“≈ћј 2.4. ƒержава ≥ право феодальноњ Ќ≥меччини

1. ”творенн¤ ≥ розвиток феодальноњ держави у X Ц X≤≤ ст.
2. ¬иникненн¤ та особливост≥ станово-представницькоњ монарх≥њ.
3. —тановленн¤ кн¤з≥вського абсолютизму.
4. ќсобливост≥ розвитку феодального права в Ќ≥меччин≥.

”творенн¤ ≥ розвиток феодальноњ держави в X Ц X≤≤ ст.
–озпад ≥мпер≥њ  арла ¬еликого у середин≥ ≤X стол≥тт¤ поклав початок самост≥йному ≥снуванню —х≥дно-‘ранкського корол≥вства. „ерез сто рок≥в воно стало називатись “евтонською державою, а п≥зн≥ше Ц Ќ≥меччиною.
Ќ≥меччина ¤к Їдиний державний прост≥р виникла не в≥д-разу. ” “евтонськ≥й держав≥ було к≥лька ранньофеодальних утворень Ц герцогства —аксон≥¤, “юр≥нг≥¤, ‘ранкон≥¤, Ўваб≥¤ та Ѕавар≥¤. √ерцог мало чим в≥др≥зн¤вс¤ в≥д вожд¤ племен≥, орган≥зац≥¤ влади була прим≥тивною.
Ќаприк≥нц≥ X ст. кн¤з≥вства згуртувались, у них зТ¤вилась чудова на той час арм≥¤. Ќ≥мецький король ќттон ≤ прагнув п≥дкорити ≤тал≥ю. –имський папа потребував п≥дтримки н≥мецького корол¤, тому що м≥сцев≥ феодали захопили владу в –им≥. 
ќттон ≤ в середин≥ X ст. захоплюЇ п≥вн≥чну ≥ центральну частини ≤тал≥њ, ≥ в 962 роц≥ папа римський коронуЇ його ≥м-перською короною. —творена ќттоном ≤ ≥мпер≥¤ в X≤≤ ст. оде-ржала назву Ђ—в¤щенна римська ≥мпер≥¤ н≥мецькоњ нац≥њї. ÷¤ назва збер≥галась до 1806 року.
” X≤≤ ст. н≥мецьк≥ кн¤з≥вства переживали занепад, центроб≥жн≥ сили послаблювали могутн≥сть ≥мпер≥њ.  орол≥ з династ≥њ √огенштауфен≥в намагались силою приЇднати ≤тал≥ю, але безусп≥шно. ‘р≥др≥х ≤ Ѕарбаросса (1152 Ц 1190 рр.), його син ≥ онук також зазнали невдач≥. “евтонський орден рицар≥в був розбитий у 1242 р. ќлександром Ќевським на „удському озер≥.
—усп≥льний лад
Ќ≥меччина в економ≥чному в≥дношенн≥ постаЇ одн≥Їю з найб≥льш в≥дсталих крањн ™вропи. ‘еодальн≥ в≥дносини стали розвиватись у крањн≥ не ран≥ше ’≤≤ ст. 
Ќ≥мецьке сусп≥льство под≥л¤лось на два основн≥ класи: в≥йськовий Ц лицарство ≥ податний Ц сел¤нство. ”творенню цих двох стан≥в спри¤ла реформа корол¤ √енр≥ха ѕтахолова (919 Ц 936 рр.), ¤ка була викликана необх≥дн≥стю створити к≥нноту дл¤ боротьби з угорц¤ми. «а реформою, особи, ¤к≥ могли воювати у р¤дах к≥ннотник≥в, були зарахован≥ до в≥йсь-кового стану, а вс≥ ≥нш≥ зарахувались до податного стану. ” звТ¤зку з цим до в≥йськового стану потрапила ≥ заможна час-тина сел¤нства, а також де¤к≥ категор≥њ нев≥льних слуг феодал≥в.
¬≥йськовий стан не був однор≥дним: кр≥м великих землевласник≥в, св≥тських ≥ духовних, до нього входили середн≥ ≥ др≥бн≥ лицар≥.
ѕодатний стан складавс¤ ≥з в≥льних ≥ нев≥льних сел¤н. —еред них тривалий час ≥снували земельн≥ власники: частина сел¤н волод≥ла землею на основ≥ чинша, тобто внесенн¤ певних платеж≥в на користь власника земл≥. Ќев≥льн≥ були кр≥па-ками, що працювали на земл≥ або слугували при двор≥ феодала.
ћ≥щани були землевласниками або ж торговц¤ми ≥ рем≥сниками. ‘актично, вони не могли розгл¤датис¤ ¤к податний стан, тому що податками обкладались м≥ста, а не окрем≥ громад¤ни.
” ’≤≤ ст. у Ќ≥меччин≥ склались феодальн≥ стани.
—труктура класу феодал≥в визначалась в≥дносинами земельноњ власност≥. Ќайб≥льшим землевласником був король. ¬елик≥ земельн≥ волод≥нн¤ мали герцоги, пфальцграфи, графи, рицар≥.
ѕор¤д ≥з св≥тською знаттю сто¤ли прелати церкви Царх≥Їпископи, Їпископи, абати.
¬заЇмов≥дносини м≥ж феодалами будувались на ленних звТ¤зках ≥ були багатоступеневими, але в де¤ких випадках збер≥галось пр¤ме п≥дпор¤дкуванн¤ феодальних власник≥в королю, що було характерне дл¤ ранньофеодальноњ держави.
‘еодальна ≥Їрарх≥¤, ¤ка склалась у Ќ≥меччин≥ в ’≤≤ ст., виступаЇ в —аксонському ≥ Ўвабському зерцалах ¤к ≥Їрарх≥¤ шести ≥ семи в≥йськових щит≥в (—аксонське зерцало, книга ≤, ст. 3). ≤Їрарх≥¤ носила в≥йськовий характер. ” той же час вона була формою державноњ орган≥зац≥њ н≥мецьких феодал≥в.
ƒержавний лад
” ≤’-’ ст. у Ќ≥меччин≥ спостер≥гаЇтьс¤ посиленн¤ корол≥вськоњ влади, обумовлене тим, що багаточисельн≥ велик≥ ≥ середн≥ землевласники потребували допомоги сильноњ корол≥вськоњ влади, дл¤ захопленн¤ в≥льних земель ≥ закр≥паченн¤ в≥льних общинник≥в; вона була потр≥бна ≥ монастир¤м, ≥ Їпископам, ¤к≥ були зац≥кавлен≥ в розширенн≥ церковного землеволод≥нн¤. ѕол≥тичного обТЇднанн¤ Ќ≥меччини вимагала на¤вн≥сть зовн≥шньоњ небезпеки (напади норман≥в, угорц≥в).
” боротьб≥ з герцогами корол≥вська влада намагалась за-ручитис¤ п≥дтримкою церкви.
“ак, ќттон ≤, намагаючись обмежити самост≥йн≥сть герцог≥в, видав так зван≥ Уоттоновськ≥ прив≥лењФ, сутн≥сть ¤ких була, перш за все, у територ≥альному розширенн≥ церковного ≥мун≥тету, ¤кий розповсюджувавс¤ не т≥льки на церковн≥ во-лод≥нн¤, а й на весь рег≥он, де вони були розм≥щен≥.
÷ентром вищоњ державноњ влади був корол≥вський дв≥р, ¤кий складавс¤ з член≥в корол≥вськоњ с≥мТњ, њхн≥х слуг, м≥н≥стер≥ал≥в ≥ службовц≥в в≥льного походженн¤, ¤к≥ складали ур¤довий апарат .
ѕри корол≥вському двор≥ пост≥йно знаходилась значна к≥льк≥сть церковних ≥ св≥тських феодал≥в, з ¤ких призначались вищ≥ сановники: канцлер, камерар≥й, капелан, дворецький, маршал. ¬ищою посадовою особою був канцлер, ¤кий в≥дав ус≥ма справами управл≥нн¤. ¬ажливе значенн¤ мала посада дворецького (майордома), ¤кий в≥дав справами корол≥вського двору.
” пол≥тичному житт≥ крањни велику роль в≥д≥гравали збори феодал≥в. як суверенний орган, вони виступали при усуненн≥ корол≥в в≥д влади, а також у той час, коли король ще не був обраний. «бори визначали компетенц≥ю корол¤, видавали законодавч≥ акти, вступали в переговори з папою, при-значали вищих посадових ос≥б.
Ќа початку ’≤ ст. при корол≥ була створена рада вищих представник≥в знат≥ (гофтаг), разом з ¤кою король розгл¤дав найважлив≥ш≥ справи.
” к≥нц≥ ’≤ ст. у Ќ≥меччин≥ запанували принципи виборчоњ монарх≥њ. ќбранн¤ корол¤ кн¤з¤ми було юридичним актом. “ой, хто не брав участ≥ у виборах, вважав себе в≥льним в≥д корол≥вськоњ влади.

¬иникненн¤ та особливост≥ станово-представницькоњ монарх≥њ
—лабк≥сть центральноњ влади Ц характерна особлив≥сть феодальноњ монарх≥њ в Ќ≥меччин≥. ≤мператорам лише на короткий час вдавалос¤ п≥дкор¤ти соб≥ кн¤з≥вства, приборкувати св≥тських ≥ духовних феодал≥в. Ќав≥ть у власних волод≥нн¤х н≥мецьк≥ ≥мператори були обмежен≥ у д≥¤х, залежн≥ в≥д папи римського ≥ в≥д ус≥Їњ знат≥.
ƒо початку ’≤≤≤ ст. корол≥вська (≥мператорська) влада була ще значною. ”правл≥нн¤ будувалось за дв≥рцево-вотчинною системою. ¬ладу на м≥сц¤х зд≥йснювали графи. « часом вони привласнили соб≥ спадкоЇмн≥ права. ѕосиленн¤ влади герцог≥в, граф≥в та Їпископ≥в привело до децентрал≥зац≥њ дер-жави.
‘еодальна роздроблен≥сть Ќ≥меччини була закр≥плена «олотою буллою 1356 р., ¤ка була видана ≥мператором  ар-лом V (королем „ех≥њ). «г≥дно з положенн¤м «олотоњ булли папу римського було усунуто в≥д вибор≥в н≥мецьких ≥мпера-тор≥в, визнавалась повна пол≥тична самост≥йн≥сть курфюрст≥в, до того ж вони одержали, так звану, регал≥ю Ц ви-ключне право видобутку дорогоц≥нних метал≥в ≥ чеканки мо-нети. ” булл≥ було врегульовано пор¤док обранн¤ ≥мператора. ѕраво його обранн¤ було визнано за трьома духовними кур-фюрстами (ћайнцським,  ельнським ≥ “р≥рським) та чотирма (Ѕогем≥¤, ѕфальц, —аксен ¬ютенберг ≥ Ѕранденбург) св≥тсь-кими земл¤ми.
У«олота буллаФ узаконила приватн≥ в≥йни, кр≥м в≥йни ва-сал≥в проти сеньйор≥в. Ќею було заборонено союзи м≥ст. –≥-шенн¤ вс≥х важливих справ ≥мпер≥њ передавалось колег≥њ кур-фюрст≥в, ¤ка повинна була скликатись щор≥чно.
ƒержавний лад 
¬ище управл≥нн¤ Ќ≥меччини зосереджувалось у руках колег≥њ курфюрст≥в, ¤к≥ обирали ≥мператора ≥ були його радниками.
„ас в≥д часу збиравс¤ рейхстаг, що складавс¤ з трьох ку-р≥й: курфюрст≥в, кн¤з≥в ≥ ≥мперських м≥ст. ƒр≥бне двор¤нство не мало у рейхстаз≥ свого представництва. Ќе мало його ≥ се-л¤нство.
–ейхстаг скликавс¤ ≥мператором дв≥ч≥ на р≥к, ≥нколи Ц один раз в дек≥лька рок≥в. –ейхстаг вир≥шував питанн¤ щодо встановленн¤ земського миру, орган≥зац≥њ загально≥мперських в≥йськових заход≥в, в≥йни ≥ миру, в≥дносин з ≥ншими державами, обкладанн¤ ≥мперськими повинност¤ми, територ≥альних зм≥н у склад≥ ≥мпер≥њ ≥ кн¤з≥вствах, зм≥н в ≥мперському прав≥. –≥шенн¤ рейхстагу виконувались засобами окремих зе-мель, ¤к≥ входили у склад ≥мпер≥њ, що не завжди призводило до њх ч≥ткого виконанн¤. ” перервах м≥ж зас≥данн¤ми ≥мпера-тор м≥г видавати при участ≥ член≥в своЇњ ради укази, але вони набували силу закону лише п≥сл¤ затвердженн¤ њх рейхста-гом. ≤мператорська влада була слабкою. ≤мператор не мав за-гально≥мперського в≥йська, загально≥мперського суду.
¬лада кн¤з≥в в окремих земл¤х спочатку не була необмеженою. “ам ≥снували ландтаги Ц станов≥ представництва духовенства, двор¤н ≥ м≥щан, ≥нод≥ зустр≥чаютьс¤ у цих збо-рах ≥ представники в≥льного сел¤нства. «а структурою ц≥ збо-ри були двох- або трьохпалатними. 
 омпетенц≥¤ ландтаг≥в у р≥зн≥ пер≥оди њх розвитку була р≥зною. Ћандтаг вважавс¤ верховним судом кн¤з≥вства, поки не виникли особлив≥ суди, до ¤ких п≥зн≥ше перейшла юрисдикц≥¤ лантаг≥в. ≤ тод≥ в≥н у де¤ких державах став апел¤ц≥йною ≥нстанц≥Їю дл¤ цих суд≥в. Ћандтаг також вир≥шував справи, що не входили в юрисдикц≥ю суд≥в (наприклад, пол≥-тичн≥). ¬они втручались в управл≥нн¤ державою, впливали на формуванн¤ кн¤з≥вськоњ ради, а також на призначенн¤ вищих чиновник≥в. Ќайб≥льш важливим правом ландтаг≥в було пра-во встановленн¤ податк≥в. ≤з зростанн¤м державних потреб ≥ зменшенн¤м домен≥в кн¤з¤м усе част≥ше потр≥бно було звер-татись до ландтаг≥в за грошовими субсид≥¤ми. ¬они надавали грошов≥ суми на утриманн¤ в≥йська, що давало можлив≥сть втручатис¤ в управл≥нн¤ арм≥Їю, буд≥вництво оборонних спо-руд та ≥н.
“аким чином, ландтаги, у певн≥й м≥р≥, обмежували владу кн¤з≥в, ≥ були, по сут≥, б≥льш станово-представницькими органами, н≥ж рейхстаг, що даЇ п≥дстави вважати, що станово-представницька монарх≥¤ в Ќ≥меччин≥ розвивалась у межах окремих кн¤з≥вств, а не в межах ус≥Їњ ≥мпер≥њ.
¬елику роль у Ќ≥меччин≥ в≥д≥гравали м≥ста. ”правл≥нн¤ м≥стом залежало в≥д його правового статусу. ¬еликою самост≥йн≥стю користувались ≥мперськ≥ м≥ста, близько до них сто¤ли в≥льн≥ м≥ста, менше прав було у кн¤з≥вських м≥ст. ” X≤≤≤ЦX≤V ст. б≥льш≥сть м≥ст одержали пол≥тичн≥ вольност≥ ≥ були самоуправл≥нськими одиниц¤ми. «аконодавча влада в м≥стах зд≥йснювалась радою, ¤ка складалась з ком≥с≥й окремих галузей м≥ського господарства. ¬иконавча влада належала маг≥страту з одним чи дек≥лькома бургом≥страми.
” друг≥й половин≥ X≤V ст. стали виникати союзи м≥ст, необх≥дн≥ дл¤ боротьби з др≥бними рицар¤ми ≥ кн¤з¤ми, ¤к≥ намагались вс≥л¤ко прит≥сн¤ти м≥ста.
—усп≥льний лад
« розвитком феодал≥зму в≥дбуваютьс¤ зм≥ни в станово- класов≥й структур≥ сусп≥льства. ¬становилась довол≥ значна р≥зниц¤ м≥ж верхн≥ми шарами Ц аристократ≥Їю ≥ нижчим двор¤нством. ≤з аристократ≥њ вид≥лилась невелика група св≥тсь-ких ≥ духовних феодал≥в Ц курфюрст≥в. ћайже повн≥стю зни-кло середнЇ двор¤нство. ќсновну масу нижчого двор¤нства з X≤V ст. складали м≥н≥стер≥али. ѕанськими слугами вони вступали у рицар≥ ≥, таким чином, ставали в≥льними ≥ входили у число двор¤н. ѕ≥зн≥ше, з розвитком кап≥тал≥стичних в≥дно-син, значенн¤ рицарства падаЇ.
Ќ≥мецьк≥ м≥ста под≥л¤лись на три види: ≥мперськ≥ м≥ста, ¤к≥ були безпосередн≥ми васалами корол¤; в≥льн≥ м≥ста, ¤к≥ не платили податк≥в ≥ мали повне самоуправл≥нн¤; кн¤з≥вськ≥ м≥-ста, статус ¤ких визначавс¤ кн¤зем, на територ≥њ ¤кого вони знаходились. Ќаселенн¤ м≥ст було неоднор≥дним. ƒо пан≥вного класу в≥дносились землевласники ≥ купц≥. Ќа нижчому ща-бл≥ знаходились рем≥сники, п≥дмайстри, поденщики.
” поземельних в≥дносинах Ќ≥меччини в≥дбулись важлив≥ зм≥ни, викликан≥ проникненн¤м у с≥льське господарство товарно-грошових в≥дносин. ÷≥ зм≥ни виразились у послабленн≥ кр≥посноњ залежност≥ сел¤н, ¤к≥ одержали самост≥йн≥сть. Ќай-б≥льш заможн≥ в≥льн≥ сел¤ни, орендували велик≥ земельн≥ д≥-л¤нки у феодал≥в, сплачуючи за оренду грошовий чинш. ¬е-лик≥ орендатори з часом ставали др≥бними пом≥щиками. –а-зом з тим залишалась велика маса залежного сел¤нства, ¤ке було Узалежним по земл≥Ф ≥ Уособисто залежнимФ. ѕерш≥ були прикр≥плен≥ до земл≥, ¤ку займали спадково, виконуючи певн≥ визначен≥ повинност≥. ќсобисто залежн≥ виконували повинност≥, розм≥р ¤ких не був ч≥тко визначений.
—удоустр≥й Ќ≥меччини
–озпад франкськоњ монарх≥њ ≥ розвиток феодал≥зму призв≥в до утворенн¤ в пом≥ст¤х землевласник≥в феодальних суд≥в. —початку землевласник мав право судити лише своњх кр≥посних, але п≥зн≥ше його юрисдикц≥¤ поширилась на все на-селенн¤, ¤ке проживало на його територ≥њ.
ѕор¤д з феодальним, ≥снували церковн≥ суди, юрисдикц≥¤ ¤ких поширювалась ¤к на певн≥ категор≥њ людей (духовенство ≥ де¤к≥ розр¤ди св≥тських ос≥б), так ≥ на певне коло справ (шлюбно-с≥мейн≥ справи, духовн≥ запов≥ти). 
“рет≥й вид складали м≥ськ≥ суди. —клад м≥ських суд≥в у окремих м≥стах був р≥зним. ” де¤ких суд зд≥йснювавс¤ суддею ≥ зас≥дател¤ми Ц шефенами, в ≥нших Ц м≥ською радою. ” б≥льшост≥ м≥ст судд≥в обирала м≥ська община.
« укр≥пленн¤м кн¤з≥вськоњ влади був створений вищий суд у кн¤з≥вствах. —удов≥ функц≥њ мали ≥ управител≥ округ≥в Ц амтмани.  р≥м того, в округах були нижч≥ суди з р≥зноман≥тною компетенц≥ю.
” ¬естфал≥њ широкого розповсюдженн¤ одержали особлив≥ суди Ц суди фем≥в.

—тановленн¤ кн¤з≥вського абсолютизму
” к≥нц≥ XV ст. ≥ перш≥й половин≥ XV≤ ст. у Ќ≥меччин≥ настаЇ пер≥од розкв≥ту господарськоњ д≥¤льност≥. јле розвиток господарства йшов дещо ≥ншим шл¤хом, н≥ж в јнгл≥њ ≥ ‘ранц≥њ. Ќ≥ одне м≥сто в Ќ≥меччин≥ не стало господарським центром, ¤ким був, наприклад, Ћондон в јнгл≥њ. ≈коном≥чний розвиток Ќ≥меччини в≥др≥зн¤вс¤ великою нер≥вном≥рн≥стю њњ окремих рег≥он≥в. ¬ јнгл≥њ ≥ ‘ранц≥њ розвиток торг≥вл≥ призв≥в до централ≥зац≥њ, у Ќ≥меччин≥ Ц до обТЇднанн¤ ≥нтерес≥в навко-ло м≥сцевих центр≥в, що спри¤ло пол≥тичн≥й роздробленост≥.
” перш≥й половин≥ XV≤ ст. у Ќ≥меччин≥ в≥дбуваЇтьс¤ ре-формац≥¤, ¤ка до вс≥х умов, що розТЇднували њњ, додала ще од-ну Ц в≥роспов≥данн¤. Ќ≥меччина розд≥лилась на протестантську (п≥вн≥ч) ≥ католицьку (п≥вдень). 
–еформац≥¤ супроводжувалась соц≥альними виступами, з ¤ких найб≥льш важливим було сел¤нське повстанн¤ 1525 р. ” результат≥ повстанн¤ було розорене духовенство, двор¤нство, кн¤з≥вськ≥ м≥ста, населенн¤ ¤ких брало участь у в≥йн≥, позбавл¤лось своњх прив≥лењв ≥ потрапл¤ло в повну залежн≥сть в≥д кн¤з≥в. 
 н¤з≥вська влада посилилась за рахунок послабленн¤ м≥ст, розоренн¤ частини двор¤нства, ¤ке потерп≥ло в≥д сел¤нського повстанн¤ ≥ змушене було шукати опори у кн¤з≥вськоњ влади.
“ридц¤тил≥тн¤ в≥йна (1618 Ц 1648 рр.), ¤ка велась п≥д ре-л≥г≥йними лозунгами боротьби католик≥в з протестантами, вир≥шувала пол≥тичн≥ завданн¤. ѕ≥вн≥чно-н≥мецьк≥ кн¤з≥ бо-ролись проти посиленн¤ ≥мператорськоњ влади ≥ створенн¤ Їдиноњ нац≥ональноњ держави.
Ѕоротьба зак≥нчилась перемогою кн¤з≥в, њх влада ще б≥льше посилилась. ¬они стали майже незалежн≥ в≥д ≥мператорськоњ влади: за ¬естфальським миром 1648 р. кн¤з≥ набули права укладати союзи не т≥льки один з одним, але й з ≥нозем-ними державами. ѕол≥тичне Їднанн¤, розвиток централ≥зац≥њ, чиновництва ≥ суду в≥дбувалис¤ у середин≥ кожного кн¤з≥вства.
—таново-представницьк≥ установи у б≥льшост≥ кн¤з≥вств припинили своЇ ≥снуванн¤, а в ≥нших Ц переживали занепад.
” XV≤≤ ст. у кн¤з≥вствах панував абсолютизм, ¤кий в≥др≥зн¤вс¤ в≥д централ≥зованих абсолютних монарх≥й «аходу. 
як ≥ станово-представницька монарх≥¤, абсолютизм склавс¤ не на вс≥й територ≥њ ≥мпер≥њ, а в межах окремих кн¤з≥вств.
 н¤з≥вський абсолютизм був вираженн¤м повного усп≥ху феодальноњ реакц≥њ, перемогою над буржуазним рухом, п≥дкоренн¤м слабоњ н≥мецькоњ буржуаз≥њ кн¤з¤м.
” друг≥й половин≥ XV≤≤ ст. найб≥льшими абсолютиськими державами були ѕрусc≥¤ ≥ јвстр≥¤, ¤к≥ суттЇво в≥др≥зн¤лись одна в≥д одноњ: ѕрусс≥¤ була переважно протестантською крањною, а јвстр≥¤ Ц католицькою. ’оча прусська дер-жава складалась ≥з дек≥лькох окремих держав, њњ населенн¤ було н≥мецьким або он≥меченим, тод≥ ¤к јвстр≥¤ складалась ≥з земель, заселених р≥зними нац≥ональност¤ми. ћ≥ж обома крањнами ≥снував пост≥йний антагон≥зм, особливо в питанн≥ про те, кому повинна належати кер≥вна роль у Ќ≥меччин≥.
јвстр≥¤ була менш централ≥зованою державою. —проби представник≥в династ≥њ √абсбург≥в подолали сепаратизм, роздроблен≥сть кн¤з≥вств тривалий час залишались марними. ѕо-значались суперечност≥ м≥ж австр≥йським, угорським ≥ чеським двор¤нством. ѕри ≥мператор≥ д≥¤ли так≥ установи: державна рада, корол≥вська канцел¤р≥¤, в≥йськова рада, комерцколег≥¤.
—проби знищити самост≥йн≥сть пров≥нц≥йних сейм≥в ≥ ландтаг≥в не дали бажаних результат≥в.  орол≥вська влада не могла навТ¤зати пров≥нц≥¤м своњх чиновник≥в ≥ була змушена призначати тих, кого рекомендувала м≥сцева знать.
ƒо ≥мпер≥њ √абсбург≥в входили ”горщина, „ех≥¤, частина ≤тал≥њ, в ¤ких проводилась пол≥тика он≥мечуванн¤ народ≥в, н≥-мецька мова вважалась державною, угорц≥в ≥ чех≥в примушували приймати католицтво. ¬ австр≥йського корол≥вства не було нав≥ть загальноприйн¤тоњ назви. ƒл¤ њњ позначенн¤ за-стосовували своЇр≥дний терм≥н Ц УспадкоЇмне волод≥нн¤ дому √абсбург≥вФ. 
¬насл≥док економ≥чноњ ≥ в≥йськовоњ слабкост≥ јвстр≥њ њњ м≥жнародний авторитет був невеликий.
 олишн¤ “евтонська держава ѕрусс≥¤, навпаки, ставала дедал≥ сильн≥шою. Ќа початку XV≤ ст. њњ герцогу, колишньому васалу ѕольщ≥, вдалос¤ обТЇднати своњ волод≥нн¤ з кн¤з≥вством Ѕранденбурзьким ≥ стати суверенним правителем. Ќа початку XV≤≤ ст. курфюрст ѕрусc≥њ д≥став титул корол¤.
¬иг≥дне географ≥чне положенн¤, ум≥нн¤ корол≥в одержувати дл¤ себе вигоду ≥з складноњ м≥жнародноњ ситуац≥њ, тонка дипломат≥¤, створенн¤ сильноњ арм≥њ, жорстоке придушенн¤ сел¤нських виступ≥в були основними причинами п≥днесенн¤ Ѕрандербурзько-ѕрусcькоњ держави.
” внутр≥шньому управл≥нн≥ прусським корол¤м вдалос¤ дос¤гти набагато б≥льшоњ централ≥зац≥њ, н≥ж монархам јвстр≥њ. ѕ≥сл¤ усуненн¤ “аЇмноњ ради було створено три важливих в≥домства: внутр≥шн≥х справ, юстиц≥њ, ≥ноземних справ. Ќайб≥льше значенн¤ мали в≥домства внутр≥шн≥х справ ≥ пол≥-ц≥њ. –озгалужений пол≥цейський апарат втручавс¤ в житт¤ п≥дданих аж до того, що заборон¤в ж≥нкам носити модн≥ сукн≥, пудритись тощо.
ќпорою корол¤ були арм≥¤ ≥ чиновництво. „иновницький апарат д≥¤в ч≥тко, орган≥зовано ≥ не випадково вважавс¤ зразковим дл¤ ≥нших н≥мецьких кн¤з≥вств, особливо в ум≥нн≥ здирати податки.
Ћандтаги на м≥сц¤х збер≥гались, але потрапили п≥д контроль призначуваних королем ландрат≥в. Ѕюрократичний апарат монарх≥њ був суворо централ≥зованим, особливо у в≥йсь-ков≥й, пол≥цейськ≥й ≥ ф≥нансов≥й сферах. ¬ладу пом≥щик≥в над сел¤нами король, навпаки, збер≥г ≥ розширив.
ѕрусс≥¤ у XV≤≤≤ ст. була схожа на пол≥цейську державу, в н≥й утвердилос¤ всесилл¤ бюрократ≥њ, воЇнщини з безмежною др≥бТ¤зковою оп≥кою з боку верховноњ влади над ус≥ма сторонами житт¤ п≥дданих.
”становлювавс¤ абсолютизм ≥ в ≥нших н≥мецьких кн¤з≥вствах.  оли ландтаг —аксон≥њ надумав протестувати проти побор≥в курфюрста јвгуста —ильного, останн≥й наказав закрити депутат≥в у зал≥ ≥ тримати, поки не примир¤тьс¤.
¬лада н≥мецького ≥мператора була примарною. Ќ≥меччина була конгломератом корол≥вств, курфюрств, ландграфств, арх≥Їп≥скопств, Їп≥скопств, абатств, волод≥нь духовних орден≥в, ≥мперських рицарств ≥ в≥льних м≥ст. “акий вигл¤д мав на практиц≥ кн¤з≥вський абсолютизм.
ƒо 1806 р. у Ќ≥меччин≥ було 51 ≥мперське м≥сто, близько 360 кн¤з≥вств ≥ до 1,5 тис¤ч≥ рицарських волод≥нь, господар≥ ¤ких також претендували на незалежн≥сть, суверен≥тет.

ќсобливост≥ розвитку феодального права в Ќ≥меччин≥
—пов≥льнен≥ темпи розвитку феодал≥зму на н≥мецьких земл¤х зумовили тривале збереженн¤ там пережитк≥в звичаЇвого права, що в≥дпов≥дало ≥нтересам землевласник≥в. Ѕезл≥ч кн¤з≥вств заважала встановленню Їдиних норм права. ћайже у кожн≥й частин≥ крањни д≥¤ли своњ правов≥ звичањ, з ¤ких па-н≥вний стан намагавс¤ закр≥пити т≥, що обер≥гали њхн≥ прив≥-лењ.
” X≤≤ Ц XV≤ ст. у правотворчост≥ велику роль в≥д≥гравали шефени Ц члени феодальних суд≥в. ¬они зобовТ¤зан≥ були не т≥льки зТ¤совувати фактичну сторону справи, усв≥домлювати й оц≥нювати докази, а й у раз≥ потреби Ув≥дшукувати праваФ. “ому нав≥ть коли випадки були однаковими, шефени могли виносити найр≥зноман≥тн≥ш≥ вердикти, враховуючи ≥нтереси феодал≥в.
” X≤≤≤ ст. зТ¤вились приватн≥ записи права, так≥ ¤к У—ак-сонське зерцалоФ ≥ УЎвабське зерцалоФ. ƒжерелами њх були норми звичаЇвого ≥ канон≥чного права, а також норми, запо-зичен≥ з кодексу ёстин≥ана. јвтором У—аксонського зерцалаФ вважають одного з магдебурзьких шефен≥в ≈йке фон –епхофа.
”же з першоњ статт≥ зб≥рника видно прагненн¤ в≥дт≥снити служител≥в церкви в≥д розгл¤ду громадських прав ≥ право-порушень.
як будь-¤ка памТ¤тка феодального права, У—аксонське зерцалоФ даЇ суворий под≥л жител≥в на залежних ≥ в≥льних. Ѕули й пром≥жн≥ групи нап≥вв≥льних ос≥б, ¤к≥ виконували р≥з-н≥ повинност≥. ƒр≥бн≥ рицар≥ й заможн≥ сел¤ни вважались ше-фенським станом. «ерцало складаЇтьс¤ з двох частин. ѕерша м≥стить норми земського права, ¤ке поширювалось на в≥льних шефенського стану ≥ в≥дображало головним чином практику суд≥в. ƒруга Ц ленне право, ¤ке д≥¤ло лише серед шл¤хетних пан≥в, вищоњ знат≥. ¬оно визначало пор¤док успадкуванн¤ зе-мельних над≥л≥в, регулювало в≥дносини м≥ж сеньйорами ≥ ва-салами.
«а обТЇктом регульованих правов≥дносин земське право було ширше, н≥ж ленне. …ого джерелом були норми звичаЇвого права, укази корол¤, приписи кн¤з≥в.
У—аксонське зерцалоФ передбачало дуже сувор≥ покаранн¤ за скоЇн≥ злочини. «ам≥сть штраф≥в, нав≥ть за др≥бн≥ кра-д≥жки, передбачалась смертна кара. –≥зниц¤ м≥ж н≥чним ≥ денним злод≥¤ми пол¤гала лише у визначенн≥ виду покаран-н¤. ѕершого належало пов≥сити, другому Ц в≥друбати голову. ѕограбуванн¤ млина, церкви, цвинтар¤ каралось колесуван-н¤м. «а чаклунство винного спалювали на вогнищ≥ (книга 2, ст.13). —еред покарань згадуютьс¤ також вириванн¤ ¤зика, в≥друбуванн¤ голови. Ѕудь-¤кий виступ проти ≥мператорськоњ влади каравс¤ смертною карою (заколюванн¤м). 
ѕ≥зн≥ше, де¤к≥ положенн¤ У—аксонського зерцалаФ були використан≥ в ћагдебурзькому прав≥ Ц зб≥рнику норм м≥ського права початку X≤V ст. Ќа в≥дм≥ну в≥д зерцала, магдебурзьк≥ закони детальн≥ше визначали норми регулюванн¤ товарно-грошових в≥дносин, чого майже не знали попередн≥ правов≥ звичањ. « часом стали зТ¤вл¤тись зб≥рники норм м≥ського права. —удд≥ могли виносити р≥шенн¤, виход¤чи ≥з судових р≥шень, але прецедентне право в Ќ≥меччин≥ не розвивалось.
«вичаЇве право, що д≥¤ло в Ќ≥меччин≥ тривалий час, умовно можна розд≥лити на три частини: право феодал≥в, се-л¤нське право ≥ м≥ське.
ѕартикул¤ризм ленного, земського ≥ м≥ського права, в≥дсутн≥сть Їдиного зводу ≥мперських закон≥в змушували судд≥в дедал≥ част≥ше звертатись до дигест≥в ≥ кодексу ёстин≥ана.
Ќаприк≥нц≥ XV ст. зв≥д римського права був оф≥ц≥йно визнаний ≥мператором ¤к д≥юче джерело цив≥льного права. ÷е положенн¤ збер≥галось майже чотири стол≥тт¤. ўодо най-складн≥ших казус≥в шефенам дозвол¤лось брати консультац≥њ в ун≥верситетах. —воњ висновки професори права давали у фо-рм≥ проекту р≥шенн¤, ≥нколи обовТ¤зкового дл¤ суду. ¬они також визначали меж≥ використанн¤ римського права, давали своњ коментар≥.
–ецепц≥ю римського права можна було по¤снити, насамперед, тим, що воно м≥стило норми, ¤к≥ можна було застосовувати щодо вс≥х майнових в≥дносин, що ірунтувалис¤ на приватн≥й власност≥. ѕозначивс¤ також вплив церкви. ¬≥домо, що канон≥чне право ув≥брало в себе багато норм римського права. –ецепц≥¤ римського права по¤снюЇтьс¤ й тим, що суд шефен≥в не м≥г винести задов≥льного р≥шенн¤ в ус≥х скла-дних майнових суперечках.
Ќезабаром п≥сл¤ ¬еликоњ сел¤нськоњ в≥йни був розроблений ≥ у 1532 р. затверджений рейхстагом зв≥д закон≥в, на-званий  арол≥ною, на честь ≥мператора  арла V, ¤кий правив у той час. « 219 статей крим≥нального уложенн¤ 142 статт≥ м≥ст¤ть норми крим≥нального процесу, решта Ц крим≥нального права.
” звТ¤зку з тим, що окрем≥ земл≥ виступали проти прийн¤тт¤ загально≥мперського законодавства, у вступн≥й частин≥ до  арол≥ни було сказано: Ујле ми хочемо при цьому сказати, що стар≥, встановлен≥ законн≥ ≥ добр≥ звичањ курфюрст≥в, кн¤з≥в ≥ стан≥в н≥ в чому не повинн≥ заперечуватисьФ.
“аким чином, за кожною землею було збережено њњ особливе крим≥нальне право,  арол≥на призначалась лише дл¤ за-повненн¤ прогалин у м≥сцевих законах.
¬она передбачаЇ багаточисельне коло злочин≥в: державн≥ (зрада, повстанн¤, порушенн¤ земського миру та ≥н.); проти особи (вбивство, наклеп та ≥н.); проти морал≥ (кровозм≥шуванн¤, зівалтуванн¤, двоЇженство, подружн¤ зрада та ≥н.); проти власност≥ (п≥дпал, граб≥ж, крад≥жка, присвоЇнн¤), а та-кож де¤к≥ ≥нш≥ види злочинних д≥¤нь.
”  арол≥н≥ одержали фактично в≥рн≥ визначенн¤ не т≥льки окрем≥ злочини, а й де¤к≥ загальн≥ пон¤тт¤ крим≥нального права: пос¤ганн¤, сп≥вучасть (наприклад, пособництво), необережн≥сть, необх≥дна оборона та ≥н.
 арол≥на встановила дуже жорсток≥ покаранн¤: значна к≥льк≥сть злочин≥в каралась смертною карою, причому були передбачен≥ квал≥ф≥кован≥ види ц≥Їњ кари: колесуванн¤, четвертуванн¤, закопуванн¤ живим у землю, спалюванн¤ тощо. «начне м≥сце займали т≥лесн≥ покаранн¤. „асто застосовувалось вириванн¤ ¤зика ≥ в≥друбуванн¤ руки. ѕри незначних проступках застосовувалось позбавленн¤ чест≥, при цьому за-судженого виставл¤ли до ганебного стовпа або в нашийнику на публ≥чне осм≥юванн¤.
«вертаЇ на себе увагу встановленн¤ жорстоких покарань за пос¤ганн¤ на ≥мператорську владу ≥ на власн≥сть.
Ѕ≥льша частина статей  арол≥ни стосувалас¤ правил су-дочинства.
 арол≥на зберегла де¤к≥ риси обвинувального процесу. ѕотерп≥лий або ≥нший позивач м≥г подати крим≥нальний позов, а обвинувачений Ц оскаржити ≥ довести його безп≥дставн≥сть.
—торони мали право предТ¤вл¤ти документи, вдаватись до запрошенн¤ св≥дк≥в, користуватись послугами юрист≥в. якщо обвинуваченн¤ не п≥дтверджувалось, позивач повинен був Ув≥дшкодувати збитки, безчест¤ ≥ оплатити судов≥ витратиФ.
” ц≥лому ж, основною формою розгл¤ду крим≥нальних справ у  арол≥н≥ Ї ≥нкв≥зиц≥йний процес. ќбвинуваченн¤ предТ¤вл¤лось суддею в≥д ≥мен≥ держави. —л≥дство велос¤ за ≥н≥ц≥ативою суду ≥ не було обмежене строками. Ўироко застосовувались засоби ф≥зичного впливу на п≥дозрюваного, наприклад, допит, ¤кий проводивс¤ п≥д час катуванн¤. ѕри цьо-му  арол≥на детально регламентуЇ умови застосуванн¤ кату-ванн¤. ƒл¤ визнанн¤ доказ≥в достатн≥ми дл¤ застосуванн¤ до-питу з катуванн¤м потр≥бн≥ були св≥дченн¤ двох УдобрихФ св≥дк≥в (ст. 23). √оловна под≥¤, доведена одним св≥дком, вважалась нап≥вдоказом. –¤д статей визначають пор¤док доведенн¤ злочину позивачем, ¤кщо обвинувачений не з≥знаЇтьс¤. ќстаточний вирок виносивс¤ на п≥дстав≥ особистого з≥знанн¤ або св≥дченн¤ винного (ст. 22).
ѕроцес под≥л¤вс¤ на три етапи: д≥знанн¤, загальне розсл≥дуванн¤ ≥ спец≥альне розсл≥дуванн¤.
ƒ≥знанн¤ складалось з встановленн¤ факту зд≥йсненн¤ злочину ≥ особи, ¤ка п≥дозрюЇтьс¤ у вчиненн≥ злочину.
«агальне розсл≥дуванн¤ м≥стило короткий допит арештованого з метою встановленн¤ де¤ких даних про злочин та об-ставини справи.
—пец≥альне розсл≥дуванн¤ Ц детальний допит обвинуваченого ≥ св≥дк≥в, зб≥р доказ≥в дл¤ остаточного доведенн¤ вини злочинц¤ та його засудженн¤.
ѕокаранн¤ могли застосовувати на п≥дстав≥ не лише за-кону, а й таких УрозмитихФ пон¤ть, ¤к Удобр≥ звичањФ, Увказ≥вки доброго ≥ досв≥дченого у прав≥ судд≥Ф.
ѕроцес вели таЇмно ≥ письмово.
÷¤ памТ¤тка феодального права д≥¤ла в де¤ких частинах Ќ≥меччини до початку X≤X ст.
” 1794 р. було створено ѕрусський земський кодекс. якщо у прав≥ ‘ранц≥њ, јнгл≥њ, √олланд≥њ ц≥Їњ епохи д≥стали широкого в≥дображенн¤ ≥нтереси буржуаз≥њ, то ѕрусський кодекс майже повн≥стю збер≥гав норми феодального права нав≥ть в≥дносно нерухомого майна. ќтже, обмежувавс¤ доступ буржуаз≥њ до придбанн¤ земл≥. «бер≥гавс¤ под≥л жител≥в на пан≥в ≥ слуг, тобто становий уклад. 
” кодекс≥ згадувалось про захист особи та власност≥ п≥д-даних. ¬≥дм≥н¤лись катуванн¤. ÷е був певний прогрес, хоч ≥ п≥сл¤ прийн¤тт¤ кодексу обмежувалось право збор≥в. ѕрава церкви у сфер≥ шлюбно-с≥мейних в≥дносин були розширен≥.
 одекс складаЇтьс¤ з двох частин. ѕерша частина присв¤чена нормам цив≥льного права, друга Ц правовому становищу стан≥в, шк≥л, церков, крим≥нальному праву. ƒуже вели-ке м≥сце у кодекс≥ в≥дведено особ≥ корол¤ ≥ державн≥й служб≥.
–озм≥рковуванн¤ про захист особи ≥ майна п≥дданих в умовах пол≥цейського режиму мали символ≥чний характер. ѕроте сам факт часткового визнанн¤ ≥нституту буржуазноњ власност≥ ¤к основи сусп≥льних в≥дносин був кроком уперед.

<< попередн¤     зм≥ст     наступна >>