I. ≤—“ќ–»„Ќ≤ ЎЋя’» ‘ќ–ћ”¬јЌЌя ” –јѓЌ—№ ќѓ  ”Ћ№“”–»

1. ѕон¤тт¤ Уетн≥чна культураФ.
2. ƒе¤к≥ проблеми та особливост≥ етногенезу украњнського народу.
3.  ультурно-≥сторична своЇр≥дн≥сть реі≥он≥в ”крањни.

1. ѕон¤тт¤ Уетн≥чна культураФ

 ожна з ≥снуючих у св≥т≥ культур крањн, народ≥в, нац≥й неповторна й ун≥кальна, Ї нев≥д'Їмною складовою скарбниц≥ св≥товоњ культури. Ќа повнокровний розвиток етн≥чноњ культури впливаЇ широке коло чинник≥в, таких ¤к: ≥сторичний шл¤х народу, в≥дособленн¤ або взаЇмовплив з ≥ншими народами; соц≥альн≥, економ≥чн≥, еколог≥чн≥ умови; культурна пол≥тика держави ≥ т.п. ѕри цьому нац≥ональна культура повинна розгл¤датис¤ ¤к ц≥л≥сна система, що включаЇ ≥ фольклорно-етнограф≥чн≥ шари, ≥ внесок в нењ р≥зних верств населенн¤ прот¤гом тривалого ≥сторичного шл¤ху, ≥ вплив культури ≥нших народ≥в, ≥ дос¤гненн¤ вих≥дц≥в з крањни, ¤к≥ проживають за њњ межами. ѕотр≥бно особливо зазначити, що кожний народ в культурн≥й сфер≥ створюЇ своЇр≥дний, властивий т≥льки йому образ.

Ќарод (грецькою - УетносФ) - пон¤тт¤ багатопланове. „аст≥ше за все в цей терм≥н вкладаЇтьс¤ таке значенн¤: етнос - це ≥сторична сп≥льн≥сть людей, ¤ка склалас¤ на певн≥й територ≥њ та волод≥Ї стаб≥льними особливост¤ми мови, культури ≥ псих≥чного складу, а також усв≥домленн¤м своЇњ Їдност≥ ≥ в≥дм≥нност≥ в≥д ≥нших. ќстаннЇ звичайно заф≥ксоване в етнон≥м≥ (самоназв≥) народу. —формований етнос виступаЇ ¤к соц≥альний орган≥зм, ¤кий самов≥дтворюЇтьс¤ шл¤хом переважно етн≥чно однор≥дних шлюб≥в ≥ передач≥ новим покол≥нн¤м мови, традиц≥й ≥ т.д. ƒл¤ б≥льш ст≥йкого ≥снуванн¤ етнос прагне до створенн¤ своЇњ соц≥ально-територ≥альноњ орган≥зац≥њ (держави), а етн≥чн≥ групи, особливо в сучасних умовах, - своњх автономних об'Їднань, закр≥пленн≥ в законодавств≥ своњх прав.

ƒл¤ внутр≥шньоњ Їдност≥ етносу найважлив≥ше значенн¤ маЇ культура, ¤ка даЇ люд¤м усв≥домленн¤ своЇњ сп≥льност≥.  ультура, ≥ ¤к необх≥дний компонент, ≥ ¤к одна з властивих етносу особливостей, забезпечуЇ його повноц≥нне функц≥онуванн¤. јле в≥дбуваЇтьс¤ ≥ зворотний процес - конвергенц≥¤ (зближенн¤) етн≥чних культур внасл≥док ≥сторичного розвитку ≥ взаЇмод≥њ народ≥в. “ому сьогодн≥ культуру кожного етносу характеризуЇ сукупн≥сть, з одного боку, нац≥онально-специф≥чних, а з ≥ншого - загальнолюдських компонент≥в.

2. ƒе¤к≥ проблеми та особливост≥ етногенезу украњнського народу

‘ормуванн¤ етн≥чноњ культури нерозривно пов'¤зане з формуванн¤м самого народу (етногенезом). “ому, розгл¤даючи украњнську культуру, не можна не зупинитис¤ на проблемах етногенезу украњнц≥в. ЌагадаЇмо основн≥ точки зору:

1) теор≥¤ Успоконв≥чност≥Ф - украњнц≥ ≥снують ст≥льки, ск≥льки взагал≥ ≥снуЇ людина сучасного типу, тобто в≥д 30-40 тис. до 2-3 млн. рок≥в;

2) теор≥¤ автохтонност≥ (ћ.√рушевський), зг≥дно з ¤кою етн≥чну основу украњнц≥в складало населенн¤ п≥знього палеол≥ту, ¤ке проживало на територ≥њ ”крањни, а рос≥¤ни ≥ б≥лоруси мали свою окрему етн≥чну основу ≥ територ≥ю проживанн¤;

3) теор≥¤ УЇдиноњ колискиФ (¤ка була загальноприйн¤тою в —–—– у 30-80-≥ рр. ’’ ст.): зародженн¤ ≥ розвиток трьох близьких слов'¤нських народ≥в з Їдиноњ древньоруськоњ народност≥;

4) теор≥¤ Унезалежного розвитку окремих сх≥днослов'¤нських народ≥вФ, тобто украњнц≥в, рос≥¤н, б≥лорус≥в, ¤ка набула поширенн¤ останн≥м часом.

—ьогодн≥ п≥дкреслюЇтьс¤, що  ињвська –усь була пол≥етн≥чною, тобто багатонац≥ональною державою. ¬ основному в сучасн≥й л≥тератур≥ початком нац≥огенезису украњнц≥в вважаЇтьс¤ пер≥од  ињвськоњ –ус≥, хоч в≥н ≥ не дос¤г тод≥ завершенн¤. «годом внасл≥док неспри¤тливих ≥сторичних обставин цей процес був перерваний ≥ поновивс¤ на повну силу в XV-XVII стор≥чч¤х. ” цьому, ≥мов≥рно, ≥ пол¤гаЇ специф≥ка етногенезу украњнц≥в.

”крањнський етнос остаточно сформувавс¤ на рубеж≥ XVI-XVII ст., причому катал≥заторами цього процесу стали загроза ф≥зичного знищенн¤ з боку —тепу (утворенн¤  римського ханства - васала ќсманськоњ ≥мпер≥њ), нац≥ональний гн≥т польськоњ шл¤хти ≥ внутр≥шн¤ зрада ел≥ти - перех≥д аристократ≥њ до католицтва ≥ укладенн¤ церковноњ ун≥њ. Ќа хвил≥ нац≥ональноњ боротьби росла нац≥ональна самосв≥дом≥сть. ќстанн¤ ви¤вилас¤ на побутовому р≥вн≥ в усв≥домленн≥ своЇњ приналежност≥ до Уруського народуФ, а на вищому, ≥деолог≥чному р≥вн≥ - у боротьб≥ за нац≥ональн≥ права, за православ'¤, за створенн¤ нац≥ональних державних ≥нститут≥в ≥ атрибут≥в.

—кладн≥сть етн≥чноњ ≥стор≥њ украњнц≥в в≥дбилас¤ ≥ в р≥зноман≥тност≥ самоназв (етнон≥м≥в), назв з боку ≥нших народ≥в, а також назв крањни ≥ держави. « моменту зародженн¤ украњнського етносу ключовим було пон¤тт¤ –усь. ѕричому в р≥зн≥ пер≥оди дом≥нували так≥ його вар≥анти: VI-XI ст. - –усь; з 1395 р. - ћала –усь; у XVII-XVIII ст. - ћалорос≥¤; XIX ст. - початок ’’ ст. - ”крањна-–усь. ¬изнанн¤ назви У”крањнаФ (уперше згадане у 1187 р.) в≥дбулос¤ у XVII ст., але тод≥ воно сп≥в≥снувало з ≥ншим - Ућалорос≥¤Ф, ¤ке набуло широкого розповсюдженн¤ п≥сл¤ приЇднанн¤ ”крањни до ћосковськоњ держави. “≥льки з початку ’’ ст. етнон≥м У”крањнаФ став дом≥нуючим.

—л≥д вид≥лити ≥ таку особлив≥сть: спочатку –уссю, а пот≥м ”крањною називали центральну область, тобто  ињвську землю, а пот≥м зв≥дси найменуванн¤ У–усьФ розповсюдилос¤ на все сх≥дне слов'¤нство, а У”крањнаФ п≥зн≥ше на все украњнство. “обто назва У–усьФ сформувалас¤ ¤к сп≥льнослов'¤нський терм≥н, ≥ саме тому ћосковська держава вз¤ла його соб≥ у назву дл¤ утвердженн¤ концепц≥њ У“ретього –имуФ. ўо стосуЇтьс¤ назви У”крањнаФ, то Ї дек≥лька по¤снень його походженн¤: або в≥д УкраюФ - кордону з≥ —тепом, або в≥д слова УкрањнаФ ≥нша верс≥¤ Ц УкрайФ ¤к батьк≥вщина, в≥тчизна, та ≥н.

ўо стосуЇтьс¤ самоназви УукрањнецьФ, то вона довго була малопоширеною. ÷е багато в чому можна по¤снити труднощами етносоц≥ального розвитку. —инон≥мами виступали терм≥ни УкозакФ, Укозацький народФ, одночасно продовжували ≥снувати ≥ стар≥ самоназви Уруськ≥Ф, УрусиниФ. “≥льки в умовах нац≥онального в≥дродженн¤ у друг≥й половин≥ XIX ст. остаточно утвердилас¤ самоназва УукрањнецьФ. “аким чином, в етн≥чн≥й ≥стор≥њ украњнц≥в можна вид≥лити три ключов≥ етнооб'Їднуюч≥ самоназви: 1) слов'¤ни (словени); 2) руси (руськ≥, роси, русич≥, русини); 3) украњнц≥ (козаки).

—ьогодн≥ украњнц≥ складають основне населенн¤ держави ”крањна. ÷е один з найб≥льших народ≥в ™вропи ≥ другий за чисельн≥стю у слов'¤нському св≥т≥. «г≥дно з останн≥м переписом (1989 р.) украњнц≥ в своњй крањн≥ становили майже дв≥ третини населенн¤ (72,7%). “ут проживало 84,8% украњнц≥в, ¤к≥ жили в тогочасному —–—– - 37,4 млн. ¬ основному украњнц≥ р≥вном≥рно розпод≥лен≥ по вс≥й територ≥њ держави за вин¤тком  риму ≥ п≥вденного сходу. ” с≥льськ≥й м≥сцевост≥ вони складають до 90% населенн¤, в м≥стах - до 70%.

”крањнц≥ належать до слов'¤нськоњ групи ≥ндоЇвропейськоњ етнол≥нгв≥стичноњ с≥м'њ. ”крањнський етнос складаЇтьс¤ з 1) основного етн≥чного масиву украњнського народу, ¤кий в основному сп≥впадаЇ з територ≥Їю його формуванн¤ ≥ державними кордонами ”крањни; 2) етн≥чних груп украњнц≥в за межами основного етн≥чного масиву в ближньому ≥ далекому заруб≥жж≥ - д≥аспори; 3) субетн≥чних груп, тобто сп≥льнот у середовищ≥ украњнц≥в, в≥дм≥нних специф≥чними рисами культури (гуцули, лемки, бойки, пол≥щуки ≥ т.д.).

—ьогодн≥ внасл≥док нац≥онально-державного розмежуванн¤ сотн≥ тис¤ч украњнц≥в ви¤вилис¤ за межами ”крањни, в сум≥жних з нею рег≥онах -  убан≥, ѕриазов'њ, ÷ентрально-„орноземн≥й област≥ –‘. «начне число украњнц≥в переселилос¤ до —иб≥ру ≥ на ƒалекий —х≥д (сх≥дна д≥аспора). ” колишн≥х рад¤нських республ≥ках проживаЇ: в –ос≥йськ≥й ‘едерац≥њ ( убань, ѕриазов'¤, ÷ентрально-„орноземний район) - 4,4 млн. етн≥чних украњнц≥в,  азахстан≥ - б≥л¤ 2 млн., ћолдов≥ - 561 тис., ЅЇларус≥ - 291 тис.

Ќа американський континент ем≥грац≥¤ в≥дбувалас¤ в основному з украњнських земель, ¤к≥ входили до складу јвстро-”горщини. “≥льки в к≥нц≥ XIX - початку ’’ ст. вона склала понад 700 тис. чолов≥к. —учасн≥ ем≥грац≥йн≥ процеси актив≥зувалис¤ п≥сл¤ розпаду —–—–. ” далекому заруб≥жж≥ найб≥льше украњнц≥в живе у —Ўј - приблизно 1 млн.,  анад≥ - понад п≥вм≥льйона, в јргентин≥ ≥ Ѕразил≥њ по 200 тис., ѕольщ≥ - близько 300 тис. чолов≥к. ѕотр≥бно зазначити, що потужна компактна етн≥чна маса украњнц≥в, ¤ка ≥снувала на територ≥њ ѕольщ≥ (’олмщина, ѕ≥дл¤шш¤), п≥сл¤ проведеноњ в 1947 р. операц≥њ У¬≥слаФ по переселенню њх в зах≥дн≥ воЇводства фактично перестала ≥снувати. ¬сього за оф≥ц≥йними даними, на середину 1989 р. к≥льк≥сть украњнц≥в у св≥т≥ становила 46,2 млн. «а де¤кими сучасними оц≥нками, к≥льк≥сть украњнц≥в т≥льки в д≥аспор≥ дос¤гаЇ 20-30 млн, а загальна к≥льк≥сть становить 60-70 млн.

Ќезважаючи на значну ем≥грац≥ю, чисельн≥сть населенн¤ ”крањни зростала. “ак, в 1897 р. вона становила 28,4 млн., а в 1913 р. - вже 35,2 млн. ” той же час починаючи з XIX ст. в основному внасл≥док освоЇнн¤ ≥ промислового розвитку ѕ≥вдн¤ ≥ —ходу ”крањни, що призвело до переселенн¤ сюди великоњ маси людей з ≥нших реі≥он≥в –ос≥йськоњ держави, питома вага тут украњнц≥в меншала. “ак, ¤кщо в XVIII ст. украњнц≥ складали близько 85% населенн¤ у межах сучасноњ ”крањни, то в XIX ст. Ц приблизно 80%,а у ’’ ст. Ц б≥л¤ 74%.

¬ останн≥ дес¤тир≥чч¤ р≥зко зменшилос¤ с≥льське населенн¤ ≥ зб≥льшилос¤ м≥ське, ¤ке склало понад 65%. ќсобливо небезпечними ¤вищами стали зниженн¤ народжуваност≥ (у 1990 р. цей показник був найнижчим у —–—–) ≥ зб≥льшенн¤ смертност≥, внасл≥док чого з 80-х р. спостер≥гаЇтьс¤ депопул¤ц≥¤. ¬она особливо посилилас¤ з 1992 р. —еред етн≥чних процес≥в потр≥бно вид≥лити зменшенн¤ питомоњ ваги украњномовного населенн¤ з 71,8% у 1959 р. до 63,9% у 1989 р. Ќайб≥льш це ¤вище властиве ƒонецько-ѕридн≥провському ≥ ѕ≥вденному реі≥онам. —еред причин, ¤к≥ обумовили зменшенн¤ питомоњ ваги украњномовного населенн¤ в ”крањн≥ дом≥нуюче м≥сце займаЇ русиф≥кац≥¤, ¤ка супроводжувала процес створенн¤ Урад¤нського народуФ.

3.  ультурно-≥сторична своЇр≥дн≥сть реі≥он≥в ”крањни

“радиц≥њ ≥ побут украњнського народу, ¤к≥ мають багато загальнонац≥ональних рис, ≥ сьогодн≥ збер≥гають р¤д територ≥альних особливостей. ¬они зумовлен≥:

- характером ≥сторичного розвитку окремих реі≥он≥в ”крањни;
- природно-географ≥чними умовами;
- взаЇмозв'¤зками з ≥ншими народами.

« ≥сторико-етнограф≥чноњ точки зору на територ≥њ ”крањни можна вид≥лити так≥ культурно-≥сторичн≥ зони: 1. —ереднЇ ѕридн≥пров'¤ (Ќадднiпр¤нщина). 2. ѕодiлл¤. 3. —лобожанщина ≥ ѕолтавщина. 4. ѕолiсс¤. 5. ѕрикарпатт¤ (√аличина). 6. ¬олинь. 7. «акарпатт¤. 8. Ѕуковина. 9. ѕ≥вдень. ќстанн¤ зона заселена дек≥лькома м≥грац≥йними хвил¤ми, ≥ остаточно њњ населенн¤ сформувалос¤ у XVIII-XIX ст. ÷е наймолодший з точки зору етнограф≥њ район ”крањни. ѕ≥вдень можна в свою чергу розд≥лити на р¤д реі≥он≥в: ѕричорномор'¤, “авр≥ю, ƒонщину (ѕодонн¤, ƒонеччину). ѕотр≥бно зазначити, що наведений розпод≥л багато в чому умовний. Ѕ≥льш точне районуванн¤ можливе при всеб≥чному вивченн≥ ≥сторико-етнограф≥чних ¤вищ.  р≥м того, ц≥ райони не залишаютьс¤ незм≥нними, ¤к ≥ критер≥њ, що њх визначають.

¬ ”крањн≥ досьогодн≥ збер≥гаютьс¤ етнограф≥чн≥ групи, ¤к≥ мають своњ особливост≥ в культур≥ ≥ мов≥. Ќайб≥льш значн≥ з них украњнськ≥ горц≥ (гуцули, лемки, бойки) в ѕрикарпатт≥ ≥ пол≥щуки, п≥нчуки, литвини в ѕол≥сс≥. –ан≥ше серед украњнц≥в було б≥льше таких груп. јле з розвитком кап≥тал≥зму, а пот≥м ≥ в рад¤нський час поступово п≥шли у минуле багато архањчних, консервативних звичањв ≥ обр¤д≥в, набули розвитку нов≥ елементи в побут≥ ≥ духовному житт≥ сел¤нства, ¤ке складало б≥льш≥сть украњнц≥в. «начного поширенн¤ набули елементи м≥ського од¤гу, нов≥ типи житла, знар¤дд¤ прац≥. “обто соц≥ально-економ≥чн≥ умови стали вир≥шальними чинниками, ¤к≥ визначили формуванн¤ сучасного обличч¤ украњнськоњ нац≥њ, вплинули на чисельн≥сть ≥ географ≥чне розм≥щенн¤ ≥нших етн≥чних груп, на характер етн≥чних процес≥в в ”крањн≥ загалом.

Ќайважлив≥шою ознакою кожного народу Ї мова. Ѕ≥льш≥сть украњнц≥в розмовл¤ють украњнською мовою, ¤ка сформувалас¤ на основ≥ територ≥альних елемент≥в давньоруськоњ мови (хоча Ї й ≥нш≥ думки). як вважаЇ б≥льш≥сть досл≥дник≥в, приблизно з другоњ половини ’II стор≥чч¤ починають ви¤вл¤тис¤ окрем≥ в≥дм≥нн≥ риси украњнськоњ, рос≥йськоњ ≥ б≥лоруськоњ мов. «агалом процес формуванн¤ розмовноњ украњнськоњ мови продовжувавс¤ до XVII ст. Ќа ранньому етап≥ розвитку украњнськоњ народност≥ в њњ мов≥ збер≥галис¤ традиц≥њ л≥тературноњ мови  ињвськоњ –ус≥. ѕо сут≥ ≥снувало дв≥ мови: розмовна мова, ¤ка формувалас¤ на основ≥ м≥сцевих територ≥альних д≥алект≥в, ≥ л≥тературна мова, загальна дл¤ сх≥дних слов'¤н ≥ близька до сучасноњ мови п≥вденних слов'¤н.

« XVIII ст. в украњнськ≥й л≥тературн≥й мов≥ все б≥льше розповсюджуютьс¤ елементи, ¤к≥ базуютьс¤ на жив≥й народн≥й мов≥. ѕри цьому украњнська мова збер≥гала внутр≥шнЇ розд≥ленн¤ на д≥алекти (середньопридн≥провський, пол≥ський, под≥льський, закарпатський тощо). ќсновою сучасноњ украњнськоњ л≥тературноњ мови на рубеж≥ XVIII-XIX ст. став середньопридн≥провський (полтавсько-кињвський) д≥алект. ” зв'¤зку з тим, що зах≥дноукрањнськ≥ земл≥ перебували у склад≥ јвстро-”горщини, л≥тературна мова в цих област¤х мала р¤д ≥стотних особливостей, але була зрозум≥ла ≥ жител¤м —х≥дноњ ”крањни.

“ак≥ основн≥ особливост≥ розвитку украњнського етносу - дуже складного процесу, багато з проблем ¤кого все ще залишаютьс¤ суперечливими.

<< попередн¤     зм≥ст     наступна >>