовТ¤зкового внеску ≥ складаЇ сутн≥сть податку. ≈коном≥чний зм≥ст податк≥в в≥дображаЇтьс¤ взаЇмов≥дносинами господарюючих субТЇкт≥в та громад¤н, з одного боку, та держави Ц з ≥ншого, з приводу формуванн¤ державних ф≥нанс≥в6. Ќезалежно в≥д обТЇкта оподаткуванн¤ загальним джерелом податкових надходжень Ї ¬¬ѕ. ¬≥н формуЇ первинн≥ грошов≥ доходи основних учасник≥в сусп≥льного виробництва ≥ держави ¤к орган≥затора господарськоњ д≥¤льност≥ у нац≥ональному масштаб≥.
ѕроцес варт≥сного розпод≥лу валового продукту не обмежуЇтьс¤ утворенн¤м первинних грошових доход≥в. ¬≥н продовжуЇтьс¤ в розпод≥л≥ грошових доход≥в основних учасник≥в сусп≥льного виробництва на користь держави: в≥д прац≥вник≥в Ц у форм≥ прибуткового податку ≥ в≥драхувань у пенс≥йний фонд, а в≥д господарюючих субТЇкт≥в Ц у форм≥ податку на прибуток та ≥нших податкових платеж≥в ≥ збор≥в. “обто за своњм економ≥чним зм≥стом податки Ї основним ≥нструментом державного перерозпод≥лу доход≥в ≥ ф≥нансових ресурс≥в. ѕодатки ¤к частина валового внутр≥шнього продукту держави набувають самост≥йного руху. ¬они в≥дображають роль держави, ступ≥нь њњ втручанн¤ в процес перерозпод≥лу новоњ вартост≥. ѕодатки ¤к частина перерозпод≥льчих в≥дносин функц≥онують також у процес≥ перерозпод≥лу нац≥онального доходу.
ƒжерелом податк≥в Ї нова варт≥сть нац≥онального доходу. ѕодатки моб≥л≥зують значну частину вартост≥ додаткового продукту ≥ частину вартост≥ необх≥дного продукту, ¤ка призначена на в≥дтворенн¤ робочоњ сили. ƒержавна частка нац≥онального доходу перетворюЇтьс¤ у фонд грошових кошт≥в держави, ¤кий використовуЇтьс¤ не т≥льки дл¤ дос¤гненн¤ загальнодержавноњ мети, але й дл¤ п≥дтримки приватного сектора. ÷¤ моб≥л≥зац≥¤ нац≥онального доходу через податки зд≥йснюЇтьс¤ у сфер≥ перерозпод≥лу ≥ обм≥ну. ѕрисвоЇнн¤ державою частки новоњ вартост≥ зд≥йснюЇтьс¤ не на основ≥ обТЇктивно д≥ючих економ≥чних закон≥в, а на основ≥ юридичних закон≥в, шл¤хом примусу. ƒержава стаЇ власником частки нац≥онального доходу не ¤к учасник процесу виробництва, а ¤к орган, ¤кий волод≥Ї пол≥тичною владою. —усп≥льний зм≥ст податк≥в даЇ пол≥тичн≥й влад≥ можлив≥сть впливу на сферу економ≥чних в≥дносин сусп≥льства.
≈коном≥чна сутн≥сть податк≥в знайшла в≥дпов≥дне в≥дображенн¤ у њх визначенн¤х. “ак, сьогодн≥ досить поширен≥ так≥: Уѕодаток Ц обовТ¤зковий грошовий зб≥р, що ст¤гуЇтьс¤ органами влади з ф≥зичних та юридичних ос≥бФ, Уподаток Ц обовТ¤зковий внесок платником грошових кошт≥в у бюджетну систему у визначених законом розм≥рах та в установлен≥ строкиФ, Уподаток Ц обовТ¤зковий зб≥р, що ст¤гуЇтьс¤ державою з господарюючих субТЇкт≥в та громад¤н за ставкою, встановленою в законодавчому пор¤дкуФ. Ќеважко пом≥тити, що в цих визначенн¤х п≥дкреслюютьс¤ примусов≥сть та безекв≥валентн≥сть податк≥в. —л≥д зазначити, що под≥бне розум≥нн¤ певною м≥рою було започатковане класичною школою в особ≥ ј. —м≥та та ƒ. –≥кардо. ќстанн≥й вважав, що Уподатки Ц та частина продукту земл≥ ≥ прац≥, ¤ка надходить в розпор¤дженн¤ ур¤дуФ. ј. —м≥т, дотримуючись теор≥њ про непродуктивн≥сть державних послуг, одночасно вважав податок справедливою ц≥ною за сплату послуг держав≥11.
“еор≥¤ колективних потреб суттЇво зм≥нюЇ погл¤ди на сутн≥сть податку. “ак, за ‘. Ќ≥тт≥, податок УЇ та частина багатства, ¤ку громад¤ни дають держав≥ ≥ м≥сцевим органам дл¤ задоволенн¤ колективних потребФ12. —еред рос≥йських вчених ц≥Їњ теор≥њ дотримувались ј. Ѕуковецький, ј. —околов та ѕ. ћ≥келадзе. —л≥д в≥дзначити, що саме ц¤ теор≥¤ використовуЇтьс¤ ¤к основа визначенн¤ податку в сучасний пер≥од.
Уѕодатки Ц породженн¤ держави, необх≥дна умова зд≥йсненн¤ нею своњх функц≥й. ” податках вт≥лено економ≥чно в≥дображене ≥снуванн¤ державиФ, Ц справедливо п≥дкреслював . ћаркс13. ѕри цьому сл≥д зважати на необх≥дн≥сть широкого пон¤тт¤ податк≥в, ¤к≥ Увключають ус≥ види доход≥в, що акумулюютьс¤ державою на регул¤рн≥й основ≥ за допомогою належного њй права примусовост≥Ф14. јдам —м≥т у своњй класичн≥й прац≥ Уƒосл≥дженн¤ природи та причин багатства народ≥вФ вважав податки обТЇктивною необх≥дн≥стю, оск≥льки вони зумовлен≥ потребами поступального розвитку сусп≥льства15. Уƒержава, точн≥ше ур¤д, н≥чого не може зробити дл¤ громад¤н, ¤кщо громад¤ни н≥чого не робл¤ть дл¤ державиФ, Ц стверджував основоположник рос≥йськоњ ф≥нансовоњ науки ћ.≤. “ургенЇв16. “обто податок Ц це плата сусп≥льства за виконанн¤ державою њњ функц≥й, що маЇ форму в≥драхуванн¤ частини вартост≥ валового нац≥онального продукту на загальносусп≥льн≥ потреби.
—.¬. Ѕарул≥н, вважаЇ, що Уподаток Ї своЇр≥дною ц≥ною монопол≥стичноњ куп≥вл≥-продажу послуг державою при виконанн≥ своњх функц≥йФ17. Ќеординарним сл≥д вважати визначенн¤, ¤ке дають .–. ћакконелл та —.Ћ. Ѕрю: Уѕодаток Ц це примусова сплата ур¤ду господарством або ф≥рмою грошових кошт≥в (чи передача послуг ≥ товар≥в), в обм≥н на ¤к≥ господарства чи ф≥рма безпосередньо не отримують товари чи послуги, при цьому така сплата не Ї штрафом, що накладений судом за незаконн≥ д≥њФ18.
ќ.¬. “урчинов вважаЇ, що Уподаток становить собою сукупн≥сть оформлених чинним законодавством в≥дносин м≥ж державою в особ≥ центральних та м≥сцевих орган≥в влади, з одного боку, ≥ платниками податку в особ≥ юридичних та ф≥зичних ос≥б, з ≥ншого боку, з приводу примусового в≥дчуженн¤ ≥ присвоЇнн¤ державою частки матер≥альних ц≥нностей платник≥в податк≥в (грошей, товар≥в, послуг) дл¤ формуванн¤ дох≥дних частин державного та м≥сцевого бюджет≥в ≥ позабюджетних фонд≥в ц≥льового призначенн¤Ф19. “обто в останн≥х визначенн¤х ц≥лком обірунтовано п≥дкреслюЇтьс¤ необх≥дн≥сть податк≥в дл¤ забезпеченн¤ виконанн¤ державою њњ функц≥й та вир≥шенн¤ ≥нших соц≥ально-економ≥чних завдань.
Ќаведен≥ визначенн¤ з б≥льшою чи меншою повнотою в≥дображають найб≥льш характерн≥ ознаки податк≥в, вказують на њх ≥сторично найдавн≥шу функц≥ю: шл¤хом перерозпод≥лу доход≥в окремих платник≥в забезпечувати ф≥нансовими ресурсами потреби сусп≥льства в ц≥лому. ќднак не можна визнати обірунтованою в≥дсутн≥сть у цих визначенн¤х в≥дображенн¤ особливоњ розпод≥льчоњ рол≥ податк≥в у соц≥ально-економ≥чних процесах, ¤ка Ї продуктом пер≥оду розвиненоњ ринковоњ економ≥ки, особливо в ’’ стол≥тт≥, а також способом ефективного задоволенн¤ сусп≥льних потреб у вс≥ часи.
« огл¤ду на викладене, на наш погл¤д, економ≥чний зм≥ст податк≥в найб≥льш повно можна в≥добразити, характеризуючи њх ¤к законодавчо оформлену, примусову форму отриманн¤ державою частки вартост≥ валового внутр≥шнього продукту, ф≥нансовий гарант ефективного виконанн¤ державою, перш за все, њњ сусп≥льних функц≥й та ≥нструмент регулюванн¤ економ≥чного розвитку. ” такому випадку п≥дкреслюЇтьс¤ також Їдина природа податк≥в, що маЇ вир≥шальне значенн¤ дл¤ по¤сненн¤ можливост≥ взаЇмозам≥ни багатьох з них.
≈волюц≥¤ податкових в≥дносин знайшла своЇ в≥дображенн¤ в ≥снуванн≥ р≥зноман≥тних форм податк≥в. ƒл¤ зТ¤суванн¤ м≥сц¤ та рол≥ кожного з них в сусп≥льному виробництв≥ важливою Ї класиф≥кац≥¤, здатна спри¤ти досконалому в≥дображенню специф≥чних особливостей њх окремих груп.
≤снуЇ дек≥лька п≥дход≥в до класиф≥кац≥њ податк≥в. ќсновн≥ критер≥њ Ц це форма оподаткуванн¤, економ≥чний зм≥ст обТЇкта оподаткуванн¤, р≥вень державних структур, ¤к≥ встановлюють податки, та спос≥б ст¤гненн¤ (див. схему 2.1).
ласиф≥кац≥¤ за формою оподаткуванн¤
«а ц≥Їю класиф≥кац≥Їю податки под≥л¤ютьс¤ на два види: пр¤м≥ ≥ непр¤м≥. Ќаведемо де¤к≥ характеристики пр¤мих ≥ непр¤мих податк≥в. ѕр¤м≥ податки:
Ц платить ≥ несе на соб≥ одна особа;
Ц включаютьс¤ в ц≥ну на стад≥њ виробництва у виробник≥в;
Ц ст¤гуютьс¤ за декларац≥Їю ≥ за кадастрами
Ц ст¤гуютьс¤ з виробництва ц≥нностей: доходу ≥ майна.
« цього випливаЇ, що пр¤м≥ податки Ц це податки, ¤к≥ ст¤гуютьс¤ внасл≥док придбанн¤ ≥ накопиченн¤ матер≥альних благ та залежать в≥д масштаб≥в обТЇкта оподаткуванн¤. ¬они розпод≥л¤ють податковий т¤гар так, що т≥, хто маЇ вищ≥ доходи, плат¤ть б≥льше.
Ќепр¤м≥ податки:
Ц сплачуЇ одна особа, а несе ≥нша;
Ц включаютьс¤ у ц≥ну т≥льки на стад≥њ реал≥зац≥њ ¤к надбавка до ц≥ни товару;
Ц ст¤гуютьс¤ за тарифами;
Ц ст¤гуютьс¤ з≥ споживанн¤ ц≥нностей: витрат ≥ користуванн¤ речами.
ќтже, непр¤м≥ податки Ц це податки, ¤к≥ не залежать в≥д доход≥в або майна окремого платника, а визначаютьс¤ розм≥ром споживанн¤. Ќепр¤м≥ податки включаютьс¤ в ц≥ни ¤к надбавка, ≥ њх сплачуЇ к≥нцевий споживач. Ѕ≥льшою м≥рою њх сплачують платники, ¤к≥ б≥льше споживають, тобто т≥, ¤к≥ мають б≥льш≥ доходи.
ласиф≥кац≥¤ за економ≥чним зм≥стом обТЇкта оподаткуванн¤
«г≥дно з класиф≥кац≥Їю за економ≥чним зм≥стом обТЇкта оподаткуванн¤ податки под≥л¤ютьс¤ на три види: податки на доходи, споживанн¤ ≥ майно. ѕодатки на доходи ст¤гуютьс¤ з сукупного доходу ф≥зичних та юридичних ос≥б, а њх безпосередн≥м обТЇктом Ї зароб≥тна плата громад¤н, њх доходи та прибуток чи валовий дох≥д п≥дприЇмств. ѕодатки на споживанн¤ ст¤гуютьс¤ при використанн≥ доходу. ѕодатки на майно встановлюютьс¤ щодо рухомого або нерухомого майна. Ќа в≥дм≥ну в≥д податк≥в на споживанн¤, ¤к≥ сплачуютьс¤ т≥льки один раз Ц при куп≥вл≥, податки на майно ст¤гуютьс¤ пост≥йно, доки майно перебуваЇ у власност≥.
ласиф≥кац≥¤ за р≥внем державних структур,
¤к≥ встановлюють податки
«а цим критер≥Їм вид≥л¤ють два види податк≥в: державн≥ та м≥сцев≥.
«агальнодержавн≥ податки встановлюють вищ≥ органи влади (≥нод≥ Ц вищ≥ органи управл≥нн¤). ѓх ст¤гненн¤ Ї обовТ¤зковим на вс≥й територ≥њ крањни, незалежно в≥д того, до ¤кого бюджету (державного чи м≥сцевого) вони зараховуютьс¤. ћ≥сцев≥ органи влади не мають права (¤кщо це не передбачено в≥дпов≥дними законодавчими актами) скасовувати ц≥ податки або зм≥нювати њх ставки. «г≥дно з њх розпод≥лом м≥ж ланками бюджетноњ системи загальнодержавн≥ податки под≥л¤ютьс¤ на три групи: доходи державного (центрального) бюджету, доходи м≥сцевих бюджет≥в ≥ доходи, що розпод≥л¤ютьс¤ м≥ж державним та м≥сцевими бюджетами. –озпод≥л податк≥в м≥ж ланками бюджетноњ системи може мати сталий нормативний характер, наперед встановлений законодавчими актами, а може в≥дбуватис¤ у форм≥ бюджетного регулюванн¤, коли в≥драхуванн¤ до м≥сцевих бюджет≥в провод¤тьс¤ за щор≥чними диференц≥йованими нормативами, залежно в≥д потреб того чи ≥ншого м≥сцевого бюджету.
ћ≥сцев≥ податки встановлюютьс¤ м≥сцевими органами влади та управл≥нн¤, при цьому можлив≥ р≥зн≥ вар≥анти. ѕо-перше, у вигл¤д≥ надбавок до загальнодержавних податк≥в. –≥вень надбавки визначають м≥сцев≥ органи влади в≥дпов≥дно до встановлених обмежень. ѕо-друге, введенн¤ м≥сцевих податк≥в за перел≥ком, що встановлюЇтьс¤ вищими органами влади. ¬иб≥р податк≥в зд≥йснюЇтьс¤ м≥сцевими органами. ѕри цьому можуть застосовуватись ¤к Їдин≥, так ≥ диференц≥йован≥ ставки, що встановлюютьс¤ кожним м≥сцевим органом влади чи управл≥нн¤ окремо. ѕо-третЇ, можливе впровадженн¤ м≥сцевих податк≥в на розсуд м≥сцевих орган≥в без будь-¤ких обмежень з боку центральноњ влади. ’арактер встановленн¤ м≥сцевих податк≥в залежить в≥д р≥вн¤ розвитку м≥сцевого самовр¤дуванн¤ ≥ самоф≥нансуванн¤, в≥д того, ¤кий принцип покладений в основу побудови бюджетноњ системи Ц Їдност≥ чи автономност≥ (повноњ чи обмеженоњ). „им вищий р≥вень розвитку сусп≥льства, тим повн≥ша автономн≥сть м≥сцевих бюджет≥в ≥ самоф≥нансуванн¤ рег≥он≥в.
ласиф≥кац≥¤ за способом ст¤гненн¤
«а способом ст¤гненн¤ податки под≥л¤ютьс¤ на розкладн≥ та окладн≥. ѕерш≥ спочатку встановлюютьс¤ в загальн≥й сум≥ в≥дпов≥дно до потреб держави в доходах, пот≥м цю суму розкладають на окрем≥ частини за територ≥альними одиниц¤ми, а на низовому р≥вн≥ Ц м≥ж платниками. ÷е ≥сторично перша форма ст¤гненн¤ податк≥в. ќкладн≥ податки передбачають встановленн¤ спочатку ставок, а в≥дтак, ≥ розм≥ру податку дл¤ кожного платника окремо. «агальна величина податку формуЇтьс¤ ¤к сума платеж≥в окремих платник≥в. «в≥сно, держава прогнозуЇ загальн≥ надходженн¤ того чи ≥ншого податку ≥ залежно в≥д потреби в доходах встановлюЇ в≥дпов≥дну ставку. јле ст¤гненн¤ спочатку йде в≥д платника, в≥д розм≥ру обТЇкта оподаткуванн¤.
Ќайб≥льший ≥нтерес викликаЇ класиф≥кац≥¤ податк≥в за критер≥Їм форми оподаткуванн¤. ¬она вм≥щуЇ всю њх сукупн≥сть, ≥ на њњ основ≥ найкраще розкриваютьс¤ сутн≥сть та зм≥ст ц≥Їњ економ≥чноњ категор≥њ (схема 2.2). Ќапевно тому такий под≥л свого часу застосовувавс¤ на практиц≥ при законодавчому затвердженн≥ доход≥в в≥д пр¤мих та непр¤мих податк≥в з подальшим њх розпод≥лом на доходи в≥д кожного податку, що входить в ту чи ≥ншу групу. ÷е було основою дл¤ оперативного реагуванн¤ на ф≥нансов≥ труднощ≥ в особливих ситуац≥¤х дл¤ забезпеченн¤ ф≥скальних потреб держави. ” сучасн≥й бюджетн≥й практиц≥ цей под≥л не використовуЇтьс¤. ¬≥н збер≥гс¤ в науков≥й та навчальн≥й л≥тератур≥. ќбТЇктивн≥ труднощ≥ при визначенн≥ критер≥њв такого под≥лу стримують масштаби його практичного використанн¤.
ѕод≥л податк≥в на пр¤м≥ ≥ непр¤м≥ повТ¤зують з методом њх встановленн¤20. ” л≥тератур≥ стверджуЇтьс¤, що саме цей под≥л в≥домий фактично з по¤вою наукових досл≥джень у галуз≥ ф≥нанс≥в та податк≥в, ≥, в той же час, до сьогодн≥ не ≥снуЇ ч≥тких критер≥њв такого розмежуванн¤. “ак, наприклад, Ћ.≤. якобсон вважаЇ, що пр¤м≥ податки безпосередньо повТ¤зан≥ з характеристиками платника: ними обкладаютьс¤ ф≥зичн≥ та юридичн≥ особи, а також њх доходи, а непр¤м≥ Ц з д≥¤льн≥стю, ¤кою займаЇтьс¤ платник податк≥в, тому ними обкладаютьс¤ ресурси, види д≥¤льност≥, товари та послуги21. ” той же час —.ћ. Ќ≥к≥т≥н, ћ.ѕ. —тепанова, ™.—. √лазова п≥дкреслюють принципову в≥дм≥нн≥сть пр¤мих податк≥в, ¤к≥ ор≥Їнтован≥ на обкладенн¤ доход≥в п≥дприЇмництва чи населенн¤, в≥д непр¤мих, ¤к≥ спр¤мован≥ на к≥нцеве споживанн¤22.
Ќайб≥льш поширеною Ї думка, що в основ≥ розпод≥лу податк≥в на пр¤м≥ та непр¤м≥ лежить теоретична можлив≥сть њх перекладенн¤ на споживач≥в. ≥нцевим платником пр¤мих податк≥в виступаЇ той, хто отримуЇ прибуток чи Ї власником майна, а непр¤мих Ц споживач товару, на ¤кого податок перекладаЇтьс¤ шл¤хом надбавки до ц≥ни. јле це лише теоретичне припущенн¤, ¤к стверджуЇ ƒ.√. „ерн≥к, оск≥льки на практиц≥ справа може обернутис¤ ≥накше23. ѕр¤м≥ податки за певних умов можуть також перекладатис¤ на споживача. “ак, пр¤мий за визначенн¤м податок на прибуток, за умови перекладенн¤ його на ц≥ни, стаЇ непр¤мим. ” свою чергу, непр¤м≥ податки також не завжди можуть бути перекладен≥ на споживача, оск≥льки ринок не обовТ¤зково у повному обс¤з≥ прийме товар за завищеними ц≥нами.
“обто межа м≥ж пр¤мими та непр¤мими податками нер≥дко буваЇ умовною. «важаючи на цю умовн≥сть, в економ≥чн≥й л≥тератур≥ окрем≥ автори24 пропонують в≥дм≥нити такий под≥л, а в ¤кост≥ критер≥ю класиф≥кац≥њ податк≥в прийн¤ти принцип, ¤кий дозвол¤Ї оц≥нити вплив кожного з них на мотиви економ≥чноњ повед≥нки виробника. Ќе п≥ддаючи сумн≥ву необх≥дн≥сть та важлив≥сть такоњ класиф≥кац≥њ податк≥в, сл≥д зазначити, що вона маЇ право на ≥снуванн¤ не зам≥сть, а пор¤д з класиф≥кац≥Їю на пр¤м≥ та непр¤м≥. « точки зору ф≥скальноњ спр¤мованост≥ оподаткуванн¤, що маЇ неперех≥дне значенн¤, под≥л податк≥в на пр¤м≥ та непр¤м≥ не втрачаЇ своЇњ актуальност≥.
—аме тому досить поширен≥ пошуки додаткових критер≥њв под≥лу податк≥в на пр¤м≥ та непр¤м≥. «окрема, автори п≥дручника Уѕодаткова система ”крањниФ25 доповнюють цей под≥л критер≥Їм урахуванн¤ платоспроможност≥ платника. —л≥д, напевно, погодитис¤ з такою думкою. ƒ≥йсно, такий п≥дх≥д дозвол¤Ї б≥льш ч≥тко визначити њх в≥дм≥нност≥. “а все ж згадана умовн≥сть продовжуЇ мати м≥сце, а отже, потребуЇ зваженого ставленн¤ до рекомендац≥й, особливо категоричних, ¤к≥ зустр≥чаютьс¤ в економ≥чн≥й л≥тератур≥, наприклад, щодо повноњ в≥дм≥ни непр¤мих податк≥в. —л≥д враховувати, що умовна саме класиф≥кац≥¤ пр¤мих та непр¤мих податк≥в, а не система пр¤мого чи непр¤мого оподаткуванн¤, ¤ка реальна ≥ пост≥йно д≥Ї на основ≥ ус≥Їњ сукупност≥ податк≥в. ÷е особливо важливо враховувати при побудов≥ ефективноњ податковоњ системи.
≤сторично пр¤ме оподаткуванн¤ виникло ран≥ше, н≥ж непр¤ме. « ходом часу склалос¤ так, що пр¤м≥ податки под≥лилис¤ на три види. ќбТЇктом першого виду Ї кап≥тал, при цьому податки ст¤гуютьс¤ т≥льки з певних вид≥в доход≥в (податок на землю, податок на майно, податок на спадщину ≥ даруванн¤). ќбТЇктом другого виду Ї самост≥йна по¤ва приватного кап≥талу, наприклад, особистий зароб≥ток, житло, профес≥¤ (прибутковий податок, податок на майно громад¤н, див≥денди). ќбТЇктом податк≥в третього виду Ї сукупна д≥¤льн≥сть матер≥ального, грошового ≥ особистого кап≥талу у виробництв≥ (податок на прибуток, на промисел).
ѕр¤м≥ податки под≥л¤ють на дв≥ групи: особист≥ та реальн≥. –≥зниц¤ м≥ж ними Ц у сп≥вв≥дношенн≥ платника та обТЇкта оподаткуванн¤. ѕри особистому оподаткуванн≥ первинним Ї платник, ≥ податки встановлюютьс¤ персонально дл¤ нього, а вторинним Ц обТЇкт обкладанн¤. ѕри реальному оподаткуванн≥ передбачаЇтьс¤ оподаткуванн¤ майна за зовн≥шн≥ми ознаками, тобто первинним виступаЇ обТЇкт обкладанн¤, а вторинним Ц платник.
ќтже, особист≥ податки Ц це податки, ¤к≥ встановлюютьс¤ особисто дл¤ конкретного платника залежно в≥д його доход≥в. ” сучасн≥й практиц≥ оподаткуванн¤ видами особистих податк≥в Ї подушний, прибутковий, майновий, на спадщину ≥ даруванн¤.
–еальн≥ податки Ц це податки, що передбачають оподаткуванн¤ майна за зовн≥шн≥ми ознаками; њх платниками Ї власники майна, незалежно в≥д доход≥в. ƒо цих податк≥в належать земельний, домовий, промисловий, на грошовий кап≥тал.
” сучасних умовах економ≥чного розвитку пр¤м≥ податки Ї базисом податкових систем держав з розвиненою ринковою економ≥кою, тому що вони мають значн≥ переваги пор≥вн¤но з непр¤мими. ћожна вид≥лити основн≥ з них:
Ц пр¤ме оподаткуванн¤ даЇ можлив≥сть держав≥ впливати на економ≥чн≥ процеси (≥нвестиц≥йну активн≥сть, накопиченн¤ кап≥талу, сукупне споживанн¤, д≥лову активн≥сть), наприклад, податок на прибуток маЇ пор≥вн¤но невисоку питому вагу у доходах бюджету через низьку рентабельн≥сть, ≥ ≥снуЇ можлив≥сть його широкого використанн¤ ¤к важел¤ регулюванн¤ економ≥ки;
Ц пр¤м≥ податки дають можлив≥сть встановленн¤ пр¤моњ залежност≥ м≥ж доходами платника ≥ його в≥драхуванн¤ми в бюджет, тобто реал≥зуЇтьс¤ принцип справедливост≥, але велике значенн¤ маЇ встановленн¤ п≥дходу до градуюванн¤ ставок. —праведлив≥сть пр¤мого оподаткуванн¤ не Ї автоматично д≥ючою акс≥омою, вона реал≥зуЇтьс¤ через шкалу;
Ц пр¤м≥ податки розпод≥л¤ють податковий т¤гар так, що той, хто маЇ висок≥ доходи, платить до бюджету б≥льше, н≥ж той, хто маЇ б≥льш низьк≥ доходи.
“аким чином, пр¤м≥ податки обТЇктивно б≥льшою м≥рою волод≥ють стимулюючими можливост¤ми щодо безпосередн≥х товаровиробник≥в. ѓх вплив на в≥дтворювальн≥ процеси зд≥йснюЇтьс¤ безпосередньо, через зменшенн¤ чи зб≥льшенн¤ прибутку (доходу), ¤кий залишаЇтьс¤ в розпор¤дженн≥ платник≥в податк≥в. « точки зору макроеконом≥ки, регулюЇтьс¤ ¤к ≥нвестиц≥йний, так ≥ споживчий попит та пропозиц≥¤. ќдночасно держава впливаЇ на напр¤ми використанн¤ нац≥онального доходу. ѕр¤м≥ податки за певних умов ( ¤к≥ не обмежуютьс¤ р≥внем податковоњ ставки) спроможн≥ повн≥стю знищити стимули до вдосконаленн¤ виробництва та накопиченн¤ кап≥тал≥в. Ќатом≥сть ефективно побудована система пр¤мого оподаткуванн¤, що волод≥Ї необх≥дною гнучк≥стю, здатна дос¤гти ч≥тко поставлених ц≥лей або, насамк≥нець, помТ¤кшити недол≥ки, ¤к≥ на даному в≥др≥зку часу важко усунути чи запоб≥гти. ќбТЇктивно закладен≥ в пр¤мих податках суттЇв≥ стимулююч≥ можливост≥ по¤снюють широке використанн¤ та пост≥йне вдосконаленн¤ њх механ≥зму в крањнах, що поставили за мету дос¤гненн¤ високого р≥вн¤ економ≥чного розвитку на баз≥ розширенн¤ та п≥двищенн¤ ефективност≥ сусп≥льного виробництва.
—хема 2.1.
—хема 2.2.
ќр≥Їнтац≥¤ на використанн¤ пр¤мих податк≥в в ¤кост≥ центрального елементу податковоњ системи ¤вл¤Ї собою важливий напр¤м побудови цив≥л≥зованоњ податковоњ системи. “ак≥ тенденц≥њ характерн≥ дл¤ р¤ду пров≥дних крањн ≥з розвиненою ринковою економ≥кою, зокрема —Ўј ≥ япон≥њ, хоча кожна з них маЇ своњ особливост≥. Ќатом≥сть не можна не в≥дзначити, що сп≥вв≥дношенн¤ в моб≥л≥зац≥њ податкових надходжень м≥ж пр¤мими ≥ непр¤мими податками значною м≥рою визначаЇтьс¤ р≥внем економ≥чного розвитку ≥, в≥дпов≥дно, стаб≥льн≥стю росту накопичень, а також нац≥ональними особливост¤ми. —аме тому перспективи використанн¤ ус≥Їњ сукупност≥ податк≥в мають виходити з принцип≥в ц≥л≥сност≥ та системност≥ оподаткуванн¤, а не механ≥чного поЇднанн¤ пр¤мих ≥ непр¤мих податк≥в.
√оловним серед пр¤мих податк≥в виступаЇ податок на прибуток (дох≥д). ќподаткуванн¤ прибутку, з одного боку, забезпечуЇ залежн≥сть державного бюджету в≥д процес≥в, ¤к≥ в≥дбуваютьс¤ в матер≥альному виробництв≥, а з ≥ншого Ц надаЇ широк≥ можливост≥ зд≥йсненн¤ заход≥в з державного регулюванн¤ економ≥ки. ќстаннЇ маЇ особливе значенн¤ ≥, в той же час, потребуЇ особливоњ уваги та обережност≥. “ому надзвичайно важливо враховувати це, незважаючи на тенденц≥њ, що можуть ви¤витис¤ стосовно значимост≥ цього податку в доходах бюджету.
—пециф≥ка динам≥ки прибутку, њњ схильн≥сть до значних коливань залежно в≥д фаз економ≥чноњ конТюнктури та в≥дтворювального циклу зумовлюЇ б≥льш значн≥ коливанн¤ надходжень до державного бюджету, н≥ж у випадку з ѕƒ¬. “≥ процеси, ¤к≥ в≥дбуваютьс¤ зараз в економ≥ц≥, не спри¤ють зростанню прибутк≥в господарюючих субТЇкт≥в. ÷е накладаЇ суттЇвий в≥дбиток на визначенн¤ структури податковоњ системи в ”крањн≥ та перспектив њњ подальшого розвитку. ќстанн≥ б≥льш реально повТ¤зувати ≥з зростанн¤м бази оподаткуванн¤. р≥м того, техн≥чна складн≥сть податку на прибуток, повТ¤зана з необх≥дн≥стю розрахунку соб≥вартост≥ реал≥зованоњ продукц≥њ та оподатковуваного прибутку, також може бути одн≥Їю з причин недоц≥льност≥ односторонньоњ спр¤мованост≥ нац≥ональноњ податковоњ системи на даний вид податку.
” систем≥ пр¤мих податк≥в, ¤к≥ сплачують ф≥зичн≥ особи, пров≥дне м≥сце займаЇ прибутковий податок. ѕерех≥д до ринку створюЇ передумови зростанн¤ особистих доход≥в громад¤н. ” цих умовах застосовуЇтьс¤ прогресивне оподаткуванн¤, ¤ке дозвол¤Ї у м≥ру зростанн¤ доход≥в ст¤гувати з них грошов≥ кошти в б≥льших розм≥рах. —ьогодн≥ частка податку на прибуток громад¤н у дох≥дн≥й частин≥ бюджету ”крањни нижче частки податку на прибуток п≥дприЇмств, що не в≥дпов≥даЇ св≥тов≥й практиц≥. ќднак це реал≥њ, що склалис¤ в ”крањн≥. ѕоступова зм≥на функц≥онального розпод≥лу доход≥в в економ≥ц≥ в напр¤м≥ п≥двищенн¤ рол≥ доход≥в населенн¤ спри¤тиме вдосконаленню структури податковоњ системи. ¬ир≥шенн¤ цих питань маЇ в≥дбуватис¤ через перегл¤д ус≥Їњ пол≥тики зароб≥тноњ плати ≥ доход≥в населенн¤. “≥льки в цьому випадку в перспектив≥ можна буде п≥двищити роль податку з доход≥в ф≥зичних ос≥б у доходах бюджету.
—тосовно ж недол≥к≥в, притаманних пр¤мим податкам, то вони значною м≥рою повТ¤зан≥ з тим, що:
Ц пр¤ма форма оподаткуванн¤ потребуЇ складного механ≥зму бухгалтерського обл≥ку обТЇкта оподаткуванн¤ ≥ ст¤гненн¤ податк≥в, Ї труднощ≥ з визначенн¤м того, що належить до доход≥в;
Ц ст¤гненн¤ пр¤мих податк≥в потребуЇ високого р≥вн¤ контролю, розширенн¤ податкового апарату, оск≥льки мають м≥сце приховуванн¤ доход≥в ≥ ухиленн¤ в≥д оподаткуванн¤;
Ц пр¤м≥ податки повТ¤зан≥ з можлив≥стю ухиленн¤ в≥д сплати податк≥в через недосконал≥сть ф≥нансового контролю ≥ на¤вн≥сть комерц≥йноњ таЇмниц≥;
Ц пр¤ме оподаткуванн¤ потребуЇ певного розвитку ринкових в≥дносин, оск≥льки т≥льки в умовах реального ринку може сформуватис¤ реальна ринкова ц≥на, а отже, ≥ реальний прибуток. ќстанн≥й Ї ймов≥рною величиною Ц можуть бути ≥ збитки. “обто ринков≥ в≥дносини не гарантують отриманн¤ прибутку, тому пр¤м≥ податки не можуть стати стаб≥льним джерелом доход≥в бюджету.
¬ир≥шенн¤ цих проблем безпосередньо повТ¤зане з реал≥зац≥Їю такоњ модел≥ оподаткуванн¤, ¤ка б ірунтувалас¤ на орган≥чному поЇднанн≥ ≥нтерес≥в держави та платника податк≥в.
Ќепр¤м≥ податки в≥д≥грають значну роль у формуванн≥ доход≥в держави та податковому регулюванн≥. ≤сторично основним видом непр¤мих податк≥в був акциз, при ¤кому обТЇктом оподаткуванн¤, ¤к правило, виступала варт≥сть товар≥в, що мали певну специф≥чну особлив≥сть (тютюн, алкогольн≥ напоњ, леков≥ автомоб≥л≥) або р≥вень споживанн¤ ¤ких значно залежав в≥д зм≥ни ц≥н. —ьогодн≥ в б≥льшост≥ крањн у п≥дакцизн≥ групи товар≥в включен≥: алкогольн≥ напоњ, тютюнов≥ вироби, бензин, легков≥ автомоб≥л≥, коштовност≥, ≥нш≥ предмети розкошу. –озвиток непр¤мого оподаткуванн¤ призв≥в до по¤ви податку з обороту (своЇр≥дного ун≥версального акцизу), ¤кий у де¤ких крањнах трансформувавс¤ в податок з продаж або податок на додану варт≥сть.
¬≥дпов≥дно до св≥товоњ практики непр¤м≥ податки, що звичайно називаютьс¤ податками на споживанн¤, включають три основн≥ види: податок з обороту, податок з продаж, ¤к≥ використовувались у практиц≥ розвинених крањн до 1950 року, а пот≥м ≥ податок на додану варт≥сть (ѕƒ¬), що зам≥нив у багатьох крањнах перш≥ два види ≥ сьогодн≥ Ї пров≥дним непр¤мим податком. ” «ах≥дн≥й ™вроп≥ бюджет формуЇтьс¤ наполовину з непр¤мих податк≥в. «бер≥гаючи переваги ≥нших податк≥в на споживанн¤, ѕƒ¬ значною м≥рою зв≥льнений в≥д њх основних недол≥к≥в. “еоретично в≥н ¤вл¤Ї собою частку (%) в≥д вартост≥, що додана на кожн≥й стад≥њ виробництва та об≥гу. «алишаючись багаторазовим, ѕƒ¬ перебуваЇ у пр¤м≥й залежност≥ в≥д реального внеску кожноњ стад≥њ у варт≥сть к≥нцевого продукту, а отже, збер≥гаЇ можливост≥ держави впливати на вс≥ стад≥њ в≥дтворенн¤.
«агальними рисами, що вид≥л¤ютьс¤ фах≥вц¤ми ¤к основн≥ ≥ дають право на вид≥ленн¤ цих податк≥в в особливу групу податк≥в на споживанн¤, Ї те, що вс≥ вони спр¤мован≥ на к≥нцеве споживанн¤, несуть ф≥скальну навантажен≥сть без будь-¤ких подальших установок щодо використанн¤ отриманих сум. ÷≥ особливост≥ мають суттЇве значенн¤ при вир≥шенн≥ питань формуванн¤ податковоњ системи в будь-¤к≥й крањн≥.
«алежно в≥д характеру торговельноњ д≥¤льност≥, непр¤м≥ податки под≥л¤ютьс¤ на три групи. ¬нутр≥шн¤ торг≥вл¤ повТ¤зана з використанн¤м акциз≥в ≥ ф≥скальних монопол≥й, у зовн≥шн≥й використовуЇтьс¤ мито на товари. ќск≥льки непр¤м≥ податки реал≥зуютьс¤ в ц≥н≥ товар≥в, то податковий т¤гар падаЇ на т≥ групи населенн¤, ¤к≥ характеризуютьс¤ б≥льш високим р≥внем споживанн¤. ѓхн≥ види залежать в≥д особливостей ц≥ноутворенн¤, ≥ зв≥дси випливаЇ розпод≥л податк≥в.
Ќепр¤м≥ податки Ї одн≥Їю з причин зростанн¤ ц≥н на споживч≥ товари ≥ сплачуютьс¤ споживачами поб≥чно у вигл¤д≥ б≥льш високоњ плати за товари. “обто ознакою непр¤мих податк≥в Ї завуальована в≥д справжн≥х платник≥в форма вилученн¤ частини њх доход≥в.
«а своњм зм≥стом непр¤м≥ податки мають регресивний характер: чим б≥льший дох≥д, тим менша питома вага непр¤мих податк≥в у доход≥ споживача, ≥ навпаки, чим менший дох≥д, тим б≥льша питома вага даних податк≥в. “аким чином, непр¤м≥ податки Ї найб≥льш соц≥ально несправедливими.
јкцизи Ц це непр¤м≥ податки, ¤к≥ встановлюютьс¤ у вигл¤д≥ надбавки до ринковоњ ц≥ни. ¬они характерн≥ дл¤ систем ринкового ц≥ноутворенн¤, при ¤кому держава майже не втручаЇтьс¤ в цей процес. ¬она встановлюЇ т≥льки надбавку до ц≥ни, що характеризуЇ њњ дох≥д, ¤кий вона забираЇ в≥д обс¤гу реал≥зац≥њ товар≥в. «алежно в≥д методики встановленн¤ надбавки розр≥зн¤ють ф≥ксован≥ ≥ пропорц≥йн≥ ставки акциз≥в.
«м≥ст ф≥скальноњ монопол≥њ пол¤гаЇ у встановленн≥ державою такоњ ц≥ни, ¤ка б забезпечувала њй певн≥ надходженн¤. ‘≥скальна монопол≥¤ виражаЇ прибуток держави в≥д реал≥зац≥њ монопольних товар≥в. ¬она може бути повною або частковою. ѕри частков≥й держава монопол≥зуЇ т≥льки процес ц≥ноутворенн¤, або ц≥ноутворенн¤ ≥ процес виробництва певних товар≥в, або ц≥ноутворенн¤ ≥ реал≥зац≥ю. ѕри повн≥й монопол≥њ держава залишаЇ за собою вин¤ткове право на виробництво ≥ реал≥зац≥ю окремих товар≥в за встановленими нею ц≥нами. ќбТЇктом ф≥скальних монопол≥й завжди були найб≥льш масов≥ споживч≥ товари: с≥ль, алкогольн≥ напоњ, тютюн, с≥рники тощо.
¬ажливим видом непр¤мих податк≥в Ї мито, ¤ке встановлюЇтьс¤ при ввезенн≥ ≥ вивезенн≥ товар≥в через кордон ≥ перевезенн≥ товар≥в транзитом територ≥Їю крањни. ” практиц≥ оподаткуванн¤ ≥снують р≥зн≥ форми мита: статистичне, ф≥скальне, протекц≥он≥стське, антидемп≥нгове, преференц≥йне, зр≥внювальне.
Ќепр¤м≥ податки мають своњ переваги ≥ недол≥ки. –озгл¤немо основн≥ з них.
ƒо переваг непр¤мих податк≥в належать:
Ц швидк≥сть ≥ регул¤рн≥сть надходжень до бюджету;
Ц зб≥льшенн¤ доход≥в держави при зростанн≥ населенн¤ та його добробуту;
Ц вир≥внюванн¤ м≥жрег≥онального розпод≥лу доход≥в, оск≥льки споживанн¤ майже р≥вном≥рне в територ≥альному розр≥з≥;
Ц зд≥йсненн¤ стримуючого впливу на споживанн¤ товар≥в, шк≥дливих дл¤ здоровТ¤ ≥ моральност≥ населенн¤;
Ц можлив≥сть впливу держави на розвиток виробництва ≥ сфери послуг;
Ц зручн≥сть, ¤ка пол¤гаЇ у тому, що вони характеризуютьс¤ близьк≥стю до м≥сц¤ внесенн¤, в≥дсутн≥стю втрати часу при внесенн≥, не мають примусового характеру, не потребують накопиченн¤ певних кошт≥в.
ѕор¤д з цим, не можна абстрагуватись ≥ в≥д тих недол≥к≥в, що привнос¤тьс¤ в податкову систему необірунтованим використанн¤м непр¤мих податк≥в. √оловний з них, що, зрештою, послужив одн≥Їю з основних причин критики з боку науковц≥в та практик≥в, Ц це в≥дсутн≥сть безпосередньоњ залежност≥ в≥д розм≥ру доход≥в платник≥в, регресивний характер. . ћаркс вважав податки на споживанн¤ податками на б≥дних, а тому гостро њх засуджував. √рупи ос≥б з низьким р≥внем доходу в ¤кост≥ податку в ц≥н≥ споживчих товар≥в сплачують б≥льшу частку свого доходу пор≥вн¤но з високодох≥дними групами. “ому проблема забезпеченн¤ ефективност≥ введенн¤ цих податк≥в повинна враховувати величину диференц≥ац≥њ населенн¤ за р≥внем доход≥в та в≥дносну частку низькооплачуваних категор≥й населенн¤.
—оц≥альна несправедлив≥сть непр¤мих податк≥в може певною м≥рою нейтрал≥зуватис¤ державою шл¤хом вилученн¤ товар≥в першоњ необх≥дност≥ з кола оподатковуваних. јле виникаЇ суперечн≥сть: адже швидк≥сть надходженн¤ податк≥в, стаб≥льн≥сть ≥ р≥вном≥рн≥сть забезпечуютьс¤ саме оподаткуванн¤м товар≥в широкого вжитку. “ому держав≥ необх≥дно ¤кнайповн≥ше врахувати ≥нтереси ус≥х член≥в сусп≥льства, прийти до компром≥сного розпод≥лу податкового т¤гар¤.
” сучасних умовах вплив непр¤мих податк≥в на п≥двищенн¤ ц≥н, кр≥м негативност≥ саме цього фактора, достатньо обірунтовано вважають джерелом розвитку ≥нфл¤ц≥йних тенденц≥й. Ќа наш погл¤д, не менш ≥стотним недол≥ком непр¤мих податк≥в сл≥д вважати обмежен≥ можливост≥ њх використанн¤ дл¤ стимулюванн¤ виробництва. ƒе¤к≥ можливост≥ стимулюванн¤ закладен≥ в непр¤мих податках щодо регулюванн¤ структури споживанн¤, однак њх реал≥зац≥¤ знаходитьс¤ в безпосередньому звТ¤зку з в≥дпрацьован≥стю механ≥зму визначенн¤ та ст¤гненн¤. ѕрактика переконливо св≥дчить, що не завжди регулюванн¤ споживанн¤ шл¤хом непр¤мих податк≥в маЇ насл≥дком лише позитивн≥ результати.
ѕоЇднанн¤ пр¤мих та непр¤мих податк≥в Ц характерна риса податкових систем сучасних держав. «а рахунок њх оптимальноњ структури значною м≥рою може бути розвТ¤зане те глибоке протир≥чч¤ ц≥льових установок, що сто¤ть перед податковою системою. ¬≥дм≥нн≥сть пол¤гаЇ у њх сп≥вв≥дношенн≥.
«а досл≥дженн¤ми фах≥вц≥в26, в останн≥ два дес¤тир≥чч¤ загальна картина пр¤мого ≥ непр¤мого оподаткуванн¤ у розвинених кап≥тал≥стичних крањнах мала такий вигл¤д:
Ц пр¤м≥ податки переважають у √олланд≥њ, ƒан≥њ, Ћюксембурз≥, анад≥, Ќов≥й «еланд≥њ, Ўвейцар≥њ, јвстр≥њ, —Ўј, япон≥њ; п≥двищенн¤ њх рол≥ в≥дбулос¤ у ¬еликобритан≥њ, Ќ≥меччин≥, ‘≥нл¤нд≥њ, анад≥, япон≥њ та —Ўј;
Ц непр¤м≥ податки переважають у Ќорвег≥њ, ‘ранц≥њ, јвстрал≥њ, ≤тал≥њ, ≤рланд≥њ, √рец≥њ, ≤спан≥њ; п≥двищенн¤ њх рол≥ в≥дбулос¤ в јвстрал≥њ, ≤тал≥њ та особливо в Ўвец≥њ;
Ц в≥дносно вр≥вноваженою структурою пр¤мих та непр¤мих податк≥в характеризуютьс¤ Ќорвег≥¤, ≤тал≥¤, ‘≥нл¤нд≥¤ ≥ Ўвец≥¤.
јнал≥з показуЇ, що середн¤ еластичн≥сть (залежн≥сть зростанн¤ (пад≥нн¤) надходжень в≥д певного виду податку, в≥д зростанн¤ (пад≥нн¤) ¬¬ѕ у ном≥нальному вираженн≥) доход≥в в≥д пр¤мих податк≥в перевищувала 1, а в≥д непр¤мих Ц була меншою за 1. ” ц≥лому вона була б≥льше 1, тому можна стверджувати, що податков≥ системи кап≥тал≥стичних крањн характеризуютьс¤ високою еластичн≥стю, ¤ка забезпечуЇ њм УавтоматичнеФ зростанн¤ податкових доход≥в при зростанн≥ ¬¬ѕ.
«агальн≥ тенденц≥њ в оподаткуванн≥ реал≥зуютьс¤ ≥ в такому напр¤м≥: ≥з зростанн¤м р≥вн¤ податкових надходжень частка непр¤мих податк≥в знижуЇтьс¤. “ак, середн≥й показник по крањнах ќрган≥зац≥њ економ≥чного сп≥вроб≥тництва ≥ розвитку знизивс¤ з 33,7 у 1965 р. до 27,6 % в 1990 р., а по крањнах ™вропейського —п≥втовариства Ц в≥дпов≥дно з 35,6 до 29,5 %27.
ќсновний фактор, що визначаЇ сп≥вв≥дношенн¤ м≥ж пр¤мими та непр¤мими податками, Ц це життЇвий р≥вень основноњ маси населенн¤. Ќизький р≥вень обТЇктивно обмежуЇ масштаби пр¤мих податкових надходжень з доход≥в юридичних та ф≥зичних ос≥б. “аку законом≥рн≥сть особливо ч≥тко ≥люструють наведен≥ нижче дан≥, розрахован≥ групою рос≥йських вчених28 (табл. 2.1).
–азом з тим, ≥снуЇ й ≥нший фактор Ц нац≥ональн≥ особливост≥ окремих крањн, що зумовлюють на¤вн≥сть р≥зних стереотип≥в в≥дносно тих чи ≥нших податк≥в. “ак, у груп≥ розвинених крањн ч≥тко вид≥л¤ютьс¤ так≥, де частка непр¤мих податк≥в у загальних податкових надходженн¤х знаходитьс¤ в межах 28Ц35 % (япон≥¤, —Ўј, анада), ≥ т≥, де ц≥ величини с¤гають 45Ц55 % (јнгл≥¤, Ќ≥меччина, ≤тал≥¤, ‘ранц≥¤). якщо, наприклад, в ≤тал≥њ частка непр¤мих податк≥в знизилась в анал≥зованому пер≥од≥ б≥льше н≥ж на 13 %, то у ‘ранц≥њ, де ≥сторично перевага надавалась непр¤мим податкам, таке скороченн¤ становило лише 9,3 %.
“аблиц¤ 2.1
¬заЇмозвТ¤зок частки непр¤мих податк≥в у загальних податкових надходженн¤х та розм≥р≥в ¬Ќѕ на душу населенн¤
“обто сп≥вв≥дношенн¤ м≥ж пр¤мими та непр¤мими податками в≥др≥зн¤Їтьс¤ не лише стосовно розвинених крањн та крањн, що розвиваютьс¤, а також стосовно окремих крањн, ¤к≥ вход¤ть в ту чи ≥ншу групу.
—в≥товий досв≥д використанн¤ пр¤мого та непр¤мого оподаткуванн¤ призводить до висновку про неприпустим≥сть њх протиставл¤нн¤ без ірунтовного досл≥дженн¤ соц≥ально-економ≥чних умов, що склалис¤ в крањн≥, етап≥в ≥сторичного розвитку, ¤к≥ пройшла податкова система, в тому числ≥ таких њњ складових, ¤к податковий контроль ≥ податкова св≥дом≥сть переважноњ частини населенн¤, та обТЇктивно притаманних цим податкам функц≥ональних рис. ўе ј. —м≥том та
ƒ. –≥кардо була проголошена думка про доц≥льн≥сть та необх≥дн≥сть комб≥нац≥њ пр¤мих та непр¤мих податк≥в при формуванн≥ податковоњ системи. ѕроблема пол¤гаЇ у знаходженн≥ меж оптимального сп≥вв≥дношенн¤ м≥ж цими двома, вкрай необх≥дними структуроформуючими елементами оподаткуванн¤, ≥ вона маЇ вир≥шуватись, виход¤чи, насамперед, з властивих цим податкам переваг та недол≥к≥в.
<< попередн¤ зм≥ст наступна >>
