–ќ«ƒ≤Ћ ≤
ƒ≈–∆ј¬ј ≤ ѕ–ј¬ќ
√лава 1. ƒержава
√оловним обТЇктом юридичноњ науки (правознавства) Ї вивченн¤ держави ≥ права, Ц це два найважлив≥ш≥ сусп≥льн≥ ≥нститути, що законом≥рно виникли внасл≥док тривалого ≥сторичного розвитку цив≥л≥зац≥њ. ƒл¤ кожноњ нац≥њ чи народност≥ виникненн¤ власноњ держави ≥ свого права Ц св≥дченн¤ ≥ доказ переходу в≥д перв≥сного ладу до б≥льш високого ступен¤ сусп≥льного розвитку.
ћожна сказати, що держава ≥ право Ц своЇр≥дний результат природного в≥дбору людством кращих форм орган≥зац≥њ сусп≥льного житт¤.
÷≥нн≥сть держави ≥ права ¤к соц≥ального блага, що приносить в≥дчутну користь ¤к сусп≥льству, так ≥ кожному його членов≥, ви¤вл¤Їтьс¤ у здатност≥ орган≥зовувати та упор¤дковувати мал≥ й велик≥ людськ≥ колективи, сусп≥льство в ц≥лому. ƒержава ≥ право виступають засобами регулюванн¤ сусп≥льних в≥дносин, виключають ≥з сусп≥льного житт¤ безладд¤ ≥ свав≥лл¤, спри¤ють матер≥альному ≥ духовному вдосконаленню сусп≥льства. «а допомогою державно-правових ≥нститут≥в зд≥йснюЇтьс¤ захист сусп≥льством кожноњ особи в≥д зловживань, гарантуЇтьс¤ житт¤ та основн≥ права людини.
ѕопри вс≥ позитивн≥ ¤кост≥, не сл≥д ≥деал≥зувати державу ≥ право, вони зародилис¤ у процес≥ розшаруванн¤ на класи заможних ≥ незаможних. ÷е засоби, за допомогою ¤ких заможн≥ задовольн¤ли, по-перше, своњ класов≥ ≥нтереси ≥, по-друге, загальносусп≥льн≥ ≥нтереси, необх≥дн≥ дл¤ ≥снуванн¤ сусп≥льства в ц≥лому. “обто держава ≥ право мають дво¤ку природу. јле на початкових етапах розвитку вони були, насамперед, засобами п≥дтримуванн¤ устрою сусп≥льства, ц≥лком виг≥дного дл¤ економ≥чно сильн≥ших верств, а загальносоц≥альна функц≥¤ њх була незначною. ” ц≥лому держава ≥ право виступають знар¤дд¤м пол≥пшеного пануванн¤ тих верств, ¤к≥ сто¤ть при влад≥. ѕричому ц≥ верстви прагнуть видати своњ класов≥ ≥нтереси за ≥нтереси всього сусп≥льства.
І 1. «агальн≥ передумови виникненн¤ держави
ƒержава виникаЇ ≥ розвиваЇтьс¤ в конкретних умовах житт¤ людей ≥ у звТ¤зку з певним ступенем розвитку сусп≥льства.
Ѕезпосередн¤ причина виникненн¤ держави та права Ц розпод≥л сусп≥льства на класи з протилежними ≥нтересами. ÷е дуже тривалий ≥ складний процес.
” теор≥њ держави ≥ права розгл¤дають так≥ передумови виникненн¤ держави:
а) три велик≥ розпод≥ли прац≥;
б) по¤ва надлишкового продукту, патр≥архальноњ с≥мТњ, приватноњ власност≥ та майновоњ нер≥вност≥;
в) утворенн¤ клас≥в ¤к великих груп людей з протилежними ≥нтересами та виникненн¤ м≥жкласових конфл≥кт≥в;
г) неспроможн≥сть сусп≥льноњ влади перв≥сного ладу врегулювати класов≥ суперечност≥ й конфл≥кти.
–озкриваючи ц≥ передумови, треба наголосити, що економ≥ка перв≥сного ладу прогресувала з подальшим удосконаленн¤м знар¤дь прац≥. ўодо розпод≥лу прац≥, то потр≥бно мати на уваз≥ вид≥ленн¤ скотарства, в≥докремленн¤ ремесел в≥д землеробства ≥ по¤ву купц≥в, зайн¤тих лише обм≥ном.
«а нових економ≥чних умов одна с≥мТ¤ мала змогу не т≥льки забезпечити себе засобами ≥снуванн¤, але й мати надлишковий продукт, ¤кий зосереджувавс¤ в руках стар≥йшин, в≥йськових начальник≥в. ¬ажливу роль в≥д≥гравали також майнова м≥жродова, а пот≥м ≥ внутр≥шньородова нер≥вн≥сть, зТ¤вл¤Їтьс¤ приватна власн≥сть, класи Ц групи людей, ¤к≥ займають протилежне м≥сце у сусп≥льному виробництв≥.
” цих нових умовах родоплем≥нна орган≥зац≥¤ ≥снувати не могла. ѕотр≥бний був орган, здатний зберегти та забезпечити функц≥онуванн¤ сусп≥льства ¤к ц≥л≥сного орган≥зму. Ќовому органу потр≥бна була м≥цна влада з певними установами, особливим загоном людей, ¤к≥ б займалис¤ т≥льки управл≥нн¤м ≥ волод≥ли можлив≥стю зд≥йснювати орган≥зац≥йний примус. “аким органом ≥ стала держава.
‘ормуванн¤ держави пройшло через р¤д етап≥в, ¤ким притаманне поЇднанн¤ рис родоплем≥нноњ та державноњ орган≥зац≥њ сусп≥льства.
«аконом≥рност≥ виникненн¤ держави в р≥зних народ≥в мали свою специф≥ку, зумовлену ≥сторичними умовами. –озр≥зн¤ють три основн≥ форми виникненн¤ держави: аф≥нську, римську й давньогерманську. ¬ јф≥нах виникненн¤ держави проходило у класичн≥й форм≥ з внутр≥шн≥х протир≥ч. ” —тародавньому –им≥ цей процес був прискорений боротьбою плебењв (зайшлого населенн¤) проти патриц≥њв (римськоњ родовоњ знат≥), а в давн≥х германц≥в Ц завоюванн¤м чужих територ≥й, дл¤ пануванн¤ над ¤кими родова орган≥зац≥¤ була непридатна. ” ињвськ≥й –ус≥ одразу склалас¤ своЇр≥дна ранньофеодальна держава.
І 2. “еор≥њ походженн¤ держави
≤снують р≥зноман≥тн≥ погл¤ди на процес виникненн¤ держави. ƒо найб≥льш поширених теор≥й виникненн¤ держави можна в≥днести наступн≥:
“еолог≥чна (‘ома јкв≥нський) Ц визначаЇ виникненн¤ держави Ѕожою волею. ќсновна ≥де¤ Ц возвеличенн¤ держави, обгрунтуванн¤ њњ в≥чност≥ та недоторканост≥.
ѕатр≥архальна (јр≥стотель, ћ. . ћихайловський) Ц визначаЇ виникненн¤ держави ¤к результат ≥сторичного розвитку с≥мТњ. як необмеженою ≥ справедливою Ї влада батька в с≥мТњ, так св¤щенною визнаЇтьс¤ влада монарха.
ƒогов≥рна (√роц≥й, —п≥ноза, –уссо, –ад≥щев) Ц по¤снюЇ виникненн¤ держави внасл≥док обТЇднанн¤ людей на основ≥ добров≥льноњ згоди (договору) про те, що одн≥ будуть управл¤ти, а ≥нш≥ виконувати њх управл≥нськ≥ р≥шенн¤.
ѕсихолог≥чна (Ћ.…. ѕетражицький, √. “ард) Ц по¤снюЇ виникненн¤ держави особливими властивост¤ми людськоњ псих≥ки Ц потребою п≥дкор¤тис¤ вол≥ сильн≥шого, усв≥домленн¤м залежност≥ член≥в роду в≥д жерц≥в ≥ вожд≥в у пер≥од зародженн¤ держави.
“еор≥¤ насильства (√умплович, аутський, ƒюр≥нг) Ц за ц≥Їю теор≥Їю держава виникаЇ ¤к результат завоюванн¤ одних племен ≥ншими, поневоленн¤ одного народу ≥ншим.
ќрган≥чна (√ерберт —пенсер) Ц проводить аналог≥ю м≥ж державою ≥ б≥олог≥чним орган≥змом. ѕод≥бно б≥олог≥чному орган≥зму держава народжуЇтьс¤, розмножуЇтьс¤, стар≥Ї, гине.
—оц≥ально-економ≥чна теор≥¤ по¤снюЇ виникненн¤ держави ¤к насл≥док внутр≥шнього розвитку сусп≥льства, його економ≥ки, що призводить до виникненн¤ соц≥альних груп р≥зноман≥тних ≥нтерес≥в, необх≥дност≥ впор¤дкуванн¤ сусп≥льних в≥дносин та функц≥онуванн¤ сусп≥льства ¤к ц≥л≥сноњ системи.
—еред ≥нших теор≥й походженн¤ держави заслуговують на увагу косм≥чна, технократична.
ќтже, в теор≥њ держави ≥ права в≥дсутн≥й Їдиний погл¤д на законом≥рност≥ виникненн¤ держави. ≤снують численн≥ доктрини виникненн¤ держави, а також ≥сторичн≥, географ≥чн≥, демограф≥чн≥ та ≥нш≥ особливост≥ виникненн¤ держави у р≥зних народ≥в.
І 3. ѕон¤тт¤ держави, њњ ознаки та функц≥њ
—лова УдержаваФ, Упубл≥чна владаФ, Усуверен≥тетФ знають вс≥, але в чому пол¤гаЇ суть цих юридичних пон¤ть ≥ ¤к≥ њх основн≥ ознаки, в≥домо далеко не кожному.
Ќер≥дко пон¤тт¤ УдержаваФ ототожнюЇтьс¤ з пон¤тт¤м УкрањнаФ, тобто виступаЇ ¤к пол≥тико-географ≥чне утворенн¤ (”крањна Ц держава, що займаЇ певну частину суш≥). јвтори багатьох публ≥кац≥й, використовуючи терм≥н УдержаваФ, мають на уваз≥ сусп≥льство, наприклад, коли пишуть, що ¬еликобритан≥¤ Ц промислово-розвинена держава, а крањни “роп≥чноњ јфрики Ц економ≥чно в≥дстал≥ держави.
јле у нашому випадку держава розгл¤даЇтьс¤, перш за все, ¤к орган≥зац≥¤ пол≥тичноњ влади, ¤ка ≥снуЇ в певн≥й крањн≥.
ƒати визначенн¤ держави, ¤ке б в≥дображало вс≥ гран≥ цього складного сусп≥льного ¤вища, практично не вдавалос¤ н≥кому, хоча спроби робилис¤ багатьма видатними ф≥лософами, пол≥тиками, юристами. Ќаприклад, јр≥стотель стверджував, що держава Ц це зосередженн¤ ус≥х розумових ≥ моральних ≥нтерес≥в громад¤н. ÷ицерон розгл¤дав державу ¤к союз людей, обТЇднаних загальною користю ≥ справедлив≥стю. ѕредставники класовоњ теор≥њ стверджували, що держава Ц це диктатура пан≥вного класу.
ўо ж таке держава?
ƒержава Ц це ун≥версальна пол≥тична форма орган≥зац≥њ сусп≥льства, що характеризуЇтьс¤ суверенною владою, пол≥тичним ≥ публ≥чним характером, реал≥зац≥Їю своњх повноважень на певн≥й територ≥њ через д≥¤льн≥сть спец≥ально створених орган≥в та орган≥зац≥й, наданн¤м своњм р≥шенн¤м обовТ¤зковоњ правовоњ форми, встановленн¤м податк≥в з метою ефективного функц≥онуванн¤ механ≥зму влади та реал≥зац≥Їю загально соц≥альних повноважень.
ƒержава характеризуЇтьс¤ р¤дом ознак, що, по-перше, в≥др≥зн¤ють њњ в≥д сусп≥льноњ влади в додержавний пер≥од ≥, по-друге, п≥дтверджують њњ роль ¤к основного знар¤дд¤ зд≥йсненн¤ пол≥тичноњ влади.
ожн≥й держав≥ притаманн≥:
Ц територ≥¤ Ц в≥докремлена кордонами частина земноњ кул≥, на ¤к≥ поширюЇтьс¤ суверен≥тет держави ≥ в межах ¤коњ населенн¤ перетворюЇтьс¤ у громад¤н;
Ц публ≥чний характер влади, що вт≥люЇтьс¤ в державно-правових ≥нститутах, в≥дособлених в≥д населенн¤, маЇ призначенн¤ зд≥йснювати пол≥тичну владу та регулювати сусп≥льн≥ в≥дносини;
Ц суверен≥тет Ц пол≥тико-правова властив≥сть державноњ влади, що ви¤вл¤Їтьс¤ в њњ верховенств≥, незалежност≥, Їдност≥;
Ц механ≥зм держави, тобто система орган≥в та орган≥зац≥й, що створюютьс¤ державою дл¤ реал≥зац≥њ њњ функц≥й ≥ завдань;
Ц загальнообовТ¤зков≥ правила повед≥нки Ц правов≥ норми, ¤к≥ розробл¤Ї, приймаЇ та охорон¤Ї держава ≥ ¤к≥ визначають сферу в≥дносин, що охорон¤ютьс¤ державою, робл¤ть державн≥ р≥шенн¤ обовТ¤зковими на р≥вн≥ сусп≥льства ≥ визначають можливе покаранн¤ за порушенн¤ встановлених правил;
Ц система податк≥в Ц платеж≥в обовТ¤зкового характеру загальнодержавного чи м≥сцевого значенн¤, що встановлюютьс¤ дл¤ утриманн¤ державного апарату, а також дл¤ виконанн¤ загальносоц≥альних функц≥й держави у сфер≥ осв≥ти, охорони здоровТ¤, соц≥ального забезпеченн¤ тощо.
ѕеред будь-¤кою державою постають завданн¤, на вир≥шенн¤ ¤ких вона спр¤мовуЇ своњ матер≥альн≥ ресурси, ≥деолог≥чн≥ та пол≥тичн≥ зусилл¤. ÷≥ завданн¤ держава виконуЇ через зд≥йсненн¤ функц≥й, ¤к≥ дуже т≥сно повТ¤зан≥ ≥з завданн¤ми, ц≥л¤ми ≥ суттю держави, але не звод¤тьс¤ лише до них. јнал≥з функц≥й держави повинен в≥дпов≥дати на головн≥ питанн¤: що ≥ ¤к повинна робити держава на певному етап≥ свого розвитку; на чому повинн≥ бути сконцентрован≥ зусилл¤ њњ орган≥в ≥ в≥домств?
„имало спец≥ал≥ст≥в вважають, що функц≥њ держави Ц це, перш за все, певн≥ напр¤ми д≥¤льност≥ держави, в ¤ких виражаЇтьс¤ службова роль, завданн¤, мета ≥ законом≥рност≥ розвитку. «а допомогою функц≥й держава реал≥зуЇ своњ завданн¤ та ц≥л≥, ¤к≥ сто¤ть перед сусп≥льством чи можуть бути поставлен≥.
ƒержава виконуЇ надзвичайно багато функц≥й, ¤к≥ анал≥зуютьс¤ загальною теор≥Їю держави ≥ окремими галузевими науками. “еор≥¤ держави ≥ права анал≥зуЇ лише основн≥ функц≥њ держави, њх можна класиф≥кувати таким чином:
1. «а соц≥альним значенн¤м державноњ д≥¤льност≥:
а) основн≥, що характеризують призначенн¤ держави, найб≥льш загальн≥, найважлив≥ш≥ напр¤ми њњ д≥¤льност≥. ÷е, наприклад, функц≥њ оборони крањни, захисту правопор¤дку, законност≥, охорони прав ≥ свобод громад¤н;
б) додатков≥, що Ї складовими елементами основних функц≥й, але сутн≥сть держави не розкривають. “ак, у склад≥ такоњ основноњ функц≥њ, ¤к оборона крањни, можна вид≥лити низку допом≥жних: зм≥цненн¤ збройних сил, розвиток науково-техн≥чного прогресу дл¤ забезпеченн¤ њх озброЇнн¤м та ≥н.
2. «а сферами д≥¤льност≥ функц≥њ под≥л¤ютьс¤ на:
а) внутр≥шн≥ функц≥њ, що зд≥йснюютьс¤ в межах даноњ держави та виражаютьс¤ в њњ внутр≥шн≥й пол≥тиц≥, а саме: регулюванн¤ економ≥чних в≥дносин, орган≥зац≥¤ сусп≥льноњ прац≥, охорона правопор¤дку, законност≥, прав ≥ свобод громад¤н, соц≥альний захист населенн¤, охорона та рац≥ональне використанн¤ природних ресурс≥в;
б) зовн≥шн≥ функц≥њ, що забезпечують зд≥йсненн¤ зовн≥шньоњ пол≥тики держави. ÷е так≥ функц≥њ: оборона крањни, п≥дтриманн¤ м≥жнародного миру, економ≥чного сп≥вроб≥тництва.
3. ƒержавн≥ функц≥њ з точки зору тривалост≥ њх зд≥йсненн¤ у час≥ под≥л¤ютьс¤ на:
а) пост≥йн≥ функц≥њ, що зд≥йснюютьс¤ прот¤гом усього часу ≥снуванн¤ держави. ÷е оборона крањни, охорона правопор¤дку;
б) тимчасов≥ функц≥њ, що зд≥йснюютьс¤ прот¤гом певного пер≥оду ≥снуванн¤ держави.
ћожливий розпод≥л функц≥й держави за сферами сусп≥льного житт¤, в ¤ких вони зд≥йснюютьс¤. ¬≥дпов≥дно до цього функц≥њ под≥л¤ютьс¤ на економ≥чн≥, пол≥тичн≥, гуман≥тарн≥.
І 4. ≤сторичн≥ типи держави
–озмањтт¤ держав, що мали м≥сце в ≥стор≥њ та ≥снують сьогодн≥, потребують певноњ упор¤дкованост≥, класиф≥кац≥њ за загальними та особливими ознаками.
ќсновною класиф≥кац≥Їю держав Ї њх розпод≥л та обТЇднанн¤ за типами.
≤сторичний тип держави Ц це сукупн≥сть найб≥льш суттЇвих ознак, притаманних державам, що ≥снували на певних етапах ≥стор≥њ людства.
¬≥дпов≥дно до класиф≥кац≥њ сусп≥льно-економ≥чних формац≥й все розмањтт¤ держав в ≥сторичному контекст≥ под≥л¤Їтьс¤ на так≥ типи: рабовласницьк≥, феодальн≥, сучасн≥.
–абовласницький Ц це перший в ≥стор≥њ тип держави, ¤кий не мав загального розповсюдженн¤ ≥ був перех≥дним. ÷е зумовило на¤вн≥сть у рабовласницькому сусп≥льств≥ залишк≥в устрою влади перв≥снообщинного ладу, але дом≥нуючоњ сили в ньому набираЇ тенденц≥¤ державноњ орган≥зац≥њ сусп≥льства.
–абовласницький тип держави характеризуЇтьс¤ тим, що його економ≥чну основу складала приватна власн≥сть ≥ такий зас≥б виробництва ¤к раб. „ленами держави визнавалась менш≥сть населенн¤ Ц у першу чергу, рабовласники та, у де¤ких випадках, представники ≥нших верств населенн¤ (сел¤ни-общинники, рем≥сники, торгов≥ люди).
” де¤ких сусп≥льствах орган≥зац≥¤ державност≥ починалас¤ з феодального типу держави. ƒл¤ такоњ держави, незважаючи на те, що вона базуЇтьс¤, в основному, на с≥льськогосподарському виробництв≥, характерне вже визнанн¤ сел¤нина членом держави, ¤кий, не маючи права власност≥ на землю, волод≥Ї ≥ншими засобами виробництва (хатою, ≥ншими буд≥вл¤ми, ≥нвентарем). ‘еодальна держава обТЇднуЇ вс≥х член≥в сусп≥льства, але вони не р≥вн≥ за своњм соц≥альним статусом, под≥л¤ютьс¤ на р≥зн≥ стани; ≥снуЇ в цьому сусп≥льств≥ ≥ кр≥пацтво. ‘еодальна держава Ї за своЇю сутн≥стю ≥нституал≥зац≥Їю сусп≥льства, його становленн¤ ¤к ц≥лого, що ≥снуЇ на певн≥й територ≥њ та спроможне виступати зовн≥ у вигл¤д≥ Їдиних орган≥в. “ому пануючою законом≥рн≥стю становленн¤ феодального сусп≥льства Ї централ≥зац≥¤ управл≥нн¤, а пров≥дною формою державноњ орган≥зац≥њ Ц монарх≥¤ (ранньофеодальна, централ≥зована, станово-представницька). ќск≥льки центральна влада феодальноњ держави п≥дтримувалась багатими станами м≥ст, виникли органи станового представництва (земськ≥ собори, парламент). –озшаруванн¤ сусп≥льства вимагало правового закр≥пленн¤ не лише нер≥вност≥ р≥зних груп, а й ≥Їрарх≥њ њх взаЇмов≥дносин.
‘еодальне право Ц жорстоке, в≥дверто класове, неузгоджене та розпорошене. «начний вплив мають рел≥г≥йно-правов≥ норми.
Ѕуржуазна держава та буржуазне право виникли в результат≥ буржуазних революц≥й, спр¤мованих проти феодально-абсолютистськоњ монарх≥њ та феодальних в≥дносин. ƒл¤ них характерн≥ так≥ риси:
Ц феодальне проголошенн¤ ≥ закр≥пленн¤ р≥вноправТ¤, законност≥, непорушност≥ прав людини, свободи приватноњ власност≥ та договор≥в, невтручанн¤ держави у сусп≥льне житт¤;
Ц цензовий характер, тобто в≥дстороненн¤ за допомогою майнових та ≥нших ценз≥в б≥льшост≥ населенн¤ в≥д участ≥ у формуванн≥ орган≥в влади;
Ц зосередженн¤ основних зусиль держави переважно на пол≥тичних функц≥¤х;
Ц множинн≥сть форм правл≥нн¤ (конституц≥йна монарх≥¤, демократична республ≥ка), зростанн¤ рол≥ права в регулюванн≥ сусп≥льних в≥дносин.
—оц≥ал≥стичному типу держави ≥ права притаманн≥ н≥г≥л≥стичне ставленн¤ до права, спроби його ототожненн¤ з пол≥тичною доц≥льн≥стю, проголошенн¤ принципу фактичноњ р≥вност≥ (зр≥вн¤л≥вка), управл≥нн¤ сусп≥льством за допомогою репресивних метод≥в, ототожненн¤ права ≥ законодавства, визнанн¤ тимчасового характеру держави ≥ права, необх≥дност≥ њх скасуванн¤ при комун≥зм≥ ¤к вищоњ стад≥њ розвитку соц≥ал≥стичного сусп≥льства.
—учасний тип держави характеризуЇтьс¤ соц≥альною спр¤мован≥стю, демократичним режимом утворенн¤ державних орган≥в ≥ зд≥йсненн¤ державноњ влади, правовою формою та характером державноњ д≥¤льност≥.
—учасн≥ держави найб≥льш розвинутих сусп≥льств забезпечують задоволенн¤ загальнолюдських потреб, реальне зд≥йсненн¤ та захист основних прав людини. ѓх економ≥чною основою Ї на¤вн≥сть серед населенн¤ значноњ к≥лькост≥ власник≥в засоб≥в ≥ результат≥в виробничоњ д≥¤льност≥ та р≥вноправн≥сть р≥зних форм власност≥: приватноњ, мун≥ципальноњ та державноњ.
—уттЇвою рисою сучасноњ держави Ї в≥дображенн¤, забезпеченн¤ ≥ захист природних прав людини.
І 5. ‘орми держави
ожна держава характеризуЇтьс¤ певною формою, ¤ка визначаЇ процес орган≥зац≥њ та зд≥йсненн¤ державноњ влади.
‘орма держави поЇднуЇ три елементи:
Ц державне правл≥нн¤;
Ц державний устр≥й;
Ц державний (пол≥тичний) режим.
1. ‘орма державного правл≥нн¤ в≥дображаЇ певний пор¤док утворенн¤ та орган≥зац≥њ вищих орган≥в влади.
«а формою правл≥нн¤ держави под≥л¤ють на монарх≥њ та республ≥ки.
ћонарх≥¤ Ц це форма правл≥нн¤, за ¤коњ вища влада в держав≥ належить одн≥й особ≥ Ц монарху.
ћонарх≥¤ буваЇ абсолютною та обмеженою.
јбсолютна монарх≥¤ Ц це ≥сторичний тип монарх≥њ, ¤к≥й властива належн≥сть монарху необмеженоњ влади. ¬она характеризуЇтьс¤ в≥дсутн≥стю представницьких орган≥в, правом монарха видавати закони та призначати чиновник≥в (класичним прикладом Ї –ос≥йська ≥мпер≥¤ час≥в ѕетра I чи ‘ранцузька монарх≥¤ час≥в Ћюдов≥ка X≤V).
ќбмежена монарх≥¤ Ц це форма правл≥нн¤, що передбачаЇ ч≥тке визначенн¤ повноважень монарха. ÷ей р≥зновид монарх≥њ под≥л¤Їтьс¤ на конституц≥йну та дуал≥стичну.
онституц≥йна монарх≥¤ характеризуЇтьс¤ певним сп≥вв≥дношенн¤м повноважень монарха та парламенту (јнгл≥¤, ƒан≥¤, Ўвец≥¤, япон≥¤).
ƒуал≥стична монарх≥¤ характеризуЇтьс¤ особливим процесом призначенн¤ та контролюванн¤ ур¤ду. ¬она передбачаЇ двопалатний парламент, нижн¤ палата ¤кого обираЇтьс¤ населенн¤м, а верхн¤ Ц призначаЇтьс¤ монархом; ур¤д призначаЇтьс¤ ним самост≥йно або через премТЇр-м≥н≥стра, ¤кий призначаЇтьс¤ монархом; глава держави маЇ право вето щодо акт≥в парламенту (крањни јфрики та Ѕлизького —ходу).
–еспубл≥канська Ц це форма правл≥нн¤, в≥дпов≥дно до ¤коњ вища влада належить виборному органу Ц парламенту. ƒл¤ нењ характерн≥ на¤вн≥сть вищих виборних орган≥в влади; базуванн¤ д≥¤льност≥ держави на принципах демократ≥њ та под≥лу державноњ влади.
«алежно в≥д особливостей повноважень глави держави та њх сп≥вв≥дношенн¤ ≥з повноваженн¤ми парламенту республ≥ки под≥л¤ють на парламентськ≥, президентськ≥, зм≥шан≥.
ѕарламентська республ≥ка характеризуЇтьс¤ верховенством влади парламенту; п≥дзв≥тн≥стю йому ур¤ду; на¤вн≥стю посади премТЇр-м≥н≥стра, ¤кого призначаЇ парламент; обовТ¤зком президента д≥¤ти лише за згодою ур¤ду (‘≥нл¤нд≥¤, ≤нд≥¤, “уреччина, ≤тал≥¤, јвстр≥¤).
ѕрезидентська республ≥ка характеризуЇтьс¤ на¤вн≥стю глави держави Ц президента, ¤кий може поЇднувати повноваженн¤ глави держави та ур¤ду. ѕрезидент призначаЇ ур¤д, що несе перед ним пол≥тичну в≥дпов≥дальн≥сть; в≥н може застосовувати право вето щодо акт≥в парламенту; президент за певних обставин може розпустити парламент, а останн≥й може ≥н≥ц≥ювати процес в≥дстороненн¤ президента в≥д влади у раз≥ порушенн¤ ним конституц≥њ чи скоЇнн¤ злочину (—Ўј, јргентина, ћексика, –ос≥¤).
«м≥шана республ≥ка поЇднуЇ риси парламентськоњ та президентськоњ. ”р¤д затверджуЇтьс¤ парламентом за пропозиц≥Їю президента; в≥н Ї п≥дзв≥тний президенту та п≥дконтрольний парламенту; президент п≥дписуЇ та обнародуЇ закони, що приймаютьс¤ парламентом (”крањна, ‘ранц≥¤).
2. ‘орма державного устрою в≥дображаЇ спос≥б територ≥ального устрою держави, ¤кий визначаЇ пор¤док взаЇмод≥њ центральноњ, рег≥ональноњ та м≥сцевоњ влад.
«а формою устрою держави под≥л¤ють на прост≥ й складн≥.
ѕростою або ун≥тарною (в≥д латинського unites Ц Їдн≥сть) Ї держава, що характеризуЇтьс¤ ц≥лковитою пол≥тичною Їдн≥стю. ќстаннЇ ви¤вл¤Їтьс¤ в тому, що держава маЇ Їдину структуру державного апарату, ¤кий поширюЇ своњ повноваженн¤ на всю територ≥ю держави; вс≥ адм≥н≥стративн≥ одиниц≥ мають р≥вний юридичний статус стосовно держави; жодна з адм≥н≥стративних одиниць не маЇ пол≥тичноњ самост≥йност≥ та ознак суверен≥тету; держава маЇ Їдине громад¤нство, Їдину систему права, судову та грошову системи (‘ранц≥¤, япон≥¤, ™гипет, ”крањна).
ƒо складних держав належать федерац≥¤, конфедерац≥¤, ≥мпер≥¤.
‘едерац≥¤ Ц це союзна держава, що складаЇтьс¤ з територ≥й субТЇкт≥в (складових держави), ¤к≥ мають обмежений суверен≥тет. ƒл¤ нењ характерна на¤вн≥сть двох р≥вн≥в державного апарату, що складають органи федерац≥њ та њњ субТЇкт≥в; на¤вн≥сть двопалатного парламенту, Їдиного громад¤нства та двор≥вневоњ правовоњ системи Ц федерац≥њ в ц≥лому та њњ субТЇкт≥в (—Ўј, ћексика, ≤нд≥¤, –ос≥¤).
онфедерац≥¤ Ц це догов≥рний союз держав, кожна з ¤ких збер≥гаЇ повний суверен≥тет. онфедерац≥¤ характеризуЇтьс¤ в≥дсутн≥стю Їдиного громад¤нства; добров≥льним обТЇднанн¤м, необх≥дним дл¤ вир≥шенн¤ сп≥льних справ ≥ кошт≥в, створенн¤м сп≥льних орган≥в шл¤хом р≥вного представництва держав. ÷¤ форма державного устрою нин≥ практично не зустр≥чаЇтьс¤ ≥ маЇ здеб≥льшого лише ≥сторичний характер (ѕ≥вн≥чна јмерика ’V≤≤≤ ст., Ќ≥меччина ’≤’ ст. та ≥н.).
≤мпер≥¤ Ц це складна держава, ¤ка включаЇ суверенну державу Ц метропол≥ю ≥ п≥двладн≥ њй несуверенн≥ держави Ц колон≥њ. ÷¤ форма державного устрою вже в≥д≥йшла в ≥стор≥ю.
3. ‘орма державного правового режиму Ц це сукупн≥сть засоб≥в, прийом≥в ≥ способ≥в реал≥зац≥њ державноњ влади, що в≥дображають њњ характер ≥ зм≥ст. –озр≥зн¤ють демократичний та недемократичний режими.
ќсновними ознаками демократичного режиму Ї свобода особи у сфер≥ економ≥чноњ д≥¤льност≥, гарант≥њ особистих прав ≥ свобод, захищен≥сть особи в≥д свав≥лл¤ та беззаконн¤, плюрал≥зм в пол≥тичн≥й, економ≥чн≥й, ≥деолог≥чн≥й та духовн≥й сферах життЇд≥¤льност≥ людей, правовий характер д≥¤льност≥ державного апарату та ≥н.
” сучасному сусп≥льств≥ демократичний режим про¤вл¤Їтьс¤ у трьох р≥зновидах: л≥берально-демократичному, консервативно-демократичному, соц≥ально-демократичному.
Ќедемократичний режим под≥л¤Їтьс¤ на тотал≥тарний ≥ авторитарний.
“отал≥тарний режим Ц це сукупн≥сть таких засоб≥в, прийом≥в ≥ способ≥в реал≥зац≥њ державноњ влади, за ¤ких ус¤ життЇд≥¤льн≥сть сусп≥льства ≥ кожного окремого громад¤нина (особи) абсолютно регламентована: влада на вс≥х р≥вн¤х формуЇтьс¤ одн≥Їю особою чи к≥лькома людьми з правл¤чоњ верх≥вки, не контролюЇтьс¤ населенн¤м, в≥дсутн¤ будь-¤ка можлив≥сть в≥льного ви¤вленн¤ ≥нтерес≥в ус≥х груп населенн¤, звичним Ї грубе втручанн¤ в особисте житт¤ людини ≥ громад¤нина.
јвторитарний режим Ц це така сукупн≥сть засоб≥в, прийом≥в, способ≥в реал≥зац≥њ державноњ влади, за ¤ких вона концентруЇтьс¤ в руках правл¤чоњ верх≥вки; припускаЇтьс¤ незначне розмежуванн¤ пол≥тичних сил, в≥дстоюванн¤ ≥нтерес≥в певних верств населенн¤.
—еред недемократичних режим≥в розр≥зн¤ють в≥йськово-пол≥цейський, фашистський, расистський, терористичний, диктатуру певноњ парт≥њ, класу, ≥ншоњ групи чи прошарку в соц≥ально-неоднор≥дному сусп≥льств≥.
І 6. ѕравова держава
—еред сучасних пол≥тичних ≥ юридичних ≥дей одн≥Їю з найпопул¤рн≥ших Ї ≥де¤ розбудови ”крањни ¤к правовоњ держави. ÷¤ ≥де¤ отримала оф≥ц≥йне закр≥пленн¤ у ст.1 онституц≥њ ”крањни.
¬иход¤чи ≥з сучасних погл¤д≥в, правова держава характеризуЇтьс¤ такими суттЇвими рисами:
1. ƒжерелом державноњ влади маЇ бути народ. „ерез представницьку чи пр¤му демократ≥ю в≥н формуЇ органи влади.
2. ѕануванн¤ права в управл≥нн≥ державними справами.
3. ¬ерховенство закон≥в у регулюванн≥ сусп≥льних в≥дносин.
4. ѕр≥оритет права ≥ свободи особи. ожна людина маЇ нев≥дТЇмн≥, дан≥ њй в≥д народженн¤, права ≥ свободи: право на житт¤, на особисту недоторкан≥сть тощо. ÷≥ права ≥ свободи не даютьс¤ жодною державою, жодним законом, ≥ отже, не можуть бути вз¤т≥ ними.
5. Ќа¤вн≥сть ефективноњ правоохоронноњ системи.
6. ¬исока правова культура сусп≥льства та особи. ¬исока правова культура сусп≥льства Ц це розвинен≥сть ус≥х його правових ≥нститут≥в: законодавства, правотворчоњ та правореал≥зуючоњ д≥¤льност≥ правового захисту особи. ѕравова культура особи м≥стить знанн¤ права, повагу до нього, ум≥нн¤ правильно реал≥зовувати правов≥ знанн¤ на практиц≥, безумовне виконанн¤ громад¤нами правових заборон та обовТ¤зк≥в.
7. ¬≥дпов≥дальн≥сть держави перед сусп≥льством. ÷е означаЇ, що держава в особ≥ винних ос≥б мусить нести моральну та юридичну в≥дпов≥дальн≥сть за р≥шенн¤ ≥ д≥њ, ¤к≥ призвели до шкоди сусп≥льству.
8. Ќа¤вн≥сть под≥лу державноњ влади на законодавчу, виконавчу, судову.
ќтже, правова держава Ц це держава, ¤ка складаЇтьс¤ з громад¤н, котр≥ мають високу правову культуру ≥ формують державну владу, що Ї демократично орган≥зованим ≥ залежним в≥д сусп≥льства апаратом управл≥нн¤, ¤кий за допомогою ефективних закон≥в забезпечуЇ реал≥зац≥ю суверенних прав ≥ свобод громад¤н.
