“ема 9. ‘≥лософ≥¤ культури

ѕон¤тт¤ культури. —труктура культури.  ультура особистост≥. ‘ункц≥њ культури.  ультура ≥ цив≥л≥зац≥¤. “радиц≥њ ≥ новац≥њ в культур≥.

ѕон¤тт¤ культури. —лово УкультураФ пох≥дне в≥д латинського УculturaФ (оброб≥ток, догл¤д, розвиток) ≥ спочатку означало у —тародавньому –им≥ оброб≥ток земл≥, працю землероба. јле надал≥ це слово почало вживатис¤ в ≥ншому, переносному значенн≥ Ц Уосв≥чен≥стьФ, Увихован≥стьФ. ” римського мислител¤ ÷≥церона вже зустр≥чаЇтьс¤ пон¤тт¤ Укультура душ≥Ф, в≥н вважав, що ф≥лософ≥¤ Ї Укультурою розумуФ. ќтже, за ÷≥цероном, ф≥лософ≥¤ Ї культурою тому, що ¤к ≥ у випадку ≥з землеробством, обробл¤Ї розум дл¤ його удосконаленн¤. ¬ажливою тут Ї думка, що культура, з одного боку, Ї д≥¤льн≥стю по перетворенню людиною природи (землеробство), а з другого Ц засобом удосконаленн¤ духовних сил людини, њњ розуму (ф≥лософ≥¤). –озгл¤даючи ораторське мистецтво ¤к найб≥льш повний ви¤в культури, ÷≥церон вбачав у ньому зас≥б звеличенн¤, самоутвердженн¤ людини Ц культура розвиваЇ людину, ≥ в цьому, на думку римського ф≥лософа ≥ державного д≥¤ча, пол¤гаЇ њњ головна функц≥¤.
ќтже, майже одразу пон¤тт¤ культури б≥льшою м≥рою вказувало на вм≥нн¤ ≥ майстерн≥сть, ¤к≥ ви¤вл¤Ї людина у своњй д≥¤льност≥, а також на процес вихованн¤ Укультури душ≥Ф.
Ўироко вживаним пон¤тт¤ культури стаЇ в епоху ѕросв≥тництва, коли культура тлумачитьс¤ ≥ ¤к штучне, породжене людською д≥¤льн≥стю перетворенн¤ природи, ≥ ¤к вищий про¤в людського бутт¤, повТ¤заний передус≥м з людським духом. —аме в≥д просв≥тник≥в XVIII ст. йде протиставленн¤ Укультура Ц натураФ, тобто Укультура Ц природаФ. ѕон¤тт¤м культури позначалис¤ у той час вс≥ дос¤гненн¤ духовноњ культури людей, передус≥м науков≥ знанн¤, мистецтво, моральна досконал≥сть ≥ все те, що називали тод≥ осв≥чен≥стю.
Ќаприк≥нц≥ ’≤’ Ц у ’’ ст. б≥льш≥сть видатних мислител≥в наголошують на людинотворчому характер≥ культури. ¬она розгл¤даЇтьс¤ ¤к про¤в особист≥сноњ самореал≥зац≥њ людини, вираз њњ сусп≥льноњ ц≥нност≥, творчост≥, ¤к людський спос≥б освоЇнн¤ св≥ту ≥ житт¤ в ньому, ¤к людська д≥¤льн≥сть та њњ результати, ¤к саморозвиток людини через д≥¤льн≥сть. ќтже, оск≥льки культурою у людськ≥й д≥¤льност≥ Ї те, що в≥др≥зн¤Ї св≥дому доц≥льну д≥¤льн≥сть людини в≥д ≥нстинктивноњ д≥¤льност≥ тварин, культуру в найзагальн≥шому розум≥нн¤ можна визначити ¤к загальну характеристику людського бутт¤, ¤к надб≥олог≥чне, надприродне ¤вище, ¤ке визначаЇ м≥ру люд¤ного в людин≥, характеризуЇ њњ розвиток ¤к сусп≥льноњ ≥стоти.
јле й на сьогодн≥ серед фах≥вц≥в немаЇ загальновизнаного розум≥нн¤ ¤к походженн¤ культури, так ≥ њњ визначенн¤.
ƒо основних концепц≥й походженн¤ культури в≥днос¤ть: д≥¤льн≥сну Ц культура ¤к процес ≥ результат людськоњ д≥¤льност≥; ц≥нн≥сну Ц культура розум≥Їтьс¤ ¤к система ц≥нностей, њх набуток; теолог≥чну, повТ¤зану з рел≥г≥йним трактуванн¤м походженн¤ культури; ≥грову, адже гра Ї р≥зновидом людськоњ д≥¤льност≥.
—тосовно визначенн¤ пон¤тт¤ культура можна констатувати найр≥зноман≥тн≥ш≥ п≥дходи, ¤ких у л≥тератур≥ величезна к≥льк≥сть. јдже до вивченн¤ ¤вищ культури звертаютьс¤ так≥ науки, ¤к археолог≥¤, етнограф≥¤, соц≥олог≥¤, етика, естетика, ≥стор≥¤. —ьогодн≥ нал≥чуЇтьс¤ близько 500 визначень культури. ≤ в цьому немаЇ н≥чого дивного Ц культура Ї ¤вищем складним ≥ багатогранним, зв≥дси Ц багатоман≥тн≥сть њњ визначень.
—пробуЇмо класиф≥кувати ц≥ визначенн¤ культури, адже ф≥лософ≥¤ шукаЇ шл¤хи до загального, всеохоплюючого розум≥нн¤ культури. —еред визначень культури досить ч≥тко прогл¤даютьс¤ три основних п≥дходи.
≈мп≥ричний, описовий п≥дх≥д, зг≥дно до ¤кого культура Ї сукупн≥стю, результатом вс≥Їњ людськоњ д≥¤льност≥, тобто сумою вс≥х речей ≥ ц≥нностей, з ¤ких складаЇтьс¤ цей результат. ќдноб≥чн≥сть цього п≥дходу в тому, що культура тут у¤вл¤Їтьс¤ в статичному вигл¤д≥ Ц у вигл¤д≥ певного УнаборуФ речей та ц≥нностей, застиглих продукт≥в людськоњ життЇд≥¤льност≥. ќкр≥м того, розмежовуютьс¤ матер≥альна та духовна сфера культури, про що йтиметьс¤ дал≥.
јксеолог≥чний, тобто оц≥ночний п≥дх≥д, за ¤кого Укультурн≥стьФ ≥ Унекультурн≥стьФ, отже, ≥ р≥вень культурност≥, оц≥нюЇтьс¤ сп≥вставленн¤м з певним еталоном. «а такого п≥дходу оц≥нки мають в≥дносний ≥ дов≥льний характер: Ївроцентризм стаЇ м≥рою культурност≥ вс≥х останн≥х рег≥он≥в, не враховуЇтьс¤ те, що культура Ї пристосовництвом до конкретного середовища, ¤к природного, так ≥ соц≥ального. ’оча цей п≥дх≥д Ї теж обмеженим, в≥н, ¤к≥ ≥ будь-¤кий п≥дх≥д, не може бути в≥дкинутим: досл≥днику доводитьс¤ пор≥внювати (адже все п≥знаЇтьс¤ у пор≥вн¤нн≥) й оц≥ночний момент.
ƒ≥¤льн≥сний п≥дх≥д розгл¤даЇ культуру ¤к специф≥чно людський спос≥б д≥¤льност≥, Упозаб≥олог≥чнийФ за своЇю сутн≥стю. јле культура Ї не самою д≥¤льн≥стю, а тим способом, ¤ким зд≥йснюЇтьс¤ ц¤ д≥¤льн≥сть. —аме д≥¤льн≥сний п≥дх≥д до розум≥нн¤ культури починаЇ переважати у сучасн≥й науков≥й л≥тератур≥. ÷е повТ¤зане перш за все з тим, що в≥н не в≥дкидаЇ два попередн≥х Ц описовий та оц≥ночний, а включаЇ в себе њх рац≥ональний зм≥ст.
ќтже, п≥д культурою традиц≥йно, у широкому розум≥нн≥ визначаЇтьс¤ сукупн≥сть матер≥альних, практичних ≥ духовних надбань сусп≥льства ¤к≥ в≥дображають р≥вень його ≥сторичного розвитку, вт≥люютьс¤ в повс¤кденн≥й д≥¤льност≥ людини, знаход¤ть в≥дображенн¤ у њњ соц≥альних, моральних, естетичних та ≥нших характеристиках.
” вужчому розум≥нн≥ культура Ц це сфера духовного житт¤ сусп≥льства. ¬она охоплюЇ собою систему осв≥ти, вихованн¤, духовноњ творчост≥, включаЇ в себе т≥ установи й орган≥зац≥њ, ¤к≥ забезпечують означен≥ процеси: школи, вузи, музењ, театри, б≥бл≥отеки, ≥нш≥ культурн≥ заклади, а також творч≥ сп≥лки тощо.
Ќарешт≥, пон¤тт¤м культура часто позначають р≥вень вихованост≥ й осв≥ченост≥ людини, р≥вень оволод≥нн¤ нею т≥Їю чи ≥ншою сферою знань та д≥¤льност≥. ” цьому випадку ф≥ксуютьс¤ ¤кост≥ людини, спос≥б њњ повед≥нки, ставленн¤ до ≥нших людей, до прац≥ тощо. јдже основою культури Ї люд¤н≥сть, гуман≥зм; њњ гуман≥стичний характер реал≥зуЇтьс¤ через всеб≥чний розвиток людини, ви¤вленн¤ њњ сутн≥сних сил ≥ зд≥бностей.
¬ажливим ≥ принциповим питанн¤м досл≥дженн¤ культури Ї ос¤гненн¤ сутност≥ всього феномена сусп≥льного житт¤, ос¤гненн¤ джерела походженн¤ культури Ц сусп≥льноњ прац≥, засобами ¤коњ людина перетворюЇ природу ≥ саму себе, створюЇ св≥й власний, в≥дм≥нний в≥д природи духовно-предметний св≥т, розгортаЇ у ньому вс≥ своњ життЇв≥ процеси.  ультурою у цьому розум≥нн≥ вважаЇтьс¤ все, що створене творчою людською д≥¤льн≥стю людини дл¤ людини, дл¤ њњ розвитку, все, що вв≥йшло у практику ¤к загальнолюдське надбанн¤, що спри¤Ї утвердженню ≥ ви¤ву людського в людин≥ ≥ сусп≥льств≥.  ультура Ї, таким чином, штучно створеною людиною другою природою, надбудовою над першою, Уживою природоюФ, створеним людиною св≥том.
“аким чином, культура Ц це художн≥ полотна ≥ арх≥тектурн≥ споруди, науков≥ дос¤гненн¤ та осв≥та, результати матер≥ального виробництва ≥ мораль, поетична творч≥сть ≥ вихован≥сть людини. ÷е також спос≥б ≥ результат самоствердженн¤ людини у вс≥х сферах сусп≥льного житт¤.
¬се ж те, що суперечить гуман≥зму, люд¤ност≥ в≥днести до культури неможливо. ѕод≥бного роду ¤вища, в≥дносини, процеси, повед≥нку називають УантикультуроюФ. ¬она Ї про¤вом ≥ результатом дегуман≥зац≥њ людських в≥дносин, в≥дходу чи нав≥ть в≥дмови в≥д загальнолюдських ц≥нностей, пр≥оритет≥в, втрати сутн≥сних моральних ор≥Їнтац≥й, що базуютьс¤ на розум≥, в≥р≥, справжньому людинолюбств≥. ¬≥домо, що злод≥йству, брехливост≥, наркоман≥њ, алкогол≥зму вс≥ народи дають негативне оц≥нку, розгл¤дають њх ¤к антиц≥нност≥, антикультуру.

—труктура культури. «агальноприйн¤тим Ї розмежуванн¤ культури на матер≥альну та духовну.  ожна з них, вз¤та окремо, виражаЇ пон¤тт¤ культури у б≥льш вузькому значенн≥ слова.
” загальнокультурному розвитку людства основне, визначальне значенн¤ маЇ матер≥альна культура Ц дос¤гненн¤, ¤к≥ виражають головним чином р≥вень освоЇнн¤ людиною сил природи. ¬она охоплюЇ всю сферу матер≥ально-практичного ≥снуванн¤ ≥ розвитку людей, всю сферу њх безпосереднього впливу на природу.
¬≥домо, що у процес≥ своЇњ д≥¤льност≥ люди створюють матер≥альне багатство сусп≥льства, ¤ке включаЇ в себе ¤к засоби прац≥ (≥нструменти, верстати, машини тощо), так ≥ засоби ≥ндив≥дуального споживанн¤ (одежа, помешканн¤, побутов≥ реч≥ та ≥н.). ќбидва ц≥ види матер≥ального багатства сусп≥льства утворюють речов≥ елементи матер≥альноњ культури, њњ предметну форму ≥снуванн¤.
Ќайважлив≥шим показником матер≥альноњ культури Ї знар¤дд¤ прац≥, ¤к≥ в нашу епоху все б≥льшою м≥рою стають матер≥ал≥зованим вт≥ленн¤м дос¤гнень науки. “ому матер≥ально-техн≥чний розвиток сусп≥льства Ї реальною основою прогресу в сфер≥ матер≥альноњ культури.
ѕор¤д ≥з знар¤дд¤ми, засобами прац≥ найважлив≥шою частиною матер≥альноњ культури Ї засоби споживанн¤. «азвичай сферу ≥ндив≥дуального споживанн¤ називають сферою побуту на в≥дм≥ну в≥д безпосередньо виробничоњ сфери.
“аким чином, матер≥альну культуру можна под≥лити на культуру прац≥ (засоби прац≥) та культуру побуту (засоби споживанн¤). јдже без ретельного вивченн¤ одеж≥, житла побутових речей не можна сформувати правильне у¤вленн¤ про культуру того чи ≥ншого народу, про р≥вень його розвитку в р≥зн≥ епохи. «асоби споживанн¤ характеризують не т≥льки те, що споживаЇ людина, але ≥ ¤к вона споживаЇ, наск≥льки розвинут≥, багат≥, Уолюднен≥Ф њњ потреби, адже багатство ≥ багатоман≥тт¤ потреб, засоби њх задоволенн¤ Ї суттЇвою стороною культурного обличч¤ людини.
јле матер≥альна культура ≥снуЇ не лише у вигл¤д≥ вже названих засоб≥в прац≥ ≥ засоб≥в споживанн¤, тобто у чисто предметн≥й форм≥. ¬она включаЇ в себе реальн≥ зд≥бност≥, навички, знанн¤, ¤к≥ застосовуютьс¤ у процес≥ матер≥ального виробництва. ” цьому розум≥нн≥ часто говор¤ть про Укультуру прац≥Ф р≥зних ≥сторичних епох.
–≥вень матер≥альноњ культури виражаЇтьс¤ ≥ в ≥нших матер≥альних елементах сусп≥льного житт¤: оброблених людиною предметах природи (земл¤, вода, пол¤, сади), предметах побуту, науковому, медичному, навчальному обладнанн≥ та приладах тощо.
ƒос¤гненн¤ у сфер≥ матер≥альноњ культури нерозривно повТ¤зан≥ з р≥внем духовного розвитку людей, тому не випадково археологи та етнографи на п≥дстав≥ вивченн¤ памТ¤ток матер≥альноњ культури робл¤ть висновки щодо р≥вн¤ духовноњ культури т≥Їњ чи ≥ншоњ епохи, крањни, народу.
якщо матер≥альна культура Ї результатом матер≥альноњ д≥¤льност≥ людей, то духовна культура Ц результат духовноњ д≥¤льност≥. ¬она в≥дображаЇ дос¤гненн¤, ¤к≥ показують р≥вень ≥ глибину п≥знанн¤ природа ≥ сусп≥льства, ширину св≥тогл¤ду, вт≥ленн¤ в сусп≥льне житт¤ ≥дей ≥ знань.
ƒо структури духовноњ культури сусп≥льства включен≥ так≥ основн≥ елементи:
- ¤вища сфери сусп≥льноњ св≥домост≥, тобто пол≥тична культура, св≥тогл¤дна культура (ф≥лософськ≥, пол≥тичн≥, соц≥альн≥ та ≥нш≥ ≥дењ ≥ погл¤ди людей), моральна культура (норми повед≥нки, Укультурн≥ форми сп≥лкуванн¤Ф, культура почутт≥в), естетична культура (л≥тература ≥ мистецтво, художнЇ конструюванн¤, техн≥чна естетика), а також науково-техн≥чна творч≥сть.
÷≥ ц≥нност≥ закр≥плюютьс¤ у погл¤дах та вчинках людей, звича¤х ≥ традиц≥¤х, у творах л≥тератури та мистецтва.
“ак≥ ¤вища духовного житт¤ людей, ¤к мова, мисленн¤ (лог≥ка) Ц також характеризують духовну культуру сусп≥льства. «в≥льненн¤ людських почутт≥в та характеру в≥д так званого Узоолог≥чного ≥ндив≥дуал≥змуФ, вм≥нн¤ волод≥ти своњми почутт¤ми ≥ настро¤ми Ї також суттЇвими елементами духовноњ культури.
- –≥зн≥ соц≥альн≥ ≥нститути й орган≥зац≥њ, ¤к≥ зд≥йснюють духовне виробництво, регулюють ≥ спр¤мовують культурно-≥сторичний процес у в≥дпов≥дност≥ з пол≥тикою держави.
- ћатер≥ально-техн≥чна база духовноњ культури, ¤ка використовуЇтьс¤ дл¤ виробництва ≥ поширенн¤ дос¤гнень культури серед населенн¤ (окрем≥ галуз≥ промисловост≥ Ц пол≥граф≥чна, паперова; книговидавництво, театри, музењ, палаци культури, б≥бл≥отеки, а також засоби звТ¤зку, масовоњ ≥нформац≥њ тощо).
ƒуховна культура, таким чином, Ї вищим про¤вом ≥ спр¤мовуючим чинником у системах ц≥л≥сноњ людськоњ культури, оск≥льки саме вона ор≥ЇнтуЇ, мотивуЇ, формуЇ, визначаЇ, надаЇ сенсу вс≥м сферам д≥¤льност≥ людини, в тому числ≥ сфер≥ матер≥ального виробництва.
—аме духовна культура Ї тим, що культивуЇ гуманн≥сть сутн≥сних сил людини Ц почутт≥в, розуму, вол≥, осв≥тлюючи њх вищими духовними ц≥нност¤ми: добром, правдою, красою та любовТю, ¤ка Ї вищим про¤вом ≥ реал≥зац≥Їю духовноњ людини.
ќтже, культура ¤к феномен сусп≥льного житт¤ Ї результатом сусп≥льноњ д≥¤льност≥, засобами ¤коњ практично ≥ духовно людина перетворюЇ св≥т ≥ саму себе, створюючи св≥й власний, надприродний св≥т, у ¤кому вона живе.
Ћюдський св≥т величезний, строкатий ≥ р≥зноман≥тний Ц пол≥тика, економ≥ка, рел≥г≥¤, наука, мистецтво тощо. ¬с≥ сфери людськоњ д≥¤льност≥ переплетен≥ ≥ впливають одна на одну.  ожна сфера Ї в≥дображенн¤м ≥нших. “ому спробуЇмо коротко розгл¤нути ц≥ сфери Упо частинахФ.
ѕол≥тична культура в себе найкращ≥ способи пол≥тичного вибору ≥ д≥њ, ц≥нност≥ та ≥деали пол≥тичноњ перебудови сусп≥льства, оптимальн≥ форми сусп≥льних взаЇмов≥дносин людей у процес≥ взаЇмного узгодженн¤ њх ≥нтерес≥в тощо.
” моральн≥й культур≥ ф≥ксуЇтьс¤ дос¤гнутий сусп≥льством р≥вень у¤вленн¤ про добро, зло, честь, справедлив≥сть, обовТ¤зок тощо. ÷≥ у¤вленн¤, норми регулюють повед≥нку людей, характеризують соц≥альн≥ ¤вища. «асвоюючи моральн≥ погл¤ди ≥ принципи, людина перетворюЇ њх у моральн≥ ¤кост≥ ≥ переконанн¤.
≈стетична культура сусп≥льства включаЇ в себе естетичн≥ ц≥нност≥ (у¤вленн¤ про прекрасне, величне, траг≥чне тощо), способи њх створенн¤ ≥ споживанн¤. ќсоблив≥сть естетичного сприйн¤тт¤ пол¤гаЇ у тому, що люди, њх вчинки, продукти д≥¤льност≥, ¤вища природи сприймаЇтьс¤ перш за все чуттЇво, у њхн≥й зовн≥шн≥й виразност≥.
Ќайважлив≥шого значенн¤ сьогодн≥ набуваЇ еколог≥чна культура. ƒраматична ситуац≥¤, ¤ку переживаЇ сучасне людство, багато в чому зумовлена катастроф≥чними зм≥нами, ¤к≥ в≥дбуваютьс¤ у природ≥ в результат≥ людськоњ д≥¤льност≥. ¬она включаЇ в себе нов≥ ц≥нност≥ ≥ способи виробничоњ, пол≥тичноњ та ≥ншоњ д≥¤льност≥, спр¤мован≥ на збереженн¤ планети ¤к ун≥кальноњ еколог≥чноњ системи.
 р≥м цього, ≥снуЇ багато ≥нших вид≥в культури: економ≥чна, наукова, рел≥г≥йна, трудова, побутова та ≥н., ¤к≥ в≥дображають р≥зн≥ форми людськоњ життЇд≥¤льност≥. ¬ажливою Ї також культура сп≥лкуванн¤, орган≥чно повТ¤зана з культурою мисленн¤, почутт≥в, мови тощо.
ѕод≥л культури на матер≥альну та духовну здаЇтьс¤ самоочевидним. «розум≥лим Ї й те, що предмети цих культур можна використовувати по-р≥зному. «нар¤дд¤ прац≥ ≥ твори мистецтва, наприклад, слугують р≥зним ц≥л¤м. “ак≥ в≥дм≥нност≥ м≥ж матер≥альною та духовною культурою д≥йсно ≥снують. јле разом з тим ≥ та, й ≥нша Ї культурою, ¤ка включаЇ в себе матер≥альне ≥ духовне у њх Їдност≥. јдже у матер≥альн≥й культур≥ заключене формуюче њњ духовне начало, оск≥льки вона завжди Ї вт≥ленн¤м ≥дей, знань, ц≥лей людини; продукти ж духовноњ культури завжди вт≥лен≥ у матер≥альн≥й форм≥, ≥ завд¤ки цьому вони можуть ≥снувати, передаватис¤ в≥д покол≥нн¤ до покол≥нн¤.
¬се це даЇ п≥дстави говорити про культуру ¤к таку, незалежно в≥д њњ под≥лу на матер≥альну та духовну. “акий в≥дх≥д зводитьс¤ не до розмежуванн¤ цих культур, а до визнанн¤ њх орган≥чного звТ¤зку з розвитком всього сусп≥льства.
¬изначаЇтьс¤ також певна типолог≥¤ культур. “ак, наприклад, вид≥л¤ють нац≥ональну (украњнську, рос≥йську, н≥мецьку та ≥н.) культуру; культуру певних соц≥альних груп чи клас≥в.
«агальноприйн¤тим Ї вид≥ленн¤ певних культурних епох: антична культура, культура —ередньов≥чч¤, епохи ¬≥дродженн¤; т≥ чи ≥нш≥ форми культури: пол≥тична, соц≥альна, правова, економ≥чна, еколог≥чна, етн≥чна, моральна, ф≥зична ≥ т.д.
ћожна зустр≥ти в л≥тератур≥ ≥ под≥л культури на своЇр≥дн≥ культурн≥ пласти чи п≥дрозд≥ли, наприклад, масова культура, ел≥тарна, молод≥жна та ≥н., або ж оф≥ц≥йна культура.
Ќа початку ’’ ст. ¬ ™вроп≥ склалис¤ дв≥ р≥зн≥ форми культури. ¬ишукане мистецтво, л≥тературу, ¤ку створювала й сприймала ел≥та, вважали високою культурою. ‘ольклор (легенди, м≥фи, п≥сн≥, казки, вертеп), автором ¤кого був простий люд, називали народною культурою. ” т≥ часи продукти ¤к високоњ, так ≥ народноњ культури здеб≥льшого призначалис¤ дл¤ певноњ аудитор≥њ. « по¤вою рад≥о, телебаченн¤ та ≥нших засоб≥в масовоњ ≥нформац≥њ межа м≥ж двома колись в≥докремленими культурами поступово зникла. Ќа баз≥ двох культур виникла одна велика масова культура.
ћетою масовоњ культури Ї ≥нформуванн¤ населенн¤ (тобто УмасФ) про можливост≥ культури, њњ мову, про навички, ¤к≥ необх≥дн≥ дл¤ сприйн¤тт¤ мистецтва, але вона не може зам≥нити Упричасн≥стьФ людей до високоњ, так званоњ ел≥тарноњ культури. јдже до культури т¤гнутьс¤ м≥льйонн≥ маси народу. Ќегативний же сенс такоњ культури заключений у тому, що здеб≥льшого не масам надаЇтьс¤ можлив≥сть п≥дн¤тис¤ до р≥вн¤ справжньоњ культури, а, навпаки, сама культура, ор≥Їнтуючись на прим≥тивн≥ смаки окремих в≥дсталих прошарк≥в населенн¤, занепадаЇ: спрощуЇтьс¤ ≥ деформуЇтьс¤ до р≥вн¤ прим≥тив≥зму Ц мас≥ пропонуЇтьс¤ щось с≥ре, або нав≥ть безглузде (на жаль, цього не уникнула й сучасна ”крањна).

 ультура особистост≥. як уже в≥дм≥чалось, б≥олог≥чно людин≥ даЇтьс¤ лише орган≥зм, ¤кий маЇ певн≥ задатки, можливост≥ тощо. ќволод≥ваючи ≥снуючими у сусп≥льств≥ нормами, звича¤ми, прийомами ≥ способами д≥¤льност≥, людина освоюЇ й зм≥нюЇ свою культуру. ќтже, м≥ра њњ причетност≥ до культури визначаЇ м≥ру њњ сусп≥льного розвитку, м≥ру людського в людин≥.
ќсобливе м≥сце у св≥т≥ культури займають њњ морально-етичн≥ та естетичн≥ аспекти. ћораль регулюЇ житт¤ людей у р≥зних сферах Ц у побут≥, с≥мТњ, на робот≥, в пол≥тиц≥, науц≥ та ≥н. ¬ моральних принципах ≥ нормах в≥дкладаЇтьс¤ все те, що маЇ всезагальне, тобто загальнолюдське, значенн¤, що складаЇ культуру м≥жлюдських в≥дносин. ™ ун≥версальн≥, загальнолюдськ≥ у¤вленн¤ про добро ≥ зло (наприклад, так≥, ¤к Уне вбийФ, Уне вкрадиФ та ≥нш≥, заф≥ксован≥ в Ѕ≥бл≥њ). ™ групов≥, ≥сторично обмежен≥ у¤вленн¤ про те, що погане ≥ що гарне. ” будь-¤кому випадку практика м≥жлюдських стосунк≥в осмислюЇтьс¤ через добро, благородство, справедлив≥сть. ≈стетичне ставленн¤ людини до д≥йсност≥ маЇ всеохоплюючий характер, адже краса, прекрасне, гармон≥йне, витончене Ц вс≥ ц≥ ц≥нност≥ людина знаходить ≥ в природ≥, ≥ в сусп≥льств≥, ≥ в ≥нших люд¤х. “ому естетичне сприйн¤тт¤, естетичне переживанн¤, естетичн≥ смаки притаманн≥ кожн≥й людин≥, хоча безсумн≥вним Ї те, що ступ≥нь розвинутост≥, досконалост≥ естетичноњ культури у р≥зних людей р≥зний. ≤сторично зм≥нливим Ї й ≥деал краси. јле у будь-¤кому сусп≥льств≥ ≥снують певн≥ норми естетичноњ, моральноњ та ≥нших вид≥в духовноњ культури. ÷≥ норми Ї тим невидимим каркасом, ¤кий скр≥плюЇ сусп≥льний орган≥зм у Їдине ц≥ле. 
ќтже, людина, Увход¤чи у сусп≥льствоФ, тобто соц≥ал≥зуючись, засвоюЇ культурн≥ норми ¤к певн≥ вз≥рц≥, правила повед≥нки та д≥њ. ÷≥ норми формуютьс¤, утверджуютьс¤ вже в буденн≥й св≥домост≥ сусп≥льства, тому велику роль в≥д≥грають у њх виникненн≥ традиц≥йн≥ ≥ нав≥ть несв≥дом≥ моменти. «вичањ ≥ способи сприйн¤тт¤ формуютьс¤ тис¤чол≥тт¤ми ≥ передаютьс¤ в≥д покол≥нн¤ до покол≥нн¤ ¤к соц≥альна естафета. ” переробленому вигл¤д≥ культурн≥ норми вт≥люютьс¤ в ≥деолог≥њ, етичних та рел≥г≥йних вченн¤х, вход¤чи у структуру св≥тогл¤ду людини.
«окрема, моральн≥ норми виникають у сам≥й практиц≥ масового сп≥лкуванн¤ людей, щоденна виховуютьс¤ силою звички, громадськоњ думки, оц≥нок близьких нам людей. «гадаймо, що маленька дитина за реакц≥Їю батьк≥в, дорослих член≥в с≥мТњ розум≥Ї меж≥ того, що УможнаФ, а чого Уне можнаФ.
¬еличезну роль у формуванн≥ норм культури ≥ њх засвоЇнн≥ в≥д≥грають схваленн¤ ≥ осудженн¤, ¤к≥ виражають оточуюч≥, а також сила особистого ≥ колективного прикладу, наочн≥ вз≥рц≥ повед≥нки Ц чи вони описан≥ у словесн≥й форм≥, чи у вигл¤д≥ вз≥рц≥в повед≥нки.
Ќормативн≥сть культури п≥дтримуЇтьс¤ у процес≥ м≥жособист≥сних взаЇмостосунк≥в людей ≥ в результат≥ функц≥онуванн¤ р≥зноман≥тних соц≥альних ≥нституц≥й. ¬еличезну роль у передач≥ духовного досв≥ду в≥д≥граЇ система осв≥ти. Ћюдина, ¤ка вступаЇ у житт¤, засвоюЇ не т≥льки знанн¤, а й принципи, норми повед≥нки, сприйн¤тт¤, розум≥нн¤ ≥ в≥дношенн¤ до оточуючоњ д≥йсност≥.
 ультура особистост≥ Ї м≥рою соц≥альност≥ людини. яка людина, така ≥ њњ культура. ¬она характеризуЇтьс¤ в пон¤тт¤х р≥вн¤ культури, њњ на¤вност≥ чи в≥дсутност≥. ÷¤ культура може бути б≥льш-менш систематизованою чи УмозањчноюФ, складаючись п≥д впливом багатьох розр≥знених чинник≥в. Ћюдина Ц не т≥льки твор≥нн¤ культури, але й творець культури. ќсобист≥сть Ї культурною наст≥льки, наск≥льки вона засвоюЇ ≥ реал≥зуЇ у своњй життЇд≥¤льност≥ вищ≥ ц≥нност≥ сусп≥льства, перетворюЇ њх у своЇ внутр≥шнЇ духовне надбанн¤. ќтже, людину можна сприймати, розум≥ти не по тому, ¤к≥ у нењ судженн¤ про культуру, а по тому, ¤к вона особисто реал≥зуЇ ц≥ у¤вленн¤ практично.
“аким чином, культура Ї ¤вищем, ¤ке розкриваЇ сутн≥сть, природу, життЇд≥¤льн≥сть людини. ѕоза людиною у в≥дрив≥ в≥д нењ культура просто не ≥снуЇ. ќсобист≥сть повинна мати в сучасному сусп≥льств≥ високу культуру мисленн¤, у формуванн≥ ¤коњ визначальна роль належить ф≥лософ≥њ.
≤нтел≥гентна людина (а це не обовТ¤зково ≥нтел≥гент за соц≥альним станом) Ї нос≥Їм культури почутт≥в Ц найменш керованоњ сфери свого внутр≥шнього св≥ту. јдже волод≥нн¤ наукою ≥ мистецтвом управл≥нн¤ емоц≥¤ми ≥ почутт¤ми маЇ дл¤ людини виключне значенн¤.
” нашому украњнському сусп≥льств≥ на сьогодн≥ особливо актуальними Ї проблеми формуванн¤ пол≥тичноњ культури Ц культури громад¤нина, культури демократ≥њ взагал≥; економ≥чноњ культури, перш за все культури ринкових в≥дносин; подоланн¤ правового н≥г≥л≥зму ≥ становленн¤ правовоњ культури.
” вс≥х сферах життЇд≥¤льност≥ сучасноњ людини важливе м≥сце займаЇ комун≥кабельн≥сть, майстерн≥сть людського сп≥лкуванн¤ ¤к на особист≥сному р≥вн≥, так ≥ на р≥вн≥ сп≥лкуванн¤ м≥ж нац≥¤ми ≥ народами. Ќа жаль, на сьогодн≥ у нас тут б≥льше втрат, н≥ж здобутк≥в.
ѕрактичним же про¤вом вс≥х вид≥в культури, притаманних особистост≥, њњ св≥тогл¤дних ор≥Їнтир≥в Ї культура повед≥нки, у формуванн≥ ¤коњ перш за все спроможна сама людина.

‘ункц≥њ культури. Ѕудь-¤кий зовн≥шн≥й ви¤в культури Ц господарська д≥¤льн≥сть чи наука, арх≥тектура чи л≥тература, мистецтво та ≥н. Ї про¤вом м≥ри розвитку людини. “ому гуман≥стична, людино-творча сутн≥сть культури розкриваЇтьс¤ через п≥знанн¤ њњ соц≥альних функц≥й.
ѕ≥знавальна функц≥¤ культури пол¤гаЇ в тому, що культура даЇ можлив≥сть людин≥ краще й глибше п≥знати оточуючий њњ св≥т, себе ≥ сусп≥льство. «розум≥ло, що дл¤ забезпеченн¤ запит≥в сусп≥льства ≥ перетворенн¤ д≥йсност≥ у потр≥бному напр¤мку люди повинн≥ мати певну суму в≥домостей про оточуюч≥ реч≥, ¤вища, а також про самих себе. ÷е вт≥люЇтьс¤ в таких елементах культури, ¤к знанн¤, трудов≥ навички, звичањ, ≥ закони лог≥ки тощо. ѓх засвоЇнн¤ допомагаЇ оволод≥ти нагромадженим досв≥дом людства, ор≥Їнтуватис¤ в оточуючому ¤к природному, так ≥ соц≥альному середовищ≥. “ому кожний етап п≥знанн¤ Ї своЇр≥дною сходинкою в культурному розвитку людини.
—усп≥льно-перетворююча функц≥¤ культури визначаЇтьс¤ тим, що культура слугуЇ ц≥л¤м перетворенн¤ природи, сусп≥льства ≥ людини. ¬она Ї знар¤дд¤м перетворюючоњ д≥¤льност≥ людей в ≥нтересах задоволенн¤ всезростаючих потреб сусп≥льства. «д≥йсненню ц≥Їњ функц≥њ спри¤ють засоби прац≥, науков≥ досл≥дженн¤ та багато ≥нших форм ≥ продукт≥в творчих зусиль людини.
¬иховна ≥ нормативна функц≥¤ культури заключаЇтьс¤ у формуванн≥ певного типу особистост≥, а також у регулюванн≥ повед≥нки людей через систему норм ≥ правил, у в≥дпов≥дност≥ до вимог сусп≥льства. ≤снують завжди, наприклад, норми повед≥нки у виробництв≥, побут≥, с≥мТњ, у м≥жособист≥сних стосунках тощо. “ак≥ норми закр≥плюютьс¤ в юридичних актах, в кодексах морал≥, статутах.
 омун≥кативна функц≥¤ зводитьс¤ до передач≥ ≥сторичного досв≥ду покол≥нь через культурну спадков≥сть та формуванн¤ на ц≥й основ≥ р≥зноман≥тних тип≥в ≥ способ≥в сп≥лкуванн¤ м≥ж людьми (мова, обр¤ди, засоби виробництва, предмети споживанн¤, побуту тощо). ¬она повТ¤зана з тим, що культура Ї засобом сп≥лкуванн¤ м≥ж людьми, обм≥ну ≥нформац≥Їю, матер≥альними ц≥нност¤ми тощо. ¬ир≥шено цих завдань спри¤Ї мова, засоби звТ¤зку, транспорту, книговидавництво, к≥но, рад≥о, телебаченн¤ ≥ Ц особливо в наш час Ц компТютерн≥ засоби, ≤нтернет.
÷≥нн≥сно-ор≥Їнтац≥йна функц≥¤ реал≥зуЇтьс¤ через систему ц≥нностей ≥ норм, ¤к≥ Ї регул¤тором сусп≥льних в≥дносин, культурно-духовними ор≥Їнтирами на кожному етап≥ розвитку сусп≥льства.
Ќарешт≥, ≥нтегративна функц≥¤ культури про¤вл¤Їтьс¤ у здатност≥ обТЇднувати людей незалежно в≥д њх св≥тогл¤дноњ ор≥Їнтац≥њ, нац≥ональноњ чи расовоњ приналежност≥, а народи Ц у св≥тову цив≥л≥зац≥ю.

 ультура ≥ цив≥л≥зац≥¤. ѕон¤тт¤ УкультураФ ≥ Уцив≥л≥зац≥¤Ф мають орган≥чний звТ¤зок. јле переважна б≥льш≥сть соц≥альних ф≥лософ≥в вважаЇ, що культуру ≥ цив≥л≥зац≥Їю необх≥дно розр≥зн¤ти. ” св≥й час це п≥дкреслював ще видатний н≥мецький ф≥лософ ≤.  ант. ¬≥н поставив питанн¤: що таке людська цив≥л≥зац≥¤ й чи може людина в≥дмовитись в≥д нењ? « його точки зору, цив≥л≥зац≥¤ починаЇтьс¤ з≥ встановленн¤м людиною правил людського житт¤ й людськоњ повед≥нки. ÷ив≥л≥зована людина Ц ще людина, ¤ка не зробить неприЇмного ≥нш≥й людин≥, вона вв≥члива, тактовна, любТ¤зна, прив≥тна, поважаЇ людину в ≥нш≥й людин≥.  ультуру ж  ант повТ¤зував з моральним категоричним ≥мперативом (про нього йшла мова ран≥ше, при розгл¤д≥ ф≥лософ≥њ ≤.  анта), ¤кий мав практичну силу ≥ був зор≥Їнтованим головним чином на розум самоњ людини, њњ сов≥сть.
¬иход¤чи з сучасних розум≥нь, доц≥льно п≥дтримати одну з поширених точок зору на сп≥вв≥дношенн¤ культури ≥ цив≥л≥зац≥њ, не розгл¤даючи детально саме пон¤тт¤ цив≥л≥зац≥њ, оск≥льки про нього йшла мова ран≥ше, при розгл¤д≥ цив≥л≥зац≥йного ≥ формац≥йного п≥дход≥в до ≥стор≥њ.
÷ив≥л≥зац≥¤ в≥дображаЇ р≥вень розвитку культури ≥ сусп≥льства в ц≥лому ≥ водночас Ц спос≥б освоЇнн¤ культурних ц≥нностей, ≥ матер≥альних, ≥ духовних, ¤к≥ визначають все сусп≥льне житт¤, його специф≥ку.
“акий п≥дх≥д дозвол¤Ї побачити в≥дм≥нн≥сть цив≥л≥зац≥њ в≥д культури. –озгл¤немо њх детальн≥ше.
ѕерша ознака цив≥л≥зац≥њ Ц р≥вень розвитку культури Ц досл≥джена в етнограф≥чн≥й, ≥сторичн≥й, соц≥олог≥чн≥й та ф≥лософськ≥й л≥тератур≥. јле саме при вивченн≥ даноњ ознаки найчаст≥ше в≥дбуваЇтьс¤ ототожненн¤ культури ≥ цив≥л≥зац≥њ.
ƒруга ознака Ц спос≥б освоЇнн¤ культури Ц ще недостатньо досл≥джена ¤к у зах≥дн≥й, так ≥ в≥тчизн¤н≥й л≥тератур≥, хоча знанн¤ ц≥Їњ ознаки надзвичайно важливе: св≥товий досв≥д, ≥стор≥¤ людства св≥дчать, що ¤кий спос≥б освоЇнн¤ культур≥, така ≥ цив≥л≥зац≥¤.
«вернемось до такого прикладу Ц в≥дм≥нност≥ «ах≥дноњ ≥ —х≥дноњ цив≥л≥зац≥й. ÷≥нност≥ у них т≥ ж сам≥, способи ж освоЇнн¤ Ц р≥зн≥: на «аход≥ переважав рац≥онал≥стичний п≥дх≥д до ц≥нностей, сприйн¤тт¤ њх функц≥онуванн¤ через науку, на —ход≥ освоЇнн¤ ц≥нностей зд≥йснюЇтьс¤ на основ≥ рел≥г≥йно-ф≥лософських традиц≥й.
ƒосл≥дженн¤ св≥дчать, що з самого початку специф≥ка цих цив≥л≥зац≥й була повТ¤зана з особливост¤ми трудовоњ д≥¤льност≥, на ¤ку впливали географ≥чне середовище, густота населенн¤ та ≥нш≥ чинники. «окрема система зрошуванн¤ вимагала управл≥нн¤ постачанн¤м води з одного центру, вона багато в чому стимулювала розвиток аз≥йського способу виробництва, характерними рисами ¤кого були Їдиноначальн≥сть ≥ Усусп≥льнийФ характер прац≥, ≥Їрарх≥¤ соц≥альних прив≥лей, а в духовн≥й сфер≥ Ц ор≥Їнтац≥¤ на п≥дпор¤дкуванн¤ св≥домост≥ людини св≥товому абсолюту Ц Ѕогу (Ќебу, —онцю) ≥ його нам≥снику Ц ≥мператору чи феодалу.
Ќа розвиток ≥ особливост≥ цив≥л≥зац≥й впливав зм≥ст рел≥г≥йних та ф≥лософських форм сусп≥льноњ св≥домост≥, њх використанн¤ ¤к найважлив≥ших засоб≥в оволод≥нн¤ вс≥ма ≥ншими ц≥нност¤ми сусп≥льства в ≤нд≥њ Ц буддизм, брахман≥зм, ф≥лософ≥¤ йоги, в  итањ Ц буддизм ≥ конфуц≥анство зробили значний вплив на регламентац≥ю вс≥Їњ людськоњ д≥¤льност≥.
«ах≥дна цив≥л≥зац≥¤ розвивалась п≥д меншим впливом монол≥тних культових структур ≥ Їдиноначальства, вона активн≥ше зм≥нювалась п≥д впливом науки, мистецтва, пол≥тики.
ƒал≥, дл¤ —х≥дноњ цив≥л≥зац≥њ характерне засвоЇнн¤ матер≥альних ≥ духовних ц≥нностей в умовах авторитаризму, всезагальноњ слухн¤ност≥, особливого особист≥сного сприйн¤тт¤ держави, старшого в общин≥ та с≥мТњ тощо. “ому формуванн¤ людини ¤к слухн¤ноњ ≥ доброчесноњ, в≥добразилос¤ на вс≥й життЇд≥¤льност≥ людини сх≥дних крањн, на сам≥й культур≥ ≥ способах њњ засвоЇнн¤.
ƒл¤ «ах≥дноњ цив≥л≥зац≥њ характерн≥ прискорений розвиток науки ≥ техн≥ки, швидк≥ зм≥ни предметного св≥ту ≥ соц≥альних людських звТ¤зк≥в, оск≥льки в њњ культур≥ дом≥нувала й дом≥нуЇ наукова рац≥ональн≥сть ¤к особлива самодовл≥юча ц≥нн≥сть.
¬одночас сьогодн≥ не викликаЇ сумн≥ву взаЇмод≥¤ сх≥дних ≥ зах≥дних тип≥в цив≥л≥зац≥й, результатом чого Ї виникненн¤ так званих Уг≥бриднихФ сусп≥льств, ¤к≥ на основ≥ своЇњ культури засвоюють нову культуру.
—ьогодн≥ починаЇ дом≥нувати розум≥нн¤ цив≥л≥зац≥њ ¤к Їдиного, сп≥льного дл¤ всього людства ¤вища. ¬ основ≥ такого обірунтуванн¤ Ц ≥де¤ Їдност≥, ц≥л≥сност≥ та взаЇмоповТ¤заност≥ сучасного св≥ту, сп≥льного дл¤ всього людства, на¤вност≥ глобальних проблем та загальнолюдських ц≥нностей.

“радиц≥њ ≥ новац≥њ в культур≥.  ультура маЇ у соб≥ ¤к ст≥йк≥, так ≥ зм≥нлив≥ моменти. ƒо ст≥йкого в культур≥ в≥днос¤тьс¤ традиц≥њ. як складов≥ культурноњ спадщини Ц способи св≥тосприйн¤тт¤, ≥дењ, ц≥нност≥, звичањ, обр¤ди тощо Ц традиц≥њ збер≥гаютьс¤ ≥ передаютьс¤ в≥д покол≥нн¤ до покол≥нн¤. ¬они ≥снують у вс≥х формах духовноњ культур≥, тому мова йде про науков≥, рел≥г≥йн≥, моральн≥, нац≥ональн≥, трудов≥, побутов≥ та ≥нш≥ традиц≥њ. «авд¤ки њм розвиваЇтьс¤ сусп≥льство, оск≥льки кожне нове покол≥нн¤ не винаходить заново так зван≥ УвелосипедиФ, а засвоюЇ вже дос¤гнутий людський досв≥д, норми культури.
—истема традиц≥й в≥дображаЇ ц≥л≥сн≥сть, ст≥йк≥сть сусп≥льства. јдже вони Ї елементами соц≥альноњ ≥ культурноњ спадщини, збер≥гаютьс¤ прот¤гом тривалого часу, мають в≥дносну самост≥йн≥сть ≥ впливають Ц позитивно чи негативно Ц на формуванн¤ особистост≥. “ому нехтуванн¤ традиц≥¤ми порушуЇ наступн≥сть у розвитку культури, призводить до втрат ц≥нних дос¤гнень людства. ¬одночас сл≥пе схил¤нн¤ перед традиц≥Їю породжуЇ консерватизм ≥ заст≥й у розвитку сусп≥льного житт¤ ≥, в≥дпов≥дно, культури. ¬арто застерегти також, що грубе ставленн¤ до системи традиц≥й може порушити тонк≥ ≥ складн≥ механ≥зми культури. “ак зване Упокращенн¤Ф духовного житт¤ сусп≥льства, тотальна руйнац≥¤ старих духовних ц≥нностей, ≥сторичноњ памТ¤т≥ неминуче привод¤ть до н≥г≥л≥стичного ставленн¤ ¤к до культури, так ≥ до власноњ ≥стор≥њ.
¬одночас культура не може ≥снувати без оновленн¤ Ц творч≥сть, зм≥ни Ї другою стороною розвитку сусп≥льства. ќтже, Їдн≥сть традиц≥й ≥ оновленн¤ Ї загальною характеристикою культури.
Ћюдина, про що неодноразово йшла вже мова, Ї субТЇктом творчоњ д≥¤льност≥ в культур≥. јле не кожна новац≥¤ стаЇ фактом культури. Ќовизна заради новизни не маЇ творчого зм≥сту, перетворюЇтьс¤ часто на блюзн≥рство. —творенн¤ культурних ц≥нностей завжди маЇ загальнозначущий характер. Ќаукове в≥дкритт¤, художн≥й тв≥р повинн≥ поширитись у сусп≥льств≥, отримати в≥дгук в умах ≥ серц¤х людей. “ому будь-¤ка новац≥¤ в культур≥, ¤ка маЇ глибокий зм≥ст ≥ ц≥нн≥сть, ¤ка перев≥рена часом (а в≥н Ї найкращим суддею) заново оц≥нюЇтьс¤ ≥ сприймаЇтьс¤ кожним наступним покол≥нн¤м людей.
ќтже, питанн¤ про традиц≥њ у культур≥ ≥ про ставленн¤ до культурноњ спадщини стосуЇтьс¤ не лише збереженн¤, а й розвитку культури, створенн¤ нового, прирощуванн¤ культурного багатства у процес≥ творчост≥, тобто новац≥й. јле нове не Ї синон≥м прогресивного, б≥льш досконалого. —творенн¤ УновогоФ стаЇ творч≥стю культурних надбань лише тод≥, коди це нове набуваЇ соц≥ального значенн¤, сприймаЇтьс¤ ≥ншими людьми. «в≥дси можна д≥йти до висновку, що в≥дкиданн¤ попередньоњ культури, њњ традиц≥й тощо, ¤к це було у св≥й час у –ад¤нському —оюз≥ (д≥¤льн≥сть так званого УѕролеткультуФ) призводить до руйнац≥њ культури, њњ деградац≥њ.
Ќа п≥дстав≥ р≥зного сп≥вв≥дношенн¤ традиц≥й ≥ новац≥й в≥дбуваЇтьс¤ под≥л сусп≥льств на традиц≥йн≥ ≥ сучасн≥.
” традиц≥йних сусп≥льствах традиц≥њ переважають над творч≥сть, оновленн¤м. якщо зм≥ни в межах традиц≥њ ≥ в≥дбуваютьс¤, то вони Ї випадковими ≥ безсистемними.
” сучасних сусп≥льствах основною ц≥нн≥стю Ї оновленн¤, новац≥њ. ѕовторенн¤, коп≥юванн¤ оц≥нюЇтьс¤ сусп≥льством, ¤к правило, негативно, плаг≥ат Ц засуджуЇтьс¤. ≤стинний художник чи вчений Ї завжди творцем нового, ориг≥нального.  ожна культурне надбанн¤ маЇ неповторний, ун≥кальний характер. ћожна нав≥ть сказати, що сучасне сусп≥льство пронизане гонитвою за новац≥¤ми.
ѕ≥дсумовуючи сказане, п≥дкреслимо, що розвиток культури Ї суперечливим процесом, ¤к ≥ все в св≥т≥. ¬одночас в культур≥ ≥снуЇ ≥ прогресивне, ≥ регресивне (чи нав≥ть реакц≥йне). Ќаприклад, тип науково-техн≥чноњ культури, ¤кий спочатку склавс¤ в ™вроп≥, а пот≥м поширивс¤ у всьому св≥т≥, спри¤в розвитку свободи людини. ¬одночас в≥н маЇ ≥ своњ вади: технолог≥чна цив≥л≥зац≥¤, втрачаючи духовн≥сть, ≥снуЇ на основ≥ такого взаЇмов≥дношенн¤ м≥ж людиною ≥ природою, за ¤ким природа Ї обТЇктом людськоњ д≥¤льност≥, обТЇктом необмеженоњ експлуатац≥њ. ѓй притаманний такий тип розвитку, ¤кий можна виразити лише одним словом Ц У¤комога б≥льшеФ.


 онтрольн≥ запитанн¤
1. ўо таке культура?
2. взаЇмозв'¤зок
3. яка роль культури в житт≥ людини ≥ сусп≥льства?
4. ўо ¤вл¤Ї собою масова культура?
5. який взаЇмозвТ¤зок традиц≥й ≥ новаторства у розвитку культури?
6. ўо таке культура особистост≥ ≥ ¤к вона формуЇтьс¤?
7. як≥ ≥снуюч≥ п≥дходи до сп≥вв≥дношенн¤ культури ≥ цив≥л≥зац≥њ?

“еми реферат≥в
1. Ќац≥ональне та загальнолюдське в культур≥.
2. ™дн≥сть та багатоман≥тн≥сть культур.
3. Ћюдинотворча сутн≥сть культури.
4. ћасова культура: сутн≥сть, характер, роль у житт≥ сусп≥льства.
5. ”крањнська духовна культура: д≥алектика нац≥онального й загальнолюдського.
6. ™дн≥сть ≥ розмањтт¤ словТ¤нських культур.
7. ѕроблема украњнського нац≥онального в≥дродженн¤ ≥ культура.

–екомендована л≥тература
1. јндрущенко ¬.ѕ., ћихальченко ћ.≤. —учасна соц≥альна ф≥лософ≥¤. Ц  ., 1996.
2. јнтонович ƒ. ”крањнська культура. Ц ћюнхен, 1988.
3. ¬ебер ћ. ѕротестанська етика ≥ дух кап≥тал≥зму. Ц  ., 1994.
4. ≤стор≥¤ св≥товоњ культури. Ц  ., 1994.
5. ≤стор≥¤ украњнськоњ культури: «б. матер≥ал≥в ≥ документ≥в. Ц  ., 2000.
6.  ультурне в≥дродженн¤ в ”крањн≥. Ц  ., 1993.
7. ќг≥Їнко ≤ван. ”крањнська культура. Ц  ., 1991.
8. —тан культурноњ сфери та культурноњ пол≥тики в ”крањн≥ (јнал≥тичний огл¤д). Ц  ., 1995.
9. “ойнб≥ ј. ƒосл≥дженн¤ ≥стор≥њ. Ц  ., 1995.
10. ‘ромм Ё. »меть или быть. Ц  ., 1997.
11. Ўвейцер ј. Ѕлагоговение перед жизнью. Ц ћ., 1992.

<< попередн¤     зм≥ст     наступна >>