I. ”Ћ№“”–ј - ќЅ'™ “ Ќј” ќ¬ќ√ќ ƒќ—Ћ≤ƒ∆≈ЌЌя
1. ѕон¤тт¤
УкультураФ.
2. ѕредмет ≥ завданн¤ навчального курсу У”крањнська
≥ заруб≥жна культураФ.
3. ≤стор≥¤ розвитку культуролог≥чноњ думки.
4. —учасн≥ культуролог≥чн≥ теор≥њ.
1. ѕон¤тт¤ УкультураФ
ѕоходженн¤ пон¤тт¤ УкультураФ. «≥ всього розмањтт¤ соц≥альних процес≥в, в≥дносин ≥ факт≥в, ¤к≥ ≥снували у минулому й ≥снують нин≥, ми вид≥л¤Їмо певну особливу сферу, ¤ка ≥менуЇтьс¤ культурою. Ѕ≥льш≥сть людей переконана, що саме культура - те головне, основне, що в≥др≥зн¤Ї людське ≥ соц≥альне бутт¤ в≥д ≥снуванн¤ дикоњ природи. ѕо¤сненн¤ ≥ докази ц≥Їњ тези навод¤тьс¤ найр≥зноман≥тн≥ш≥ - в залежност≥ в≥д того, що розум≥Їтьс¤ п≥д культурою.
—лово УкультураФ - латинського походженн¤, ¤ке буквально означало обробку, догл¤д, пол≥пшенн¤, оброб≥ток. ” класичн≥й давнин≥ воно вперше було заф≥ксоване в прац≥ ћарка ѕорц≥¤ атона УDe agri culturaФ (≤≤≤ ст. до н.е.), присв¤чен≥й турботам землевласника, ¤кий обробл¤в землю з використанн¤м рабськоњ прац≥. “урботи в≥дпов≥дали духов≥ часу: автор рекомендував утримувати раб≥в надголодь, завантажувати њх роботою без м≥ри, щоб втримати в≥д крад≥жки ≥ легковажних зан¤ть. √осподарев≥ наказувалос¤ бути скупим ≥ обачним, не впадати в надм≥рност≥ ≥ н≥кому не дов≥р¤ти.
“аке значенн¤ слова УкультураФ - УземлеробствоФ - п≥шло у минуле. Ќабагато ближче до нашого розум≥нн¤ культури те, що думали про землеробство римськ≥ вчен≥ ¬аррон, олумелла (≤ ст. до н.е.). ¬они пропонували так≥ способи орган≥зац≥њ с≥льського господарства, ¤к≥ п≥двищили б продуктивн≥сть прац≥, зац≥кавлен≥сть раб≥в. —лово УкультураФ набуло багатозначност≥ у знаменитого римського оратора ≥ публ≥циста ÷≥церона. ” одному з своњх лист≥в в≥н говорить про Укультуру духуФ, тобто про розвиток розумових зд≥бностей, що Ї г≥дним завданн¤м дл¤ в≥льноњ людини ≥ даЇтьс¤ завд¤ки зан¤тт¤м ф≥лософ≥Їю.
«≥гравши роль ун≥версальноњ мови у середньов≥чн≥й ™вроп≥, латина донесла до нас слово УкультураФ через п≥тьму стор≥ч. ѕравда, вживалос¤ воно т≥льки у словосполученн¤х ≥ означало ступ≥нь майстерност≥ в ¤к≥й-небудь галуз≥, придбанн¤ розумових навичок (наприклад, cultura juris - виробленн¤ правил повед≥нки, cultura scientiae - засвоЇнн¤ науки, cultura literarum - вдосконаленн¤ письма).
“ака р≥зноман≥тн≥сть контекст≥в вживанн¤ слова УкультураФ не пройшла безсл≥дно. ƒо XVIII ст., зг≥дно з висновками л≥нгв≥ст≥в слово УкультураФ стало окремою, самост≥йною лексичною одиницею, означаючи об≥знан≥сть, осв≥чен≥сть, вихован≥сть - все те, що ≥ зараз ототожнюють з культурн≥стю. як його синон≥м, використовувалос¤ також пон¤тт¤ Уцив≥л≥зац≥¤Ф. «авд¤ки зусилл¤м ф≥лософ≥в ≥ ≥сторик≥в, за останн≥ три стор≥чч¤ скромне латинське слово ув≥йшло у вс≥ Ївропейськ≥ мови, набуло ун≥версального значенн¤, перетворилос¤ на ф≥лософське пон¤тт¤ ≥ стало об'Їктом наукових досл≥джень.
—учасн≥ досл≥дники шукають аналоги терм≥ну УкультураФ у ≥нших мовах. “ак, у давньогрецьк≥й вживалос¤ слово Упайдей¤Ф, що означало вихованн¤ гармон≥йноњ особистост≥ (в дитин≥), китайською мовою - УженьФ ≥ УвеньФ означали вихованн¤ благородноњ людини, у давньо≥нд≥йськ≥й л≥тератур≥ говорилос¤ про УдхармашаструФ (вченн¤ про життЇв≥ правила повед≥нки й обов'¤зки в≥руючого). ÷¤ схож≥сть виправдовуЇ використанн¤ пон¤тт¤ УкультураФ дл¤ вивченн¤ р≥зноман≥тних ≥сторичних факт≥в.
¬изначенн¤ пон¤тт¤ УкультураФ. ультурн≥ процеси ≥ ¤вища в≥др≥зн¤ютьс¤ складн≥стю ≥ багатопланов≥стю. “ому у сучасн≥й науц≥ нараховуЇтьс¤ дек≥лька сотень визначень культури. ƒе¤к≥ з них широко в≥дом≥: культура - це сукупн≥сть дос¤гнень людства; все багатство матер≥альних ≥ духовних ц≥нностей; це ≥нтегральний образ, що об'ЇднуЇ науку, осв≥ту, л≥тературу, мистецтво, мораль, уклад житт¤ при визначальн≥й рол≥ св≥тогл¤ду. ” таких визначенн¤х м≥ститьс¤ вказ≥вка ≥ перел≥к елемент≥в культури.
—уть соц≥ального призначенн¤ культури розкриваЇтьс¤ в ц≥лому р¤д≥ деф≥н≥ц≥й (визначень). Ќаприклад, культура це: 1) надб≥олог≥чний спос≥б адаптац≥њ (пристосуванн¤) людства до природного середовища, ¤ке зм≥нюЇтьс¤; 2) форми ≥ способи комун≥кац≥њ людей; 3) соц≥альна пам'¤ть людства; 4) нормативно-спадкове програмуванн¤ сусп≥льноњ повед≥нки людей; 5) характеристика типу сусп≥льства або певноњ стад≥њ його розвитку; 6) Їдн≥сть людських д≥й, в≥дносин ≥ установ, ¤к≥ забезпечують соц≥альну стаб≥льн≥сть. —учасне розум≥нн¤ культури у контекст≥ соц≥альноњ ≥стор≥њ розгл¤даЇ њњ ¤к систему життЇвих ор≥Їнтац≥й людини. ультура Ц це сфера духовноњ, ц≥нн≥сноњ, комун≥кативноњ орган≥зац≥њ сусп≥льства, ¤ка визначаЇ норми повед≥нки, мисленн¤, почутт≥в р≥зних верств населенн¤ ≥ нац≥й в ц≥лому (√уревич, 1991; ѕарахонський, 1995).
якщо в≥двол≥ктис¤ в≥д зм≥сту культури, то њњ можна визначити ¤к сукупн≥сть знак≥в, об'Їднаних у системи. «наки - це сигнали, предмети, взагал≥ все, що може бути нос≥Їм значенн¤ (наприклад, звуки мови, букви, цифри, слова ≥ числа, символи, зображенн¤ тощо). –озр≥зн¤ють знаки Уприродн≥Ф, тобто т≥, ¤к≥ виникли стих≥йно, ≥ штучн≥, спец≥ально вигадан≥ людьми дл¤ дос¤гненн¤ св≥домо поставлених ц≥лей (наприклад, математичн≥ формули або знаки дорожнього руху). «авд¤ки системн≥й орган≥зац≥њ, ¤ка властива вс≥м знакам загального користуванн¤, соц≥альна ≥нформац≥¤ збер≥гаЇтьс¤, нагромаджуЇтьс¤ ≥ передаЇтьс¤ в≥д людини до людини, в≥д покол≥нн¤ до покол≥нн¤. ” зв'¤зку з тим, що обс¤г соц≥альноњ пам'¤т≥ не безмежний, культуру також визначають ¤к спос≥б орган≥зац≥њ ≥ в≥дбору знак≥в в≥дпов≥дно до њх значущост≥ дл¤ майбутньоњ д≥¤льност≥ людей.
ќднак, ¤к ≥ попередн≥ визначенн¤, знакова теор≥¤ спираЇтьс¤ лише на зовн≥шн≥ сторони бутт¤ культури. ”¤в≥мо соб≥, що внасл≥док ¤коњсь страшноњ еп≥дем≥њ люди зникли. ¬с≥ створен≥ людством ≥ заф≥ксован≥ у знаках культурн≥ ц≥нност≥ втрачають значенн¤. ≤накше кажучи, ≥снуванн¤ знак≥в маЇ сенс т≥льки тод≥, коли живуть люди, ¤к≥ њх створюють, в≥дтворюють ≥, головне, розум≥ють. “ому у ф≥лософському значенн≥ слова, в культур≥ розкриваЇтьс¤ творчий характер людського бутт¤, здатн≥сть людини зм≥нювати природу, сусп≥льство ≥ саму себе, а також над≥л¤ти продукти своЇњ д≥¤льност≥ загальнозначущими функц≥¤ми.
“аким чином, культура - це пон¤тт¤, ¤ке означаЇ певний ≥сторичний р≥вень розвитку сусп≥льства, творчих сил ≥ зд≥бностей людини, вт≥лений у типах ≥ формах орган≥зац≥њ житт¤ ≥ д≥¤льност≥ людей, а також в ц≥нност¤х, ¤к≥ створюютьс¤ ними.
2. ѕредмет ≥ завданн¤ навчального курсу У”крањнська ≥ заруб≥жна культураФ
ультура вивчаЇтьс¤ багатьма науками, ¤к конкретними ≥ прикладними, так ≥ ф≥лософськими. ожна з наук в≥дтворюЇ образ культури у в≥дпов≥дност≥ до своњх завдань ≥ метод≥в. ѕров≥дна роль тут належить ≥сторико-ф≥лолог≥чному циклу наук. “ому вченн¤ про культуру, за необх≥дн≥стю, виступаЇ ¤к комплексне м≥ждисципл≥нарне досл≥дженн¤, ¤ке використовуЇ результати багатьох гуман≥тарних наук ¤к своњ джерела. ќсновними завданн¤ми ≥ ступен¤ми цього досл≥дженн¤ Ї: 1) опис факт≥в культури (прикладне культурознавство); 2) ви¤вленн¤ законом≥рностей розвитку культури (≥стор≥¤ культури); 3) теоретичне по¤сненн¤ культурних процес≥в (культуролог≥¤, теор≥¤ культури); 4) побудова ун≥версальних моделей ≥ науковий прогноз перспектив культури (ф≥лософ≥¤ культури, футуролог≥¤); 5) виробленн¤ рекомендац≥й дл¤ практичноњ д≥¤льност≥; 6) вихованн¤ шанобливого ≥ дбайливого в≥дношенн¤ до нац≥ональноњ ≥ св≥товоњ культури.
—пираючись на дан≥ археолог≥њ, етнограф≥њ, палеоантрополог≥њ, ≥сторичноњ географ≥њ та ≥нших допом≥жних ≥сторичних дисципл≥н, культуролог≥¤ висуваЇ припущенн¤ про походженн¤ культури, про первинн≥ факти культури та њх значенн¤. ’ронолог≥чн≥ зм≥ни в культур≥ ф≥ксуютьс¤ сусп≥льною ≥стор≥Їю, ≥стор≥Їю техн≥ки, науки, мистецтва, рел≥г≥њ та ≥ншими ≥сторичними науками. ультуролог≥¤ осмислюЇ суть, руш≥йн≥ сили, причини ≥ насл≥дки цих культурних зм≥н. ƒо њњ завдань входить також консультуванн¤ культурних проект≥в, що передбачаЇ використанн¤ краЇзнавчих, арх≥вних, б≥бл≥ограф≥чних джерел.
–озробка загальних проблем теор≥њ та ≥стор≥њ культури вимагаЇ також залученн¤ пон¤т≥йного ≥ методолог≥чного апарату, ¤кий створюЇтьс¤ соц≥олог≥Їю, ф≥лософ≥Їю, етикою, естетикою, ≥нформатикою. “им самим дос¤гаЇтьс¤ об'Їднанн¤ емп≥ричного ≥ теоретичного р≥вн≥в вивченн¤ культури. ѕри цьому використовуютьс¤ загальнонауковий, ф≥лософськ≥ ≥ спец≥альн≥ методи досл≥дженн¤. —еред останн≥х особливе значенн¤ мають: 1) пор≥вн¤льно-≥сторичний метод (посл≥довне вивченн¤ культурного об'Їкту, ¤кий зм≥нюЇтьс¤); 2) типолог≥чний метод (пор≥вн¤нн¤ р≥зних культурних об'Їкт≥в з метою ви¤вленн¤ типових, загальних дл¤ них властивостей); 3) герменевтичний метод (≥нтуњтивно-художнЇ п≥знанн¤ культурних значень).
ћ≥ждисципл≥нарний характер культуролог≥њ визначаЇ предмет, структуру ≥ завданн¤ навчального курсу У”крањнська ≥ заруб≥жна культураФ. …ого перша частина присв¤чена питанн¤м теор≥њ культури, зокрема, сп≥вв≥дношенню сусп≥льства, особистост≥ ≥ культури, культурноњ пол≥тики. ќсновний зм≥ст курсу складаЇ ≥стор≥¤ культури у всьому њњ просторово-часовому р≥зноман≥тт≥. ÷ей розд≥л несе також основне педагог≥чне навантаженн¤, оск≥льки розвиваЇ ерудиц≥ю ≥ виховуЇ повагу до творчоњ спадщини людства. ѕочутт¤ патр≥отизму ≥ нац≥ональна самосв≥дом≥сть формуютьс¤ завд¤ки вивченню украњнськоњ культури та њњ м≥сц¤ у контекст≥ св≥товоњ культури, що складаЇ зм≥ст останнього розд≥лу курсу ≥ цього навчального пос≥бника.
3. ≤стор≥¤ розвитку культуролог≥чноњ думки
—тановленн¤ культуролог≥чноњ думки почалос¤ у стародавньому св≥т≥, њњ розвиток мав своњ особливост≥ у —ередн≥ в≥ки ≥ Ќовий час.
” давнину дл¤ людини реальне житт¤ не було чимось в≥дм≥нним в≥д м≥фолог≥чного св≥ту. ƒревн≥ рел≥г≥њ були пол≥тењстичними (пол≥тењзм - в≥ра у багатьох бог≥в). Ћюди сп≥лкувалис¤ з богами так само, ¤к один з одним. ћ≥фолог≥чне мисленн¤ ¤к форма колективноњ св≥домост≥ складаЇ величезний пласт культури, Ї культурною реальн≥стю ≥, одночасно, м≥стить у¤вленн¤ про культуру у древн≥х. ” цьому випадку сприйн¤тт¤ культури включало в себе поклон≥нн¤, шануванн¤, культ.
ƒавньогрецьк≥ ф≥лософи ѕлатон, ѕротагор, ѕол≥б≥й ≥ китайський ф≥лософ —има ÷¤нь вважали культуру частиною божественноњ природи ≥ њњ ви¤вом. ѕод≥бно будь-¤к≥й жив≥й ≥стот≥, культура народжуЇтьс¤, живе ≥ вмираЇ, а етапи њњ розвитку нагадують зм≥ну пори року. “радиц≥ю такого розум≥нн¤ культури п≥зн≥ше збережуть де¤к≥ арабськ≥ вчен≥. “ак, ≥сторик ≥ ф≥лософ ≤бн-’алдун стверджував, що повний цикл розвитку культури в≥дбуваЇтьс¤ прот¤гом 120 рок≥в, п≥сл¤ чого стара культура буваЇ УпереможеноюФ ≥ншою, б≥льш сильною культурою (част≥ше за все - культурою кочовик≥в). ÷ей напр¤мок отримав назву Укультурного натурал≥змуФ. ƒл¤ нього характерн≥: перенесенн¤ рис природи на культуру, обожнюванн¤ культури у вс≥х њњ ви¤вах, в тому числ≥ у форм≥ державноњ влади, ≥де¤ цикл≥чност≥ розвитку культури.
¬≥дчуваючи св≥тобудову ¤к вищу гармон≥ю, давн≥ греки прагнули створити фрагмент досконалост≥ на земл≥. ∆ивим вт≥ленн¤м њх у¤влень про гармон≥ю, культурним зразком був пол≥с - м≥сто-держава, ¤ка формуЇ людину культури. “ак, јр≥стотель розробл¤в ≥дею культурноњ людини ¤к зразкового громад¤нина. “обто, в ц≥лому розум≥нн¤ культури носило гуман≥стичний характер.
” середньов≥чн≥й ™вроп≥ утверджуЇтьс¤ христи¤нство - монотењстична рел≥г≥¤ (монотењзм - в≥ра в одного бога). ¬оно об'Їднало у соб≥ ≥ св≥тогл¤д, ≥ ф≥лософ≥ю, ≥ етику, ≥ правов≥ норми, п≥дпор¤дкувало соб≥ науку, осв≥ту, мистецтво. ¬≥дпов≥дно проблеми культури висв≥тлювалис¤ у прац¤х ф≥лософ≥в-богослов≥в. ƒл¤ јвгустина Ѕлаженного Убез в≥ри немаЇ знанн¤, немаЇ ≥стиниФ. —в≥това ≥стор≥¤ за јвгустином Ѕлаженним Ї результатом божественного визначенн¤. У√р≥ховномуФ св≥тському граду в≥н протиставл¤Ї Уград божийФ, утверджуючи, таким чином, пр≥оритет церкви.
—пробу поЇднати ар≥стотел≥зм ≥ христи¤нство зд≥йснить знаменитий католицький богослов ‘ома јкв≥нський. ќсновний принцип його ф≥лософ≥њ - гармон≥¤ в≥ри ≥ розуму, оск≥льки розум здатний рац≥онально довести ≥снуванн¤ Ѕога ≥ розбити запереченн¤ проти ≥стин в≥ри. ” розроблен≥й ним систем≥ сполучилис¤, не зм≥шуючись, ф≥лософ≥¤ ≥ теолог≥¤, держава ≥ церква, громад¤нська ≥ христи¤нська доброчесн≥сть.
≈поха ¬≥дродженн¤ утверджуЇ гуман≥стичний ≥деал. ультура у¤вл¤Їтьс¤ мислител¤м ¬≥дродженн¤ результатом в≥льноњ творчоњ д≥¤льност≥ людини. —вобода ≥ творч≥сть ¤к принципи людського сп≥вжитт¤ протиставл¤ютьс¤ середньов≥чн≥й ≥Їрарх≥њ, п≥длеглост≥ церкв≥. ƒж. ћанетт≥ пише трактат Уѕро г≥дн≥сть ≥ довершен≥сть людиниФ, спр¤мований проти ѕапи ≤ннокент≥¤ III, ƒжованн≥ ѕ≥ко делла ћ≥рандола створюЇ Уѕромову про г≥дн≥сть людиниФ. ¬≥льна творч≥сть ≥ г≥дна повед≥нка стають обов'¤зковим зм≥стом морально-етичних м≥ркувань ≥ концепц≥й епохи.
ѕринципово по-новому культурний досв≥д минулого ≥ сучасност≥, причини виникненн¤ ≥ шл¤хи розвитку культури переосмислюютьс¤ у XVIII ст. ѕросв≥тництвом. ≈поха прагне до ц≥л≥сного сприйн¤тт¤ культури людства, розум≥ючи њњ ¤к продукт д≥¤льност≥ людського розуму. ” р¤д≥ праць пон¤тт¤ УкультураФ ≥ УприродаФ протиставл¤ютьс¤. “ак, ∆ан-∆ак –уссо вважаЇ природу продуктом довершеного божественного розуму, а культуру Ц недосконалого людського розуму, негативно ставитьс¤ до культурного прогресу. ”суненню опозиц≥њ УкультураФ-УприродаФ, пошуку шл¤х≥в њх гармон≥чного поЇднанн¤ присв¤чен≥ роботи ≤ммануњла анта (1724-1804). «а антом причиною виникненн¤ культури Ї сусп≥льна сутн≥сть людини. ‘≥лософ вид≥л¤Ї дв≥ реальност≥: св≥т природи (тваринного начала, зла, жорстокост≥) ≥ св≥т свободи (людини, культури, морал≥). ѕеретинаютьс¤ ≥ примирюютьс¤ два протилежних начала в у¤вленн¤х про прекрасне й у творенн≥ прекрасного, що власне ≥ Ї метою культурноњ д≥¤льност≥. ¬ етиц≥ ант вводить категоричний ≥мператив, тобто обов'¤зкове ≥ безумовне моральне правило, всезагальний закон повед≥нки, ¤кий долаЇ ≥ виключаЇ будь-¤ке зло.
ƒо другоњ половини XVIII ст. належить д≥¤льн≥сть н≥мецького ф≥лософа й ≥сторика ≤.√.√ердера. ƒл¤ √ердера культура Ї насл≥дком здатност≥ людини до творчоњ ≥ розумовоњ д≥¤льност≥, ¤ка знаходить вираз у мов≥, науц≥, ремесл≥, мистецтв≥, держав≥, рел≥г≥њ, с≥м'њ. √ердер вперше визначив культуру ¤к необх≥дну ≥ нев≥д'Їмну реальн≥сть людського сусп≥льства, стверджуючи, що некультурних народ≥в взагал≥ не ≥снуЇ. ™ б≥льш культурн≥ ≥ менш культурн≥ народи. –≥вень культури ф≥лософ пов'¤зуЇ з прогресом осв≥ти. ” робот≥ Уѕро походженн¤ мовиФ (1772 р.) √ердер пов'¤зуЇ по¤ву мови з ф≥з≥олог≥чно закладеною в людин≥ зд≥бн≥стю до мисленн¤, у розвитку мови вбачаЇ прогрес культури. ¬≥н одним з перших зац≥кавивс¤ вивченн¤м нац≥ональних культур ¤к форм ≥снуванн¤ св≥товоњ. √ердер вид≥лив етапи, через ¤к≥ проходить нац≥ональне в≥дродженн¤: I - вивченн¤ ≥стор≥њ, етнограф≥њ, II - формуванн¤ нац≥ональноњ л≥тературноњ мови, III - виникненн¤ нац≥ональних пол≥тичних орган≥зац≥й, боротьба за незалежн≥сть.
ќстаточно опозиц≥¤ УприродиФ ≥ УкультуриФ зн≥маЇтьс¤ в ф≥лософ≥њ √еорга ‘р≥др≥ха ¬≥льгельма √егел¤, (1770-1831), дл¤ ¤кого Укультура ЇЕ зв≥льненн¤ ≥ робота вищого зв≥льненн¤Ф, що розум≥Їтьс¤ ¤к поетапний рух в≥д природноњ безпосередност≥ до вищоњ духовност≥. ≤стор≥¤ людства за √егелем Ї сходи вгору, по ¤ким людина, зв≥льнюючись, п≥д≥ймаЇтьс¤ шл¤хом п≥знанн¤ абсолютного духу. √егель зводить культуру до духовного розвитку людства, розум≥ючи творч≥сть ¤к д≥алектичне сходженн¤ духу.
” перш≥й половин≥ XIX ст. з'¤вилис¤ роботи рос≥йського вченого ћ.я.ƒанилевського. ” книз≥ У–ос≥¤ ≥ ™вропаФ в≥н висунув концепц≥ю Узамкненого (локального) розвитку культурФ. ожний народ, за ƒанилевським, створюЇ специф≥чну систему ц≥нностей. ¬ироблена ним культура слабко контактуЇ з ≥ншими культурами, протид≥ючи проникненню в њњ Ут≥лоФ чужор≥дних елемент≥в. ƒанилевський створив Усистему тип≥вФ людства. ¬≥н писав, що Ї народи, в≥ддан≥ ≥дењ державност≥, а Ї так≥, ¤ким вона чужа. ™ люди, ¤к≥ спов≥дують ≥деали лицарства, чест≥, а Ї њх антиподи - хитр≥ обманщики, безпринципн≥ торгаш≥. Ќароди —ходу створили вишукану, але малорухому, спогл¤дальну культуру, ¤ка з покол≥нн¤ в покол≥нн¤ в≥дтворюЇ саму себе. Ќа «аход≥ була створена динам≥чна, утил≥тарно-практична культура, спр¤мована на перетворенн¤ природи ≥ сусп≥льства. ≤дењ ƒанилевського згодом сильно вплинули на культуролог≥ю ’’ ст.
¬иникненн¤ украњнськоњ культуролог≥чноњ думки пов'¤зане з д≥¤льн≥стю ирило-ћефод≥Ївського братства. ” —татут≥ Ѕратства, у в≥дозвах Уƒо брат≥в украњнц≥вФ, Уƒо брат≥в рос≥¤нФ, Уƒо брат≥в пол¤к≥вФ, в творах його фундатор≥в - ћ. остомарова (Уƒумки про ≥стор≥ю ћалорос≥њФФ, Уƒв≥ руськ≥ народност≥Ф), ѕ. ул≥ша (Уѕов≥сть про украњнський народФ) - в≥дстоюютьс¤ ≥дењ культурноњ самобутност≥ слов'¤нських народ≥в, њх права на в≥льний розвиток, гарантований в≥льним федеративним союзом слов'¤нських республ≥к. «начний внесок в розвиток культуролог≥чноњ думки зробив ћ. ƒрагоманов (1841-1895 рр.). « позиц≥й пор≥вн¤льно-≥сторичноњ методолог≥њ ћ. ƒрагоманов виступав проти хутор¤нського етнограф≥зму, висував ≥дењ в≥льного розвитку народноњ культури у нац≥ональну культуру, прос¤кнуту загальнолюдськими ц≥нност¤ми. ÷≥л≥сну концепц≥ю ≥стор≥њ украњнськоњ культури висунув ћ. √рушевський (1866-1934 рр.). ¬она базувалас¤ на тезах самобутност≥ ≥ самост≥йност≥ украњнськоњ культури. ќдним з перших в≥н п≥ддав сумн≥ву ≥ критиц≥ теор≥ю Їдиноњ монол≥тноњ культури ињвськоњ –уси, доводив ≥снуванн¤ р≥зних етноплемен ще за епохи трип≥льськоњ культури. Ќе протиставл¤ючи украњнську ≥ рос≥йську культури, в≥н все ж вважав першу б≥льш близькою до Ївропейськоњ культури.
4. —учасн≥ культуролог≥чн≥ теор≥њ
јнал≥з сучасних культуролог≥чних концепц≥й пересл≥дуЇ дуже важливу мету: дати у¤вленн¤ про основн≥ тенденц≥њ ≥ напр¤ми культуролог≥њ ’’ ст, показати, ¤к вони оц≥нюють стан ≥ перспективи сучасноњ культури.
ƒл¤ теор≥њ культури ’’ ст. характерний в≥дх≥д в≥д загальних концептуальних п≥дход≥в, ¤к≥ базуютьс¤ на еволюц≥он≥стському розум≥нн≥ культурного розвитку. онцепц≥¤ н≥мецького ф≥лософа та ≥сторика ќ.Ўпенглера належить до досл≥джень, ¤к≥ формують сучасну культуролог≥чну традиц≥ю. ¬она передбачаЇ розгл¤д не т≥льки певних культурних констант, завд¤ки ¤ким можлива розмова про культуру в ц≥лому, але ≥ анал≥з р≥зноман≥тт¤ культур. “ак≥ цикл≥чн≥ теор≥њ культурного розвитку розгл¤дають кожну культуру ¤к ц≥нн≥сть в соб≥ незалежно в≥д м≥ри њњ цив≥л≥зованост≥, в загальному потоц≥ соц≥окультурноњ динам≥ки. ” знаменит≥й робот≥ У«гасанн¤ ™вропиФ ќ.Ўпенглер розкриваЇ свою концепц≥ю розвитку культури ¤к орган≥зму, ¤кий народжуЇтьс¤, дос¤гаЇ розкв≥ту ≥, виснажуючись, приходить до свого природного к≥нц¤. ¬есь цикл, з його точки зору, триваЇ близько тис¤ч≥ рок≥в. ÷ив≥л≥зац≥ю Ўпенглер вважаЇ симптомом ≥ вираженн¤м в≥дмиранн¤ ц≥лого культурного св≥ту, згасанн¤ творчого духу культури. «в≥дси ≥ назва його книги. ≤де¤ культурно-≥сторичного кругооб≥гу, за Ўпенглером, знаходить своЇ п≥дтвердженн¤ в р≥зних культурах, кожна з ¤ких ун≥кальна. …ого концепц≥¤ розгл¤даЇ в≥с≥м р≥вноц≥нних за дос¤гнутою зр≥л≥стю культур: Їгипетську, ≥нд≥йську, вав≥лонську, китайську, античну, в≥зант≥йсько-арабську, зах≥дноЇвропейську ≥ п≥вденноамериканську (май¤). якщо еволюц≥он≥сти концентрували свою увагу на лог≥ц≥ розвитку культури, то Ўпенглер в≥ддавав перевагу пон¤ттю Удуша культуриФ. ¬ид≥л¤ючи три типи душ≥ (Уаполон≥чнийФ, Умаг≥чнийФ ≥ УфаустовськийФ), досл≥дник вважав, що вони лежать в основ≥ в≥дпов≥дно античноњ, в≥зант≥йсько-арабськоњ ≥ зах≥дноЇвропейськоњ культур. ультура жива ост≥льки, оск≥льки вона збер≥гаЇ глибокий, нерозривний зв'¤зок з людською душею. ƒуша культури живе в душах людей, ¤к≥ сприймають символи, смисли ≥ ц≥нност≥ даноњ культури. оли ж цив≥л≥зац≥¤ придушуЇ ≥ поглинаЇ людину так, що Увогонь душ≥ згасаЇФ, вона приречена на загибель. ћ.ќ.Ѕерд¤Їв в≥дзначав траг≥чне св≥тов≥дчутт¤ Ўпенглера: У” ньому немаЇЕ цив≥л≥заторського самозадоволенн¤, немаЇ ц≥Їњ в≥ри в абсолютну перевагу своЇњ епохи над попередн≥ми покол≥нн¤миФ.
онцепц≥ю локальних цив≥л≥зац≥й розвивав британський культуролог ј.“ойнб≥ у своњй 12-томн≥й прац≥ Уƒосл≥дженн¤ ≥стор≥њФ. –≥зноман≥тт¤ форм соц≥окультурноњ орган≥зац≥њ людства, за “ойнб≥, базуЇтьс¤ на своЇр≥дност≥ систем ц≥нностей, навколо ¤ких складаЇтьс¤ повс¤кденне житт¤ - в≥д найгруб≥ших його ви¤в≥в до найвищих зльот≥в творчост≥. ожна локальна цив≥л≥зац≥¤ проходить у своЇму розвитку чотири стад≥њ: виникненн¤, зростанн¤, надлому ≥ розпаду. ¬изначальним елементом ц≥нн≥сноњ системи ј.“ойнб≥ вважав рел≥г≥ю, а економ≥чна ≥ пол≥тична сфери житт¤ цив≥л≥зац≥њ, на його думку, п≥дкор¤ютьс¤ Удуховному началуФ. «агалом “ойнб≥ нараховував 13 розвинених цив≥л≥зац≥й, хоча в його ранн≥й творчост≥ ф≥гурувала 21 цив≥л≥зац≥¤. Ќеперес≥чне значенн¤ його концепц≥њ пол¤гаЇ у розкритт≥ д≥алог≥чноњ сут≥ розвитку культури ¤к сер≥њ У¬иклик≥вФ, ¤к≥ кидаютьс¤ природою ≥ сусп≥льством, ≥ У¬≥дпов≥дейФ, ¤к≥ знаходить людська творча духовн≥сть.
≤нтегральна концепц≥¤ одного з фундатор≥в рос≥йськоњ ≥ американськоњ соц≥олог≥њ ѕ.ќ.—орок≥на, викладена ним в робот≥ У—оц≥альна ≥ культурна динам≥каФ, також базуЇтьс¤ на чергуванн≥ дек≥лькох тип≥в культур (суперсистем): 2-х основних (почуттЇвого ≥ ≥деац≥онального) ≥ пром≥жних (≥деал≥стичного). ‘ундаментальним принципом кожного культурного типу ѕ.ќ.—орок≥н вважаЇ спос≥б п≥знанн¤, оснований на почуттЇвому, рац≥ональному або ≥нтуњтивному сприйн¤тт≥. —учасна почуттЇва культура з њњ матер≥ал≥стичним забарвленн¤м, на думку вченого, переживаЇ глибоку кризу, вих≥д з ¤коњ можливий завд¤ки поверненню до абсолютних ц≥нностей альтруњзму, добра ≥ в≥ри, внасл≥док чого станетьс¤ зам≥на цього культурного типу наступним (≥деац≥ональним). Ќа в≥дм≥ну в≥д концепц≥њ ќ.Ўпенглера теор≥¤ ѕ.—орок≥на в≥ддзеркалюЇ тенденц≥ю пошуку загальноњ культурноњ основи людства, реальних шл¤х≥в ≥ механ≥зм≥в виходу з культурноњ кризи.
« усв≥домленн¤м кризи культури ¤к розпаду њњ внутр≥шньоњ Їдност≥, протиставленн¤ њњ спершу сп≥льних ≥дей ≥ ц≥нностей пов'¤зане виникненн¤ культуролог≥чного напр¤му в ф≥лософ≥њ неокант≥анства. «начний внесок у розвиток теор≥њ культури зробили ¬.¬≥ндельбанд, ћ.¬ебер, √. –≥ккерт, ≈. асс≥рер. ћ.¬ебер заф≥ксував драматичне положенн¤ зах≥дноњ людини м≥ж УнебомФ ≥деал≥в ≥ УземлеюФ емп≥ричноњ реальност≥. ≈. асс≥рер в своњй У‘≥лософ≥њ символ≥чних формФ розкриваЇ р≥зноман≥тт¤ автономних ≥ самодостатн≥х, на його думку, символ≥чних форм (наприклад, мова, м≥ф, наука ≥ т.п.).
√либокоњ уваги заслуговують феноменолог≥чн≥ культуролог≥чн≥ концепц≥њ. ≈.√уссерль розгл¤даЇ культуролог≥чну проблематику з точки зору УтелосаФ Ївропейськоњ культури, що розкриваЇтьс¤ в њњ ≥сторичному розвитку. "“елос" - це певний духовний образ культури, поЇднане духовними зв'¤зками житт¤ людей ≥ народ≥в в рамках одн≥Їњ культури. ѕодоланн¤ кризи Ївропейськоњ науки ≥ культури ≈.√уссерль вбачаЇ у поверненн≥ до джерел Ївропейськоњ духовност≥ - рац≥онал≥зму ≥ обов'¤зкового сп≥вв≥дношенн¤ його з УжиттЇвим св≥томФ людини, в≥дновленн¤м втраченого зв'¤зку науки з людиною.
Ќа початку ≥ в середин≥ ’’ ст. в≥дбуваЇтьс¤ поворот в украњнськ≥й культуролог≥чн≥й думц≥. ѕ≥сл¤ розвитку в русл≥ культуролог≥њ ѕросв≥тництва ≥ раннього –омантизму, вона починаЇ в≥дчувати вплив ≥ррац≥онал≥зму ≥ волюнтаризму (Ўопенгауера, Ќ≥цше). Ќайб≥льш ¤скраво цей вплив вт≥ливс¤ в творчост≥ ƒ. ƒонцова (1883-1973 рр.), ¤ка стала теоретичною основою ≥нтегрального нац≥онал≥зму.
яскравим в≥дображенн¤м кризи людськоњ суб'Їктивност≥ ≥ гуман≥зму в сучасн≥й культур≥ стала концепц≥¤ ћ.’айдеггера. ÷ентральною темою в н≥й стаЇ тема мови ¤к засобу комун≥кац≥њ: Уƒумка даЇ буттю слово: в осел≥ мови мешкаЇ людинаФ. ¬их≥д з культурноњ кризи, що створилас¤, бачитьс¤ ’айдеггеру у новому досв≥д≥ мисленн¤, ¤ке спираЇтьс¤ на давньогрецьк≥ першоджерела, на твердженн¤ ѕротагора, що людина Ї м≥рою вс≥х речей.
≤ншим напр¤мом у культуролог≥њ Ї психоанал≥з, ¤кий ставить перед зах≥дною культурою проблему несв≥домого. …ого засновником був австр≥йський псих≥атр «.‘рейд. ¬≥н висунув г≥потезу про ≥снуванн¤ несв≥домого ¤к особливого р≥вн¤ людськоњ псих≥ки, де зосереджен≥ несв≥дом≥ бажанн¤ ≥ вит≥снен≥ з св≥домост≥ ≥дењ. У¬оноФ (¤к називаЇ «.‘рейд несв≥доме начало) активно втручаЇтьс¤ в людське житт¤, керуЇ ним. Ќаша св≥дом≥сть (УяФ) - лише ≥грашка в руках могутньоњ псих≥чноњ сили первинних бажань людини, ¤к≥ базуютьс¤ на прагненн≥ до творенн¤ ≥ продовженн¤ роду або руйнуванн¤ (≈роса-любов≥ ≥ “анатоса-смерт≥). –оль культури в житт≥ людини, за ‘рейдом, пол¤гаЇ в здатност≥ субл≥мувати (зам≥нювати) прим≥тивн≥ пот¤ги. «авд¤ки культур≥ вони набувають форми прагненн¤ до творчост≥, п≥знанн¤ та ≥ншоњ д≥¤льност≥, ¤ка етично схвалюЇтьс¤. ультура (УЌад-яФ) виконуЇ роль внутр≥шнього цензора, завд¤ки ¤кому людина здатна жити ¤к соц≥альна ≥ культурна ≥стота. .√.ёнг розвинув концепц≥ю психоанал≥зу, використовуючи пон¤тт¤ Уархетип≥вФ - псих≥чних структур колективного несв≥домого. «авд¤ки ним формуютьс¤ образи, думки ≥ почутт¤ людей, збер≥гаЇтьс¤ колективний ≥сторичний досв≥д, м≥фи ≥ символи культури.
≈кзистенц≥альн≥ концепц≥њ культури .ясперса, ∆.-ѕ. —артра, ј. амю привертали увагу до проблем сучасноњ культури, ¤к≥ виникають внасл≥док в≥дчуженн¤ людини в≥д соц≥уму. Ћюди будуть дбайлив≥ше ставитис¤ до свого житт¤, ¤кщо усв≥домл¤ть абсурдн≥сть людського ≥снуванн¤, - вважають екзистенц≥ал≥сти. ”св≥домленн¤ абсурду бутт¤ призводить до бунту, а цей останн≥й - до свободи, заради ¤коњ людина готова п≥ти на все, оск≥льки в свобод≥ вона знаходить сенс свого житт¤.
ѕом≥тне м≥сце в сучасн≥й культуролог≥њ займають концепц≥њ структурал≥зму, розроблен≥ .Ћев≥-—троссом, –.Ѕартом, ћ.‘уко, ∆.ƒерр≥дою. —труктурал≥сти поставили завданн¤ подолати описов≥сть ≥ досл≥дити культуру за допомогою суто науковоњ методолог≥њ природничих наук, що включаЇ формал≥зац≥ю, комп'ютеризац≥ю, математичне моделюванн¤. —труктуруванн¤ зд≥йснюЇтьс¤ в р≥зних галуз¤х культури: мов≥ ≥ л≥тератур≥, соц≥альних у¤вленн¤х та ≥деолог≥њ, мистецтв≥ ≥ масов≥й культур≥. .Ћев≥-—тросс стверджуЇ, що вс≥ культурн≥ у¤вленн¤ (м≥фи, ритуали, правила) Ї певного роду знаковими системами, ¤к≥ передають ≥нформац≥ю ≥ зд≥йснюють культурний обм≥н всередин≥ структури. √армон≥ю почуттЇвого ≥ рац≥онального начал (надрац≥онал≥зм), до ¤коњ необх≥дно прагнути сучасному людству, культуролог вбачаЇ у феномен≥ перв≥сного мисленн¤. ћетою структурного анал≥зу Ї пошук системоутворюючого чинника, сукупност≥ правил, за ¤кими можна формувати культурн≥ об'Їкти.
ќдн≥Їю з найпоширен≥ших в сучасн≥й культуролог≥њ Ї ≥грова концепц≥¤ культури. Ќайб≥льш ¤скравими њњ представниками стали ….’ейз≥нга, ’.ќртега-≥-√ассет, ћ.Ѕахт≥н. ” робот≥ УHomo ludensФ (УЋюдина, ¤ка граЇФ) ….’ейз≥нга досл≥джуЇ гру ¤к загальний принцип становленн¤ ≥ життЇд≥¤льност≥ людськоњ культури. ѓњ культуротворча роль пол¤гаЇ у дотриманн≥ добров≥льно встановлених правил, в приборканн≥ стих≥њ пристрастей при в≥дсутност≥ гн≥ту Усерйозност≥Ф. –оботи ….’ейз≥нги м≥ст¤ть критику масовоњ культури, ¤ка перегукуЇтьс¤ з п≥дходом ’.ќртеги-≥-√ассета. Ќайвидатн≥ший ≥спанський ф≥лософ займаЇ особливе м≥сце серед сучасних мислител≥в, тому що поЇднуЇ в своњй теор≥њ традиц≥њ Уф≥лософ≥њ житт¤Ф, неокант≥анц≥в, екзистенц≥ал≥зму. ” робот≥ Уѕовстанн¤ масиФ, ¤ка набрала широкого розголосу, в≥н анал≥зуЇ стан сучасноњ культури ≥ людини в н≥й. ќперуючи образами Уел≥тиФ ≥ Улюдини-масиФ, мислитель попереджаЇ про небезпеку загального н≥велюванн¤, деперсонал≥зац≥њ людини, влади Усучасного варвараФ, руйн≥вника культури. ѕодоланн¤ культурноњ кризи ќртега-≥-√ассет вбачаЇ не у докор≥нному перетворенн≥ сусп≥льства, а у поверненн≥ до ≥Їрарх≥њ б≥льшост≥ ≥ ел≥тарноњ меншост≥, ¤ка створюЇ основи культури внасл≥док внутр≥шньоњ потреби. —уть культури, на думку ’.ќртеги-≥-√ассета, складають спонтанн≥сть ≥ в≥дсутн≥сть прагматизму.
¬ к≥нц≥ ’’ ст. сформувавс¤ постмодерн≥стський напр¤м в культуролог≥њ. ѕостмодерн≥зм зазнав впливу багатьох сучасних ≥нтелектуальних теч≥й. ѕостмодерн≥стське сприйн¤тт¤ д≥йсност≥ про¤вл¤Їтьс¤ у прагненн≥ до деконструкц≥њ, децентрал≥зац≥њ, в≥дмов≥ в≥д авторитет≥в будь-¤кого рангу, у запереченн≥ норм ≥ традиц≥й рац≥онал≥зму. ” роботах ∆.-‘. Ћ≥отара, ∆.ƒелеза, –.–орт≥ та ≥н. в≥дстоюютьс¤ ц≥нност≥ свободи у всьому, спонтанн≥й д≥¤льност≥ людини, ≥гровому начал≥. ѕ≥двищуЇтьс¤ ≥нтерес до ≥ррац≥онального ≥ суб'Їктивного, невизначеного, не¤сних форм. ѕостмодерн≥зм, плюрал≥стичний за своЇю суттю, не боњтьс¤ руйнуванн¤ Їдност≥ ≥снуючоњ культури, обірунтовуючи неминуч≥сть трансформац≥њ культури у ¤к≥сно нову форму. –≥зноман≥тн≥сть сучасних культуролог≥чних, напр¤м≥в ≥ концепц≥й даЇ у¤вленн¤ про широту людського св≥тогл¤ду та св≥торозум≥нн¤ ≥ Ї узагальненн¤м ≥сторико-культурного досв≥ду.
