“≈ћј 2.5. јрабський ’ал≥фат

1. ќсобливост≥ становленн¤ класового сусп≥льства ≥ держави в араб≥в.
2. —усп≥льний лад.
3. ќрган≥зац≥¤ держави ≥ влади. —уд.
4. ƒжерела права. 

ќсобливост≥ становленн¤ класового сусп≥льства ≥ держави в араб≥в
Ќа початку V≤≤ ст. в арабських племенах јрав≥йського п≥вострова йде ≥нтенсивний розклад перв≥сних в≥дносин. –оз-виток землеробства ≥ тваринництва веде до майновоњ диференц≥ац≥њ сусп≥льства, використанн¤ рабськоњ прац≥. ¬ожд≥ род≥в ≥ племен (шейхи, сейњди) базують свою владу не т≥льки на звича¤х, авторитет≥ та поваз≥, але й на економ≥чн≥й могутност≥. ” середовищ≥ бедуњн≥в (жител≥в степ≥в ≥ нап≥впустель) зустр≥ча-ютьс¤ салухи, що не мають засоб≥в ≥снуванн¤ (тварин) ≥ на-в≥ть тариди (розб≥йники), ¤ких виган¤ли з племен≥.
ѕлемена јрав≥њ були розТЇднан≥ ≥ мали повну самост≥йн≥сть нав≥ть у рел≥г≥йних справах. ћайже кожне племТ¤ мало своЇ божество (≥дола) ≥ не бажало визнавати ≥нших. ѕоширен≥ були христи¤нство й ≥удањзм. Ќестача родючих земель призводила до в≥йн м≥ж племенами.
” V≤ ст. на јрав≥йському п≥востров≥ ≥снувало дек≥лька незалежних дофеодальних держав. ” стар≥йшин род≥в ≥ плем≥нноњ знат≥ зосереджувалос¤ багато тварин, особливо верблюд≥в. ¬они претендували ≥ на кращ≥ пасовиська та колод¤з≥. ” ви-падку вдалих наб≥г≥в в≥йськовополонених перетворювали на раб≥в ≥ змушували пасти тварин. –абська прац¤ вит≥сн¤ла працю в≥льних.
–азом з тим, у рег≥онах, де було розвинуте землеробство, в≥дбуваЇтьс¤ процес феодал≥зац≥њ. ÷ей процес охопив м≥ста-держави, зокрема, ћекку. Ќа цьому ірунт≥ виникаЇ рел≥г≥йно-пол≥тичний рух Ц хан≥ф≥зм. ÷ей рух був спр¤мований проти плем≥нних культ≥в, за створенн¤ сп≥льноњ рел≥г≥њ з одним бо-жеством.
’ал≥фський рух був спр¤мований проти родоплем≥нноњ знат≥, у руках ¤коњ була влада в арабських феодальних державах. ÷ей рух виник у тих центрах јрав≥њ, де феодальний устр≥й набув б≥льшого розвитку ≥ значенн¤ Ц в ™мен≥ та м≥ст≥ ятриб≥. ¬≥н охопив також ≥ ћекку, де одним ≥з його представник≥в був ћухаммед.
—початку хал≥ф≥зм не мав п≥дтримки у м. ћецц≥, але п≥д впливом соц≥альних потреб населенн¤, перейшов на ≥нший етап розвитку, ¤кий можна уже розгл¤дати ¤к виникненн¤ но-воњ рел≥г≥њ, ¤ка стала називатись У≥сламФ (пок≥рн≥сть).
¬иникненн¤ ≥сламу повТ¤зано з ≥менем ћухаммеда (570 Ц 632 рр.). ћухаммед проголошував необх≥дн≥сть нового по-р¤дку, ¤кий виключав ≥снуючу роздроблен≥сть м≥ж племена-ми. ¬с≥ араби незалежно в≥д њхньоњ належност≥ до племен ≥ род≥в повинн≥ були скласти Їдину народн≥сть. ѓх кер≥вником мав стати ѕророк Ц Упосланець Ѕога на земл≥Ф. ™диною умо-вою вступу в цю сп≥льноту було визнанн¤ новоњ рел≥г≥њ ≥ ч≥тке виконанн¤ њњ припис≥в. ÷е п≥дривало попередн≥й родовий по-д≥л ≥ закладало основи державного утворенн¤. 
—еред простих людей нов≥ ≥дењ знайшли п≥дтримку. ¬они прийн¤ли ≤слам, тому що давно втратили в≥ру в могутн≥сть плем≥нних божеств, ¤к≥ не захищали њх в≥д б≥дувань ≥ розоренн¤. јле народний характер руху нал¤кав багатих, ≥ знать ћекки виступила проти ћухаммеда. ” 622 р. ћухаммед змушений був т≥кати до ћед≥ни (622 р. Ц р≥к х≥джри (втеч≥), в≥д нього мусульмани ведуть л≥точисленн¤), де знайшов п≥дтримку у м≥сцевоњ знат≥, ¤ка була не задоволена конкуренц≥Їю з боку знат≥ ћекки. 
„ерез дек≥лька рок≥в п≥сл¤ х≥джри арабське населенн¤ ћед≥ни вв≥йшло до складу мусульманськоњ громади, ¤кою ке-рував ћухаммед. ¬≥н виконував функц≥њ не т≥льки правител¤ ћед≥ни, але й судд≥ та в≥йськового кер≥вника.
«бройн≥ сутички з ћеккою були тривалими, ≥ в 630 р. вона здалась мед≥нц¤м. ѕ≥сл¤ знищенн¤ ≥дол≥в предметом шануванн¤ ≥ культу залишивс¤ в≥домий фетиш Ц Учорний кам≥ньФ, що вмонтований у ст≥н≥ храму  ааба.
ћухаммед помер у 632 р. ѕ≥сл¤ його смерт≥ постало питанн¤ про наступник≥в на посаду верховного голови мусульман. ” цей час найближч≥ родич≥ ≥ соратники (родоплем≥нна ≥ купецька знать) консол≥дувались у прив≥лейовану групу.  ер≥вником мусульманськоњ громади було проголошено јбу Ѕекра, найближчого соратника ћухаммеда. ¬≥н прийн¤в ти-тул У’ал≥фаФ, що значить УнаступникФ, УзаступникФ.
” V≤≤ Ц V≤≤≤ ст. були завойован≥ величезн≥ територ≥њ: Ѕлижн≥й ≥ —ередн≥й —х≥д, ѕ≥вн≥чна јфрика та де¤к≥ ≥нш≥ ра-йони. “ак, восени 633 р. араби вступили в —ир≥ю ≥ ѕалестину, у 635 р. вз¤ли штурмом ƒамаск, у 638 р. Ц ™русалим, у 640 р. Ц ™реван, у 645 р. завершили завоюванн¤ ™гипту, у 642 р. Ц Ћ≥в≥њ, у 647 р. Ц “ун≥су. ” 651 р. завоювали ≤ран ≥ у 654 р. д≥йшли до “б≥л≥с≥.
ќдним ≥з важливих стимул≥в руху араб≥в на нов≥ земл≥ була в≥дносна перенаселен≥сть јрав≥њ.  ор≥нн≥ жител≥ завойованих земель майже не чинили опору загарбникам, тому що знаходились п≥д ≥гом ≥нших держав, ¤к≥ нещадно њх експлуатували. ¬они не були зац≥кавлен≥ у захист≥ старих пан≥в та њх пор¤дк≥в.  р≥м цього, причинами в≥йськових усп≥х≥в араб≥в були рел≥г≥йний фанатизм, а також виснаженн¤ феодальних ¬≥зант≥њ та ≤рану. ” результат≥ завоювань було ство-рено величезну феодальну державу, ¤ка на початку була централ≥зованою. ѕодальша феодал≥зац≥¤ призвела до розпаду держави, ¤кий розпочавс¤ з середини V≤≤≤ ст. Ќам≥сники хал≥ф≥в Ц ем≥ри поступово робл¤тьс¤ незалежними, у к≥нц≥ ’ ст. розпад хал≥фату завершуЇтьс¤. Ќа його руњнах виникають  о-рдовський хал≥фат (≤спан≥¤) ≥ ’ал≥фат ‘ат≥м≥д≥в (™гипет). ” середин≥ ’≤ ст. хал≥фат був завойований турками. 

—усп≥льний лад 
—усп≥льний устр≥й хал≥фату мав специф≥чн≥ особливост≥, що зближували його ≥з старосх≥дною деспот≥Їю. “ак, ус¤ земл¤ вважалась власн≥стю держави. ”  оран≥ зазначаЇтьс¤: У≤с-тинно земл¤ у влад≥ ЅогаФ. Ѕуло к≥лька категор≥й земель: св¤-щенн≥ (м≥сц¤, де жив пророк), вакф (вид≥л¤лись дл¤ шк≥л, бо-гад≥лень, мусульманських рел≥г≥йних установ), ≥кта (давалась хал≥фом за службу), мульх (приватновласницьк≥). Ѕули також общинн≥ земл≥.
” ћецц≥ та њњ околиц¤х, де були св¤тин≥ мусульманськоњ рел≥г≥њ (земл¤ ’≥джас), п≥д страхом смертноњ кари не дозвол¤лось зТ¤вл¤тись ≥нов≥рц¤м, заборон¤лось знищувати тварин ≥ рослини.
ѕравовий стан земель ≥кта багато у чому нагадував бенеф≥ц≥й. –≥зниц¤ пол¤гала в тому, що за њх користуванн¤ ст¤гували податок у скарбницю. ¬олодар ≥кти м≥г розпор¤джатись д≥л¤нкою аж до продажу.  онф≥скац≥¤ ≥кти була можливою лише за особливо небезпечний злочин. 
¬акф перебував у користуванн≥ мусульманського духовенства (мечет≥, школи, л≥карн≥, богод≥льн≥). « цих земель н≥-¤коњ подат≥ не брали. Ѕагато хто з власник≥в ≥кти, щоб не слу-жити хал≥фов≥ ≥ не платити подат≥, укладали угоду про дару-ванн¤ своњх д≥л¤нок духовенству, збер≥гаючи при цьому за собою право одержувати доходи з цих д≥л¤нок.
« сел¤н, ¤к≥ проживали на державн≥й земл≥, ст¤гували земельний податок-ренту (харадж). …ого зб≥р супроводжувавс¤ масовими зловживанн¤ми чиновництва. ¬икористовуючи нев≥дпов≥дн≥сть оф≥ц≥йного мусульманського календар¤ астроном≥чному та неписемн≥сть населенн¤, вони дек≥лька раз≥в збирали одн≥ й т≥ ж податки з метою особистого збагаченн¤. ѕроцв≥тало хабарництво.
ѕан≥вну верх≥вку сусп≥льства становили рабовласники й феодали: хал≥ф з чисельними родичами, чиновники, м≥сцева знать, начальники в≥йська, духовенство, велик≥ землевласники. ѕригноблен≥ стани Ц раби, сел¤ни, др≥бн≥ рем≥сники, бедуњни, що розорились. ћайно тих, хто кочував по пустел≥, ≥ до, ≥ п≥сл¤ прийн¤тт¤ ≥сламу часто складалось з намету та верблюда.
ќсоблив≥стю арабського феодального сусп≥льства було те, що в ньому не виник становий устр≥й, ¤кий панував у Ївропейських крањнах. ѕрава ≥ прив≥лењ феодал≥в не були регламе-нтован≥ у мусульманському прав≥. “≥льки нащадки ћухамме-да Ц шейхи ≥ сењди Ц вир≥зн¤лись ≥з загальноњ маси мусульман ≥ користувались де¤кими прив≥ле¤ми, наприклад, вони носили чалму зеленого кольору (њњ носили й т≥, хто зд≥йснив палом-ництво до ћекки).
≤ншою особлив≥стю арабського феодального сусп≥льства була р≥зниц¤ у правах м≥ж мусульманами ≥ немусульманами. “ой, хто прийн¤в ≥слам, ¤к правило, зв≥льн¤вс¤ в≥д сплати по-душноњ подат≥, платив менше мито за товари, мав ≥нш≥ прив≥лењ. “≥, хто спов≥дував рел≥г≥ю Уодкровенн¤Ф (≥удењ, христи¤ни), називались з≥мм≥¤ми ≥ в≥докремлювались законом ¤к в≥д му-сульман, так ≥ в≥д ¤зичник≥в. ¬они користувались автоном≥Їю, своњми цив≥льно-процесуальними звича¤ми, управл¤ли ними стар≥йшини. јле за злочин несли в≥дпов≥дальн≥сть за шар≥атом. 
«≥мм≥¤м заборон¤лос¤ брати шлюб з мусульманами, мати раб≥в-мусульман. ¬они повинн≥ були носити особливий од¤г, щоб в≥др≥зн¤тис¤ в≥д мусульман. 
«≥мм≥њ були обмежен≥ у вибор≥ м≥сц¤ проживанн¤, профес≥њ, у пересуванн≥; не могли њздити на кон¤х, а т≥льки на мулах або в≥слюках. Ќав≥ть раб-мусульманин за правовим становищем сто¤в вище в≥д в≥льного христи¤нина, Ївре¤.
¬ажливу роль у сусп≥льному житт≥ хал≥фату в≥д≥гравала купецька верх≥вка м≥ст. ѕроте в м≥стах було в≥дсутнЇ розвинуте рем≥сниче виробництво, ор≥Їнтоване на внутр≥шн≥й ри-нок, корпоративний лад ≥ самоуправл≥нн¤. ѕовне п≥дкоренн¤ арабського м≥ста державному апарату було насл≥дком сильноњ центральноњ влади.
«бер≥галось рабство, ¤ке значно затримало розвиток феодальних в≥дносин. –аби, зг≥дно закону, не були субТЇктами права. ѕроте за дозволом своњх пан≥в вони могли займатис¤ ремеслом ≥ торг≥влею, а отже, укладати угоди з в≥льними людьми.
” V≤≤≤ Ц X ст. феодальн≥ в≥дносини утверджуютьс¤ в со-ц≥ально-економ≥чн≥й структур≥ јрабського хал≥фату. –абство було малопродуктивним, ≥ мусульманська рел≥г≥¤ не перешкоджала в≥дпускати раб≥в на волю або перетворювати на кр≥пак≥в.
–≥вень розвитку феодал≥зму в окремих рег≥онах ’ал≥фа-ту не був однаковим. ¬≥н знаходивс¤ в пр¤м≥й залежност≥ в≥д р≥вн¤ соц≥ально-економ≥чного розвитку певноњ територ≥њ до њњ завоюванн¤. якщо у —ир≥њ, ≤раку, ™гипт≥ феодал≥зм панував в ус≥х сферах сусп≥льного житт¤, то на б≥льш≥й частин≥ јрав≥њ збер≥гались значн≥ пережитки родоплем≥нного ладу. 

ќрган≥зац≥¤ держави ≥ влади. —уд
јрабський хал≥фат ¤к ранн¤ феодальна держава виник у V≤≤ ст. …ого ≥стор≥¤ под≥л¤Їтьс¤ на пер≥оди, ¤к≥ за назвами в≥дпов≥дають правл¤ч≥й династ≥њ або м≥сцю розташуванн¤ столиц≥. ћеккський пер≥од (622 Ц 661 рр.) Ц це час правл≥нн¤ ћухаммеда ≥ його близьких сподвижник≥в; ƒамаський (661 Ц 750 рр.) Ц династ≥њ ќмей¤д≥в; Ѕагдадський (750 Ц 1055 рр.) Ц јбасид≥в.
ѕ≥сл¤ перенесенн¤ столиц≥ у ƒамаск хал≥фат за формою правл≥нн¤ був теократичною монарх≥Їю. ƒержавний апарат хал≥фату був достатньо централ≥зованим. ÷ьому спри¤ла концентрац≥¤ в руках глави держави значноњ частини земельного фонду крањни. ¬ища влада: духовна (≥мамат) ≥ св≥тська (ем≥рат) Ц знаходились у руках хал≥фа. ѕерш≥ хал≥фи обира-лись мусульманською знаттю ≥з свого середовища. јле довол≥ швидко влада хал≥фа ставала спадковою. ¬≥н повинен був рахуватись ≥з найб≥льшими феодалами крањнами, ¤к≥ часто орга-н≥зовували перевороти, скидаючи правител≥в, ¤к≥ њх не влаштовували. ‘актично майже необмежену владу мали лише де¤к≥ хал≥фи з династ≥њ ќмей¤д≥в ≥ перш≥ з јбасид≥в. ” роки њхнього правл≥нн¤ нам≥сники пров≥нц≥й ≥ воЇначальники п≥дпор¤дковувались т≥льки хал≥фу.
« авторитетом хал≥фа в питанн¤х рел≥г≥њ змушен≥ були рахуватись нав≥ть найб≥льш в≥дом≥ незалежн≥ ем≥ри, оск≥льки в≥н м≥г накласти ≥нтердикт, тобто заборонити богослуж≥нн¤ й в≥дправленн¤ ≥нших рел≥г≥йних д≥й. ’ал≥ф дл¤ в≥руючих му-сульман був тим самим, що й папа римський дл¤ католик≥в, але, на в≥дм≥ну в≥д останнього, в≥н мав значну в≥йськову, законодавчу й адм≥н≥стративну владу. « його званн¤м верховного ≥мама рахувались нав≥ть турки сельджуки. ¬атажок тюркських племен “оргул-бек став законним государем лише п≥с-л¤ того, ¤к одержав титул султана в≥д багдадського хал≥фа.
‘еодал, що захопив ¤кусь територ≥ю, вимагав санкц≥њ хал≥фа на волод≥нн¤. √рамота на правл≥нн¤, ¤ку видавав хал≥ф, робила владу будь-¤кого узурпатора законною, а виступ проти нього Ц державним ≥ рел≥г≥йним злочином.
÷ентральними органами державного управл≥нн¤ були наступн≥ в≥домства (дивани):
1. ƒиван Ц ал-ƒжунд в≥дав оснащенн¤м ≥ озброЇнн¤м в≥йська, п≥д його контролем працювали чиновники, ¤к≥ складали списки ополченц≥в ≥ найманц≥в, а також визначали роз-м≥р оплати ≥ земельних пожалувань за службу.
јрм≥¤ одержувала 4/5 в≥йськовоњ здобич≥. ¬оЇначальники мали велик≥ доходи в≥д продажу раб≥в ≥ пограбуванн¤ п≥дкореного населенн¤.
2. ƒиван Ц ал-’арадж контролював д≥¤льн≥сть центральних ф≥нансових орган≥в, ¤к≥ займались обл≥ком податк≥в та ≥нших платеж≥в у казну.
«а час правл≥нн¤ ќмей¤д≥в тих, хто не платив податк≥в, кидали до вТ¤зниц≥ або ставили до ганебного стовпа, годинами тримали п≥д пекучими промен¤ми сонц¤, поливали њх голови кипл¤чою ол≥Їю.
3. ƒиван Ц ал-Ѕарид управл¤в поштою, буд≥вництвом дор≥г, колод¤з≥в. ÷е в≥домство було фактично Їдиною орган≥зац≥Їю, здатною найшвидше забезпечити передачу ≥нформац≥њ, тому воно зд≥йснювало ≥ таЇмний нагл¤д за д≥¤льн≥стю та по-л≥тичними настро¤ми м≥сцевоњ влади ≥ населенн¤. ÷е визначало його значим≥сть. „иновники пошти не п≥дкор¤лись посадовим особам у пров≥нц≥¤х.
¬ищ≥ посадов≥ особи в≥домств призначались хал≥фом ≥ зв≥тували безпосередньо перед ним. Ќайближчим пом≥чником хал≥фа ≥ другою особою у крањн≥ був в≥зир. ¬лада в≥зира могла бути двох род≥в: в≥зир з досить широкою владою ≥ владою обмеженою. ¬≥зири першого роду самост≥йно керували дер-жавою в≥д ≥мен≥ хал≥фа, лише зв≥туючи перед ним за своњ д≥њ. ƒругого Ц виконували лише накази хал≥фа. ѕосада в≥зира зТ¤вилась за династ≥њ јбасид≥в.

ћ≥сцев≥ органи державного управл≥нн¤
—початку були залишен≥ майже без зм≥н м≥сцев≥ адм≥н≥стративно-ф≥нансов≥ установи завойованих в≥зант≥йських та ≥ранських пров≥нц≥й. «нать, захопивши земл≥ й ≥ншу в≥йськову здобич, обмежувалась встановленн¤м вищого управл≥нн¤, ¤ке включало в≥йськове управл≥нн¤ та нагл¤д за збором р≥з-них платеж≥в.
“еритор≥¤ ’ал≥фату под≥л¤лась на пров≥нц≥њ, ¤к≥, ¤к пра-вило, створювались у межах п≥дкорених держав чи рег≥он≥в. Ќими керували в≥йськов≥ нам≥сники Ц ем≥ри, ¤к≥ в≥дали збройними силами ≥ в≥дпов≥дали лише перед хал≥фом. ≈м≥р≥в призначав хал≥ф, але поступово њх влада стала спадковою. —пец≥альн≥ загони найманц≥в п≥д кер≥вництвом мутасиб≥в несли пол≥цейську службу. ≈м≥рам п≥дкор¤вс¤ м≥сцевий апарат, адм≥н≥стративно-ф≥нансове управл≥нн¤.  р≥м того, вони мали пом≥чник≥в Ц нањб≥в. ћ≥стами ≥ селами керували шейхи.
—уд 
—початку ћухаммед, а пот≥м ≥ правител≥ окремих областей особисто розгл¤дали судов≥ справи. —удова влада стала вважатись важливою прерогативою правител¤ будь-¤кого рангу. ѕ≥зн≥ше право вершити суд делегувалось знавц¤м шар≥ату, ¤к≥ склали впливову групу профес≥йних судд≥в Ц кад≥њв. ¬они формально п≥дпор¤дковувались т≥льки хал≥фу. Ќайчаст≥ше це була заможна людина, ¤ка виконувала своњ обовТ¤зки безкош-товно. як правило, вирок судд≥ вважавс¤ остаточним, його м≥г скасувати т≥льки в≥н сам або хал≥ф.  ад≥й також мав ≥нш≥ обовТ¤зки: контролював, ¤к виконуютьс¤ запов≥ти, стежив за розпод≥лом майна, встановлював оп≥куванн¤, спостер≥гав за станом громадських буд≥вель, дор≥г ≥ вТ¤зниць, видавав зам≥ж самотн≥х ж≥нок, ¤к≥ не мали п≥клувальник≥в ≥ т. д.
 ад≥й не був обмежений ¤кимось певним пор¤дком су-дочинства. ѕрокурора ≥ адвоката мусульманський процес теж не знаЇ. —удочинство у цив≥льних ≥ крим≥нальних справах бу-ло однаковим. ѕроцес розпочинавс¤ за скаргою потерп≥лого або його родич≥в. —удовими доказами були власне визнанн¤, показанн¤ св≥дк≥в, кл¤тва. УЌев≥рн≥Ф не могли св≥дчити проти мусульманина.  ад≥й не був обмежений в оц≥нц≥ доказ≥в, в≥н м≥г припинити справу на будь-¤к≥й стад≥њ. „≥тко визначеного д≥ловодства не ≥снувало, так ¤к ≥ судових строк≥в, за вин¤тком одного: ¤кою б складною не була справа, кад≥й повинен був розгл¤нути њњ за один день. ¬≥н м≥г винести р≥шенн¤ про по-каранн¤ недобросов≥сного позивача канчуками. 

ƒжерела права
ЌайсуттЇв≥шою в≥дм≥нн≥стю мусульманського права в≥д романо-германського та англосаксонського Ї нерозривний звТ¤зок з рел≥г≥Їю ≥сламу. ¬ласне кажучи, мусульманське право виступаЇ ¤к одна з форм про¤в≥в ц≥Їњ рел≥г≥њ, що виникла на початку V≤≤ ст. серед араб≥в-коч≥вник≥в јрав≥йського п≥вострова ≥ стала п≥зн≥ше одн≥Їю ≥з св≥тових рел≥г≥й. «асновник ≥сламу ћухаммед не ставив за мету створенн¤ права у пр¤мому значенн≥ цього слова. «а необх≥дне вважав навчити людей, ¤к треба поводитись у життЇвих ситуац≥¤х, ¤к сприймати т≥ чи ≥нш≥ ¤вища, под≥њ. “ому мусульманське право не надаЇ великого значенн¤ юридичним тонкощам (за вин¤тком детального регулюванн¤ окремих вид≥в в≥дносин, наприклад, спадкуванн¤), вир≥шенн¤ ¤ких покладалось на розсуд право-в≥рних. ќсновним його напр¤мом стало визначенн¤ загальних ор≥Їнтир≥в повед≥нки.
≤слам, на в≥дм≥ну в≥д христи¤нства або ≥удањзму, н≥коли не зазнавав пересл≥дувань з боку держави. Ѕ≥льше того, ≥слам став основою створенн¤ арабськоњ держави, чим ≥ по¤снюЇтьс¤ швидк≥сть, з ¤кою набув авторитету ≥ пануючого становища в сусп≥льств≥.
Ќев≥дТЇмною частиною ≥сламу Ї шар≥ат (Ушл¤х правед-ного житт¤Ф) Ц сукупн≥сть норм мусульманського права, рел≥-г≥йних та обр¤дових настанов ≥ правил, що покликан≥ регла-ментувати не т≥льки повед≥нку мусульманина в ус≥х сферах сусп≥льного й особистого житт¤, а також його думки ≥ почутт¤.
ѕершим ≥ найголовн≥шим джерелом мусульманського права Ї  оран (з арабськоњ Ц Учитанн¤Ф) Ц в≥чна ≥ незм≥нна книга мусульман, у ¤к≥й м≥ст¤тьс¤ пропов≥д≥ ћухаммеда, що були нав≥¤н≥ йому безпосередньо јллахом, древн≥ легенди ≥ навчанн¤, подан≥ у переказах, низка полем≥чних виступ≥в про-ти христи¤нства та ≥удейства.  оран виник ¤к усний тв≥р. ќсновна частина тексту передавалась по памТ¤т≥. ўе за житт¤ ћухаммеда багато з текст≥в, створених ним, були обТЇднан≥ в спец≥альн≥ розд≥ли Ц сури (окрем≥ одкровенн¤ ћухаммеда чи њх частина). “аким чином,  оран складаЇтьс¤ ≥з 114 сур, кожна з ¤ких маЇ свою назву. —ура досл≥вно означаЇ Ур¤д камен≥в, р¤д цеглин у ст≥н≥Ф. —ури розбит≥ на др≥бн≥ш≥ фрагменти Ц ай¤ти (в одн≥й сур≥ 6204 ай¤т≥в), кожен з ¤ких складаЇтьс¤ ≥з 77934 сл≥в.
ƒругим джерелом мусульманського права Ї сунна Ц кни-га, де з≥брано опов≥д≥ про житт¤ ≥ д≥¤нн¤ пророка ћухаммеда, ¤к≥ й мають бути вз≥рцем повед≥нки дл¤ в≥руючих у повс¤к-денному житт≥. ÷≥ опов≥д≥ (адати) про повед≥нку ≥ висловлю-ванн¤ ћухаммеда були заф≥ксован≥ не самим пророком, ¤кий був неписьменним, а його найближчими соратниками ≥ посл≥-довниками. —унна складаЇтьс¤ ≥з 1200 хад≥с≥в (опов≥дей).
“рет≥м за значенн¤м джерелом мусульманського права Ї ≥джма, Ц це зб≥рка одностайних р≥шень доктор≥в ≥сламу (му-джатах≥д≥в) щодо вир≥шенн¤ питань, не врегульованих  ора-ном та сунною, ¤к≥ запроваджували нов≥ загальнообовТ¤зков≥ правила повед≥нки.
—еред джерел мусульманського права певне м≥сце займаЇ к≥¤с Ц висновок за аналог≥Їю. ” де¤ких випадках у  оран≥ та сунн≥ не сформульоване правило повед≥нки, на основ≥ ¤кого можна було б вир≥шити конкретну справу. “од≥ таке правило формулюЇтьс¤, виход¤чи з анал≥зу ≥ тлумачень випадк≥в ≥з житт¤ пророка, його висловлювань або навчань, ¤к≥ мали в≥д-ношенн¤ до ситуац≥й, б≥льшою чи меншою м≥рою аналог≥чних т≥й, ¤ку треба розвТ¤зати. “акий п≥дх≥д не т≥льки даЇ можлив≥сть усуненн¤ прогалини у нормативних приписах  орану ≥ сунни, а й тих протир≥ч, що в них м≥ст¤тьс¤, ≥ ¤ких ≥сламськ≥ правознавц≥ нал≥чують дек≥лька дес¤тк≥в.
ƒжерелом мусульманського права Ї також фетва Ц письмовий висновок вищих рел≥г≥йних авторитет≥в за р≥шенн¤м св≥тських властей в≥дносно окремих питань сусп≥льного жит-т¤. ѕ≥зн≥ше, ≥з розповсюдженн¤м ≥сламу, зТ¤вились ≥нш≥ дже-рела права: укази ≥ розпор¤дженн¤ хал≥ф≥в, м≥сцев≥ звичањ, що не суперечать ≥сламу, та де¤к≥ ≥нш≥.
ѕраво власност≥ 
¬ласн≥сть Ї необмеженим правом. ¬ласник Ї повновладним господарем свого майна. ¬ласн≥сть виникаЇ в результат≥ цив≥льноњ угоди, успадкуванн¤ ≥ захопленн¤. ≤снують й ≥нш≥ способи набутт¤ власност≥: коли р≥ч випадково зм≥шана з ≥н-шими ≥ њх неможливо розд≥лити, а, отже, виникаЇ нова р≥ч ≥ нова форма власност≥. Ќе можуть бути у власност≥ так≥ реч≥: пов≥тр¤, море, пустел¤, мечет≥, школи, рабин¤, що мала д≥тей в≥д господар¤ тощо.
Ќерухоме майно (земл¤) може бути у власност≥ приватних ос≥б ≥ у власност≥ держави. ѕраво на майно може виникати або в≥дм≥н¤тис¤ на основ≥ постанови конкретноњ особи, що маЇ в≥дпов≥дну владу.
«обовТ¤зальне право 
«обовТ¤занн¤ виникають ≥з договор≥в ≥ дел≥кт≥в. «обовТ¤занн¤ з договор≥в розпод≥л¤ютьс¤ за двома групами. ¬ир≥шальним моментом, що в≥дмежовуЇ одну групу в≥д ≥ншоњ, Ї на¤вн≥сть чи в≥дсутн≥сть обовТ¤зку передати р≥ч, ¤ка Ї пред-метом угоди. ƒо першоњ групи договор≥в, що повТ¤зан≥ з пе-редачею реч≥, належать договори м≥ни, позики, найму майна, куп≥вл≥-продажу. ƒо другоњ групи Ц договори товариства, до-рученн¤.
Ўлюбно-с≥мейне право 
√лавою с≥мТњ Ї чолов≥к, ¤кий т≥льки ≥ вважаЇтьс¤ людиною. Ќа дружин ≥ дочок дивилис¤ ¤к на р≥ч. Ўлюбна угода в ≥слам≥ б≥льш близька до договору куп≥вл≥-продажу, вол¤ ж≥н-ки не маЇ н≥¤кого значенн¤.
«а мусульманським правом чолов≥ки можуть одружуватись з немусульманками, але мусульманкам заборонено од-ружуватис¤ з нев≥рними. Ўар≥ат дозвол¤Ї чолов≥ку мати чо-тирьох законних дружин ≥ будь-¤ку к≥льк≥сть наложниць. Ўлюб розриваЇтьс¤ за ф≥зичних недол≥к≥в одного з подружж¤, при зрад≥, ¤кщо кревна р≥дн¤, а чолов≥к може роз≥рвати шлюб без будь-¤ких причин.
ƒружина може купити право на роз≥рванн¤ шлюбу, може розлучитись, коли чолов≥к не виконуЇ своњх обовТ¤зк≥в (не утримуЇ њњ, чинить стосовно нењ дискрим≥нац≥ю на користь ≥нших дружин).
¬ийшовши зам≥ж, ж≥нка переходила п≥д владу чолов≥ка ≥ повинна була ухил¤тис¤ в≥д зустр≥ч≥ ≥з сторонн≥ми мужчинами, не зТ¤вл¤тись у громадських м≥сц¤х, носити паранджу.
—падкове право 
”спадкуванн¤ майна проходить за законом ≥ запов≥том. —падкодавець розпор¤джаЇтьс¤ на св≥й розсуд т≥льки трети-ною майна. ”спадковують майно ¤к чолов≥ки, так ≥ ж≥нки. (У«апов≥даЇ јллах в≥дносно ваших д≥тей: сину Ц частку, под≥б-ну частц≥ двох дочокФ). “обто кожен ≥з спадкоЇмц≥в маЇ право на певну частину спадщини.
—падкоЇмець м≥г призначити особу, ¤ка за його дорученн¤м зд≥йснювала фактичний розпод≥л спадщини.
—пециф≥чною рисою мусульманського спадкового права Ї те, що до спадкоЇмц≥в переход¤ть т≥льки права, а не зобовТ¤занн¤ спадкодавц¤, тобто спадкоЇмц≥ одержують т≥льки те майно, ¤ке залишалось п≥сл¤ виплати вс≥х зобовТ¤зань померлого.
 рим≥нальне право 
¬оно покликане забезпечити захист пТ¤ти основних ц≥нностей ≥сламу, а саме: рел≥г≥њ, житт¤, розуму, продовженн¤ роду та власност≥. ÷≥ ц≥нност≥ визначен≥ ≥сламом, пос¤ганн¤ на них Ї злочином ≥ розгл¤даЇтьс¤ ¤к заборонене јллахом д≥¤нн¤, за ¤ке в≥н, безумовно, караЇ. ћусульманська правова док-трина виробила класиф≥кац≥ю злочин≥в, зг≥дно з ¤кою злочи-ни под≥л¤ютьс¤ на три групи: хадд, к≥сас ≥ тазир.
1. «лочини групи УхаддФ визнаютьс¤ найнебезпечн≥шими, бо вони пос¤гають на Фправа јллахаФ (тобто, на ≥нтереси вс≥Їњ мусульманськоњ общини), ≥ призвод¤ть до покаранн¤, що од-нозначно визначен≥  ораном, сунною або точно встановлен≥ правозастосовчою практикою Фѕраведних хал≥ф≥вФ. “акими злочинами визнаютьс¤:
 рад≥жка. «а цей злочин  оран встановлюЇ точно визначену м≥ру покаранн¤: У«лод≥ю та злод≥йц≥ в≥дс≥кайте њх руки у в≥дплату за те, що вони вкрали, ¤к настраханн¤ в≥д јллахаФ. «а мусульманською правовою теор≥Їю Ї ч≥тк≥ вимоги до субТЇктивноњ та обТЇктивноњ стор≥н крад≥жки, зг≥дно з ¤кими вона вважаЇтьс¤ злочином категор≥њ УхаддФ. “ак, в≥друбуванн¤ руки злод≥ю можливо т≥льки за умов, що в≥н Ї людиною в≥льною (не рабом), повнол≥тньою ≥ псих≥чно здоровою. ƒл¤ застосуванн¤ ц≥Їњ санкц≥њ маЇ значенн¤ ≥ м≥сце, з ¤кого було викрадено майно. ÷е мусить бути м≥сце його пост≥йного збе-р≥ганн¤, куди злочинець не маЇ в≥льного доступу. “ому не на-лежать до злочин≥в категор≥њ УхаддФ ≥ не караютьс¤ жорстоко крад≥жка, скоЇна в громадському м≥сц≥, крад≥жка, ¤ку г≥сть вчинив у хаз¤њна, котрий запросив його до себе, викраденн¤ тварин з в≥дкритого пасовиська, плод≥в ≥з саду, що не охорон¤вс¤.
 р≥м того, викрадене майно також маЇ в≥дпов≥дати де-¤ким вимогам. …ого варт≥сть повинна бути вищою за певну суму (у р≥зних вар≥антах в≥д ¼ до 1 динара). ÷е майно маЇ бути УдозволенимФ дл¤ мусульман ≥ в≥льно продаватись на ринку. “ому за крад≥жку вина або свинини, ¤к≥ вважаютьс¤ заборо-неними дл¤ мусульман, та продукт≥в, що швидко псуютьс¤ ≥ тому не можуть бути реал≥зован≥ на ринку, в≥друбуванн¤ руки не застосовуЇтьс¤.
«а на¤вност≥ вс≥х необх≥дних умов злочинець караЇтьс¤ в≥друбуванн¤м правоњ руки, за другу крад≥жку Ц л≥воњ ноги. «а третю крад≥жку у б≥льшост≥ випадк≥в в≥друбувалась голова, а в де¤ких випадках Ц друга рука або нога. ƒоведенн¤м крад≥жки визнаЇтьс¤ св≥дченн¤ або з≥знанн¤ злочинц¤.
ѕерелюбство (позашлюбн≥ статев≥ стосунки) розгл¤даЇтьс¤ ¤к злочин, що пос¤гаЇ на одну з ц≥нностей, ¤ка охо-рон¤Їтьс¤ ≥сламом (продовженн¤ роду) ≥ одночасно становить загрозу основам морал≥ та ≥нтересам с≥мТњ. “ому  оран засу-джуЇ цей гр≥х: У≤ не наближайс¤ до перелюбства, адже це Ц мерзота ≥ поганий шл¤хФ.  ораном передбачено суворе ≥ однозначне покаранн¤ за цей злочин: Уѕерелюбника ≥ перелюбни-цю Ц побивайте кожного сотнею удар≥в.Ф ÷¤ норма доповню-Їтьс¤ сунною: ¤кщо хтось з перелюбник≥в знаходитьс¤ у шлюб≥, то в≥н не т≥льки караЇтьс¤ сотнею удар≥в, а й забива-Їтьс¤ кам≥нн¤м до смерт≥. ƒоведенн¤м вчиненн¤ цього злочину Ї св≥дченн¤ не менше чотирьох св≥дк≥в або з≥знанн¤ п≥дозрюваного також не менше чотирьох раз≥в. 
–озб≥й. «а вчиненн¤ цього злочину  оран встановлюЇ комплекс жорстоких покарань: смерть, розпТ¤тт¤, в≥друбуванн¤ руки ≥ ноги навхрест, вигнанн¤. —убТЇктом покаранн¤ за розб≥й м≥г бути лише повнол≥тн≥й чолов≥к Ц мусульманин, псих≥чно здоровий ≥ т≥льки за умови, що потерп≥лий, ¤кий був власником ≥ законним володарем викраденого майна, також мусульманин. 
¬живанн¤ спиртного розгл¤даЇтьс¤ ¤к т¤жкий злочин, тому що воно пос¤гаЇ на розум, ¤кий Ї одн≥Їю з ц≥нностей ≥с-ламу. јдже без розуму неможлива в≥ра в јллаха. “очно визначена м≥ра покаранн¤ за цей злочин Ї у сунн≥ та коментар¤х доктор≥в ≥сламу ≥ становить близько 80 удар≥в або смертну кару, ¤кщо злочин вчинено вчетверте. ѕокаранн¤ застосову-валось лише за добров≥льний гр≥х. ¬ ≥нших випадках (вжи-ванн¤ спиртного п≥д загрозою насилл¤, помилково, з метою л≥куванн¤) винуватий зв≥льн¤вс¤ в≥д покаранн¤.
Ѕунт (смута) розум≥Їтьс¤ ¤к спроба усуненн¤ глави дер-жави, непокора влад≥ на вс≥х њњ р≥вн¤х та ≥нша антидержавна д≥¤льн≥сть, що пос¤гаЇ на основи мусульманського пол≥тич-ного ладу, п≥дриваЇ осв¤чен≥ шар≥атом п≥двалини способу житт¤. «а бунт  оран ≥ сунна встановили однозначну санкц≥ю Ц смертну кару. 
«рада ≥сламу. ѕон¤тт¤ цього злочину охоплюЇ так≥ д≥њ, ¤к в≥ров≥дступництво, ¤зичество та богохульство. «рада ≥сламу загрожуЇ рел≥г≥њ Ц головн≥й ц≥нност≥, ¤ку охорон¤Ї ≥слам. ќтже, цей злочин становить найб≥льшу сусп≥льну небезпеку, а тому за його скоЇнн¤ передбачено одну м≥ру покаранн¤ Ц смертну кару.
«лочини категор≥њ Ук≥сасФ. ÷¤ група включаЇ злочини, за скоЇнн¤ ¤ких призначаЇтьс¤ визначена санкц≥¤, що маЇ назву Ук≥сасФ ≥ означаЇ запод≥¤нн¤ злочинцю шкоди, р≥вноњ насл≥дкам цього д≥¤нн¤. ќсновними злочинами ц≥Їњ категор≥њ Ї вбивство ≥ т≥лесн≥ ушкодженн¤ необоротного характеру. “ому корен≥ такого п≥дходу ч≥тко вбачаютьс¤ у принцип≥ тал≥ону.
ѕередбачаючи смертну кару за вбивство, мусульманське право допускаЇ можлив≥сть застосуванн¤ за вибором потерп≥-лоњ сторони одного з трьох Ук≥сасФ (визначених покарань): смертну кару, прощенн¤ злочинц¤ або виплату ним викупу за кров (100 верблюд≥в або 1 тис. золотих динар≥в, чи 12 тис. динар≥в паперовими грошима).
«а вчиненн¤ т≥лесних ушкоджень злочинець не прит¤гу-вавс¤ до покаранн¤ до повного вил≥ковуванн¤ потерп≥лого. ÷е робило можливим визначенн¤ вс≥х насл≥дк≥в дл¤ здоровТ¤ в≥д одержаних ушкоджень ≥, в≥дпов≥дно, м≥ри покаранн¤ зло-чинц¤ за принципом тал≥ону. «а згодою потерп≥лого або, ¤кщо покаранн¤ за тал≥оном було суттЇво ускладнено (наприклад, при пошкодженн≥ внутр≥шн≥х орган≥в), злочинець виплачував викуп за кров.
«лочини категор≥њ УтазирФ. ÷¤ група обТЇднуЇ злочини, ¤к≥ пос¤гають на Дправа јллахаФ (≥нтереси вс≥Їњ общини) або на приватн≥ ≥нтереси, але за ¤к≥ в джерелах права визначаЇть-с¤ не конкретна м≥ра покаранн¤, а санкц≥¤, що може зм≥нюва-тись з урахуванн¤м обТЇктивного чи субТЇктивного боку д≥¤н-н¤. ќтже, УтазирФ застосовувавс¤ при скоЇн≥ злочин≥в, за ¤к≥ не передбачалось точно визначених санкц≥й категор≥й УхаддФ або Ук≥сасФ. ÷е стосуЇтьс¤, наприклад, невиконанн¤ де¤ких рел≥г≥йних обовТ¤зк≥в, порушенн¤ зобовТ¤зань за угодами, не-виплати викупу за кров, шахрайства, порушенн¤ правил по-вед≥нки у громадських м≥сц¤х, свав≥лл¤ щодо п≥длеглих, чак-лунства. 
У“азирФ маЇ багато р≥зновид≥в. —еред них: усний осуд, вод≥нн¤ нап≥воголеноњ людини м≥стом з публ≥чним оголошенн¤м скоЇного гр≥ха, розпТ¤тт¤ на три дн≥ без доведенн¤ до смерт≥, але ≥з забороною приймати њжу, позбавленн¤ вол≥, штраф, т≥лесн≥ покаранн¤, смертна кара та ≥нше. Ќа в≥дм≥ну в≥д УхаддаФ ≥ Ук≥сасуФ, УтазирФ може застосовуватись ≥ до неповнол≥тн≥х.

<< попередн¤     зм≥ст     наступна >>